ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2014 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Незгасна ватра митрополита

До 150-річчя від дня народження

Василя Костянтиновича Липківського

(20.03.1864-27.11.1937)

Наш край є батьківською землею першого митрополита незалежної Української Автокефальної Православної Церкви Василя Липківського, який сьогодні вважається національним героєм України. Мало хто знає, що народився він, як зазначив сучасний дослідник Арсен Зінченко, на колишній Липовеччині (хоча нині його рідне с. Попудня відноситься до Монастирищенського району Черкаської області). Між тим, і першоієрарх нової української церкви вважав себе липівчанином. І хоча територіально-адміністративний поділ змінився, він писав у своїй автобіографії, яку вимагало ДПУ: «Народився я року Божого 1864-го 20 березня в селі Попудні на Липовеччині, в сім’ї священика Костянтина Липківського, що вийшов з Галичини із-під Золотої Липи».

Як було прийнято в ті часи, син пішов слідами батька. Поки Василь освоював «науку» в Уманській бурсі і Київській духовній академії, батька його перевели настоятелем Липовецького Собору.

Отримавши у 1889 році ступінь кандидата богослов'я, В.Липківський ніяк не міг знайти постійного місця роботи. Врешті його рукопоклали на священика однієї з черкаських церков, яка лише мала будуватись. Це сталося 20 жовтня 1891 року, а вже через 8 днів звільнилася посада настоятеля у Липовецькій Соборно-Воскресенській Церкві.

Дізнавшись про це, молодий священик 4 лютого 1892 року пише листа Київському митрополиту Іоанникію. Змалювавши обтяжливість становища священика без церкви, Василь Костянтинович проситься у рідний Липовець. І хоча на місце настоятеля претендували ще четверо кандидатів, та освіта і «липовецькі корені» зіграли свою роль: 16 лютого митрополит наклав позитивну резолюцію.

Своє 28-річчя В.К.Липківський зустрічав у Липовці, де на власній землі мав дерев'яний батьківський будинок. З ним прибула дружина Параскева Олександрівна. «У Липівці родина Липківських провела більше 12 років. Тут вона багатіла дітьми: у 1892 році народився Іван, у 1894 – Марія, у 1895 – Костянтин, у 1897 – Ганна, у 1899 – Валеріан… Тут зростав досвід і авторитет Василя Костянтиновича не тільки як священнослужителя, але й як учителя, просвітителя, проповідника нових ідей…» – підсумував пізніше значення липовецького періоду у становленні майбутнього митрополита його онук Кость Липківський.

На території церковної садиби для священнослужителів були будинки, «збудовані зусиллями прихожан і складавші влас-ність церкви», та вони запустіли й заросли бур'янами. Клопотання про позику на їх облаштування залишилося без результатів.

Посада настоятеля дозволила отримати й інші призначення: 9 березня – голови Липовецького відділення єпархіальної училищної ради, 13 квітня – законовчителя Липовецького двокласного міського училища, 5 травня – благочинного церков Липовця й округи. Парафіян при Соборі рахувалося 2 581 душа чоловічої статі, а в окрузі (із селами Струтинка, Нарцизівка, Берестівка, Вікентіївка та іншими) – до шести тисяч.

Василь Липківський поєднував обов'язки настоятеля з обов'язками голови єпархіальної училищної ради (з березня 1892 року) та доглядача церковних шкіл Липовецького повіту (з 26 серпня 1896 року). Це був нелегкий шматок роботи, адже тодішній повіт включав значні частини сучасних Липовецького, Оратівського, Іллінецького районів Вінницької області з прилеглими частинами Черкаської. На основі щорічних звітів про стан освіти, колишній викладач Вінницького педуніверситету, а нині киянин, Арсен Зінченко у своїй фундаментальній книзі «Визволитися вірою» дає високу педагогічну оцінку діяльності нашого земляка: «В.Липківський регулярно відвідував піднаглядні школи повіту. Так, у звіті за 1899 рік він пише, що протягом навчального року, тобто з 15 листопада до 15 березня, відвідав майже усі школи повіту, за винятком десяти, в які не потрапив «через крайнє бездоріжжя минулої зими». У звіті за 1900 рік вказує, що оглянув «лише 72 школи», а не встиг оглянути 70, бо до Різдва хворів, а потім почалося бездоріжжя. У звіті за 1900-1901 навчальний рік пише, що відвідав і оглянув всі школи, а в деяких бував і по декілька разів, і то протягом стислого часу – з 23 жовтня до 10 березня, тобто під час навчального року.

У звіті за 1899 рік зазначено, що В.Липківський розробив нову форму класного журналу та рекомендації щодо ведення всіх шкільних книг звітності, що впроваджувалися в шкільну справу...».

Особливою увагою, звичайно в рамках тодішніх можливостей, В.Липківський оточував засновану ним двокласну школу в селі Троща поблизу Липовця, в якій готували вчителів для церковних шкіл. Він дбав про додаткові асигнування на цю школу, на створення фонду стипендій для її учнів тощо. Для покращення педагогічної підготовки вчителів, у вересні 1899 року влаштували курси при згаданій двокласній школі. Вони, за свідченням В.Липківського, дали добрі результати, за відгуком завідувачів шкіл «вчителі, які побували на курсах, особливо ретельно беруться за справу і ставляться до неї більш свідомо й толково». При Трощанській школі влаштовували й читання для простого люду на релігійно-моральні теми зі співами й «чарівним ліхтарем», які «привертали масу народу зі всіх довколишніх сіл».

Увага В.Липківського до Трощанської школи була зумовлена не лише тим, що її випускники складали помітну частину вчительських кадрів церковних шкіл повіту, але й тому, що в ній викладали бджільництво, садівництво й городництво, при цьому велися і теоретичні, і практичні заняття. На екзаменах із цих предметів, як про це В.Липківський пише з особливим наголосом, учні виявляли «досить ґрунтовні знання».

Стараннями нового доглядача шкіл значно зросла їх кількість. Якщо у 1894 році нараховувалось 127 церковно-пара-фіяльних шкіл, то через сім років їх стало на двадцять більше. Тоді ж було відкрито й шість нових шкіл для дівчаток (до цього існувала лише одна). 1900 р. В.Липківський звертає увагу єпар-хіальної училищної ради, що «у зв'язку з назрілою потребою селян у сільськогосподарській освіті в Липовецькому повіті необхідне відкриття особливої церковно-сільськогосподарської школи».

5 жовтня 1903 року в «Київських Єпархіальних відомостях» з'явилася стаття В.Липківського «До питання про господарські комітети при церковних школах», приурочена до Київського єпархіального з'їзду духовенства (на цих з'їздах його кілька разів обирали секретарем). У своїх статтях Василь Костянтинович по-революційному ставить питання про зменшення впливу священиків на школи шляхом утворення при них господарчих комітетів з участю парафіян.

За «ревну працю на своїй посаді» доглядач шкіл повіту неодноразово нагороджувався: у 1896 році – 40 крб та набедреником, у 1897 році – оксамитовою фіолетовою скуфією, а після виїзду з Липівця 6 травня 1904 року його знайшла ще одна винагорода – комилавка.

За ухвалою училищного комітету при Синоді від 7 серпня 1903 року, невтомного орача освітньої ниви переводять у Київ завідувачем церковно-учительської школи. 31 серпня митрополит Флоріан ставить резолюцію про призначення В.Липківського постійним членом Київської єпархіальної училищної ради та членом шкільної комісії при ній. Це було визнанням його педагогічної діяльності, яка віднині продовжувалася в «столиці».

Досліднику мученицького життя митрополита А.3інченку вдалося знайти рідкісний документ – статтю Зозівського священика В.Ганкевича «Прощання з протоієреєм В.К.Липківським» у «Київських Єпархіальних відомостях». У своїй книзі «Визволитися вірою» Арсен Леонідович описує, як всім повітом проводжали наші прадіди Василя Костянтиновича: «Його служіння в Липовецькому повіті завершилося восени 1903 року. 8 вересня життя повітового міста ознаменувалося рідкісною за своєю задушевністю подією – прощанням із протоієреєм В.К.Липківським. Зі своїм пастирем прощалися його парафіяни, духівництво Липовецького повіту, Липовецьке відділення єпархіальної училищної ради, вчителі повітових церковних шкіл, учні та батьки.

Далі доля привела його до Києва – завідувачем церковно-вчительської школи. З неї його усунуто 1905 року за «українофільство». Здавалося, шляхів до росту не залишилось». Але грянула національна революція. З проголошенням автокефалії української церкви липівчанин – настоятель Софіївського собору, ініціатор створення Вищої православної церковної ради (ВПЦР), проповідей на українській мові, а з 1921 року – перший митрополит Київський і всієї України. Та нема часу відвідати земляків. В архівах навіть збереглися дві телеграми до Липовця з відмовою раніше запланованих поїздок. 2 грудня 1921 року соборний диякон Іван Квятковський шле особливо пронизливе прохання: «Становище негарне. Як воздух для життя, так зараз потрібно побувати в Липівці нашому архієпископу – митрополиту. Потрібно зараз в повіт 5-6 священиків в Очеретню, Очитків (Федоренко перейшов у Мервин), Кн. Криницю, Кантелину. Молю і чекаю приїзду Владики...».

І ось, врешті, ця подія сталася – у лютому-березні 1922 року при подорожі по Вінниччині Василь Липківський відвідав край, де розпочиналася його духовна кар’єра. Ось яке враження він залишив у сучасника: «Ви знаєте, як гучно вітали на Липовеччині нашого шановного отця Василя Липківського, який був у самому Липівці, де Собор було одвойовано, здається, по війні од росіян...».

У Вінниці до УАПЦ приєдналися всі 5 церков. Урочиста зустріч митрополита відбулася 25 лютого 1922 року в Казанській церкві, при якій гість виголосив три проповіді: на початку, всередині і вкінці. За палкі заклики до українізації церкви його було звинувачено в агітаційній діяльності, що тоді заборонялося владою.

Рівно через два роки Василь Липківський знову гостював на Липовеччині (з 27 січня до 8 лютого 1924 року). Проїхавши на санях Погребище, Спичинці, Булаї, він в'їхав у парафії єпископа Володимира Самборського. За неповні два тижні митрополит відвідав 14 парафій нашого краю. У кожній, вкупі з липовецьким єпископом, він відправив Службу Божу і за кожною службою сказав по три промови.

«Людність надзвичайно захоплювалася тими промовами, і натовп людей був настільки великий, що не мав змоги вмісти-тись в храмі», – згадував Липовецький єпископ В.Самборський.

Знаменно, що навіть слов’янська парафія містечка Зозів запросила всечесного отця 3 лютого 1924 року на всеношну і 4 лютого – на літургію. Полум’яні промови митрополита настільки вплинули на свідомість прихожан, що вони разом із священиком М.Ветвицьким приєдналися до УАПЦ. Відрадно, що розвалена потім через півстоліття Зозівська святиня, стіни якої чули голос славетного українця, нині відбудована на кошти одного з односельчан.

У Зозові В.Липківський висвятив на диякона дяка з Юлинець Степана Мазуренка і на священика – сина липовецького єпископа Миколу Самборського (що засвідчує їх добрі стосунки).

Уже вранці 5 лютого митрополит прибув до української парафії села Скитки, де висвятив на диякона відомого липовець-кого діяча періоду визвольних змагань Олександра Сліпчика. Через три дні в Стрижакові, на урочистій літургії, диякон був возведений у сан священика. А всього під час високої подорожі по Липовеччині особисто митрополитом було висвячено три священики і два диякони.

Покинувши рідну Липовеччину, митрополит об’їхав майже все Середнє Побужжя до самої Вінниці, звідки вирушив на Лівобережжя. Більше 500 парафій тоді слухало його полум’яне слово! Така активність не сподобалася владі, про що знаємо від самого Василя Костянтиновича: «1924 року я зробив велику подорож з січня до березня на Липовеччину, Бердичівщину, Уманщину, Гайсинщину, Брацлавщину, Винницю та Миргород-щину, Харків, Слобожанщину, Лохвищину… Але в липні з мене знову узято підписку про невиїзд, яку знято лише в січні 1925 р.».

Невдоволені «фанатичним агітатором за українізацію» (так названо В.Липківського в одному з документів ЦК), агенти сталінської охранки в 1927 році сприяли усуненню патріота з вищої церковної посади. Митрополитом УАПЦ став колишній Гайсинський і Тульчинський єпископ, знову ж земляк, М.Борецький (родом, як і Липківський, з-під Монастирища, с. Сарни. І доля їх однакова: знищені у 30-х роках). Та в січні 1930 р. так званий «ліквідаційний собор» припинив діяльність нової української церкви.

Довгі роки В.К.Липківський жив у Києві під наглядом, але зумів передати за кордон свої безцінні листи, спогади з історії церкви і полум’яні проповіді. Налякана запрошенням йому переїхати до Канади, влада арештувала колишнього митрополита, і довгий час доля мученика залишалася невідомою. Лише коли його в 1989 році було посмертно реабілітовано, після наполегливих пошуків вдалося віднайти документи про те, що 27 листопада 1937 року життя митрополита обірвалося у сталінських застінках.

Іменем В.К.Липківського названа одна з вулиць Києва, у с. Попудня на Черкащині діє шкільний музей земляка, а 1983 р. в США і 2000 р. у Тернополі йому відкрито пам’ятники. В Україні, за ініціативою колишнього мешканця Вінниці А.Л.Зінченка, стали періодично проводитись різноманітні заходи по вшануванню Великого Українця. Незгасні ідеї поборника національного духу сьогодні дуже актуальні в боротьбі за єдину помісну українську православну церкву, а розпалена ним ватра українізації розгоряється все більше й більше!

На Липовеччині пам’ять про великого сина України почала відроджуватись у 90-х роках, коли на сторінках районної газети з'явилися статті про «митрополита-липівчанина». З того часу відновлено храми у Зозові, Липовці, Скитці, де митрополит нади-хав своїм полум’яним словом віруючих. Громадськість Липовця висунула пропозиції про надання імені Василя Липківського вулиці, школі, найдавнішій в області бібліотеці (яку в 1896-1897 роках заснував наш земляк).

Одну з пропозицій уже реалізовано: 12 жовтня 2007 року Липовецька міська рада затвердила статут Липовецької школи-колегіуму ім. Василя Липківського. Директор цього закладу Михайло Капущак на науковій конференції 17 листопада 2007 року в Києві закликав підтримати звернення липівчан про подання невтомного борця за українізацію на звання Героя України, про відбудову знакового Липовецького Собору і утворення Фонду В.К.Липківського.

Починаючи від Всеукраїнської міжнародної Християн-ської Асамблеї 1998 року, представники Липовеччини беруть участь у подібних форумах, а 27 листопада 2007 року – на 70-річчя мученицької смерті митрополита Василя Липківського – вперше відбулися заходи по вшануванню його пам’яті й у Липовці, звідки сходила Зоря Великого Українця. На 75-річчя трагедії у Липовець-кій міській раді, за участю громадськості Липовця, Києва та інших місць, відбувся круглий стіл. Рішенням Липовецької районної ради пам’ятним місцем визнана територія, де в зруйнованому пізніше Липовецькому соборі розпочинав свою церковну кар’єру перший митрополит незалежної Української церкви. Піднято питання про відновлення цього собору, встановлення у Липовці пам’ятника В.Липківському та перейменування на його честь однієї з центральних вулиць міста.

О.І.Роговий

Література

Зінченко, А.Л. Визволитися вірою: життя і діяння митрополита Василя Липківського / А.Л. Зінченко. – К. : Дніпро, 1997. – 424 с.

Гудзик, К. Народний митрополит : [В. Липківський – один з організаторів шк. мережі у Липовец. повіті] / К. Гудзик // Липо-вец. вісті. – 2007. – 24 листоп.

Служіння і спадщина митрополита Василя Липківського : матеріали всеукр. наук. конф. Київ, 17 листоп. 2007 р. / Всеукр. т-во ім. митрополита В. Липківського ; упоряд. А.Л. Зінченко. – Вінниця : ПП Балюк І.Б., 2008. – 240 с. : фото.

Щербина, Д. Народний митрополит : [В. Липківський] / Д. Щербина // Молодь України. – 2008. – 28 лют.-3 берез. – С. 23 : фото.

Матула, П. Історія пам’ятника митрополитові Василеві Липківському / П. Матула. – Вашингтон, 2009. – 204 с. : кол. фото.

Гальчак, С. Липківський Василь Костянтинович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ – поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. – Вінниця, 2011. – С. 587-588.

Роговий, О. 75 років без нього... : [про вшанув. пам’яті великого липовчанина Василя Липківського] / О. Роговий // Липо-вец. вісті. – 2012. – 23 листоп.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2014 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладача
  2. 2014 року виповнюється
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. Антоній В’ячеславович Крейчі
  5. Лютий
  6. Незгасна ватра митрополита
  7. Феномен Сергія Гальчака
  8. Ярослав Івашкевич – подолянин, класик польської літератури
  9. Березень
  10. Дослідник духовного життя українського селянства
  11. Немеркнучий подвиг
  12. Академічний ансамбль пісні і танцю «Поділля»
  13. Квітень
  14. Скульптор Володимир Смаровоз
  15. Травень
  16. Тадеуш (Тадеуш Пжемислав Міхал) Ґрохoльський
  17. Червень
  18. До 65-річчя від дня народження М.П.Стрельбицького
  19. Липень
  20. До 100-річчя від дня народження П.І.Муравського
  21. Серпень
  22. До 75-ліття від дня народження В.Є.Селезньова
  23. До 75-річчя від дня народження А.М.Пачевського
  24. Вересень
  25. Анатоль Свидницький – попередник Михайла Коцюбинського в літературі
  26. Пошуки симетрії справедливості у несправедливому світі
  27. Жовтень
  28. Народної культури оберіг
  29. Листопад
  30. Український лицар-отаман Я.В.Гальчевський
  31. Слово про Родіона Скалецького
  32. Грудень
  33. Фольклористка Настя Присяжнюк
  34. Відомості про авторів текстових довідок
  35. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше