ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ 2009 РОКУ

Версія для друку

БЕРЕЗЕНЬ

 

2 березня – 150 років від дня народження Шолом-Алейхема (Ш.Н.Рабиновича) (1859-1916), єврейського письменника-класика,творчість якого пов’язана з Вінниччиною.

Шолом-Алейхем – один із найвидатніших і найпопулярніших єврейських письменників-класиків. Твори його перекладено на багато європейських мов. Він відтворював важке життя свого народу в умовах царського гноблення.

У своїх творах письменник описував побут євреїв так званої «межі осілості», до якої входило й Поділля. Письменник не раз бував у Вінниці, мандрував подільськими шляхами й стежками. Тому й окремі образи, сюжети, цілі твори були взяті із життя подолян.

В оповіданнях Шолом Алейхема («Залізничні оповідання», “Мандрівні зірки” «Німець», «По етапу», «Менахем-Мендл», тощо), поряд з вигаданими селами й містечками (Касрилівка, Тунеядівка, Злодіівка), часто зустрічаються реальні – Гайсин, Жмеринка, Вінниця, Гранів, Ямпіль, Теплик, Немирів.

Вінниця шанує видатного майстра слова, назвавши його іменем одну з вулиць, ставлячи вистави за його творами на сцені обласного українського академічного муздрамтеатру ім. М.Садовського. Проводяться вечори його пам’яті. Національно-культурні, гуманістичні традиції, плекані Шоломом-Алейхемом, дбайливо підтримує і примножує місцева єврейська громада.

Про письменника

Шолом-Алейхем // Подільські криниці: хрестоматія з л-ри рід. краю. – Вінниця, 1994.– С.402-426.

Бортняк, А. Шолом тобі, Шоломе! / А.Бортняк // Вінниччина. – 1999. – 4 берез.

Мошняцька, М.Б. Шолом-Алейхем / М.Б.Мошняцька // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.380-381.

Пастух, Т. Багато чого взяв з нашого Поділля / Т.Пастух // Вінниц. газ. – 1999. – 2 берез.

Розанова, Л. Подолье в творчестве Шолом-Алейхема / Л.Розанова // Вінницький альбом. 1999: літ.-худож. та іст.-краєзн. альм. – Вінниця, 2000. – С. 67-70.

Шолом-Алейхем: (1859 -1917) єврейський письм. // Сто найвідоміших українців. – К., 2005. – С. 323-329: портр.

* * *

3 березня – 135 років від дня народження Данилова Леоніда Григоровича (1874-1928), українського метеоролога і кліматолога.

Майже все життя і трудова діяльність u1081 його тісно пов’язані з вивченням особливості кліматичних умов нашого краю, що є помітним внеском у розвиток вітчизняної синоптичної метеорології та гідрометеорологічної сітки Поділля.

Праці вченого

Об организации службы предсказания погоды для нужд сельского хозяйства Украины / Л.Г.Данилов. – К., 1917.

Кліматичні умови Південного Поділля / Л.Г.Данилов. – О., 1918.

До питання про засухи Правобережної України / Л.Г.Данилов. – Вінниця, 1922.

Клімат Поділля / Л.Г.Данилов. – Вінниця, 1924. – 48 с.

Хвилі погоди: новий метод синоптичного аналізу / Л.Г.Данилов . – Вінниця, 1925.

Про вченого

Півошенко, І. Перший синоптик Поділля / І.Півошенко // Тези доповідей шостої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1988.– С.46-47; Вінниц. правда. – 1989. – 20 трав.

Данилов Леонід Григорович / С.Гальчак // Гальчак, С. Краєзнавці Вінниччини: Біографії. Бібліографія. – Вінниця, 2005. – С. 58.

Леонід Григорович Данилов // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1999 року: реком. бібліогр. довід. – Вінниця, 1998 .– С.33-34.

* * *

9 березня – 195 років тому народився Тарас Григорович Шевченко (1814-1861), український поет-класик, художник, мислитель.

Великий український поет, художник Тарас Григорович Шевченко з метою вивчення пам’яток української старовини у 1846 р. здійснив поїздку в Подільську губернію. Йому належало дістатися до Кам’янця-Подільського.

Український шевченкознавець, письменник, перекладач Петро Жур, який жив і працював у Петербурзі простежив шлях поета по населених пунктах Вінниччини у своїй монографії «Дума про вогонь: З хроніки життя і творчості Т.Шевченка» (К.,1985).

За кілька днів Шевченко перетнув Вінниччину з північного сходу на південний захід через поштові станції: Морозівку, Плисків, Брацлав, Шпиків, Джурин, Серби, Могилів-Подільський, Яришів, Муровані Курилівці. Далі маршрут його проліг до Кам’янця-Подільського.

Вінниччина, її природа, люди, історія та культура залишили глибокий слід у творчості Т.Г. Шевченка. Це помітно, насамперед, в поемах «Гайдамаки» (1841), «Меж скалами, неначе злодій» (1848), «Варнак» (1848), віршів «Ой виострю товариша» (1848), «Марку Вовчку» (1859), повістей «Варнак», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали», ряду листів та ілюстрацій до книги М. Полевого «История Суворова» - «Прощання Суворова з солдатами в Тульчині». Ще в дореволюційні часи на Вінниччині склалася добра традиція відзначати шевченківські дні як народне свято. 1991 р. на теренах області відбулося міжнародне літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій».

Незабаром на одній з найкрасивіших площ Вінниці буде споруджено пам’ятник Т.Г. Шевченкові.

Тарас Шевченко і Вінниччина

Роговий, О. Тарасові шляхи Вінниччини: [подорож Т. Шевченка на Поділля і Волинь. Є карта] / О.Роговий // Вінниччина. – 2005. – 24 верес.– C. 5. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Подільський, Е. Пам’ять серця: [про перебування Т.Г. Шевченка на Поділлі, зокрема в Надроссі] / Е.Подільський // Вінниц. газ. – 2005. – 10 берез. C. 6.

На Поділлі знайдено пейзаж Шевченка: [картину «Краєвид» виявив сіл. вчитель] // Вінниц. відом. – 2007. – 9 серп. C. 7.

Подолинний, А. Із Кобзарем у серці: [пробл. створення зб. «Шевченкіана Вінниччини»] / А.Подолинний // Вінниччина. – 2007. – 3 серп. C. 5.

Верховлюк, В. Шана вінничан – Великому Кобзареві: [за архів. матеріалами] / В. Верховлюк // Сл. Придністров’я. – 2005. – 21 трав. C. 6.

Сегеда, Ю. Постане в Жмеринці Кобзар: [пам’ятник Т. Шевченку на площі Миру за проектом скульптора М. Крижанівського] / Ю.Сегеда // Вінниччина. – 2008. – 3 черв. C. 3.

Тарасюк, Л. Тарас Шевченко прийшов у Гайсин: [на території шк.- інтернату відкр. погруддя поета] / Л. Тарасюк // Трибуна праці. – 2005. – 23 серп.

Тарас Шевченко і Вінниччина: біобібліогр. покажч / Вінниц. ОУН ім. К.А. Тімірязєва; уклад.: Г.М.Авраменко, О.І.Кізян, Б.В.Хоменко; авт. вступ. ст. Б.В.Хоменко. – Вінниця, 2004. – 107 с.

* * *

15 березня – виповнюється 85 років (1924) з часу створення при Вінницькій філії Всенародної бібліотеки України ВУАН науково-краєзнавчого Кабінету виучування Поділля.

Про діяльність Кабінету виучування Поділля

[Видання Кабінету виучування Поділля] // Столітній шлях бібліотеки у її виданнях: бібліогр. покажч./ Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва; уклад.: Г.М. Авраменко, О.М.Панчук; ред. М.Г.Спиця. – Вінниця, 2007. – С.10-12.

Гальчак, С. Період розвитку [краєзнавства на Поділлі] / С.Гальчак // Гальчак, С. Краєзнавство Східного Поділля. – Вінниця, 2005. – С. 45-58.

Прокопчук, В. Краєзнавство на Поділлі: історія і сучасність / В.Прокопчук. – К.: Рід. край, 1995. – 204 с. – Із змісту: [про Кабінет виучування Поділля]. – С.70, 71, 75, 76, 93.

Шпильова, Л. Ми всі із роду подолян: [про роботу Кабінету виучування Поділля] / Л. Шпильова // Вінниц. правда. – 1988. – 23 верес.

* * *

18 березня – 60 років від дня народження народної артистки України, актриси Вінницького обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. М.Садовського Клавдії Федорівни Барил (1949).

Вона прийшла до театру юною дев’ятнадцятирічною дівчиною і 40 років свого життя присвятила сцені Вінницького академічного українського музично-драматичного театру ім.М.К.Садовського. “Крихітка”, “Блез”, “Ігрок”, “Гра на клавесині”, “Привіт, синичко!”, “Любов при свічках”, “Продам чоловіка”, “Мораль пані Дульської”, «Ревізор», «Потрібен брехун», «Дім Бернарди Альби», «Шалений день, або Одруження Фігаро», «Осіння мелодія»... – такий далеко не повний перелік спектаклів, в яких зіграла актриса.

У цій тендітній жінці й талановитій артистці поєдналися і Інга з “Солов’їної ночі”, і Андріетта з “Крихітки”, і Баян Слу з “Поеми про любов”, і Таня з “Любові при свічках”, і Надія з “Йосипа та Надії”, і Сара Бернар зі “Сміху лангусти”, і Марселіна з «Одруження Фігаро», і Ніна з «Осінньої мелодії»... Клавдія Барил вкладає в цих жінок стільки власної душі, поглядів, що вони торкаються душ глядачів не тільки правдою зображення їхніх доль, але й живим смислом їх образів. Вона віддає своє мистецтво людям – і в цьому вбачає своє щастя.

Про актрису

Барил, К. Клавдія Барил: усе життя – театр: [інтерв’ю] / К.Барил; зап. Л.Мрачковська // Вінниччина. – 1999. – 23 берез.

Фицайло, С. Світ сцени – зоряна завіса ...: [про засл. Артистку України К.Барил] / С. Фицайло // Вінниччина. – 2004. – 23 берез.

Селезньов, В. Барил Клавдія Федорівна / В.Селезньов // ЕСУ.– К., 2003. – Т. 2. – С.253: фото.

* * *

19 березня – 110 років від дня народження Аркадія Панасовича Любченка (1899-1945), українського прозаїка, літературного критика, уродженця с.Старий Животів (нині Ново животів Оратівського району).

 

Про письменника

Аркадій Любченко: [про творчість укр. письм., його зв’язки з Поділлям] // Подільські криниці: хрестоматія з л-ри рід. краю. – Вінниця, 2006. – Вип. 3. – С. 171 -222: фото.

Подолинний, А.М. Аркадій Любченко (07(19).03.1899 - 25.02.1945) / А.М.Подолинний // Подолинний, А.М. Жити Україною: статті, рец., есе. – Вінниця, 2007. – С. 135-137.

Імена, повернуті на Батьківщину: бібліогр. покажч./ Вінниц. ОУН ім. К.А.Тімірязєва; уклад.: Г.М.Авраменко, О.І.Кізян. – Вінниця, 1998. – 45 с. – Із змісту: Аркадій Любченко.– С.29-33.

* * *

20 березня – 65 років тому (1944) військами 1-го Українського фронту Вінницю було звільнено від німецько-фашистських загарбників.

Окупація Вінниці німецько-фашистськими загарбниками тривала з 19 липня 1941 р. – понад 970 днів.

Весною 1944 р. біля Вінниці фашисти зосередили 340-у дивізію генерала Ейріга, 18-у артилерійську дивізію, що прибула із Франції, та  інші частини. Війська Першого Українського фронту, що перейшли у наступ на захід і південний схід від Козятина, 9 березня визволили Уланів (на той час районний центр) та понад 40 сіл, 10 березня – Хмільник. 11 березня частини цього ж фронту прорвали лінію ворожої оборони на ділянці Липовець – Іллінці й рушили на Вінницю.

38-а армія під командуванням генерал-полковника К.С.Москаленка взаємодіяла з 18-ю армією, яка наступала з півночі в літинському напрямку. 15 березня, ламаючи шалений опір ворога, війська 38-ї армії підійшли до околиць Вінниці з трьох боків. Воїни 211-ї стрілецької дивізії увірвалися в південну частину міста і вийшли до Південного Бугу.

Частини 70-ї гвардійської стрілецької дивізії оволоділи Малими Хуторами й зайняли залізничну станцію Вінниця. Бійці 241-ї стрілецької дивізії, звільнивши Тяжилів, зав’язали бій на схід від суперфосфатного заводу, а 183-ї стрілецької дивізії – в районі Слободи П’ятничанської. До 12-ї години дня було повністю звільнене Замостя.

Частини 241-ї, 211-ї стрілецьких дивізій, гвардійці 70-ї дивізії, не затримуючись, рушили в в наступ за межі Вінниці. На u1089 світанку 16 березня підрозділи 305-ї стрілецької дивізії в районі с. Лаврівки перейшли Південний Буг у двох місцях і закріпилися на західному березі.

Ворог чинив шалений опір, неодноразово переходив у контратаки. Радянські війська протягом двох днів звільнили ряд населених пунктів на північ від Вінниці. 18 березня вони зав’язали бої на північно-західних околицях міста.

Розгром гітлерівців у центральній частині Вінниці та остаточне визволення міста здійснювала 183-я стрілецька дивізія. Вона розташувалася вздовж східного берега Південного Бугу і 19 березня форсувала річку в районі П’ятничан і Садків. Місто було охоплене пожежами: фашисти підпалили багато будинків. Цілу ніч не вщухали бої за переправу через річку.

20 березня Вінницю було повністю звільнено від окупантів. Серед визволителів відзначилося чимало вінничан, зокрема Герой Радянського Союзу Іван Могильчак. В боях за місто Вінницю відзначились війська 241-ї стрілецької дивізії, 5-го штурмового авіаційного корпусу, 15-а окрема штурмова інженерно-саперна бригада, 269-й та 1663-й армійські винищувальні протитанкові артилерійські полки, 1899-й та 1900-й самохідні артилерійські полки, 130-й окремий полк зв’язку, 39-й, 1247-й, 1251-й гарматні артилерійські полки, яким було присвоєно найменування «Вінницьких». 20 березня о 21 год. Москва салютувала визволителям Вінниці.

ЛІТЕРАТУРА

Вінниця у вирі Другої світової війни.1941-1945 // Вінниця: іст. нарис.– Вінниця, 2007. – С.198-233.

Вінниччина в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.: (хроніка подій). – К.: Наук. думка,1965. – 144 с. – Із змісту: [визволення Вінниці]. – С.65-69.

Вінниччина в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.): зб. докум. і матеріалів. – О.: Маяк, 1971. – 308 с. – Із змісту: [док. і матеріали про визволення Вінниці]. – С.217-219,221-222, 227-231.

Гальчак, С.Д. Визволення Вінниччини від нацистських загарбників: моногр. / С.Д.Гальчак. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 416 с.: фото.

* * *

20 березня – 145 років від дня народження Василя Костянтиновича Липківського (1864-1937), церковного реформатора, Митрополита Української автокефальної церкви, педагога, письменника, перекладача.

В 1892-1903 рр. В.К.Липківський – настоятель собору в Липовці, голова Липовецького відділення єпархіальної училищної ради та доглядач церковних шкіл Липовецького повіту.

Розгорнувши активну діяльність, спрямовану на розвиток УАПЦ, об’їздив усю Україну, зокрема Вінниччину (Вінниця, Липовець, Гайсин, інші населені пункти).

Липківський – автор циклу історичних нарисів з життя Липовецького повіту «Унія та возз’єднання уніатів в 1794-1795 рр. в межах сучасного Липовецького повіту» (1895).

Про В.К.Липківського

Гудзик, К. Народний митрополит / К.Гудзик // Липовец. вісті. – 2007. – 24 листоп.

Зінченко, А. Визволитися вірою. Життя і діяння митрополита Василя Липківського / А.Зінченко. – К.: Дніпро, 1997. – 432 с.

Зінченко, А. Подільські шляхи Василя Липківського / А.Зінченко // Вінниччина. – 1996. – 27 лип.

Марценюк, В. Чи ж спокутуємо провини минулого?: [про увічн. пам’яті митрополита УАПЦ В. Липківського, який здійснював просвітниц. діяльн. на Липовеччині] / В.Марценюк // Липовец. вісті. – 2007. – 8 груд.

Пащенко, В. Василь Липківський / В.Пащенко // Історія України в особах. ХІХ-ХХ ст. – К.,1995. – С.274-281.

Щербина, Д. Народний митрополит: [про церков. Діяча В.Липківського, який у 1892-1903 рр. був настоятелем собору у Липовці] / Д.Щербина // Молодь України. – 2008. – 28 лют.: фото.

* * *

29 березня – 100 років тому народилася Тамара Михайлівна Воронович (1909-1979), українська перекладачка, педагог.

Т.М.Воронович народилася в Піщанці Вінницької області. Закінчила Київський кооперативний інститут (1931) і Київський державний університет імені Тараса Шевченка (1940). Викладала зарубіжну літературу в Київському державному інституті іноземних мов, Житомирському державному педагогічному інституті. Т.М.Воронович переклала романи: “Обвал” А.Стіля (1960), “Божі стеблинки” У.Сембена (1963), “Гонкурівську премію присуджено вбивці” П.Гамарра (1966), “Плавучий острів” (1964) і “Діти капітана Гранта” (1967) Ж.Верна, “Шуани” О.Бальзака (1976), новелу “Натурщиця” (1971) і “Мандрівне життя” (1971) Гі де Мопассана, новелу “Сім дружин Синьої Бороди” А.Франса (1977) та ін.

Довідки див.:

Кочур, Г.П. Воронович Тамара Михайлівна / Г.П.Кочур '2F/ З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.58-59.

Костриця, Ю.М. Воронович Тамара Михайлівна / Ю.М.Костриця // ЕСУ. – К., 2006. – Т.5. – С.178: фото.

Цього місяця виповнюється:

360 років (1649) відтоді, як відбулася битва під Шаргородом між загонами козаків і поляками. Польські полки відступили.

140 років загальноосвітній школі І-ІІІ ст. с. Жданівка Хмільницького району (1869).

 

КВІТЕНЬ

 

4 квітня – 70 років від дня народження Володимира Івановича Смаровоза (1939-2008), українського скульптора, автора багатьох пам’ятників на Вінниччині.

В.І.Смаровоз народився на Хмельниччині. 1965 р. закінчив Республіканське художнє училище ім. І.Ю. Репіна, Кишинів. У Вінниці проживає з 1971 р.

Володимир Іванович – учасник обласних, республіканських, всесоюзних виставок. В 1999 р. успішно пройшла у Вінниці його персональна виставка. Учасник республіканських пленерів по каменю в Ямполі та Вінниці. Основні твори скульптора: пам’ятники загиблим воїнам на Вінниччині, бюст-пам’ятник Лялі Ратушної у Вінниці, пам’ятник загиблим співробітникам органів внутрішніх справ, композиція «Мадонна» (храм Божої матері Ангельської) у Вінниці. В.І. Смаровоз – член Національної спілки художників України.

ЛІТЕРАТУРА

Смаровоз, В.І. Повір у свою щасливу зірку: [бесіда з митцем] /В.І.Смаровоз; розмову вела Л.Площанська // Вінниччина. – 1999. – 27 лют. – (Спец. вип. газ. «Зоряна криниця»).

Його знають у Нью-Йорку // Панорама. – 1999. – 19 трав.

Машевцев, А. У бронзі й граніті / А.Машевцев // Вінниччина. – 2000. – 28 квіт. – С.13.

Лисенко, В. Останній серпень Володимира Смаровоза: [спогади про митця] / В. Лисенко // Вінниччина. – 2008. – 12 верес. С. 16.

Смаровоз Віктор Іванович // Художники Вінниччини. – Вінниця, 2001. – С.69.

* * *

6 квітня – 100 років тому народився Никифор Григорович Білоконь (1909, с. Букатинка, тепер Чернівецького району – 21.10.1975), український поет.

Початкову освіту здобув у церковнопарафіяльній школі. У своєму ж районі закінчив Вилоярузьку інтегральну сільськогосподарську школу. Працював у школі з ліквідації неписьменності. У 1934 р. закінчив Херсонський педінститут. З 1934-1947 рр. працював художнім керівником та режисером в обласних театрах Тюмені, Курська, Миколаєва, Херсона. 1952-1964 рр. – керівник літоб’єднання при редакції Херсонської обласної газети “Наддніпрянська правда”, опісля обіймав посаду відповідального секретаря Херсонської організації СПУ. Почав друкуватися з 1951 р. Гуморески письменника визріли на букатинських враженнях.

Він автор книг: “Я ще, друзі, молодий” (1958), “Поправки дядька Савки” (1961), “Савчине весілля”(1961), “Припарки дядька Савки” (1964), “Савчин ужинок” (1969), «Щипавки дядька Савки» (1969).

Розробляв жанр «щипавок» – сатиричних побутових малюнків дидактичного спрямування.Хоча твори Н.Білоконя не посідають помітного місця в українській літературі, вони можуть зацікавити читача проявами гумору, стихією народного слова.

Про письменника

Никифор Білоконь // Письменники Радянської України. 1917-1987: біобібліогр. довід. – К.,1988. – С.72.

Подолинний, А.М Білоконь Никифор Григорович /А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид, перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.25-26.

Голобородько, Я.Ю. Білоконь Никифор Григорович / Я.Ю.Голобородько // ЕСУ.– К., 2003. – Т.2. – С.814-815: фото.

* * *

13 квітня – 125 років тому народився Юрій Степанович Александрович ( 1884, с. Степашки, нині Гайсин. р-ну – 193?), український етнограф, архівіст, краєзнавець.

Здобув архівно-бібліотечну освіту. До перевороту 1917 р. багато займався музейною справою, вивчав етнографію Поділля, народні ремесла, збирав колекцію виробів народних майстрів, предметів побуту.

Працював у Кам’янці-Подільському, де завдяки його наполегливій праці було зібрано чергову етнографічну колекцію і відкрито «Кустарно-історичний відділ музею Подільської губернії».

Він був фундатором архівної справи на Поділлі. 1921 р. переїздить до Вінниці і призначається завідуючим губернським архівним управлінням. До 1924 р. за його ініціативою зареєстровано і взято під охорону 1231 архів губернії.

У вінницький період життя Ю.Александрович розробив детальний план академічного художньо-промислового музею з майстернями та експериментальними лабораторіями. u1053 На жаль, його проектам не судилося здійснитися.

З середини 20-х рр. Ю.С.Александрович переїхав у Київ, працював науковим співробітником музеїв Києво-Печерської лаври, співробітничав з Кабінетом виучування Поділля при Вінницькій філії бібліотеки ВУАН. Опублікував 10 робіт з етнографії Подільського краю.

Про Ю.С. Александровича

Кароєва Л.Р. Етнографи Поділля / Л.Р.Кароєва // Етнографія Поділля: тези доп. наук. конф. – Вінниця, 1992.– Ч.1. – Із змісту: [життя і діяльн.Ю.С.Александровича]. – С.8-9.

Нестуля, О.О. Ю.С.Александрович про стан охорони культових пам’яток Поділля на початку 20-х років ХХ ст.: [про діяльн. краєзнавця] / О.О.Нестуля // Поділля і Волинь у контексті історії українського національного відродження. – Хмельницький, 1995.– С.156-157.

Баженов, Л.В. Александрович Юрій Степанович / Л.В.Баженов // Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст. – Кам’янець-Подільський, 1993. – С.110.

* * *

19 квітня – 90 років від дня народження Віталія Іовича Іжевського (1919-1973), композитора, фольклориста, засновника і першого керівника Іллінецького народного хору “Вінок Поділля”.

Життя Віталія Іовича було пов’язане не тільки з піснею. Доля його складна, цікава, а подекуди і загадкова. Народився він в селі Шабельня Іллінецького району.

У 1936 р. вступив до Водицького технікуму мистецтв. З цього ж року працює в оркестровій групі ансамблю пісні і танцю Червоної армії Київського військового округу.

В 1937-1940 рр. навчався в Ризькому військовому училищі зв’язку. З цього часу розпочинається його військова кар’єра. З 1939 р. Віталій Іович – військовий аташе Посольства Радянського Союзу в панській Польщі. 1941-1945 рр. – полковник офіцерського корпусу Війська Польського.

В 1947 р. був безпідставно репресований і висланий до Норильська. 1959 р. Іжевський повертається на Батьківщину і влаштовується на роботу в Дашівський будинок культури, а згодом, в 1960 р., його запрошують в Іллінецький районний будинок культури.

З цього часу починає відрахунок творчості самодіяльний хоровий колектив «Вінок Поділля», манерою виконання якого став народний спів, народне багатоголосся. Це u1073 був перший народний хоровий колектив Вінниччини з прекрасною оркестровою групою (бандури, цимбали, скрипки, кларнети, домри, баяни, ударні інструменти, контрабас), танцювальною групою та окремими солістами-вокалістами.

Хор завойовує визнання своїми барвистими піснями на місцевому матеріалі. В цьому колективі народилися і вперше виконані пісні: «Гей, у нас на Поділлі», «Біля тину в’ється хміль», «Величальна Україні», «Пісня над Собом» та багато ін.

Колектив неодноразово брав участь в концертах у м. Києві, представляв мистецтво Вінниччини на всіх рівнях і здобув визнання. У 1964 р. пісні В. Іжевського друкуються на сторінках вітчизняних часописів «Соціалістична культура», «Зміна», «Україна». 1967 р. хор отримує звання «народного», його пісні записує Всесоюзна фірма грамзапису «Мелодія». У цьому ж році вийшов збірник пісень «Подільський спів». В.І. Іжевський – фундатор та родоначальник агітбригадного жанру на Вінниччині. Створені ним оригінальні програми і сценарії вивели колектив в число кращих в Україні.

Помер видатний земляк 29 грудня 1973 р. Похований в Іллінцях. Мистецьке надбання його велике і багате. І досі в репертуарі народного хору звучать пісні, написані самобутнім маестро.

Про В.І.Іжевського

Іжевський, В. Завжди в строю: [про худож. агіткультбригаду Іллінец. РБК розповідає її кер.] / В.Іжевський // Соц. культура. – 1973. – № 9. – С.18-19.

Дмитренко, Р. Маестро: наш видатний земляк В.І.Іжевський / Р.Дмитренко // Трудова слава. – 1999. – 15 квіт.

Собченко, А. Таланту не сховаєш...: [про комп. В.І.Іжевського, якому на його батьківщині в с. Шабельня відкрито пам’ятник] / А.Собченко // Вінниц. відом. – 1999. – 1 квіт.

Бабенко, І.Д. Народні таланти присобського краю / І.Д.Бабенко // Іллінеччина в глибині століть і в наш час. – Іллінці, 2001. – Із змісту: [про кер. Іллінец. нар. самодіял. хору В.І.Іжевського]. – С.103-105.

Таранюк, Є. Премії імені земляків: [в т.ч. В.І. Іжевського для обдаров. учнів Іллінец. ДМШ] / Є.Таранюк // Вінниччина. – 1997.– 24 квіт.

* * *

20 квітня – 120 років від дня народження Миколи Михайловича Хращевського (1889-після 1929), українського літературознавця, краєзнавця.

М.М.Хращевський народився в Московській області. Закінчив історико-філологічний факультет Варшавського університету (1914). Викладав українську мову та літературу.

У 20-х рр. працював старшим бібліотекарем Вінницької філії Всенародної бібліотеки України.

Опублікував статті в “Записках історико-філологічного відділу Української АН”: “Деякі фразеологічні особливості мови А.Свидницького”(1929, кн. 21-22), “Ще нові дані до ялтинської біографії Руданського”, “Степан Руданський в оповіданнях своїх родичів та інших людей”, “До біографії Д.Марковича” (1928).

Автор окремих видань: “Михайло Коцюбинський під час свого навчання в Бару” (Вінниця, 1929), “Вінницька державна друкарня ім. Леніна. Коротка історія та сучасний стан друкарства у Вінниці” (Вінниця, 1930) та ін.

У післявоєнний час репресований (разом із дочкою Оксаною Хращевською). Внаслідок важкої хвороби помер на другий день після звільнення із заслання. Реабілітований.

Довідку див.:

Подолинний, А.М. Хращевський Микола Михайлович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини.– 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С. 361.

* * *

22 квітня – виповнюється 90 років (1919) з часу виходу районної газети «Ямпільські вісті».

Історія народження газети сягає далекого 1919 р., коли у протоколі № 4 за 22 квітня зборів комуністів у м.Ямполі, на яких було 16 чол., записано: «Слухали: про видання друкованого органу партії. Постановили: приступити до видання органу «Ямпольский коммунист». До редакційної колегії були обрані Остроменський, Лютий, Долгач, Гора, Серебрийський».

«Ямпільський комуніст», «Червона Ямпільщина», «Прикордонна зірка», «Червоний прикордонник», «Наддністрянський колективіст», «Слово хлібороба» – за такими назвами пройшла свій 90-річний шлях нинішня газета «Ямпільські вісті», історію якої творило не одне покоління журналістів.

З 1921 р. орган Ямпільського окружного комітету КП (б) України і окружного виконкому газета «Червона Ямпільщина» видавалася в Томашполі.

У 30-ті роки газета розповідала про досягнення перших колгоспів, повідомляла про здобутки окремих u1083 людей, бригад.

«Наддністрянський колективіст» виходив тричі на тиждень половинним форматом нинішніх «Ямпільських вістей». Набиралась газета з рукописного тексту і друкувалась вручну. У друкарні була навіть посада крутильника.

На сторінках районки післявоєнного періоду вміщувалися матеріали про звитягу, патріотизм і героїзм ямпільчан, які робили все для того, щоб відбудувати зруйноване народне господарство, про причини і наслідки голоду 1947 р. Через районну газету залунала слава про перших п’ятисотенниць, їх послідовників, Героїв Соціалістичної Праці: К.Захарчук, О.Ігнатова, Д.Васильківського, Л.Семенчук та ін.

1 квітня 1965 р. вийшов перший номер районної газети за назвою «Слово хлібороба».

Серед редакторів газети в різні часи її існування були: С.Т.Мурований, І.Л.Єнтіс, В.І.Побігай, В.П.Вередіна, В.Є.Єльцова, В.І.Романець та ін.

Редакція газети неодноразово нагороджувалася почесними грамотами та преміями, зокрема – Грамота Президії Верховної Ради України.

З набуттям Україною Незалежності, розпочалися нові сторінки в історії ямпільського часопису.

Про газету

Присвячується 80-річчю газети: [ст.] // Ямпіл. вісті. – 1999. – 29 трав.

Урсуленко, Г. Віхи історії / Г.Урсуленко // Ямпіл. вісті. – 2003. – 25, 29 січ.; 5 лют.

* * *

26 квітня – 40 років з часу заснування Жмеринського державного міського історичного музею (1969).

Музей було створено за рішенням виконкому районної ради депутатів трудящих. У 2003 р. зі зміною адміністративного підпорядкування він отримав статус міського. Його музейна колекція, яка нараховує 2,7 тис. предметів, представлена археологічними та палеонтологічними знахідками, документами і предметами побуту жмеринчан ХІХ-ХХ ст., набором інструментів працівників залізниці, зброєю першої половини ХХ с.

Музей пишається меморіальною колекцією (роботи, інструменти та особисті речі) заслуженого майстра народної творчості УРСР, мікромініатюриста М.Г.Маслюка, збіркою планів-експлікацій сіл Жмеринського району, складених у 1866-1869 рр., фотографіями станції Жмеринка та листівками з видами міста початку ХХ ст.

В музеї 5 тематичних u1077 експозиційних та 1 виставковий зали. У виставковому залі відтворено побут жмеринчан кінця ХІХ – початку ХХ ст., проводяться тематичні виставки до знаменних і пам’ятних дат регіонального і державного значення.

Музейні працівники активно співпрацюють з кіномитцями: започатковано кінофестиваль “На перехресті колій та часу” з демонстрацією фільмів, в роботі над якими брали участь жмеринчани. Співробітником музею Й.В.Савіновим було створено програму історико-документальних фільмів: «Долі людські”, “Визволення Жмеринки”, “Дорога довжиною в життя”, “Як це було”, присвячених історії рідного міста. Щороку з матеріалами експозицій музею знайомиться понад 3 тис. жмеринчан та гостей міста.

ЛІТЕРАТУРА

Антонюк, О. Із життя міського історичного музею / О.Антонюк // Ініціатива. – 2006. – 18 трав. – С. 2.

Зонова, Ірина. Оживає жмеринський будинок графа Гейдена, який ремонтують з 2000 року: [про реставр. легендар. будинку мецената графа Гейдена] / І.Зонова // Молодь України. – 2008. – 6 трав. С. 7: фото.

Комарницький , Ю. Чи буде новий музей?: [у Жмеринці в садибі Гейдена] / Ю. Комарницький // Вінниц. відом. – 2008. – 4 черв. С.11.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ 2009 РОКУ

  1. Видатні постаті Вінницького краю, вшанування яких в області відзначається щорічно
  2. СІЧЕНЬ - ЛЮТИЙ
  3. БЕРЕЗЕНЬ-КВІТЕНЬ
  4. ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ
  5. ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ
  6. ВЕРЕСЕНЬ - ЛИСТОПАД
  7. ГРУДЕНЬ

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше