ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Марко Вовчок
Життя і творчість
До 180-річчя від дня народження

Версія для друку

Шевченка і Марка Вовчка я вважаю

найбільшими талантами нашої дотеперішньої

літератури, найбільшими майстрами нашого слова...

І.Франко

(Зібр. тв. : у 50 т. Т. 41, с.18)

 

Зоря, що зійшла на Поділлі 

Свого часу Тарас Шевченко зауважив, що палкими українськими патріотами часто ставали представники інших народів, яких доля єднала з нашою дарованою Богом землею. І це не дивно. Адже поетичні звичаї і обряди, працьовитість і толерантність українців, їхня героїчна історія, незнищенний козацький оптимізм і волелюбність приваблювали і приваблюють вихідців із близьких і далеких країн.

До таких патріотів належала і Марко Вовчок, родом із Росії. Вона щиро полюбила Україну, блискуче опанувала її мову й культуру, тонко відчула душу її синів і дочок, яку талановито відтворила у своїх оповіданнях і повістях.

Народилася Марія Олександрівна Вілінська – таке справжнє ім’я письменниці – у дворянській сім’ї 22 грудня 1833 р. у маєтку Єкатерининському Єлецького повіту на Орловщині. Зовсім юною вийшла заміж за українського вченого-фольклориста Опанаса Марковича, який за участь у Кирило-Мефодіївському братстві потрапив на заслання до Орла. А потім були Чернігів, Київ... Марія стала активною помічницею свого чоловіка у збиранні перлин усної народної творчості. З його допомогою у процесі спілкування з простими людьми прилучилась вона до мови, мистецького світу і визвольних прагнень нашого народу. З болем у серці читала моторошну книгу кріпацького лихоліття.

В кінці літа 1855 р. подружжя Марковичів переїхало до Немирова на Вінниччині, де Опанас Васильович обійняв посаду вчителя географії місцевої гімназії. Цей навчальний заклад, заснований ще  1838 р., став, як відомо, важливим культурно-освітнім осередком не лише Поділля, а й усієї Правобережної України.

Товариство, до якого ввійшли Марковичі, часто збиралося на вечірки, жваво обговорювало питання суспільно-політичного й літературно-мистецького життя. Найближчі дружні стосунки складалися у Марковичів з учителем математики І.П.Дорошенком. На все життя зберегла письменниця теплі спогади й про інших немирівських друзів-учителів М.В.Барщевського, І.Я.Сорокіна, А.Г.Теодоровича, І.П.Чайковського. Вагомою ж подією в її житті тих років були зустрічі з другом Т.Г.Шевченка, видатним українським художником Іваном Сошенком, який у 1846-1856 рр. жив у Немирові, деякий час викладав малювання в гімназії, плідно працював на мистецькій ниві.

У цьому оточенні остаточно визріли творчі плани Марії Олександрівни. Син письменниці Богдан Маркович залишив цінні свідчення про побут своїх батьків на Поділлі. «Марковичі і в Немирові одразу вирізнилися. Хоча в них не було меблів (вони займали хату на дві кімнати), але оселя їхня завжди була повна. Опанас Васильович постійно влаштовував вечори зі співами та музикою, які згодом розросталися в концерти та аматорські вистави. Постійними гостями у Марковичів, крім того, були прості люди й особливо жінки, з котрими Марковичі не пропускали нагоди поговорити, записати від них пісні й легенди».

І досі на Немирівщині збереглися перекази про перебування Марка Вовчка в Ковалівці, Гуньці, Мухівцях, Великій Бушинці, Березівці, Вовчку, Селевинцях та інших селах. Тут вона знаходила талановитих носіїв фольклору, а одночасно вивчала побут і звичаї закріпаченого селянства, не раз спостерігала сваволю і жорстокість душовласників. Сумні враження від побаченого й почутого спонукали її взятися за перо.

У Немирові лягли на папір «Народні оповідання» Марка Вовчка, які вийшли друком в кінці 1857 р. в Петербурзі. Т.Шевченко назвав їх «натхненною книгою», а її авторку «кротким пророком, обличителем жестоких людей неситих». Тут же вона написала найкращий свій український твір – повість «Інститутка», цикл «Рассказов из народного русского быта». Згодом уже за кордоном на основі немирівських вражень постав другий том оповідань і повістей письменниці з народного життя. Успіх цих творів був незвичайний, і не лише в Україні. Вся освічена Росія захоплювалася повістями Марка Вовчка. Письменниця порушила питання, які хвилювали передову громадськість напередодні і після селянської реформи 1861 р.

З її сторінок постає ціла галерея образів жінок-страдниць, жертв кріпосницької сваволі. Вражає, зокрема, своїм трагізмом доля Олесі («Козачка»), юної Одарки з однойменної повісті.

Одним з кращих у творчій спадщині Марка Вовчка є оповідання «Два сини», котре ввійшло до другого тому «Народних оповідань».

Правдиво змальовуючи сумні факти тогочасної дійсності, письменниця дотримувалася народної точки зору в їх оцінці. Вона звертається до фольклорної скарбниці, в якій протягом століть викристалізувалися погляди нашого народу на правду й кривду, на добро і зло.

Письменниця переконливо відтворила такі риси національної вдачі українців, як волелюбність, демократизм, почуття власної гідності, що сформувалися упродовж багатовікової боротьби нашого народу за волю і незалежність України. Мрію про народне щастя, золотий сон про вільне життя людей праці авторка «Народних оповідань» втілила в елегії «Сон».

Проблему особистого щастя Марко Вовчок пов’язує з поняттями волі, поваги до людини та її почуттів і прагнень. Носієм цієї гуманістичної ідеї виступає проста селянська дівчина Лимерівна в однойменній повісті, написаній за сюжетом відомої народної пісні-балади «Ой пила, пила та Лимариха на меду...».

Уперше в українській художній прозі письменниця малює образи селян-протестантів, шукачів соціальної справедливості. Такі Назар і Прокіп у повісті «Інститутка» (1858), присвяченій Т.Шевченкові, такі Настя і Маша в оповіданнях «Ледащиця» й «Маша».

Марко Вовчок чітко усвідомлювала необхідність визвольної боротьби народу проти соціального й національного гноблення. Історичні й фольклорні джерела дали їй вдячний матеріал для творів на цю тему. На основі широко відомої пісні «За Сибіром сонце сходить», народних переказів та легенд, якими бриніло Поділля, вона написала повість-казку «Кармелюк» (1862), в якій опоетизувала – вперше в художній літературі – образ керівника селянського руху на Поділлі першої половини ХІХ ст. Устима Кармелюка. Марко Вовчок уславила героїв національно-визвольної боротьби нашого народу в повістях «Невільничка», «Маруся», «Гайдамаки», вдало скориставшись фольклорними засобами їх романтизації.

На героїко-патріотичних традиціях українського народу письменниця прагнула виховувати юне покоління, що цілком відповідало настановам великого Кобзаря та його однодумців по Кирило-Мефодіївському братству.

Продовжуючи традиції Т.Шевченка, Марко Вовчок утверджувала в українській літературі ідеали гуманізму, демократизму, високої громадянськості, подала наступним подвижникам рідного письменства класичні зразки художньої майстерності.

У січні 1859 р. письменниця їде до Петербурга. Тут вона одразу потрапила в середовище українських і російських літераторів. Знайомство з Тарасом Шевченком швидко переросло в глибоку особисту й творчу дружбу. Великий поет-революціонер присвятив авторці «Народних оповідань» свій вірш «Марку Вовчку. На пам’ять 24 генваря 1859».

Навесні того ж року Марія Олександрівна виїхала за кордон на лікування. Через ряд обставин прожила там – спочатку в Німеччині, а потім у Франції, в Парижі – до 1867 р. Відвідала історичні та культурні центри Італії, Англії, Бельгії, Швейцарії, Франції, Німеччини, зустрічалася і підтримувала зв’язки з багатьма діячами літератури, мистецтва, науки та визвольного руху цих країн. Серед них – І.Тургенєв, О.Герцен, Л.Толстой, М.Добролюбов, Д.Менделеєв, О.Бородін, М.Бакунін, П.Лавров, М.Налбандян, К.Гун, Й.В.Фріч, Е.Мертке, Е.В.Желіговський під час їх побуту за кордоном, а також Жуль Верн, П.Ж.Етцель, П.Віардо та ін.

Плідним були її роки перебування в Парижі. Тут, крім згаданого вище другого тому «Народних оповідань», написала кілька повістей-казок «Кармелюк», «Невільничка», «Дев’ять братів і десята сестриця Галя», «Ведмідь»), цикл нарисів «Листи з Парижа» та «Отрывки писем из Парижа», історичну повість «Маруся» про бурхливі події ХVІІ ст. в Україні. Цей твір про юну українську патріотку в переказі П.Ж.Етцеля здобув величезну популярність у французьких читачів.

Живучи у Франції, Марко Вовчок задумала ряд інших творів з українського життя («Червоный король», «Глухой город», «Тюлевая баба», «Лихой человек», «Теплое гнездышко», «Савва Чалый», «Лымеривна»), але, у зв’язку з Валуєвським циркуляром 1863 р. про заборону української мови, змушена була викласти їх російською. Відтоді письменниця друкується на сторінках журналу «Отечественные записки».

У російських повістях і романах «Три сестры», «В глуши», «Отдых в деревне», у творах «малої прози» письменниця торкається нових тем і проблем, виявляє уміння художньо розкритикувати закономірності суспільного життя пореформеної доби, відтворювати колоритні, глибоко індивідуалізовані типи, які засвідчували моральну деградацію дворянства і чиновництва.

На матеріалі з життя немирівського жіночого монастиря Марко Вовчок створила роман «Записки причетника» (1869-1870). Це один з кращих антиклерикальних творів у світовій літературі після славнозвісної повісті «Черниця» Дені Дідро. Варто згадати також, що у Парижі вона написала низку творів французькою мовою, її ім’я увійшло в історію дитячої літератури Франції.

Багато зробила письменниця на ниві художнього перекладу, познайомивши російську громадськість з низкою творів західноєвропейських авторів, зокрема з науково-фантастичним романом Жуля Верна. Помимо його 15 романів, Марко Вочок перекладала казки Х.-К.Андерсена, В.Гюго, Б.Пруса.

Після повернення з-за кордону, Марко Вовчок живе в Петербурзі, друкується у журналі «Отечественные записки», на чолі якого стояли М.Некрасов та М.Салтиков-Щедрін, видає журнал «Переводы лучших иностранных писателей», виступає з творами різних жанрів, багато перекладає.

Останні тридцять років життя письменниці, після її одруження з М.Д.Лобачем-Жученком, минули переважно на Північному Кавказі, де в різних місцевостях служив її чоловік.

Внесок письменниці у скарбницю українського художнього слова, у розширення та зміцнення його інтернаціональних зв’язків, у збагачення літературної мови нашого народу вельми вагомий. Т.Шевченко назвав Марка Вовчка своєю літературною дочкою, а І.Франко – ясною зорею українського письменства. Сама ж вона у листі до усиновленого онука Бориса Лобача-Жученка, підсумовуючи свій творчий шлях, писала 1896 р.: «Я прожила весь свій вік, ідучи однією дорогою і не звертаючи в бік. У мене могли бути помилки, слабкості…, але в головному я ніколи не опоганила себе відступництвом».

Померла Марко Вовчок 10 серпня 1907 р. й похована у м. Нальчик, тепер столиці Кабардино-Балкарії, де минули останні роки її життя і праці.

Громадськість Вінниччини, як і всієї України та Кабардино-Балкарії, шанує пам’ять великої письменниці. Одна з вулиць у Вінниці носить її ім’я. У Немирові в приміщенні колишньої гімназії (нині НВК СЗШ І-ІІІ ступенів № 2) створено музей Марка Вовчка. У місцевому музеї «Літературна Немирівщина» представлено розділ про Марка Вовчка. 1975 р. у центрі Немирова споруджено пам’ятник авторці «Народних оповідань» (скульптор А.Гайдученя, архітектор – П.Мовчун). Напередодні 175-річчя від дня народження нашої землячки Вінницька обласна громадська організація «Велика рідня» заснувала обласну літературно-мистецьку премію імені Марка Вовчка. Ця ж організація за сприяння обласної державної адміністрації та обласної ради започаткувала видання серії «Шкільна бібліотека Вінниччини». Першою у цій серії в 2010 р. вийшла повість Марка Вовчка «Маруся».

Борис Хоменко, літературознавець


Марко Вовчок
Життя і творчість
До 180-річчя від дня народження

  1. Від укладача
  2. Зоря, що зійшла на Поділлі
  3. Твори Марка Вовчка
  4. Життєвий і творчий шлях
  5. Дослідження творчості Марка Вовчка
    Марко Вовчок у прижиттєвій українській літературній критиці
  6. Дослідження творчості Марка Вовчка у ХХ – на початку ХХІ ст.
  7. Марко Вовчок на ниві фольклористики
  8. Марко Вовчок і зарубіжна література
  9. Перекладацька діяльність письменниці
  10. Дисертації
  11. Вивчення творчості Марка Вовчка в навчальних закладах
  12. Вшанування пам’яті Марка Вовчка
  13. Марко Вовчок в художній літературі
  14. Довідкові та бібліографічні матеріали про Марка Вовчка
  15. Електронні ресурси
  16. Іменний покажчик
  17. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше