ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Композитор, поет-перекладач
До 180-річчя від дня народження П.І.Ніщинського
(21.09.1832-16.03.1896)
Біобібліографічний покажчик

Версія для друку

Славетний подолянин

Петро Іванович Ніщинський

Постать Петра Івановича Ніщинського належить до найвизначніших будівничих багатовекторної культури України. Він є одним із основоположників українського музично-драматичного театру, композитор, всесвітньо відомий перекладач, громадський діяч та публіцист.

П.Ніщинський належав до прогресивних кіл української інтелігенції другої половини XIX ст., яка всупереч переслідуванням царського уряду відстоювала розвиток передової, демократичної національної культури. В основі діяльності Ніщинського – сприйняте з дитинства прихильне ставлення до народної художньої культури. Це проявилося в його громадській позиції, особливо в галузі музичної творчості, органічно поєднаній з історією та побутом, музичною культурою українського народу.

Петро Іванович Ніщинський народився 9 (21) вересня 1832 р. на Вінниччині у с. Неменка Липовецького повіту (тепер Іллінецького району) в бідній сім’ї сільського дяка. Родина Ніщинських жила у нестатках і, коли передчасно помер її годувальник, вдова, проста селянка, залишається з маленькими дітьми без жодних засобів для існування. Сповнена твердої рішучості «вивести дітей у люди», жінка вирушила з ними до Києва, де, влаштувавшись куховаркою, почала клопотатися про влаштування їх на навчання.

І саме завдяки зусиллям матері у 1842 р. юного Петра приймають спочатку до Софійського духовного парафіяльного училища на казенне утримання, згодом – до Києво-Подільського духовного училища. Успіхи в навчанні й велика жага до знань дозволили хлопцеві 1849 р. вступити до Київської духовної семінарії.

Петро виявився напрочуд музично обдарованим хлопцем, мав чудовий голос і ще у студентські роки співав одразу в трьох хорах – семінарському, академічному й митрополичому.

Вокальні здібності вісімнадцятирічного семінариста привернули увагу Київського архімандрита Антоніна. У 1850 році, будучи призначений настоятелем посольської церкви в Афінах, він, для підсилення церковного хору, викликає туди молодого Ніщинського.

В Афінах Ніщинський не обмежувався співом у церкві, а вивчав еллінську культуру, мистецтво, удосконалював знання грецької мови. Перебування в Греції було важливим періодом у житті Петра Івановича. Тут він здобув вищу освіту, закінчивши у 1856 р. філологічний і богословський факультети університету, захистив магістерську дисертацію. Згодом влаштувався викладачем грецької мови у місцевій гімназії.

Через категоричну відмову Петра Ніщинського прийняти духовний сан у нього виникає конфлікт з архімандритом Антоніном, який мав свої плани на майбутнє молодого магістра наук. Це призводить до звільнення й від’їзду вченого до Петербургу.

У вересні 1857 р. він отримує місце викладача грецької мови й літератури в Петербурзькій духовній семінарії. Але перебування в російській столиці виявилось надскладним матеріально. На скромну платню вчителя Ніщинський не зміг утримувати родину (ще будучи в Афінах він одружився), тож мусив повернутися до Афін. Проте й там йому не судилося затриматися надовго. У квітні 1860 р. родина Ніщинських переїжджає до Одеси.

Одеський період виявився і плідним, і водночас неймовірно складним для композитора. З одного боку, він не міг знайти постійної роботи (впродовж п’яти років перебивався випадковими заробітками і його сім’я жила у постійних злиднях), з іншого – незважаючи на скрутні обставини, надзвичайно активно працював як вчений-філолог (за спеціальністю грецька лінгвістика) й український громадський діяч.

П.Ніщинський багато уваги приділяв літературі й науковій роботі, виступав у пресі, брав участь у створенні аматорських хорових і драматичних гуртків, працював викладачем російської та грецької мов, музики й співу.

У 60-70-і роки Ніщинський налагоджує дружні від-носини з видатними представниками українського мистец-тва того часу – М.Кропивницьким, П.Сокальським, братами Тобілевичами. Надзвичайно велике значення для П.Ніщин-ського мала щира дружба з основоположником українського театру М.Кропивницьким, вона зміцнила його зв’язок із музичним мистецтвом і сприяла розвитку його таланту.

Саме в ці роки під впливом друзів у Ніщинського зростає інтерес до українського народного мистецтва. Він починає збирати та обробляти народні пісні. Особливо його увагу привертає жанр історичних пісень, у яких відображається героїчна боротьба українського народу за свою незалежність, оспівуються її герої.

Петро Ніщинський був знайомий із відомим українським композитором Миколою Лисенком. Саме йому Петро Іванович присвятив свою обробку пісні «Байда» про боротьбу українських козаків проти турок. Їй він надавав особливого значення, тому недаремно псевдонімом Петро Байда підписував свої твори.

У 1870 р. Ніщинський добився цензурного дозволу на публікацію своєї обробки української народної пісні «Козак Софрон», написаної для хору в супроводі фортепіано. У ній композитор знову звернувся до образів героїчного минулого українського народу. Як і Байда, герой цієї пісні навіть у полоні вірить у могутність своєї батьківщини, в її невмирущу славу:

Гей, стоїть військо славне запорізьке

Та, як мак, процвітає.

Опрацьовуючи пісню «Козак Софрон», Ніщинський прагнув зберегти типові риси епічних старовинних пісень, передати особливості її ладової будови та народного хорового викладу.

Життя Ніщинського складалося важко. Постійні матеріальні труднощі, переслідування з боку уряду за активну діяльність у галузі українського мистецтва не могли не відбиватися на його творчій праці, на стані здоров’я. Та, не зважаючи на це, він усіляко сприяє організації хорових та драматичних гуртків, які популяризують українські народні пісні, твори українських і російських композиторів.

Так, в Одесі митець створює хоровий і драматичний гуртки, бере активну участь у діяльності «Одеського музичного товариства», організованого композитором і фольклористом Петром Сокальським.

Час перебування Ніщинського у провінційному місті Ананьєві (1875-1882) був найбільш плідним періодом у його творчості. Поряд із композиторською діяльністю він активно займається й перекладацькою: розпочинає роботу над гекзаметричним перекладом грецькою мовою знаменитої пам’ятки культури Київської Русі «Словом о полку Ігоревім». Цьому сприяла велика й щира дружба Петра Івановича з видатним українським поетом і земляком Степаном Васильовичем Руданським, під впливом якого він пізніше почав перекладати з грецької мови, якою чудово володів, твори Гомера, Софокла та інших.

У ці ж роки Ніщинський зближується з передовою художньою інтелігенцією повітового міста Єлисаветграда

(нині Кіровоград). Тут, при ремісничому училищі, був організований хор; у місті існував також музично-драма-тичний гурток, керівником якого був М.Кропивницький. У ньому виступали брати Тобілевичі, їхня сестра М.Тобілевич, дві дочки Ніщинського. Гурток і хор систематично ставили українські п’єси, народні опери. Для цього гуртка Ніщинський написав свій найкращий твір – «Вечорниці» – вставну музично-драматичну картину до другої дії п’єси Т.Г.Шев-ченка «Назар Стодоля». Прем’єра цього твору відбулася у лютому 1875 р. і мала великий успіх. Микола Лисенко згодом дав високу оцінку «Вечорницям» Ніщинського й назвав ім’я автора серед «...найвидатніших музик, пишучих і писавших на українські тексти і сюжети».

Значимість цього твору для української музичної культури надзвичайно велика. Адже композитор збагатив її професійно зрілим і високоідейним твором, який своїми найглибшими коріннями пов’язаний із життям, історією та фольклором нашого народу. Тому є доцільним більш детально розглянути визнаний шедевр нашого земляка.

Звернення Ніщинського до творчості Тараса Григо-ровича Шевченка було не випадковим. У п’єсі «Назар Стодоля» композитора привабило передусім правдиве відображення народного побуту, широке використання народних пісень, героїко-патріотичний пафос. Йому близька й соціальна ідея твору, показана через боротьбу бідного козака Назара й дівчини Галі за своє щастя проти багатого та владного сотника Хоми Кичатого, батька дівчини.

Крім правдивого відображення побуту й звичаїв старого українського села, Ніщинський піднявся тут до узагальнення типових рис українського національного характеру – патріотизму, вольової стійкості, оптимізму.

Інтонаційними джерелами цього твору є історичні пісні, думи, плачі, а також побутові, ліричні, танцювальні, жартівливі та інші пісні. Композитор використав дві справжні народні мелодії – у хорі парубків «Віють вітри ще й буйнесенькі» (в основу покладено пісню «Тихо, тихо Дунай воду несе») та в пісні хазяйки з хором (№ 6), що заснована на народній застольній пісні «Ой хто п’є, тому наливайте».

«Вечорниці» складаються з оркестрової інтродукції та семи сольних і хорових номерів, зіставлених за принципом контрастного чергування. Є тут і єдина логічна лінія розвитку, кульмінацію якої становить хор «Закувала та сива зозуля».

Невелика оркестрова інтродукція одразу ж вводить у коло образів та інтонаційну сферу твору й органічно зв’язана з дальшим музичним розвитком. Вона побудована на двох контрастних музичних образах – мужньому, енергійному й більш м’якому, ліричному.

Після динамічної, з елементами героїки, інтродукції контрастом звучить лірична пісня хазяйки «Зоря з місяцем». Вона дуже близька до дівочих народних пісень, сповнених суму й мрійності. Яскравого національного колориту й свіжості звучання надає їй характер самої музики.

Пісня хазяйки виконує роль заставки, ліричного пролога; справжня ж дія починається з другого номера «Вечорниць» – хору дівчат «Добрий вечір, паніматко». До хати з жартами входять радісні, веселі дівчата. Після дня важкої праці вони мріють про танці та співи. Їх характеристика заснована на граціозній, жвавій мелодії, близькій до українських танцювальних пісень.

Чудовим зразком творчого опрацювання української народної пісні є хор парубків «Віють вітри, ще й буйне-сенькі» (№ 3). Його мелодію побудовано на народній пісні «Тихо, тихо Дунай воду несе». Образ широти, роздолля та мужньої сили розкривається в розспівній мелодії, яка характеризується великим діапазоном і свіжим ладовим забарвленням.

Четвертий номер, як і другий, знову безпосередньо вливається в дію. Це сцена жартівливої сварки між парубками й дівчатами за коляду. Вона є зразком гнучкого й майстерного володіння хоровим письмом. Хорове звучання використовується тут для музичного відтворення дії, тому композитор будує сцену за принципом контрастного чергування хору парубків («А ми коляди не дамо»), музика якого сповнена молодецького завзяття, з жартівливими репліками дівчат.

На прохання дівчат парубки співають славнозвісний хор «Закувала та сива зозуля». У ньому з великою художньою силою й класичною завершеністю змальовуються героїчні образи запорізьких козаків, яскраво розкривається історичний колорит п’єси Т.Г.Шевченка. Водночас цей хор стає кульмінацією героїко-патріотичної лінії п’єси.

У цілому звучання його – мужнє, суворе, драматичне. Інтонаційними джерелами хору є історичні та невільницькі пісні й думи. Складається він із чотирьох контрастно-образних епізодів з єдиною лінією розвитку. Особливого значення набуває тут перша фраза «Закувала та сива зозуля», яка потім широко розгортається в музиці. На її інтонаціях побудована кульмінація другого епізоду («...понад морем»), вони ж драматично розвиваються і в четвертому епізоді («Гей! Як зачули турецькії султани»).

У першому епізоді (Allegro), котрий виконує функцію своєрідного вступу, створений образ козаків, які в турецькій неволі почули рідну їм зозулю. Їхнє хвилювання чудово передано у тривожній мелодії декламаційного складу, з якої починається твір.

У другому епізоді (Andantino) «Ой повій, повій, та буйнесенький вітер» розкривається туга козаків за батьківщиною. Інтонаційно він близький до невільницьких пісень: звідти імпровізаційність його викладу, напружені декламаційні зльоти мелодії. У хорі підкреслюються й інтонації, типові для українських історичних пісень і дум.

Яскравим контрастом до попередніх епізодів є третій розділ «Та понеси на Вкраїну». У ньому втілений світлий образ вільної, могутньої батьківщини, куди линуть серця козаків.

Останній епізод – «Гей! Як зачули турецькії султани» – є драматичною кульмінацією хору. У ньому відбито почуття гніву, ненависті народу до гнобителів. Драматична напруженість звучання досягається тут динамічними контрастами, акцентованими декламаційними вигуками на словах «султани», «кайдани». Гармонія також підсилює драматичну напруженість музики.

Після героїчного епізоду дія переводиться в жанрово-побутовий план: дівчата починають ворожіння. Для застольної пісні хазяйки з хором використано народну пісню «Ой, хто п’є, тому наливайте». У сцені гадання композитор знову застосовує діалогічність хорового звучання для відтворення живої дії. Після ліричного вступу жіночого хору «Ой, не рано вже, не рано» та соло дівчини «Ой, не буде зозуля кувати» Ніщинський за допомогою контрастного чергування жіночого й чоловічого хорів, введення окремих реплік, речитативних епізодів створює живу, насичену дією сцену.

Проста й дохідлива, пройнята народним духом музика «Вечорниць» свідчить про глибоке знання Ніщинським української народної пісні, відчуття жанрового й стильового багатства, про уміння знайти засоби виразної, високохудожньої гармонізації. Композитор виявив себе справжнім знавцем і майстром народного хорового співу.

Народність, змістовність, високі художні якості музики сприяли надзвичайній популярності «Вечорниць» П.Ніщинського. Композитор збагатив українську культуру професійно зрілим і високоідейним твором, який своїми найглибшими коріннями пов’язаний із життям, історією та фольклором українського народу. Хор «Закувала та сива зозуля» мав, до того ж, значний громадсько-політичний резонанс. У ньому звучав героїчний пафос, заклик до боротьби.

У 1882-1888 рр. Ніщинський знову живе в Одесі. Працює викладачем Другої Одеської гімназії, здебільшого займається перекладацькою та літературною діяльністю і в той же час пише пісні-романси «Порада» («Дівчинонько-голубонько») та «У діброві чорна галка», які здобули велику популярність і друкувалися у збірниках народних пісень без імені автора, як народні. Особливої уваги заслуговує одна з останніх обробок Ніщинського для хору – «Ой гук, мати, гук», в якій він знову продемонстрував своє глибоке знання особливостей народного хорового співу, вміння виявити найістотніші риси народної пісні.

У ці роки митець бере активну участь у складанні російсько-українського словника, перекладає українською мовою і видає драматичний твір Софокла «Антігона», друкує «Путеводитель по Константинополю» і «Путеводитель по святой земле с 16-ю рисунками, новейшим планом Иерусалима и картой “Палестины”», працює над перекладом «Одіссеї» та частиною «Іліади» Гомера. Перевіршування великомасштабного твору Гомера «Одіссея» – 24 пісні або рапсодії – 12098 віршів вимагали справжнього самозречення, забираючи весь час, що лишався після викладацької роботи. У перекладах розкрився безсумнівний літературний талант П.Ніщинського.

У червні 1887 р. він завершив роботу над «Одіссеєю». У цю працю Ніщинський вклав увесь свій хист і сили, але цензура заборонила її публікувати на підставі виданого указу (1876), що забороняв друкувати літературні твори українською мовою і ставити українські п’єси. Це стало початком службових цькувань: після ревізії Одеської другої гімназії, йому закинули незнання грецької мови й перевели на нижчу посаду в Бердянськ.

Морально травмований, хворий П.Ніщинський учителював у Бердянську і не полишав клопотання про опублікування свого перекладу. Завдяки допомозі Івана Франка «Одіссею» було надруковано тільки в 1892 році. Українська література збагатилася коштовним надбанням. Переклади Ніщинського дістали високу оцінку критики. Зокрема, схвальні відгуки знаходимо в рецензіях В.Короленка.

І.Франко, оцінюючи переклад шостої пісні «Одіссеї», писав: «Из поэтических в “Ниве”, бесспорно, первое место занимает прекрасный перевод шестой песни Гомеровой “Одиссеи”, исполненный Нищинским. О достоинствах этого перевода нечего распространяться. Кто помнит мастерский перевод Софокловой “Антигоны”, тот найдет в переводе “Одиссеи” те самые достоинства, но без тех мелких ошибок, какие были замечены в “Антигоне”».

Проте царський уряд не зумів пробачити Ніщинському вихід у світ цього видання українською мовою і його було звільнено з роботи. Це був період нового наступу царського уряду на демократичну українську культуру. Цензура всіляко перешкоджала концертному виконанню українських народних пісень і творів українських композиторів. Отже, великі труднощі, які переживало тоді українське професійне музичне мистецтво, не могли не відбитися на діяльності Ніщинського.

В останній період життя у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем Ніщинський змушений був шукати підробітків, які забирали багато часу й виснажували сили. Він мешкав в однокімнатній, холодній одеській квартирі вдівцем, або «блукав» по родичах. Упродовж зими 1896 р. композитор хворів. Усвідомивши, що життєві сили залишають його, на початку березня він, зібравши свої пожитки, виїхав на Поділля до дочки. В дорозі, очевидно, стався інсульт. Паралізованого Петра Івановича привезли до села Ворошилівки (тепер Тиврівський район), де через два дні, 4 березня, він помер.

Петро Байда-Ніщинський похований у цьому ж селі, на березі Південного Бугу, на місцях прадавніх поселень доби трипільської культури та скіфських курганів. Тут і закінчилася життєва «Одіссея» чудового композитора, видатного громадського й літературного діяча, ім’я котрого золотими літерами сяє в історії української культури.

Завальнюк А.Ф.,

кандидат мистецтвознавства, професор, член Національної спілки композиторів України;

Марчук Т.О.,

зав. відділом рідкісних і цінних видань ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва


Композитор, поет-перекладач
До 180-річчя від дня народження П.І.Ніщинського
(21.09.1832-16.03.1896)
Біобібліографічний покажчик

  1. Від укладача
  2. Славетний подолянин Петро Іванович Ніщинський
  3. Хронограф життя і творчості П.І.Ніщинського
  4. 1. Творча спадщина П.І.Ніщинського
  5. 2. Література про життєвий і творчий шлях П.І.Ніщинського
  6. 3. Вшанування пам'яті видатного земляка
  7. 4. Довідково-бібліографічні матеріали
  8. Іменний покажчик
  9. ЗМІСТ

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше