ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2013 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Із небуття – в сьогодення

До 180-річчя від дня народження українського художника Яна Засідателя

(1833-1893)

Ян Засідатель – талановитий художник, майстер психологічного портрета, досконале малярство якого дає право віднести його до провідних українських портретистів

ХХ століття.

Народився 1833 р. у с.Крикливець Ольгопільського уїзду (нині Крижопільського району). Справжнє його ім’я Іван, а прізвище Соколенко. Батько художника, Петро Соколенко, мав шестеро дітей (чотири сини і дві доньки). Є два припущення, чому Іван отримав прізвище Засідатель, і обидва мають підґрунтя. Перше, що батько Івана Петро, як поважна на селі людина, яка була наділена правами самим паном Бжозовським, вирішувала судові проблеми на селі. Оскільки суд засідав, то і тих, хто брав участь у засіданні суду, називали «засідателями». А друга версія, яка мені більш за все до вподоби, абсолютно житейська і її дотримується відомий український письменник, наш земляк Микола Рябий. Уявімо собі, що зібралися мешканці села Крикливець за столом і співають улюблену пісню: «Як засядем браття коло чари, як засядем при меду, нехай їдуть турки і татари, а я навіть вусом не веду!». Цю пісню співали не раз і не два, і селяни могли жартувати таким чином: один в одного селяни запитували: «…хто пішов?» –

«А, засідатель біля чари!». Або ж: «Чий то синок?» – «Та Петра-засідателя!». Так, можливо, Іван Петрович Соколенко і взяв собі псевдонім, замість Івана – Ян, замість Соколенка – Засідатель, і тому – Ян Засідатель. Правда, у 80-х роках ХІХ століття, його, як поважну людину, як знаного художника, записали засідателем присяжних у м. Вінниця, та про це пізніше.

Іван Петрович був православним, але крізь усе своє життя проніс щирі й дружні стосунки з католиками, людьми інших національностей і не лише з вдячності до польського панства, яке фактично дало йому дорогу в мистецьке життя, а й за властивостями своїх людських, релігійних уподобань.

У свій час його талант, тяга до малярства були помічені паном Бжозовським, і той направив юнака «для услуг одному живописцу в городе Одессе», «где в свободное время показал такие успехи, что превзошел своего учителя» (і цим живописцем, швидше за все, був Р.Хайнацький). Так писав кам’янець-подільський губернатор київському військовому, подольському й волинському генерал-губернатору для того, щоб видати паспорт селянину Яну Засідателю для поїздки на три роки в Італію, де той мав удосконалюватись у живописі. Це був 1856 рік. Але київський генерал-губернатор відмовив у поїздці Яну Засідателю до Італії. Київський держиморда пише: «…имею честь уведомить, что паспорт крестьянину балтського уезда, предводителю Ивану Засидателю на проезд в Италию, для усовершенствования в живописи, не может быть выдан, тем более, что господин Бжозовский, если желает, может упомянутого крестянина для усовершенствования в живописном искусстве отправить его в Петербургзкую академию художеств. Присланый вами плакатный паспорт крестьянина Засидателя и картину его кисти при всем возвращаю». У цьому листі вражає чесність державного службовця, адже він пише, що «картину его кисти при всем возвращаю», в наш час навряд чи повернули б.

Є дані, що Ян Засідатель на кошти Грохольських, та ще й разом із Тадеушем Грохольським, який мав неабиякі здібності до малювання, навчався живопису в Кракові, а потім навчався, жив і працював у Римі, про що свідчить робота «Собор Св. Петра в Римі», діаметром 33 см, написана олією на полотні. Цікавий факт «співпраці» на ґрунті творчості між Тадеушом Грохольським та Яном Засідателем. У Вінницькому обласному художньому музеї є портрет Романа Сангушка роботи Яна Засідателя, а в Келецькому народовому музеї є портрет Романа Сангушко роботи Тадеуша Грохольського. Спершу поцікавимося, хто такий Роман Сангушко? Поміщик. Нам відомо, що він народився у 1800 р., а помер у 1881 р. Повстанець. У 1830 р. під час польського листопадового повстання був арештований царською владою і відправлений до Сибіру в кайданах та пішки за розпорядженням царя Миколи І. Із Сибіру потрапив рядовим на Кавказ, де брав участь у війні. За відвагу та хоробрість отримав звання підпоручика, нагороджений хрестом Св. Станіслава, йому було повернуто громадянські права та дворянські привілеї. Був переведений до Москви квартальним у московській поліції, де після нещасного випадку, коли сполоханий кінь скинув його та потяг по бруківці, був травмованим і повністю втратив слух. Після тривалих клопотань у 1843 р. переїхав до Мюнхена, а через рік морем з Венеції виїхав до Константинополя, подорожував Європою. 1845 р. отримав офіційне звільнення від царської служби, 1849 р. оголосив селянам заміну панщини на чинш і вільний найм. У 1866 р. набув частину архіву М.Потоцького з Тульчина, під час розпродажу тульчинських зібрань в Одесі. Мав велику бібліотеку, цікавився мистецтвом. Був людиною надзвичайно шляхетною і чесною, з незламним характером, легкою і люб’язною у світському спілкуванні, скромною в особистих витратах, невтомною в праці. Був у шлюбі з Наталею Потоцькою. У цілому, Роман Сангушко був поважною людиною серед шляхти, та й серед простих селян, за своїми людськими характеристиками і політичними уподобаннями. Тому ані Тадеуш Грохольський, ані Ян Засідатель не могли обійти стороною і не написати портрет повстанця Романа Сангушка.

Повернемося до самих портретів. Швидше за все, першим портрет Романа Сангушка написав Ян Засідатель, а Тадеуш Грохольський зробив копію. Звичайно, дивлячись на ці роботи, можна зробити висновок, що художня майстерність, рівень виконання Яна Засідателя був набагато вищий, можливо, й тому, що Ян Засідатель багато щоденно працював, він ніколи не втрачав художніх навиків. Але, дивлячись на копію портрета Романа Сангушка роботи Тадеуша Грохольського, можна зробити висновок, що Тадеуш мав неабиякий талант до малювання і виучку художника. Найцінніше те, що він любив і цінував мистецтво. Характерними особливостями портрета Сангушка у виконанні Яна Засідателя є глибокий психологізм, прискіпливе й уважне ставлення художника до портретованого. Добре видно – і це Яну Засідателю вдалося відобразити виразом обличчя, специфічною мімікою, що Р.Сангушко – глуха людина. Обвітрене обличчя, ледь помітні шрами, нагадують його військове бойове минуле, а в статурі відчувається самоповага, належність до шляхетного роду.

Що нам відомо про самого Яна Засідателя? Архівні матеріали майже відсутні. Є лише невеличкі повідомлення в архівній товстій папці з написом «Список домовладельцев о взимании налогу з недвежимых имуществ за 1888 год». Тут під номером 207 на сторінці 36 зроблено запис: «житель первой части города художник Иван Засидатель», в тому що він заплатив «налог в суме 14 рублей 28 копеек». Це означає, що в 1888 р. Я.Засідатель мав будинок, жив у першій частині міста – до речі, саме в престижній частині – і що він називався «художником». Більше в цій книзі Засідатель не згадувався, оскільки був справним платником податків. У цьому випадку можна лише пошкодувати, так як про тих, хто не платив податків, у цій книзі було дуже багато записів, щодо «прошений, жалоб, постановлений, в которых указывались фамилии винничан», а Засідатель платив повністю і вчасно, тому згадується лише один раз і про те, що заплатив. Завдяки цьому запису стало відомо, що він не був бідним і останні роки свого життя провів саме у Вінниці, мав будинок у престижній центральній частині міста, яка розташовувалася між нинішньою вулицею Соборною і Південним Бугом, включаючи історико-архітектурну територію «Мури», колишніх домініканського і єзуїтського монастирів. Як описувалося далі, тут затишні тінисті вулиці старого міста (саме тієї території, яка раніше належала до першої частини), з будинками з темно-червоної цегли, багато з яких знали ще часи художника, а в просвітах між деревами видніються зарослі очеретом береги Бугу. Ймовірно, що це сьогоднішні вулиці Володарського, Пушкіна.

У папці зі справами «Винницького уезного предводителя дворянства» в загальному списку осіб «имеющих право быть присяжными засидателями винницкого уезду подольской губернии на 1893 г.» значилось ім’я Засідателя Івана Петровича, «художника 54-х лет от роду, православного веросповедания, с давнего времени живущего в Виннице в первой части, занимающегося живописью, не имеющего земли и жалования, а с недвижимого имущества имеющего дом, стоимостью 700 руб. и грамотного». Це означає, що Іван Петрович був художником і займався живописом, що він був православною і освіченою людиною та що його будинок був оцінений на той час в дуже велику суму. І те, що художник виявився серед осіб, «имеющих право быть присяжными заседателями» свідчить про його популярність в міських вінницьких кругах і про велику повагу до нього, адже саме за все те, що він набув по життю, а основне, авторитет серед громадян, він і потрапив до списку засідателів.

Усе ж повернемося до картин, які розміщені в галереї Вінницького обласного художнього музею.

Розуміючи добросовісність, велику майстерність художника, велич його таланту, можна уявити майстерню митця, його самого, виставлене полотно на мольберті, зосереджений і пильний погляд художника, який спочатку вивчає постать портретованого, вдивляючись у нього й тільки йому притаманні риси обличчя, пластику рук. Уявно бачимо жінку, яка сидить на стільці, поклавши руки на спинку стільця. Судячи з виразу обличчя, погляду, молодій гарній жінці художник знайомий. Вона не прийшла з вулиці, вона по-домашньому налаштована, не дивлячись на те, що по-святковому вбрана. Адже має писатися портрет, який залишиться на віки. Хто ця жінка? Обручка говорить про те, що вона заміжня. Масивне намисто на шиї, коштовна брошка, причеплена до білого ажурного, гофрованого коміра, такі ж ажурні білі манжети на руках. Акуратна зачіска оздоблена двома білими квіточками. Темна сукня. Усе це говорить про добрий смак портретованої, інтелігентність. Гарно виписана, майже за античними зразками рука, підкреслює жіночність. За всім образним рядом, впевненістю погляду жінки, можна взяти на себе сміливість і сказати, що це дружина Яна Засідателя – Констанція. Це підкреслює і дата написання роботи – 1876 рік. Яну Засідателю лише 43 роки, а портретованій 33-35 років. Очевидно й те, що художник вклав у портрет велику долю любові, симпатії.

Поруч інший портрет – «Біскупа Козловського». Обличчя 2/3 розвороту, освітлена права сторона, ліва – затемнена. Права рука покладена на ліву таким чином, що закриває всю ліву руку, від якої ледве видніються кінцівки фаланг пальців. У цілому, це портрет розумної людини, наставника. Він випромінює добро й мудрість. Художник майстерно приховав фізичні вади біскупа, адже ліва сторона його тіла була паралізована. Для художника фізична вада біскупа не мала значення. Він зосереджує нашу увагу на величі портретованого.

Унікальною роботою є «Портрет капуцина Зефірина», написана у 1872 р. Зефірин родом із с. Вербовець (нині Мурованокуриловецького району). У середині ХІХ століття він був настоятелем Вінницького капуцинського монастиря. Істинність у тім, що капуцини не мали розкошів, вони дотримувалися способу життя скромного, бідного, і це видно було по настоятелю. Головний убір – капюшон. За одежу служила шерстяна накидка, навіть підперезувалися вони простою мотузкою. Обличчя капуцина Зефірина худорляве, сива борода, але мудрі очі, із заглибленим у себе поглядом. Він – людина мудра, від якої, і в це свято віриш, можна отримати мудру пораду.

Портрет Якубовської написаний в овальному форматі, в стилі портретів xviii століття, але явно проглядається, що портретована – сучасниця художника. Красиве аскетичне обличчя, цілеспрямований погляд освіченої людини, яка могла бути мудрим наставником, учителем, народовольцем.

Портрети дівчат-українок вражають тим, що художник показує їх не лише у національному одязі, а й як таких, що мають високу духовність, ліричність, жіночність, тих, які є продовжувачками прадавнього українського роду. На шиї однієї з портретованих багатонизкове коралове намисто. Ми знаємо, що в українській традиції кількість намист на шиї підкреслювало статки сім'ї.

Ян Засідатель – один із тих художників ХІХ століття, якому вдалося писати портрети з повним викладом внутрішньої характеристики портретованого. Дивлячись на портрет, можна сказати, яка то людина, як відтворено в очах її внутрішній світ. Про високий рівень школи художника свідчить факт майстерної побудови фарбового ліплення об’єму обличчя, статури в цілому.

Здавалося б, вінничани повинні пишатися величною постаттю величного художника Яна Засідателя. Він помер у 1893 р. й похований на території католицького цвинтаря (на сьогоднішній території Центрального парку культури і відпочинку ім. Горького). У 30-х роках ХХ століття, коли закладали основу парку, могилу було знищено, не перенесено, не збережено, а знищено. Але світла пам'ять про видатного художника залишається в його творах. Поклонимося й вибачимося перед Яном Засідателем за те, якими є ми.

І.В.Безбах


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2013 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладача
  2. 2013 року виповнюється
  3. Лядовський Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир
  4. Із небуття – в сьогодення. До 180-річчя від дня народження українського художника Яна Засідателя
  5. КП «Вінницьке трамвайно-тролейбусне управління»
  6. Бібліотеці Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського – 100 років!
  7. Вінницька обласна наукова медична бібліотека
  8. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  9. Сильвестер Ґроза (Венжик-Ґроза)
  10. «Тут ми починали...». До 125-літнього ювілею українського режисера та актора Г.П.Юри
  11. Лютий
  12. Тендітна жінка з… характером. До 55-річчя від дня народження історика, краєзнавця О.А.Коляструк
  13. Видатний краєзнавець Поділля. До 120-річчя від дня народження В.Д.Отамановського
  14. Березень
  15. Грані таланту В'ячеслава Постернака
  16. Честі не зрадив своєї До 140-річчя від дня народження військового діяча Я.Г.Гандзюка
  17. Політик, добродій, поет душею. До 60-річчя від дня народження А.С.Матвієнка
  18. Квітень
  19. Феномен Василя Земляка
  20. Травень
  21. Червень
  22. Владислав Городецький – людина-легенда
  23. Липень
  24. Серпень
  25. Вересень
  26. Жовтень
  27. Листопад
  28. Високий політ Василя Кобця
  29. Із серцем Слово нарівні. До 65-річчя від дня народження українського письменника М.Ф.Каменюка
  30. Грудень
  31. Прислів’я та приказки Немирівського краю у «Народних оповіданнях» Марка Вовчка
  32. Відомості про авторів текстових довідок
  33. Іменний покажчик ювілярів 2013 року
  34. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше