ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2019 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Керманич журналістів Вінниччини

До 75-річчя від дня народження Василя Миколайовича Паламарчука

(18.02.1944) 

Безмежно вдячний долі за те, що вже понад півстоліття єднає мене із людиною з великої літери, неспокійним гарячим серцем, доброю й щирою душею, талановитим організатором й майстром слова Василем Миколайовичем Паламарчуком, за плечима якого чимало пережитого, безліч добрих справ.

Народився він, як записано в офіційних документах, 18 лютого 1944 року на хуторі Гончариха Старосинявського району Хмельницької області – уже давно неіснуючому, на жаль, населеному пункті. Дитинство провів у сусідньому селі Митинці Хмільницького району Вінниччини, що з давніх-давен розкинулося на витоках неповторно чарівної, мальовничої Сниводи, краса якої викликала в нього справжнє захоплення. Тому не випадково, готуючи до друку книгу про це мальовниче подільське село, яке стало для нього рідним, так захоплююче-поетично, по-синівськи щиро писав:

«Снивода, Сни-Вода, вода, як сни... Вслухаюся в два акорди слова – спокійну мелодію мого дитинства. Тільки мудрець, зачарований тихоплинною красою, у натхненні міг видихнути пісенне двослово. І навіки приросло воно до річки, народною пам’яттю увічнилося.

Голуба жилко рідного Поділля... На твоїх розлогих, росяних берегах, пізнавали ми світ, добро і зло. Хтось виріс на Дніпрі, хтось на Десні, Дністрі і щасливий тим. Ми ж виходили у дорогу від Сниводи. Нам вистачало твоєї води, трав, риби, співу птаства. Спасибі тобі, річечко, за щедрість. На твоїх берегах батьки нарізали торфу і взимку обігрівали оселі, варили немудру селянську їжу; ми ціле літо випасали корів і самі часто підпасалися, скубаючи щавель, шукаючи гнізда джмелів, їхній мед в маленьких земляних глечиках... Навіки зі мною поетичний образ маленької річки, духовний витік Батьківщини...».

Народився В. М. Паламарчук у бідній колгоспній родині з сімома дітьми. Дитинство видалося вкрай нелегким. Ще немовлям нацистські окупанти, шукаючи в оселі заховану народними месниками зброю, брутально автоматом викинули його з колиски. Лише дивом залишився тоді живим і не калікою. 

У найголодніші повоєнні роки, як відзначав незабутній товариш і друг Василя Миколайовича заслужений журналіст України Іван Степанович Волошенюк, батька на 15 літ послали сьорбати сталінську баланду на каторжних лісоповалах – за кілограм зернового посліду, принесеного в кишені з колгоспного току. Тоді це не було дивиною, так само, як не були дивиною і тотальні злидні в Паламарчуковій сім’ї. Цукерка чи свіже яблуко серед зими сприймалися за щастя.

Ця сувора, аскетична школа стала генною основою майбутнього характеру. З-поміж усіх найкращих якостей Василя Миколайовича треба виділити дві основних – співчутливість і доброту…

Так, саме серед прадавніх хліборобів він відкривав для себе мудрість високої християнської моралі – щиру довірливість одне до одного, співчутливість до чужої біди, милосердя до знедоленого, безвідмовний колективізм і взаємодопомогу, адже підлітком бачив, як люди громадою відбудовували післявоєнне село, усім селом страждали від похоронок і раділи поверненому солдатові… Вчився любити та поважати людей, відстоювати правду й справедливість. 

Власне, ці якості у поєднанні із нуртуючим, як березневий сік у стовбурах дерев, талантом митця стали визначальними у виборі майбутньої сфери діяльності – журналістики.

Ще в шкільні роки невтомно долав багатокілометровий шлях від Митинців до Уланова, систематично відвідуючи юнкорівський гурток, який вів талановитий молодий журналіст Василь Михайлович Лис, а закінчивши Хмільницьку середню школу № 1 та відслуживши в армії, вступив на заочне відділення факультету журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. У 1974 році отримав омріяний диплом про вищу освіту. Рівно через десять років також успішно закінчив журналістське відділення Вищої партійної школи при ЦК Компартії України, ставши, врешті, висококваліфікованим фахівцем.

Безпосередньо на журналістській роботі з 1967 року: в редакціях газет «Радянське життя» (смт Літин Вінницької області), «Хімік» (Вінниця), «Вінницька правда». Тривалий час працював власкором «Робітничої газети» по Вінницькій, Хмельницькій і Житомирській областях. Його численні публікації на злободенні теми завжди знаходили схвальний відгук читачів.

У 2000–2006 рр. – головний редактор обласної газети «Вінниччина». Цей відрізок часу, коли сповна проявилися творчі та організаторські здібності Василя Миколайовича, – особливо яскравий період у його житті. Згадуваний І. С. Волошенюк не без захоплення відзначав тоді:

«…Вся його душа, всі його найліпші поривання належать сьогодні головному дітищу – газеті «Вінниччина». Редактору не обов’язково виступати автором статей і репортажів, під його рукою – цілий авторський колектив. Він виступає в ролі командарма дивізій речень і слів, поданих авторами на його стіл. Ці автори, зазвичай, люди з амбіціями, здібностями, колом своїх читачів і прихильників. Керувати ними невдячна і, в принципі, дуже делікатна справа, бо кожен – творча особистість з власним почерком, ледь приховуваним або й відвертим переконанням, що саме він пише найкраще. А редактору, не посягаючи на ці самооцінки, треба і правити, і переробляти, або й відхиляти цілком, бо він відповідає за лінію і якість видання.

Владний, різкий, нетерплячий може сказати: «Хочеш – не хочеш, переробляй ось так! А не подобається, то це – твої проблеми. Газета пристосовуватись не буде, пристосовуйся до неї!» Такому редактору, поза всяким сумнівом, легше. Однак нормально функціонувати творчий колектив здатний тільки в атмосфері волі, розкутості і високої поваги до кожного, як до особистості. Це і відрізняє нашого редактора Василя Паламарчука від таких потужних його попередників, як Володимир Орлик, Владислав Бовкун, Дмитро Дудкевич. Не «пресуючи» владою і авторитетом, він має окремий підхід до кожного, і тому майже кожен переконаний, що до нього редактор ставиться по-особливому, що саме у нього з редактором найкращі стосунки. Наявність такої атмосфери робить колектив згуртованим, дружним, вищою мірою працездатним…

Перший номер «Вінниччини» новий редактор видав у лютому 2000 року, а 2002-го «Вінниччину» вже було визнано кращою обласною газетою України…». Значно зріс її тираж, помітно розширилося тематичне наповнення.

Було належно оцінено й копітку працю та високий професіоналізм самого Василя Миколайовича Паламарчука – в 2004 р. він удостоєний почесного звання заслуженого журналіста України.

Певний час працював на партійній роботі. Обіймав також посади помічника голови Вінницької обласної державної адміністрації, голови комітету преси та інформації Вінницької облдержадміністрації. 

У 2011 році обраний головою правління Вінницької обласної організації Національної спілки журналістів України. На цій відповідальній посаді трудиться й нині. Вміло координує діяльність журналістів Вінниччини, спільно з колегами успішно вирішує назрілі проблеми сьогодення. Обирався делегатом низки з’їздів Національної спілки журналістів України. Член її правління. Маючи добре неспокійне серце, завжди стоїть на сторожі справедливості, торжества добра над злом, загальнолюдських цінностей над невіглаством.

Разом з тим, сумлінно виконуючи громадські обов’язки керманича журналістів області, не обмежує й жаги до творчості. Він – автор художніх, художньо-документальних та краєзнавчих книг «Снивода», «Добридень», «Так довго кують зозулі» (у співавторстві з Олексієм Терещуком), «Йшла колона городом», «Босоніж по стерні», «Летять лелеки в рідні Маркуші» (у співавторстві з Миколою Дорошем, Василем Федоришиним), «На чистих плесах Сниводи-ріки» (у співавторстві з Миколою Дорошем). Лауреат літературної премії ім. М. Стельмаха, численних високих журналістських відзнак.

Від усієї душі хочеться побажати йому довголіття, нових творчих досягнень, щастя, добра, здоров’я, успіхів у добрих справах, у синівському служінні людям, народу, рідному Поділлю, матері-Україні. 

С. Д. Гальчак

 

Література

Паламарчук, В. Як я редагував «Вінниччину» : [голова Вінниц. обл. орг. НСЖУ В. М. Паламарчук – про свою роботу на посаді голов. ред. газ. «Вінниччина» у 2000–2006 рр.] / Василь Паламарчук // Журналіст України. – 2017. – № 10. – С. 40–41.

Мазур, А. Супутниця його життя : [до 60-річчя голов. ред. газ. «Вінниччина» В. М. Паламарчука] / А. Мазур // Вінниц. газ. – 2004. – 17 лют. – С. 1 : фот.

Волошенюк, І. Про редактора з нагоди його 60-річчя : [В. Паламарчука, ред. газ. «Вінниччина»] / І. Волошенюк // Вінниччина. – 2004. – 17 лют. : фот.

Вдовцов, М. Статурний, сивочолий, в білих лляних одежах... : [з нагоди ювілею В. М. Паламарчука, колиш. ред. обл. газ «Вінниччина» ] / М. Вдовцов // Вінниччина. – 2010. – 17 лют. – С. 6 : фот. 

Гальчак, С. Паламарчук Василь Миколайович / Сергій Гальчак // Регіонознавча інституція Східного Поділля. Вінницька філія Центру дослідження історії Поділля (2006 – поч. 2010 рр.) / Сергій Гальчак. – Вінниця, 2010. – С. 114–115 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Скрипник, В. У Спілки журналістів новий голова : [заслуж. журналіст України В. Паламарчук] / Віктор Скрипник // 20 хвилин. – 2011. – 30 листоп. – 1 груд. – С. 15 : фот.

Кимак, Л. Все починалося з любові : [журналісту В. М. Паламарчуку виповнюється 70] / Леонід Кимак // Вінниччина. – 2014. – 14 лют. – С. 3.

Михалиця, О. Все розпочалося з дідусевої скрині : [про колекціонера шевченкіани В. Паламарчука] / О. Михалиця // Життєві обрії. – 2014. – 24 січ. – С. 5.

Веремій, А. «Летять лелеки в рідні Маркуші» : [про нову кн.  В. Паламарчука, В. Федоришина, М. Дороша з історії с. Маркуші Хмільниц. р-ну] / А. Веремій // Я та місто. – 2015. – 5 листоп. – С. 6.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2019 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. 2019 року виповнюється
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2019 року. Січень
  4. Микола Луків
    До 70-річчя від дня народження письменника
  5. Лютий
  6. Одержимий творчим неспокоєм
    До 70-річчя від дня народження Сергія Дмитровича Гальчака
  7. Керманич журналістів Вінниччини
    До 75-річчя від дня народження Василя Миколайовича Паламарчука
  8. Березень
  9. «Світ сцени – зоряна завіса...»
    До 70-річчя від дня народження актриси, народної артистки України Клавдії Федорівни Баріл
  10. Весна Визволення
    До 75-ї річниці визволення Вінниччини від нацистських загарбників

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше