ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2014 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

ГРУДЕНЬ

2 145 років тому народився Олександр Іванович Ющенко (02.12.1869, хутір Водотеча поблизу Глухова Чернігів. губернії, нині Сум. обл. – 13.06.1936, м. Харків), український психіатр, академік НАН України. По закінченні медичного факультету Харківського університету (1893) проводив велику практичну і дослідницьку роботу в лабораторіях і клініках видатних діячів медичної науки П.І.Ковалевського, В.М.Бехтєрєва та І.П.Павлова. 1897 р. О.І.Ющенко переїжджає у Вінницю та влаштовується на роботу в окружній психіатричній лікарні на посаду молодшого ординатора. 1901 р. він виїжджає в Петербург. Після революції вчений плідно працює в галузі психіатрії, активно займається педагогічною та громадською діяльністю. О.І.Ющенко написав близько 120 наукових праць. Був одним із засновників біохімічного напряму в психіатрії. 1929 р. одержує звання заслуженого діяча науки, а у 1934 р. його обирають дійсним членом Академії наук УРСР. З нагоди 40-річного ювілею науково-лікарської, педагогічної та громадської діяльності академіка за клопотанням громадськості у 1934 р. Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні було присвоєно ім’я Олександра Івановича Ющенка, яке вона носить і донині.

Література:

Бережний, В. Що то за Ющенко, ім’я якого носить психлікарня? Чи не родич? / В. Бережний // Здоров’я. Події. Час. – 2006. – 4 січ. – С. 5, 30.

Бахтин, А. «В ее произведениях разлита грусть...» : [про перебув. на Вінниччині психіатра О. Ющенка та його дружини письм. Стефанії Караскевич-Ющенко] / А. Бахтин // Вінниц. відом. – 2007. – 16 серп. – С. 9.

Бахтин, А. Ющенко И... винницкий «дурдом» : [з історії психіатр. лікарні та про лікаря-психіатра О.І. Ющенка] / А. Бах-тин // Независим. курьер. – 2012. – 8 лют. – С. 34 : фотогр.

5 80 років тому (05.12.1934) було створено Якушинецьке професійне училище соціальної реабілітації (Вінницький район), колишня дитяча колонія для перевиховання запущених підлітків, спеціальне професійне училище. У виборі місця брав активну участь А.С.Макаренко, за ініціативи якого в ті роки відкривалися дитячі установи, що називалися тоді дитячими комунами-колоніями. Виховну роботу в Якушинецькій колонії по рекомендації А.С.Макаренка очолив його учень С.А.Калабалін. З 1952 р. у колонії створено трирічне спеціальне ремісниче училище закритого типу. З 1995 р. Якушинецьке спеціальне ПТУ перетворено у професійне училище соціальної реабілітації. Нині його ліквідовано.

Література та інтернет-ресурс:

Олійник, Н. Змінити життя ще не пізно : [про уч-ще соц. реабілітації на території Якушинец. громади] / Н. Олійник // Поділ. зоря. – 2008. – 10 квіт. – С. 2.

Якушинецьке професійне училище соціальної реабілітації [Електронний ресурс] // Професійно-технічна освіта в Україні : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – URL : https://proftekhosvita.org.ua/uk/establishment/detail/yakushynetske-profesijne-uchylysche-sotsialnoji-reabilitatsiji/ (дата звернення : 20.07.13), вільний. – Назва з титул. екрана.

6 110 років від дня народження Петра Микитовича Довгалюка (06.12.1904, с. Гущинці Калинів. р-ну – 17.07.1989, м. Київ), українського літературознавця, кандидата філологічних наук (1959). 1934 р. закінчив Харківський інститут народної освіти. Учасник Другої світової війни. Перебував на педагогічній та журналістській роботі. Був редактором фотохроніки РАТАУ (1935-1939), директором видавництва мистецтв (1945-1949), працював в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР (1949-1965) у Києві. Досліджував літературний процес на західноукраїнських землях та художній антиклерикальній літературі. Автор окремих розділів книг з історії української літератури, статей у БСЭ, УЛЕ, УРЕ, укладач зібрання творів Я.Галана, С.Тудора, Леся Мартовича.

Література:

Подолинний, А.М. Довгалюк Петро Микитович / А.М. Подолинний // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2008. – Т. 8 : Дл-Дя ; додаток : А-Ґ. – С. 171-172 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

7 65 років тому народився Григорій Іванович Денисик (07.12.1949, с. Онут Заставнів. р-ну Чернівец. обл.), фізико-географ, еколог, доктор географічних наук, професор, поділлєзнавець. У 1975 р. закінчив географічний факультет Чернівецького університету. Працює у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. Михайла Коцюбинського, з 1987 р. – завідувач кафедри фізичної географії. Спеціалізується на дослідженні фізичної географії, ландшафтів та екології Поділля. Один із організаторів і співавторів посібника для шкіл і краєзнавців «Атлас природи Вінницької області». Автор більш ніж 400 наукових та науково-популярних праць, із них 19 монографій та навчальних посібників. Член правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України.

Література:

Новицька, Л. Подільський буковинець : [про наук. розвідки Г.І. Денисика] / Л. Новицька // Вінниччина. – 2005. – 8 квіт. : фото.

Гальчак, С. Денисик Григорій Іванович / С. Гальчак // Розви-ток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ – поч. ХХІ ст. / С. Галь-чак. – Вінниця, 2011. – С. 509.

8 90 років від дня народження Якова Леонтійови-ча Муляра (08.12.1924, с. Суботівка нині Могилів-Поділ. р-ну – 02.02.1988, м. Вінниця), українського письменника, драматурга, журналіста. Учасник Другої світової війни. У 1961 р. закінчив відділення журналістики Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Майже 20 років очолював відділ інформації в редакції газети «Вінницька правда». Численні віршовані і прозові гуморески Я.Муляра друкувалися в журналах «Перець», «Дніпро», «Донбас», «Україна», у місцевій пресі, колективних збірниках. Він – автор книги гумору й сатири «Прутикові іменини» (1982), п’єс – «Шукачі скарбів», «Резерви», «Дорога печатка» (усі три – 1962) та інших. Писав ліричні поезії, виступав як літературний критик. Лауреат обласної журналістської премії К.Гришина (1974).

Література:

Хоменко, Б.В. Муляр Яків Леонтійович / Б.В. Хоменко // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд-кув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 231-232.

10 155 років від дня народження Юхима Йосипо-вича Сіцинського (Сіцінський, Січинський) (10.12.1859, с. Мазники Летичів. повіту, нині Хмельн. обл. – 07.12.1937, м. Кам’янець-Подільський), українського історика, археолога, етнографа, мистецтвознавця, громадського діяча, поділлєзнавця, в т.ч. Вінниччини. У 20-х рр. він був активним членом Кабінету вичування Поділля Вінницької філії Всенародної бібліотеки при ВУАН. Йому належить дослідження «Нариси з історії Поділля», видане у Вінниці 1926 р. під грифом Кабінету. Наукова спадщина Ю.Й.Сіцинського й сьогодні є актуальною для дослідників краю і потребує детального вивчення та популяризації.

Література:

Січинський (Сіцінський) Юхим (Евтим) Йосипович // Про-відники духовності в Україні : довідник / ред. І.Ф. Курас. – К. : Вища шк., 2003. – С. 551-552.

Гальчак, С. Сіцінський Юхим Йосипович / С. Гальчак // Роз-виток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ – поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. – Вінниця, 2011. – С. 689-690.

• 145 років від дня народження Маріана Лон-жинського (10.12.1869, с. Шипинки Могилів. повіту Поділ. губернії, нині Бар. р-ну – 22.03.1966, м. Варшава, Польща), лікаря, доктора медичних наук (1901), мемуариста. Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1893, Київ). У січні 1894 р. розпочав лікарську практику в Сатанові на Поділлі. Упродовж 1904-1916 рр. – асистент у хірургічній клініці Університету св. Володимира під керівництвом професорів Л.Малиновського (директор клініки) й Ф.Борнгаупта, а також працював на швидкій допомозі. У 1918-1920-х рр. брав участь у боротьбі з епідемією тифу на Поділлі. На схилі років видав свої спогади «Сто років без малого. Спогади лікаря з 1869-1956 років» (Варшава, 1961), де в кількох розділах дав описи Поділля і Київщини.

Література:

Колесник, В. Лонжинський (Lazynski) Маріан / В. Колесник // Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. слов. / В. Колесник ; Вінниц. обл. краєзн. музей, ВОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, Краєзн. т-во «Поділля». – Вінниця, 2007. – С. 355. – Бібліогр. в кінці ст.

• 110 років тому народився Пилип Олексійович Желюк (10.12.1904, с. Тиманівка, нині Тульчин. р-ну – 10.01.1976, там само), фундатор колгоспного виробництва на Вінниччині, голова колгоспу с. Тиманівка, двічі Герой Соціалістичної Праці (1958, 1974 р.). Учасник Великої Вітчизняної війни. Майже півстоліття життя П.О.Желюк віддав рідній Тиманівці. З його ініціативи оновлюється село, зростає добробут селян. Було побудовано Будинок культури, кінотеатр, кафе, бібліотеку, середню школу, будинок «Книголюб» та ін. Саме П.О.Желюк є ініціатором створення в селі трьох народних музеїв – музею О.В.Суворова, художнього музею ім. Т.Г.Шевченка та музею істо-рії села і колгоспу. Для виховання керівних кадрів на базі кол-госпу створюється обласна школа, яка за роки існування зростила і випустила декілька сотень спеціалістів. Колгосп став опорним пунктом Київської сільськогосподарської академії з вивчення передових методів роботи господарства. П.Желюка неодноразово обирали депутатом Верховної Ради України, делегатом партійних з’їздів.

Література:

Господар рідної землі : бібліогр. покажч. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязева ; уклад. Л.В. Романченко, авт. передм. «Желюкові ясні зорі» М. Матієнко ; ред. М. Спиця ; відп. В. Цига-нюк. – Вінниця, 2004. – 32 с. – (Наші видатні земляки).

Галіза, О. Желюк... запалював власним прикладом / О. Галі-за // Подолія. – 2007. – 15 трав.

• 70 років тому (10.12.1944) було відкрито Він-ницький навчально-курсовий комбінат, нині Вінницький професійний кулінарний ліцей (2003). З 1946 р. – Вінницька школа торгово-кулінарного учнівства. З 1966 р. – Вінницьке професійне торгово-кулінарне училище обласного управління торгівлі. З 1981 р. – Вінницьке професійно-технічне училище Міністерства торгівлі УРСР. З 1985 р. – Вінницьке професійно-технічне училище № 23 Міністерства освіти і науки України. З 2003 р. – Вінницький професійний кулінарний ліцей. Першим директором був Д.М.Гладштейн (1944-1979). У стінах закладу студенти мають можливість набути високоякісної підготовки для роботи в торгівлі та підприємствах сучасного ресторанного господарства. Сьогодні для забезпечення підготовки спеціалістів у ліцеї діють 10 кабінетів, 2 майстерні, лабораторія, кухня, кондитерський цех, тренажерний зал-ресторан, актовий зал, спортивний зал, бібліотека. Особливістю Вінницького професійного кулінарного ліцею є те, що за весь час свого існування він ніколи не змінював напрямку підготовки. Тут завжди навчали майбутніх кухарів, кондитерів, продавців, офіціантів, барменів.

Література та інтернет-ресурс:

Вінницький професійний кулінарний ліцей // Довідник нав-чальних закладів м. Вінниці та Вінницької області. 2007-2008. – К., 2007. – С. 44.

Вінницький професійний кулінарний ліцей [Електронний ресурс] : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – URL : http://www.kulinar.vinnitsa.com/history.html (дата звернення : 20.07.13), вільний. – Назва з титул. екрана.

11 90 років тому народився Віктор Васильович Мигулько (11.12.1924, с. Губник, нині с-ще Тростянец. р-ну – 22.12.1993, м. Київ), український художник театру і кіно, заслужений художник УРСР (1978). Закінчив 1953 р. ВДІК. З цього ж року – на Київській студії художніх кінофільмів. Художник-постановних фільмів: «Іван Франко» (1956), «Поштовий роман» (1970), «Народжена революцією» (10 серій, 1973-1977), «Коні не винні» (1984), «Циганка Аза» (1987), «Санаторійна зона» (1991) та ряду живописних творів військової тематики.

Література:

Мигулько Віктор Васильович // Мистецтво України : біогр. довід. / упоряд.: А.В. Кудрицький, М.Г. Лабінський. – К., 1997. – С. 409-410.

• 90 років від дня народження Володимира Пет-ровича Гончарова (11.12.1924, м. Могилів-Подільський), актора, режисера, заслуженого діяча мистецтв України (1995). 1941-1942 р. навчався у Київській державній консерваторії ім. П.І.Чайковського. Після війни працював у театрах Києва: Українському молодіжному драматичному театрі-студії «Гроно», Республіканському театрі мініатюр (1946-1947), Обласному пересувному театрі (1947-1955), Театрі транспорту (1955-1956), Національному драматичному театрі ім. І.Франка (від 1959 р.).

Література:

Гайдабура, В.М. Гончаров Володимир Петрович / В.М. Гай-дабура // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 162 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

13 185 років тому народився Андрій Іванович Димінський (13.12.1829, с. Борщівці, тепер Могилів-Поділ. р-ну – 14.01.1915, с. Струга, нині Новоушиц. р-ну Хмельниц. обл.), фольклорист, етнограф, краєзнавець, член Російського Географічного товариства (1856). Закінчив Кам’янець-Подільську повітову школу (1840). Подальшу освіту здобував самотужки, працюючи сільським фельдшером, волосним писарем. З 1849 р. розпочав збирання фольклорно-етнографічних матеріалів у багатьох селах сучасної південно-східної Хмельниччини. 1868 р. його доробок складав 2 500 народних пісень, 2 000 казок, 2 000 приказок і загадок, налічував численні зразки прозових жанрів, опису побуту селян. Співпрацював із етнографами П.П.Чубин-ським, М.П.Драгомановим, Подільським єпархіальним історико-статистичним комітетом. У 1970-1990-х pp. зазнавав переслідувань з боку властей за сподвижництво в українському національному русі. Вів нужденне життя. Оскільки зібрані його матеріали мало публікувалися, то більшість рукописів А.І.Димінського сьогодні зберігаються в ІМФЕ НАН України. Тільки з 20-х р. ХХ ст. була визнана і оцінена творчість А.І.Димінського.

Література:

Баженов, Л.В. Димінський Андрій Іванович / Л.В. Баженов, П.І. Скрипник // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2007. – Т. 7 : Ґ-Ді. – С. 590-591. – Бібліогр. в кінці ст.

Гальчак, С. Димінський Андрій Іванович / С. Гальчак // Роз-виток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ – поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. – Вінниця, 2011. – С. 510-511.

• День народження Миколи Дмитровича Леонто-вича (13.12.1877, с. Монастирок, нині Немирів. р-ну – 23.01.1921, с. Марківка, нині Теплиц. р-ну), українського композитора, хорового диригента, педагога, фольклориста. 1887 р. навчався у Немирівській гімназії. Закінчивши підготовчий клас цієї гімназії, вступив до Шаргородської бурси, а з 1892 до 1899 рр. навчався у Кам’янець-Подільській духовній семінарії. Після її закінчення працював учителем музики та арифметики у Чуківській школі, викладав хоровий спів у Тиврівському духовному училищі, організував дитячий хор. На цей період припадає вихід його «Першої збірки пісень з Поділля». З 1902 до 1904 рр. працював учителем церковно-вчительської школи у Вінниці. 1904 р. у Петербурзі склав екстерном екзамени й отримав свідоцтво регента. З 1908 до 1919 рр. М.Леонтович викладав співи у Туль-чинському єпархіальному училищі. Загалом у його доробку близько 200 народних хорових творів. Палкі прихильники творчості композитора у 1922 р. заснували на Поділлі філію Музичного товариства ім. М.Леонтовича, його ім’я носила Вінницька хорова капела. За проектом скульптора Г.Н.Кальченко та архітектора А.Ф.Ігнатенка у Тульчині споруджено пам’ятник композитору. Його ім’я носить Вінницьке училище культури і мистецтв. До дня народження композитора у Вінниці кожного року проходить фестиваль хорової музики «Асамблеї Леонтовича». Щорічно в грудні у його музеї-квартирі в Тульчині проводяться традиційні вечорниці.

Література:

Дяченко, В.П. М. Леонтович / В.П. Дяченко. – 4-те вид. – К. : Муз. Україна, 1985. – 134 с.

Завальнюк, А.Ф. Микола Леонтович : дослідж., док., листи : до 125-ї річниці від дня народж. / А. Завальнюк. – 2-ге вид. – Вінниця : Розвиток, 2003. – 192 с. : іл. + ноти. – Бібліогр.: с. 189-190.

Леонтович Микола Дмитрович: композитор, диригент, педагог : біобібліогр. покажч. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва; уклад.: Т. Марчук, О. Ніколаєць ; вступ. ст. А. Завальнюка ; ред. М. Спиця. – Вінниця, 2007. – 24 с. – (Наші видатні земляки).

14 55 років тому народився Микола Олександрович Янченко (14.12.1959, с. Канава Тиврів. р-ну), український естрадний співак і композитор, заслужений артист України (2007). Закінчивши Тульчинське культурно-освітнє училище, отримав фах режисера драматичного колективу. Понад 20 років працював художнім керівником будинку культури у с. Моївка Чернівецького району. Куратор творчої молоді та натхненник створення різноманітних мистецьких проектів і музичних колективів, зокрема вокального дуету «Кохана, коханий». Активну пісенну і композиторську діяльність розпочав 1993 р. Перша збірка пісень – «Моївське весілля». Всього написано понад 100 пісень. Провідна тема музичних доробків – любов до рідної землі, пропаганда етнічної самобутності, джерел українства, одвічних людських цінностей – добра, віри, любові, поваги до батьків. В народі особливо популярними стали його пісні: «Наливай, кума», «Дай Бог», «Перелаз». Чимало аудіоальбомів з’явилося завдяки співпраці з вінницькою фірмою «Мед». Депутат Вінницької обласної Ради кількох скликань. Член постійної комісії обласної Ради з питань культури, духовної та історичної спадщини.

Література:

Тамтура, А. Янченко Микола Олександрович, заслужений артист України // Тамтура, А. Історія Тиврівщини / А. Тамтура, О. Коваль. – Вінниця, 2012. – С. 419 : іл.

Поліщук, Л. «Мамина піч» зібрала понад 5 тисяч глядачів : [фест. відбув. у с. Канава Тиврів. р-ну] / Л. Поліщук // 33-й канал. – 2012. – 8 серп. – С. 12 : кол. фото.

Поліщук, Л. Янченка Вінниця слухала стоячи : [у Вінниці відбув. концерт заслуж. артиста України М. Янченка] / Л. Полі-щук // 33-й канал. – 2013. – 13 берез. – С. 13 : кол. фото.

16 210 років від дня народження та 125 років з дня смерті Віктора Яковича Буняковського (16.12.1804 м. Бар Поділ. губернії – 12.12.1889, м. Санкт-Петербург, нині РФ), видатного українського математика, доктора математики (1825), одного з провідних математиків Росії у другій чверті ХІХ ст. Після навчання у Парижі (1820-1826) – професор різних вищих шкіл у Петербурзі. Академік (з 1830) і віце-президент (1864-1889) Петербурзької АН. Автор понад 100 праць із математичних дисциплін та застосування їх у таких галузях, як демографія, статистика, страхова справа тощо. У математичному аналізі досі велике значення має відкриття Буняковським 1859 р. нерівності, названої його іменем. Відомий Буняковський і як автор навчальних посібників з елементарної математики, зокрема «Арифме-тики», яка тривалий час була зразком для інших авторів. Учений-земляк розробив «Лексикон чистої і прикладної математики», що мало велике значення для математичної освіти і усталення наукової термінології в Росії. Винайшов планіметр, пантограф, прилад для додавання квадратів. Заслуги В.Я.Буняковського високо оцінені його сучасниками та нащадками. Він був почес-ним членом усіх російських університетів і багатьох наукових товариств. На честь п’ятдесятиріччя його докторського ювілею була викарбувана пам’ятна медаль. Президія Петербурзької АН у пам’ять про вченого встановила премію ім. В.Я.Буняковського, яку кожних три роки присуджували молодим ученим за кращі наукові публікації в галузі математики.

Література:

Шунда, Н.М. Академік із Поділля : [В.Я. Буняковський] / Н.М. Шунда, А.А. Томусяк, А.К. Лисий // Наук. зап. : зб. наук. пр. Сер. : Історія / ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського. – Вінниця, 2001. – Вип. 3. – С. 12-21.

Пасічник, І. Мудрець, навік повінчаний з наукою чисел (В.Я.Буняковський) / І. Пасічник // Бар. Барська земля – крізь призму століть. І Міжнар. наук.-практ. конф. – Бар, 2008. – С. 185-189.

• 100 років тому народився Віталій Іванович Петльований (16.12.1914, м. Вінниця – грудень 28.12.1989, м. Київ), український прозаїк. Раннє дитинство минуло у Він-ниці. Учасник Другої світової війни. Друкуватися почав 1935 р.

Окремими виданнями вийшли збірки нарисів та оповідань: «Бориславна» (1950), «Каховський репортаж» (1953) та ін.; повісті «Хотинці» (1949), «Кремлівський патруль» (1969), «Людина і хліб» (1971), присвячені Вінниччині: «Посторонись Америко! З блокнотом по Вінниччині» (1960), «У Шляховій» (1962); романи «Сурми грають зорю» (1952), «Дівчина з передмістя» (1955), «Аміго» (1959), «Та це ж весна!» (кн. 1-2, 1962-1965), «Сирена з мечем» (1972-1975). Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, іншими орденами та медалями.

Література:

Хоменко, Б.В. Петльований Віталій Іванович / Б.В. Хоменко // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд-кув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 265-266.

Іщенко, М. Уклонімося пам’яті майстра [письм. В. Петльо-ваного] / М. Іщенко // Дніпро. – 2008. – № 11-12. – С. 138-140.

18 70 років від дня народження Миколи Володими-ровича Гнисюка (18.12.1944, с. Перекоринці, Мурованокурило-вец. р-ну – 01.02.2007, м. Москва, РФ), українського фотографа, заслуженого діяча мистецтв РФ, який входить у сотню найкращих фотографів світу. Вперше він зацікавився фотографією у 14 років, ще навчаючись у школі. Закінчив Ризьке музичне училище.

1967 р., переїхавши до Москви, витримав конкурс до найпопулярнішого в той час журналу «Советский экран», був автором близько 650 його обкладинок. М.В.Гнисюк був першим радянським фотографом, якого американська Кіноакадемія запросила на 60-й ювілейний вечір вручення премії «Оскар». Лауреат багатьох міжнародних виставок. Роберт де Ніро відкривав його персональну виставку в Лос-Анджелесі. Працював на картинах таких відомих кінематографістів, як Г.Панфілов, М.Міхалков, Е.Рязанов, А.Кончаловський, Е.Клімов, Г.Данелія. Серед його друзів були М.Мастроянні та М.Форман. З Р.Редфордом та його дітьми Микола мандрував по Росії як сімейний фотограф. У 2011 р. вперше в Україні, у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї, відбулося відкриття персональної виставки нашого земляка «Серце у кадрі». Його дружина Надія Майданська передала Вінницькому обласному краєзнавчому музею 65 експонатів. Сьогодні ім’я митця занесено в англійську енциклопедію «Сучасна фотографія», куди вміщено дані про кращих фотографів світу.

Література:

Скрипник, В. Його виставку відкривав сам де Ніро : [про фотохудож. М. Гнисюка] / В. Скрипник // RIA. – 2011. – 19 січ. – С. 6 : фото кол.

Скрипник, В. Мастроянні танцював під флейту вінничани-на / В. Скрипник // Голос України. – 2011. – 22 черв. – С. 18 : фото.

Скрипник, В. Кінозірки та селяни з Вінниччини – на одній виставці : [про галерею фотохудож. М. Гнисюка, представл. у Мурованокуриловец. БК] / В. Скрипник // Голос України. – 2012. – 11 лют. – С. 15.

Чебан, О. Видатний фотограф Микола Гнисюк вважав себе портретистом : [про експозицію в обл. музеї] / О. Чебан // Урядов. кур’єр. – 2013. – 24 січ. – С. 7.

19 140 років від дня народження Христофора Антоновича Барановського (19.12.1874, с. Немирів Бердичів. повіту Київ. губернії, нині м. Немирів – 07.05.1941, Сан-Паулу, Бразилія), державного, кооперативного діяча, банкіра, професора, громадського діяча. Закінчив Університет св. Володимира у Києві. 1905 р. заснував власне кредитне товариство, яке 1907 р. реорганізовано у Кооперативний кредитний банк. Протягом 1911-1917 рр. – голова правління Київського Союзбанку, що в цей період став визнаним фінансовим закладом. 1918 р. організував центральну фінансову інституцію української кооперації «Українбанк» і очолював до 1920 його правління. 1919 р. Всеукраїнський кооперативний видавничий союз надрукував окремою брошурою біографічний нарис Х.А.Барановського «Доброзичливе відношення», присвячений 25-річчю його фахової та громадської діяльності. З 25.05. до 15.10.1920 р. – Народний міністр фінансів УНР в уряді В.Прокоповича у Кам’янці-Подільському. Після поразки національно-визвольної боротьби українського народу переїхав із урядом УНР до Польщі. В еміграції довгий час жив у Франції, пізніше у Бразилії, очолював представництва всіх українських кооперативних спілок за кордоном, Загально-українське товариство економістів, співпрацював у кооперативних виданнях.

Література та інтернет-ресурс:

Гай-Нижник, П.П. Барановський Христофор Антонович / П.П. Гай-Нижник // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 234 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Барановський Христофор Антонович [Електронний ресурс] // Павло Павлович Гай-Нижник : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – URL : http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/60doc.php (дата звернення : 14.07.13), вільний. – Назва з титул. екрана.

20 30 років з часу встановлення у Вінниці органу (20.12.1984) в Спасо-Преображенському соборі. 1 травня 1985 р. відбувся перший відкритий філармонічний концерт у Залі орган-ної та камерної музики (таким став офіційний статус нового закладу). Відтоді розпочалися органні, фортепіанні, ансамблеві концерти (до 400 щорічно), на яких практично не залишалося жодного вільного місця. Мало не всі провідні музиканти-вико-навці колишнього СРСР і багатьох інших країн грали у цьому залі. Указом Президії Верховної Ради України від 5 травня 1990 р., до 5-річчя перших концертів, Вінницькому залу органної та камерної музики було присвоєно звання П.І.Чайковського. Внаслідок конфлікту на релігійному ґрунті 27 вересня 1991 р. орган було зруйновано. Подальша доля його довгий час залиша-лася невизначеною. Зрештою, залишки зруйнованого інструменту передали у власність Вінницькому капуцинському монастирю. Завдяки польським настроювачам і музикантам, відновлений орган вперше зазвучав 17 травня 1999 р. у костелі Святої Марії Ангельської. А з жовтня цього ж року тут проводиться традиційний фестиваль «Музика в монастирських мурах». Сьогодні вінницький орган входить до першої десятки кращих органів України.

Література:

Кушка, Н.М. Орган у Вінниці / Н.М. Кушка // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1999 року : реком. бібліогр. довід. / уклад.: Т.М. Дмитренко, М.С. Шлеймович ; Вінниц. ДОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, Держ. архів Вінниц. обл. – Вінниця, 1998. – С. 62-65.

21 90 років тому народився Ігор Миколайович Хуторянський (21.12.1924, м. Немирів – 13.11.1987, м. Київ), український композитор і музичний педагог. 1955 р. закінчив Київську консерваторію. З 1957 р. – викладач спеціальної музичної школи ім. М.Лисенка, з 1967 р. працював музичним редактором видавництва «Музична Україна». Автор симфоній «Поема» (1955), «Прелюдія» (1956), «Увертюра» (1966), творів для фортепіано «Колискова», «30 маленьких канонів», для оркестру народних інструментів.

Література:

Хуторянський Ігор Миколайович // Митці України : енцикл. довід. / ред. А.В. Кудрицький. – К., 1992. – С. 620.

22 125 років тому народився Натан Ісаєвич Альт-ман (22.12.1889, м. Вінниця – 12.12.1970, м. Ленінград, нині м. Санкт-Петербург, РФ), російський живописець, графік, скульптор, майстер портрета, художник театру, заслужений художник РРФСР (1968). Навчався в Одеському художньому училищі (1902-1907). Удосконалював художню майстерність у Парижі, в приватній художній студії (1910-1911), зазнав впливу новітніх мистецьких стилів, особливо французького кубізму. 1912 р. перебрався до Петербурга. Був одним із засновників «Єврейського товариства розвитку мистецтв». Після більшовицького перевороту у жовтні 1917 р. став на бік нової влади, брав участь у декоруванні нових революційних свят у Петрограді та Москві, створив декілька портретів Леніна, серед них і його погруддя в цілком реалістичній манері (бронза, 1920). Ілюстрував «Петербурзькі новели» М.В.Гоголя, «Старий Завіт», дитячі книжки. У 1912 р. у Вінниці вийшло два випуски графічних робіт «Вінниця у шаржах». Брав участь у створенні кінофільму «Єврейське щастя» за сценарієм Шолом-Алейхема. За пропозицією Альтмана, натурні зйомки проходили у Вінниці, тоді в районі єврейської бідноти – Єрусалимці. Почав працювати як театральний художник. 1928 р. Альтман відбув із Державним єврейським театром на гастролі у Західну Європу, залишився у Парижі, де перебував до 1935 р. Повернувся до СРСР, де застав період сталінських чисток кадрів і репресій. Відійшов від створення картин і займався графікою, проектами створення поштових марок та книжковою графікою. Формалістичні твори Альтмана стали незатребуваними на тлі придушеного цензурою радянського мистецтва.

Література:

Лебединська, Т.М. Альтман Натан Ісаєвич / Т.М. Лебе-динська // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2001. – Т. 1 : А. – С. 419 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

Орлов, В. Известный художник из Винницы [Н. Альтман] / В. Орлов // Подол. еврейский альманах. – Винница, 2002. – № 2. – С. 107-116.

• 120 років від дня народження Насті Андріанівни Присяжнюк (22.12.1894, м. Погребище – 08.06.1987, там само), української фольклористки, етнографа, краєзнавця, педагога (див. розширену довідку в кінці місяця).

28 105 років тому народився Василь Митрофанович Борщевський (28.12.1909, с. Новоселівка, нині Пологів. р-ну Запоріз. обл. – 25.12.1993, м. Вінниця), педагог, кандидат філологічних наук (з 1955), професор (з 1965), літературознавець, краєзнавець, громадський діяч. Учасник Другої світової війни. Лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Михайла Коцюбинського (1993, посмертно). Протягом 1966-1979 рр., очолюючи на громадських засадах Вінницьку обласну організа-цію Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури, зробив значний внесок у розвиток літературного й історичного краєзнавства на Вінниччині, охорони, збереження і популяризації пам’яток історії та культури краю. Один із організаторів ряду обласних, міжрегіональних та республікан-ських конференцій, присвячених творчості українських письменників. В.М.Борщевський – співавтор та упорядник краєзнавчих збірників: «Літературно-мистецька Вінниччина» (1969), «Краса України – Поділля» (1972), «У дорозі молодій і вічній. Спогади про Миколу Трублаїні» (1977) та ін.

Література:

Василь Митрофанович Борщевський : бібліогр. покажч. / уклад. Л.М. Шпильова ; авт. передм. С.А. Крижанівський ; Вінниц. ДОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; ВДПІ ім. М. Островського. – Вінниця, 1990. – 24 с. – (Вчені нашого краю).

Подолинний, А.М. Борщевський Василь Митрофанович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 33-34.

Антонюк, Є.М. Борщевський Василь Митрофанович / Є.М. Антонюк // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 378 : фото.

Цього місяця виповнюється:

• 365 років (1649) від початку повстання селян і козаків під проводом Данила Нечая проти польсько-шляхетського гноблення.

Література:

Мовчанюк, Г. Поклін Данилові Нечаю : [урочистості біля пам’ятника у с. Красне Тиврів. р-ну] / Г. Мовчанюк // Вінниччи-на. – 2003. – 4 берез.

Ладижан, В. «Один з найголовніших бунтівників». Так поляки називали легендарного Данила Нечая / В. Ладижан // Поділ. зоря. – 2005. – 16 лют. : фото пам’ятника.

Кілівнік, Т. Герой визвольної війни українського народу, наш земляк, брацлавський полковник – Данило Нечай / Т. Кілівнік // Бар. Барська земля – крізь призму століть : Перша міжнар. наук.-практ. конф. – Бар, 2008. – С. 157-161.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2014 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладача
  2. 2014 року виповнюється
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. Антоній В’ячеславович Крейчі
  5. Лютий
  6. Незгасна ватра митрополита
  7. Феномен Сергія Гальчака
  8. Ярослав Івашкевич – подолянин, класик польської літератури
  9. Березень
  10. Дослідник духовного життя українського селянства
  11. Немеркнучий подвиг
  12. Академічний ансамбль пісні і танцю «Поділля»
  13. Квітень
  14. Скульптор Володимир Смаровоз
  15. Травень
  16. Тадеуш (Тадеуш Пжемислав Міхал) Ґрохoльський
  17. Червень
  18. До 65-річчя від дня народження М.П.Стрельбицького
  19. Липень
  20. До 100-річчя від дня народження П.І.Муравського
  21. Серпень
  22. До 75-ліття від дня народження В.Є.Селезньова
  23. До 75-річчя від дня народження А.М.Пачевського
  24. Вересень
  25. Анатоль Свидницький – попередник Михайла Коцюбинського в літературі
  26. Пошуки симетрії справедливості у несправедливому світі
  27. Жовтень
  28. Народної культури оберіг
  29. Листопад
  30. Український лицар-отаман Я.В.Гальчевський
  31. Слово про Родіона Скалецького
  32. Грудень
  33. Фольклористка Настя Присяжнюк
  34. Відомості про авторів текстових довідок
  35. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше