ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації

Версія для друку

Бібліотечні фонди як культурна спадщина держави

 

 

 

Суспільно-політичні процеси в УРСР у роки хрущовської «відлиги» за матеріалами Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва

 

Ніколаєць Ю.О.,

кандидат історичних наук,

доцент, докторант КНУ імені Т.Шевченка

 

Матеріали наукових бібліотек дають можливість отримати достатньо повну інформацію, яка характеризує суспільно-політичні процеси в УРСР різних періодів існування СРСР. У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім.К.А.Тімірязєва представлені монографії, брошури, журнальні та газетні публікації, автори яких висвітлювали різні аспекти вказаної проблеми.

Значний за обсягом матеріал, пов’язаний із висвітленням участі членів партії у суспільно-політичних процесах республіки, представлено у нарисах історії обласних партійних організацій.1

Серед авторів, які створювали свої дослідження в період існування СРСР, досить повно представлено наукову спадщину Л.Ю.Беренштейна, який свого часу зосередив увагу на аналізі місця і ролі партії у суспільстві після проведення ХХ з’їзду, прагнучи довести історичну обумовленість зростання керівної ролі партії.2

Участь представників робітничого класу у суспільно-політичних рухах висвітлювали у своїх дослідженнях В.Ф.Гайдуков та Л.Ф.Гайдуков, роботи яких містяться у фондах бібліотеки.3 А дослідження В.В.Горака дають уявлення про погляди радянських вчених на особливості участі у них представників селянства із ілюстрацією численних передових починань у середовищі колгоспників.4 Життєвий та творчий шлях передовиків виробництва представлено також у серії брошур, де проаналізовано їхні трудові подвиги.5

Участь трудящих західноукраїнських областей представлено у роботах М.К.Івасюти, в яких автор прагнув довести вирішальну роль партії у залученні громадськості до суспільно-політичного життя, а також те, що трудящі отримали можливість вільно брати в ньому участь тільки в умовах радянської влади.6 Поруч із ним у цій сфері у радянський період плідно працював В.О.Кравченко.7

Історичні та історіографічні дослідження Я.С.Калакури містили узагальнення щодо впливу ідеологічної роботи партії на суспільно-політичне життя, а також аналіз історичних досліджень різних його аспектів радянськими вченими.8

Серед матеріалів сучасних вітчизняних вчених, які висвітлювали суспільно-політичні процеси в роки «відлиги» найбільш повно представлено праці В.К.Барана, частина з яких була написана у співавторстві із В.М.Даниленком.9

Становище українського селянства у період хрущовських реформ ґрунтовно вивчав І.М.Романюк, який довів, що радянська система планування негативно вплинула на розвиток сільськогосподарського виробництва, а відносно низький рівень оплати праці був причиною незадоволення населення діями влади.10

Матеріали наукової бібліотеки м.Вінниця дають можливість отримати певне уявлення про дисидентський рух у роки «відлиги». Серед них можна виділити роботу Ю.Д.Зайцева, в якій подано періодизацію вищеназваного руху та його основну характеристику.11 Більш детально цю проблему вивчав В.Ю.Курносов.12

Загалом матеріали Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва дають можливість зорієнтуватися у проблемах часів «відлиги», які найбільше зацікавили вітчизняних вчених, але для ґрунтовного історіографічного аналізу таких досліджень необхідно розширити коло проаналізованих матеріалів за рахунок столичних бібліотек.

 

 

 

Література та джерела

 

1 Нариси історії Житомирської обласної партійної організації. – К.: Політвидав України, 1980. – 316 с.; Нариси історії Київської обласної партійної організації. – К.: Політвидав України, 1967. – 651 с.; Нариси історії Львівської обласної партійної організації. – Вид.2-е, випр. і доп. – Л.: Каменяр, 1969. – 443 с.; Нариси історії Волинської обласної партійної організації. – К.: Політвидав України, 1968. – 254 с.; Нариси історії Запорізької обласної партійної організації. – К.: Політвидав України, 1968. – 356 с.; Нариси історії Миколаївської партійної організації (1897-1968 рр.). – О.: Маяк, 1969. – 419 с.; Нариси історії Полтавської обласної партійної організації. – Х: Прапор, 1970. – 452 с.; Нариси історії Ровенської обласної партійної організації. – Л.: Каменяр, 1981. – 264 с.; Нариси історії Тернопільської обласної партійної організації. – Л.: Каменяр, 1980. – 288 с.; Нариси історії Чернівецької обласної партійної організації. – Ужгород: Карпати, 1980. – 296 с.; Нариси історії Вінницької обласної партійної організації. – О.: Маяк, 1980. – 343 с.; Нариси історії Сумської обласної партійної організації. – Х.: Прапор, 1981. – 55 с.; Нариси історії Харківської обласної партійної організації. – Х.: Прапор, 1970. – 803 с.; Нариси історії Хмельницької обласної партійної організації. – Л.: Каменяр, 1972. – 372 с.; Нариси історії Черкаської обласної партійної організації. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 254с.; Нариси історії Чернігівської обласної партійної організації. – К.: Політвидав України, 1980. – 318 с.; Нариси Комуністичної партії України. – К.: Держполітвидав України, 1961. – 626 с.

2 Беренштейн Л.Ю. Авангард радянського народу. – К.: Знання, 1966. – 41 с.; Беренштейн Л.Ю. В авангарді трудівників села (Колгосп. і радгосп. парт. організації України між ХХ і ХХІІІ з’їздами КПРС). – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1968. – 210 с.; Беренштейн Л.Ю. КПРС – партія усього радянського народу. – К: Знання, 1964. – 41 с.; Беренштейн Л.Ю. КПРС – ядро політичної системи радянського суспільства. – К.: Знання, 1979. – 49 с.; Беренштейн Л.Е. В.И.Ленин – организатор и вождь Коммунистической партии. – К: Знание, 1965. – 21 с.; Беренштейн Л.Ю., Горак В.В. Україна – цілинним землям. – К.: Держполітвидав УРСР, 1962. – 83 с.; Беренштейн Л., Мольченко В. Поліпшення умов життя трудящих Київщини за роки Радянської влади. – К.: Тов-во поширення політ. і наук. знань УРСР, 1957. – 23 с.; Беренштейн Л., Корольов Б. Славні традиції. – К.: Знання, 1966. – 40 с.; Беренштейн Л.Ю. Керівництво Комуністичної партії – вирішальна умова успішного розвитку соціалістичного сільського господарства // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 81. – К., 1976. – С. 3-14; Беренштейн Л.Ю., Юрчук В.І. Історіографія діяльності Комуністичної партії України по відбудові і дальшому розвитку соціалістичного сільського господарства республіки (1943-1958 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 6. – К., 1966; Беренштейн Л.Ю. Обґрунтування В.І.Леніним необхідності здійснення Комуністичною партією керівної ролі в соціалістичному суспільстві // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 49. – К., 1971. – С. 3-16; Беренштейн Л.Ю. Партійне керівництво впровадженням прогресивних форм організації та оплати праці в колгоспах України (1959-1965 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 26. – К., 1968. – С. 81-89; Беренштейн Л.Ю., Юрчук В.І. Керівництво Комуністичної партії – вирішальна умова успішного розвитку колгоспно-радгоспного виробництва // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 50. – К., 1972. – С. 3-12.

3 Гайдуков В.Ф. Партійні організації Донбасу в боротьбі за технічний прогрес у вугільній промисловості (1959-1965 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 16. – К., 1967. – С. 133-144; Гайдуков Л.Ф. Діяльність парторганізацій України по зміцненню творчої співдружності працівників науки та виробництва в роки семирічки (1959-1965 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 20. – К., 1968. – С. 135-142; Гайдуков Л.Ф. Піклування партійних організацій України про розвиток трудової активності робітничого класу в роки семирічки (1959-1965 рр.) (На матеріалах партійних організацій хімічної промисловості УРСР) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 16. – К., 1967. – С. 82-94; Гайдуков Л.Ф., Гайдуков В.Ф. Діяльність Комуністичної партії України по здійсненню ленінських принципів добору, розстановки та виховання кадрів // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 54. – К., 1972. – С. 101-109.

4 Горак Г.І. Авторитет праці в соціалістичному суспільстві. – К.: Знання УРСР, 1987. – 48 с.; Горак В.В. ХХІ з’їзд КПРС про великі перемоги радянського народу і головні завдання семирічного плану розвитку народного господарства СРСР (Матеріали до лекції з курсу «Історія КПРС». – К.: Укр. акад. с-г. наук. Учбова частина. Кафедра історії КПРС, 1959. – 26 с.; Горак В.В. Ближче до практики, до життя. Про діяльність парторганізацій по впровадженню передового досвіду в колгоспах і радгоспах Київської, Житомирської, Чернігівської областей – К.: Обл. кн.-газ. вид., 1963. – 110 с.; Горак В.В. Діяльність партійних організацій Київської області по поширенню передового досвіду в сільськогосподарському виробництві // На новому етапі. – К., 1960; Горак В.В. До історіографії організаторської роботи партії в галузі пропаганди і впровадження передового досвіду в сільськогосподарському виробництві України // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 26. – К., 1968. – С. 105-113; Горак В.В. Дорогою перших. – К., 1965; Горак В.В. Досвід мас на службу комунізму. Організаторська робота партії в галузі пропаганди і впровадження передового досвіду в сільськогосподарському виробництві України між ХХ і ХХІІІ з’їздами КПРС. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1966. – 239 с.; Горак В.В. Мар’янські комуністи в авангарді трудівників села. – К.: Друкарня вид-ва УАСГН, 1961. – 60 с.; Горак В.В. Університети сільськогосподарської науки і передового досвіду. – К., 1964. – 32 с.; Горак В.В. Школи в полі і на фермі (Нові форми поширення передового досвіду в колгоспах і радгоспах Київщини). – К.: Обл. кн.-газ. вид., 1961. – 26 с.; Горак В.В. Університети сільськогосподарської науки і передового досвіду. – К.: Знання, 1964. – 32 с.

5 Див.: Антоша В.С. Давид Бойко. – К., 1959; Гершанік Л. Григорій Могильченко. – К., 1959; Максименко П. Григорій Байда. – К., 1959; Якименко Є. Паша Ангеліна. – К., 1959; Пробийголова М. Марко Брага. – К., 1959; Бобошко К.К. Марія Князева. – К., 1959; Прах’є Б.С. Макар Посмітний. – К., 1960; Негода М.Ф. Галина Буркацька. – К., 1960; Сєріков М.А. Свирид Бешуля. – К., 1960; Ружинський Т. Прокіп Романенко. – К., 1960; Небилиця В.П. Павло Ведута. – К., 1960; Корицький В. Петро Вдовенко. – К., 1960; Адамовський Й.Г. Євген Блажевський. – К., 1960; Евсюкова В.В. Евгения Долинюк. – К., 1960; Хоружевський М.Д. Степанида Виштак. – К., 1960; Ярославцев Б., Рыбченко В. Анна Ладани. – К., 1960; Ружинский Т. Олександр Гіталов. – К., 1959; Нечай П.Є. Ольга Диптан. – К., 1960; Полинський П.О. Тетяна Марцин. – К., 1960; Палажченко О.О. Марія Савченко. – К., 1960; Костенко М. Королева праці. – Львів, 1961.

6 Івасюта М.К. Нариси історії колгоспного будівництва в західних областях УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1962. – 316 с.; Івасюта М.К. В сім’ї вольній, новій. – К.: Знання, 1979. – 48 с.; Івасюта М.К. Нарис історії колективізації на Тернопільщині (1939-1950 рр.). – К.: АН УРСР, 1958. – 116 с.; Івасюта М.К. Розвиток колгоспного ладу в західних областях Української РСР. – К.: Тов-во для поширення політ. і наук. знань Укр. РСР, 1960. – 39 с.; Івасюта М.К. Розвиток народного господарства і розквіт культури західних областей України. – К.: Знання, 1969. – 31 с.; Івасюта М.К., Ковальчук Г.І., Кошарний І.Я. Історіографія соціалістичного будівництва в західних областях України // У боротьбі за світлі ідеали комунізму. – Львів, 1970. – С. 228-241.

7 Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ століття. – К.: Основи, 1997. – 423 с.; Кравченко В.Н. Діяльність партійних організацій по збільшенню виробництва товарів народного споживання в роки семирічки // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 43. – К., 1971. – С. 124-132; Кравченко В.Н. Діяльність партійних організацій західних областей України по поліпшенню житлових умов трудящих (1959-1965 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 80. – К., 1976. – С. 87-93; Кравченко В.О. Діяльність Комуністичної партії по викриттю антинародної суті українського буржуазного націоналізму у західних областях України (1944-1950 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 48. – К., 1971. – С. 84-90; Кравченко В.О. Комсомольці західних областей УРСР у боротьбі з українським буржуазним націоналізмом (1944-1950 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 57. – К., 1972. – С. 96-101; Кравченко Г.М., Герасименко В.І. Робота Комуністичної партії по відбудові і дальшому розвитку технічних навчальних закладів республіки в роки четвертої п’ятирічки // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 79. – К., 1975. – С. 49-56; Кравченко Г.М., Черниш М.А. Боротьба Комуністичної партії України за відбудову і дальший розвиток промисловості західних областей УРСР (1944-1958 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 43. – К., 1971. – С. 3-14.

8 Калакура Я.С. Боротьба партійних організацій за дієвість масово-політичної роботи в період будівництва комунізму (1956-1968 рр.) (На матеріалах партійних організацій промисловості західних областей України) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 38. – К., 1970. – С. 3-11; Калакура Я.С. Радянська історіографія боротьби Компартії України за інтенсифікацію сільського господарства (1959-1975 рр.) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип. 81. – К., 1976. – С. 14-26; Калакура Я.С. Висвітлення радянською історіографією діяльності Комуністичної партії в галузі культурного будівництва в післявоєнний період // Історіографічні дослідження в Українській РСР. – К., 1972. – Вип. 5; Калакура Я.С. Українська історіографія. Курс лекцій. – К.: Генеза, 2004. – 496 с.; Калакура Я.С. Партійні організації в боротьбі за підвищення продуктивності праці в 1959-1965 рр. (На матеріалах промислових підприємств західних областей УРСР) // Наук. праці з історії КПРС. – Вип.25. – К., 1968. – С. 159-166; Калакура Я.С., Матвійчук М.М. Діяльність Комуністичної партії по відбудові народного господарства і дальшому розвитку соціалістичного суспільства. Утворення і зміцнення світової системи соціалізму (1945-1961 рр.) // Укр. іст. журн. – 1989. – № 1. – С. 85-96; Калакура Я.С., Терес Н.В. Партійне керівництво підготовкою кадрів робітничого класу України (60–80-ті рр.) // Укр. іст. журн. – 1987. – № 10. – С. 27-37.

9 Баран В.К. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953-1985 рр. – Львів: МП “Свобода”, 1992. – 123 с.; Баран В.К. Україна: новітня історія: 1945-1991 рр. – Львів: Інститут українознавства ім.І.Крип’якевича, НАН України, 2003. – 667 с.; Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-і рр.). – К.: Альтернативи, 1999. – 304 с.

10 Романюк І.М. М.С.Хрущов і система планування сільського господарства України на початку 1950-х рр. // Наук. записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. – Вип. 1. Серія: Історія. – Вінниця, 2000. – С. 182-186; Романюк І.М. Законодавчі документи щодо політики перспективних і неперспективних сіл у 1950-90-ті роки // Матеріали наук. конф. викладачів іст. ф-ту. – Вінниця, 2002. – С. 36-38; Романюк І.М. Проблеми реалізації аграрної політики радянської держави в 1950-ті – першій половині 60-х рр. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць. – Вип. 3. – Вінниця, 2005. – С. 32-34; Романюк І.М. Українське село в лещатах паспортної системи // Історія в школі. – 2001. – № 7. – С. 10-17; Романюк І.М. Українське село в 50-ті – першій половині 60-х рр. ХХ століття. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 256 с.

11 Зайцев Ю.Д. Дисиденти: опозиційний рух 60–80-х рр. // Сторінки історії України ХХ століття. – К.: Освіта, 1992. – С. 195-235.

12 Курносов Ю.О. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 80-х рр. ХХ ст. – К.: НАН України, Ін-т історії України, 1994. – 222 с.; Курносов Ю.О. Інтелігенція Української РСР і науково-технічний прогрес (1959-1970 рр.). – К.: Наук. думка, 1975. – 208 с.

 


  

Сторінки історії писемних джерел української літератури – невід’ємна складова загальноєвропейської культури

(з фонду рідкісних і цінних видань Житомирської ОУНБ)

 

Пивоваров В.А.,

заступник директора

з наукової роботи Житомирської ОУНБ

 

У сучасних умовах незалежності української держави і пов’язаних з цим процесів пробудження самосвідомості та духовного відродження народу особливого значення набуває історико-культурна спадщина нації, зокрема, писемні джерела – рукописи і друковані видання.

Покоління людей, навіть цілі народи і держави вмирали і навічно зникали з лиця землі, але їх діяння, думки, мрії і прагнення послідовно відбивались у писемних джерелах, які і є основною скарбницею людського досвіду і знань, важливим засобом передачі цих знань із покоління в покоління, духовного взаємозбагачення людей і народів.

Людство багато втратило від того, що внаслідок війн, пожеж, стихійних лих безслідно зникли унікальні зібрання давніх рукописних джерел знаменитих тогочасних бібліотек Олександрії Єгипетської, Вавілону, Риму, Афін та інших античних і пізніших середньовічних центрів цивілізації.

Така ж доля спіткала і славнозвісну київську бібліотеку Ярослава Мудрого, що була одним з найдавніших у слов’янському світі зібранням численних рукописних книг. Нелегкою була доля писемних джерел нашого народу.

Ще до розвитку зв’язків з Візантією у слов’ян уже існували певні різновиди самобутнього знакового та лічбового, так званого, черторізного письма. Після 988 р. в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній грецькими ченцями Кирилом і Мефодієм, назване кирилицею, яка, витримавши впродовж століть чимало модифікацій, і досі залишається традиційним українським письмом.

Саме на землі нинішньої Української держави формувалася мова та складалося східнослов’янське письменство.

Серед духовних цінностей, які український народ приніс до скарбниці світової культури, важливе місце належить книзі, зокрема художній літературі, що має тисячолітню історію. Давня українська література створювалась впродовж тривалого часу у взаємодії двох книжкових мов і, як наслідок, двох літературних стилів. Введення християнства розширило використання церковно-слов’янської мови, яка майже вісім століть була засобом міжслов’янського спілкування. Давньоруська мова, на засадах якої формувалися українська, російська та білоруська літературні мови, була мовою побутового спілкування, життєписів, повчань та мемуарів. Високого рівня за часів Київської Русі досягає перекладна література, насамперед богословська. Але вже в XI ст. з’являється і набуває поширення та відповідного впливу оригінальна література.

Найстарішою книгою, писаною тим алфавітом, що збереглася до нашого часу, є „Остромирове Євангеліє” (1506-1507). Закономірно, що більшість зразків цієї писемної літератури мала релігійний характер. Це – проповіді, гімни, життєписи святих, найвизначнішим з яких є „Патерик”, тобто оповідь про життя святих, описана ченцями Києво-Печерської лаври. Збереглися „Ізборники Святослава” (1073, 1076) та „Псалтир” Єгеберта Трирського (1076). Далі з’являються й книги для читання та своєрідні коментарі до Святого Письма, згодом книги про святих – повчальні, як приклад для наслідування.

З часом книг ставало дедалі більше, вони вимагали відповідного зберігання, а тому 1037 року Ярослав Мудрий засновує бібліотеку Софіївського собору. Єдиною книгою, що збереглася від давніх часів є так зване Реймське Євангеліє, на якому впродовж століть присягали французькі королі. Цю рідкісну книгу в середині XI ст. привезла до Франції українська князівна Анна Ярославна. А чи багатьом із нас відомо, що внучка Володимира Мономаха – Євпраксія (Зоя Мстиславна, прозвана Добродією), дружина візантійського імператора написала грецькою мовою Трактат „Мазі”, який нині зберігається в бібліотеці Медичі у Флоренції і є досить цікавим і повчальним для сучасного читача. А всього пам’яток оригінального давньоукраїнського письменства XI-XII ст. збереглося близько ста, хоча за підрахунками істориків до XII ст. у церковних бібліотеках Київської Русі нараховувалося близько 200 тисяч рукописних книг, серед яких було чимало творів високої мистецької вартості.

Визначною подією XII ст. стала поява „Повісті временних літ” – найповнішого давньоруського літописного зведення, що є водночас історією Київської Русі і збіркою різних за жанрами творів давньоруського письменства. Серед літописної спадщини заслуговують на увагу Київський та Галицько-Волинський літописи. Визначною пам’яткою світової літератури цього періоду є „Повчання Володимира Мономаха”, зі сторінок якого через товщу віків до нас дійшов образ добродійного християнина, мудрого політика, люблячого батька та суворого вчителя.

Усталення християнства, канонізація святих сприяли розвитку агіографії – церковно-історичної літератури, що містить опис життя святих. Збереглися агіографічні повісті про перших хрестителів Ольгу та Володимира, мучеників Бориса і Гліба. „Києво-Печерський патерик” – історія життя печерських отців від заснування монастиря до XIII ст. Справжньою перлиною давньої літератури є „Слово о полку Ігоревім” – поетичний шедевр, невідомий автор якого поєднував рідкісне літературне обдарування, політичну мудрість, досконале знання історії. „Слово” увібрало в себе й увічнило найкращі зразки тогочасної народної творчості й стало надбанням та гордістю всього слов’янського світу.

У XIV-XV ст. розквітає творчість представників новолатинської літератури – Юрія Дрогобича, Павла Русина, Станіслава Оріховського та інших. Спочатку книги писалися на спеціально виготовлених шкірах, що називалися пергаментом. Проте він був дуже дорогий, і в XIV ст. найбільш уживаним став папір. Так, славнозвісне „Пересопницьке Євангеліє”, виготовлене на замовлення княгині Насті Гольшанської-Заславської у 1556-1561 роках, все писане на пергаменті, хоча його вживання для цієї книги вже тоді було винятком. Це Євангеліє зберігається нині у Центральній науковій бібліотеці ім.В.І.Вернадського НАН України. На ньому присягали президенти України.

У добу національно-культурного відродження (XIV- XVII ст.) книг виготовляється вже стільки, що починають з’являтися бібліотеки в Острозі, при Львівському Ставропігійському братстві, в Києво-Печерській лаврі, Києво-Могилянсьгій академії, в колегіях. За підрахунками істориків кінця XIX ст. збережених рукописних книг від XI до XIV ст. було близько 700, а від XV до XVII ст. – понад 25 тисяч. Скільки з-поміж них українських, сказати важко, але оскільки збережені книги є лише незначною часткою тих книг, які виготовлялися, то з упевненістю можна сказати, що видання рукописних книг було досить розвиненим.

Європейська середньовічна література багата на полемічні твори теологічного змісту. Особливого розвитку в Україні ця література набуває в XVI ст. з появою на її терені Герасима Смотрицького, братів Стефана та Лаврентія Зизаніїв, Івана Вишенського, Костянтина Острозького. Створюються величезні зразки риторичної, повчальної прози, паломницькі історіографічні твори, „Лексикон славеноросский” Памви Беринди. Бурхливо розвивається поезія, утверджується драматургія, започатковується белетристика або, так звані, духовні повісті. Досить назвати такі імена, як Мелетій Смотрицький, Феофан Прокопович, Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Дмитрій Туптало.

За часів українського бароко (кінець XVII- XVIII ст.) поширюються як духовна та релігійно-філософська, так і панегірична література, публіцистика, поезія, драматургія. Найвидатнішим та найвідомішим українським філософом, письменником, просвітителем цього періоду був Григорій Сковорода.

Першим твором нової української літератури стала бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського „Енеїда”, рясно уквітчана соковитим народним гумором, високохудожніми зразками образного втілення, афористичністю та глибиною правди життя.

XIX ст. – золотий вік української літератури, яка розвивалася, щоправда, за складних умов національного та культурного пригноблення. Спочатку створюється професійний український театр, на сцені ставляться п’єси Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Кирила Тополі, Миколи Костомарова.

Нова епоха розвитку не тільки української літератури, мови, але й усієї культури, національної самосвідомості розпочалася з творчості Тараса Шевченка. Вихід у 1840 році в світ „Кобзаря” став найвизначнішою подією культурного життя України XIX ст. У творчості Тараса Шевченка знайшли відображення найкращі народні поетичні традиції, набули загальнолюдського гуманістичного звучання прагнення і надії поневоленого народу. Вперше українська мова з шекспірівською силою та філософською глибиною пролунала на весь світ. Фундатором нової української літератури вважають Івана Котляревського, проте засадова роль у формуванні та нормуванні належить Т.Шевченку.

На 40-60-ті рр. XIX ст. припадають поетична та редакторська діяльність Пантелеймона Куліша, літературна творчість Леоніда Глібова, Степана Руданського, Марко Вовчок, Миколи Костомарова, Олекси Стороженка, Юрія Федьковича.

Друга половина століття – період розквіту реалізму. Це час таких славетних митців, як Іван Франко (його багатюща спадщина видана в наші дні в 50-ти томах), Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Павло Грабовський. Пошуки нових засобів відтворення дійсності, нового бачення світу поглибили психологізм та ліризм у літературі. Поезія Лесі Українки, психологічно – філософська проза Михайла Коцюбинського, твори Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Леся Мартовича та інших стали помітними віхами у розвитку української літератури. Утверджується український театр, насамперед зусиллями плеяди талановитих драматургів Івана Карпенка-Карого, Михайла Старицького, Марка Кропивницького.

Справжнім подвигом на ниві культури, освіти можна вважати працю Бориса Грінченка над чотирьохтомним „Словарем української мови”, що вийшов друком на початку ХХ ст., і яким досі користуються. І все це, – незважаючи на трагічну історію України, коли не лише культура – сама жива мова великого народу впродовж століть систематично заборонялася й переслідувалась спеціальними вердиктами й актами царської Росії.

Вже у першій половині ХІХ ст. починаються цензурні обмеження щодо української книги. А тому в 1814 році в Україні видруковано лише одну книжку, з 1848 по 1856 роки – десь по одній, щонайбільше по п’ять книжок на рік, тобто набагато менше, ніж 300 років тому. З початку 60-х років ХІХ ст. цензурні вимоги слабшають, тому кількість українських книжок стрімко зростає аж до 41 у 1862 році. Проте, у 1876 році законодавчо було фактично заборонено видання книг українською мовою.

У ХІХ ст. у багатьох містах України починають діяти публічні бібліотеки, а дещо пізніше з’являються й народні, розраховані на широкий загал. Одеська (з 1829), Київська міська публічна бібліотека та Житомирська (з 1866), Львівська (1868), Харківська (1886) та інші.

Розвиток української літератури у ХХ ст. був досить складним, не однозначним. Не встигли розквітнути таланти Василя Чумака (поезія), Гната Михайличенка (проза) та інших їхніх ровесників, як вони були поглинуті виром громадянської війни після Жовтневої революції (1917). Змушений був залишити Україну (1920) і творити в еміграції популярний письменник і політичний діяч Володимир Винниченко. Значний вплив на літературний процес 20-х років справляв майстер малої прозової форми Микола Хвильовий. Його самогубство у 1933 році, у розпал зорганізованого більшовицьким режимом в Україні голодомору, стало початком хвилі тотальних репресій. Були розстріляні без суду і слідства або закатовані в сталінських концтаборах відомі літератори Григорій Косинка, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Євген Плужник, Мирослав Ірчан, Михайло Яловий, Валеріан Підмогильний, Михайло Семенко, Іван Микитенко, Павло Филипович, Дмитро Загул, Олекса Слісаренко, Михайло Драй-Хмара, Василь Вражливий та багато інших. Тільки в 30-ті роки було репресовано понад 500 письменників. Пізніше ця плеяда талановитих митців була названа „Розстріляним Відродженням”. Та все ж на масове винищення діячів культури українська література на повний голос заявила про себе поезіями Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Миколи Бажана, Андрія Малишка, прозою Юрія Яновського, Петра Панча, Андрія Головка, Івана Сенчинка, гумором і сатирою Остапа Вишні. Світових висот сягнула творчість прозаїка, кінодраматурга та кінорежисера Олександра Довженка.

Близько сотні українських письменників загинули на кривавих дорогах другої світової війни, та все ж і по тій страхітливій війні не збідніла на таланти українська земля. Літературна скарбниця збагатилася глибокими, масштабними творами Олеся Гончара, Михайла Стельмаха, Василя Земляка (проза), Леоніда Первомайського, Платона Воронька, Василя Мисика, Ігоря Муратова (поезія), Василя Минка, Олеся Коломийця, Миколи Зарудного (драматургія).

Кращі традиції попередників втілили у своїй творчості молоді літератори, так звані „шестидесятники” – Ліна Костенко, Василь Симоненко, Григорій Тютюнник, Дмитро Павличко, Іван Драч, Борис Олійник, Микола Вінграновський, Валерій Шевчук, Іван Дзюба та інші.

На початку 90-х рр. минулого століття в Україні діяло 25292 масових та універсальних наукових бібліотек з фондом понад 400,9 млн. одиниць зберігання, з яких 36 відсотків складали книжки і журнали українською мовою. Найбільшими бібліотеками є Центральна наукова НАН України ім.В.Вернадського (близько 13 млн. одиниць зберігання), Національна парламентська бібліотека у Києві, Харківська наукова бібліотека ім.В.Короленка, Одеська наукова бібліотека ім.М.Горького, Львівська наукова бібліотека ім.В.Стефаника та ін.

Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека є однією з найстаріших публічних бібліотек України і найбільшою в Житомирській області. У своїх фондах вона налічує більше 780 тис. примірників друкованої літератури і преси, якими щорічно користується понад 30 тис. читачів, і видається їм біля 750 тис. примірників друкованої продукції. Фонд рідкісних та цінних видань нараховує 11263 примірника різнобічної тематики – філософії, психології, військової справи, правознавства, природознавства, математики, педагогіки, художньої літератури. Хронологічні рамки його починаються з XVIII ст. (1760 р.) до сьогоднішнього дня. Видання, зібрані у фонді, представлені багатьма мовами: російською, українською, англійською, німецькою, французькою, польською.

Рукописів, інкунабул та стародруків, видрукованих кирилицею того часу, немає. Є тільки одна стародрукована книга 1785 року під назвою „Маргариты”. Видання XVIII ст. – першої половини XIX ст. в основному складаються з художньої літератури цього періоду, історії Росії та інших зарубіжних країн, опису подорожей. Це близько 170 примірників видань (українських немає): Ломоносов М. „Краткий Российский летописец с родословием” (1760); „Русская летопись по Никонову списку” (1767); „Древняя Российская история от начала российского народа до кончины великого князя Ярослава Первого или до 1054 года” (1766); Крашенников С. „Описание земли Камчатки” (1786); Сумароков А.П. „Полное собрание сочинений в списках и прозе” (1787) та ряд ін.

Найбільш повно представлені перші та прижиттєві видання вчених, письменників. Усього таких видань 322 примірники (18 з них – українські). Зокрема, Шевченко Т.Г. „Кобзар” (1860), Пушкін О.С. „Стихотворения” (1829), „Борис Годунов” (1831), „Цыганы” (1827); Ейнштейн А. „Основы теории относительности” (1923), Циолковський К.Е. „Тяжесть исчезла”... Фантастический очерк (1934).

У фонд рідкісних і цінних книг увійшло багато видань, що є чудовими зразками поліграфічного виконання та ілюстровані і художньо оформлені знаменитими художниками. Таких видань більше 300 примірників (більше 100 з них – українські): Котляревський І.П. „Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-чарівник” (1950); Шевченко Т.Г. „Кобзар” (1964); „Слово о полку Игореве, Игоря сына Святослава внука Олегова” (1934), Гете І.Ф. „Фауст. Трагедия” (1899), „Менестрель” – Париж (1929).

У фонд рідкісних і цінних видань ввійшли також видання з автографами видатних письменників, поетів, вчених; мініатюрні видання (до 10 см); періодичні видання, в основному журнали XIX – початку XX ст.

Найбільші бібліотеки світу, в першу чергу, національні бібліотеки країн Америки, Європи, Азії та Австралії створюють електронні каталоги і за допомогою комп’ютерів об’єднуються в єдину систему. Ми також здійснюємо перші кроки до комп’ютеризації бібліотечних процесів і кінцевою метою ставимо створення електронного каталогу, підключеного до спільної інформаційної бази бібліотек нашої держави. А згодом і світу, що дасть нам змогу отримати будь-яку потрібну інформацію з будь-якої країни.

Проте, це – все ж таки перспектива майбутнього, книга залишиться ще на довгі десятиліття, а можливо і століття, основним носієм інформації і джерелом знань, набутих поколіннями людей.

 

 

 

Джерела та література

 


Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації

  1. Розділ 1
  2. Розділ 2
  3. Розділ 3
  4. Розділ 4
  5. Розділ 5
  6. Розділ 7
  7. Розділ 8
  8. Розділ 9
  9. Розділ 10

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше