ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації

Версія для друку

Бібліотека ВНТУ як осередок духовного і культурного розвитку особистості

 

Савчук Т.С.,

директор науково-технічної бібліотеки ВНТУ

 

«Люди перестають мислити, коли перестають читати», – так сказав великий Д. Дідро. Соціологи та психологи всього світу давно дійшли тієї думки, що читання розвиває інтелект, формує духовно зрілу, освічену, гармонійну особистість. Не можна недооцінювати роль бібліотеки у забезпеченні молоді необхідною інформацією.

Науково-технічна бібілотека Вінницького національного технічного університету, будучи одним із головних його підрозділів, може не лише допомагати у вирішенні найскладніших проблем навчання і розвитку, але й сприяти виробленню ціннісних орієнтацій, впливати на формування в стінах закладу інтелектуального та культурного середовища – того особливого грунту, на якому зусилля викладачів і вчених принесуть добрі плоди. Бібліотека здатна створювати атмосферу творчої зацікавленності у навчанні, науці, мистецтві, впливати на стан духу, який не піддається жодним вимірам та оцінкам, проте лежить в основі моралі, сприяти вихованню української душі. Саме на досягнення цього спрямовані зусилля колективу бібліотеки.

Необхідність виховання та розвитку особистості в кожному представникові молодого покоління накладає на бібліотеку додаткову відповідальність за формування навиків інтелектуальної праці, творчого розвитку внутрішнього світу студента, виховання почуття гордості за навчальний заклад, де він здобуває вищу освіту.

Гуманізації сприяє виховна та просвітницька діяльність бібліотеки, яку проводить відділ суспільних та гуманітарних знань у тісному контакті з інститутами, кафедрами та кураторами студентських груп. Усі форми роботи спрямовані на підвищення духовного і культурного рівня студентської молоді, на збереження національних традицій, виховання гідного громадянина України.

За традицією, бібліотека завжди відзначає Шевченківські дні. Вони супроводжуються циклами заходів: книжковими виставками, літературно-музичними композиціями, оглядами літератури, вечорами поезії («Шевченко в моєму житті», «Великий Кобзар і Поділля» та ін.).

Викликають захоплення у студентів різноманітні години: літературні, мистецькі, цікавих повідомлень, поезії, філософських роздумів тощо.

Серед різних форм пропаганди провідне місце належить книжковим виставкам. Вони привертають увагу змістом та оформленням, різноманітністю тематики. Це виставки-дискусії, виставки одного видання, виставки-презентації.

З ініціативи проректора з наукової та навчально-методичної роботи по забезпеченню виховного процесу, завідувачки кафедри культурології, заслуженого працівника народної освіти України Тамари Болеславівни Буяльської і підтримки ректора Бориса Івановича Мокіна у вузі організували Центр культурології та виховання студентів – справжнє духовне вогнище, аналогів якому в державі мені, принаймі, бачити не доводилося. Були вперше введені в навчальний процес заняття «Практична культурологія», на яких у форматі кіноконцертної зали студенти 1-4 курсів пізнають класичне мистецтво (музика, театр, кіно, поезія, хореографія).

В університеті функціонують зали унікальної галереї, де демонструються полотна видатних, талановитих майстрів пензля. Милують око роботи подільських митців, насичені неймовірною енергетикою світла, щирих почуттів. А яку гаму кольорів випромінюють полотна геніального пейзажного лірика, українського Левітана – Федора Коновалюка! Це людина – легенда, непересічна постать в українській культурі, чия творчість є неосяжним і багатогранним Всесвітом. А хіба може залишитись байдужим відвідувач зали народної ікони? Там емоції ллються з душі, мов рясний дощ на спраглу землю. На мою думку, унікальність подільського іконопису полягає в тому, що зображені на них святі всміхаються.

В університетському музеї сучасного подільського мистецтва представлено цілий пласт декоративно-ужиткового надбання різноманітними авторськими стилями: батік, різьблення по дереву, кераміка, художнє скло, гобелен, вишивка, витинанки, шкіра, каміння, тополиний пух, флористика. А ще є зал фантастичного авангарду й вишуканого графічного шарму.

Суть нової технології гуманізації технічної освіти у ВНТУ полягає у тому, що вся виховна робота та гуманітарна політика в університеті зорієнтована на створення умов для всебічного розвитку й збагачення духовних потреб студентської молоді, підтримку її творчої активності й прагнення до самовдосконалення, залучення молоді до багатств національної й світової культури. Тому, логічно можна зробити висновок, що колектив бібліотеки не стоїть осторонь такої політики.

 

«На світі можна жить без еталонів.

По-різному дивитися на світ:

– широкими очима, – з-під долоні,

– крізь пальці, – у кватирку, – з-за воріт.

Від того світ не зміниться нітрохи.

А все залежить від людських зіниць.

В широких – відіб’ється вся епоха.

У звужених – збіговисько дрібниць».

 

Краще, мабуть, як Ліна Костенко і не скажеш...


Виховний потенціал бібліотеки у формуванні цілісної особистості студента

 

Лосовська В.П.,

викладач-методист

Вінницького політехнічного технікуму

 

Не розум від книг,

А книги від розуму створилися.

Г.Сковорода

 

Чарівне, зеленобуйне місто над Бугом – Вінниця, відоме своїм героїчним минулим, прекрасним сьогоденням, пам’ятками історії та культури, визначними місцями.

Центром духовності, просвітництва, культури, історичного життєпису українського народу в нашому місті є обласна універсальна наукова бібліотека імені К.А.Тімірязєва, яка вже прийшла до свого 100-річного ювілею.

Століття… Це вже історія, традиції, інноваційні науково-методичні набутки, знахідки, науково-практичні конференції усіх рівнів, видавнича діяльність.

Бібліотека – це не тільки книги. Це, перш за все, поєднання тисячоліть людської думки, перенесеної на пергамент, папірус, папір, а сьогодні – на електронні носії.

Зізнаюсь, завжди з трепетом переступаю поріг бібліотеки, бо для мене – це книжковий храм, джерело ідей і скарбниця думок.

Адже, як сказав мандрівний філософ Г. Сковорода: «Серце тоді насичується, коли освічується».

Світло наповнює усе єство, коли доторкаєшся до мудрості вікової історії, глибини сутності людського існування, закарбованої у фоліантах, опусах, книжках, і проймаєшся почуттям причетності до істинних цінностей української та світової культури.

Перефразувавши Антуана де Сент-Екзюпері, як викладач, усвідомлюю, що відповідаю за тих, кого навчаю і виховую.

При цьому керуюсь тим, що цей двоєдиний процес має бути ефективним, сприяти формуванню гармонійної особистості, яка визначатиме моральне обличчя нового, третього тисячоліття.

Лише особистість виховує особистість. Тому і прагну прищепити студентам бажання до пізнання, незгасиме прагнення проникнути у царство духовності, книжного королівства, скарбів нетлінних, бо усе це – джерело, яке живить розум і збагачує думку.

Великим відкриттям, потрясінням для студентів була екскурсія в обласну бібліотеку, куди нас люб‘язно запросила завідувач краєзнавчим відділом Ніколаєць О.Г.

Перше, що викликало бурю емоцій у студентів, це те, що нашій бібліотеці – 100!

А потім – велика кількість відділів, секторів, широка видавнича діяльність, інновації у бібліотечній справі; рідкісні, цінні видання, та ще до цього Інтернет-центр, комп’ютерна довідкова система, «Бізнес-провідник Вінницької області».

Ось свідчення самих студентів:

«Щодня їздила повз бібліотеку і навіть не підозрювала, що там так багато цінного, потрібного, цікавого» (Юлія С.).

«Навіть не думав, що звичайна екскурсія в бібліотеку відкриє мені вікно в Америку і Європу» (Віталій К.).

«Для мене це відкриття неосяжного океану книг. Стану активним послуговувачем бібліотеки» (Микола Г.).

Ця екскурсія поклала початок творчого, наукового співробітництва студентів нашого технікуму і працівників бібліотеки.

Кожне відвідання бібліотеки – це відкриття нової сторінки її зародження, становлення та розвитку.

Дізналися, що історія храму духовності сягає у позаминуле століття: починалася із Гоголівської бібліотеки – це був проект учителя міського казенного двокласного єврейського училища М.Рубінштейна, поданий на ім’я Голови Вінницької міської Думи.

Пізнавальними для студентів стали такі факти:

·  проект бібліотеки підготував вінницький архітектор Григорій Григорович Артинов;

·  міську публічну бібліотеку імені М.В.Гоголя було відкрито 15 лютого 1907 року.

Захоплюючою, інформаційно багатою,  науково-пізнавальною була зустріч з майстром бібліотечної справи, ерудитом, завідувачкою читальною залою Аллою Сергіївною Якущенко, яка ознайомила і продемонструвала книги серії «Український бестселер», що сприяло розширенню літературних обріїв студентів, утвердило переконання, що і в нашій землі є пророки, тобто українське письменство утверджується, розквітає, заявляє про себе у європейському просторі.

Нові імена майстрів пера (Ірен Роздобудько, Оксана Забужко, Юрко Покальчук, Олесь Бузина і т.д.), досі майже невідомі, стали для студентів близькими і зрозумілими.

Послуговуючись фондами бібліотеки, студенти розширюють свої світоглядні обрії, усвідомлюють суть розвитку українського літературного процесу, збагачуються духовно, що сприяє формуванню сучасної, мобільної, цілісної особистості.

Уже традиційною стала участь студентів у Стусівських читаннях, де вони проймаються духом поетичної наснаги нашого земляка, співпереживанням усіх його життєвих колізій, а усе це, у кінцевому результаті, викликає прагнення долучитися до духовного збагачення нашого сьогодення, примноження слави землі Подільської.

Увібравши в себе атмосферу вечора, пропустивши події через душу і серце, студентки Васюта Анастасія та Журавльова Вікторія написали власні вірші, лейтмотивом яких є рядки «…коли є книга - значить, є народ».

Кожен захід, який проводиться у храмі книг: «Мови різні – душа одна», «Слухайте, слов’яни, слухай, народ слов’янський, слухайте Слово!», «Нам кожна братня мова дорога», приурочені міжнародному Дню рідної мови та Дню слов’янської писемності і культури, для студентів – це нове відкриття, зустріч, знайомство з майстрами культури, сцени, театру, художнього слова.

Свідченням цього є несподівано емоційна реакція однієї з учасниць:

«Після таких проектів я відчула ніби доторк Музи і спалах душі, що возвеличило мене у власних очах».

Подільські Кирило-Мефодіївські читання – високодуховні, наукові, це той найвищий регістр літературно-мистецьких надбань, який відкриває незвідані шляхи розвитку писемності, просвітництва, змушує задуматись над сенсом свого життя, спонукає до удосконалення своїх нахилів, уподобань, талантів.

Ось як говорить про це студент Сергій Р., який брав участь у цих читаннях:

«Я подивився на себе ніби збоку і зрозумів: треба працювати більше, наполегливіше, бо лише добрі справи залишають слід на землі і в людській пам’яті».

І ще один важливий штрих. Разом із студентами проводжу науково-дослідницьку роботу з проблем духовності та культури нашого народу. Як вінець – творчо-пізнавальні роботи студентів: «Культура Ямпільщини: вчора, сьогодні, завжди»; «Вінницька Мельпомена (Історія зародження, становлення та розвитку Вінницького обласного українського академічного музично-драматичного театру імені М.Садовського)»; відкриті заняття: «Культура Поділля», «Літопис українського одягу».

У всьому цьому – постійна, творча співпраця з відділами літератури та інформації з гуманітарних наук, краєзнавчої літератури. Саме там ми взяли унікальні матеріали про Оноре де Бальзака, Евеліну Ганську, Ференца Ліста, Фредеріка Шопена, музей П.І.Чайковського у Браїлові, невідомі сторінки історії та культури м.Вінниці та Поділля.

Додам, що темою останнього відкритого заняття, стала раритетна книга – альбом Зінаїди Васіної «Український літопис вбрання».

Студенти мали змогу опрацювати безцінні матеріали, зануритися в культурно-мистецькі надбання подолян, відкрити минуле, побачити сучасне, задуматися над майбутнім.

Вважаю за честь для себе можливість участі у Всеукраїнській науково-практичній конференції «Історичні витоки козацького роду в Україні», присвяченій 350-річчю оборони Буші.

Про усе, що відбувалося на конференції розповіла студентам, донесла до їхньої свідомості значущість тих історичних подій.

І коли у рамках Центру духовно-національного відродження «Червона калина» був проведений проект «Предвічна і завжди молода її величність – Жінка», через історичні реконструкції «ожили» непересічні жіночі образи, серед яких була і Мар’яна Зависна.

Попереду – нові проекти, інноваційні заходи на базі бібліотеки, наукові пошуки з проблем культури, духовності українського народу, подолян.

І в цій співдружності вбачаю мудре спрямування керівництва бібліотеки, у тому числі заступника директора, заслуженого працівника культури України Цимбалюк П.І., які уміло керують своїм колективом, тримаючи руку на пульсі життя, бачать перспективу і шляхи її реалізації.

Отож, загалом робимо благородну справу, щоб студенти, за висловом Ліни Костенко, «дивилися на світ широкими очима», уміли дати оцінку подіям, орієнтуватися в інформаційному просторі, розвивати свої смаки і таланти, долучалися до надбань української та світової культури.


Тенденції розвитку бібліотекознавчої науки і бібліографознавства в Україні

Бібліотекознавча діяльність родини Сіцінських-Січинських

 

Трембіцький А.М.,

кандидат історичних наук,

завідувач Хмельницьким міським відділом

 Центру дослідження історії Поділля

та Південно-Східної Волині

Інституту історії України НАН України

 

Розглядаючи історію українського народу, варто відзначити, що Церква у всі часи несла людям світло Віри, зберігала в собі багатовікову пам’ять і мудрість, духовні і моральні цінності, створюючи тисячі храмів, монастирів і навчальних установ, бібліотек та архівів. Не стало винятком і Поділля, де з давніх часів духівництво збирало книги і майже кожна церква мала свою бібліотеку, яка розміщувалася зліва від вівтаря. Священнослужителі завжди гаряче приймали до серця Божественні слова пророка: «Бо уста священиків мають перестерігати знання і з його уст ждуть люди закону» [1, с. 719]. Можливо саме тому, члени знаної української родини Сіцінських-Січинських, вкоріненої в етносоціокультурне середовище подільського краю, до якої входило багато таких знаних особистостей, як історик, краєзнавець, археолог, етнограф, бібліограф, музеє- та мистецтвознавець, громадсько-просвітницький і церковний діяч, протоієрей Євфимій Сіцінський (1859-1937); дослідник і творець української архітектури, українського сакрального та ужиткового мистецтва, храмової архітектури і графіки, педагог, краєзнавець, етнограф Володимир Січинський (1894-1962), син Є.Сіцінського; архітектор і дослідник української сакральної архітектури Ярослав Січинський (1920 р.н.), син В.Січинського; Оксана Шандор (Січинська) (1924-2006), донька В.Січинського; український вчений, громадсько-політичний і культурний діяч Закарпаття ХХ ст. Вікентій Шандор (1907-2002), чоловік О.Шандор; Олена Чехівська (Сіцінська) (1882-1960), племінниця Є.Сіцінського; голова уряду Директорії доби Української Народної Республіки, провідник та ідеолог українського церковно-національного відродження, митрополит Української Автокефальної Православної Церкви Володимир Чехівський (1876-1937), чоловік О.Чехівської, завжди піклувалися про множення джерел наукового творення для себе і народу. Огляд наукової діяльності членів цієї родини дає нам підставу, зарахувати їх до визначних українських дослідників, які незважаючи на несприятливі для наукової роботи обставини, віддавали свій час та сили дослідженням історії і культури українського народу, будили національну свідомість [2, с.71].

Деякі аспекти бібліотекознавчої діяльності окремих членів родини частково висвітлили у своїх працях В.Біднов [2], І.Крип’якевич [3], О.Завальнюк, Н.Синиця, Т.Бульба та інші [4]. Проте діяльність більшості членів родини, щодо творення бібліотек, ще й досі залишається малознаною.

Досить значний внесок зробив Є.Сіцінський у становлення єпархіальної бібліотеки, яка складалася з книг та періодичних видань переважно богословського і духовно-релігійного змісту, які Подільський єпархіальний історико-статистичний Комітет передавав бібліотеці. Всі члени Комітету, церковного причту, службовці навчальних закладів та інших установ духовного відомства єпархії читали книги і періодичні видання в читальні та отримували їх додому безкоштовно, а інші особи платили 3 руб. за рік і 2 коп. за день [5, арк. 529 зв.]. Будучи редактором «Православной Подолии», в одній з редакційних статей він закликав розширити і поліпшити роботу церковнопарафіяльних бібліотек, зробити їх більш масовими і доступними для духовенства і парафіян [6, с. 13].

Саме під головуванням Є.Сіцінського Подільське церковне історико-археологічне товариство перетворилося у науковий заклад зі своїм архівом, бібліотекою, друкованими органами. Товариство обмінювалося літературою з археологічними та архівними комісіями, музеями і публічними бібліотеками України і Росії [7, с. 206-207]. Єпархіальне Давньосховище, створене зусиллями Є.Сіцінського у 1890 р. при Товаристві, складалося з бібліотеки, де були книги з історії Поділля, твори російських, польських та інших авторів, архіву з документами минулого і візитів церков, пам’яток мови і письма, стародруків ХVІ-ХVІІІ ст. тощо. Вже на початок 1896 р. музей мав 862 книги, 69 рукописів, а в 1909 р. налічувалося 7684 писемних і речових пам’яток історії та культури краю, понад дві тисячі оригінальних документів, візитів церков, рукописів і стародруків. Зусиллями Є.Сіцінського, Давньосховище стало великим музейним, науковим і культурно-освітнім закладом, з унікальними і цінними збірками рукописів та стародруків. З ним співпрацювали М.Петров, В.Антонович, М.Грушевський, які для поповнення його бібліотеки передали чимало власних праць. За закликом Є.Сіцінського священики дарували книги, передавали до архіву документи. Вже у 1912 р. музей мав наукову та єпархіальну бібліотеки, до яких надходило 102 періодичних видання. Стараннями вченого бібліотека історичного музею стала однією із найбільших історичних бібліотек України. У 1925-1929 рр. при музеї працювало наукове товариство при ВУАН на чолі з Д.Богацьким та Є.Сіцінським, яке також мало невелику бібліотеку, що зростала за рахунок наукових видань УАН, наукових записок місцевих вузів та подарованих книг [8, с. 248-252]. Водночас дослідник передав у підвідділ «Подоліка» новоствореної Вінницької філії ВНБ ВУАН 200 книг і журналів, особисті праці. Перебуваючи у Кам’янці, І.Огієнко став почесним членом Подільського церковного історико-археологічного товариства [9, с. 142] і в січні 1919 р. звернувся до Уряду з проханням фінансової підтримки товариства, яке упорядкувало музей і створило бібліотеку надзвичайно рідкісних книжок [10, с. 102]. Історико-філософічна Секція НТШ на своєму засіданні 19 вересня 1931 р. відзначила, що великі збірки рукописів і стародруків музею та бібліотека, були створені саме завдяки енергії Є.Сіцінського [3, с. 220].

Революційні події 1905-1907 рр. прискорили створення Є.Сіцінським разом з іншими ентузіастами української справи Подільського українського товариства «Просвіта», яке організовувало в селах невеликі бібліотеки і читальні, відкрило книжковий кіоск і пересувний пункт для торгівлі літературою [11, с. 377]. Вже в 1911 р. просвітянська бібліотека нараховувала 1460 найменувань книг, виписувала 18 українських та 11 російських газет і журналів, які постійно розповсюджувалися серед учнів, а деякі українські видання роздавались безкоштовно селянам. Саме за культурно-освітню працю та експозицію українських книжок, газет і журналів, на Хотинській сільськогосподарській виставці (1911) «Просвіті» було присуджено бронзову медаль [12, с. 261-265]. Просвітяни надсилали вчителям початкових, народних та церковнопарафіяльних шкіл і училищ краю «легальну українську літературу», запрошували «молодих вчителів на свої вечірні збори», надавали їм можливість користуватись просвітянською бібліотекою [13, с. 18]. «Просвіта» в період українських визвольних змагань відіграла значну роль у створенні українських бібліотек в інститутах, семінаріях, середніх школах, видавала наукові праці, книжки і навчальні посібники, підтримувала українські видавництва. Губернські управи безкоштовно передплачували для осередків «Просвіт» та бібліотек різні періодичні видання [14, с. 137].

1 лютого 1921 р. було організовано Кам’янець-Подільський Комітет охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи. Співробітники його бібліографічно-бібліотечної секції при підтримці Є.Сіцінського влаштували при історико-археологічному музеї «Книжкову палату», упорядкували бібліотеку-читальню, обстежили церкви, костьоли і синагоги Кам’янеччини й передали в Інститут народної освіти 450 коштовних букіністичних видань [15, с. 229].

Значний внесок зробив Є.Сіцінський і становлення бібліотеки Кам’янець-Подільського державного українського університету. Вже у серпні-жовтні 1918 р. він взяв активну участь в університетській комісії, яка провела велику роботу з формування бібліотечного фонду і вже 5 вересня книгозбірня прийняла відвідувачів. Найпершим і найголовнішим напрямом роботи комісії було комплектування фондів, тому Є.Сіцінський від імені Подільського церковного історико-археологічного товариства подарував бібліотеці КПДУУ – 59 стародруків, 30 томів Актів Віленської Архівної Комісії і 30 книг різного змісту [16, с. 6], а також безкоштовно передав 23 книги із своєї приватної книгозбірні [17, с. 343]. 24 жовтня 1918 р. було створено бібліотечну комісію університету, яку згодом очолив Є.Сіцінський. На її засіданнях розглядалися питання каталогізації і оправлення книжок, бібліотечні правила, шляхи поповнення книгозбірні [17, с. 348-350]. Розвитку своєї бібліотеки університет значною мірою завдячує Є.Сіцінському, демократичним засадам організації роботи бібліотеки та колегіальній діяльності, очолюваної ним бібліотечної комісії [17, с. 364].

Протоієрей Є.Сіцінський відіграв значну роль в українській історії та залишив слід практично в усіх сферах науково-просвітницького і культурного життя краю. Велику увагу він приділяв поповненню книгами та науковими виданнями власної, однієї з найбільших приватних бібліотек Кам’янця-Подільського, про що свідчить його листування з відомими українськими дослідниками М.Петровим, В.Антоновичем, М.Грушевським, М.Левченком і багатьма іншими [7, с. 293-294; 18; 19]. В 30-х р. ХХ ст. вченого постійно переслідували, не визнавали і не друкували його праць. Через нестатки, значну частину свого наукового архіву, рукописи, опубліковані праці й багато книг з особистої бібліотеки, на багатьох з яких збереглись його автографи та екслібрис-печатка «Евфимій Іосифович Съцинскій», він був змушений незадовго до своєї передчасної смерті продати в Проскурівський (тепер Хмельницький обласний краєзнавчий) музей, «з великим жалем і болем він віддавав те, що було для нього всім змістом його шляхетного життя» [20].

Справу свого батька продовжив його син, визначний історик мистецтва, мистецтвознавець і архітектор Володимир Січинський, який більшість свого життя прожив за межами України. Будучи одним з найактивніших членів празької української громади, однієї з найбільшої української діаспори в Європі, митець разом з колишніми українськими військовими, науковцями та професорами Українського вільного університету з метою збереження пам’яток українських визвольних змагань і надбань української еміграції, утворили в 1925 р. у Празі Музей визвольної боротьби України [13, с. 128]. Вчений, що входив до «української наукової еліти» [21, с. 144], подарував музею цілий ряд цінних документів особового походження та багато своїх праць [22, с. 223]. У квітні 1945 р. він, рятуючись від більшовиків, передав частину свого архіву та бібліотеки в Музей визвольної боротьби України і разом із сім’єю емігрував в американську зону Німеччини, а в 1947 – виїхав до США. Сьогодні одна частина архіву В.Січинського знаходиться у Центральному архіві вищих органів влади України, інша – в Національному архіві Чеської Республіки [23, с. 51]. Частина його бібліотеки зберігається у фондах Слов’янської бібліотеки в Празі, а 15 мистецтвознавчих праць – у бібліотеці музею українсько-руської культури в Свиднику (Словаччина) [24]. Директор цього музею М.Сополига, до 110-ї річниці від дня народження вченого, навіть підготував доповідь «Володимир Січинський в контексті діяльності українського музею в Свиднику», але вона, на жаль, так і залишилась в рукописі [25].

Проживаючи в США, В.Січинський у травні 1952 р., разом з іншими українськими митцями, які після Другої світової війни емігрували до Нью-Йорку і Філадельфії, став організатором і засновником «Об’єднання Митців Українців в Америці» (ОМУА), важливого осередку українського мистецького життя в еміграції, до «якого тяжіли українські митці усього світу» [26, с. 16]. Вчений, співпрацюючи з українськими митцями, значну увагу приділяв поповненню книгами та науковими виданнями власної приватної бібліотеки та архіву. Вже після його смерті, Ярослав Січинський в липні 1980 р. подарував бібліотеці Гарвардського університету 300 монографій і серійних публікацій, каталогів, ефемерних публікацій з книгозбірні та рукописи, бібліографії, статті на українські теми, мистецькі сюжети, чорнові замітки і машинописи книг, багато матеріалів, низку світлин портретів гетьмана Івана Мазепи з архіву свого батька Володимира Січинського [27].

Ярослава Січинського у цьому питанні підтримали інші члени родини Сіцінських-Січинських. Так, чоловік його сестри Оксани, визнаний український вчений і публіцист, громадсько-політичний і культурний діяч, почесний доктор Ужгородського національного університету, колишній працівник секретаріату ООН з питань слов’янських країн, у т. ч. СРСР, заступник голови уряду Української Народної Республіки в екзині Вікентій Шандор [28, с. 228] і його син Іван Шандор, передали в бібліотеку Гарвардського університету 51 книгу і 478 серійних емігрантських періодичних та поодиноких (пряшівських і братиславських) українських видань зі своєї книгозбірні [27]. Водночас більшу частину свого поважного творчого доробку, а це численні праці українською, англійською і німецькою мовами, серед яких 4 монографії з історії Закарпаття [28, с. 229], В.Шандор передав, як почесний член Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта», у бібліотеку товариства в Ужгороді.

Сьогодні частина книгозбірні В.Січинського зберігається в бібліотеці University of Toronto Library (Торонто, Канада), серед них, на думку спеціального референта університету Василя Сидоренка, значну цінність складають 14 праць і 1 графічна робота В.Січинського, 1 рецензія на його праці, 8 видрукуваних статей про нього в українських часописах США і 2 статті з українських часописів Буенос-Айреса і Лондона [29].

Значна частина цінної бібліотеки та архіву Олени і Володимира Чехівських, за даними Ф.Бульбенка і протопресвітера УАПЦ Д.Бурка, до 1960 р. зберігались у м.Бавнд-Брук (США), однак подальша їх доля нам не відома, хоча пошуки продовжуються [30].

Таким чином, повернення Україні імен членів родини Сіцінських-Січинських неможливо без вивчення й аналізу всієї їхньої багатогранної спадщини, виявлення й ґрунтовного опрацювання чималого масиву бібліографічних та архівних документів, осмислення їх науково-богословської, педагогічної, культурно-освітньої, державотворчої, проповідницько-місійної та іншої діяльності. Незалежна Україна, про яку мріяли всі члени родини, ще не повною мірою увічнила їх пам’ять. Життєві шляхи, суспільно-державницька і культурно-просвітницька діяльність, наукова та богословська спадщина членів знаної української родини, ще чекає своїх сучасних українських дослідників.

  

Джерела та література

1. «М.Б.». О древних христианских библиотеках // Подольские епархиальные ведомости. – № 21. – 1867. – С. 719-722.

2. Біднов В. Бібліографічна діяльність о. Євфімія Сіцінського // Книголюб. – Кн. ІІ. – 1931. – С. 53-77.

3. «К-ч.». (Крип’якевич). П’ятдесятиліття наукової праці Евфима Сіцінського // Записки НТШ. – Л., 1931. – Т. 151. –С. 217-223.

4. Завальнюк О.М. Ю.Й.Сіцінський і Кам’янець-Подільський Державний Український Університет // Духовні витоки Поділля: творці історії краю. Мат. міжн. наук.-практ. конф. – Кам’янець-Подільський, Хмельниц., 1994. – С. 62-64; Синиця Н.М. Визначні бібліографи-краєзнавці Хмельниччини ХХ ст. // Там само. – С. 30-33; Бульба Т.С. Бібліографічна діяльність Ю.Й.Сіцінського // Там само. – С. 72-74; Трембіцький А. Євфимій Сіцінський – книгознавець, бібліотекар, бібліограф // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. 6. Серія: Історія: Зб. наук. пр. / За заг. ред. проф. П.С.Григорчука. – Вінниця, 2003. – С. 26-35; Його ж. Бібліотекознавча діяльність Євфимія Сіцінського // Бібліотека як міжнаціональний центр духовного надбання: Мат. обл. міжвід. нук.-практ. конф. / Упр. культури Хмельниц. облдержадмін.; Хмельниц. обл. універс. наук. б-ка ім. М.Островського. – Хмельниц., 2005. – С. 38-48.

5. Біографічні та бібліографічні карточки. Авторські чорнові записки. 1888-1928 рр. // Державний архів Хмельницької області. – Ф. Р.-3333. – Оп. 1. – Спр. 7. – 870 арк.

6. Опря А.В. Боротьба православної церкви з атеїзмом на Поділлі в період імперіалізму // VІІІ Поділ. іст.-краєзн. конф. (секція історії дожовтневого періоду). Тези доп. – Кам’янець-Подільський, 1990. – С. 12-13.

7. Земський Ю.С. Матеріали інституту рукопису ЦНБ НАН України ім. Вернадського про діяльність Ю.Й. Січинського // Поділля і Волинь у контексті історії укр. нац. відродження. Наук. зб. – Хмельниц.: Доля, 1995. – С. 292-294; Проблеми краєзнавства в діяльності Комітету історико-статистичного опису Подільської єпархії // Мат. ІХ Поділ. іст.-краєзн. конф. – Кам’янець-Подільський, 1995. – С. 204-207.

8. Нестеренко В.А. Бібліотечна справа на Кам’янеччині в 1920-1930-ті роки // Бібліотеки в інформаційному суспільстві: Мат. наук.-прак. конф., присв. 100-річчю Хмельниц. ОУНБ ім.М.Островського. – Хмельниц., 2001. – С. 248-254.

9. Баженов Л.В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ – на початку ХХ ст.: Становлення. Історіографія. Біобібліографія. – Хмельниц: Доля, 1995. – 256 с.

10. Андрусишин Б.І. Церква в Українській Державі 1917-1920 рр. (Доба директорії УНР): Навч. посіб. – К., 1997. – 176 с.

11. Третяк Л.В. Українське село у міжріччі революції 1917 року // Духовні витоки Поділля: творці історії краю. Матеріали між нар. наук.-практ. конф. – Кам’янець-Подільський, Хмельниц., 1994. – С. 375-377.

12. Лозовий В.С. Діяльність бібліотек Подільської «Просвіти» // Бібліотеки в інформаційному суспільстві: Мат. наук.-прак. конф., присв. 100-річчю Хмельниц. ОУНБ ім.М.Островського. – Хмельницький, 2001. – С. 261-266.

13. Лозовий В. Діяльність Подільської «Просвіти» в 1906-1914 рр. // Просвітницький рух на Поділлі (1906-1923 рр.) До 90-річчя Подільської «Просвіти». – Кам’янець-Подільський, 1996. – С. 6-27.

14. Слободянюк П. Українська церква: історія руїни і відродження. Наук. вид. присв. 2000-річчю Різдва Христового. – Хмельницький, 2000. – 266 с.

15. Нестеренко В.А. Кам’янець-Подільський комітет охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи // Поділля і Південно-Східна Волинь в роки Визвольної війни середини ХVІІ ст.: Матеріали Всеукр. іст.-краєзн. конф. – Ст. Синява: Поділля, 1998. – С. 228-231.

16. Геринович В. До історії Кам’янець-Подільського Інституту Народної Освіти // Записки Кам’янець-Подільського Інституту Народної Освіти. – Кам’янець на Поділлі, 1927. – Т. 2. – С. 1-27.

17. Ляхоцький В.П. Тільки книжка принесе волю українському народові...: Книга, бібліотека, архів у житті та діяльності Івана Огієнка (митрополита Іларіона). – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2000. – 664 с.: іл.

18. Лист М.Левченко до Є.Сіцінського від 10 листопада 1928 р. Оригінал. – 1 арк. – Родинний архів А.Трембіцького.

19. Баженов Л.В. М.С.Грушевський і Поділля // Матеріали ІХ Поділ. іст.-краєзн. конф., присв. 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. – Кам’янець-Подільський, 1995. – С. 219-221.

20. Романів Ю. Тернистий шлях вченого за совєтів // Укр. голос. – 1942. – № 90. – 8 листоп.

21. Парандюк Є. Спомин крізь призму років // Календар «Просвіти» на 2004 рік. Іст.-краєзн. видання / Уклад. П.Федака. – Ужгород, 2003. – С. 143-145.

22. Трембіцький А. Празький період діяльності Володимира Січинського – засновника та активного діяча Музею Визвольної Боротьби України (1925-1943) // Muzeum osvobozeneckйho boje Ukrajiny: k 80. vэroин zaloћenн : sbornнk pшнspмvkщ z konference : (Praha, 12.14. шijna 2005) / sestavila Dagmar Petiљkova. – 1. vyd. – Praha: Narodni knihovna ИR - Slovanskб knihovna, 2006. – С. 221-236.

23. Мушинка М. Володимир Січинський і русини-українці Східної Словаччини. – Пряшів: Союз русинів-українців Словацької Республіки, 1995. – 122 с.

24. Лист директора музею українсько-руської культури в Свиднику (Словаччина) Мирослава Сополиги до Анатолія Трембіцького від 28 липня 2003 р. – Оригінал. – 1 арк. Родинний архів А.Трембіцького.

25. Лист директора музею українсько-руської культури в Свиднику (Словаччина) Мирослава Сополиги до Анатолія Трембіцького від 11 лютого 2004 р. – Оригінал. – 1 арк. Родинний архів А.Трембіцького.

26. Андрусів П. Огляд українського мистецького життя в ЗСА // Нотатки з мистецтва (Філадельфія). – 1984. – № 24 (жовт.). – С. 15-21.

27. Книгозбірня й архів В.Січинського в Гарварді // Америка. – Філадельфія. ПА. – 1980. – 26 серп. – вівторок.

28. Пам’яті Вікентія Шандора // Календар «Просвіти» на 2004 рік. Іст.-краєзн. видання. Укладач П.Федака. – Ужгород, 2004. – С. 228-229.

29. Лист спеціального референта University of Toronto Library Василя Сидоренко до Анатолія Трембіцького від 15 січня 2007 року. – Оригінал. – 1 арк. +  5 арк. додатків. – Родинний архів А.Трембіцького.

30. Бульбенко Ф. Володимир Чехівський. // Нові дні (США). – 1971. – Ч. 254. – Березень; Його ж. Олена Володимирівна Чехівська // Свобода. – 1970. – 6-9 травня; Бурко Д. Професор Володимир Чехівський // Українська Автокефальна Православна Церква – вічне джерело життя. – Саут-Бавнд-Брук, Н. Дж. (США), 1988. – С. 333-344.  


 Сільська бібліотечна мережа республіки в 50-ті – першій половині 60-х рр. ХХ століття

 

Романюк І.М.,

кандидат історичних наук,

завідувач кафедри історії України

ВДПУ ім.М.М.Коцюбинського

 

Важливу роль у задоволенні культурних запитів населення могли і повинні були відігравати бібліотеки. У повоєнні роки з важкими труднощами було відновлено бібліотечну мережу республіки. На початку 1950-х рр. мере


Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації

  1. Розділ 1
  2. Розділ 2
  3. Розділ 3
  4. Розділ 4
  5. Розділ 5
  6. Розділ 7
  7. Розділ 8
  8. Розділ 9
  9. Розділ 10

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше