ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2014 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

За покликом хліборобського роду

До 75-річчя від дня народження А.М.Пачевського

(31.08.1939)

Перший Герой України на Вінниччині Анатолій Мартинович Пачевський – один із найавторитетніших керівників в агропромисловій галузі області, голова сільгосппідприємства «Радівське» с. Радівка Калинівського району, депутат обласної Ради, публіцист, активний громадський діяч, академік Національної академії проблем людини.

Любов до землі, до рідного краю прищеплювали йому з дитинства, адже народився Анатолій в простій, селянській сім’ї в ceлi Борсків Тиврівського району. Його батько, Мартин Рафаїлович, працював у місцевому господарстві трактористом, а потім бригадиром тракторної бригади на кілька господарств. Мати, Ганна Антипівна, була рядовою колгоспницею.

З початком Великої Вітчизняної війни родина Пачевських переїхала у Радівку Калинівського району. Батько пішов на захист Вітчизни від фашистської навали й у своїх листах писав дружині: «Збережи та вирости достойною людиною нашого єдиного сина, щоб він гідно продовжив наш рід…». Втішала його надія на те, що син своїм власним життям продовжить справу батька, який не встиг здійснити багато чого із задуманого.

У листопаді 1944 р. Михайло Рафаїлович загинув при форсуванні Карпат біля м. Яремче Івано-Франківської області. Йому на той час ще не виповнилося й двадцяти восьми років. Дружина виконала заповіт свого чоловіка і повністю присвятила себе вихованню єдиного сина Анатолія.

Вічним символом згадки про батька залишився пам’ятник та братська могила у м. Яремче. Щорічно на День Перемоги з дружиною Любов’ю Михайлівною, синами Ігорем та Валенти-ном, невістками й онуками Анатолій Мартинович відвідує могилу, віддаючи дань шани та поваги рідній людині.

Хлопець, спостерігаючи тодішнє нелегке післявоєнне життя, аналізуючи його не по-дитячому гострим розумом, виробляв у собі ті риси характеру, які стали найважливішими принципами, базою, основою життя. Це – величезна працездатність, висока виконавська дисципліна, постійне прагнення до пошуку нового, прогресивного, співчуття та безвідмовна допомога людям, які потрапили у складні життєві ситуації. І разом з тим – нетерпимість до лінощів, байдужості, пияцтва, злодійства, непорядності, зазнайства та інших негативних явищ, які несумісні із нормальним життям суспільства.

Навчаючись у школі на «відмінно», Анатолій вів також значну громадську роботу. Його активна життєва позиція, неабиякі організаторські здібності згодом розкрилися на повну силу в самостійному дорослому житті, відіграли вирішальну роль у його становленні як спеціаліста і керівника.

Після закінчення школи пішов працювати в колгосп у тракторну бригаду. Та згодом хлопцеві доручили відповідальну ділянку виробництва – завідуючого тваринництвом. За досить короткий період він зумів провести оптимальну розстановку кадрів на фермах, навести порядок та дисципліну, запровадити раціональну систему годівлі худоби та птиці. З часом не забарились і результати. Про Пачевського як про молодого керівника заговорили по радіо, з’явилися публікації в пресі. Члени місцевої партійної організації рекомендували його для вступу у кандидати Компартії.

Робота на фермах на той час була надзвичайно важкою – все вручну, ніякої, навіть елементарної, механізації. Все побачене й пережите разом із працівниками тваринницьких ферм, не могло не вплинути на його вибір свого подальшого життєвого шляху. 1960 р. Анатолій Пачевський став студентом факультету механізації сільськогосподарського виробництва Української сільськогосподарської академії. Тут, у стінах академії, доля звела Анатолія Мартиновича з відомими в майбутньому вченими, політичними діячами, керівниками. Це – Олександр Мороз, Леонід Середа, Анатолій Демко, Степан Лєхман, Микола Миронов, Олександр Дацишин та інші.

Студентські роки були заповнені не тільки навчанням, але й активною громадською роботою, заняттям спортом, художньою самодіяльністю. Вже на першому курсі Анатолія Пачевського прийняли з кандидатів у члени КПРС, після цього його обирають секретарем партійної організації курсу, беззмінним до завершен-ня академії.

І ось на руках диплом. Перед молодим спеціалістом відчинялися двері і на чиновницьку роботу, і в науку. Але Анатолій Мартинович залишився вірним обіцянці, яку він дав своїм землякам, – по завершенні навчання повернутися в своє рідне село і зробити усе можливе, щоб полегшити їхню нелегку працю. Отож, у серпні 1965 р. Анатолій Пачевський обійняв посаду головного інженера в колгоспі (тоді ім. Ворошилова) с. Радівка.

Протягом трьох років на фермах було запроваджено механізацію основних процесів роботи з використанням найновіших досягнень сільськогосподарської науки і техніки. Активно займався молодий інженер і раціоналізаторською роботою з удосконалення окремих вузлів та агрегатів різних видів техніки. Все це, безумовно, не залишилося непоміченим вищими керівними органами, а тому в господарстві часто проводили семінари різних рівнів. 1969 р. Анатолія Мартиновича обирають головою колгоспу «Більшовик» с. Дружне Калинівського району, на той час одного зі слабких господарств. За три роки він виводить колгосп у п’ятірку кращих в районі за всіма показниками. Загалом же протягом семи років його керівництва господарством у Дружному було побудовано будинок культури, їдальню, дитячий садок, реконструйовано школу, споруджено низку господарських будівель. 1970 р. Анатолія Мартиновича було удостоєно першої державної нагороди – медалі «За доблестный труд».

Упродовж 1975-1976 рр. відбувається об’єднання-укрупнення господарств і він повертається в своє рідне село Радівку, на базі якого створюється колгосп «Росія» із чотирьох сіл, на посаду головного інженера господарства. Анатолій Мартинович знову береться за свою улюблену справу. Він поставив перед собою завдання – здійснити комплексну механізацію всіх виробничих процесів як у рослинництві, так і в тваринництві. Для цього необхідно було здійснити технічну революцію в господарстві. Він активно займається раціоналізацією та винахідництвом, за що отримує понад півтора десятка авторських свідоцтв. Анатолію Пачевському присвоюють звання «Заслужений раціоналізатор України», через рік – «Заслужений раціоналізатор СРСР». Винаходи знахо-дять практичне втілення в рідному господарстві. Майже щорічно він – учасник Виставки досягнень народного господарства України та СРСР, де отримує золоті й срібні медалі ВДНГ.

У господарстві щорічно проводяться районні, обласні, республіканські семінари з питань застосування нових технологій у рослинництві і тваринництві, удосконалення техніки, а у 1985 р. – всесоюзний семінар за участі представників європей-ських країн. Анатолія Мартиновича запрошують для виступів не тільки на різних нарадах у своїй області, але й в інших регіонах, у Києві на республіканських зібраннях. 1986 р. його нагороджують орденом «Дружби народів». Цього ж року його призначили секретарем парткому господарства.

На початку 1990 р. трудівники господарства обирають Анатолія Мартиновича своїм керівником. У державі саме розпочався надзвичайно складний період – розвал Радянського Союзу, потім тотальна руйнація економіки. Виживати стало надзвичайно складно. Але Анатолій Пачевський не розгубився, він згуртував навколо себе колектив і почав працювати, поєднуючи найкращі соціалістичні принципи господарювання з елементами ринкової економіки. Селяни повірили своєму лідеру, який на їхніх очах сформувався з молодого спеціаліста в досвідченого професіонала сільськогосподарського виробниц-тва, мудрого та зваженого керівника. Чесність, порядність, висока працездатність та відповідальність, поєднання поваги до людини праці з необхідною вимогливістю до кожного з них – ось ті його риси характеру, які надзвичайно цінуються односельцями.

Взявши напрям на будівництво своєї «держави у державі», суворо його дотримувався. Люди в господарстві Пачевського забезпечуються всіма необхідними засобами не тільки для організації виробничих процесів, але й для задоволення своїх власних потреб, ведення особистого домашнього господарства, ремонту житла та іншого. Підвищується їх життєвий рівень. Водночас порушення трудової та технологічної дисципліни, тим більше прояви пияцтва, вважаються у нього тяжким злочином.

Такі принципи роботи Анатолія Мартиновича та організації виробництва дали можливість зберегти господарство цілісним, воно розвивалося та нарощувало темпи виробництва як в рослинництві, так і в тваринництві. А.М.Пачевський неодноразово обирався депутатом обласної та районної рад.

Завдяки зусиллям голови та команди однодумців, рента-бельність господарства стала потужною. 1998 р. А.М.Пачевському присвоєно звання «Кращий за професією» серед керівників господарств України, 1999 р. його нагороджено орденом Ярослава Мудрого V ступеня, а в листопаді 2002 – присвоєно високе звання Героя України із врученням ордена Держави.

У листопаді 2003 р. Анатолій Мартинович став переможцем у номінації Міжнародного академічного рейтингу популярності «Золота фортуна». Він нагороджений орденом «За трудові досягнення» IV ступеня.

Надзвичайно велику увагу приділяє керівник господар-ства також розвитку спорту та художньої самодіяльності в Радівці, дбає про духовність односельчан. 2002 р., з ініціативи А.М.Пачевського та під його керівництвом, за кошти господар-ства було завершено будівництво і відкрито храм Різдва Святої Богородиці. 2001 р. він був нагороджений орденом Святого князя Володимира Великого. У серпні 2004 р. його нагороджено Почесною відзнакою «За досягнення в розвитку культури і мистецтв».

З 2007 р. Анатолій Мартинович – Почесний член НААН України.

Анатолій Мартинович – людина різнобічних інтересів. Крім величезної господарської, громадсько-політичної діяльності, він активно співпрацює із засобами масової інформації, часто виступає по телебаченню, нерідко публікує свої статті різноманітної тематики. Як член Національної спілки журналістів України, 2004 р. нагороджений Почесним знаком цієї орга-нізації за серйозні й актуальні публікації в пресі. Автор кількох книг. За книгу «Філософія успіху» 2010 р. став лауреатом Міжнародної премії ім. Г.Сковороди.

Починаючи з 2005 р. і донині А.М.Пачевський очолює приватне сільськогосппідприємство «Радівське», яке є одним із провідних на Вінниччині, де широко застосовуються передові технології, використовується сучасна техніка, проводиться модернізація виробничих процесів. Нині економічні показники господарства – на ріні європейських.

Анатолій Мартинович продовжує займатися активною громадською діяльністю: він – голова Всеукраїнської політичної партії «Діти війни» (2009).

За матеріалами книги В.Г.Лисенка і С.І.Кочубейника «Герой України Анатолій Пачевський. За покликом хліборобського роду» (2011).

Література

Філософія успіху : [інтерв’ю] / А.М. Пачевський ; розмову вів С. Кочубейник. – Вінниця : ПП Балюк І.Б., [2011]. – 55 с.

Про нього

Пустіва, В. Не буде України без села... : [про діяльність першого в області Героя України, голови приватно-оренд. сіл.-госп. п-ва «Радівське» А. Пачевського] / В. Пустіва // Вінниц. газ. – 2008. – 15 лип. – С. 3.

За покликом хліборобського роду. Кн. 2. Герой України Анатолій Пачевський / авт.-упоряд.: В. Лисенко, С. Кочубейник. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2011. – 460 с. : кол. іл., портр. – (Твої люди, Вінниччино!).

Тамтура, А.В. Історія Тиврівщини / А. Тамтура, О. Коваль. – Вінниця, 2012. – 444 с. : іл. – Зі змісту: Герой України Пачевський Анатолій Мартинович. – С. 392-399 : портр.

Спадає листя у пожовклі трави,

Перлинками зривається з гілок,

Спускається повільно так, ласкаво,

Запросить згодом вітер на танок.

Усе блищить і сяє, ніби сонце.

Природа розкриває дива суть.

Летять дощем листочки за віконцем,

На крилах ніжних осінь нам несуть.

К.Миколюк


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2014 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладача
  2. 2014 року виповнюється
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. Антоній В’ячеславович Крейчі
  5. Лютий
  6. Незгасна ватра митрополита
  7. Феномен Сергія Гальчака
  8. Ярослав Івашкевич – подолянин, класик польської літератури
  9. Березень
  10. Дослідник духовного життя українського селянства
  11. Немеркнучий подвиг
  12. Академічний ансамбль пісні і танцю «Поділля»
  13. Квітень
  14. Скульптор Володимир Смаровоз
  15. Травень
  16. Тадеуш (Тадеуш Пжемислав Міхал) Ґрохoльський
  17. Червень
  18. До 65-річчя від дня народження М.П.Стрельбицького
  19. Липень
  20. До 100-річчя від дня народження П.І.Муравського
  21. Серпень
  22. До 75-ліття від дня народження В.Є.Селезньова
  23. До 75-річчя від дня народження А.М.Пачевського
  24. Вересень
  25. Анатоль Свидницький – попередник Михайла Коцюбинського в літературі
  26. Пошуки симетрії справедливості у несправедливому світі
  27. Жовтень
  28. Народної культури оберіг
  29. Листопад
  30. Український лицар-отаман Я.В.Гальчевський
  31. Слово про Родіона Скалецького
  32. Грудень
  33. Фольклористка Настя Присяжнюк
  34. Відомості про авторів текстових довідок
  35. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше