ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Відданий бібліотечній справі
До 75-річчя від дня народження
Андрія Йосиповича Лучка
бібліотекознавця, колишнього директора Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва,
заслуженого працівника куль

Версія для друку

Напередодні 75-річного ювілею знаного діяча культури,

Напередодні 75-річного ювілею знаного діяча культури, яким, без перебільшення, був Андрій Йосипович Лучко, варто відмітити його вагомий внесок у її розвиток. Так склалося, що в моєму професійному житті ми з ним трудилися пліч-о-пліч впродовж багатьох років. На початку 70-х рр. я, молодий інспектор обласного управління культури з питань діяльності закладів культури клубного типу, працював під його безпосереднім керівниц-твом, коли він обіймав посаду заступника начальника цього відомства. Вражала його кипуча енергія, відповідальність і принциповість. У роботі для нього не було другорядних, дріб’язкових речей. Від виконання найважливіших завдань державного значення до підготовки елементарних довідок про роботу закладів культури – він вимагав, щоб усе було зроблено якісно і професійно. Не раз співробітникам управління та працівникам закладів культури доводилося допрацьовувати підготовлені ними матеріали після зауважень Андрія Йосиповича.

Незмінний член колегії обласного управління культури, він брав активну участь в обговоренні всіх питань, які виносилися на її засідання. Іноді непереливки було окремим недбалим керівникам закладів культури районного, а то й обласного рівня, робота яких виносилася на розгляд колегії. Прямолінійність, іноді безкомпромісність, були викликані не стільки особливістю характеру, скільки великою турботою про долю культури, імідж культосвітнього працівника.

У кінці 90-х, ми, можна сказати, помінялися ролями, коли я був призначений начальником управління культури облдержадміністрації, а Андрій Йосипович уже понад два десятиліття очолював обласну наукову бібліотеку

ім. К.А.Тімірязєва. Він був авторитетним керівником, з думкою якого рахувалися не лише працівники культури Вінниччини. Його добре знала і шанувала як професіонала високого рівня вся бібліотечна Україна.

То були нелегкі як для галузі, так і для всієї країни часи. Молода незалежна держава проходила шлях становлення. Безгрошів’я, передача закладів культури на утримання КСП, значне скорочення мережі, переведення працівників культури на неповні посадові оклади – такі були реалії тодішнього життя. Андрій Йосипович, людина безмежно віддана справі, дуже болісно реагував на ці виклики, намагаючись вплинути на ситуацію, зберегти мережу бібліотек, кадровий потенціал.

Коли 1999 р., після досягнення пенсійного віку, він подав заяву на звільнення з роботи за власним бажанням, для мене це було як грім серед ясного неба. Я не уявляв «Тімірязєвку», бібліотечну Вінниччину без такого корифея, тому довго не погоджувався її підписати, але як державний службовець, не задовільнити цього звернення я юридичного права не мав.

Уже перебуваючи на заслуженому відпочинку, він продовжував перейматися долею рідного закладу та бібліотечної галузі області, давав корисні поради, висловлював своє бачення подальшого розвитку бібліотек.

У сфері культури, зокрема бібліотечній справі, працювало і досі працює чимало відданих справі, здібних, навіть талановитих фахівців. Але А.Й.Лучко назавжди залишиться в історії бібліотечної Вінниччини як один із її фундаторів, непересічною особистістю, який заслуговує того, щоб про нього пам’ятали і продовжували найкращі традиції, запроваджені ним і командою професіоналів обласної наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва.

* * *

Г.Д.Куделя,

заступник начальника управління культури і туризму

Вінницької облдержадміністрації

Андрій Йосипович Лучко увійшов в історію бібліотечної справи Вінниччини й України як висококваліфікований фахі-вець, яких я особисто зустрічала небагато, вмілий керівник і орга-нізатор, людина знаюча, принципова і віддана улюбленій професії.

Мені як новопризначеному співробітнику управління культури обласного рівня, на перших порах було досить непрос-то ознайомитися з галуззю, осягнути її здобутки і проблеми та знаходити шляхи їх вирішення. Як начальник відділу культурно-освітніх установ, а потім заступник начальника управління культури, відповідала за роботу клубних, бібліотечних, музейних закладів, охорону пам’яток історії і культури. Розпочала я свою діяльність із ґрунтовного вивчення галузі, її мережі, кадрового потенціалу, вироблення відповідної стратегії та прогнозування перспектив збереження і розвитку цих напрямків сфери культури. Я прекрасно розуміла, що без допомоги керівників закладів культури обласного рівня, провідних фахівців, тісної співпраці з ними, здійснити творчі й організаційні задуми буде неможливо.

Найбільша в галузі, друга за обсягом в Україні, мережа бібліотек Вінниччини потребувала особливої уваги і основними порадниками саме з питань бібліотечної діяльності були Т.В.Кузьмик (колишній головний спеціаліст управління культури облдержадміністрації), П.І.Цимбалюк (на той час зав. відділом науково-методичної роботи та інновацій у бібліотечній справі ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, позаштатний інспектор управління культури) і, звичайно ж, А.Й.Лучко – директор головної книгозбірні області.

Неперевершений знавець бібліотечних технологій, патріот бібліотечної справи, в значній мірі завдяки якому вдалося зберегти таку потужну мережу бібліотек, як на Вінниччині. Він опікувався діяльністю не лише очолюваної ним обласної бібліотеки, але й книгозбірень всього регіону. Особливих зусиль йому доводилося докладати щодо збереження мережі бібліотек і кадрового потенціалу в другій половині 90-х, коли через обмежене фінансування стояло питання про значне їх скорочення.

У 1997 р. на виконання Постанови Кабінету Міністрів Укра-

їни «Про мінімальні соціальні нормативи забезпечення публіч-ними бібліотеками населення в Україні», Андрій Йосипович очолив робочу групу з підготовки Державного реєстру бібліотек Вінницької області. Спільно з директорами ЦБС та колегами

обласних методичних центрів обговорювалася доля кожної бібліотеки, всі «за» і «проти», іноді відходили від передбачуваних нормативів, враховуючи стан приміщення, зміст роботи і, відповідно, ділові якості та кваліфікаційні характеристики працівника.

А.Й.Лучко зробив вагомий внесок у розвиток не лише бібліотечної справи, але й галузі культури в цілому (адже протягом кількох років обіймав посаду заступника начальника обласного управління культури). Як член колегії управління культури, А.Й.Лучко надзвичайно прискіпливо і принципово вивчав підготовлені матеріали і висловлював свою чітку позицію щодо стану роботи не лише бібліотек, але й інших закладів культури. Керівництво управління, члени колегії та інші працівники культури прислухалися до його порад, тому що поважали його професійну думку і неупереджену позицію.

З Андрієм Йосиповичем у мене склалися довірливі, чисто людські стосунки, у нас було багато спільного, що стосувалося роботи, адже ми були не байдужими людьми і на перше місце завжди ставили інтереси справи. Спілкування продовжувалося і після виходу його на заслужений відпочинок, він до останніх днів свого життя займав активну життєву позицію, переймався проблемами рідної “Тімірязєвки” та бібліотек Вінниччини, радів їхнім успіхам та засмучувався від прорахунків та невдач.

Хотілося б, щоб не лише в галузі культури, але й у всіх сферах суспільного життя було побільше таких професіоналів, як Андрій Йосипович Лучко.

* * *

А.М.Подолинний,

поет, літературознавець,

професор ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського,

заслужений працівник культури України

Андрій Йосипович не кидався в очі якоюсь небуденною зовнішністю, не привертав до себе увагу незвичайною поведінкою. Не те, що був неемоційним, ні, – серце його відгукувалося на все, що діялося довкола, він міг, як мені бачилося, і хвилюватися, і переживати, але попри все це натуру мав стриману. Завжди здавався спокійним, розважливим, поміркованим... Саме цим і примічався серед інших. Пізнати глибше його можна було хіба що у розмові. А якщо ті зустрічі-розмови повторювалися, то поступово перед тобою й вимальовувався портрет Андрія Йосиповича, принаймні в основних його рисах. Це був інтелігент.

Мені передусім імпонувала його непоказна культура, справжня освіченість, усталений читацький смак, жива любов до художнього слова. Відчувалося щоразу, що він на своєму місці, що не він знайшов свою роботу, посаду, а вона – його. Коротко кажучи, він був особистістю творчою і, головне, потрібною людям. І цим все сказано.

* * *

Н.О.Гудімова,

головний бібліотекар відділу наукового аналізу

та розвитку бібліотечної справи Національної

парламентської бібліотеки України

З Андрієм Йосиповичем Лучком ми навчалися в Харківському бібліотечному інституті (тепер Харківська державна академія культури), правда, на різних курсах (він двома роками пізніше). Але як студента-відмінника і дуже активного комсомольського ватажка, його знали в нашому навчальному закладі.

Особисте знайомство з Андрієм відбулося, коли я після закінчення інституту була призначена на роботу в Київський бібліотечний колектор. Він часто приїжджав до свого товариша, мого колеги, В.І.Панченка. 1966 р. я перейшла на роботу в науково-методичний відділ Національної парламентської бібліотеки України (тоді Республіканська бібліотека ім. КПРС), а Лучко був переведений на посаду зав. методичним відділом ДОУНБ ім. К.А.Тімірязєва. Тоді й розпочалася наша плідна співпраця. У республіканському методичному центрі його поважали, адже це був генератор нових, сміливих ідей. Знали й поважали у нас й інших керівників Вінницької обласної бібліотеки – тодішнього директора, Героя Радянського Союзу І.М.Філіповського, заступника директора з наукової роботи Г.К.Смагла, також учасника Великої Вітчизняної війни, нагородженого за ратні подвиги двома орденами Слави та численними медалями. Це був чудовий тандем, вони доповнювали один одного та всіляко підтримували талановиту, перспективну молодь.

Але повернімося до А.Й.Лучка... Великою повагою він користувався і в Міністерстві культури України. Начальник відділу бібліотек З.А.Печенізька, під час підготовки до чергової республіканської наради чи семінару (до речі, у той період, 70-80-і рр., такі зібрання проходили досить часто), наголошувала на тому, що треба провести захід так, щоб він сподобався нашому “бунтарю”, тобто Андрію Лучку. Він займав дуже активну позицію, завжди виступав із цікавими, іноді суперечливими, пропозиціями, але ніколи не був пасивним чи байдужим. Як професіонала високого рівня, практика та організатора бібліотечної справи (з 1974 р. директора обласної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва), керівництво Міністерства та республіканського методичного центру залучали його до підготовки різноманітних інструктивно-методичних матеріалів, державних програм та законодавчих актів. Очолювана ним обласна бібліотека та книгозбірні Вінниччини завжди займали передові позиції не лише в Україні, але й колишньому Радянському Союзі. Тому не випадково, що у Вінницькій області проводилися різноманітні зібрання республіканського та союзного значення. Пригадується республіканська конференція, присвячена підвищенню ефективності діяльності ЦБС України, яка проводилася на базі Могилів-Подільської ЦРБ (директор В.В.Глаголєва). Фахівці республіканського методичного центру – Н.О.Гудімова і Н.В.Казакова – впродовж трьох тижнів спільно з представниками обласної наукової бібліотеки, зокрема В.Ф.Погутем, готували базу проведення бібліотечного форуму. Неодноразово навідувався у Могилів-Подільський і директор “Тімірязєвки” А.Й.Лучко, який цікавився, як іде підготовка до такого представницького зібрання, надавав всебічну допомогу, підключав місцеве керівництво. Зібрання пройшло успішно і було високо оцінено Міністерством культури і республіканською бібліотекою.

На Вінниччину ми приїжджали не один раз, як з метою перевірки, так і для вивчення передового досвіду бібліотек області. Тому мали нагоду познайомитися не лише з професійною діяльністю Андрія Йосиповича, але й як із гостинним господарем. Бували у нього вдома, а також на дачі. Він щиро, і навіть з ноткою похвальби, пригощав вирощеними овочами і фруктами. Особливо запам’яталися соковиті яблука, якими він не тільки пригощав зі своєю дружиною вдома, але й обов’язково завантажував нам із собою в потяг, коли ми їхали до Києва.

Звичайно, як і раніше, у Вінницькій ОУНБ ім. К.А.Тіміря-зєва працює чимало творчих, талановитих, креативних, відданих справі бібліотечних професіоналів.

Але, все ж таки, перебуваючи в останні роки у відрядженнях на Поділлі, коли вже Андрія Йосиповича не стало, ми з сумом відмічали, що бібліотечна Вінниччина без свого корифея збідніла.

* * *

Л.В.Введенська,

провідний бібліотекар відділу

попереднього замовлення: МБА, ЕДД, ПА

ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва

Всю свою шкільну юність я мріяла працювати у бібліо-теці, де мене приваблювали стрункі ряди книг на полицях, тиша в читальних залах, неквапливі цікаві бесіди та цінні поради бібліотекарів. Я дуже хотіла бути схожою на них. Тому після закінчення школи вступила в інститут культури на заочне відділення. І тут мені пощастило, я була прийнята на роботу в омріяну «Тімірязєвку». До цього часу з вдячністю згадую багатьох старших колег, які вчили мене премудростям бібліотечної справи.

Моє навчання підходило до завершення, коли навесні 1974 р. оголосили новину – директором бібліотеки призначений А.Й.Лучко, який до цього часу обіймав посаду заступника начальника управління культури. Ми, молоде покоління, знали, що ця людина – блискучий фахівець своєї справи, вимогливий в першу чергу до себе, а потім і до інших. Тому хотілося підтягнутися, підняти свій особистий професійний та інтелектуальний рівень. І дійсно, новий директор стимулював працівників своїм особистим прикладом. Він чудово знав бібліотечні технології, а в науковій роботі йому не було рівних.

У цей період досить активною була методична допомога бібліотекам області, зокрема проведення занять шкіл передового досвіду, виїзних семінарів, взаємоперевірок між окремими районами. Ми, працівники технічного відділу, в якому я працювала багато років, під час польових робіт виїжджали в колгоспні бригади, де запроваджували нову, на той час дуже прогресивну форму обслуговування – бригадний абонемент. Незмінним керівником таких заходів був директор обласної бібліотеки.

А.Й.Лучко був компетентний не лише у бібліотечній науці і практиці, але й у багатьох сферах народного господарства, тому його поради щодо обслуговування різних категорій читачів, особливо спеціалістів, були завжди слушними і корисними.

Мені запам’ятався такий випадок. Кожний рік, відповідно до плану роботи, я, старший бібліограф технічного відділу, готувала бібліографічні покажчики виробничої тематики. Директор особисто перевіряв кожну позицію і навіть орфографію. Тому я дуже ретельно передивлялася свою роботу, радилася з провідни-ми фахівцями бібліотеки і, як мені здавалося, якісно підготува-лася до захисту свого покажчика. Але не судилося. На ранок того ж дня вийшла велика стаття у газеті «Вінницька правда», яка ідеально вписувалася в тему і, навіть можна сказати й так, що робота без неї була б не зовсім завершеною. Першим побачив цю публікацію, звичайно ж, Андрій Йосипович, який постійно слідкував за новинками і зробив мені слушне зауваження стосовно доповнення нею покажчика. Я, дещо знітившись і опустивши очі, взяла до уваги важливу рекомендацію і пішла закінчувати роботу.

Характерною рисою його як керівника була особлива принциповість і неупереджене ставлення до всіх працівників, незалежно від особистих стосунків. Найбільше, мабуть, потерпала його дружина Валентина Вацлавівна, тому що до неї ставилися професійні вимоги вищі, ніж до інших колег.

Щорічно штат бібліотеки поповнювався молодими спеціалістами, які після закінчення вищих навчальних закладів призначалися на роботу в обласну книгозбірню. Не можна не зауважити, що ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва була знаною в усій Україні та за її межами, тому отримати направлення на роботу в нашу бібліотеку було досить престижно і всі це добре розуміли та цінували.

Так пройшли роки життя і праці, «Тімірязєвка» для мене особисто стала другою рідною домівкою, другою сім’єю. Дуже запам’ятався мені день народження А.Й.Лучка, коли він відзначав свої 60 років. На свято він запросив увесь колектив, столи прикрашали овочі і фрукти, вирощені ним разом із дружиною на своїй дачі. Останній ювілей, який відзначав Андрій Йосипович у колі рідного колективу – 70-ліття від дня народження. І знову – аромат яблук різних сортів з власної дачі, перегляд фрагментів із фільму про бібліотеку, де ювіляр розповідав про своє життя, роботу, колег. Наш відділ на цьому вечорі розігрував лотерею і, ніби зовсім випадково, колишній директор виграв дуже цікаві книги про шахи, якими він упродовж багатьох років захоплювався. Щиро і безпосередньо він радів цьому виграшу і дивувався, як сталося так, що саме йому дісталися ці видання. Ми з колегами таким чином зробили йому маленький сюрприз.

Але невблаганна смерть на 72-му році забрала життя Андрія Йосиповича.

Останнім часом кожний рік на свято Трійці ми з колегами приходимо на могилу до колишнього директора. Людина живе до тих пір, допоки є згадка про неї в наших серцях. А він вартий того, щоб його пам’ятали.

* * *

Т.В.Герасимова,

бібліотекар I категорії відділу зберігання

основного фонду ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва

Моя перша зустріч з Андрієм Йосиповичем відбулася наприкінці 1970 р. Я працювала в «Тімірязєвці» методистом після закінчення Харківського державного інституту культури.

Якось мене викликали в обласне управління культури і запросили зайти до А.Й.Лучка. У кабінеті мене зустрів статний, високий чоловік. То був Андрій Йосипович. Відбулася розмова про те, як мені працюється, чи подобається робота, про сімейні обставини та інше. Потім він запропонував мені подумати, чи згодилася б я зайняти посаду завідуючої бібліотеки для дорослих у м.Гайсині замість директорки, що йшла на пенсію. Він сказав, що як молодий спеціаліст я змогла б проявити себе на керівній посаді. Тим паче, що мої батьки на той час там проживали, отже, була б вирішена житлова проблема.

Зараз я розумію, що перед тим, як зі мною зустрітися, Андрій Йосипович уважно ознайомився з моєю біографією. Він мріяв, щоб фахівці з вищою бібліотечною освітою працювали не тільки в обласному центрі, але й у районних та сільських бібліотеках. Андрій Йосипович робив усе для того, щоб кадри бібліотек постійно поповнювалися спеціалістами. Лише у 1970 р. до нашої бібліотеки після інституту прийшли шість випускниць.

Попри те, що Андрій Йосипович не знав багатьох працівників бібліотек області, завжди намагався створити такі умови праці, щоб і людині було зручно, і справи виконувалися на належному рівні.

Був він людиною поміркованою та далекоглядною, намагаючись докорінно вивчати та вирішувати проблеми. Працюючи самовіддано на благо бібліотечної справи, цінував у людях таку ж якість.

З 1974 р. Андрій Йосипович очолив обласну бібліотеку і мені пощастило працювати з ним небагато, немало – чверть століття. Пригадую комплексні перевірки роботи бібліотек під його керівництвом. Це завжди були ділові виїзди, які завершувалися серйозними розмовами та міркуваннями над тим, що конкретно можна зробити для поліпшення роботи.

З великою повагою ставився директор до книги, багато уваги приділяв комплектуванню фондів. Він добре розумів, що тільки освічена людина може зробити багато корисного у своїй справі.

Упродовж 1970-80 рр. до фондів бібліотек області багатьох районів надійшли численні зібрання класиків української, російської та зарубіжної літератури. А ще він дбав про те, щоб ці книги не лежали мертвим грузом, а слугували справді цінним надбанням кожної людини, яка бажає поринути у світ літератур-ної царини.

Андрій Йосипович запам’ятався мені справжнім ентузіас-том своєї справи, діловою, розумною, компетентною людиною, фахівцем, Бібліотекарем з великої літери. Це людина з власною точкою зору, яку завжди вміло відстоював.

Пригадую такий випадок. Я готувала до друку список літератури про винахідників і раціоналізаторів м.Вінниці та області. А вся інформація, котра виходила з-під чийогось пера, проходила через руки Лучка. Переглянувши мій список, він вказав на те, що мною випущено з поля зору прізвище ще одного винахідника. Ніщо не проходило повз його увагу. Андрій Йосипович відзначався уважністю, скрупульозністю та надзвичайною відповідальністю за те, щоб справи свої та колег виконувалися бездоганно.

А ще він був життєрадісною, дотепною та веселою людиною. Сам жартував і міг щиро сміятися над чиїмось жартом.

Пригадую наші спільні бібліотечні свята, зустрічі Нового року, 8 березня, коли колектив, у якому було багато молоді, збирався разом. Андрій Йосипович співав, танцював, брав участь у різноманітних конкурсах нарівні з усіма присутніми.

А ще він дуже любив шахи. У бібліотеці був великий шаховий стіл з дуже гарними дерев’яними шахами. Частенько після роботи Андрій Йосипович влаштовував у своєму кабінеті турніри з колегами. І майже завжди виходив переможцем.

З плином часу залишилися лише добрі спогади про Андрія Йосиповича – хорошого, справедливого керівника, наставника, бібліотекаря…

* * *

С.Г.Івахова,

ветеран ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва

На початку 60-х рр. минулого століття обласна бібліотека в особі Андрія Лучка – випускника Харківського державного бібліотечного інституту – отримала гарного фахівця, а її комсомольська організація – активного комсомольця (він одразу ж був обраний заступником секретаря).

Я не була свідком кар’єрного росту Андрія Йосиповича, але коли через сім років повернулася до Вінниці, то на роботу у відділ обробки літератури і організації каталогів обласної бібліотеки мене приймав разом із тодішнім директором, Героєм Радянського Союзу І.М.Філіповським, заступник начальника обласного управління культури А.Й.Лучко.

Коли Андрій Йосипович 1974 р. обійняв посаду директора «Тімірязєвки», він демонстрував відмінну фахову підготовку, постійну роботу над собою, неабиякі організаторські здібності. Особисті якості, опора на творчий, працелюбний колектив сприяли тому, що Вінницька обласна бібліотека була однією з кращих в Україні.

У тісній взаємодії дирекції (директор А.Й.Лучко та його заступник Г.К.Смагло) і керівників відділів обробки літератури та організації каталогів, комплектування, науково-методичної роботи здійснювалися важливі проекти, зокрема впровадження системи бібліотечно-бібліографічної класифікації, переведення на ці таблиці систематичних каталогів обласної і районних книгозбірень, проведення централізації бібліотечної мережі та створення зведених каталогів на фонди ЦБС. Постійно треба було щось узгоджувати, шукати раціональні рішення, іноді такі спілкування проходили на підвищених тонах, але це була наша робота, наше життя.

І все ж Андрій Йосипович більше згадується поза директорським кабінетом, наприклад, весняне прибирання нашого парку культури і відпочинку, де він, оберігаючи колег-жінок, піднімав на вантажівку великі тюки, хоч при серйозних вадах зору, це йому було протипоказано.

На святах колективу бібліотеки (8 березня, Новий рік, ювілеї закладу та інші) після офіційних поздоровлень забував, що він директор, натхненно співав, дотепно жартував, запально танцював. Особливо запам’яталося, як він декламував вірші Олександра Блока. Відчувалося особисте глибоке розуміння поезії та співзвучність думок автора з відчуттями й настроєм самого Андрія Йосиповича.

А.Й.Лучко з притаманними тільки йому рисами, не завжди дипломатичний та зручний, був, безперечно, незвичайною особистістю. Свій життєвий шлях він пройшов гідно – так як йому підказувало його сумління.

* * *

Т.В.Кузьмик,

колишній головний спеціаліст

з питань бібліотечної роботи

управління культури Вінницької облдержадміністрації

Андрій Йосипович Лучко був неординарною постаттю у сфері культури. Його високий професіоналізм, досконале знання бібліотечних технологій високо оцінювалися серед бібліотечної громадськості не лише області, але й далеко за її межами. Він – знаний і визнаний владними структурами та Міністерством культури УРСР. Тому не випадково його неодноразово включали в робочі групи з розробки інструктивно-методичних матеріалів з питань бібліотечної діяльності та навіть законодавчих актів, у тому числі першого бібліотечного Закону «Про бібліотеки і бібліотечну справу». Його ідеї бралися до уваги, рекомендації, зауваження, пропозиції сприймалися зазвичай схвально та враховувалися в роботі.

Лучко А.Й. – один із фундаторів Вінницької обласної наукової бібліотеки. Принциповий, далекоглядний керівник, він доклав чимало зусиль, щоб Міністерство культури України віднесло підпорядкований йому заклад до І групи з оплати праці.

Йому було притаманне надзвичайно відповідальне ставлення до підбору і розстановки кадрів, перевага надавалася фахівцям з вищою бібліотечною освітою. З упевненістю можна сказати, що за його керівництва випадкових людей у бібліотеці не було. Андрій Йосипович жив проблемами працівників, вирішуючи питання забезпечення житлом, матеріальної допомоги, придбання ліків.

Мені довелося працювати у творчому тандемі з Андрієм Йосиповичем понад 20 років, вирішувати спільно проблеми розвитку бібліотек Вінниччини.

У кінці 90-х управлінням культури була зініційована ідея об’єднання методичних відділів обласних бібліотек, що вкрай збентежило колективи цих книгозбірень. Тоді Андрій Йосипович застерігав: «Тут потрібні спільні, виважені дії керівників і Вас, Тетяно Василівно, як головного спеціаліста з питань бібліотечної роботи обласного управління культури, щоб нововведення були науково обґрунтованими і правомірними».

Про далекоглядність А.Й.Лучка як керівника свідчить і такий факт. Коли в середині важких 90-х постало питання скорочення кадрів, в обласній науковій бібліотеці не постраждав жодний співробітник, скорочення відбулося лише за рахунок наявних вакансій.

Заслуги Андрія Йосиповича були визнані не лише бібліотечною спільнотою, але й владою, тому він відзначений багатьма нагородами, у тому числі орденами і медалями. Йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури».

Важко писати про Андрія Йосиповича «був». Він живе в нашій пам’яті у своїх добрих справах, ідеях, які й сьогодні є актуальними. Ми зустрічаємося з ним, живим, у кінофільмі, знятому до 100-річчя ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва та відеофільмі з нагоди відзначення його 70-літнього ювілею.

* * *

Т.І.Лятавська,

зав. відділом попереднього замовлення:

МБА, ЕДД, ПА ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва

Після закінчення Київського державного інституту культури, за направленням я була призначена у Вінницьку міську ЦБС, хоча дуже хотілося потрапити в ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва, де на той час, на жаль, місця не було.

Але трудова стежина через півтора десятиліття все ж таки привела мене у березні 1992 р. до обласнї книгозбірні. Тоді я вперше зустрілася з її директором. Сидячи у своєму кабінеті за масивним столом, над яким висів портрет Т.Г.Шевченка, Андрій Йосипович, приклавши палець до перенісся, час від часу поправляв окуляри (як я потім зрозуміла – мав таку звичку), зустрів мене доброзичливо. Поцікавився, звідки я родом. Виявилося, що ми з ним земляки – з Житомирщини. Перевірив додаток до диплому, де були проставлені оцінки. Досить схвально сприйняв те, що я закінчила інститут на стаціонарній формі навчання і з гарними оцінками. Відзначив також гарний, чіткий почерк і попутно відмітив, що по почерку визначає характер людини. Він прискіпливо придивлявся до мене і детально розпитував про мою родину – батьків, чоловіка. А далі запитав, де б я хотіла працювати. Я відповіла, що відділ для мене не має значення, але мені найбільше подобається спілкування з людьми, виконання тематичних запитів, робота, пов’язана з обслуговуванням читачів.

Після щирої, відвертої розмови, я зрозуміла, що моя давня мрія здійснилася і я буду працювати в «Тімірязєвці».

Приймав Андрій Йосипович так прискіпливо на роботу не тільки мене, адже для нього завжди залишався актуальним девіз «Кадри вирішують все!». Визнання обласної книгозбірні однією з кращих не лише в Україні, але й за її межами, досягалося передусім тим, що він опирався на вміло підібраних фахівців.

Я була призначена на посаду бібліотекаря відділу міжбібліотечного абонементу (МБА), який очолювала досвід-чений фахівець, дружина Андрія Йосиповича – Лучко Валенти-на Вацлавівна.

Несправедливо говорити про директора, не сказавши про його дружину, яка була йому вірним другом, надійним соратником, порадником і однодумцем. Вона з 1968 р. працювала у відділі МБА і понад 25 років очолювала його на високому професійному рівні аж до виходу на пенсію. Цей підрозділ впродовж багатьох років займав одне з провідних місць не лише в Україні, але й у колишньому Радянському Союзі. Валентина Вацлавівна, як і Андрій Йосипович, усе своє життя присвятила бібліотеці, зробила чимало добрих справ, підготувала плеяду молодих спеціалістів. Вона була висококваліфікованим фахівцем, інтелігентною і порядною людиною.

Андрій Йосипович і Валентина Вацлавівна все життя були закохані одне в одного, а разом – у бібліотечну роботу. Вони – два професіонали, віддані улюбленій бібліотечній справі. Кредом їхнього життя було чесне служіння людям. Вони були патріотами «Тімірязєвки», вболівали за формування і збереження її позитивного іміджу.

Андрію Йосиповичу було притаманне трепетне ставлення до книги і служіння читачеві. Хоча за час його директорства було розпочато впровадження нових інформаційних технологій, бібліотека, завдяки ґранту від фонду Євразія ще 1996 р., однією з перших в Україні, отримала доступ до світової мережі Інтернет, він був твердо переконаний, що комп’ютер – це інструмент, Інтернет – спосіб отримання оперативної інформації, а значення книги, читання завжди залишиться незмінним.

Уже перебуваючи на заслуженому відпочинку, Андрій Йосипович цікавився чим живе колектив, які є проблеми, чи потрібне його втручання в роботу бібліотеки. Усі ми відчували, що він уболіває за свій заклад, для якого так багато зробив і якому присвятив понад чверть століття свого життя.

Він виникає у моїй пам’яті задумливим, вимогливим, енергійним, прямолінійним і, в той же час, добрим. Вічна йому пам’ять, а світло Стусової свічки, запаленої Андрієм Йосиповичем, нехай залишає свій вогник у кожному серці.

* * *

Т.О.Марчук,

зав. відділом рідкісних і цінних видань

ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва

Коли мої колеги запропонували написати про Андрія Йосиповича Лучка, я погодилася не вагаючись. І саме з цієї миті мене заполонили теплі, приємні спогади, які змусили повернутися у минуле.

Пам’ятаю, як у далекому 1977 р., одразу після закінчення школи, я з великою гордістю і не меншим хвилюванням переступила поріг «святая святих» нашого міста – бібліотеки імені К.А.Тімірязєва.

Першою людиною, з якою познайомилась у стінах Бібліотеки, був саме її директор, Андрій Йосипович Лучко – він приймав мене на роботу!

Перше візуальне враження збереглося до сьогодні: висока, статна, елегантна людина у великих окулярах, із серйозним виразом обличчя. «Не вийде», – миттєво пронеслось у голові, але після короткої доброзичливої співбесіди мене взяли в бібліотеку.

Під керівництвом А.Й.Лучка я працювала понад двадцять років. Мене завжди захоплювали в ньому любов до своєї справи, ерудиція, освіченість, мова – чиста, вишукана українська мова, якою він розмовляв, незважаючи на те, що в пошані була російська. Він був не тільки висококваліфікованим спеціалістом, вимогливим до себе та до колег, але й мудрою, уважною людиною, порадником для молодих кадрів.

Андрій Йосипович став своєрідним диригентом у моєму житті. Саме завдяки його наполегливим рекомендаціям я здобула середню спеціальну, а потім вищу бібліотечну освіту. Щиро, по-батьківськи він вітав мене з одруженням, з народженням дитини. Як депутат міської ради, А.Й.Лучко допоміг моїй сім’ї отримати довгоочікуване житло.

Андрій Йосипович був людиною інтелігентною, тактовною, витриманою, з великою мірою самодисципліни, але водночас мав досить твердий характер і завжди відповідав за свої вчинки. Ці риси сприяли йому, як керівнику, у вирішенні багатьох проблем, що виникали у колективі. Саме наполегливість і принциповість допомогли йому «відвоювати» у влади таке потрібне додаткове приміщення для нашої «Тімірязєвки» (тепер – філія по вул. Соборній, 70).

Діяльність А.Й. Лучка не вичерпувалася лише професій-ними обов’язками. Він був гарним господарем, не цурався ніякої роботи. На суботниках і в санітарні дні копав, підмітав, забивав цвяхи, ремонтував полиці, носив стелажі. При черговому переміщенні фонду, поруч із підлеглими колегами, стояв на «конвеєрі», енергій-но і завзято вантажив бібліотечний автобус журналами й газетами, які потребували оправи в майстерні, сам їх туди відвозив.

Згадується вислів «Бійтесь байдужих…». Андрій Йосипович ніколи не належав до подібних людей, завжди відповідально ставився до будь-якої справи. Для нього не було дрібниць – важливим було все. А найголовніше – ніколи свою директорську посаду не ставив вище людей, хоча нерідко міг покритикувати, зробити зауваження.

Не був байдужим до життя колективу і тоді, коли пішов на пенсію: часто відвідував різноманітні культурні заходи, виступав на зібраннях бібліотекарів, давав інтерв’ю, з колективом рідної «Тімірязєвки» відзначив свій 70-річний ювілей.

А.Й.Лучка я часто бачила за межами бібліотеки – ми жили в одному районі, практично на одній вулиці. При зустрічах цікавився моїм життям, розпитував про роботу, з гумором згадував часи, коли «відправляв» мене на навчання до Київського інституту культури.

Неодноразово бачила, як часто він прогулювався зі своїм песиком, симпатичним кокер-спанієлем, проспектом Космонавтів, як у дворі в чоловічій компанії грав у шахи… І що дивно – попри пенсійний вік! – Андрій Йосипович залишився таким самим, яким я побачила його вперше: високим, статним, елегантним, у великих окулярах та із серйозним виразом обличчя…

* * *

П.І.Цимбалюк,

учений секретар ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва,

заслужений працівник культури України

Постать А.Й.Лучка стала відомою мені ще з початку 70-х, коли я працювала на посаді методиста Літинської райбібліотеки для дорослих.


Відданий бібліотечній справі
До 75-річчя від дня народження
Андрія Йосиповича Лучка
бібліотекознавця, колишнього директора Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва,
заслуженого працівника куль

  1. Зміст
  2. Яскравий представник бібліотечної професії
  3. Його життя – взірець служіння Книзі, Бібліотеці
  4. Напередодні 75-річного ювілею знаного діяча культури
  5. У РІДНИХ СЕРЦЯХ ЖИТИМЕШ ВІЧНО…
  6. До свята – ще б оптимізму та підтримки
  7. Перелік основних видань і публікацій А.Й.Лучка

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше