ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2014 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Український лицар-отаман Я.В.Гальчевський

До 120-річчя від дня народження

(1894-1943)

Нас може і не стати, але залишимо

по собі пам'ять, легенду для нових борців

Я.В.Гальчевський

Однією з найпомітніших постатей національно-визвольних змагань українського народу 20-х років ХХ ст. був уродженець с. Гута-Літинська (нині с. Малинівка Літинського району Вінницької області) Яків Васильович Гальчевський (псевдоніми «Орел», «Орлик», «Войнаровський») – повстанський отаман, полковник Армії УНР, командуючий Подільською повстанською групою та всіма повстанськими силами Правобережної України, а також відомий письменник-мемуарист.

До речі, у передмові до книги Р.Коваля «Отаман святих і страшних» (К., 2000) її науковий редактор В.Радіонов зазначав, що вони з автором «дійшли спільного висновку, що Яків-Орел Гальчевський – один із найдостойніших отаманів доби Визвольних змагань українського народу 1917-1920-х років. У часи трагічного зламу і шукань, коли для всіх стало очевидним, що перспективи перемоги вельми примарні, коли більшість повстанських отаманів уже загинули в нерівному бою чи були заарештовані й розстріляні, зневірились і припинили боротьбу чи «амністувалися», – Яків Гальчевський з подиву гідною впертістю і послідовністю продовжував вести виснажливу збройну боротьбу за ідею аж до осені 1925 року. Немає нічого дивного в тому, що в роки Другої світової війни, коли на Холмщині розперезалися польські шовіністи Армії Крайової, він став одним із організаторів місцевої Української Народної Самооборони та відділів Української Повстанської Армії. Ця людина залишилася вірною народу, з цієї дороги не зійшла до свого останнього дня» [18, с. 9].

«Хто ж був той лицар, Яків Гальчевський, відданий слуга Батьківщини й репрезентант її найзавзятіших оборонців – Українського Повстанського Війська? – запитував у свою чергу полковник Микола Чеботарів. – Хто він, такий лагідний і наче несміливий у поводженні, а також лютий у гніві, безмежно відважний в бою та кожної хвилини готовий до боротьби і жертви? Хто ж був той полковник, Яків Гальчевський, що не мав свого власного життя, що за родину собі повстанські відділи обрав, за матір – Ідею, а за мету – волю України?» [17, с. 53].

І дійсно, що знаємо про Якова Гальчевського ми, його земляки та нащадки? Чи належно вшановуємо пам'ять про людину, яка на вівтар визволення Батьківщини поклала найдорожче?

З історичних джерел відомо, що Яків Гальчевський закінчив Майдано-Трепівську церковно-учительську школу, працював у с. Сахни нинішнього Летичівського району Хмельницької області. 1916 р. був призваний до царської армії. Після демобілізації рік працював учителем. 1919 р. – командир полку Армії УНР. 15 лютого 1922 р. був призначений Петлюрою командуючим повстанськими силами на Правобережній Україні. Під час рейду 1922 року загоном Гальчевського були захоплені такі важливі населені пункти, як Віньківці (6.06), Бар (5.08), Ялтушків (7.08), Лозни (8.08), Летичів (10.08), Зіньків (16.08) та ін.; вбито комполку 71 Александровича, завгоспа того ж полку Чугунова, комвзводу загону ЧОН, кілька начальників міліції, цілий ряд партійних та радянських активістів. Наприкінці 1922 року загін Гальчевського відступив за Збруч, продовжуючи бойові рейди до середини 20-х років. У Кракові (1941) та у Львові (1942) Гальчевський видав книгу спогадів «Проти червоних окупантів». Був військовим консультантом Т.Бульби-Боровця, приятелював з І.Огієнком. Під час Другої світової війни організував Грубешівський штаб самооборони. Загинув 22 березня 1943 р. у с. Пересоловичі біля м. Грубешів, відбиваючись від загону польських шовіністів. Похований у Грубешові (могила пізніше була зруйнована поляками) [15, с. 40-41].

Про життя та діяльність відомого повстанського діяча розповідає цілий ряд документів, що зберігаються в Державному архіві Вінницької області. Так, із метричної книги Свято-Успенської церкви с. Балин Літинського повіту Подільської губернії за 1891-1900 роки дізнаємося, що Я.В.Гальчевський (в оригіналі документу – Гольчевський) народився 22 жовтня 1894 р. (за старим стилем) у с. Гута-Літинська (нині – с. Малинівка) того ж повіту у селянській родині [5, арк. 150 зв.-151]. У тій же книзі за 1892 рік знаходимо відомості про вінчання батьків Якова Гальчевського – Василя Луковича та Мотрони Іванівни (дівоче прізвище – Русавська) [5, арк. 80 зв.-81], а також про народження молодшого брата Якова – Федора (17 лютого 1897 р. за ст. ст.) [5, арк. 258 зв.-259].

В іншій метричній книзі Свято-Успенської церкви (за 1871-1880 рр.) автором виявлено дату народження Мотрони Іванівни Русавської, матері отамана (27 березня 1876 р. за ст. ст.) [4, арк. 187 зв.-188].

Також у метричній книзі Різдво-Богородицької церкви с. Гута-Літинська за 1920 рік автором знайдено дату смерті брата Гальчевського Федора (17 вересня 1920 р.) [6, арк. 258 зв.-259], розстріляного літинськими чекістами на чолі з комісаром Уланським (до речі, згаданий документ ще не використовувався у спеціальній науковій літературі).

Досить цікаві відомості про навчання Я.В.Гальчевського, про становлення його як народного вчителя знаходимо у фонді Майдано-Трепівської церковно-учительської школи. Це відомості про успішність та поведінку за час навчання в даній школі. Так, у відомості про учнів третього відділення Майдано-Трепівської двокласної школи, котрі піддавались випускним іспитам з 26 травня по 9 червня 1912 р., зазначено, що Я.Гальчевський мав «трійку» лише з таких предметів, як церковні співи, слов’янська мова та музика [3, арк. 2 зв.]. Що ж до таких предметів, як Закон Божий, російська мова, вітчизняна історія, твір, чистописання та поведінка, то майбутній отаман здав їх на «відмінно» [3, арк. 2 зв.]

Збереглися й інші документи з даного фонду, що стосуються зазначеної тематики, зокрема, заява Я.В.Гальчевського від 28 серпня 1908 р. до училищної ради Майдано-Курилівської 2-класної учительської школи про зарахування його учнем 1-го відділення [1, арк. 50], а також прохання від 14 лютого 1913 р. про видачу йому земської стипендії, у зв’язку з матеріальними труднощами [2, арк. 12].

Наступне коло документів (насамперед із фондів Подільського губернського виконавчого комітету Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, Брацлавського, Вінницького та Жмеринського повітових виконавчих комітетів аналогічних органів влади, Подільського губернського управління робітничо-селянської міліції та ін.) розкривають характер повстанської боротьби на Поділлі, що вели загони Гальчевського. Цінність цих документів полягає в їх оперативності та достовірності представленої інформації. Зокрема, саме з них ми можемо простежити детальне пересування по різних населених пунктах повстанських загонів та червоних каральних військ, а також численні повідомлення про бої та сутички між повстанцями та більшовиками. Так, із різноманітних оперативних зведень та інформаційних донесень більшовицьких репресивних органів ми можемо дізнатися про подробиці захоплення повстанцями багатьох подільських міст та містечок: Бару, Летичева, Віньківців, Ялтушкова, Зінькова та багатьох інших [7, арк. 131-131зв.; 8, арк. 157; 12, арк. 329, 332, 345]. Наприклад, із донесення співробітника ДПУ залізничної станції Жмеринка ми дізнаємося, що на м. Бар в ніч з 4 на 5 серпня 1922 р. (переклад з російської) «біля 2 години було здійснено наліт банди, яка спалила приміщення Виконкому, Парткому та Профспілки, разом зі всіма справами та інвентарем вказаних установ, а також й ін. будівлі, що займались Рад. установами. Банда чисельністю 250 шабель одягнута в червоноармійську форму, частина з них в червоних лампасах, озброєння: гвинтівки, шаблі, револьвери і кулемети, за припущенням, це частина банди Гальчевського. Бандою забрані всі телефонні і телеграфні апарати телефонної мережі і Поштово-Телеграфної Контори, вбиті Комвзвод[у] Комуністичного загону ЧОН т. Полонський, Наглядач Райміліції Майков і червоноармієць міського загону. Вся зброя та обмундирування міського загону забрані бандою. Банда зникла в невідомому напрямку, залишивши одного коня, замість забраних двох з Бару. Мешканцям м. Бар банда обіцяла знову здійснити наліт. Після відходу банди місцевою владою розпочато арешт відповідачів» [16, с. 101].

Зустрічаються у згаданих документах й окремі біографічні відомості про повстанських ватажків та їхніх помічників. Так, у розвідувальному зведенні начальника штабу 1-го кінного червоного козацького корпусу на 20 грудня 1921 р. про Якова Гальчевського сказано наступне (тут і надалі документи цитуються у перекладі з російської мови): «Керівник банди Гальчевський, учитель с. Сахни, поручик старої армії, який служив [у] 1920 році у всеобучі міс. Літина» [11, арк. 110]. В іншому тогочасному документі (інформація «Про банди, що діють на дільниці 1-ї Кінної Запорізької Червоного Козацтва Дивізії») відзначено: «Гальчевський – виходець із Гродненської (насправді – Поділь-ської. – К.З) губернії, проживав у селі Літинська-Гута, 5 верст від Літина, був учителем у с. Сахни і Бруслинів, 29 років, старої армії штабс-капітан. Під час Петлюрівського перевороту був отаманом Літинського куреня, звідки перейшов у банду Волинця (був командиром 3-го батальйону 61-го Гайсинського полку. – К.З.). У 1919 р. був кинутий у Літинський повіт для організації банд, після приходу на Україну з Галичини Петлюри був начальником загону при Летичівському Комісаріаті, де проводив масові розстріли Радпрацівників. У період Російсько-Польської війни був деякий час студентом 1-го курсу Кам’янецького університету, звідки після розшифровки його агентом Радвлади утік в Літинський повіт, де і був призначений воєнруком Сосонської волості. Звідти втік у банду Пугача, з якою виїхав у Київську губернію і був деякий час комендантом штабу Карого. Восени 1921 р. повернувся у Літинський повіт і командував чорними терористами. Після відходу Шепеля за кордон був призначений командуючим 6-го повстанського району, до складу якого входять: Літинський, Летичівський, Жмеринський, Могилівський, Ново-Ушицький, Проскурівський і Вінницький, на посаді якого являється і в даний час» [7, арк. 132].

Також у вищенаведеному документі є коротка інформація про найближчих соратників Я.В.Гальчевського: начальника штабу Павла Коноплянка (Конопенка), помічника Петра Погибу, коменданта штабу Григорія Кохана, ад’ютанта Платонова, командира комендантської сотні Петра Козевича, сотників Івана Рарогу, Новоселицького, Онисима Грабарчука, Євгена Ковбасюка та ін. [7, арк. 132]. Надзвичайно цінним для дослідників повстанського руху є і наступний документ-доповідь начальника КРВ від 10 серпня 1923 року «Про стан бандитизму на території Поділля за період з 1 по 31 липня 1923 р.»., переважна частина якої присвячена саме діяльності загону Я.Гальчевського – Орла [10, арк. 215]. Варто навести лише один уривок із цієї довідки, який без зайвих коментарів характеризує особистість уславленого подільського отамана. Ось як, наприклад, описується вихід з оточення загону Гальчевського у 6 чоловік в районі Керницьких хуторів (біля с. Багринівці): «Намагаючись прорватись крізь кільце оточення, Гальчевський кинувся у бік ударників, які загородили банді прохід поблизу розташованого густого лісу. Кинувши у цеп ударників бомбу, Гальчевський і решта бандитів почали їх обстрілювати, але не бачивши можливості прорватись через їх цеп, направились у протилежний бік і напали на спішених і кінних міліціонерів, причому Гальчевським був убитий взводний командир, один міліціонер був важко поранений у живіт, інший – легко, в ногу. Вихопивши у вбитого міліціонера револьвер, Гальчевський почав обстрілювати решту міліціонерів, що знаходились тут, в результаті чого останні, не витримавши натиску, почали відступати. Гальчевський, продовжуючи стріляти по них, у них же на хвості вискочив із кільця оточення, а за ним послідували й інші бандити» [10, арк. 215].

Заслуговує на увагу дослідників й «Записка по прямому проводу» керівництва Подільського ДПУ своєму начальству у Києві про арешт 22 вересня 1922 р. у районі Радівецьких хуторів (14 верст на північний схід від Бару) дружини Я.Гальчевського Марії Оксентіївни Жуматій. В іншому документі цього періоду (6 липня 1923 р.) начальник Подільського губвідділу ДПУ Леплевський звертається з проханням до губернського прокурора Поділля «клопотатися» перед ВЦВК про продовження терміну утримання під вартою дружини отамана Орла-Гальчевського – Марію Гальчевську, яка має важливе значення в агентурній розробці» [13, арк. 21].

Очевидно, що такий термін було продовжено, оскільки у «Відомості арештованих та справ, що знаходяться у провадженні на 1 січня 1924 р. у Подгубвідділі ДПУ» під номером 4 значиться Гальчевська Марія Оксентіївна. Також у відомості зазначено, що дружина отамана утримувалась під вартою з 5 жовтня 1922 р. за статтею 76 КК, слідство по її справі проводив слідчий Іванов [13, арк. 63].

Також у Державному архіві Вінницької області у фонді Вінницького окружного відділу народної освіти зберігається особова справа учительки Вінницької 9-ї трудової школи ім. Д.Бєдного Марії Оксентіївни Гальчевської, яка датується приблизно 1927-1928 рр. [9, арк. 1-2]. У даній справі містяться деякі біографічні відомості, а також інформація про проходження педагогічної служби.

На жаль, подальшу долю дружини отамана за наявними архівними джерелами простежити поки що не вдалося, хоча у слідчій справі на Антона Євгеновича Ферфецького за 1930-1931 рр. (зведеного брата Якова Гальчевського) є згадка про те, що десь у кінці 20-х – на початку 30-х років Марія Жуматій із Вінниці перевелась в одну із профшкіл Харкова [14, арк. 25 зв.].

До речі, у справі Антона Ферфецького є копія його передсмертного листа до Якова Гальчевського, який той збирався передати через сусіда по камері Т.П.Волошина: «Коханий брате! Ще на порозі смерти шлю тобі своє палке привітання. Передаю тобі через людину, яку ти зараз бачиш віч у вічі, гр., який дає тобі це, сидів зі мною в ДПУ і має змогу врятувати своє життя через еміграцію до Польщі. Прізвище його Волошин Трофим Петрів, родом з с. Вішневці, Кам’янецької округи. Він обвинувачується в контрреволюції, бувш. петлюрівець, він тебе гаразд знає. Від мене прохання: не відкажись від цієї особи, дай їй змогу залишитись на терені Польщі. Прощай, твій брат Антон» [14, арк. 32].

Про життя та діяльність Я.В.Гальчевського в еміграції розповідають документи і матеріали, вміщені у книзі Р.М.Коваля «Отаман святих і страшних», найґрунтовнішому на сьогодні виданні, присвяченому славетному подільському отаману. Є у цій книзі також опис останнього героїчного бою Якова Гальчевського. «21 березня 1943 року, повертаючись із похоронів товариша Домбського, забитого поляками, – писав Роман Коваль, – Яків Гальчевський заїхав до Пересоловичів провідати родину. Та зрадник уже вирішив його долю: в ніч на 22 березня школу, де жила дружина з сином Романом, оточили тридцять бойовиків Армії Крайової, озброєних автоматами. Гальчевський мав лише пістолет.

Зрозуміло, що на пропозицію здатися Гальчевський відповів пострілами.

Боївкарі Армії Крайової прекрасно знали, що у приміщенні знаходяться дитина і жінка. Попри це, вони закидали школу гранатами. Гальчевський, на льоту зловивши кілька гранат, викинув їх назад через вікно – і п’ятеро недолюдків поплатилися за свою жорстокість. Та під час перестрілки все ж кілька куль поранили відважного отамана. Озвірілі «жолнєже» витягнули на подвір’я стікаючого кров’ю лицаря і на очах дитини та дружини почали ламати йому руки і ноги.

А потім добили багнетами…

Так закінчив свій життєвий шлях один із найкращих синів України ХХ століття» [18, с. 234].

У пам’ятній згадці в емігрантському журналі «Неділя» за 1951 рік зазначалося, що «великий Повстанець, полковник Яків Гальчевський-Орел-Войнаровський (…) жив і боровся не для партії і не для слави. Він жив, боровся і поліг за невмирущу ідею Української Державності.

Полковник Гальчевський – великий петлюрівець, оборонець Поділля і Брацлавщини, захисник і мученик Холмщини, лицар лицарів і командир безстрашних невідомих, згинув як вояк, обороняючись до останнього набою.

Слава його імені житиме вічно в серцях хоробрих, мовчазних і вірних» [18, с. 235].

Таким чином, у фондах Державного архіву Вінницької області зберігається чимало матеріалів, пов’язаних із життям та діяльністю відомого повстанського діяча Я.В.Гальчевського. Значна частка цих документів увійшла до книги К.В.Завальнюка і Т.В.Стецюк «Яків Гальчевський у документах епохи» (К.-П.: ПП «Медобори – 2006», 2012. –224 с.) [16, с. 1-224]. У зазначеній книзі використано 227 документів із фондів ДАВіО, які доповнюють та уточнюють біографію, а також відомості про повстанську діяльність Я.В.Гальчевського-Орла. В цілому, на думку авторів-упорядників, згаданий збірник документів сприятиме кращому розумінню складної і жертовної боротьби за Українську дер-жавність періоду 20-х років ХХ ст., а також участі у ній таких яскравих і непересічних постатей, як отаман Яків Гальчевський-Орел.

К.В.Завальнюк

Джерела та література

1. Державний архів Вінницької області (далі – ДАВіО). – Ф. Д-284. – Оп. 1. – Спр. 10.

2. Там само. – Ф.Д- 284. – Оп. 1. – Спр. 23.

3. Там само. – Ф.Д- 284. – Оп. 1. – Спр. 24.

4. Там само. – Ф.Д- 904. – Оп. 16. – Спр. 16.

5. Там само. – Ф.Д- 904. – Оп. 16. – Спр. 40.

6. Там само. – Ф.Д- 904. – Оп. 16. – Спр. 73.

7. Там само. – Ф.Р- 195. – Оп. 3. – Спр. 397.

8. Там само. – Ф.Р- 253. – Оп. 5. – Спр. 6.

9. Там само. – Ф.Р- 256. – Оп. 2. – Спр. 474.

10. Там само. – Ф.Р- 925. – Оп. 8. – Спр. 52.

11. Там само. – Ф.Р- 925. – Оп. 8. – Спр. 83.

12. Там само. – Ф.Р- 925. – Оп. 8. – Спр. 84.

13. Там само. – Ф.Р- 1882. – Оп. 1. – Спр. 4.

14. Там само. – Ф.Р- 6023. – Оп. 4. – Спр. 24900.

15. Завальнюк, К.В. Провісники волі: Повстанський рух на Поділлі у персоналіях (20-ті рр. ХХ ст.) : монографія / К.В. Завальнюк. – Літин, 2005. – 352 с.

16. Завальнюк, К.В. Яків Гальчевський у документах епохи / К.В. Завальнюк, Т.В. Стецюк ; Краєзн. т-во «Поділля», Іст. клуб «Холодний Яр». – Кам’янець-Поділ. : Медобори-2006, 2012. – 224 с. : фото.

17. Коваль, Р.М. Отамани Гайдамацького краю : 33 біографії / Р.М. Коваль. – К. : Правда Ярославичів, 1998. – 616 с.

18. Коваль, Р.М. Отаман святих і страшних / Р.М. Коваль. – К. : Просвіта, 2000. – 288 с.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2014 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладача
  2. 2014 року виповнюється
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. Антоній В’ячеславович Крейчі
  5. Лютий
  6. Незгасна ватра митрополита
  7. Феномен Сергія Гальчака
  8. Ярослав Івашкевич – подолянин, класик польської літератури
  9. Березень
  10. Дослідник духовного життя українського селянства
  11. Немеркнучий подвиг
  12. Академічний ансамбль пісні і танцю «Поділля»
  13. Квітень
  14. Скульптор Володимир Смаровоз
  15. Травень
  16. Тадеуш (Тадеуш Пжемислав Міхал) Ґрохoльський
  17. Червень
  18. До 65-річчя від дня народження М.П.Стрельбицького
  19. Липень
  20. До 100-річчя від дня народження П.І.Муравського
  21. Серпень
  22. До 75-ліття від дня народження В.Є.Селезньова
  23. До 75-річчя від дня народження А.М.Пачевського
  24. Вересень
  25. Анатоль Свидницький – попередник Михайла Коцюбинського в літературі
  26. Пошуки симетрії справедливості у несправедливому світі
  27. Жовтень
  28. Народної культури оберіг
  29. Листопад
  30. Український лицар-отаман Я.В.Гальчевський
  31. Слово про Родіона Скалецького
  32. Грудень
  33. Фольклористка Настя Присяжнюк
  34. Відомості про авторів текстових довідок
  35. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше