ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2014 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

ЛИСТОПАД

3 125 років тому народився Йосип Герасимович Зоранчук (справж. Зорук) (03.11.1889, с. Котюжинці, нині Калинів. р-ну – 28.10.1963, с. Коло-Михайлівка, нині у складі смт Стрижавка Вінниц. р-ну), український педагог, прозаїк. Закінчив Житомирську гімназію. Мав дружні зв’язки з П.Тичиною, К.Поліщуком, Я.Савченком. 1918 р. повернувся до рідних Котюжинців та розпочав вчителювати. Автор ряду публікацій та критичних статей, які друкував у періодичній пресі. Окремим виданням вийшла новела «Vae victis» (1919). Під час Другої світо-вої війни, за зв’язок із партизанами, був ув’язнений у фашистсько-му концтаборі (1942-1945). Після війни жив біля молодшої дочки у с. Коло-Михайлівка, викладав у школі українську та німецьку мови.

Література:

Подолинний, А.М. Зоранчук Йосип Герасимович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 129-130.

• 120 років тому народився Яків Васильович Гальчевський (03.11.1894, с. Гута-Літинська, нині с. Малинівка Літин. р-ну – 22.03.1943, с. Пересоловичі, похов. у м. Грубешів, Польща), український військовий діяч доби визвольних змагань, полковник Армії УНР (1922), мемуарист (див. розширену довідку в кінці місяця).

7 55 років тому (07.11.1959) було відкрито Ободів-ський краєзнавчий музей Тростянецького району. Ініціаторами створення музею були колишні організатори Бессарабської комуни, яка існувала в селі впродовж 1924-1934 рр. У залі засідань правління колгоспу оформили музейну кімнату, яка знайомила з діяльністю однієї з перших на Поділлі сільськогосподарських комун. Музей мав назву «Музей історії комуни ім. Г.Котовського». З часом площі музею розширювалися, він постійно поповнювався новими краєзнавчими матеріалами. Рішенням Тростянецької райради у 1994 р. його перейменовано на Ободівський краєзнавчий музей. Сьогодні його фонди нараховують 3,5 тис. предметів. Щорічно його відвідує понад 5 тис. осіб.

Література:

Дробчак, Г. Музей в колгоспі : [перші кроки роботи музею в с. Ободівка] / Г. Дробчак // Вінниц. правда. – 1960. – 9 серп.

Фартушняк, А. Це вже історія… / А. Фартушняк // Вінниччина. – 1999. – 27 листоп. – (Спец. вип. газ. «Зоряна криниця»).

Ободівський краєзнавчий музей // Вінниччина музейна : довідник / Вінниц. обл. краєзн. музей. – Вінниця, 2008. – С. 46-47.

8 110 років тому народився Яків Парфентійович Сікорський (08.11.1904, с. Джуринці, нині Немирів. р-ну – 02.11.1980, м. Одеса), український прозаїк. Навчався у педа-гогічному технікумі м. Гайсин. Учасник Другої світової війни. Закінчив Сімферопольський педагогічний інститут та аспі-рантуру при ньому. Автор збірок оповідань та повістей «Не ходи манівцями» (1963), «Сувора пам’ять» (1973) та інші. Член СПУ з 1959 р.

Література:

Подолинний, А.М. Сікорський Яків Парфентійович / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 306-307.

• 100 років від дня народження Михайла Васильо-вича Слободянюка (08.11.1914, с. Липівка Томашпіл р-ну – 17.10.1988, м. Київ), етнографа, фольклориста, літературознавця. Закінчив учительські курси у Вінниці, 1938 р. – Харківський інститут журналістики. У 1930-ті pp. учителював на Вінниччині, здійснював етнографічні дослідження зарубинецької і черня-хівської археологічних культур на Поділлі, учасник етнографіч-них експедицій у Чернівецькій, Вінницькій областях (1940-1950 pp.). У його працях «Міфологічні образи весни в піснях і обрядах східних слов’ян» (кандидатська дисертація, 1948 p.), «Інтереси М.М.Коцюбинського до народного побуту і народної творчості», «Національно-побутові особливості українського народу: етнографічний нарис» та інших використано фольклорно-етнографічні матеріали Подільського регіону.

Література:

Подолинний, А.М. Слободянюк Михайло Васильович / А.М. Подолинний // Вінниччина фольклорна : довідник / упоряд.: А.М. Подолинний, Т.О. Цвігун ; Обл. центр нар. творчості. – Вінниця, 2004. – С. 72-73.

Гальчак, С. Слободянюк Михайло Васильович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ – поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. – Вінниця, 2011. – С. 692.

12 110 років тому народився Захар Петрович Мороз (12.11.1904, м. Немирів – 29.06.1958, м. Київ), український літературознавець, драматург, кандидат філологічних наук (1946). Літературознавчі дослідження зосереджені в основному на проблемах розвитку української літератури та театру ХІХ ст., переважно творчості класиків української драматургії М.Старицького, М.Кропивницького, І.Карпенка-Карого.

Література:

Хоменко, Б.В. Мороз Захар Петрович / Б.В. Хоменко // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упорядкув. і заг. ред. А.М. Подолинного. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Вінниця, 2001. – С. 228.

13 100 років від дня народження Івана Івановича Борисюка (13.11.1914, с. Селевинці Немирів. р-ну – 28.07.1944, м. Хайнувка, Польща), Героя Радянського Союзу (1943). 1934-

1938 pp. служив у Червоній Армії. Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 р. Воював на Західному, Центральному та 2-му Білоруському фронтах. Відзначився у боях на Курській дузі. Загинув 1944 р. під час визволення Польщі. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни ІІ ступеня.

Література:

Гальчак, С.Д. Герой Радянського Союзу Борисюк Іван Іванович / С.Д. Гальчак // Герої Поділля: Герої Рад. Союзу – уродж. Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. / С.Д. Гальчак. – К., 2010. – С. 37 : портр.

16 65 років від дня народження Володимира Федоровича Демішкана (16.11.1949, смт Новоархангельськ Кірово-град. обл.), українського чиновника, народного депутата 6-го скликання, голови Вінницької облдержадміністрації (06.04- 26.05.2010), голови Державної служби автомобільних доріг «Укравтодор» (у 2001-2004, 2006-2007 рр., і від травня 2010), голо-ви Державного агентства автомобільних доріг України (2011).

Інтернет-ресурс:

Демішкан Володимир Федорович [Електронний ресурс] : біогр. // Енциклопедія «Впливові Люди України». – Електрон. текст. дані. – URL : http://vip-ua.org.ua/menu/person.html?pID=746 (дата звернення : 21.03.13), вільний. – Назва з титул. екрана.

17 100 років тому народився Север’ян Павлович Бєлканія (17.11.1914, с. Отобай Гальського р-ну, нині Грузія – 12.04.1998, м. Вінниця), лікар, заслужений лікар України, заслужений залізничник України, «Почесний громадянин м. Вінниці» (1969). Випускнику Тбіліського медичного інституту з перших днів війни випало воювати на українській землі: начальник медико-санітарної роти і хірург медсанбату. Вийшов-ши з оточення, після багатьох митарств, йому вдалося добратися до Вінниці та влаштуватися на роботу. Тут він надавав медичну допомогу пораненим та цивільному населенню, з однодумцями створив і очолив антифашистську підпільну групу «Медик». Її члени доправляли медикаменти до партизанських загонів, видавали довідки про хвороби і тим рятували людей від вивозу до Німеччини. Під час боїв за Вінницю будинок С.П.Бєлканія перетворився на операційну. Після визволення Вінниці воював у лавах діючої армії до Дня Перемоги. 55 років свого життя він працював хірургом, 43 з них віддав роботі у Вінницькій заліз-ничній лікарні, поєднуючи працю хірурга з педагогічною та науковою діяльністю у Вінницькому медичному інституті. До самої смерті Север’ян Бєлканія працював тут на кафедрі хірургії. Нагороджений орденами Вітчизняної війни II степеня та Трудово-го Червоного Прапора, медалями «За бойові заслуги», «За пере-могу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».

Література:

Совко, В. «Я син української землі» / В. Совко // Вінницький альбом. 1999 : літ.- худож. альм. – 2000. – С. 342-346.

Бєлканія Север’ян Павлович : [біографія] // Народний музей Почесних громадян м. Вінниці: Музею – 25 : комплект з 29 портр., стислі біогр. відом. / Вінниц. центр проф.-техн. освіти технологій та дизайну. – Вінниця, [2010].

19 25 років з дня перепоховання Василя Стуса разом із побратимами Юрієм Литвином, Олексою Тихим (19.11.1989) на Байковому цвинтарі. Київ.

Література:

Стус, Д.В. Василь Стус: життя як творчість: біографія окремої особи / Д.В. Стус. – К. : Факт, 2004. – 368 с. – Зі змісту: Життя після смерти. Перепоховання й боротьба за спадщину. Рік 1989-й. – С. 10-41.

Постать Василя Стуса над плином часу : 70-річчю від дня народж. присвяч. (1938-1985) : бібліогр. покажч. / ВОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; уклад.: Г. Авраменко, О. Зелена, М. Спиця. – Вінниця : ДП «Держ. картогр. ф-ка», 2008. – 240 с. – (Наші ви-датні земляки). – Зі змісту: [Розділ: Хресний шлях в Україну]. – С. 104-108.

21 День народження Володимира Максимовича Перепелюка (21.11.1910, с. Боришківці Хмельниц. обл. – 03.07.2000, смт Вороновиця Вінниц. р-ну), українського кобзаря, бандуриста, фольклориста. Початкову освіту отримав у лікнепі, наймитував, служив у війську, закінчив бібліотечні курси у Кам’янці-Подільському (1934). Працював завідуючим бібліотекою Вороновицького сільськогосподарського технікуму. 1939 р. В.Перепелюка запрошують до кобзарського ансамблю при Київській філармонії. 26 років він був солістом-бандуристом Державного хору під керуванням Г.Верьовки (1944-1970). Автор багатьох пісенних творів, у тому числі присвячених Т.Г.Шевченку. Опублікував документальну розповідь «Повість про народний хор» (1907), твори для дітей, оповідання, спогади про П.Г.Тичину, Г.Г.Верьовку. Виконував пісні у фільмах «Поема про море», «Сліпий музикант». Вийшовши на пенсію, з 1970-х рр. жив у смт Вороновиці, працював лісником. Тут, на базі музею авіації ім. О.Можайського, у приміщенні палацу Грохольських-Можайських, було відкрито меморіальну кімнату-музей, присвячену народному музиканту (8.11.2000), встановлено йому пам’ятний знак. З 2001 р., з метою вшанування нашого талановитого земляка, проводиться Всеукраїнське свято кобзарського мистецтва ім. В.Перепелюка «Струни вічності».

Література:

Римаренко, Н. Володимир Максимович Перепелюк / Н. Римаренко // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2010 р. : хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; уклад. Г.М. Авраменко; ред.: М.Г. Спиця, Г.М. Слотюк ; відп. за вип. Н.І. Морозова. – Вінниця, 2009. – С. 88-92.

Перепелюк, В.М. Вийшов Кобзар з Поділля / В.М. Перепе-люк. – Вінниця : Консоль, 2010. – 276 с. : іл.

22 270 років тому (22.11.1744) м. Гайсин отримав магдебурзьке право і герб. З цього часу місто звільнялося від управління і суду власника, воно отримувало самоврядування і власне судочинство. Перетворення Гайсина на магдебургію започаткувало в ньому власну міську геральдику. За герб місту було даровано зображення срібного орлиного крила на зеленому полі. Емблема крила, ознака швидкості, належить до класичних і пов’язана із зображенням давньогрецького бога-вісника, покровителя торгівлі Гермеса, атрибутами якого завжди були крильця: на головному уборі, на сандалях або на п’ятах. Від античності у тому ж значенні цей символ успадкувало і Середньовіччя. Згодом, зокрема у російській геральдиці ХVІІІ-ХІХ століття, крило вживалося як емблема «покровительства, патронажу, прихильності, піклування». Геральдика дозволяє вміщувати в гербі замість усієї фігури якусь частину її, при цьому зберігається символічний зміст фігури в цілому. Можливо, орлине крило в гербі Гайсина треба сприймати як частину зображення орла, який є ознакою влади, панування, а водночас – великодушності. Мабуть, даруючи герб Гайсину, який належав безпосередньо королю, власник прагнув ще раз засвідчити своє панування над цим краєм постійних бунтів і заворушень.

Література:

Савчук, Ю. Міська геральдика Поділля / Ю. Савчук. – Вінниця : Континент – ПРИМ, 1995. – 144 с.

Прокоф’єв, О. Історія Гайсина. Ч. І / О. Прокоф’єв. – Гайсин, 2001. – 33 с.

23 115 років від дня народження Родіона Андрійо-вича Скалецького (23.11.1899, с. Михайлівка, нині Бершад. р-ну – 22.03.1984, м. Київ), українського композитора, хорового диригента, фольклориста. У Вінниці ім’ям Р.Скалецького названо вулицю, на якій тривалий час жив композитор (див. розширену довідку в кінці місяця).

• 30 років тому (23.11.1984) було засновано камерний хор «Вінниця». Організатором і натхненником цього хорового колективу став народний артист України, професор, почесний громадянин м. Вінниця Віталій Газінський. З 1993 р. колектив має статус міського і працює на професійній основі. Сьогодні камерний хор «Вінниця» – один із кращих колективів нашої країни. За роки свого існування хоровий колектив гідно представляв хорове мистецтво України та досяг великих успіхів у творчій діяльності. Багаторазовий володар Гран-Прі та лауреат найпрестижніших міжнародних конкурсів і фестивалів. Академічний міський камерний хор «Вінниця» визнавався одним із найкращих хорів нашої держави за підсумками звітів майстрів мистецтв та народної творчості у 1993, 1999, 2001 та 2010 рр. За цей час підготовлено та виконано близько 500 творів вітчизняної та зарубіжної класики, обробок українських народних пісень, сучасних хорових композицій. Він є постійним учасником загальнодержавних та загальноміських свят. Щорічно хор дає близько 60 концертів як на Вінниччині, так і в різних куточках нашої держави та за її межами. У вересні 2008 р. міському камерному хору «Вінниця» було надано статус «Академічний».

Література та інтернет-ресурс:

Володар духовної краси : до 60-річчя від дня народж. В.І.Газінського : бібліогр. покажч. / уклад. Т. Марчук ; передм. «Натхнення Божого митець» Л. Задорожнюк ; ред. М. Спиця ; відп. В. Циганюк ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, Вінниц. обл. орг. Нац. муз. спілки України. – Вінниця, 2005. – 25 с. – (Наші видатні земляки).

Академічний міський камерний хор «Вінниця» [Електрон-ний ресурс] // Вінницька міська рада : офіц. сайт : заклади департаменту культури. – Електрон. текст. дані. – URL : http://www.vmr.gov.ua/Lists/CitiesCulture/ShowContent.aspx?ID=16 (дата звернення : 20.06.13), вільний. – Назва з титул. екрана.

24 285 років від дня народження Олександра Васильовича Суворова (24.11.1729, за іншими даними 1730, м. Москва – 18.05.1800, м. Санкт-Петербург, нині РФ), відомого російського полководця, графа Римницького (1789), князя Італійського (1799), одного із засновників російської військової справи, генералісимуса (1799) російського наземних та морських сил, генерал-фельдмаршала австрійських та сардинських військ. У 1794, 1796-1797 рр. перебував на Вінниччині (м. Немирів, м. Тульчин, селах Кинашів і Тиманівка, нині Тульчин. р-ну).

Література:

Порожня, А. Суворов в гостях у потомків : до 275-річчя від дня народж. / А. Порожня // Тульчин. край. – 2005. – 23 листоп. – С. 3.

Шишов, А.В. Суворов. Генералиссимус Великой империи / А.В. Шишов – М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2005. – 480 с. : илл.

26 55 років тому народився Анатолій Олексійович Риженко-Янковий (26.11.1959, с. Брідок Теплиц. р-ну), художник, майстер живопису. Навчався у Ленінградському політехнікумі, з 1987 по 1994 рр. – у Московському державному академічному художньому інституті ім. В.Т.Сурикова (1994). Талановитий майстер пейзажу та графіки. Його картини побували на Міжнародній виставці глухих авторів у Софії (1981), Вінниці, Кіровограді, Києві, Москві, у Рочестері (США 1993), Чехії, Польщі, Італії. Вони експонуються у багатьох вітчизняних і зарубіжних музеях, прикрашають приватні колекції шанувальників живопису з Голландії, Білорусі, Молдови, Іспанії. Тематика картин – українське село, його люди, а також тема козацтва.

Література:

Риженко-Янковий Анатолій Олексійович // Народні майстри Вінниччини : довідник / уклад.: Т.О. Цвігун, Н.А. Сен-темон, Т.Г. Гец ; Упр. культури і туризму Вінниц. ОДА, Вінниц. обл. центр нар. творчості. – Вінниця : ДП «Держ. картогр. ф-ка», 2009. – С. 87-88 : фото.

Червінчук, І. Справді український художник / І. Червінчук // Вінничанка. – 2010. – № 9. – С. 9.

27 80 років від дня народження Олексія Васильо-вича Боржковського (27.11.1934, м. Брацлав Брацлав. р-ну, нині смт Немирів. р-ну), військового лікаря, лікаря-отоларинголога вищої категорії, громадського діяча. Закінчив Вінницький медичний інститут (1959). Правнучатий племінник лікаря й поета Степана Руданського (1834-1873), він досліджує й популяризує його життєвий і творчий шлях. Учасник Днів С.Руданського в Криму (2006), щорічних Днів сатири й гумору Степана Руданського на Калинівщині (з 1984 р.), вечорів його пам’яті у Національній науковій медичній бібліотеці України (Київ), щорічних фестивалів української книжки у Феодосії (АРК). Лауреат літературно-мистецької премії ім. С.Руданського (2011).

З ініціативи Олексія Васильовича, до 175-ї річниці від дня народження Степана Руданського, побачили світ конверт і марка з його зображенням. Автор численних краєзнавчих статей, серед яких чільне місце належить публікаціям про його славний рід.

Звертаючись до вищих інстанцій, він клопочеться про перейме-нування центральної площі в м. Калинівка й присвоєння їй імені Степана Руданського, спорудження пам’ятників поету в Ялті та Калинівці, увічнення поетового невмирущого слова в академіч-ному виданні його творів, присвоєння Кримському гуманітар-ному університету (м. Ялта) імені Степана Руданського.

Література:

Юрчишина, О. Духовна спадщина лікаря Боржковського / О. Юрчишина // Крим. світлиця. – 2010. – 1 січ. – С. 9 ; Молодь України. – 2010. – 22 січ. – С. 1-2 вкл.

Віленський, Ю. Доктор Боржковський із роду Руданських : слідами предків / Ю. Віленський // День. – 2010. – 29-30 січ. – С. 7.

Гідний нащадок роду Руданських / підгот. М. Сарахан // Вінниц. газ. – 2011. – 10 черв. – С. 8.

28 60 років від дня народження Олександра Бори-совича Жупанова (28.11.1954, м. Вінниця), головного лікаря Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І.Пирогова (з 2010), заслуженого лікаря України (2009), депутата Вінницької міської ради кількох скликань. Закінчив Вінницький державний медінститут ім. М.І.Пирогова у 1978 р. У період депутатської діяльності постійно опікується широким спектром проблем міста. Як заступник голови постійної комісії міської ради з питань планування, фінансів бюджету та соціально-економічного розвитку, О.Б.Жупанов сьогодні займає принципову позицію щодо наповнення міського бюджету, раціонального його використання.

Інтернет-ресурс:

Жупанов Олександр Борисович [Електронний ресурс] // Він-ницька міська рада : офіц. сайт. – Електрон. текст. дані. – URL : http://www.vmr.gov.ua/Lists/CityCouncil/ShowContent.aspx?ID=17  (дата звернення : 20.06.13), вільний. – Назва з титул. екрана.

29 150 років від дня народження Миколи Васи-льовича Оводова (29.11.1864, Воронез. губернія, Росія – 1941, м. Одеса), лікаря за фахом, колишнього міського голови Вінниці. Здобув медичну освіту в Університеті св. Володимира (Київ) та був направлений у Подільську губернію. 7 березня 1889 р. департамент Подільського губернського управління призначив

М.Оводова ямпільським міським лікарем. У квітні наступного року Оводов був переведений на таку саму посаду до Вінниці. Крім того, в 1890 р. він став лікарем місцевого реального училища, а в 1897 р. був призначений консультантом з хірургічних хвороб при Вінницькій окружній психіатричній лікарні. За боротьбу з холерою був нагороджений орденом св. Анни ІІІ ст. (1894), також нагороджений орденами св. Станіслава ІІ ступеня (1897) і св. Анни ІІ ст. (1902). Плідна професійна і громадська діяльність не залишилася непоміченою – у 1899 р. він був обраний міським головою на чотирирічний термін, пізніше неодноразово переобирався і займав цей пост до 8 березня 1917 р. Саме під час головування Оводова відбувся значний поступ у розвитку Вінниці. Вагомими подіями у житті міста були спорудження приміщення Народного дому на Замості (1902), Вінницької міської Гоголів-ської бібліотеки (1906), міського театру (1910), електростанції та встановлення перших електричних ліхтарів (1910), першої черги водогону (1910-1911), будинку Міської Думи на Поштовій вулиці (1911), готелю «Савой» (1912), найоригінальнішою будівлею того часу, обладнаною центральним водяним опаленням та електрич-ним ліфтом, відкриття трамвайного сполучення центру та Замостя (1912), закладення міського парку, відкриття телефонної станції. Протягом 1912-1916 рр. видавалась газета «Юго-Западный край» – орган Вінницької Міської Думи. М.В.Оводов пішов із життя в Одесі 1941 р., де працював лікарем.

Література:

Солейко, О.В. Міський голова лікар Оводов / О.В. Солейко, Л.П. Солейко, С.О. Царенко // Мистецтво лікування. – 2010. – № 9. – С. 70-73.

Солейко, О. Міський голова лікар Оводов / О. Солейко, Л. Солейко, С. Царенко // Поділ. джерела : альманах / гол. ред. Л.М. Загородня. – Вінниця, 2013. – № 5 : Вінниччина медична. Під знаком Червоного Хреста. – С. 167-175 : фото.

30 140 років від дня народження Андрія Варламовича Дубравіна (30.11.1874, м. Вінниця – 07.01.1954, с. Томаківка, нині смт Дніпропетров. обл.), актора, режисера, художника театру, театрального діяча. Протягом 1891-1894 рр. – актор літнього театру Ц.Куриловича (Вінниця). 1903 р. заснував Товариство російсько-українських акторів. Гастролював Півднем України, організовував літні театри. Автор критичних статей у періодичному виданні «Театр и искусство». Ставив вистави і концерти на користь Червоного Хреста. Поставив п’єси «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Безталанна» І.Карпенка-Карого.

Література:

Богуш, П.М. Дубравін Андрій Варламович / П.М. Богуш // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2008. – Т. 8 : Дл-Дя ; дода-ток : А-Ґ. – С. 486. – Бібліогр. в кінці ст.

Цього місяця виповнюється:

• 360 років тому (1654) відбулася оборона козацьким гарнізоном та місцевим населенням м. Буша (нині село Ямпіл. р-ну) від польсько-шляхетських військ. Знаний вінницький краєзнавець Сергій Іванович Кокряцький свого часу писав: «Безумовно, немає на Поділлі більш визначної пам’ятки, де найбільш яскраво і трагічно відобразилася б уся історія українського народу, ніж Буша на Ямпільщині. Тут, над берегами невеличкої та стрімкої допливи Дністра – Мурафи, прихована історія з найдавніших часів».

Історія с. Буша пов’язана з подіями національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Коли у 1648 р. Богдан Хмельницький звільнив Поділля від влади Речі Посполитої, Буша увійшла до складу Брацлавського козацького полку і стала однією з його ключових прикордонних фортець. Мешканці Буші приєдналися до селянсько-козацького війська Богдана Хмельницького.

8 січня 1654 р. на скликаній у Переяславі раді приймається рішення про входження Української держави до складу Росії. У березні, внаслідок переговорів українського посольства з російським урядом, було укладено українсько-російський дого-вір, який проіснував до вересня 1658 р. Його умови передбачали визнання за козацькою Україною існуючого політичного устрою, суду і судочинства, адміністративного поділу, армії, соціально-економічних відносин, незалежності у проведенні внутрішньої політики.

Богдан Хмельницький не сумнівався у тому, що правлячі кола Речі Посполитої зроблять нову спробу силою зброї відновити своє панування на наших землях.

1654 р. Буша стала центром оборони під час наступу військ Речі Посполитої на Поділля. У лютому-березні польсько-шляхетське військо безуспішно намагалося оволодіти фортецею, але зазнало поразки. 28 листопада цього ж року шістдесятитисячне польське військо, кероване коронним обозним Стефаном Чернецьким, розпочало штурм. Козацький загін і жителі витримали триденну облогу Буші. Гарнізон фортеці на той час налічував близько 6 тисяч козаків разом із жінками й дітьми та (за неточними даними) трохи більше добровольців і мирних жителів, які зійшлися сюди під захист мурів. Очолили оборону Буші полковник Гречка та сотник Зависний. Після їх загибелі керівництво обороною перебрала на себе вдова Зависного – Мар’яна. Значна частина козаків загинула в бою, і шляхтичам вдалося вдертися у фортецю. Тоді Мар’яна підпалила пороховий льох, внаслідок чого під уламками фортеці загинула і сама, і чимало її захисників та нападників. Захисники Буші проявили безприкладний героїзм, але сили були нерівні і фортеця впала, а козаки й мирні жителі, не бажаючи потрапити в полон, загинули. Усю ніч тоді палала знищена, але не підкорена фортеця, і височіла над згарищем єдина вціліла вежа. У ХVІІІ ст. поряд із нею побудували дерев’яну Михайлівську церкву, а саму вежу перетворили на дзвіницю.

Трагічна й водночас героїчна оборона Буші назавжди вкарбувалася у пам’ять народу, як символ незламності духу, мужності й непереможності в боротьбі проти соціального та національного гніту, за незалежність української держави.

У своєму романі «Облога Буші» відомий класик україн-ської літератури Михайло Старицький, який одним із перших звернувся до цієї теми, писав: «І коли минеться ця братерська різня, грабіжка, розбій на Україні? От хоч би одним оком зазирнути в золоту книгу і прочитати там долю нашого рідного краю, нашої любої неньки-України.».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1275 від 18.08.2000 р., комплексу пам’яток історії, мистецтв та архітектури в с. Буша надано статус державного історико-культурного заповідника.

Література:

Пірняк, Н.Б. «Буша» / Н.Б. Пірняк // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 679-680 : фото. – Бібліогр. в кінці ст.

Легендарна Буша : історія, перекази, поезія / упоряд. Т.О. Цвігун, В.П. Сторожук. – Вінниця, 2004. – 120 с.

Каменюк, М. Оборона Буші – це для кожного з нас оборона душі / М. Каменюк // Вінниц. відомості. – 2008. – 9 квіт. – С. 10.

Буша – таємнича й сучасна : [з історії с. Буша Ямпіл. р-ну] / підгот. І. Єлисеєва // Подільські джерела : альманах. – Вінниця, 2011. – № 1 : Історії золотої провінції. – С. 19-29.

Героїчна оборона Буші // Новини Вінниччини. – 2012. – 6 черв. – С. 13. – (Наша історія).

• 125 років (1889) з часу закінчення будівництва Козятинського залізничного вокзалу.

Література:

Лисий, А.К. Сторінки історії Козятинського залізничного вокзалу / А.К. Лисий // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії : [зб. наук. пр.] / ВДПУ ім. Михайла Коцюбин-ського. – Вінниця, 2003. – Вип. 1. – С. 36-39. – Бібліогр. в кінці ст.

Вільчинська, З. Друге відродження Козятинського вокзалу : [про історію одного з найстаріш. вокзалів країни] / З. Вільчинська // Вісн. Козятинщини. – 2011. – 30 черв. – С. 6 : фото.

• 125 років загальноосвітній школі І-ІІІ ст. с. Кро-пивна Хмільницького району.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2014 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладача
  2. 2014 року виповнюється
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. Антоній В’ячеславович Крейчі
  5. Лютий
  6. Незгасна ватра митрополита
  7. Феномен Сергія Гальчака
  8. Ярослав Івашкевич – подолянин, класик польської літератури
  9. Березень
  10. Дослідник духовного життя українського селянства
  11. Немеркнучий подвиг
  12. Академічний ансамбль пісні і танцю «Поділля»
  13. Квітень
  14. Скульптор Володимир Смаровоз
  15. Травень
  16. Тадеуш (Тадеуш Пжемислав Міхал) Ґрохoльський
  17. Червень
  18. До 65-річчя від дня народження М.П.Стрельбицького
  19. Липень
  20. До 100-річчя від дня народження П.І.Муравського
  21. Серпень
  22. До 75-ліття від дня народження В.Є.Селезньова
  23. До 75-річчя від дня народження А.М.Пачевського
  24. Вересень
  25. Анатоль Свидницький – попередник Михайла Коцюбинського в літературі
  26. Пошуки симетрії справедливості у несправедливому світі
  27. Жовтень
  28. Народної культури оберіг
  29. Листопад
  30. Український лицар-отаман Я.В.Гальчевський
  31. Слово про Родіона Скалецького
  32. Грудень
  33. Фольклористка Настя Присяжнюк
  34. Відомості про авторів текстових довідок
  35. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше