ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2014 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Пошуки симетрії справедливості у несправедливому світі

До 100-річчя від дня народження українського письменника Д.Г.Дереча

(24.09.1914-28.05.2007)

Прозаїка, драматурга і журналіста Дмитра Григоровича Дереча, чиє сторіччя від дня народження Україна відзначатиме 24 вересня 2014 року, сучасні пристосуванці від літературознав-ства і деякі самовпевнені «генії» від «найновітнішої» літератури, перебігаючи чи переповзаючи із партії в партію й не маючи жодного сталого погляду й переконання за душею, чомусь називають «продуктом сталінізму, твори якого треба забути». Але діє дивна закономірність: найшвидше забуваються творіння сучасних одноденних геніїв, хто ратує за повну інквізицію духовного спадку українського минулого. І не тільки радянської доби…

Перед самим розпадом Радянського Союзу я керував Вінницькою обласною організацією Спілки письменників України. Це був момент такого високого духовного прозріння, коли вінницькі поети і прозаїки, ніби від обтяжливих рабських кайданів, почали звільнятись від свого членства в КПРС. Першим приніс мені свій партійний квиток із заявою про вихід із КПРС Анатолій Бортняк, а за ним і решта членів партійної організації, крім, звичайно, Дмитра Дереча. Дмитро Григорович до кінця днів своїх так і не змирився з крахом Червоної Імперії, вважаючи це непоправною трагедією для всіх народів СРСР, в тому числі й рідного українського. Не сприйняв він і окраденої та роззброєної української незалежності, яка відразу ж перекраяла його серце соціальною нерівністю, злодійкувато-брехливою владою, безправ’ям і безробіттям, масовою еміграцією. З письменником можна не погоджуватись і гнівно дискутувати. Але він все своє чесне і скромне життя непохитно стояв на своєму: щасливу комуністичну державу за ленінськими принципами все-таки можна було побудувати! Якби ті принципи не тільки декларувати, а й жити ними, наповнювати реальним змістом економічного, соціального та національного характеру. Жити не награбованим і не бездуховним. Жити не ненавистю до народів, які прагнуть волі і демократії. А шукати симетрію в людських відносинах у цьому складному асиметричному світі…

Головний герой оповідання Дмитра Дереча «Асиметрія» фронтовик Геннадій Лискунець збентежено дивиться в небо: «Там, безперечно, панує асиметрія. Навіть сузір’я Ліри, яке на перший погляд дивує симетричним розташуванням зірок, далеко не симетричне. Чого ж у світі більше – симетрії чи асиметрії?

У людських симпатіях і антипатіях є щось схоже на метаморфози примхливої осінньої погоди. Симпатії, як, між іншим, і кохання, виникають з хаосу зустрічей, з непомітних взаємопритягнень, без будь-якої послідовності. Для них існує лише один-єдиний закон – людська потреба любити, творити добро і прагнути до взаємності».

Так, у творчості Дмитра Дереча справді, наче у фокусі об’єктива, відображена сталінська епоха. Але не мертва і казенна, а наповнена людьми люблячими, відважними, мрійливими і красивими. І немає значення, де відбувається дія твору – в казармі військового училища, під час бою на фронті, в селянській хаті після наступу чи в університетській аудиторії післявоєнної України – усюди колесо історії рухають саме люди вольові, свідомі власної гідності, безкорисні і нетерпимі до найменших проявів корупції, яка вже згубила десятки найвеличніших країн світу, залишивши від них лише руїни їх засліпленої самовеличі – піраміди, стіни Колізею, попіл Помпеї і порепані пустелі…

Народився майбутній письменник у славнозвісній Решетилівці на Полтавщині 24 вересня 1914 року, де й закінчив семирічку і фабрично-заводські курси, освоївши спеціальність слюсаря. 1928-1929 роки – це роки розкуркулювання селянства й активного відбирання у нього зерна. Щаслива доля – потрапити на роботу за розподілом після закінчення ФЗК у Таганрог Ростовської області – вберегла майбутнього письменника від голодомору 1932-1933 років. Працюючи на Таганрозькій машино-тракторній станції слюсарем, комсомолець, а невдовзі й кандидат у члени більшовицької партії, за направленням МТС він до 1940 року навчатиметься у Харківському інституті механізації сільського господарства. І все життя заперечуватиме голодомор в Україні, що забрав понад десять мільйонів селянських життів, бо сам його не зазнав. Юнак мав сталу пайку російського хліба на підприємстві, зарплату… А, значить, і голодомору не було, а лише неврожай… Він ніколи не міг повірити у геноцидний злочин його партії проти українського народу. Тож із цим і відійшов у засвіти на 93-му році життя 28 травня 2007 року і похований у Вінниці.

Дмитро Григорович прожив довге, цікаве і насичене життя. Творчий письменницький шлях відставного капітан-інженера розпочався з 1946 року у післявоєнному Львові. Тут він займається журналістикою, видає окремими книгами свої перші публіцистичні праці. Редакторська робота у Львівському книжковому видавництві зводить його з Ярославом Галаном, памфлети якого та п’єсу «Човен хитається» він готує до друку окремими книгами. Праця у львівському журналі «Жовтень» залишить у його пам’яті найкращі згадки про Ірину Вільде та перші розділи її роману «Сестри Річинські», які він готував до друку у журналі ще задовго до його повного виходу у двох частинах. У журналі «Жовтень» друкував він також сатиричні та гумористичні твори вінничанина і фронтовика Івана Сварника, військові оповідання Олеся Гончара та багатьох інших відомих авторів.

У 1951-му окремою книгою вийшли оповідання Дереча «Ясні шляхи». А 1953 року Дмитро Горигорович став членом Спілки письменників України і Радянського Союзу й отримав диплом філолога Львівського державного університету імені Івана Франка.

У 1959-му він приймає пропозицію стати кореспондентом Республіканського радіо у Вінницькій області. З цього часу його доля і доля його літературних героїв пов’язані з Вінниччиною. На установчих зборах літераторів Вінниччини 1971 року, у присутності Олеся Гончара, Михайла Стельмаха, Дмитра Дереча обирають керівником новоствореної Вінницької міжобласної організації Спілки письменників України, до якої увійшли і письменники Хмельниччини.

Він був чесним, справедливим і по-батьківськи уважним письменницьким керівником. Підтримував талановитих, боровся за вихід їх книг у видавництвах і партійних органах.

За своє тривале творче життя Дмитро Дереч написав майже 70 оповідань і новел, чотири повісті: «Крізь тенета», «Про хлопця звичайного», «Зелений хміль», «Світанкові роси», роман «Професор Жупанський» і три п’єси – «Старе добро не забувай», «Після довгої ночі» та «Балада про Ярослава Галана». Загалом його повний творчий спадок, включаючи публіцистику і листування, міг би скласти 7-8 томів, яких досі нема. Як і нема хоча би скромного вибраного у 2-х томах, яке планувалось, але за життя письменника так і не з’явилось на світ.

Дмитро Григорович дуже любив дітей. Я досі дивуюся, чому він для них нічого не писав? Адже кожного разу, коли я зі своєю дружиною і дітьми провідував його, він не міг натішитись малечею, розповідав унікальні казкові історії, пригощав, чим тільки міг, і щиро дякував за принесену стипендію, матеріальну допомогу чи гонорар за виступи по Бюро пропаганди художньої літератури… Він був відкритий для безкорисного добра і квапився його творити сам…

Медики кажуть, якби люди народжувались із температу-рою тіла на один градус нижче, вони б уникли 80 відсотків хвороб, якими їх випробовує життя. Дмитро Дереч все життя мав температуру тіла 36 градусів. За все життя його жодного разу не те, що не звалило з ніг жодне простудне захворювання, а й елементарної нежиті, навіть у мокрих окопах війни, він ніколи не знав. Незахищеними у нього були лише серце та мозок, які чекали радості й щастя в очах і словах всього українського народу. Він марно чекав цього, готовий навіть переосмислити свої погляди, якщо вони помилкові, майже 16 років незалежності. Та не дочекався. І одного разу, уже з візка інвалідної коляски, сказав: «Народ, який відучили усміхатись, а тепер ще й співати, – вбиває під собою зелену траву майбутнього! І вимирає він не від хвороб, а від печалі.».

В.С.Рабенчук

Література

Твори Д.Г.Дереча

Крізь тенета : повість / Д.Г. Дереч. – К. : Рад. письм., 1957. – 336 с.

Трави пахнуть медом : оповідання / Д.Г. Дереч. – К. : Рад. письм., 1964. – 149 с.

Світанкові роси : повість / Д.Г. Дереч. – О. : Маяк, 1975. – 128 с. : іл.

Громи і відлуння : роман, оповідання / Д.Г. Дереч. – К. : Дніпро, 1976. – 397 с. : іл.

Дві зустрічі : оповідання / Д.Г. Дереч. – О. : Маяк, 1982. – 215 с.

Зіниця ока : оповідання / Д.Г. Дереч. – О. : Маяк, 1986. – 168 с.

Від Орші до Німану : повість / Д. Дереч. – О. : Маяк, 1990. – 176 с.

Коли зацвітає папороть : драма / Д. Дереч. – Вінниця : АІСТ-прес, 2000. – 69 с.

Навчись добру : оповід. для шк. віку й молодих матерівь / Д.Г. Дереч. – Вінниця : Континент, 2000. – 20 с.

Про нього

Дмитро Дереч : [біогр. письм. та його оповід. ] // Квіт подільського слова : антол. тв. сучас. письм. Вінниччини. – Вінниця, 2006. – С. 15-48.

Хоменко, Б.В. Дереч Дмитро Григорович / Б.В. Хоменко // Енцикл. сучас. України (ЕСУ). – К., 2007. – Т. 7 : Ґ-Ді. – С. 424 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Пастушенко, Л. Не забудьмо пом’янути... : [про письм. Д. Дереча і В. Кузьменка, колиш. очільників Вінниц. обл. орг. НСПУ] / Л. Пастушенко // Знак скорпіона, або переосмислення міфів / Л. Пастушенко. – Вінниця, 2010. – С. 56-61 ; Погляд. – 2007. – 5-11 лип. – С. 2.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2014 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладача
  2. 2014 року виповнюється
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. Антоній В’ячеславович Крейчі
  5. Лютий
  6. Незгасна ватра митрополита
  7. Феномен Сергія Гальчака
  8. Ярослав Івашкевич – подолянин, класик польської літератури
  9. Березень
  10. Дослідник духовного життя українського селянства
  11. Немеркнучий подвиг
  12. Академічний ансамбль пісні і танцю «Поділля»
  13. Квітень
  14. Скульптор Володимир Смаровоз
  15. Травень
  16. Тадеуш (Тадеуш Пжемислав Міхал) Ґрохoльський
  17. Червень
  18. До 65-річчя від дня народження М.П.Стрельбицького
  19. Липень
  20. До 100-річчя від дня народження П.І.Муравського
  21. Серпень
  22. До 75-ліття від дня народження В.Є.Селезньова
  23. До 75-річчя від дня народження А.М.Пачевського
  24. Вересень
  25. Анатоль Свидницький – попередник Михайла Коцюбинського в літературі
  26. Пошуки симетрії справедливості у несправедливому світі
  27. Жовтень
  28. Народної культури оберіг
  29. Листопад
  30. Український лицар-отаман Я.В.Гальчевський
  31. Слово про Родіона Скалецького
  32. Грудень
  33. Фольклористка Настя Присяжнюк
  34. Відомості про авторів текстових довідок
  35. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше