ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2013 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

«Тут ми починали...»

До 125-літнього ювілею

українського режисера та актора Г.П.Юри

(8.01.1888-18.01.1966)

Гнат Юра належить до тих митців, які творили історію українського театру й усе життя до фанатизму служили її величності Мельпомені. Про Гната Петровича написані книги й монографії, знято документальні фільми... Актор на Херсонщині, Галичині. Отримав благословення М.Заньковецької та П.Саксаганського, якого усе життя вважав своїм учителем. Знайомство у театрі «Руська бесіда» з Лесем Курбасом. Мрія створення якісно нового театру, в основі якого були б твори Шекспіра, Шіллера, Шевченка, Лесі Українки... Створення «Молодого театру» (Курбас, Семдор, Юра)... Протиріччя яскравих творчих особистостей... І майже півстолітнє служіння єдиному театру, заснованому у Вінниці в січні 1920 р.

У 1940 р. Гнат Петрович одержав звання «Народний артист СРСР». А його театр – звання академічного. І сьогодні відомий в усьому світі Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка є першою сценою України.

Громадянська війна, жорстокий терор, та ще й постійна зміна уряду... Рятуючи трупу акторів, Юра потрапляє спочатку до Кам'янця-Подільського, а згодом – до Вінниці. «Десь між Києвом і Кам’янцем живе своїм одмінним життям Вінниця…». Тут зустріли й трупу Миколи Садовського (державний театр Української Народної Республіки), і акторів Нового Львівського театру (відомчий театр галицької армії січових стрільців), побачили Голову Директорії Симона Петлюру з урядом та урядовою адміністрацією УНР…

І все ж, у таких непростих умовах, 28 січня 1920 р. виставою «Гріх» за драмою В.Винниченка розпочинає життя стаціонарний український театр під керівництвом Гната Юри. Під опікою Української галицької армії було створено Новий драматичний театр ім. Івана Франка. Молодіжній трупі (злиття Нового Львівського театру та групи «Молодого театру») було суджено увійти в історію української сцени. Амвросій Бучма, Олексій Ватуля, Володимир Сокирко, Феодосія Барвінська,

Йосип Гірняк; режисери Є.Коханенко, К.Кошевський, Б.Глаголін; сценограф – М.Драк... Лише за перший сезон театр показав 23 прем'єри, котрі користувалися надзвичайним успіхом у Вінниці, Черкасах, Кременчуці, Олександрії, Проскурові (Хмельницький), Кам'янці-Подільському та інших містах. Театр представляв свої вистави на цукроварнях Черкащини й Поділля. У непростих умовах голоду довелося служити акторам, так що з ними нерідко розраховувалися й цукром...

Народився театр нової доби: «Панна Мара», «Чорна пантера і білий ведмідь», «Молода кров», «Базар», «Брехня» В.Винниченка, «Весілля Фігаро» Бомарше, «Молодість» М.Гальбе, «Тартюф» Мольєра, «Цар Едіп» Софокла, «Суєта» І.Карпенка-Карого, «Лісова пісня» Лесі Українки...

Гнат Петрович у свої 32 роки свято вірив у благородство сімейних цінностей. Практично вся родина Юри на світанку театрального життя бурхливо влилася в розбудову нового колективу! Їхні імена вписані не лише в історію театру, але й мистецтва в цілому. Окрім Гната, старший брат Терешко (найпопулярніший у сім’ї) й молодший Сашко (Юра-Юрський), та ще й сестра Тетяна, юна дружина Ольга Рубчаківна. З дітьми мандрувала й мати Меланія Григорівна, якщо були продукти, готувала на всіх їжу. Померла вона у Вінниці, де й похована. До речі, Гнат Петрович по родинному ставився до всіх працівників театру, адже в цьому вбачав запоруку успіху.

Гастролюючи по Донбасі у страшенну спеку, на підводах, іноді й пішки, мандрували шахтарськими, заводськими селищами з «Овечою криницею», «Гайдамаками», «На дні», «Весіллям Фігаро»... Актори виживали, маючи витримку й винахідливість, грали щодня. Справжнім помічником із глибоким відчуттям театрального простору був Матвій Драк (наш земляк!): коли грали «Лісову пісню» просто неба, декораціями слугувала паркова природа, спека... і казкові живописні костюми художника. Франківці справили неабияке враження не лише на робітників, але й на владу. Театр отримав статус державного... і переїхав до тодішньої столиці України – Харкова (восени 1923 р.).

1926 р. франківці гастролювали в Москві, збиралися до Парижа. Та коли повернулись до Харкова, були переведені до Києва, а столичним призначили «Березіль», очолюваний колишнім соратником, «прогресивнішим» Лесем Курбасом. Влада зіштовхнула лобами двох майстрів, заславши одного з них у провінцію. Як нам, сьогоднішнім, уявити Київ провінцій-ним (!?): поруч із театром, де височіє пам’ятник Франкові, притулена хатина, за тином якої посміхаються соняхи й пасуться кози... Уже за рік Юра здобув прихильність вибагливих киян. «Провінційний» театр поступово перетворюється на великий столичний стаціонарний колектив.

На думку Амвросія Бучми, на світі лише два геніальні режисери, Курбас та Ейзенштейн, і лиш один режисер делікатний – Юра. Гнат Петрович справді був людиною м’якого серця, що в театральній професії (та ще за тих похмурих часів!) вимагало чималої мужності. Йому неодноразово доводилося ставати на захист своїх колег у часи репресій. Та й сам міг опинитися за ґратами. Відомий випадок, коли він конфліктував із петлюрівською контррозвідкою (заарештували акторів-франківців, а його запідозрили в більшовизмі). Тоді ж Юра виступив перед членами уряду УНР із заявою «якщо заважатимете працювати, то український театр узагалі припинить своє існування!» Юра пішов на «шантаж», але його помилували, зберігши колектив... Коли 1933-го хмари скупчилися над Курбасом, Юра забув усі кривди й запропонував йому перейти до франківців. Той не пішов. Дав прихисток він і Миколі Садовському, театр якого не допоміг трупі Юри у 20-ті...

1954 р. – гастролі франківців у Москві. І раптом – наказ про зняття Гната Юри з посади головного режисера. Натомість прислали з Харкова Мар’яна Крушельницького, актора-курбасівця. Юра став рядовим артистом і режисером. За рік влада оговталася: Юра – художній керівник, а Крушельниць-

кий – головний режисер. І додали у ЦК партії: «Тепер керуватимете вдвох, як ото у МХАТі Станіславський і Немирович!». На що Юра незворушно запитав: «А хто з нас буде Станіславським?». Фраза прозвучала вбивчо, адже він був геніально-печальним коміком.

Юра створював театр для народу. Та не для юрби... «Його театр піднімав глядача “над натовпом”, ніс певну просвіт-ницьку місію»… Йому вдавалося врівноважувати репертуарну політику театру, адже був людиною мудрою, та ще й наділеною неабияким почуттям гумору, яке допомагало йому не лише на сцені, але й у житті. У повсякденні траплялися курйозні випадки, з яких вийти допомагав саме гумор, та він завжди межував із печаллю. Цей сум ми й сьогодні можемо побачити в очах його Мартина Борулі (добре, що архів зберігає телевізійний фільм!). Це справжній артистичний шедевр! Та й узагалі, Юра був неперевершеним у комедіях І.К.Карпенка-Карого!

Чудовим був і в ролі Фігаро. Знавці зазначали, що такий французький темперамент серед слов’янських артистів – рідкість. Можливо, він дійсно має французьке коріння (Юрські гори!). Подейкують же, що предком Юрів був наполеонівський солдат, що осів на Херсонщині!..

А як він грав бравого солдата Швейка! Зазначали сучасники – «на межі веселої непристойності». І сьогодні у сквері біля свого театру, посміхаючись, зустрічає гостей Юра-Швейк, що навіки застиг у скульптурі Володимира Чепелика.

Гнат Петрович любив нашу Вінницю. 1926 р. створив Подільсько-Волинську філію театру ім. Івана Франка. За будь-якої слушної нагоди приїздив зі своїми колегами. Підтримував дружні стосунки з фундатором Вінницького академічного театру ім. М.К.Садовського Федором Верещагіним, приїздив на прем'єри та ювілеї...

Вроджена кмітливість, інтуїція, помножена на життєву мудрість, передану батьками, і дивовижна, доведена до абсолюту, відданість театру, ставала у нагоді Юрі-акторові, режисерові, мистецькому керівникові. Ось він іде вулицями Вінниці... Поли пальта розлітаються... Поряд – його соратники... Посмішка, радість в очах: «Ось тут ми починали, тут ми народилися...».

С.В.Фицайло

Література

Юра, Г.П. Моє життя: спогади, статті / Г.П.Юра. – К.: Мистец., 1987. – 183 с.: іл.

Зінченко, Л.П. Гнат Юра та Новий вінницький театр / Л.П.Зінченко // Особистість в культурі: збірник. – Вінниця, 2001. – С. 211-215.

Захаревич, М. Право на історичну пам'ять: [про театр ім. І.Франка, зокрема про вінниц. період, керован. Г.П.Юрою] / М.Захаревич // Уряд. кур’єр. – 2005. – 26 берез. – С. 8.

Гайдабура, В. Маяк для блукаючих зірок: [про Г.П.Юру, який заснував театр ім. І.Франка у Вінниці] / В.Гайдабура // Культура і життя. – 2005. – 23 берез. – С. 6.

Муштенко, С. Гнатова хата: [про відзнач. в Нац. театрі ім. І.Франка 120-річчя від дня народж. Г.Юри] / С.Муштенко // Дзеркало тижня. – 2008. – 9 лют. – С. 18.

Кроп, Т. Гнат Юра – відомий і невідомий: [про вист. у фойє Нац. акад. театру ім. І.Франка, присвяч. 120-річчю від дня народж. Г.Юри] / Т.Кроп // Демокр. Україна. – 2008. – 15 лют. – С. 26.

Гайдабура, В. У пам'яті і бронзі: [вшанув. пам’яті Г.П.Юри] / В.Гайдабура // Культура і життя. – 2011. – № 31. – С. 11.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2013 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладача
  2. 2013 року виповнюється
  3. Лядовський Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир
  4. Із небуття – в сьогодення. До 180-річчя від дня народження українського художника Яна Засідателя
  5. КП «Вінницьке трамвайно-тролейбусне управління»
  6. Бібліотеці Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського – 100 років!
  7. Вінницька обласна наукова медична бібліотека
  8. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  9. Сильвестер Ґроза (Венжик-Ґроза)
  10. «Тут ми починали...». До 125-літнього ювілею українського режисера та актора Г.П.Юри
  11. Лютий
  12. Тендітна жінка з… характером. До 55-річчя від дня народження історика, краєзнавця О.А.Коляструк
  13. Видатний краєзнавець Поділля. До 120-річчя від дня народження В.Д.Отамановського
  14. Березень
  15. Грані таланту В'ячеслава Постернака
  16. Честі не зрадив своєї До 140-річчя від дня народження військового діяча Я.Г.Гандзюка
  17. Політик, добродій, поет душею. До 60-річчя від дня народження А.С.Матвієнка
  18. Квітень
  19. Феномен Василя Земляка
  20. Травень
  21. Червень
  22. Владислав Городецький – людина-легенда
  23. Липень
  24. Серпень
  25. Вересень
  26. Жовтень
  27. Листопад
  28. Високий політ Василя Кобця
  29. Із серцем Слово нарівні. До 65-річчя від дня народження українського письменника М.Ф.Каменюка
  30. Грудень
  31. Прислів’я та приказки Немирівського краю у «Народних оповіданнях» Марка Вовчка
  32. Відомості про авторів текстових довідок
  33. Іменний покажчик ювілярів 2013 року
  34. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше