ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



«В життя іду, неначе в пісню»
(Біобібліографічний покажчик до ювілею поетеси, дитячої письменниці Ганни Танасівни Чубач)

Версія для друку

 Управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва

 

Наші видатні земляки

 

«В життя іду, неначе в пісню»

(Біобібліографічний покажчик до ювілею поетеси, дитячої письменниці Ганни Танасівни Чубач)

 

 

Вінниця, 2010


УДК 016: 8У(477.44)

ББК 91.9: 83.3(4 УКР-ВІН)6-8 Чубач

В 11

Відповідальна за випуск Н.І.Морозова, директор Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

 

«В життя іду, неначе в пісню»: (біобібліогр. покажч. до ювілею поетеси, дит. письм. Ганни Танасівни Чубач) / Вінниц. ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва; уклад.: О.Кізян, Л.Борисенко; авт. ст.: «Мовою серця» І.Дзюба, «Ганна Танасівна Чубач – поетеса, заслужений діяч мистецтв України» Н.Гнатюк; ред. М.Спиця; відп. за вип. Н.Морозова. – Вінниця, 2010. – 88 с.– (Сер. «Наші видатні земляки»).

Біобібліографічний покажчик присвячений видатній українській письменниці, нашій землячці Ганні Танасівні Чубач. Посібник містить статті І.Дзюби та Н.Гнатюк, у яких розкривається творча біографія поетеси, аналізується її творчість. Бібліографічна частина видання знайомить користувачів з історією видання творів Г.Т.Чубач та літератури про неї, починаючи з середини 60-х рр. ХХ ст.

Покажчик розрахований на науковців, літературознавців, краєзнавців, бібліотекарів, студентів гуманітарних вищих навчальних закладів, усіх, хто цікавиться творчістю цієї самобутньої багатогранної поетеси, талановитої дитячої письменниці, на вірші якої створено чимало пісень.

© Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва, 2010


Від укладачів

Біобібліографічний покажчик «В життя іду, неначе в пісню» знайомить користувачів із життєвим шляхом і творчим надбанням відомої української поетеси, авторки слів і музики багатьох самобутніх пісень, талановитої дитячої письменниці і перекладачки Ганни Танасівни Чубач, яка народилася 6 січня 1941 р. у с.Плоске Мурованокуриловецького району на Вінниччині.

Відкривають посібник статті «Мовою серця» Івана Михайловича Дзюби, Героя України, українського літературознавця, критика, громадського діяча та «Ганна Танасівна Чубач – поетеса, заслужений діяч мистецтв України» Ніни Юхимівни Гнатюк, лауреата літературних премій імені Михайла Коцюбинського і Павла Тичини, заступника Голови Міжнародного Вінницького земляцтва у м.Києві.

Бібліографічна частина видання складається з двох розділів «Твори Г.Т.Чубач» та «Література про Г.Т.Чубач».

До першого розділу включені твори Г.Чубач, у тому числі й рецензії та відгуки на її поетичні збірки, які подані у хронологічному порядку і розміщені за схемою: окремо видані книги і твори, надруковані в періодичних виданнях, збірниках. Відібрані матеріали представлені у таких підрозділах: «Поетичні збірки», «Поезії, надруковані у збірках та періодичних виданнях», «Твори для дітей» («Окремі видання», «Публікації в часописах та дитячих збірках»), «Пісні на слова і музику Г.Чубач», «Переклади творів Г.Чубач», «Публіцистика, інтерв’ю, передмови до книг», «Ганна Чубач як перекладач».

Документи про життєвий і творчий шлях поетеси подані за алфавітом авторів або назв творів, описаних за назвою. Окремо виділений підрозділ «Нагороди, премії», який містить публікації про державні нагороди та літературні премії, якими нагороджена чи номінована письменниця.

Підрозділ «Поети про Ганну Чубач» подає вірші, дотепні літературні пародії, епіграми на Г.Т.Чубач, у тому числі й поетів-земляків.

Джерелами розшуку для посібника були державні літописи книг, газетних, журнальних статей, нот, фонди Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, Національної парламентської бібліотеки, електронні каталоги бібліотек України та Росії, бібліографічні покажчики.

Висловлюємо щиру подяку Ганні Танасівні Чубач за плідну співпрацю у підготовці посібника та надані фотоматеріали з власного архіву.

До видання включено літературу, що виходила з середини 60-х рр. ХХ ст. до 15 листопада 2010 р., а також джерела на електронних носіях та з мережі Інтернет. На жаль, з об’єктивних причин, ряд публікацій не вдалося опрацювати de visu.

Посібник розрахований на широке коло користувачів – літературознавців, мовознавців, вчителів, вихователів дитячих садків, бібліотечних працівників, студентів, усіх, хто досліджує або цікавиться творчістю цієї талановитої поетеси, улюбленої дитячої письменниці, ліричні вірші якої покладені на музику і стали популярними піснями.

Відгуки та побажання надсилайте на адресу:

 

21100, м.Вінниця, вул. Соборна, 73,

Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва.

Відділ довідково-бібліографічного

та інформаційного обслуговування.

Тел.: (0432) 351-104

Факс: (0432) 352-394

e-mail: bibliogr@library.vn.ua


Мовою серця

Поезія має не одне (як інколи здається прихильникам тієї або іншої манери), а безліч облич. І всі – справжні. Якщо це поезія.

У справжність поезії віриться, коли бачиш, що вона не боїться здатися комусь неоригінальною. Приміром, давно вже віддано на поталу пародистам і спогади про «босоноге дитинство», і ностальгію по селу, і бідкання про незвичність міського життя для дитини полів та лісів. Проте зацитькане – живуче. Випростується, мов потоптана трава, то в одного, то в іншого поета. Ось і Ганна Чубач, наче й гадки не маючи про таку недоречність, раз у раз вертається у босоноге ж таки дитинство, виливає сум за селом, сповідається у своїй душевній неприжитості у великому місті. І слова її такі щирі, безсумнівні й довірливі, що якось усе саме собою стає на свої місця. І розумієш, що все те є і довго ще буде однією з неминущих і великих тем нашої літератури, бо все те – частка життя, реальність людських доль, яких не обминеш.

Втім, це лише одна з тем поезії Ганни Чубач, переважно перших збірок, і далеко не головна. Ні ця, ні будь-яка інша не є якимсь її спеціальним «амплуа». В одній із ранніх поезій вона так заявила свій діапазон: «Усе, що нині буйно зацвіло, не обминає моя тиха лірика». Не дуже рафіновано сказано, але властиву їй простодушну відкритість до світу характеризує.

Радо звертається поетеса до громадянських мотивів, проте громадянське світовідчуття здебільшого для неї не є чимось виособленим, воно – складник її цілісної поетичної натури.

Ці вірші постають у неї не стільки як соціальна тема, скільки в контексті роздумів про долю свого покоління, досвід народу і свій власний – з пам’яттю тяжкого повоєнного дитинства («Спогад такого дитинства. Навіть деревам болить»), з болючими думками й роздумами про батька, якого не знала («Я до народження зосталась сиротою...»), зі своїми вже материнськими клопотами й уболіваннями про те, щоб наші діти не знали війни.

На такому ж особистісному, автобіографічному «замісі» формуються й інші мотиви її творчості. Відчуття Батьківщини виростає з живого образу рідного краю, подільського села, річки Немії, з пісні, яка скрізь тебе розшукає й не відпустить, зі спогаду, в якому «плаче небо у гніздо лелече», зі сну, в якому «глина ожива» і знов стає «побіленим причілком».

Гострі грані душевного приживання у великому місті («Вивчаю короткі зупинки, Купую «щасливі» квитки. У кінчик легкої косинки Ховаю рум’янець щоки. Дівчата у сукнях шовкових Розказують щось про кіно. Звикаю до іншої мови. Тривожно дивлюсь у вікно... Щодня метушня перехожих, Розмірений стукіт коліс. А десь, наче Церква порожня, Стоїть позолочений ліс») – теж мають виразно автобіографічну позначку, не кажучи вже про радощі та гіркоти кохання.

Не тільки обрії, а й емоційний регістр поетичного світу Ганни Чубач прямо, без складних опосередкувань – це ж відчувається, – «виводяться» з її людської особистості, з її вдачі. А вона, як видно, вразлива, але не нестямна, чуттєва, але не бурхлива, щира, але не нав’язлива. Одне слово, в її поезії стверджує себе здорова народна вдача – палка, та з природною згодою душі й глузду, з природною мірою внутрішньої рівноваги. Рівновага ця не є і не може бути спокоєм, погамованістю. Вона – лиш душевна надійність, що гарантує повернення до самої себе в усіх переживаннях, пригодах серця, досвідах почуття.

Саме почуття, а не афекти, є основним фактором душевного життя ліричної героїні цієї поезії. Вони ж, на відміну від афектів, – стійкі, сталі види емоційного ставлення людини до явищ дійсності, свого роду гармонізація суб’єктивного та об’єктивного.

Тому поетові почуття підвладний і суб’єктивний, і об’єктивний тон, тоді як поет афекту користується переважно суб’єктивним.

У виразно ліричної Ганни Чубач знайдемо й елементи об’єктивного, епічного письма. Мабуть, точніше було б назвати її поезію ліро-епічною, їй вдаються фабульні вірші, вона уміє вималювати подію, постать, вдачу. Особливо – народну вдачу, відчутну насамперед у матері, сестрі, бабусі, інших рідних. Залюбки вводить у вірш діалог, вдається до розмовних мазків. (Ось один із зразків – невеличка поезія «Найрідніші голоси»: «Дозвольте вас, бабуню, Як є намалювати. У вас красиві очі і руки вузлуваті!» «Авжеж, – бабуня мовить. – Малюй, моя дитино! Дивилась в небо довго – Та й маю очі сині. Робила всю роботу – Та й руки вузлуваті. Сідай тамо, навпроти, Та й будеш малювати. Охоту, як роботу, Не можна відкладати!»).

Проте об’єктивний зміст у неї майже завжди суб’єктивно емоціоналізований – завдяки отій «приналежності» матеріалу поезії особистій долі ліричної героїні, завдяки безпосередності і високій інтенсивності переживання. Тут варто відзначити цінність безпосередньої емоційності за умов зростаючої деемоціоналізації, раціоналізації життя, розпорошення чуттєвого потенціалу людини – цінність не лише внутрішньоестетичну, а й загальнокультурну.

Поетична образність, метафорика, афористичність і картинність мови – все це може мати різне джерело і характер. В одних поетів жар інтелектуальної напруги запалює душу і надихає пристрастю слово, у других – художня воля громадить когорту образів, у третіх – мовна тканина вільно підлягає пластиці безпосереднього почуття. Це останнє маємо і в кращих поезіях Ганни Чубач.

У почутті, як такому, є щось художнє. Воно промовляє не інформацією, а образами. Найбільше ж із почуттів – любов – є і найбільшим художником. Недарма Ганна Чубач упевнена: «Жінки стають поетами з любові». Принаймні щодо неї самої це, безумовно, так. На любов для неї доля не поскупилася, відміряла щирою мірою. Є в неї така поезія – «П’ята пора» (у збірці «Ожинові береги»). У ній вона кидає свій жіночий виклик безутішному поділові року на чотири пори: «А я собі наміряла (нівроку!) Ще п’яту пору з назвою – кохання». І ця п’ята пора року для неї найблагодатніша. В сучасній українській поезії Ганна Чубач – природний лірик кохання, з найбагатших.

У ліриці кохання, інтимній ліриці Ганни Чубач відчуваєш правду жіночого серця. Поетеса далека від бажання здаватися значимішою, прибирати виграшну для сторон¬нього споглядання позу, приміряти театральний реквізит пристрасті. Нею рухає лише потреба висловити почуття, яке її переповнює.

Справляє враження багатство образів кохання, сюжетів кохання у Ганни Чубач. Здебільше жіноча інтимна лірика розробляє мотив однолюбства, різні грані стійко заадресованого почуття, невичерпність образу коханого. Мінливість і невловимість об’єкта кохання, «перебір варіантів» бувають привілеєм певного роду чоловічої любовної лірики; при цьому нерідко почуття втрачає свою патетику і набуває більше артистизму, аж до грайливої іронії.

Трохи інакше у Ганни Чубач. Тут головне – невтоленність серця, «нескінченність» кохання (або й недосяжність: його здійсненню заважають то житейські обставини, то його власна невідповідність своїй мірі, ідеалові). Воно немовби щоразу починається заново й заново, і щоразу це нове життя, нова доля. Скільки облич, скільки доль у її кохання?

Перше – безоглядне у своїй цнотливості й зворушливій красі безпорадності, дівоче кохання, про яке не говорять, лиш по багатьох роках ностальгічно згадують: «Твої очі ясніючі, Твоїх весен розлив Я любила не вміючи – Так ніхто не любив» (ремінісценція із Сосюри свідома, оговорена в епіграфі).

Незважливе, сторожке кохання на відстані чужих років, кохання швидше із романтичної заінтригованості далеким ідеалом, ніж з пристрасті: «Я вам написала листа... Не знаю: простіть чи пробачте. На літечко – злива густа, На вас – моя юність невчасна».

Зболене жіноче кохання, в якому жага бореться з гордістю, і в боротьбі почуттів перемагає відданість, у якому так невимовно поєдналися і пристрасть, і кривда, і ніжність, і жертовність: «Жену і кличу. Жду і проклинаю. А ти – помовч. А ти – прости мені. Я не люблю – до рани прикладаю. Згадавши дні веселі та сумні...»

Запаморочливе кохання спраглого літа, що лишило по собі тоскне сум’яття душі: «І відкрив гарячу душу, Серце навпіл розколов. І повірити примусив. А пові-рила – пішов. Він пішов. Сльози не витер. Слід згубився на землі. Серед літа такий вітер! Серед літа, серед лі...»

Кохання, яке не відбулося і вічно болітиме втраченою можливістю щастя: «І ніхто нам в світі не простить, Що раніше не зустрілись ми».

Кохання, яке, перебувши розлуки, забуття і прокляття, вертається через роки: «Сто раз тебе Забуду і загадаю. Сто раз тебе Навіки прокляну. В сто перший – Знову ніжно обіймаю, Ховаючи під хустку сивину».

Пізнє – смутливе й трохи насторожене, зате і чуйно-вдячливе: «З напливом смутку ця моя любов – На тиху радість напливають тіні. І я кажу тобі слова осінні: – У тебе, любий, руки збайдужілі, В твоєму серці охолола кров... А ти мені прощаєш і мовчиш. А ти мене і слухати не хочеш. Лише на землю опускаєш очі...»

Мало не кожен вірш Ганни Чубач про кохання – це своя, особлива ситуація, «пригода серця», особливі вдачі героя і героїні (у таких її віршах завжди живуть двоє; це коротенькі драми на дві діючі особи), особливий малюнок їхніх темпераментів і сюжет стосунків, особлива доля почуття...

З цього зрозуміло, що йдеться не про емпіричну біографію авторки, а про життя жіночого серця взагалі. Не про житейську достеменність, натуральний факт, а про «можливе», що стало правдою душі як реалізація в поетичній уяві її потенцій.

Коли ж порушується цей естетичний закон, тоді на перший план виступає випадковість особистого, що тягарем факту пригнічує і здрібнює свободу самобуття ліричного «я». Але це трапляється у Ганни Чубач (в інтимній ліриці) рідко.

Здебільше ліричне «я» перевищує емпіричну особистість, сила почуття робить авторку більшою за саму себе:

В мені багато є любові,

багато...

Більше, ніж мене.

У цьому чудовому вислові – ключ до розуміння «невичерпності» лірики кохання Ганни Чубач. Усі ці десятки образів, «облич», сюжетів кохання – це одне, не до кінця втілене почуття, яке не може себе остаточно виразити; може, одне незнайдене кохання. Це одна мука, яка не дістала втілення. Та висока міра, якої не сягнулося, мрія, що не здійснилася, хоч не раз так справдешньо торкалася серця. Це невтишиме бажання бути впізнаною в житті отим одним-єдиним і тим самим знайти саму себе: «Впізнай! Гукаю крізь усі роки, Бо як мені невпізнаною бути?».

Таке однолюбство, така вірність – не менші, ніж у ліриці, яка оперує чітким і незмінним іменним адресатом, навіть юридично оформленим.

У царині інтимної лірики поезія жіночного серця становить свій особливий, самобутній світ. Вона безпосередніша, «оголеніша», беззахисніша та безоглядніша за «чоловічу» лірику. У всякому разі, вона по-своєму розковує душу, по-своєму збагачує суттєвою радістю і болем, немовби розвиває нашу власну здатність жити серцем – таку потрібну і «дефіцитну» за умов повсюдних скарг на раціоналізм і прагматизм, оскудіння душ. Вона плекає красу чуття, благородство стосунків між людьми.

Інтимна лірика такого характеру, як у Ганни Чубач, не ізолює ліричне «я» від світу, а, навпаки, душевніше пов’язує з ним. Бо поетично інтерпретована любов – це протилежність егоїзмові. Це школа людської солідарності і самопосвяти. Навіть любов нещаслива, невдала, нездійснена. В ній не кривда, гнів, мстивість, а жаль і навіть співчуття до зрадливого коханого за його сліпоту. «Знайдеш кращу (іншу) дівчиноньку з чорними бровами, та не знайдеш тої правди, що була між нами», – ці глибокі слова з народної пісні могли б бути епіграфом Ганни Чубач до її поезій нещасливого кохання. Втім, чи нещасливого ж? Чи взагалі кохання буває щасливе і нещасливе? Воно просто буває, і в ньому все. І коли минає, то лишає радощів не менше, ніж жалю, лишає світ спогадів, що його ніяким словом не обіймеш. Цей світ Ганна Чубач виповідає і виповідає у своїй ліриці – і виповісти не може.

Радує багатогранність її переживань, не підвлад-ність душі якимось «установкам», що нав’язують той чи інший тип реагування. У Ганни Чубач – ціла гама емоцій та оцінок, між якими немає чіткої межі. Тут – і кара серця, може, єдина благородна кара – не визнати за ним права на спільний спогад: «Час – не лікар, Час – філософ... Як зустрінемось тоді? Серце пісню заголосить Про обмани молоді. Але я, зібравши силу (В помсти сила є своя), Прошепчу: «Не вірте, милий, То не я була, Не я!» Тут і прокляття, але якесь «ритуальне»: «Невірного за зраду прокляну», – швидше пісенне, ніж особисте.

Вдача ліричної героїні Ганни Чубач – суто народна: щира, довірлива, сердечна. Це добра і надійна людина. Не знає дрібничковості й розрахунку, зате знайомі їй хвилини нестримних поривань і відчайдушності: «Як пити – то напитися. Як бігти – доганять. Як впасти та забитися, То з доброго коня!» Але це швидше азартний душевний настрій, під хвильку, аніж крайнощі егоцентричної поведінки. Бо над усім панує, знов-таки в дусі народної вдачі, велике душевне здоров’я, що дає міру та рівновагу і в радощах, і в горі.

Ота народна вдача ліричної героїні – з доброю основою традиційності. На ній печать нашої доби. У плані суто інтимному це відчувається в характері незалежності, в ціннісних орієнтирах партнерства: «...І марне вірити, Що власне «я» підкорить «ти». Коли нема з ким сили міряти, Тоді ми кажемо: «Прости». Коли зійдемось, як належить, І горде «я», і гідне «ти», Тоді ми просто – незалежності, Тоді ми просто – два світи». У ширшому плані це виявляється, зокрема, в розкутості ліричної героїні, відкритості до світу...

Змістом внутрішнього життя стають переживання, що збагачують часові і просторові виміри душевного досвіду. Часто вони пов’язані з мотивом «доріг», таким органічним для багатьох сучасних поетів. У Ганни Чубач він звучить своєрідно: без великої патетики і самоствердної «програмності», а якось ніби трохи й сором’язливе визнання своєї непосидющості, свого потягу в світи (як вияву потреби відчуття країни), в тоні теплої інтимної зрідненості з просторами і життям країни.

Авторка у своїх мандрах прилучалася і до життя інших народів, зокрема «малих», виявивши сердечне розуміння їх – більше за звичайну, мимоволі поблажливу зичливість чи природне захоплення зникаючою екзотикою.

Карта країни оживає для Ганни Чубач у багатьох особистих, громадських, історичних переживаннях. Скрізь, де вона бувала, залишалася частка її серця. Та й бувала вона там не випадково. На Волині – шукала могилу батька, що пропав безвісти у Велику Вітчизняну війну, і знову пережила біль від несправедливості самого поняття «без вісті пропалий»: «Не був же він на світі безіменний, Коли Вітчизну хмари облягли!»

В Орську по-новому відчує заповіт великого Кобзаря, ту відповідальність, що «Прийде і стане Словом при душі». У тихому Тамбові почує «братерську мову» невеличкої річки Цни. І так через безліч особистих переживань...

Торкає серце світу глибина

Високим словом –

Батьківщина-мати.

Мати...

Це слово звучить у Ганни Чубач нечасто. У ньому вся любов і багато болю. Це той біль, що добре знаний поколінню, чиї матері ставали вдовами у двадцять і двадцять п’ять, віддавали останню крихту голодним дітям, орали собою, стягувалися на позику, виводили малечу «в люди», раділи кращому життю і вмирали «на серце», залишивши нас «з серцем, повним несплатних боргів». Одну з таких материнських доль побачимо у Ганни Чубач у циклі «Долина матері».

Але слово «мати» звучить і по-іншому – в контексті теми власного материнства. Лірична героїня ще далека від того, щоб підводити риску під своєю жіночою долею, її молоде серце ще живе власними пристрастями й надіями, але вже її наздоганяє інша молодість – доньчина, змушує зупинятися й озиратися назад. І доводиться давати поради, до яких ще недавно сама не дуже дослухалася... Розмова з донькою – це трохи і розмова з собою, спроба з’ясувати себе саму. Вона мати, але ще трохи наче й ровесниця, а це злагіднює неминучу гіркоту непорозумінь, невідповідності.

Проте є й безсумнівні цінності, є те, що вона може заповісти – не від себе, а від самого буття народу:

І, все-таки, дочко, з любові

Хай виросте мудрість твоя.

З любові до спілого вітру,

До рідного слова, до зір,

З любові до цілого світу,

Що з вічних тривог матерів.

Тема материнства пов’язана у Ганни Чубач з мотивами зміни поколінь, переростає в тему плинності і вічності буття, тему змінності і спадковості духовних, моральних, звичаєвих цінностей.

Можна відзначити багатоманітність форм віршування, композиції, «жанру» вірша. Є в неї вірші – розмови з читачем. Є вірші – оповіді. Є співанки в манері, близькій до народної. Є майже естрадні репризи.

Часто і вдало використовує Ганна Чубач народну форму потроєння мотиву (питання, відповіді, образу) – наприклад, у поезіях «Біль», «Самотність», «Скрізь мої рідні пороги», «В час, коли буря холодна мела..» та ін. Ця форма дає можливість поєднати глибоку емоційність, що досягається нагнітанням семантичних і ритмомелодичних повторів, з узагальнюючою думкою, зі своєрідною фольклорною філософією, закладеною «в стягненні» сюжету долі до трьох послідовно альтернативних або паралельних епізодів.

На тлі переважної уваги сучасної поезії до метафорики і подекуди збайдужіння до ритмомелодики та строфіки – слід відзначити багатство і різноманітність останніх у Ганни Чубач. Зокрема, вона вдало використовує дво-тристопові ямби, хореї, анапести, дактилі, взагалі короткорядкові форми, такі органічні для її фольклорно-пісенної образності й афористичності: «Освячуюсь красою, як росами земля. То літо із весною, То з осінню зима. Прогаяну хвилинку (і вранці, і вночі) Несу, як соломинку Мурашка на плечі». Або: «Як немає печалі, Як немає біди, То на тихих причалах Тягне цвіллю води». Любить вона й строфічні повтори-зачини (анафори), повтори-закінчення (епіфори), поєднання того й другого (сімплоки), повні або часткові, – такі характерні для народної і класичної нашої поезії. І вони їй часто напрочуд вдаються – вірш звучить і дзвінко, і емоційно, і повнодумно в тісноті словесній: «Як хвиля попід кладкою, Про вірність гомониш. А я тебе відплакала – Не тішиш, не болиш. Із ніжною довірою Торкаєшся до рук. А я тебе відміряла Тривогою розлук. Як хвиля попід кладкою. Як вітер у саду. А я тебе відплакала На радість чи біду?»

Взагалі, на прикладі поезії Ганни Чубач ще раз бачимо всю естетичну актуальність, невмирущість поетики фольклору, коли її елементи засвоєно органічно, а не взято напрокат.

Уся ж вона – спроба виразити глибину і неминучість своєї приналежності поетичному слову, в якому знаходять вихід усі радощі й болі життя.

Закінчити хочу віршем, якому сама Ганна Чубач, може не надавала розширювального значення, але який цього значення набуває – через неминучість коли не вільного, то невільного, то свідомого, то півсвідомого діалогу кожного поета з читачами і критикою:

І з людьми, і в самотності –

Наче пташка у гаю:

Витру сльози непрохані –

І співаю, співаю...

У сумних – тільки спогади,

У веселих – надія.

Перехоплюю погляди:

«А співати ж не вміє!»

Може, голос мій тихий.

Може, слух не прекрасний.

ТА СПІВАЮ, ЯК ДИХАЮ,

І старих, і сучасних.

Неспівучі най хмуряться,

Най собі насміхаються.

Я СПІВАЮ, ЯК МОЛЯТЬСЯ,

ЯК НАВІКИ ПРОЩАЮТЬСЯ.

Хіба що можна уточнити: голос у неї не тихий, швидше дзвінкий, і співається їй стільки ж у журбі, скільки й у радості.

Іван Дзюба

(Передрук з кн.: Хустка тернова: поезії / Г.Чубач. – К.: Золоті ворота, 2009.)

 

Ганна Танасівна Чубач – поетеса, заслужений діяч мистецтв України

Ганна Танасівна Чубач народилася 6 січня 1941 року у хліборобській родині в с.Плоске Муровано-куриловецького району на Вінниччині.

На долю родини (батько загинув у перші дні війни) випало багато лиха з воєнного та повоєнного життя.

Дівчинка тиха, доня вдовина,

Колись малювала червону калину.

А вітер з-за обрію хмарами дихав:

Навіював горе і лихо за лихом.

І хоч життя було нелегким, майбутня поетеса сприймала його у світлих кольорах: любила малювати, співати, вигадувала казочки. Середню школу, Український поліграфічний інститут ім. Івана Федорова закінчувала вечорами. Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. Максима Горького (Москва) – на стаціонарі. Працювала у газеті «Літературна Україна» та журналі «Дніпро».

Авторка понад 77 збірок віршів для дорослих і дітей, 500 ліричних і дитячих пісень, сотень авторських радіопередач та концертних програм (пісень на власні мелодії).

Заслужений діяч мистецтв України, кавалер ордена «За заслуги» III ступеня. Відзначена літературно-мистецькими преміями імені Павла Усенка, Євгена Гуцала, Марусі Чурай та Міжнародною премією «Дружба». Г.Т.Чубач – співзасновник і член правління Спілки жінок України, радник Всесвітніх конференцій «Література: ХХІ вік» (Вашингтон, США).

Творчим і життєвим девізом поетеси є рядки-заспів до збірки «Серед зневір і сподівань»:

Найвища мудрість: просто жити

І не боятися смеркань.

І вірить в пісню, як в молитву,

Серед зневір і сподівань.

У 1970 році побачила світ перша збірка Ганни Чубач «Журавка», а 2010 року – книжка поезій «Тернова хустка». Між цими двома виданнями – сорок років напруженої творчої праці, невтомного шукання в безмежному океані української мови тих найдобірніших, найточніших, найвагоміших слів, що здатні торкнутися найпотаємніших струн людської душі, схвилювати, наснажити людину, пробудити у ній світле і добре.

Багатьом тисячам читачів полюбилися поетичні збірки нашої землячки «Жниця», «Святкую день», «Житня зоря», «Літо без осені», «Небесна долина», «Очі матері», «Дзвінка ріка», «Озвучена печаль» та інші видання лірики.

А дитячі книжки цієї талановитої поетеси розходяться величезними тиражами, витримують десятки перевидань. Тому Ганна Чубач не просто відома, а улюблена поетеса як дорослих, так і маленьких читачів. Її вірші переписують в альбоми, розміщують на листівках і в народних календарях, звучать по радіо і телебаченню.

Поетичні і пісенні вечори Ганни Чубач збирають повні зали у багатьох містах України, в тому числі у Вінниці і Києві. Пісні на її вірші виконують народні артисти України: Віталій та Світлана Білоножки, Іво Бобул, Оксана Білозір, Мар’ян Гаденко, заслужені артисти України Іван Красовський, Віктор Кавун, Віра Галушко, Ірена Захарко, Станіслав Городинський та інші відомі співаки. Пісні Ганни Чубач були у репертуарі всесвітньовідомих співачок Діани Петриненко та Раїси Кириченко.

У листі до поетеси знаменитий співак Іван Козловський писав: «Дуже цінне Ваше поетичне обдарування, яскраве і багатогранне».

А видатний літературознавець, Герой України Іван Дзюба у статті «Мовою серця», вміщеній у новій збірці Ганни Чубач «Хустка тернова», пише: «Вдача ліричної героїні Ганни Чубач – суто народна: щира, довірлива, сердечна. Це добра і надійна людина… Взагалі, на прикладі поезії Ганни Чубач бачимо всю естетичну актуальність, невмирущість поетики фольклору, коли її елементи засвоєно органічно, а не взято напрокат».

Іван Дзюба, характеризуючи творчість поетеси, відзначає «багатогранність її переживань»; її поезія плекає «красу чуття, благородство стосунків між людьми». Критик як одне з достоїнств поезії виокремлює багатство і різноманітність ритмомелодики і строфіки.

Яка розкішна природа подільського Придністров’я, таке ж багатогранне обдарування Ганни Чубач: вона пише балади і поеми, пісні і музику до них, музичні казки і віршовані абетки, лічилки і скоромовки, алфавітні усмішки і загадки-відгадки, малює квіти лаком на склі.

Не одна збірка Ганни Чубач ілюстрована графікою Оксани Чубачівни, талановитої художниці і поетеси. Така творча співпраця матері і доньки зворушує і наснажує.

Якби мене запитали, як одним словом визначити сутність поетеси Ганни Чубач, я б відповіла: «Вона – справжня».

На жаль, ми живемо в добу ерзаців. Вони проникли не лише в їжу, а й у сферу духовну. А Ганна Чубач у всьому справжня, а тому її люблять, до неї тягнуться, її хочуть бачити й чути. Такій любові і шані можуть позаздрити навіть більш титуловані сучасні поети.

У збірці «Тернова хустка» є така мініатюра:

Рідна хато на дві половини,

Тихий спокій дитячого сну,

Перед вами не маю провини,

Та завжди відчуваю вину.

Бо не часто приношу відерце

Крижаної, з пісочком, води.

Рідний дім залишається в серці,

Як далеко від нього не йди.

Ганна Чубач, киянка за пропискою, поетеса всеукраїнської слави, для нас – журавка з подільського жита. І в час свого високоліття вона залишилася красивою і гордою. Її квітуче поетичне літо не знає печальної осені і крижаного холоду зими.

Адже:

Накотяться біди – повинна здолати.

Підкотиться туга – повинна мовчать.

Немеркнуче світло: я – жінка, я – мати!

Запалена Богом остання свіча.

Ніна Гнатюк,

лауреат літературних премій

імені Михайла Коцюбинського і Павла Тичини,

заступник Голови Міжнародного Вінницького земляцтва у м.Києві


1. ТВОРИ Г.Т.ЧУБАЧ

1.1. Поетичні збірки

Я не даремно

В казку цю прийшла,

На поклик цей –

Народжувати слово.

Г.Чубач

1. Журавка: лірика / Г.Чубач; худож. О.Пашута; ред. В.Підпалий. – К.: Рад. письм., 1970. – 80 с.

Рец: Шумило, М. Радість земна і любов // Літ. Україна. – 1970. – 20 жовт.

Бараневич, Л. У широкому плині / Л.Бараневич // Вітчизна. – 1971. – № 2. – С. 209-210.

Маюк, Д. Ліричний заспів / Д.Маюк // Вінниц. правда. – 1971. – 11 берез.

Слободянюк, П. Журавка з подільського жита / П.Слободянюк // Комс. плем’я. – 1971. – 10 серп.

2. Жниця: лірика / Г. Чубач; худож. А.Гета; ред. Р.Володіна – К.: Рад. письм., 1974. – 79 с.

Рец.: Лазаренко, К. Оспівує дружбу народів / К.Ла-заренко // Колгосп. вісті. – 1974. – 5 листоп.

3. Ожинові береги: поезії / Г.Чубач. – К.: Молодь, 1977. – 87 с.

Рец.: Гринчук, О. Хвилююча поезія / О.Гринчук // Наддністрян. правда. – 1978. – 28 січ.

Герасимчук, В. До рідних берегів / В.Герасимчук // Літ. Україна. – 1978. – 17 берез.

4. Заповіти землі: лірика / Г.Чубач; худож. В.Лопа-рєв; ред. Г.Коваль. – К.: Рад. письм., 1978. – 78 с.: іл.

Рец.: Лазаренко, К. Світлі заповіти / К.Лазаренко // Колгосп. вісті. – 1979. – 28 черв.

5. Срібна шибка: поезії / Г.Чубач; худож. оформ. І.Заруби. – К.: Молодь, 1981. – 119 с.: іл.

Рец.: Лазаренко, К. [Рецензія] / К.Лазаренко // Дні-про. – 1982. – № 4. – С. 141-142.

Пільгук, Н. «Коли є віра…» / Н.Пільгук // Рад. жінка. – 1982. – № 9. – С. 24-25.

Бараневич, Л. Рідні причали / Л.Бараневич // Пра-пор комунізму. – 1983. – 30 січ.

Буженко, Т. В творческом поиске / Т.Буженко, Н.Озерная // Радуга. – 1983. – № 3. – С. 154-155.

6. Святкую день: вірші та поема / Г.Т.Чубач; [худож. М.І.Стратілат]. – К.: Рад. письм., 1982. – 102 с.

Рец.: Юхимович, Н. Ода сонячному дню / Н.Юхи-мович // Вінниц. правда. – 1982. – 16 листоп.

Стахова, Н. Гімн матері // Маяк комунізму. – 1982. – 11 груд.

7. Житня зоря: поезії / Г.Чубач; худож. В.Машков. – К.: Дніпро, 1983. – 124 с.

8. Листя в криниці: поезії / Г.Чубач; ред. В.Герасим’юк. – К.: Молодь, 1984. – 136 с.

Рец.: Сірий, В. Від імені життя / В.Сірий // Друг читача. – 1985. – 3 січ.

Кіпоренко, М. Двадцятий вік на руках матері / М.Кіпоренко // Прапор комунізму. – 1985. – 5 січ.

Ткаченко, Н. Цей голос, що став піснями / Н.Тка-ченко // Молода гвардія. – 1985. – 26 лют.

Стадник, С. «... І став піснями мій жіночий голос» / С.Стадник // Вінниц. правда. – 1985. – 6 квіт.

Ткаченко, Н. Пора перших підсумків / Н.Ткаченко // Дніпро. – 1985. – № 9. – С. 136.

9. Літо без осені: лірика / Г.Чубач; худож. А.Чеби-кін. – К.: Рад. письм., 1986. – 181 с.

Рец.: Сірий, В. «Я тут живу» / В.Сірий // Друг читача. – 1987. – 28 трав.

10. Відкрию таємницю: вірші та поема / Г.Чубач; худож. А.Чебикін; ред. М.Василенко. – К.: Молодь, 1989. – 112 с.

11. Небесна долина: вибр. поезії / Г.Т.Чубач; ред. Л.В.Голота; передм. І.М.Дзюби; [худож. О.В.Чубачів-на]. – К.: Укр. письм., 1993. – 367 с.: портр.

Рец.: Ковальський, Т. Мовою доброго серця / Т.Ковальський // Вінниц. газ. – 1993. – 29 жовт.

12. Рідна мати моя…: сценарій поетич. Свята Матері / Г.Чубач; ред. М.Головащук; М-во культури України, Репертуар.-ред. кол. з худож. самодіяльності. – К., 1993. – 26 с.

13. Очі матері: вірші та поеми / Г.Т.Чубач; авт. передм. І.М.Дзюба. – К.: Просвіта, 1996. – 192 с.: іл., портр.

Рец.: Стрілецький, Т. Надіями освячуємо святе / Т.Стрілецький // Вінниц. газ. – 1997. – 23 січ.

Півник, В. «Дивлюсь очима матері на світ» / В.Пів-ник // Сл. і час. – 1997. – № 7. – С. 80.

Зленко, В. З погляду на сьогодні – бачити завтра... / В.Зленко // Сл. Просвіти. – 1997. – Груд. (№ 12). – С. 13.

Зленко, В. Бачити завтра... / В. Зленко // Освіта. – 1998. – 21-28 жовт. (№ 64/65). – С.11.

14. Етюди рідного міста: поезія / Г.Т.Чубач; худож. А.Чебикін; ред. Л.Копань. – К.: А.Л.Д., 1999. – 160 с.

15. Дзвінка ріка: лірика / Г.Т.Чубач; худож. оформ. Н.М’ясковська, В.Соловйов. – К.: Аcademia, 2000. – 221, [2] с.: іл.

Рец.: Левчук, О. До панни Ганни на хрестини: [вийшла нова кн. поетеси Г.Чубач «Дзвінка ріка»] / О.Лев-чук // Літ. Україна. – 2000. – 16 листоп. – С. 6.

16. Дзвінка ріка: [лірика] / Г.Чубач; ред. Л.Бойко; худож. оформ. Н.М’ясковська, В.Соловйов. – К.: Пульсари, 2001. – 221, [2] с.: іл., портр.

Рец.: Полковський, В. Поезія духу і волі: кілька слів про кн. Ганни Чубач «Дзвінка ріка» / В.Полковський // Дзвін. – 2004. – № 10. – С. 143-144.

17. Теплий початок зими: поділ. поема / Г.Чубач; [худож. О. Чубачівна]. – К.: Пульсари, 2001. – 48 с.: іл., портр.

Рец.: Гордійчук, П. На початку зими / П.Гордійчук // Подолія. – 2001. – 11 груд. – С. 4.

18. Ганна Чубач – поетеса божою милістю: поезії / Г.Т. Чубач; вид. М. Ляшенко; публ. нарис Н. Вернигора; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: Б-ка українця, 2001. – 191 с. – (Знані люди України).

Рец.: Перша ластівка: [про кн. «Ганна Чубач – поет Божою милістю»] // Україна. – 2001. – № 1. – С. 14.

19. Озвучена печаль: поезії / Г.Т.Чубач; ред. С.В.Цушко; худож. О.В.Чубачівна. – К.: Пульсари, 2003. – 212 с.: мал.

Рец.: Лобовик, І. «Наша воля – іще не для нас» / І.Лобовик // Літ. Україна. – 2004. – 22 січ. – С. 3.

Вернигора, Н. Струна душі в «Озвученій печалі» / Н.Вернигора // Молодь України. – 2004. – 10 лют.

Бакуменко, О. Слова, озвучені любов’ю / О.Баку-менко // Вечір. Київ. – 2005. – 15 лют.

20. Київ ліричний: поезії, пісні / Г.Т.Чубач; графіч. заставки О. Чубачівни. – К.: Пульсари, 2005. – 60 с. + 1 CD-ROM.

21. Серед зневір і сподівань: лірика / Г.Т.Чубач; графіка О.В.Чубачівна; портр. Г.Чубач А.В.Чебикін. – К.: Пульсари, 2006. – 208 с.: іл.

Рец.: Медуниця, М. Неповторна мить поезії / М.Ме-дуниця // Літ. Україна. – 2006. – 26 жовт. – С. 6.

Бакуменко, О. Острів надії і сподівань / О. Баку-менко // Культура і життя. – 2007. – 27 черв. – С. 1.

22. Хустка тернова: поезії / Г.Чубач; літ. ред. С.Цушко; худож. оформ. та макет О.Чубачівна. – К.: Золоті ворота, 2009. – 331, [4] с.


«В життя іду, неначе в пісню»
(Біобібліографічний покажчик до ювілею поетеси, дитячої письменниці Ганни Танасівни Чубач)

  1. Частина 1
  2. Частина 2
  3. Частина 3
  4. Фотоматеріали

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше