"Погляд у минуле:

до 360-річчя з часу битви війська Богдана Хмельницького під Батогом"

Коротка історична довідка

"Іду на вас!"

(Святослав Завойовник)

В районі села Четвертинівка 1-2 червня 1652 року на рівнині, що називалась тоді Батожською, відбулася одна з найбільших битв Визвольної війни.

Безпосереднім приводом до цієї битви була спроба уряду Речі Посполитої не допустити воєнного союзу України з Молдовою. Проти українських полків, що йшли з Подніпров'я до Молдови, польська сторона мобілізувала 80-тисячну армію під командуванням коронного гетьмана М.Калиновського. Вона зупинилась біля річки Батіг (с.Четвертинівка Тростянецького району) над Південним Бугом і стала вичікувати українські полки. Несподівано Калиновський побачив значні сили української армії на чолі з самим Б.Хмельницьким, з яким було до 30 тисяч татар. Вранці 1 червня 16 тисяч татар зав'язали з польською кіннотою бій. Їм довелося відступити. Проте після підмоги татари добилися переваги. Тим часом українські полки завершили оточення польсько-шляхетського війська. 2 червня розпочалися вирішальні бої. Вранці розпочався артилерійський та рушничний обстріл польського табору, який польське командування не встигло добре укріпити. Після цього в атаку пішли козаки. Серед шляхти розпочалася паніка. Проте німецькі найманці, що воювали в королівській армії, запекло захищалися. Але їх опір було зламано, козаки увірвалися до польського табору, і бій розгорівся всередині нього. Учасник Батозької битви шляхтич М.Длужевський сповіщав королеві: "...2 червня коло полудня нас атакував сам Хмельницький з такими великими силами, що ми не змогли протриматися й однієї години. Нас, оточених з усіх боків, орда рубала шаблями, а козаки так захопили табір, що наше військо було буквально стерте з лиця землі". В битві загинув командуючий польсько-шляхетським військом М. Калиновський. Відступити вдалося не багатьом. Батозька битва була класичним зразком застосування військової тактики на оточення і знищення ворога. Сучасники не без підстав порівнювали її з блискучою перемогою карфагенських військ на чолі з Ганнібалом над римськими військами під Каннами в 210 р. до н. е.

Після Батозької битви козаки, керовані О.Гоголем, почали повне звільнення Поділля.

Місце битви, згідно з опублікованими джерелами, розгорнулося фактично на території укріпленого польського табору поблизу поселення Батіг, яке розташовувалося у Брацлавському воєводстві, на березі р. Батога (притоки р. Південного Буга). В XVI ст. поселення належало князям Четвертинським, від яких через шлюбні зв'язки перейшло до князя Януша Збаразького. Укріплення збудовані до 1620 року. Містечко засноване у 1629 році. Згодом належало родині Слупичів. Як укріплене поселення згадується у 1640-х роках.

Мартин Калиновський обрав батозькі укріплення для квартирування частини польських військ, що перебували під його командуванням на території України, скоріш за все тому, що під м. Ладижином знаходилися його власні маєтки, хоч його за це і критикували. М. Грушевський зазначає слідом за спогадами свідків, що у тому таборі могло розміститися до 100 000 чоловік.

Як показала місцевість, що підтверджує і російська мапа 1769 р., при накладанні її на сучасну мапу, польський укріплений табір розташовувався на високому плато та просторій улоговині-видолку правого берега р.Південного Бугу. Зі сходу укріплення оточував Південний Буг, а з інших сторін глибокі балки. Також його розділяла майже навхрест р.Батіг та так звані „Кривавий” та “Кутів” яри. Територія табору складала біля 100 га. Нині значну частину території польського табору займає сучасне село Четвертинівка.

Оборонні споруди табору складалися із низки редутів, частково з'єднаних між собою валами та ровом. Польська кавалерія скоріш за все розміщувалася на плоскій вершині плато, тому що улоговина не зручна в плані оборони та була на той час заболочена. Німецька піхота та артилерія розташовувалися в редутах.

На російському плані позначено 19 редутів. Редут – польове зімкнуте земляне укріплення, що утворює квадрат, або інший багатогранник, охоплений валом (бруствером) і зовнішнім ровом зі всіх сторін. Розміри такого редуту могли коливатися від 1000 до 25000 кв. м., залежно від значення і величини гарнізону. Гарнізон редуту міг складатися від 200 до 800 чоловік піхоти та від 2 до 4 гармат.

Отже в батозьких редутах могло розміститися від 3800 до 15200 вояків та від 38 до 76 гармат, що в середньому і дає відоме історикам число найманого війська – 8000 піхоти і 55-58 гармат.

Зважаючи на те, що укріплення під Батогом мали досить вигідне географічне положення – вони були розташовані на пануючих висотах та оточені з однієї сторони Південним Бугом і з інших – глибокими балками та ярами; маючи досить сильні земляні укріплення, повністю укомплектовані гарнізоном, поляки могли успішно боронитися від будь-якого війська. Командир гарнізону – старий вояка Пшиємський мав рацію, рекомендуючи Калиновському відійти з кавалерією до м.Кам'янця-Подільського, а сам хотів залишитися із німецькими найманцями боронити табір. Та коронний гетьман чекав на підхід лівобережного польського контингенту, а тому не хотів покидати ці все ж таки досить зручні позиції.

Польська кавалерія, що знаходилася у таборі складалася із 12 тисяч „кавалерії народової” – „крилатих” шляхтичів-гусарів із Фортеці-над-Смотричем. До цієї військової еліти Речі Посполитої приєдналося і львівське воєводське „посполите рушення”. До складу цього феодального ополчення додавалося біля 20 000 чоловік: шляхтичів, прикарпатсько-русинських бояр і озброєних слуг-галичан. Пшиємський вважав таку кавалерію дуже непевним і небоєздатним військом, що і підтвердилося наступними подіями.

Тому пізніші версії про те, що табір, за рахунок своєї просторості, був небоєздатним є лише міфом, вигаданим для того, щоб хоч якось виправдати поразку Калиновського. Причиною поразки, стала абсолютна небоєздатність та відсутність дисципліни в польському феодальному ополченні, що взагалі було для нього характерно. Хоча козацькому війську і вдалося непоміченим сховатися в навколишньому лісі, а татарам системою балок підійти впритул до табору, та ряд пожеж, які невідомо хто спричинив у обозі, паніка і бунт, що виникли у польському війську, були козакам справжнім подарунком. Доки німецькі гармати за наказом Калиновського стріляли по бунтівній польській кавалерії, а шляхта рубала ландскнехтів, козацьке військо досить легко увірвалося до табору і фактично вщент його розгромило.

Гусари і ополчення майже не чинили опору, а намагалися врятуватись втечею та майже всі загинули або потрапили у полон, крім того багато поляків загинуло від німецьких куль та картечі і під час втечі – у хвилях Бугу. Згодом частина кавалерії на чолі з Калиновським спробувала сховатися у німецьких редутах, та оточені зі всіх боків не встояли і вони. Ті, хто врятувався, загинули від рук навколишніх селян. З майже 40 000 тисяч війська врятувалися ледве кілька сотень людей.

На місці Батозької битви у 1992 р. було встановлено пам'ятник на честь цієї видатної події.

Потупчик Михайло Валерійович.

Битва під Батогом в історії України

Воєнні дії у 1650-1653 рр. Білоцерківський і Жванецький договори // Історія України та її державності. Курс лекцій: навч. посіб. / за наук. ред. Л.Є. Дещинського - Л., 2009. - С. 137-141.

Горобець, В.М. Поділля. 1652 р. Реванш під Батогом // Україна: хронологія розвитку: у 6 т. Т. 4. На порозі Нового часу. Від Люблинської унії до кінця XVIII століття / В.М. Горобець, О.І. Галенко, О.М. Дзюба та інш. - К., 2009. - С. 400-401.

Гуржій, О.І. Битва під Батогом // Історія України: нове бачення: у 2 т. Т. 1 / О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф. Котляр; під ред. В.А. Смолія. - К., 1995. - С. 172-174.

Зеркаль, С. Війна з поляками відновилася - погром поляків при Батозі // Руїна козацько-селянської України в 1648-1764-1802 роках (студія політично-адміністративних і соціяльно-економічних відносин в Україні в XVII-XVIII ст.) / Сава Зеркаль. - Новий Йорк- Зда, 1968. - С. 42-48.

Крип’якевич, І. Берестечко й Батіг // Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.) / І. Крип’якевич, Б. Гнатевич, З. Стефанів. - Л., 1992. - С. 210-214.

Крип’якевич, І. П. Козацька держава. Богдан Хмільницький // Історія України / І.П. Крип’якевич; відп. ред. Ф.П. Шевченко, Б.З.Якимович. - Л., 1990. - С. 520. / (Пам’ятки історичної думки України)

Лазарович, М. В. Воєнні дії 1652-1653 років // Історія України: навч. посіб. / М.В.Лазарович. - К.: Знання, 2008. - С. 159-161.

Лановик, Б. Д. Воєнні дії між Україною і Польщею в 1649-1653 рр. // Історія України: навч. посіб. / Б.Д.Лановик, М.В. Лазарович. - К., 2006. - С. 142-148.

Лепко, В. І. Закінчення війни // Українське козацтво. / В.І. Лепко. - Х., 2008. - С. 72-73.

Лист шляхтича М. Длужевського до канцлера про перемогу козацького війська над польською шляхтою у битві під Батагом (22-23 травня 1652 р.) / Історія України з найдавніших часів до наших днів: навч. посіб. - Чернівці, 2008. - С. 100-101.

Литвин, В. М. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр. // Історія України: навч. посіб. / В.М.Литвин, В.М. Мордвінцев, А.Г. Смосаренко. - К., 2002. - С. 177-179.

Михальчук, П.А. Початок національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмільницького // Історія України. Курс лекцій. - Тернопіль, 2009. - С. 69-70.

Мицик, Ю.А. Воєнно-політичні події 1649-1653 рр. Національні війни // Історія України: навч. посіб. / Ю.А. Мицик, О.Г. Бажан, В.С. Власов. - К., 2010. - С. 104.

Огієнко, І. Відплачено в Батізькій бурі // Богдан Хмельницький / Іван Огієнко; упоряд., авт. передм. і коментарів М.С. Пилюшик. - К., 2004. - С. 384-389.

Петриненко, О. Під горою Батогом / О. Петриненко // Українська культура. - 2002. - № 4/5. - С. 28-29.

Події 1652-1653 рр. // Історія України: курс лекцій: у 2 кн. Кн. 1. Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття / кер. Л.Г. Мельник. - К., 1991. - С. 231-233 с.

Скрипник, М. О. Розвиток подій в 1650-1653 // Історія України: навч. посіб. / М.О. Скрипник, Л.Ф. Домбровська, В.М. Красовський та ін. - К., 2003. - С. 120-121.

Смолій, В. Батозька перемога та її наслідки. Особливості соціально-економічних відносин в Українській державі // Українська національна революція ХІІ ст. (1648-1676) / В.А. Смолій,В.С. Степанков. - К., 1999. - 163-168.

Смолій, В. Від Берестечкової катастрофи до Батозького тріумфу // Богдан Хмельницький / В.Смолій, В. Степанов. - К., 2003. - С. 224-278.

Сушинський, Б. І. В бою під Батогом // Козацька Україна / Б.І. Сушинський. - О., 2004. - С. 291-293.

 Ключові історичні постаті у битві під Батогом

 ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН МИХАЙЛОВИЧ

Гетьман України, видатний державний діяч, полководець. Син Чигиринського підстарости, сотника Запорозького війська Михайла Хмельницького, який загинув у битві під Цецорою в 1620 р. (сам м

айбутній гетьман потрапив тоді у полон до турків).

Народився у Чигирині. Освіту здобув у єзуітському колегіумі у Львові. Знав латинську, польську, турецьку, татарську мови, володів знанням з історії, правничих наук, географії. Після повернення з дворічного полону брав участь у козацьких походах проти турків і татар, у селянсько-козацьких повстаннях 1630, 1632, 1637 рр.

У жовтні 1645 р., разом з 2,5 тисячним загоном запорожців, брав участь у війні Франції проти Іспанії, здобув перемогу під Дюнкерком.

З 1647 р. почав підготовку повстання проти польсько-шляхетської влади на Україні, що вибухнуло у січні 1648 р., із запорозькими козаками, селянами та міщанами завдав нищівної поразки польським військам під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, зайняв Волинь, Поділля, Червону Русь – фактично визволив від поляків усю Україну.

1651 р. козацьке військо через зраду союзників – кримських татар зазнало поразки під Берестечком, проявивши в цій битві гідний героїзм, проте через рік у битві під Батогом козаки розгромили 20-тисячну армію польської шляхти.

1649 р., осмислюючи досвід визвольної боротьби, Б.Хмельницький сформулював ідею створення незалежної Української держави в її етнічних межах.Наступний етап війни пройшов під знаком її реалізації. Незважаючи на невдачі та прорахунки, в Україні були конституйовані всі владні структури молодої держави, володарем якої став Б.Хмельницький.

Інший бік діяльності гетьмана – кардинальне розв’язання соціальної проблеми. Своєю гнучкою, зваженою політикою у цій сфері він зміг забезпечити відносну стабільність у суспільстві.

В роки Визвольної війни гетьман проявив себе не лише як видатний полководець, а й як тонкий дипломат, який домігся визнання Європою Української держави як суб’єкта міжнародного права.

Під тиском складної внутрішньої та міжнародної ситуації пішов на переговори з Росією. 8 січня 1654 р. у Переяславі було прийняте рішення про входження України під протекторат Москви.

Помер у гетьманській резиденції в Чигирині. Поховано його 25 серпня 1657 року в Еллінський церкві родового хутора Суботова.

Антонович, В.П. Глава п'ята. Характеристика української шляхти. Гетьман Богдан Хмельницький // Коротка історії Козаччини / В.П. Антонович. - К., 2004. - С. 59-68.

Антонович, О.М. Богдан Хмельницький / Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. – К.: Либідь, 1993. – С. 38-69.

Апанович, О.Світова велич Богдана // Розповіді про запорозьких козаків / О. Апанович. - К., 1991. - С. 150-162.

Левицький, О. Богдан Хмельницький // Гетьмани України. Історичні портрети: зб. - К., 1991. - С. 33-44.

Горак, В. Гетьман Богдан Хмельницький: правління залізною рукою // Політика і культура. - 2001. - № 6. - С. 33 — 39.

Замлинський, В. Богдан Хмельницький // Гетьмани України: моногр. / В. Замлинський. - Луганськ, 2008. - С. 231-233.

Костомаров, М.І. Богдан Хмельницький: іст. моногр. - Дніпропетровськ: Січ, 2004. - 843 с.

Крип’якевич, І.П. Козацька держава. Богдан Хмільницький // Історія України / І.П. Крип’якевич; відп. ред. Ф.П. Шевченко, Б.З.Якимович. - Л., 1990. - С. 520. - (Пам’ятки історичної думки України).

Огієнко І. (митрополит Іларіон). Богдан Хмельницький / І. Огієнко. - К.: Наша культура і наука:, 2004. - 447 с.

Смолій В., Степанов В. Богдан Хмельницький. - К.: Вид. дім „Альтернатива”, 2003. - 400 с.: іл.

Стороженко І. Хмельницький Богдан Михайлович // Чумацький шлях. - 2003. - № 6. - С. 11-16.

У лютому-березні 1648 внаслідок переговорів гетьмана Богдана Хмельницького з Кримським ханом Ісламом-Гіреєм III і укладення угоди про спільну боротьбу проти Польщі Тимош залишили заручником у Бахчисараї. З 1648 Тимош був чигиринським сотником і разом з батьком брав участь у походах української армії в Галичину, Зборівській битві 1649, Берестецькій битві 1651, Батозькій битві 1652, під час яких відзначився відвагою і хоробрістю. Після здобуття українськими військами столиці Молдови Ясс укладено українсько-молдовський союз, для зміцнення якого Тимофій одружився з дочкою Василя Лупула — Розандою.

Згідно з джерелами Тиміш був низького росту, рудий та мав на обличчі ластовиння. Цей шлюб - дуже важливий факт, оскільки завдяки цьому шлюбу родина Хмельницьких породичалась з найбільш впливовими вельможними родинами тогочасної Східної і Центральної Європи - Радзивіллами (Іван Радзивілл був одружений з сестрою Розанди), з Конецпольськими, Жолкевськими, Вишневецькими, Збаразькими, та іншими значними родами Речі Посполитої і отже Богдан Хмельницький в певному розумінні став на одному суспільному рівні з ними.

На думку відомого українського історика Я.Дашкевича:

Союз України з Молдовою викликав занепокоєння у трансільванського князя Юрія II Ракоці і волоського господаря Матея Бесараба, які, об'єднавшись із загонами претендента на молдовський престол канцлера (логофета) Стефана Георгіцу, розпочали війну проти Лупула. У квітні 1653 об'єднані сили противників Василя Лупула захопили Ясси і посадили на молдовський престол Георгіцу. На допомогу Лупулу прийшла українська армія на чолі з Xмельницьким, яка 1-2 травня 1653 розгромила загони Стефана Георгіцу під Яссами. Намагаючись зміцнити успіх, Xмельницький розпочав наступ наВолощину, проте 17 травня зазнав поразки у битві під Финтою і змушений відступити. Намагаючись допомогти своєму тестеві, загони якого було оточено об'єднаними волосько-польськими силами у Сучавській фортеці (тепер Румунія), Тиміш на чолі 9-тисячним козацьким загоном 10 серпня прорвався до міста.

12 вересня 1653 під час захисту фортеці Тимоша було смертельно поранено. Після смерті Тимофія сучавський гарнізон під керівництвом колишнього полковника І. Федоренка продовжував оборону фортеці й змусив противника 19 жовтня укласти почесні умови перемир'я, за яким козаки в повному озброєнні вийшли із Сучави і забрали з собою тіло Тимофія. 22 жовтня скорботний кортеж прибув до Чигирина. 27 грудня 1653 (за іншими даними - 30 грудня) Тимофія поховали у церкві в Суботові.

Зеркаль, С. Тиміш Хмельницький, його смерть і життя вдови Розалії Хмельницької-Лупулової // Руїна козацько-селянської України в 1648-1764-1802 роках (студія політично-адміністративних і соціяльно-економічних відносин в Україні в XVII-XVIII ст.) / Сава Зеркаль. - Новий Йорк- Зда, 1968. - С. 48-49.

 Інтернет ресурси про битву під Батогом

Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 16 [Електронний ресурс]. -  Режим доступу: http://litopys.org.ua/hrushrus/iur90416.htm. - (дата звернення: 22.05.12). - Назва з екрану.

Військово-історичний альманах. число 2 Володимир Ленченко [Електронний ресурс]. -  Режим доступу: http://www.uarmy.com.ua/ALMANAH/ALMANAH02/article09/art9.html. - (дата звернення: 22.05.12). - Назва з екрану.

Битва під Батогом [Електронний ресурс]. -  Режим доступу: http://siogodni.at.ua/load/kozacka_doba/bitva_pid_batogom/3-1-0-40. (дата звернення: 22.05.12). - Назва з екрану.

НЕП Серія 92 Битва під Батогом [Електронний ресурс]. -  Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=4z7lPoVX0ss. (дата звернення: 22.05.12). - Назва з екрану.

История Украины. Видео фильм. Часть4 [Електронний ресурс]. -  Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=TCWOxshTuiA. (дата звернення: 22.05.12). - Назва з екрану.