ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ 2009 РОКУ

Версія для друку

ЛИПЕНЬ

1 липня – 440 років тому (1569) підписано Люблінську унію  між Польщею та  Литвою,  внаслідок  якої  Брацлавщина  (Східне  Поділля) увійшла до складу Речі Посполитої.

Цього ж року утворено Брацлавське  воєводство  на  території Вінниччини, яке проіснувало до  1793  року.

Довідки див.:

Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область. – К.,1972. – Із змісту: [про Брацлавське воєводство періоду Люблінської унії].  – С.17,22,77,193,396,  482,556,608,616,650,701,725.

Люблінська унія // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1999 року: реком. бібліогр. довід. – Вінниця, 1998. – С.46-47.  

* * *

12 липня – 40 років тому (1969) в Тульчині відкрито пам’ятник М.Д.Леонтовичу,   видатному українськомукомпозитору. Скульптор Г. Кальченко, архітектор А.Ігнащенко. 

ЛІТЕРАТУРА

Кушнір, І.  Пам’ятник  у  Тульчині  /  І. Кушнір  //  Вінниц.  правда.  – 1971. – 18 квіт.

Монументальное  и  декоративное  искусство  в  архитектуре Украины. – К.: Будівельник, 1975. – Із змісту: [про пам’ятник М.Д.Леонтовичу в Тульчині]. – С.24-25.

Кушнір, І. Чорнобривці – Леонтовичу: [про пам’ятник М.Д.Леонтовичу в Тульчині] / І.Кушнір // Вінниц. правда. – 1981. – 4 лип

Мелентьев, Ю.С. Не за  три моря  /  Ю.С. Мелентьев. – 2-е  изд., доп.  –  М.:  Мол.  гвардия,  1982.  –  Із  змісту:  [про  роботу  скульптора Г.Кальченка над пам’ятником М.Д.Леонтовичу]. – С.276-279.

Степанюк, К. Тульчин: путівник / К.Степанюк. – Вінниця, 2007. – 32 с. – Із змісту: [про пам’ятник М.Д.Леонтовичу]. – С.23.  

* * *

22 липня – 140 років від дня народження В’ячеслава Арсеновича Камінського (1869-1938), педагога, етнографа, краєзнавця.

У 1921-1922 рр. жив у Вінниці, очолював тут Подільську губернську комісію з охорони пам’яток давнини, мистецтв і природи.

На подільському  народному грунті  опублікував  два дослідження: «Матеріали  для  характеристики  малоруських  говорів  Подільської губернії» (Живая старина. – 1902. –  Вып.1. – С.74-96) і «Етнографічні матеріали,  записані в с.Будках  Вінницького повіту Подільської губернії» (Киевская старина. – Т.92. – С.20-31).  

Про В.А.Камінського

Грановський, Б. В. В’ячеслав Арсенович Камінський на Поділлі / Б.В.Грановський,  Т.Р.Соломонова  // Вінниччина:  минуле і сьогодення: краєзн. дослідж. – Вінниця, 2005. – С. 166-171.

Подолинний, А.М. Камінський В’ячеслав Арсенович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.141.  

* * *

29  липня  –  160  років  від  дня  народження  Олени  Пчілки (О.П.Драгоманової-Косач)  (1849-1930),  української  письменниці, фольклористки, етнографа, громадської діячки.

Олена  Пчілка  (справжнє  ім’я  Драгоманова  Ольга  Петрівна,  в одруженні  Косач)  народилася  в  м.  Гадяч,  нині  Полтавської  області. Уперше вона відвідала Могилів-Подільський у 80-і рр. ХІХ століття, коли разом з донькою Лесею приїжджала до знайомих. У 1920-1924 рр. жила в Могилеві-Подільському у своєї дочки Ізидори Борисової. Разом з ними жила їхня  невістка,  українська  письменниця Грицько Григоренко.

На  Вінниччині  Пчілка працювала  над новими  творами:  п’єсами, оповіданнями, віршами, перекладами, писала спогади, збирала народні пісні,  частину  яких  передала  К.Квітці.  Опублікувала  етнографічні дослідження  на  подільському  матеріалі  «Українські  народні  легенди останнього часу».

У  Могилеві-Подільському,  в шкільному  драмгуртку О.Кривинюк, дочка письменниці, здійснила вистави за її п’єсами для дітей: «Весняний ранок Тарасовий», «Казка Зеленого  Гаю»,  «Дві чарівниці», «Боротьба», «Кобзареві  літа»,  «Скарб»,  «Мир  миром»,  «Киселик».  Три  останні  й написані тут.

У Могилеві-Подільському письменниця читала лекції з української мови і літератури на учительських курсах. З літа 1924 р. почала отримувати призначену  їй  урядом  пенсію,  а  у  вересні  була  обрана  членом- кореспондентом  Академії наук України. Ця подія  збіглася з її переїздом до Києва.

7  жовтня 1925  р. на  засіданні  Етнографічної комісії виступила з доповіддю  «Українське  селянське малювання на  стінах».  Ця розвідка про  рідкісний  вид  ужиткового  мистецтва  у  селах  над  Дністром  була опублікована 1929 р. в «Записках історико-філологічного відділу».  

О.Пчілка і Вінниччина

Бортняк, А. «Нехай на любу Україну надивлюсь»: [про перебування О.Пчілки в нашому краї] / А. Бортняк // Вінниччина. – 1999. – 26 черв. – (Спец. вип. газ. «Зоряна криниця»).

Горобець, М. Будинок на Піонерській: [про перебування О. Пчілки в м. Могилеві-Подільському] / М.Горобець // Вінниц. правда. – 1989. – 22 лип. Теклюк,  В.  «Коріння  наше  з Поділля вирвано...»:  відкрито  нові сторінки життя і творчості О.Пчілки в Могилеві-Подільському / В.Теклюк // Сл. Придністров’я. – 1999. – 15 жовт.

Новицький, А. Маленька, але невтомна бджілка: [про перебування О.Пчілки у Могилеві-Подільському] / А.Новицький // Вінниц. газ. – 1999. – 30 черв.

Подолинний, А. Олена Пчілка у Могилеві-Подільському / А.Подолинний //  Подолинний,  А. Жити  Україною:  статті,  рец.,  есе. – Вінниця,  2007.  – С.83-86.  

* * *

31 липня – 70 років тому народився Микола Костянтинович Холодний (1939-2006), український поет, літературознавець.

Народився  М.К.Холодний  на  Чернігівщині.  В  1961  р.  закінчив Ромоданівську  школу  робітничої  молоді,  вступив  на  філологічний факультет  Київського  державного  університету.  Під  час  навчання  в університеті увійшов у коло поетів-шістдесятників, відкрито виступав проти політичного гніту та русифікації в Україні.

Після критичного виступу в грудні 1965 р. на обговоренні романупрофесора  Арсена  Іщука  «Вербівчани»  Холодного  виключили  з комсомолу і з 5-го курсу університету.

У  травні 1966  р. в самвидаві поширюється його  90-сторінковий лист до П.Шелеста, де йдеться про порушення Загальної Декларації прав людини ООН. За читання віршів біля пам’ятника І.Франку у день ювілею Каменяра був  заарештований і висланий зі столиці.

Відтоді  працював  у  різних  місцях  України,  був  переслідуваний владою, не міг видати жодної книги.

Після чергового, 1972 р. арешту у Києві Холодний був висланий до Вінниці,  де  жив  і  працював  у  1972-1976  рр.  (у  школі,  в  обласному краєзнавчому  музеї).

У ті роки багато писав, друкував вірші в обласних і районних газетах, брав участь у літературному та громадському житті області. 1974 р. створив з  місцевими  літераторами  «Студію  Устима  Кармалюка»,  яка  була розгромлена на районній ідеологічній нараді. Зазнавав у Вінниці арештів і необґрунтованих звільнень з роботи.

У червні 1991 р. М. Холодний був реабілітований за справою 1972 р.

1998  р.  Центральний  державний  архів-музей  літератури  і мистецтва України створює архівний фонд М.Холодного (№1348).

Микола Костянтинович – автор творів: «Дорога до матері» (1993), «Усмішка Джоконди» (1995), «Чорновіл» (2001), «Великдень за колючим дротом» (2002), «Сто перший кілометр» (2004), літературознавчих праць «Голгофа  Михайла  Осадчого»  (1996),  «Каменюк  і  Петрарка»  (1997), «Золоте перо жар-птиці: п’ятитомник Яра Славутича» (1999) та ін.  

Про письменника

Дзюба, І. Забуті – поруч / І.Дзюба // Літ. Україна. – 1991. – 13 трав. – С.9.

 «Дело № 58095, фп.» // Молодь України, 1994. – 11, 13, 14, 18, 20, 21, 25, 27, 28 жовт.; 1 листоп.

Миколу Холодного реабілітовано // Панорама. – 1991. – 29 черв.

Чабан,  В.  «Був  би  я  бандерівцем,  панове...»:  [про  поета М.Холодного, який жив і  працював у Вінниці.  Є  фото] / В. Чабан  //  Літ. Україна. – 2008. – 12 черв. – С. 7.

Шкляр, Ю. Поетична творчість Миколи Холодного: (моногр.) / Ю.Шкляр. – Дрогобич: Коло, 2004. – 66 с.

Подолинний, А.М. Холодний Микола Костянтинович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ.біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.356-357.

Микола  Костянтинович  Холодний:  реком.  покажч.  /  Чернігівська ДОУНБ ім. В.Г.Короленка; уклад.: Л.  Студьонова, І. Каганова. – Чернігів, 1999. – 36 с.  

СЕРПЕНЬ

1  серпня  –  90  років  тому  народився  Болеслав  Адамович Буяльський (1919), літературознавець, педагог. Уродженець Кіровограда, але життя і діяльність тісно пов’язані з Вінницею. Його  ім’я  і  праці відомі далеко за  межами  Вінниччини і всієї України.  Закінчив  Вінницький  педагогічний  інститут  (1945),  де  майже півстоліття   (1945-1993)   викладав   курси   античної   і   зарубіжної літератур.1993-1996  рр.  –  професор  кафедри  культури  Вінницького технічного університету.

Досліджував  творчість  письменників  Заходу  і  є  автором  низки статей про М.Конопніцьку,  Г.Ібсена,  П.-Ж.  Беранже, Г.Філдінга, М.Твена, Г.Бічер-Стоу, Ч.Діккенса, Ж.-Ж. Руссо, Я.Гашека та ін.

Багато уваги приділив Б.Буяльський методиці вивчення української і  російської літератури  у школі, зокрема  проблемам  виразного  читання художніх  текстів,  удосконалення  художньої  майстерності  учителя- словесника, присвятивши цим питанням такі праці: «Курс на мастерство» ( 1974), «Искусство выразительного чтения» (1986), «Як ми спілкуємося: мовленнєвий  етикет  українського народу» (2001),  методичні  матеріали «Поезія усного слова» (2005).

Один із укладачів підручників і хрестоматій  для 9  і 10 кл. Зазнав критики за  літературознавчі і педагогічні погляди.  

Про вченого-літературознавця

Лиса, Л. Літературознавець і педагог / Л.Лиса // Вінниц. газ. – 2004. – 30 лип. – С.7.

Реп’ях, С. Улюблений учень Григорія Кочура / С.Реп’ях // Літ. Україна. – 1999. – 16 верес.

Юхимович, В. Класик педагогіки з Вінниці / В.Юхимович // Освіта. – 1994. – 25 трав.

Хоменко, Б. В. Болеслав Адамович Буяльський / Б.В.Хоменко // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1999 року: реком. бібліогр. довід. – Вінниця, 1998. – С.51-52.

Хоменко, Б. В. Болеслав Адамович Буяльський / Б.В.Хоменко // ЕСУ. – К., 2004. – Т. 3.–С.683.  

* * *

14  серпня  –  60  років  тому (1949) у  Вінниці було  відкрито найбільший в області стадіон «Локомотив», сьогодні – комунальне підприємство «Центральний міський стадіон».

Історія Центрального міського стадіону розпочалася післявоєнного 1949 р. Методом народної будови фізкультурниками Жмеринки, Козятина, Шепетівки  та  інших  вузлів  Вінницької  залізничної  магістралі  було збудовано  спортивну  базу  не  лише  для  залізничників,  а  й  для  всіх спортсменів області – стадіон «Локомотив». 14 серпня 1949 р. відбулося відкриття новозбудованої спортивної арени, що стало грандіозним святом у спортивному житті області. На той час стадіон займав близько 7 га. На багато  років  він  став  центром  спортивного  життя  області,  справжнім вогнищем фізичної культури.Його  місткість  до  1972  р.  складала 12 тис.  глядачів. З  1972 р. розпочата реконструкція стадіону, яка тривала до 1980 р. Була збудована залізобетонна чаша стадіону, змонтовано освітлювальні вежі, проведено радіофікацію, встановлено табло, кількість місць збільшена до 24 тис.

З  1959  р.  на  стадіоні  проводились  футбольні  матчі  першості Радянського Союзу у класі «Б» за участю футбольної команди майстрів «Локомотив»  м. Вінниця.  З  1979 р.  команда  змінила  назву  на «Нива», яка продовжувала брати участь в першості Радянського Союзу в Другій лізі.

За період виступів футбольної команди майстрів на Центральному міському  стадіоні  проходили матчі  першості Радянського  Союзу,  Кубку Радянського  Союзу,  першості  України,  Кубку  України,  матчі  Кубку володарів кубків Європейських країн. Проводились товариські футбольні матчі  з  футбольними  командами та  збірними  з  таких  країн:  Бразилія, Камерун, Швейцарія, Литва, Угорщина, Польща, Данія, Йорданія, В’єтнам, Чехословаччина, Болгарія, Німеччина, Іспанія, Голландія, Росія, Молдова, Ірак, Сенегал, Швеція, Ефіопія.

Центральний  міський  стадіон  приймав  Олімпійський  вогонь Московської  Олімпіади  1980  р.  Тут  постійно  проводяться  масові фізкультурно-спортивні заходи, фестивалі  та концерти. У червні 2008 р. на Центральному міському стадіоні відбулося святкування 50-річчя з дня заснування Вінницької футбольної команди  майстрів.

В теперішній  час на  стадіоні функціонує п’ять спортивних залів. Проводять заняття легкоатлети, відбуваються футбольні матчі першості України у Другій лізі.  

    ЛІТЕРАТУРА

Штеров, О. Руками трудівників Вінницької  магістралі  [збудовано стадіон «Локомотив»] / О.Штеров, С.Сегорін // Вінниц. правда. – 1949. – 14 серп.

Бондар, О.  У «Локомотива»  новий  директор  і старі проблеми: [С.Руденко – дир. Центр. міськ. стадіону] / О.Бондар // Подолія. – 2003. – 26 груд.– С.16. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Гречановская, Т. «Нива» готовится к выходу в Европу / Т.Гречановская: [про підгот. Вінниц. центр. стадіону та футбол. команди до міжнар. матчів] // Всеукр. ведомости. – 1996. – 25 июля. – С.12.

Кейсер,  Д.П.  Молодість  старого  стадіону:  [про  реконструкцію стадіону за вимогами стандартів міжнар. змагань] / Д.П.Кейсер // Вінниц. газ. – 1996. – 11 лип.

Любущенко, Ю. Стадіону – півстоліття: [з історії та сьогодення] / Ю.Любущенко // Подолія . – 2002. – 6 верес. – С.15: фото. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).  

* * *

 15 серпня – 90 років тому (1919) почала виходити щоденна газета Вінницького товариства “Просвіти” – “Шлях”.Товариство “Просвіта” проводило на Вінниччині велику культурно- просвітню  та  політичну  роботу.  Це  особливо  стосується  періоду національної визвольної революції в Україні у 1917-1920 рр. Важливим її здобутком було видання щоденної газети “Шлях” (з 15 серпня 1919 р. до 21 грудня 1919 р.). Всього вийшло 99 номерів часопису, який редагували колегія та комітет. З 15 листопада редактором часопису став талановитий український письменник  Володимир Островський.

Друкувалась газета в товаристві “Просвіта”. Вона мала такі рубрики: “Телеграми”, “Хроніка” (місцеві події), “Офіційний відділ”, “Театр і музика”, “З газет”, “Оголошення”.

Вже  у  своєму  першому  номері  редакція  газети  заявила  про непохитну  рішучість захищати волю  України від  московської  агресії.  У зверненні до селян викривався  більшовицький режим, який  намагався запровадити  Кремль  в  Україні.  Звертаючись  до  них,  газета  «Шлях», зокрема, зазначала: “Вони [тобто більшовики] обіцяли вам панську землю, а хотіли відняти у вас і вашу власну, щоб завести комуну”. На сторінках газети  вміщувалося  багато  матеріалів  про  жорстокий  терор,  який здійснювали більшовики  на  Вінниччині,  зокрема у м.  Вінниці, де  трупи скидали у ями в Грохольському лісі, а потім засипали їх землею.

Газета широко висвітлювала боротьбу українського народу, в  т.ч. Української  Галицької  армії,  за  свою  державність.  Однією  з форм  цієї боротьби був масовий повстанський рух, очолюваний Яковом Шепелем та Ананієм Волинцем.

В  часописі  було  детально  розкривалася  робота  вінницького повітового з’їзду у вересні 1919 р., де селяни ухвалили підтримати всіма силами владу Директорії і її уряду, захистити всіма засобами самостійність і  незалежність  Української Народної Республіки.  Регулярне висвітлення на сторінках  “Шляху”  знаходили  освітянські  проблеми  губернії.  Газета підтримувала  справедливі  вимоги  з’їзду  учителів  у Літині, які ставили питання про перехід на викладання в усіх школах українською мовою та надання  їм  матеріальної  допомоги.

В  газеті  вміщувалися  також  матеріали  і  про  культурне  життя Вінниччини.  

ЛІТЕРАТУРА

Левченко, М.П. Важлива публікація газети Вінницького товариства “Просвіти” “Шлях”: [присяги укр. війська УНР за підписом С.Петлюри] /  М.П.Левченко  //  Тези  доповідей  дванадцятої  обласної  історико- краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1993. – С.42.

Масловський, М. Видання вінницької “Просвіти” / М.Масловський // Тези доповідей тринадцятої Вінницької обласної  історико-краєзнавчої конференції. 6 верес. 1994 р. – Вінниця, 1994. – С.58-59.

Кравець,      М.    Газета    “Шлях”     Вінницького     товариства “Просвіта”(1919): [серп.-груд.] / М.Кравець // Тези доповідей 14-ї Вінницької обласної  історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця,  1995. – С.3-7. 

* * * 

20 серпня – 70 років тому народився Віталій Євдокимович  Селезньов  (1939),  головний  режисер  Вінницького  обласного  академічного  українського  музично-драматичного  театру  ім.М.Садовського.

Віталій Селезньов народився на  Харківщині, закінчив акторський  факультет  Харківського  театрального  інституту.  Як  талановитого  випускника його помітив вінницький режисер Федір Трегуб і запросив до  трупи Вінницького театру  ім.  М.К.Садовського.  Тут з 1961 р.  розпочав  В.Селезньов свій  трудовий  шлях  і  залишається  вірним театру  майже  півстоліття.

Перші  його  творчі  праці  –  “Два  клени”,  “Три  пилюлі”,  “Івасик-  Телесик”... Та по-особливому пам’ятним був 1968 р. – прем’єра  першої  “дорослої” роботи – “Кримінальне танго”.  

Художній керівник театру Ф.Верещагін, помітивши у юному акторі,  який  зростав  на  очах,  режисерський  хист,  взяв  до  себе  асистентом,  схвально сприйняв бажання колеги вчитися на режисерському факультеті  Київського  театрального інституту ім.  І.Карпенка-Карого.

В.Є.Селезньов  пройшов  творчий  шлях  від  актора,  асистента  режисера  до головного режисера  (1986р.),  народного  артиста  України  (2008),  художнього  керівника  Вінницького  академічного  українського  музично-драматичного театру ім. М.Садовського. Продовжувач традицій  свого  наставника  Ф.Верещагіна  став  визнаним  майстром  сцени,  режисером-постановником,  створив  більше  80  вистав  для  юного  та  дорослого глядача.

«Бравий  солдат  Швейк»  В.Лукашова, «Мірандоліна»  К.Гольдоні,  «Дванадцята ніч» В.Шекспіра,  «Плаха» Ч.Айтматова, «Здрастуйте, наші  татусі»  Р.Отколенка,  «Поминальна  молитва»  Шолом-Алейхема,  «Камінний  господар»  Лесі  Українки,  «Циганський  барон»  Й.Штрауса,  “Продам чоловіка” М.Задорного, «Майська ніч» за М.Гоголем, «Ревізор»  М.Гоголя,  «Шалений день,  або Одруження Фігаро»  П.  Бомарше  стали  улюбленими виставами глядача. Віталієм Євдокимовичем інсценізовано  низку  прозових  та  віршованих  творів.  Серед  них:  «Маруся  Чурай»  Л.Костенко,  «Мазепа» Б.Лепкого, «Маленький принц» Екзюпері.

Улюбленцями  сцени  стали  виховані  ним  В.Прусс,  Н.Кривцун,  О.Немченко, Д.Калакай, Т.Славінська, А.Вольський…

У  1993  р.  В.Є.Селезньов  створив  театральне  відділення  при  Вінницькому училищі культури та мистецтв ім. М.Леонтовича. Як керівник  курсу, педагог і наставник готує спеціалістів для поповнення трупи театру.  Його  гордістю  є  молоді  актори  О.Бандура  і  Ж.Андрусишена,  С.Рога  і  Н.Кучковська, Б.Костюк  і  Н.Шолом, Р.Семенов і М.Грицик. І, звичайно,  продовжувач сімейної традиції  донька Катерина.

Віталій  Євдокимович,  надзвичайно  обдарована  натура.  Він  перебуває у постійному творчому пошуку. Його п’єса «Чорний дипломат» з  успіхом представлена у  7  містах України  та  Польщі,  а  «Смертельний  трюк»  схвально  прийнята  столичною  публікою  у  2002  р.  на  сцені  Національного  театру імені І.Франка. Сьогодні на  сцені театру з успіхом  йде його мелодраматичний етюд  «Осіння мелодія».

С.Фицайло

ЛІТЕРАТУРА

Селезньов, В. Режисер і його Величність театр: [інтерв’ю. Є фото]  / В.Селезньов; інтерв’ю взяв Г. Заславець // Вінниц. газ. – 2008. – 2 лип. –  С. 8.

Селезньов, В. Могутнім класичним акордом розпочнеться новий  театральний сезон на Вінниччині: [про відкр. театрал. сезону] / В.Селезньов  // Подолія. – 2005. – 27 верес.

Селезньов, В. Є. Театральний відділ / В. Є.Селезньов // 50 років  Вінницькому училищу культури і мистецтв ім. М.Д.Леонтовича. – Вінниця,  2008. – С.137-138.

Кондратюк, Н. Слово про колегу [В.Селезньова] / Н.Кондратюк  // Вінниц. газ. – 1999. – 19 серп.  

* * *

22 серпня – 5 років тому (2004) було відкрито народний музей культури  села  та  галерея  Прокопа  Колісника  в  с.  Поташня Бершадського району з нагоди 300-ліття села.

Ініціатором музею став голова правління ВАТ  «Явір-Агросервіс» В.Фалілеєв.  Автором  проекту  і  куратором  музею  та  всіх  мистецьких проектів  є  художник,  письменник,  викладач  живопису  Пряшівського університету  (Словаччина)  Прокіп  Миколайович  Колісник.  Музейна колекція  нараховує  понад  500 предметів.  Щороку  з  нею  знайомиться близько 1 тис. екскурсантів.  

   ЛІТЕРАТУРА

Колісник, П. Поташня-рядно таїни: [про відкр. музею культури села та галерею Прокопа Колісника у с. Поташня Бершад. р-ну. Є фото] / П.Колісник // Сучасність. – 2005. – № 3. – С. 134-138.

Фартушняк, А.  Гордість Поташні / А. Фартушняк // Вінниччина. – 2004. – 5 жовт.

Чебан, О. Музей проклав дорогу в світ / О. Чебан // Уряд. кур’єр. – 2004. – 24 груд. – С. 7: фото.

Хмарук,  О. Храм культури  земляка  /  О. Хмарук  // Вінниц. газ.  – 2007. – 12 лип. – С. 4.  

* * *

23 серпня – 90 років від дня  народження Аріядни Арсенівни Шумовської-Стебельської  (Аріядна  Шум)  (1919-2002),  критика, мистецтвознавця, поетеси, скульптора, художника.Спочатку зо два рядочки з листа Аріядни Шумовської-Стебельської до автора цієї публікації: «Я собі ніяк не  уявляла, що на Вінниччині,  на якій я побачила світ, хтось знає про моє існування. Як же ви довідалися про мою, таку далеку, істоту і мою працю?» У цьому скромному запитанні пані Аріядни вчувається великий подив. І недаремно. Ще  десять років тому  ми  так  мало знали  про  життя  української  діаспори,  а це  ж  сотні визначних імен у різних галузях  громадської діяльності, науки, культури, мистецтва. На освоєння цього духовного матеріалу потрібен час і час.

Аріядна  Шумовська-Стебельська  (мистецький  псевдонім  – Аріядна Шум) посідає поважне місце в історії нашої культури ХХ століття. Тому  є  слушна  нагода  розповісти  про  її  подвижницьку  працю,  дуже різнобічну, цілком  присвячену  рідній Україні.

Народилася вона  23 серпня  1919 року на Вінниччині, у Гнівані, в родині  інтелігентів.  Батьки  були  близько  знайомі  з  сім’єю  Мосендзів, зокрема з Леонідом  Мосендзом, майбутнім знаним  письменником, який тоді  вчителював  у  місцевій  школі.  Вже  за  рубежем  Аріяднина  мати написала спогади про славетного земляка, здається, ще не друковані в Україні.  На  час  народження Аріядни її батько влаштувався на роботу в Жмеринці.  За  кілька  місяців  туди  перебралась  і  мати  з  донькою. Незабаром вихор  воєнних  подій  та соціальних потрясінь  погнав  їх по Україні далі, аж  за кордон. Родина опинилася в Польщі. Коли  ми сьо- годні кажемо, що в ментальності українця потяг до знань, освіти відіграє провідну  роль,  то  приклад  Шумовської-Стебельської  —  яскраве  тому підтвердження.  Що  її  тільки  не  захоплювало:  музика,  образотворче мистецтво, поезія, літературознавство, театр, мови, педагогіка... Багато років віддала навчанню: музична консерваторія, інститут декоративного мистецтва, Академія мистецтв, Ягелонський університет в Польщі, а вже в Канаді – Торонтський університет, також Оттавський, де здобула ступінь магістра    славістики,  опублікувавши  у   Ватикані    дослідження «Проповідництво  Кирила  Гурівського».  Отримала  ступінь  бакалавра педагогіки.  В  Українському  вільному  університеті  (Мюнхен)  написала докторську  дисертацію  «Шевченкова  метафора».  У  кількох навчальних закладах вивчала мови. Ще десять років тому прослухала курс італійської мови в університеті Урбіно.

Водночас  сама  викладала:  історію  й  теорію  образотворчого мистецтва, художнє читання і сценічну гру, українську мову та літературу, французьку й німецьку мови. Все це поєднувала з розмаїтою громадською роботою, будучи членом (і всюди – активним) Наукового товариства імені Шевченка, Ліги українок  Канади, Світової  федерації українських  жіночих організацій,  Української спілки образотворчих мистецтв,  Асоціації  діячів української  культури  і  ще  кількох  організацій. Чи  справедливо, що  про таких діячів ми досі майже нічого або зовсім нічого не знали?!

Науково-творчий  доробок  Аріядни  Шумовської-Стебельської складає понад 300 публікацій, найбільше – у виданнях Канадського НТШ. Так,  у  33-му  томі збірника  цього  товариства  (1993  р.)  їй  належать  23 дослідження, присвячені проблемам української літератури – від «Слова о полку Ігоревім» до творчості Василя Стуса та Ігоря Калинця. З великою любов’ю до материнського слова, з вірою у його майбутнє пані Аріядна обирала  для  досліджень  теми  дражливі  та  заборонені  у  тодішній підрадянській  Україні,  аналізуючи  «націоналістичну»  творчість Тараса  Шевченка,  Лесі  Українки,  Дмитра  Донцова,  Юрія  Липи, Олени Теліги, Юрія Клена... Унікальну сторінку її творчого життя складає інсценізація класики, де, крім сценаріїв, їй належала режисура, декорації, навіть проекти костюмів.

Починаючи  від періоду  навчання у Краківській академії мистецтв, пані Аріядна працює  і в графіці та скульптурі.  Виставляла  свої  праці в Канаді,  Німеччині,  США,  пізніше  і  в  Україні.  Скульптурні  композиції талановитої  мисткині  (такий  термін  побутує  в  українській  діаспорі  на означення  жінки-митця)  це  –  «Материнство»,  «Літописець  Нестор» (подаровано Інститутові святого Володимира в Торонто), «Руки, що добро дають» (Образ художниці-правозахисниці Алли Горської), «Нескорена» – узагальнений  образ  національно  свідомих  українських  жінок,  проект пам’ятника на могилі Ярослава Стецька в Мюнхені, погруддя командира повстанських вояків для музею в Самборі на Львівщині.

Мій лист з Вінниччини, мабуть, був першою і поки що єдиною вісткою до пані Аріядни з  місця народження. «Довелося, –  пише вона, – трохи змочити очі...» Будемо сподіватися, що після появи цієї розповіді у Гнівані, Тиврові, Жмеринці  та і у Вінниці знайдуться  люди,  котрі  зацікавляться життям і творчістю нашої землячки.

Померла Аріядна Шум 6 червня 2002 р. в Торонто.

А.М.Подолинний

 ЛІТЕРАТУРА

Шум-Стебельська,  А.  Шевченко  і  трагічні  оптимісти  /А.  Шум- Стебельська // Сл. і час. – 1994. – № 8. – С.32-38.

Шум-Стебельська,  А.  Натхненний  літописець  долі  України,  її традицій і звичаїв: [про творчу спадщину Ю.Клена] /А. Шум-Стебельська // Нар. творчість і етногр. – 1998. – № 5/6.– С.114-118.

Подолинний, А. Мисткиня із Гнівані / А.Подолинний // Подолинний, А. Жити Україною: ст., рец., есе. – Вінниця, 2007. – С.177-179.

Подолинний,  А.М.  Шум-Стебельська  Аріядна  Арсенівна / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ.біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.384-385.  

* * *

27  серпня  – 100  років тому  народився  Цезар  Самойлович Солодар (1909-1992), радянський поет, драматург, публіцист.

 Ц.С.Солодар народився у Вінниці. В 1930 р. закінчив юридичний  факультет Київського інституту народного господарства.  Учасник Другої світової війни, під час якої був військовим кореспондентом. Член СП СРСР з 1942  р. Лауреат премій: Міжнародної  організації  радіо  і  телебачення (1961), Ленінського комсомолу (1980). Критик сіонізму,    діяч Антисіоністського комітету радянської  громадськості.

Перу  Ц.  Солодаря  належать  ряд  п’єс,  комедій,  які  виходили окремими збірками: «Маленькие комедии» (1962), «Тем, кто хочет знать»  (1983),  водевілів,  віршів,  оповідань,  лібретто  для  творів композитора Д.Б.Кабалевського. Писав  прозу, зокрема «Дикая  полынь» (1977, 1981, 1986), «А цветы остаются» (1980), «Живые голоса» (1987), «Лицемеры» (1980), «Ложь» (1981), «Крах» (1987).  

    Про письменника

Касьянов,  Г.  Передний  край публицистики  /Г.  Касьянов  //  Мол. гвардия. – 1984. – № 8. – С.278-282.

Михалков, С. Сатира попадает в цель / С.Михалков // Комс. правда. – 1963. – 5 июня.

Пименов, В. Одноактная драматургия Цезаря Солодаря / В.Пименов // Солодарь Ц. Семейный обед. – М.,1975. – С.150-157.

Цезарю Солодарю – 75 лет // В мире книг. – 1984. – № 8. – С.82.  

* * *

28  серпня  –  80  років  з  часу  (1929)  створення  Вінницької кондитерської фабрики.

За рішенням Вінницького міськвиконкомому від 28 серпня 1929 р. про  переоснащення  місцевого  пивоварного  заводу  в  кондитерську фабрику розпочало свою історію одне з провідних підприємств харчової промисловості Вінниччини – Вінницька  кондитерська  фабрика.

Починали з досить вузького асортименту кондитерських  виробів: карамель в цукрі, пряники, печиво, драже цукрове – від 2 до 5 т на добу, а кількість працівників, зайнятих у виробництві, не перевищувала 60 чол.

На  початок  2008  р.  ОАО  “Вінницька  кондитерська  фабрика” випускає  більше  80  видів  продукції.  Її  діяльність  забезпечують  2000 працівників.  

   ЛІТЕРАТУРА

Медведєва, І. Вінниця в шоколаді: [конд. ф-ка  входить  до  п’яти найпотужн.  конд.  п-в  України]  /  І.Медведєва  //  Вінниччина.  –  2006.  – 15 лип. – С. 7. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Литвинюк, О. Вінниця стане кондитерською столицею України: [про розширення  вир-ва на Вінниц.  конд.  ф-ці] /  О.Литвинюк // 20 хвилин. – 2007. – 1 жовт. – С. 9.

Кобильченко, О. Вінниця стає «солодкою» столицею держави: [на Вінниц. конд. ф-ці запрацював новий виробн. корпус] / О.Кобильченко // Вінниччина. – 2007. – 2 жовт. – С. 2.

Відкрився  цех  з  виробництва  вафель  і  цукерок  на  Вінницькій кондфабриці: [ввела в експлуатацію лінію корпорація  Roshen 29 верес. 2007 р.] // Подолія. – 2007. – 3 жовт. – С. 10.  


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ 2009 РОКУ

  1. Видатні постаті Вінницького краю, вшанування яких в області відзначається щорічно
  2. СІЧЕНЬ - ЛЮТИЙ
  3. БЕРЕЗЕНЬ-КВІТЕНЬ
  4. ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ
  5. ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ
  6. ВЕРЕСЕНЬ - ЛИСТОПАД
  7. ГРУДЕНЬ

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше