ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

Управління культури і мистецтв

Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва

  

  

То пам’ять стоїть при свічі

(до 85-х роковин Голодомору 1932–1933 рр.) 

 

Бібліографічний покажчик

 

 

Вінниця, 2018


УДК 016:94(477.44)

Т-50

 

 Відповідальна за випуск Л. Б. Сеник,

директор Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва

 

То пам’ять стоїть при свічі : до 85-х роковин Голодомору 1932–1933 рр. : бібліогр. покажч. / Упр. культури і мистецтв Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад. С. Ф. Коваль ; ред. С. В. Лавренюк ; відп. за вип. Л. Б. Сеник. – Вінниця, 2018. – ? с.

 

У бібліографічному покажчику представлені документи й матеріали, що розкривають трагічні сторінки історії Вінниччини, пов’язані з Голодомором 1932–1933 рр.

Видання рекомендовано науковцям, історикам, викладачам, учителям, краєзнавцям, студентам, учням та всім, хто вивчає проблематику Голодомору.

 

 

 

© Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, 2018


Від укладача

 

Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства.

Коли дослідники говорять про Голодомор 1932–1933 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Свого апогею на Поділлі голод досяг взимку і навесні 1933 р., коли вимирали цілі села. За приблизними підрахунками, Голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.

Проблема Голодомору знайшла широке висвітлення в дослідженнях українських і зарубіжних науковців, зокрема вінницьких дослідників, краєзнавців: І. Г. Шульги, П. С. Григорчука, Р. Ю. Подкура, В. Ю. Васильєва, С. Д. Гальчака, В. І. Петренка, Ф. А. Винокурової, Л. Р. Кароєвої, В. П. Новосада, В. П. Вовкодава, І. А. Ланового, О. М. Воронцова та інших.

Велику цінність для істориків, краєзнавців, усіх, хто цікавиться історією України 30-х рр. минулого століття, становлять неопубліковані матеріали – спогади очевидців Голодомору. Бібліотечні працівники Вінниччини протягом 2000–2007 рр. провели значну пошукову роботу з виявлення мешканців своїх населених пунктів, які були свідками голоду 1932–1933 рр. Ці важливі свідчення є у фонді відділу краєзнавства ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва.

До вшанування пам’яті жертв вчиненого комуністичним тоталітарним режимом геноциду Українського народу – Голодомору 1932–1933 років в Україні Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва підготувала бібліографічний покажчик «То пам’ять стоїть при свічі» (до 85-х роковин Голодомору 1932–1933 рр.).

При підготовці видання використовувалися державні літописи газетних та журнальних статей, літописи книг, довідково-бібліографічний апарат та фонди Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, а також бібліографічні джерела та Інтернет.

У ньому представлено окремі книги, публікації в наукових збірниках, альманахах, всеукраїнських та регіональних ЗМІ, матеріали конференцій, спогади очевидців, вшанування пам’яті жертв. Більшість з них переглянуто de vizu.

Зібрана література (з 2003 р. по вересень 2018 р.) систематизована в п’яти розділах покажчика. В окремих випадках включена література до 2003 р., яка не увійшла в попередній покажчик «Трагедія Голодомору на Вінниччині 1932–1933 рр.» (2003) через відсутність її у фонді Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва на той час.

Видання складається з текстової та бібліографічної частин. Відкриває покажчик стаття доктора історичних наук, професора кафедри історії та культури України факультету історії, етнології і права ВДПУ імені Михайла Коцюбинського І. М. Романюка «Голодомор – геноцид 1932–1933 років на Вінниччині».

Бібліографічна частина видання складається з таких розділів: «Голодомор 1932–1933 рр. на Вінниччині», «Наукова, дослідницька робота з вивчення та збору матеріалів про Голодомор 1932–1933 рр.», «Вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр.», «Вінницькі письменники про Голодомор 1932–1933 рр.», «Довідково-бібліографічні матеріали», «Відображення теми Голодомору в інтернет-ресурсах», що поділяються на тематичні підрозділи. У межах кожного розділу та підрозділу література розміщена в алфавітній послідовності. У розділі «Голодомор 1932–1933 рр. на Вінниччині» – за алфавітом районів, а в їхніх межах – авторів публікацій.

Покажчик містить додаток «Спогади свідків Голодомору (перелік письмових свідчень з архіву відділу краєзнавства Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва)».

 Видання супроводжують допоміжні «Географічний покажчик», що містить топоніми (географічні назви), розташовані за адміністративно-територіальним поділом, та «Іменний покажчик», де в алфавітному порядку подані прізвища авторів публікацій, передмов, укладачів, редакторів та осіб, які згадуються в пронумерованих бібліографічних записах. Номерами, взятими в круглі дужки, позначені матеріали, присвячені тій чи іншій особистості.

Бібліографічний покажчик рекомендовано науковцям, історикам, викладачам, учителям, краєзнавцям, студентам, учням та всім, хто вивчає проблематику Голодомору.

Покажчик не претендує на вичерпність.

 

Відгуки та побажання надсилайте на адресу:

 

21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 73

Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва,

відділ краєзнавства

Тел. (0432) 56-28-24,

e-mail: kraev@library.vn.ua

Голодомор – геноцид 19321933 років на Вінниччині

Жахливим злочином проти власного народу став штучний голодомор 1932–1933 років, спричинений насильницькою колективізацією, горезвісними хлібозаготівельними кампаніями, депортаціями селянства, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти українського селянства загалом і подільського зокрема.

У ці дні весь світ віддає належну шану тим, хто був позбавлений життя під час неоголошеної війни проти української нації – жахливого за своїми розмірами та людиноненависницькою суттю Голодомору 1932–1933 років. В Україні та на Вінниччині тривають жалобні заходи, пов’язані з 85-річчям однієї з найтяжчих, найстрашніших сторінок у новітній історії Геноциду 1932–1933 років.

Цей голодомор був штучним і насамперед спрямованим проти селянства та споконвічного українського етносу. Голод косив людей там, де вирощували хліб, отже, в сільській місцевості. А хто тоді жив у селі і взяв на себе весь тягар? За даними професора П. Панченка щодо національного складу України початку 1930-х років, то в селах на той час проживало 87,5% українців, 5,6% росіян та 1,5% євреїв. Тож проти кого було направлено цей жорстокий нищівний акт? Відповідь на це запитання більш ніж очевидна.

У пам’яті українців та інших націй Голодомор-геноцид 1932–1933 років назавжди залишиться однією з найстрашніших сторінок минулого. Коли дослідники говорять про Голодомор 1932–1933 років, мається на увазі період з березня – квітня 1932 р. по листопад 1933 р. Саме за ці 17 місяців, тобто приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Кількість прямих та непрямих жертв Голодомору точно підрахувати дуже важко. Між істориками, демографами досі точаться дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 млн? Утім, усе одно мова йде про мільйони безневинних жертв [7, с. 8].

Більшість учених, науковців-істориків стверджують про фальсифікацію перепису населення 1939 р. і називають кількість жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні від 7 до 10 млн чол. До речі, саме такі цифри прозвучали в ООН у 2003 р. [14, с. 288].

За даними ДПУ (Державного політичного управління), лише з грудня 1932 року по 15 квітня 1933 року померло від голоду 2 млн 420 тис., тобто 583 тис. щомісячно. Однак пік голоду припадає на літо 1933 року. У середньому понад 20 тис. чоловік помирало щодня, 17 осіб кожної хвилини. Для порівняння: населення Данії становить 5,2 млн осіб; Австрії – 8 млн; Бельгії – 10 млн; Угорщини – 10,3 млн. Тобто під час Голодомору зникла ціла європейська країна. Наша країна.

Найбільше постраждали від голоду тодішні Харківська, Київська (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області), Вінницька (теперішні Вінницька, Хмельницька області, частина Житомирської та Одеської областей). Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8–9 і більше разів. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід України [7, с. 9].

Тривожні симптоми голоду на Вінниччині виявилися вже на початку 1932 р. У лютому – березні 1932 року з різних районів Поділля почала надходити тривожна інформація про голод. У селах Калинівського району налічувалося по 15–25 опухлих чоловіків, жінок та дітей [5, арк. 12]. Смертність навесні і влітку 1932 року досягла катастрофічних розмірів. Народжуваність була в декілька разів нижчою за смертність. Районні лікарні Вінниччини були переповнені. Багато пацієнтів помирало. Літо не зупинило біди. У червні потік повідомлень про смерть значно збільшився. Оперуповноважений Вінницького обласного управління ДПУ 13 червня інформував обком партії про те, що в селах Липовецького і Калинівського районів виявлено велику кількість голодного населення. У с. Зозові, доповідав він, лежать опухлі 17 сімей, у с. Войтівцях голодує 60 родин, серед них 30 опухлих [6, с. 44].

Приречені хлібороби з надією чекали врожаю. Але партійно-державне керівництво позбавило їх цієї надії. Зокрема, для всієї Вінницької області план хлібоздачі цього року був у півтора раза більший за можливості [6, с. 51].

Ще на початку жнив 1932 року розпочалися масові реквізиції зерна, пограбування як колгоспників, так і одноосібників. Усе збіжжя – як одержане, так і вирощене на присадибній ділянці підлягало хлібозаготівлям.

Архівні документи засвідчують, що наприкінці 1932 року – на початку лютого 1933 року голодом була охоплена вся територія Вінниччини. Не було села, в якому б щоденно не з’являлися все нові випадки опухання і смерті людей. У с. Заливанщина Калинівського району за день помирало 9–11 осіб. Як свідчить Г. Михальчук, узимку 1932–33 років у сусіда Василя Красночолого померло два сини і дві дочки, у Павла Красноголового – уся сім’я. Прийшли з сільради виконавці, склали їх на підводу, вивезли, викопали яму і всіх поховали в одній могилі.

Трагічну хронологію знищення, загибелі своєї сім’ї наводить у спогадах П. Соловищук із с. Луки Дашівського району: «Батько кладе на візок моїх двох братів і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгорнув рядно, поклав їх трьох туди ж, до мами. А тоді помер і батько. І так від моєї родини ніякого сліду – ні могили, ні хреста» [4].

У деяких селах Брацлавського району смертність від голодування набрала поголовного характеру, особливо в Скрицькому, Семенках, Зенківцях, Самчинцях, Грабівцях, Вовчинцях, Остапківцях, Юрковіцях та ін. [12].

Особливо сильно постраждало від голоду населення в Калинівському, Немирівському Брацлавському, Літинському, Вороновицькому, Махнівському, Іллінецькому, Липовецькому, Шаргородському та інших районах Вінниччини. Катастрофічним виявилося становище в Шаргородському районі, особливо в селах Писарівка, Дерев’янки, Політанки, Плебанівка, Пасинки, Гибалівка, Довжок, Рожнятівка. Велика кількість жебраків бродила в Шаргороді і по селах. Так, у с. Довжок протягом травня 1933 року померло 50, а з січня – понад 100 осіб [12]. У цей же час, у 1933 році, із зерносховищ Вінницької області кожний день вивозили залізницею 150 тис. пудів зерна. Про це секретареві ЦК ВКП(б), завідуючому сільськогосподарським відділом Л. Кагановичу, повідомляв секретар Вінницького обкому КП(б)У В. Чернявський, який просив надати понад 600 вагонів для вивозу, бо зерно на запасних пунктах та складах перегрівалось і гинуло [10, арк. 252, 253].

А уряд тим часом вимагав нових поставок хліба, м’яса, молока та іншого продовольства.

Масове вимирання людей в області тривало аж до жнив. У перші дні жнив смертність була більшою, ніж навесні. Люди наїдалися досхочу, у багатьох ставався заворот кишок, і у великих муках вони помирали. Чорне крило смерті торкнулося тоді 250 осіб у с. Молочках, 412 – Краснопільцях, 238 – Степанівці, 247 – Буряків, 125 – Жеребків Янушпільського району. До середини травня на кладовище, як худобу, вивезли із Станіславчицького району 2 тис. осіб, Липовецького – 65, Махнівського – 1280, Іллінецького – 1238, Немирівського – 1080 селян.

Проте ці дані далеко не повні, бо, як пояснювали керівники Калинівського району, із 124 смертних випадків у с. Сальнику в лютому зареєстровано було всього лише 48, у березні – 28, а 48 осіб узагалі не було обліковано [15]. Причина цього полягала в тому, що селяни не тільки збайдужіли до свого горя, але й не було кому повідомляти сільраду про небіжчиків, бо в багатьох дворах вимерли всі жителі.

Як згадує Василь Гаврилюк із с. Озаринці Могилів-Подільського району, щодня в селі вмирало 20–33 особи [2]. А всього в селі за час людомору померло понад 2 тис. осіб. У с. Чеснівці Хмільницького району від голоду померло понад 500 осіб [13]. «Набачився, як люди вмирають з голоду: одразу пухне живіт, потім ноги, вся шкіра блищить. У селі померло з голоду 1015 душ, залишилося 97 безлюдних хат», – розповідав В. Заворотний із с. Чуків Немирівського району.

«Приїхали до Максима Лендака, а він ще не вмер, живий. Кажуть: «Дядьку, завтра однаково вмрете, а нам немає коли ще раз сюди їхати». Завезли на цвинтар і жбурнули разом з мерцями у яму. А він вночі виліз і якось вижив, помер тільки на 84 році життя», – свідчить О. Литвин із с. Кармелюкове Жмеринського району на Вінниччині [1]. Голод затьмарив світ дитинства. Батьки вмирали, а діти залишилися без догляду й уваги. Особливо багато безпритульних дітей з’явилось у подільських селах. Із усіх районів надходили відомості про те, що немає куди поміщати дітей, круглих сиріт. Голодомор зруйнував сотні тисяч людських доль.

Прагнучи до максимальної документальності Голодомору, зосередимося на долі дітей – найчисленніших жертв сталінського свавілля. Саме вони без жалоби й молитви йшли з життя неоплакані матерями, ставали жертвами канібалізму і людської жорстокості, напівживі і мертві наповнювали в мирний час братські могили. Документи засвідчують, що голодна смерть не перебирала ні віком, ні національністю, ні статтю. Усіх косила підряд.

Узимку 1933 року голод з кожним днем охоплював усе більше і більше подільських дітей. За січень – лютий тільки в с. Крушлинцях Вороновицького району померло восьмеро дітей. На початку лютого прийшло сумне повідомлення із с. Вонячино Вінницького району. У ньому стверджувалося, що селянин-бідняк Коцюба Конон не зміг витримати тяжких випробувань і, щоб не бачити, як страждають його п’яти- і восьмирічна дочки, вирішив їх умертвити. Він напалив грубу, закрив димохід, а сам покінчив життя самогубством.

На кінець квітня тільки в 33 районах Вінницької області (загалом їх було 72) нараховувалося 106698 виснажених і опухлих людей. Насправді їх було набагато більше [16].

Голод в Україні спричинив появу маси жебраків. Бездоглядні сироти бродили поодинці, табунами селами, одні помирали на дорозі, інші добиралися до міст, залізничних станцій, просили милостиню. У Вінниці, Жмеринці, Козятині, Вапнярці, Могилеві-Подільському щоденно підбирали десятки мерців. Багатьох бездоглядних дітей затримувала міліція. Одних відправляли за місцем проживання, інших – у дитячі розподільники. На станції Козятин були затримані тільки в кінці червня 1933 р. 307, а в липні – 1340 обірваних, брудних і голодних безпритульних дітей. Більшість із них ледве трималася на ногах. Таке становище спостерігалось у Жмеринці, Вапнярці та інших великих і малих станціях. Найбільше дітей потрапляло в Козятин із сусідніх Погребищенського, Плисківського, Жашківського, Ставищенського та інших районів [15, с. 40].

Безліч дітей, іноді сотнями, збиралися на сільських та містечкових ярмарках і базарах. Вони здіймали такий напівбожевільний крик, що людям ставало моторошно – одні зупинялись, плакали, інші закривали вуха й тікали.

У січні тільки в Літинському, Іллінецькому, Немирівському, Вороновицькому та інших районах налічувалося 109, у березні – 217, квітні – 542, червні – 1196 круглих сиріт. У 28 районах області на обліку відділів охорони здоров’я перебувало на 1 червня 3939 бездоглядних дітей дошкільного віку. Їх розподіляли між дитячими будинками, тим-часовими притулками. Однак і там через нестачу харчів смертність була неймовірно високою. Так, у Немирівській дитячій колонії за 2,5 місяці померло 162 дітей, що становило 25% від загальної кількості. 10 червня там поховали разом з мертвими живу дитину [15, с. 143].

Навесні і влітку 1933 року селами і містами Поділля блукали десятки тисяч бездоглядних дітей. Лише малюків у віці до 5 років було передано в інтернати 2570 осіб [16]. Того страхітливого року легше було перерахувати тих, хто лишився в селі, ніж кого не було. Голодомор, як чума, пронісся над Поділлям, похоронив багато людей, затьмарив світ дитинства. Чоловіки втратили почуття любові до дітей, жінки – почуття материнства.

Наведемо ще один документ, який, упевнені, не залишить нікого байдужим. Учень 7-ї групи Сальницької школи (Калинівський район), син одноосібника-бідняка, написав голові сільради листа такого змісту:

«Кузьма Петрович! Тиждень як помер від голоду батько. Мати лежить хвора і вся спухла. Окрім мене, залишилось ще троє дітей. Вони попухли також. На мою долю випало бути головою двору. Допоможіть чим можете. У нас сьогодні на вечерю не залишилось навіть буряків. Врятуйте маму, дітей, ми вступимо в колгосп, і буду я там з мамою працювати, щоб забезпечити цих малих дітей хлібом. Не відмовте, Кузьма Петрович. Невже я сім класів вчився, щоб померти голодною смертю. Свіргун» [12].

На жаль, ні автор листа, ні його мати, брати і сестри допомоги не дочекалися, вся сім’я Свіргуна вимерла.

Найтяжчим вантажем голод упав на дитячі душі. Тільки Поділля втратило в 1933 році понад 200 тис. дітей [16].

Селами Вінниччини в 1932–1933 роках прокотився і такий страшний прояв голодомору, як канібалізм. Жертвами людоїдів насамперед ставали діти. Колгоспник Дем’янишин Матвій із дружиною «...забили дітей своїх, одній дівчинці 7 років, другій – 9. М’ясо дітей з’їли, частково реалізували на базарі у Ситківцях. Під час слідства в них виявлено 15 фунтів м’яса, кістки та 2 дитячі черепи» [16].

Мусимо знати той факт, що страшні не тільки ті люди, які їли собі подібних, а й ті, що зробили їх такими. У березні 1933 року було зареєстровано 6 випадків людоїдства і 3 випадки трупоїдства в Немирівському, Літинському, Гайсинському, Брацлавському, Теплицькому, Іллінецькому районах, а також кілька випадків самогубства на ґрунті голоду [9, арк. 27–28].

В області 1933 року офіційно було зареєстровано 71 випадок людоїдства, 9 випадків трупоїдства [14, с. 97]. Канібалів судили, притягували до відповідальності, піддавали загальному суду. Звичайно, ми не можемо заперечити звірячої суті цього явища, але й мусимо визнати – це страшне лихо штовхало людей на такий жорстокий крок.

Цифри переконливо свідчать, що в 17 районах Вінниччини в 1932 році померло людей у 2,2 раза більше, ніж у 1934-му, а в 1933 році – у 7,5 раза більше. В усій області відповідно – в 1,5 і 4,6 раза. Ще більш вражаючу картину спостерігаємо в окремих районах. Так, у Янушпільському районі смертність 1933 року була вищою, ніж у 1934-му, в 19, у Козятинському – в 10, у Липовецькому – в 8,4, у Немирівському – майже в 10, у Тростянецькому – у 8 разів. Зрозуміло, що причиною загибелі сили-силенної людей у 1932–1933 роках був саме голод [11, арк. 42,71].

Попередні спроби визначити чи бодай окреслити абсолютну кількість поглинутих нещадним виром голоду на Поділлі зробив проф. І. Шульга. Його підрахунки допомагають нам дізнатися про хоча б приблизну кількість жертв геноциду на Вінниччині. У 1932 році, пише вчений, відбулися зміни в адміністративно-територіальному поділі України. За даними облвиконкому, у новоствореній Вінницькій області у 1932 р. налічувалося 2610 сільських, селищних, міських Рад, на їхній території мешкало 5232,429 осіб. За даними обкому партії, на 25 травня 1932 р. на тій же території проживало 5267,9 тис. населення. Цифри майже однакові. На 1 липня 1934 р. у Вінницькій області функціонувала 2261 сільрада. У 1932 р. їх було 2551. У 1932–1933 роках на Поділлі померло 1669564 особи [15, с. 123].

Є і інші дані на Поділлі (Вінницька область в 1932–1933 рр. об’єднувала 71 район Вінниччини, Хмельниччини, Житомирщини, Київщини) від Голодомору загинуло від 781 тис. 574 чол. до 1 млн 127 тис. 761 чол. Архівні джерела містять суперечливу інформацію [14, с. 288].

Відомий дослідник Голодомору-геноциду на Вінниччині В. І. Петренко зазначає, що стосовно тільки районів сучасної Вінницької області документами Державного архіву Вінницької області підтверджується, що кількість населення Вінниччини зменшилася під час Голодомору 1932–1933 рр. на 531 025 чол.

Якщо в лютому 1932 р. (на час утворення області) в районах сучасної Вінницької області проживали 2 млн 580 тис. 732 чол., то після Голодомору, в 1934 р. – 2 млн 49 тис. 707 чол. У зв’язку з тим, що наприкінці 1932 р. більшовицькою владою в Україні був введений паспортний режим, який забороняв селянам залишати вимираючі села, зазначені 531 тис. 25 чол. майже стовідсотково можна вважати жертвами Голодомору 1932–1933 рр. (у відсотковому відношенні це 20,5%, кожен п'ятий житель Вінниччини).

Не менш болючими були й моральні втрати. Через голод було загублено історичну пам’ять нації. Голодомор продовжував забирати людські життя на Поділлі і впродовж 1934–1935 рр. У 1934 р., за неповними даними «особливого» сектору Вінницького обкому КП(б)У, жертвами голодомору стали 58 тис. 885 подолян. Значна кількість архівних джерел підтверджують голод на Поділлі і в 1935 р. [14, с. 304].

Промовиста деталь: під час Голодомору 1932–1933 років вінничан  загинуло більше, ніж у роки віроломної гітлерівської навали [5, с. 3].

Близько шести десятиліть заборонялося говорити правду, заборонялося поминати замучених, доглядати могили померлих, згадувати невинних. Шість десятиліть в історії України білою плямою були 1932–1933 роки. Прийшла пора віддати належне безвинно вбитим – розповісти нащадкам правду. Щоб застерегти їх від повторення подібного лиха назавжди.

І. М. Романюк,
доктор історичних наук,
професор кафедри історії та культури України
факультету історії, етнології і права ВДПУ імені Михайла Коцюбинського
 

 

Література

1. Білик, Л. А хліб був... / Л. Білик // Панорама. – 1993. – 11 серп.

2. Бредун, В. Йшов запланований геноцид / В. Бредун // Панорама. – 1993. – 30 черв.

3. Виморення голодом. Документи свідчать // Березіль. – 1993. – № 9–12. – С. 18–79.

4. Винокурова, Ф. Листи у вічність / Ф. Винокурова // Камертон-ікс. – 1993. – 10 верес. – С. 3–4.

5. Гальчак, С. «Білі плями» скорботи (Причини голодомору 1932–1933 та голоду 1946–1947 років на Поділлі) / С. Гальчак. – Вінниця : Логос, 1999. – 51 с.

6. Головко, О. Голодомор 1932–33 рр. у селі Джулинка Бершадського району Вінницької області (за свідченнями очевидців) / О. Головко // Збереження національної ідеї та національної самосвідомості українського народу в контексті трагічних подій XX століття : зб. наук. пр. – Хмельницький, 2012. – Вип. 5. – С. 184–189.

7. Голодомор 1932–1933 рр. / упоряд. Н. Я. Дзюбенко-Мейс. – Київ : Міжнар. фонд «Україна 3000», 2003. – 48 с.

8. Голод та голодомор на Поділлі 1920–1940 рр. Збірник документів та матеріалів / Обл. редкол. наук.-док. серії кн. «Реабілітовані історією». – Вінниця : ДКФ, 2007. – 704 с.

9. Державний архів Вінницької області (далі – ДАВО). Ф. 136. Оп. 3. Спр. 69.

10. ДАВО. Ф. 136. Оп. 3. Спр. 70.

11. ДАВО. Ф. 136. Оп. 3. Спр. 75.

12. Жугін, Ю. Злочин / Ю. Жугін, К. Синиця, Й. Тельман // Вінниц. правда. – 1989. – 10 берез.

13. Новосад, В. Голод: свідки трагедії / В. Новосад // Вінниц. правда. – 1990. – 11 лют.

14. Петренко, В. І. Більшовицька влада та українське селянство у 20–30 рр. ХХ ст.: причини, технології, наслідки Голодомору-геноциду (за матеріалами Поділля) / В. І. Петренко. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2008. – 320 с.

15. Шульга, І. Голод на Поділлі : до 60-річчя голодомору 1933 р. / І. Шульга. – Вінниця, 1993. – 223 с.

16. Шульга, І. Діти голодного 1933 р. На матеріалах Поділля / І. Шульга // Панорама. – 1993. – 14 лип.

Голодомори, голодомори...
Все до зернини взяли з комори,
Взяли з комори все до зернини,
Все до зернини в неньки й дитини.
В неньки й дитини із України.

Володимир Забаштанський

 

1. Голодомор 1932–1933 рр. на Вінниччині 

Чорною хмарою насувалося на Україну страхітливе лихо. Трактами, широкими і вузькими шляхами, стежками та межами, не минаючи селянських осель, на Поділля пробирався голод. У порожніх селянських засіках не було навіть мишей, «червона мітла» повимітала все до зернини. Спорожнялися льохи, люди доїдали картоплю та буряки, гарбузи і квасину. Це були останні місяці 1932 р., названі народом «гарбузень». Грудень і січень – «пухкутень» – піднесли українському селянинові тяжку чашу мук. Весняні місяці 1933 р. залишилися в пам’яті подолян під назвою «капутень».

Ілля Гаврилович Шульга
доктор історичних наук, професор.

 

 

ЗМІСТ 

Від укладача

Романюк І. М. Голодомор – геноцид 1932–1933 років на Вінниччині

1. Голодомор 1932–1933 рр. на Вінниччині

1.1. Голодомор 1932–1933 рр. в окремих районах

1.2. Спогади свідків Голодомору

2. Наукова, дослідницька робота з вивчення та збору матеріалів про Голодомор 1932–1933 рр.

3. Вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр.

3.1. Увічнення пам’яті жертв Голодомору в бібліотеках області

3.2. Відображення теми Голодомору в мистецтві

3.3. Пам’ятники та пам’ятні знаки жертвам Голодомору

4. Вінницькі письменники про Голодомор 1932–1933 рр.

5. Довідково-бібліографічні матеріали

6. Відображення теми Голодомору в інтернет-ресурсах

Додаток. Спогади свідків Голодомору (перелік письмових свідчень з архіву відділу краєзнавства Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва)

Іменний покажчик

Географічний покажчик


То пам’ять стоїть при свічі

  1. Від укладача
  2. Голодомор – геноцид 1932–1933 років на Вінниччині
  3. 1. Голодомор 1932–1933 рр. на Вінниччині
  4. ЗМІСТ

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше