ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2013 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Видатний краєзнавець Поділля

До 120-річчя від дня народження В.Д.Отамановського

(27.02.1893-10.03.1965)

Такої, без перебільшення, оцінки заслуговує відомий український історик Валентин Дмитрович Отамановський – невтомний дослідник Подільського краю, який вбачав сенс свого життя в служінні Україні.

Народився він 27 лютого 1893 р. у с.Яблунівка теперіш-нього Новоукраїнського району Кіровоградської області. Молодим юнаком закінчив Києво-Печерську гімназію. З 1912 р. навчався в Київському університеті, політехнічному інституті, був членом студентської організації «Українська громада».

У 1917 р. від партії соціалістів-революціонерів обраний членом Центральної Ради. У 1918-1920 рр. студіював у Віденському університеті. В 1920 р. повернувся до Києва і був направлений на роботу до Вінницької філії Всенародної бібліотеки України, створеної за ініціативою Всеукраїнської Академії наук й задуманої як «велика книгозбірня місцевого значення по всіх паростках людського знання, де було б згуртовано все книжкове багатство, яке є на Поділлі».

Розміщувалася філія в Мурах. Її фонд складали рештки родових бібліотек польської шляхти, зокрема Грохольських, Руссановських, Бнінських, а також 5 тис. книг, переданих Вінницьким товариством «Просвіта», що згодом стали основою відділу україніки, 4 тис. – отриманих від сільськогосподарської бібліотеки губземвідділу, 20 тис. – від губнаросвіти (в основному з колишніх приватних бібліотек), 185 книг, переважно окремих томів «Свода законов Российской империи», переданих Гоголівською міською бібліотекою, інші письмові джерела. Відкрито бібліотеку 7 березня 1921 р.

З березня 1922 р. філію очолив Валентин Дмитрович Отамановський. Спершу – як виконуючий обов’язки директора, згодом – як повноправний керівник. Завдяки його ентузіазму й організаторським здібностям філія стала провідним науково-краєзнавчим закладом. На кінець 1923 р. вона мала у своїй структурі такі відділи: «Україніка» з підвідділами «Революція в Україні», «Шевченківський», «Подоліка», загальний, газетно-графічний із підвідділом «Музикалія», рукописів та стародруків із підвідділом раритетів (містив близько 100 унікальних рукописів і стародруків), відділ марксизму. Підвідділ «Подоліка» отримав від Ю.Й.Сіцинського 200 книг та журналів, серед них «Труды епархиального историко-статистического комитета», «Подольские епархиальные ведомости». Поступово фонд підвідділу «Подоліка» нараховував більше 1000 одиниць краєзнавчої літератури.

15 березня 1924 р. на його базі, за ініціативою В.Д.Отамановського, було відкрито Кабінет виучування (вивчення) Поділля, який поклав початок систематичного, комплексного дослідження краю та поширення знань про нього. Недарма на ексклібрісі цього, згодом досить відомого не лише у Східному Поділлі, науково-методичного центру був вміщений девіз: «Внеском нашим до української науки нехай буде дослідження та опис цілого Поділля».

До роботи на громадських засадах були залучені кілька десятків вчених, художників, письменників та інших представників інтелігенції. Серед них: кліматолог Л.Данилов, ботанік О.Савостіянов, історик і бібліограф М.Білінський, фармацевт Л.Морейніс, інженер О.Бируля, співробітники бібліотеки Л.Тимошенко, М.Хращевський, Н.Співачевська, В.Рот (Вінниця), зоолог В.Храневич, історик й археолог Ю.Сіцінський (Кам’янець-Подільський), академік С.Єфремов, економіст С.Городецький (Київ), директор бібліотеки Наукового товариства ім. Т.Шевченка історик І.Кревецький (Львів).

Краєзнавці, які гуртувалися навколо Кабінету, вивчали історію, географію, флору й фауну краю, етнографію й фольклор, оголошували на засіданнях доповіді, виступали з лекціями науково-популярного характеру в різних аудиторіях Вінниці. Зокрема, з інтересом сприймалися слухачами екскурси в минуле – «Назва міста Вінниці, її походження та транскрипція» М.Білінського, «Будинок “Мури” та його історія» І.Шиповича, «Доля лісів Поділля» А.Ярошевича. Велика увага приділялася популяризації краєзнавчої літерату-ри. З цією метою планувалося друкувати серію «Матеріали до історії друку та бібліографії Поділля». Першим її томом став історико-бібліографічний збірник «Часописи Поділля». Другий том, присвячений продуктивним силам краю, мав виходити у трьох випусках: «Бібліографія економіки Поділля» (редактор – проф. А.Ярошевич), «Бібліографія флори Поділля» (проф. О.Савостіянов), «Бібліографія сільського господарства» (проф. С.Городецький). Третій том складався з двох випусків: історія та етнографія краю. На жаль, оприлюднено було тільки покажчик, присвячений пресі регіону, хоча є відомості, що були майже готові випуски з економіки та фольклору Поділля.

Тоді ж розпочали свою роботу садово-городня, історії Вінниці та її околиць, деякі інші секції Кабінету, вийшли друком перші праці його членів: А.Зекцера «1905 рік на Поділлі» (1925), В.Храневича «Ссавці Поділля» (1925), «Птахи Поділля» (1925-1926), «Минуле фавни Поділля» (1925-1926), «Нарис фавни Поділля» (1925-1926).

Філія та її Кабінет видали 26 праць краєзнавчого характеру, що склали своєрідну енциклопедію поділлєзнавства. Такою кількістю видань вони навіть перевершили попередній задум про 16-18 книг. 1, 4-7 та 18 випуски отримали премії всеукраїнських конкурсів наукових праць, що засвідчує їхню наукову ґрунтовність. 4-7 випуски енциклопедії склали згадувані праці професора В.Храневича «Ссавці Поділля», «Птахи Поділля», «Минуле фавни Поділля», «Нарис фавни Поділля», які отримали премії Комісії, створеної Укрнаукою Народного комісаріату освіти для відзначення кращих наукових праць. Премію отримала й книга професора Л.Данилова «Клімат Поділля».

Кабінет послідовно втілював у життя ідею опису населених пунктів Вінниччини, підготував програму обстеження, разом із Вінницькою окружною інспектурою народної освіти оголосив конкурс на кращий опис. Актив Кабінету створив плакат «Опис Вінницької округи», високо поцінований громадськістю. Над плакатом працювали О.Савостіянов, Л.Тимошенко, Л.Данилов, О.Чередников, І.Любомудров та І.Озерянський. Цей редакційний колектив очолювали В.Отамановський та В.Самутин. Плакат містив карту округу, коротку історичну довідку, бібліографію, відомості про діячів краю, природу, клімат, водні багатства, корисні копалини, рослини і тварини, територію й населення, освіту, охорону здоров’я, господарські досягнення.

Робота Кабінету базувалася на глибоко науковій основі. Він підтримував наукові зв’язки й здійснював обмін виданнями зі 180 установами й організаціями України, СРСР, понад 50-ма науковими установами Західної Європи, Америки, Близького Сходу.

Кабінет був також досить авторитетним науково-методичним центром краєзнавства. Ним розроблено й поширено примірний статут окружного (районного) краєзнавчого товариства, орієнтовний план його роботи, ряд програм для збору відомостей із різних галузей життя, обстеження населених пунктів, покажчик літератури про край. Цим сприяв підготовці кадрів краєзнавців – прагнув ліквідувати краєзнавчу неписьменність, «підвищити класифікацію з поділлєзнавства всіх адміністраторів, службовців, учителів, робітників землі й лісу».

Особливо велику роль у цьому плані відіграла праця В.Д.Отамановського «Краєзнавство на Поділлі, найближчі його завдання та потреби й роль у краєзнавчій праці Кабінету виучування Поділля» (1926 р.).

Робота складалася з трьох розділів. У першому розділі автор аргументовано доводив, що знання історії краю – необхідна умова вмілого господарювання, а тому потрібно створювати науково-дослідні краєзнавчі заклади для всебічного вивчення краю та поширення знань про нього серед адміністраторів, службовців, вчителів, кооператорів тощо. В другому розділі проаналізував краєзнавчу роботу на Поділлі, дореволюційну спадщину, доробок за часів УНР, діяльність перших радянських осередків, зокрема Кабінету виучування Поділля. У третьому розділі розглянув проблеми та перешкоди на шляху краєзнавчої роботи, піддав критиці місцеві та центральні органи влади за їх недостатню допомогу краєзнавцям. Незважаючи на те, що вів мову конкретно про краєзнавство на Поділлі, праця, безперечно, мала велике значення як методичний посібник для краєзнавчих закладів усієї України.

Важливими були також його публікації у «Вістях ВУАН»: «Праця та стан Вінницької філії Всенародної бібліотеки України та Кабінету виучування Поділля на 1 травня 1929 р.» та «Про потребу утворення Кабінетів виучування територій у культурно-економічних осередках УСРР міжокружного (краєзнавчого) значення. (З досвіду Вінниці)».

Кабінет ініціював слухання на засіданнях Українського комітету краєзнавства 31 грудня 1927 р. і 14 січня 1928 р. з питань удосконалення краєзнавчої роботи в Україні. 5 березня 1928 р. Український комітет краєзнавства просив Народний комісаріат освіти направити обіжника окрвиконкомам про сприяння цій роботі та обіжника шкільним закладам про посилення краєзнавчої роботи й зв’язку з краєзнавчими товариствами.

Плідна діяльність Кабінету була високо оцінена. Академія наук України неодноразово поширювала досвід роботи закладу та його керівника, характеризуючи працю подолян як взірець краєзнавчої роботи.

Крім того, керований ним Кабінет виучування краю розгорнув велику роботу по увічненню пам’яті визначних українців шляхом встановлення меморіальних дошок на будинках, де вони мешкали. Зокрема, багато сил доклав Валентин Дмитрович гідному вшануванню класика української літератури Михайла Коцюбинського. Головним наслідком цих зусиль і роботи, що почалася ще в 1924 р., стало створення меморіального музею. 8 листопада 1927 р. в будинку, де народився письменник, в урочистій обстановці було відкрито музей його імені.

Степан Руданський – ще одна велична фігура української літератури, якою опікувався В.Д.Отамановський. Він не обмежився встановленням пам’ятних знаків у Шаргороді, Хомутинцях, Калинівці, Кам’янці-Подільському, а поїхав у Ялту, де з 1861 р. Степан Васильович працював міським лікарем. Тут наполіг на впорядкуванні житла та могили славетного письменника – знавця подільського фольклору.

Невтомний дослідник дбав про збереження старовинних будівель Вінниці, в першу чергу, «Мурів» – найстарішого комплексу цегельно-кам’яних споруд міста, могили українського композитора П.І.Ніщинського в с. Ворошилівці, склепу лікаря й педагога М.І.Пирогова, охорону могили одного з діячів Центральної Ради Д.Марковича, критика-галичанина М.Євшана (Миколи Йосиповича Федюшка), поховань галицьких солдатів, що в 1919 р. померли у Вінниці від тифу.

В.Д.Отамановський брав активну участь у роботі Комісії по вивченню українського права при ВУАН та Науково-дослідної кафедри історії України, яку очолював академік М.С.Грушевський. Підготував велику, з ґрунтовними теоретичними висновками, монографію «Вінницька міщанська громада до кінця XVIII ст. – еволюція правового положення та устрою на основі соціально-господарського розвитку території міста». У 1926 р. були здані до друку перші два її томи. Перший том називався «Вінниця як тип українського міста Південного Правобережжя XVI-XVII ст. Еволюція правового стану та устрою на тлі суспільно-економічного розвитку Побужжя XVI-XVII ст. та процесу формування станів». Другий том був такого ж характеру, як і перший, висвітлював життя Вінниці у XVIIІ ст. Всього, за задумом автора, монографія мала складатися з чотирьох томів.

Тоді ж завершив роботу над двома дисертаціями: німець-кою мовою про історію магдебурзького права на Поділлі у XIV-XVIII ст. на здобуття наукового ступеня доктора права та українською мовою «Вінницька міщанська громада від XV до кінця XVIII ст.: Еволюція правового стану та устрою на основі соціально-господарського розвитку території міста».

Його знання, наполегливість, сподвижницька самовідданість зробили філію бібліотеки й Кабінет виучування Поділля загальнодоступними осередками української культури й науки.

Творча та громадська діяльність В.Д.Отамановського була перервана 26 серпня 1929 р. арештом по сфабрикованій органами НКВС справі «Спілки визволення України». Вченого звинувачували в націоналізмі, в тодішньому реакційному розу-мінні й конкретно в організації Вінницького відділення цієї «Спілки...», хоч жодного члена організації у місті так і не виявили.

Через два тижні Валентин Дмитрович заявив слідчому, що він «ніколи не збирався скидати український уряд нашої СРР, ніколи не належав до контрреволюційних організацій, та й сама така діяльність мені не властива. Я – культурник й дослідник від природи, а тому просто абсурдно ставити мені такі звинувачення».

В.Д.Отамановському приписували зв’язки із закордоном, бо знайшли листи й журнал «Нові шляхи», що видавався у Львові Ф.Колессою, не забули його співробітництва з видавництвом «Вернигора», участі в студентському гуртку. Під ярлик «націоналізму» була віднесена його пропозиція впорядкувати могили галицьких солдатів, що померли у Вінниці від тифу. Ще 1925-1926 рр. Кабінет виучування Поділля готував хронологію основних подій в краї за період 1917-1921 рр. Було записано 124 події, робота продовжувалася. Слідчі розцінили її як контрреволюційну, ідеологічно шкідливу. Від нього вимагали назвати прізвища співучасників, серед яких слідчому дуже хотілося бачити Ю.Й.Сіцінського, засновника Тульчинського краєзнавчого музею І.Зборовського, директора Вінницького музею Г.В.Брілінга та інших. Але він заперечував як свою, так і їхню участь у невідомій йому контрреволюційній організації.

Методи слідства того часу нині відомі. Не дивно, що 14 лис-топада 1929 р. В.Д.Отамановський у відчаї написав слідчому: «Безвинно ув’язнений вже скоро 3 місяці, я не почував вже ніякого прив’язання до життя й відчуваю, як руйнується мій інтелект, а сам стою на межі божевілля. Щоб припинити ці моральні муки, я готовий підписати вам чистий бланк або навіть написати свідчення по вашій вподобі, щоб таким чином уможливити скоріше моє засудження, бо далі терпіти не можу й волію смерті».

10 січня 1930 р. з’явилося його «каяття», «визнання» причетності до СВУ, провини перед владою. Однак він твердив, що склад СВУ йому невідомий, та й «мої націоналістичні хитан-ня були інколи непомітні навіть для мене самого, і я щиро вважав себе за людину радянської орієнтації».

На прикладі В.Д.Отамановського добре проглядається технологія масового психозу, який роздмухувався засобами масової інформації. 4 квітня 1930 р. вінницька газета «Червоний край» облила брудом свого колишнього активного дописувача, автора 72 наукових розвідок, редактора 23 видань Кабінету виучування Поділля, опублікувавши репортаж із допиту Отамановського під заголовком «Контрреволюціонери з СВУ перед радянським судом». 20 квітня 1930 р. у цій же газеті було вміщено виступ адвоката Отамановського: «Процес СВУ: перед вироком жовто-блакитним контрреволюціонерам». Через кілька днів та ж газета повідомила про вирок у справі СВУ.

В.Д.Отамановського засудили на п’ять років таборів суворого режиму і два роки поразки в громадянських правах. Відбувши ув’язнення, він повторно був засуджений у липні 1934 р. на десять років. Місцем заслання визначалась Татарія.

З арештом В.Д.Отамановського було грубо зупинено роботу науково-координаційного краєзнавчого центру Східного Поділля – Кабінету виучування Поділля…

В Україну краєзнавець повернувся лише 1958 р. З 1944 по 1964 рр. працював доцентом, професором Красноярського, Сімферопольського, Саратовського, Харківського (з 1958 р.) університетів.

Продовжував у післявоєнні роки активно досліджувати Поділля. В 1946 р. захистив кандидатську дисертацію «Вінниця як тип українського міста Південного Побужжя. XVI-XVII ст.», у 1954 р. – докторську («Міста Правобережної України під владою шляхетської Польщі від середини XVII до кінця XVIII ст.»). З історії Поділля опублікував понад 50 праць.

10 березня 1965 р. В.Д.Отамановського не стало. Похований у м. Харкові. В серпні 1989 р. повністю реабілітований...

С.Д.Гальчак

Література

Бережной, В. Валентин Отамановский – главный историк Винницы, воевавший с большевиками под Крутами и переживший репрессии / В.Бережной // Здоров’я. Події. Час. – 2011. – 26 січ. – С. 5: порт.

Кароєва, Л.Р. Валентин Дмитрович Отамановський / Л.Р.Кароєва // VІІІ Всеукраїнська наукова конференція «Історичне краєзнавство і культура»: наук. доп. та повідомл. – К.; Х., 1997. – Ч. 1. – С. 157-158.

Козак, І. Літописець Поділля [В.Д.Отамановський] / І.Козак // Поділ. зоря. – 2003. – 27 лют. – С. 10.

Кот, С.І. Валентин Отамановський / С.І.Кот // Крути. Січень 1918 р.: док., матеріали, дослідж., кіносцен. – К., 2008. – С. 663-675.

Кот, С.І. Честі своєї не зрадив: [про В.Д.Отамановського] / С.І.Кот // Репресоване краєзнавство (20-30-і роки). – К., 1991. – С. 133-142.

Савчук, З.С. В.Д.Отамановський та його роль в україн-ському націєтворчому процесі / З.С.Савчук // Українська Центральна Рада: поступ націєтворення та державобудівниц-тва. – К., 2002. – С. 66-71.

Савчук, З.С. В.Д.Отамановський як дослідник історії Вінниці XIV-XVIII століть / З.С.Савчук // Історія української науки на межі тисячоліть. – К., 2005. – Вип. 19. – С. 166-178.

Савчук, З.С. Історіографія дослідження життя та діяльності В.Д.Отамановського / З.С.Савчук // Історія української науки на межі тисячоліть. – К., 2004. – Вип. 15. – С. 162-172.

Савчук, З.С. Наукові програми В.Д.Отамановського в контексті розвитку краєзнавства в Україні / З.С.Савчук // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи. – Кам’янець-Поділ., 2002. – С. 72-74.

Савчук, З.С. Роль В.Д.Отамановського у формуванні організаційних засад краєзнавчої роботи на Поділлі у 20-х роках ХХ ст. / З.С.Савчук // Історія української науки на межі тисячоліть. – К., 2004. – Вип. 14. – С. 167-173.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2013 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладача
  2. 2013 року виповнюється
  3. Лядовський Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир
  4. Із небуття – в сьогодення. До 180-річчя від дня народження українського художника Яна Засідателя
  5. КП «Вінницьке трамвайно-тролейбусне управління»
  6. Бібліотеці Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського – 100 років!
  7. Вінницька обласна наукова медична бібліотека
  8. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  9. Сильвестер Ґроза (Венжик-Ґроза)
  10. «Тут ми починали...». До 125-літнього ювілею українського режисера та актора Г.П.Юри
  11. Лютий
  12. Тендітна жінка з… характером. До 55-річчя від дня народження історика, краєзнавця О.А.Коляструк
  13. Видатний краєзнавець Поділля. До 120-річчя від дня народження В.Д.Отамановського
  14. Березень
  15. Грані таланту В'ячеслава Постернака
  16. Честі не зрадив своєї До 140-річчя від дня народження військового діяча Я.Г.Гандзюка
  17. Політик, добродій, поет душею. До 60-річчя від дня народження А.С.Матвієнка
  18. Квітень
  19. Феномен Василя Земляка
  20. Травень
  21. Червень
  22. Владислав Городецький – людина-легенда
  23. Липень
  24. Серпень
  25. Вересень
  26. Жовтень
  27. Листопад
  28. Високий політ Василя Кобця
  29. Із серцем Слово нарівні. До 65-річчя від дня народження українського письменника М.Ф.Каменюка
  30. Грудень
  31. Прислів’я та приказки Немирівського краю у «Народних оповіданнях» Марка Вовчка
  32. Відомості про авторів текстових довідок
  33. Іменний покажчик ювілярів 2013 року
  34. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше