ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Відданий бібліотечній справі
До 75-річчя від дня народження
Андрія Йосиповича Лучка
бібліотекознавця, колишнього директора Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва,
заслуженого працівника куль

Версія для друку

Його життя – взірець служіння Книзі, Бібліотеці

Андрій Йосипович Лучко народився у селі Малі Низгірці Ружинського (тепер Попільнянського) району, що на Житомир-щині, 13 грудня 1937 р. у селянській багатодітній родині Йосипа Мефодійовича та Лукерії Трифонівни Лучків, де і пройшли його дитинство та юність. Дата народження, яка припала на свято Андрія Первозванного, якраз і вплинула на вибір батьками імені своєму синові. Воно повністю відповідало його характеру (в перекладі з грецького – «мужчина», «мужній»), а ще Андрії – чесні, справедливі, вміють захистити інтереси людей, а також свої особисті. Власники цього імені, як правило, вперті й наполегливі при досягненні поставленої мети, спроможні тверезо оцінювати ситуацію. Таким і був Андрій Йосипович – небайдужий, енергійний, напористий, надзвичайно працездатний, вмілий організатор, високого рівня професіонал своєї справи, що дало змогу йому керувати чверть століття такою потужною установою, як обласна наукова бібліотека. Але повернімося назад, у дитинство Андрія Йосиповича...

З 1946 р. він навчався у початковій школі, що знаходилася в рідному селі, семирічку закінчував у сусідньому селі Ярославка, а середню освіту здобував у м. Козятині. Відзначався з дитинства гарними успіхами в навчанні та великою любов’ю до книги.

Це і визначило його подальшу життєву та професійну долю. Трудову діяльність розпочав у Великочернятинській приклубній бібліотеці Калинівського району Вінницької області, у якій працював протягом 1955-1957 рр. Зрозумівши, що саме це – його покликання, 1957 р. вступив до Харківського державного бібліотечного інституту (тепер Харківська державна академія культури) на бібліотечний факультет, який із відзнакою закінчив у 1961 р. Навчаючись в інституті, брав активну участь в громадському житті закладу, три роки був секретарем комсомольського бюро факультету. За успішне навчання отримував підвищену стипендію.

Перебуваючи з групою своїх однокурсників на практиці у Вінницькій державній обласній бібліотеці ім. К.А.Тімірязєва (тепер обласна універсальна наукова), зарекомендував себе найкращим чином. Здібного, енергійного, активного юнака не можна було не помітити і не оцінити. Тому тодішній директор, Герой Радянського Союзу Іван Митрофанович Філіповський, який дбав про оновлення кадрового потенціалу закладу професійними, перспективними кадрами, запросив його на роботу. Перша посада, яку Лучку А.Й. довірили, була головний бібліотекар по координації. До слова, це нова посада, яка була введена до штату обласних державних бібліотек на виконання рішення ЦК КПРС про покладення контролю за діяльністю бібліотек усіх систем і відомств на Міністерство культури.

У цей період при обласному управлінні культури була створена обласна міжвідомча бібліотечна рада, секретарем якої став А.Й.Лучко. Він здійснював перевірку діяльності державних і відомчих бібліотек, готував доповідні для керівних органів та на розгляд засідань міжвідомчої бібліотечної ради. Разом із відомчими бібліотеками за його активної участі готувалися і видавалися деякі бібліотечно-бібліографічні матеріали, проводилися спільні семінари та інші заняття з підвищення кваліфікації.

1961 р., після ХХІІ з’їзду КПРС, було отримано завдання узагальнити досвід кращої сільської бібліотеки області. Важливу справу доручили тодішньому заступнику директора обласної бібліотеки з наукової роботи Г.К.Смаглу і молодому фахівцю Андрію Лучку. У такому тандемі вони виїхали до Бершадського району, де протягом 5-ти днів вивчали досвід співпраці бібліотеки с. Шляхова з правлінням колгоспу, провідними спе-ціалістами щодо бібліотечного обслуговування трудівників села.

У результаті, побачила світ брошура з досвіду роботи «Бібліотека – колгоспному виробництву», яка вийшла двотисячним тиражем і стала, без перебільшення, настільною книгою книгозбірням не лише Вінниччини, але й інших регіонів країни в роботі з обслуговування спеціалістів і працівників сільського господарства.

Для посилення співпраці з відомчими книгозбірнями, 1962 р. було започатковано університет культури «Книга і суспільство» для працівників обласних, наукових і спеціальних бібліотек, піввіковий ювілей якого відзначається цього року і який продовжує успішно працювати й понині. Першим ректором цього бібліотечного об’єднання на громадських засадах був призначений головний бібліотекар по координації А.Й.Лучко, який і організовував його заняття.

Згодом, з січня 1965 р., А.Й.Лучко був переведений на посаду завідувача науково-методичного відділу обласної бібліотеки.

Методична допомога бібліотекам області у цей період значно активізувалася. Під керівництвом науково-методичного відділу до цієї роботи широко залучалися провідні фахівці всіх структурних підрозділів бібліотеки за відповідними напрямками діяльності. За всіма районами були закріплені куратори з числа найбільш досвідчених працівників бібліотеки. З бібліотекарями області проводилися різноманітні семінари, практикуми, стажування, набувала значення активного робочого органу науково-методична рада, на засіданнях якої розглядалися питання, пов’язані з науковою, організаційною, виробничою діяльністю, а також обговорювалися перспективні та поточні плани роботи, питання стану діяльності бібліотек області. Основна ж увага обласним методичним центром приділялася розвитку та впорядкуванню мережі бібліотек. За активної участі Андрія Йосиповича було розроблено «Зведений перспективний план упорядкування і розвитку сітки масових бібліотек Вінницької області на 1968-

1975 рр.». Можна перелічувати чимало оригінальних ідей та проектів, зініційованих та реалізованих Андрієм Йосиповичем спільно з однодумцями, керівництвом та колективом обласної книгозбірні.

З-під пера Андрія Йосиповича вийшли десятки методично-бібліографічних видань, матеріалів з досвіду роботи, публікацій на сторінках як місцевих часописів, так і загальноукраїнських та союзних професійних журналів і наукових збірників. Найчастіше ж він друкувався у журналі «Соціалістична культура», де, зокрема, за статтю «Фах чи покликання?» здобув особливу винагороду – поїздку в Ленінград. Статті Андрія Йосиповича вирізнялися свіжістю думки, високим професіоналізмом, сміливістю у піднятті проблем бібліотечної галузі.

Досконале знання бібліотечної галузі, креативне мислення, принциповість і вимогливість сприяли тому, що 1968 р. А.Й.Лучка запросили на посаду зав. відділом культурно-освітніх установ, а потім – заступника начальника обласного управління культури, де він опікувався бібліотечними, клубними та музейними закладами Вінниччини.

Але бібліотечна робота, як перша любов, вабила його. Андрію Йосиповичу було не комфортно у статусі чиновника і 12 березня 1974 р., у зв’язку з виходом на пенсію І.М.Філіповсько-го, він обіймає посаду директора «Тімірязєвки». Рівно чверть століття очолював А.Й.Лучко цей авторитетний, творчий колектив, аж до виходу у 1999 р. на пенсію. Було чимало здобутків на цьому нелегкому шляху, були й невдачі та розчарування, нерозуміння керівництва області, але він умів не тільки вистояти у будь-якій складній, навіть критичній, ситуації, але й згуртувати та повести за собою колектив. Якраз у цей період найбільше розкрився його талант креативного менеджера, говорячи сучасною термінологією, людини, відданої справі, вимогливої до себе та підлеглих. За час його керівництва діяльність книгозбірні наповнилася новим змістом, вона продовжувала займати передові позиції з багатьох напрямків роботи.

Вагомий внесок Андрія Йосиповича у розвиток не лише обласної наукової бібліотеки, але й книгозбірень Вінниччини. Це – проведення централізації бібліотечної мережі, посилення інформаційно-бібліографічного обслуговування спеціалістів культури і мистецтва краю, народного господарства, особливо агропромислового комплексу.

Лучко А.Й. чимало зробив для формування регіональної та загальнодержавної бібліотечної політики, брав участь у розробці нормативно-правових та навіть законодавчих документів із питань бібліотечної справи. Серед колег не лише обласної бібліотеки та книгозбірень області, але й далеко за її межами користувався заслуженим авторитетом. Його шанобливо називали «думаючий директор», до нього прислухалися, з ним рахувалися. Знаючи його як людину надзвичайно принципову, навіть іноді безкомпромісну, яка вміє відстоювати власну думку, працівники республіканських методичних центрів та Міністерства культури поважали його, але в той же час і дещо побоювалися його критичних зауважень.

Ще в середині 70-х рр. директор разом із колективом почав бити тривогу щодо необхідності розширення приміщення бібліотеки. Викликано це було значним збільшенням бібліотеч-ного фонду, адже з часу переміщення у 1955 р. із «Мурів», він зріс майже втричі і становив один мільйон примірників на різних носіях інформації. Тому умови зберігання фонду на цей час не відповідали жодним діючим нормам.

Певним стимулом для цього став вихід у світ постанови ЦК КПРС «Про підвищення ролі бібліотек у комуністичному вихованні трудящих і науково-технічному прогресі» (1974 р.). Завдання, поставлені цим документом перед бібліотеками, вимагали не лише додаткових зусиль, але й відповідних умов для їх виконання.

Важко перерахувати всі письмові та усні звернення до владних структур щодо вирішення питання збільшення площ для зберігання фонду і створення належних умов для обслуговування спеціалістів різних галузей народного господарства. Незважаючи на те, що було прийняте рішення Вінницької міської ради народних депутатів про виділення площі під будівництво книгосховища, а згодом розроблена проектно-кошторисна документація, проект цей не був реалізований через відсутність належних коштів. Це було велике розчарування для директора обласної книгозбірні. Проте, розпочалося будівництво нового обкому партії по Хмельницькому шосе, і Лучку пообіцяли, що після переїзду обкому до нової будівлі, приміщення обкому буде передане обласній бібліотеці. Не так склалося, як планувалося. Після розвалу Радянського Союзу бібліотеці запропонували приміщення так званої «Книжки». Від такої пропозиції А.Й.Лучко змушений був відмовитися, адже кабінетна система цієї будівлі зовсім не відповідала умовам роботи бібліотеки. Лучку знову довелося «воювати», в результаті чого бібліотека все ж таки одержала додаткове колишнє приміщення облвиконкому по вул. Леніна, тепер Соборна.

Часто вирішував чимало проблем за допомогою мас-медіа. Його знали всі журналісти Вінниччини, з якими він товаришував, і які допомагали йому публікувати на шпальтах місцевих газет чималу кількість статей про стан та розвиток бібліотечної справи на Вінниччині.

Так, 25 травня 1990 р. під рубрикою «Трибуна делегата конференції» було вміщено велику статтю А.Й.Лучка «Пора нарешті вирішувати», в якій гостро і принципово було розкрито проблеми бібліотеки та байдуже ставлення до них керівництва області. У цей же день Андрій Йосипович виступив на обласній партійній конференції та розповів про серйозні недоліки керівництва культурою з боку обкому партії.

Запускав директор і так звану «важку артилерію» – підтримку читачів та громадськості. Цього року було проведено опитування мешканців міста Вінниці кваліфікованими фахівцями за всіма канонами соціологічної науки про роль бібліотеки у житті вінничан та проблеми її розвитку. 90,8 % із 718 респондентів висловили підтримку бібліотеці і відмітили, що влада зобов’язана допомогти у вирішенні назрілих проблем, незважаючи на економічні труднощі.

Життя продовжувалося, і колектив бібліотеки на чолі зі своїм лідером працював творчо і злагоджено. У цей період була започаткована нова серія бібліографічних видань «Вчені нашого краю» та продовжували видаватися покажчики із серії «Наші видатні земляки». Краєзнавча діяльність ставала одним із пріоритетних напрямків роботи бібліотеки.

Після проголошення Незалежності України, діяльність закладу стала менш заполітизованою, тривала робота з повернення із спецфонду, або, як називали бібліотекарі, «в’язниці для книг», низки видань, які списувалися в попередні роки за наказом Головліту. Таким чином, доступними для читачів стали твори істориків М.Грушевського, М.Драгоманова, письменника І.Дзюби та інших.

Новим змістом наповнилася соціокультурна діяльність. перевага надавалася темам, що висвітлювали історію України, сприяли відродженню народних звичаїв, традицій, обрядів, народних промислів, а особливо – забутих імен. Впродовж тривалого періоду проводився цикл заходів «Повернуті із забуття». Відкривалася для відвідувачів бібліотеки творчість українських письменників В.Винниченка, М.Хвильового, В.Підмогильного, Б.Лепкого, М.Зерова, О.Олеся, Б.Пільняка, Ю.Клена, Є.Плужника та інших. Разом із групою ентузіастів – працівників обласної наукової бібліотеки та прогресивно налаштованою інтелігенці-єю – він вперше на Вінниччині започаткував Стусівські читання, які стали традиційними і проводяться донині.

Висвітлювалися за допомогою друкованого слова такі трагічні сторінки в історії українського народу, як Голодомор, політичні репресії, а також новий погляд на релігію та діяльність релігійних конфесій.

Незважаючи на фінансово-економічні труднощі 90-х рр., директор разом з колективом запроваджував нові форми господарювання, вперше започаткував надання додаткових платних послуг. Досвід вінничан був помічений і тому на базі ДОУНБ ім.К.А.Тімірязєва 1991 р. відбулася Республіканська нарада-семінар, на якій директори обласних наукових бібліотек України обговорювали спільні проблеми, викликані тогочасни-ми соціально-економічними умовами.

Лучко А.Й. як керівник обласного методичного центру і просто професіонал уболівав за діяльність не лише обласної наукової бібліотеки, але й книгозбірень області, котрі у цей період переживали значну фінансову скруту, яка особливо стала відчутною у середині та другій половині 90-х. І навіть незважаючи на те, що 1995 р. був уперше прийнятий Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», кризові явища в бібліотечній галузі наростали. Тому директор спільно з тодішнім керівництвом обласного управління культури надіслали «Звернення працівників культури і мистецтв Вінниччини до органів державної влади усіх рівнів, господарських керівників», проникнуте турботою за стан справ у галузі та прагненням їх покращити.

Розуміючи, що від кадрів залежить левова частка успіху колективу, директор дбав за підбір, розстановку, виховання та навчання працівників. За його керівництва понад 80% бібліотекарів мали фахову освіту, проводилися заняття з підвищення кваліфікації, діяв університет культури «Книга і суспільство», створювалися умови для працівників, які здобували вищу фахову освіту на заочній формі навчання. У його арсеналі – отримання 10 місць у гуртожитку обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, кооперативні квартири для працівників бібліотеки та надання матеріальної допомоги для їх виплати малозабезпеченим співробітницям.

Незабутнім було свято, організоване директором у 1997 р., приурочене 90-літтю заснування ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва, яке пройшло за участю керівництва області, управління культури, представників закладів культури і мистецтв міста, ділових партнерів, ну і, звичайно ж, усього колективу та ветеранів бібліотеки. Активну участь взяв Андрій Йосипович у відзначенні першого Всеукраїнського дня бібліотек 30 вересня 1998 р., започаткованого на виконання Указу Президента України.

Але найважливішими здобутками за роки його директорства, як відмічав сам Андрій Йосипович, було переведення працівників на першу групу з оплати праці, здобуття бібліотекою статусу державної та універсальної, що дало змогу відкрити додаткові спеціалізовані відділи та значно розширити 1990 р. її приміщення в будівлі колишнього облвиконкому.

Лучко А.Й. умів бачити перспективу, намагався йти не лише в ногу з життям, але й випереджати час, щоб бібліотека, бібліотечна справа не залишалися на узбіччі. Тому й підтримав проектну діяльність, завдяки чому бібліотека однією з перших в Україні 1995 р. отримала свій перший грант від Міжнародного фонду Євразія вартістю $19535, а, відтак, активізувала модерні-зацію бібліотечно-бібліографічних процесів та увійшла у світо-вий інформаційний простір через мережу Інтернет. З того часу проектна діяльність бібліотеки набувала все більшого розпов-сюдження. Він підтримував новаторські ідеї працівників бібліотеки і сам був їх генератором.

Мудрим виявилося рішення Андрія Йосиповича щодо придбання книг Мегапроекту «Пушкінська бібліотека», ініціатором і організатором якого став інститут «Відкрите суспільство», а згодом до нього підключився Джорж Сорос. Це дало змогу, причому в умовах фінансової кризи, за половину вартості придбати для бібліотеки цінні видання з різних галузей знань. Бібліотекою протягом 2000-2002 рр. отримано 2,5 тис. документів на різних носіях інформації, де переважали книги високої поліграфічної якості, різноманітної тематики на суму 51,1 тис. грн. Ця колекція і до сьогодні залишається «золотим фондом» бібліотеки.

Перелік добрих справ, які здійснив разом із очолюваним колективом А.Й.Лучко за чверть століття, можна продовжувати. Але, враховуючи те, що вийшла монографія з історії ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, де детально описано й період діяльності бібліотеки за роки керівництва нею Андрія Йосиповича, немає потреби у більшій деталізації їх у даній статті.

Діяльність Андрія Йосиповича не вичерпувалася лише професійними обов’язками. Він активно займався громадською роботою, зокрема в різні роки обирався депутатом Вінницької міської ради, заступником голови обласного Товариства любителів книги (стояв біля витоків його створення), членом Товариства охорони пам’яток історії і культури, Колегії обласного управління культури, Президії обласного комітету профспілки працівників культури, позаштатним кореспондентом обласного радіо й газети “Вінницька правда» тощо. Був членом Комуністичної партії України. Безпосередньо у бібліотеці він упродовж багатьох років проводив з колективом політзаняття.

За свою багаторічну, сумлінну працю, високий про-фесіоналізм, А.Й.Лучко відзначений багатьма нагородами –

це численні Почесні грамоти різного рівня – обласного, всеукраїнського та союзного. У 1971 р. він отримав медаль «За доблестный труд», 1975 – «За активну участь в охороні пам’ятників Великої Вітчизняної війни», 1981 – орден «Знак Почета», 1987, до 50-річчя від дня народження, йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури УРСР», а до 100-річчя заснування бібліотеки, у 2007 р., його нагороджено Грамотою Верховної Ради України.

Перебуваючи на заслуженому відпочинку, Андрій Йосипович не полишав зв’язків з бібліотекою. він переймався її діяльністю, давав цінні поради молодим фахівцям, іноді й піддавав критиці певні недоліки у роботі колективу. У ході підготовки до 100-річчя з часу заснування обласної наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва, став членом авторського колективу та взяв активну участь у написанні монографії «Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення», яка побачила світ у кінці 2007 р. та отримала схвальну оцінку науковців, керівництва та колег не лише області, але й всієї України.

З ініціативи теперішнього директора Н.І.Морозової, був знятий фільм про бібліотеку «Всесвіт. Книга. Ми», у якому червоною ниткою проходили спогади її ветеранів, у тому числі А.Й.Лучка.

Працюючи у бібліотеці, Андрій Йосипович зустрів свою долю – співробітницю Валентину Каленську (Лучко), яка також все трудове життя віддала улюбленій «Тімірязєвці», пройшовши шлях від молодшого бібліотекаря до завідуючої відділом міжбібліотечного абонементу. Очолюваний нею підрозділ був одним із кращих в Україні та знаний далеко за її межами. 29 червня 2012 р. Валентина Вацлавівна також відзначила свій 75-літній ювілей, але, на жаль, уже без свого вірного друга, коханого чоловіка Андрія.

Прожили Андрій Йосипович і Валентина Вацлавівна в парі понад чотири десятиліття, виростили чудового сина Олега та двох онучок – Вікторію і Вероніку.

Найщасливішим, за словами самого Андрія Йосиповича, був для їхньої родини 1967 рік, коли подружжю виповнилося по 30 років. Перш за все, у них народився син Олег, отримали квартиру, а Валентина Вацлавівна закінчила інститут і одержала диплом фахівця з вищою бібліотечною освітою.

Та, на превеликий жаль, невблаганна смерть на 72-му році, обірвала життя А.Й.Лучка.

Ми згадуємо Андрія Йосиповича не лише як вмілого керівника, гарного сім’янина, але й як людину різносторонніх інтересів. У першу чергу, це його пристрасть до садівництва і городництва. На чотирьох сотках землі вони з дружиною вирощували урожай різноманітних овочів та фруктів і все це з використанням сільськогосподарської науки (тепер доглядає їхню ділянку сама Валентина Вацлавівна – з великої любові до землі та в пам’ять про Андрія Йосиповича). Друге велике захоплення Андрія Йосиповича – шахи. Багато читав, знав напам’ять і часто декламував вірші своїх улюблених поетів, найперше О.Блока.

Якою б справою не займався наш ювіляр, він віддавався їй сповна.

Найбільше цінував у людях чесність, принциповість, професіоналізм. На його думку, потрібно бути таким фахівцем, щоб твою професію ніколи не піддавали сумнівам. І ще вважав, що в житті треба перемагати розумом.

Авторський колектив

Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва

У ПАМ’ЯТІ КОЛЕГ…

* * *

А.І.Левицький,

директор Вінницької обласної філармонії,

заслужений працівник культури України


Відданий бібліотечній справі
До 75-річчя від дня народження
Андрія Йосиповича Лучка
бібліотекознавця, колишнього директора Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва,
заслуженого працівника куль

  1. Зміст
  2. Яскравий представник бібліотечної професії
  3. Його життя – взірець служіння Книзі, Бібліотеці
  4. Напередодні 75-річного ювілею знаного діяча культури
  5. У РІДНИХ СЕРЦЯХ ЖИТИМЕШ ВІЧНО…
  6. До свята – ще б оптимізму та підтримки
  7. Перелік основних видань і публікацій А.Й.Лучка

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше