ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

Управління культури і мистецтв

Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва

  

 

 

 

ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ

2019 РОКУ

 

 

Хронологічний довідник

 

Вінниця, 2018 

 


УДК 050.9(477.44)

З 72

 

 

Відповідальна за випуск Л. Б. Сеник,

директор Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва

 

Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2019 року : хронол. довід. / Упр. культури і мистецтв Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад.: Г. М. Авраменко, О. Ю. Антонюк ; ред. С. В. Лавренюк ; відп. за вип. Л. Б. Сеник. – Вінниця, 2018. – 208 с.

У хронологічному довіднику вміщено довідково-бібліографічні матеріали до ювілейних дат Вінниччини 2019 року.

Традиційне щорічне видання розраховане на різні категорії споживачів краєзнавчої інформації, які зацікавлені у вивченні та поширенні краєзнавчих знань. 

 

 

© Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, 2018


Від укладачів

 

Шановні користувачі! Пропонуємо вам черговий випуск щорічного хронологічного довідника «Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2019 року», котрий видається Вінницькою ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва з 1962 р. Електронна версія видання представлена на веб-сайті бібліотеки з 2000 р. Його мета – надати довідковий матеріал про визначні події історії, суспільно-політичного, громадського та культурного життя області, ювілеї уродженців краю та видатних діячів, життя і діяльність яких пов’язані з Вінниччиною, інформацію про непересічні досягнення наших земляків як за межами області, так і України.

Дати у хронологічному довіднику подані за новим стилем. Якщо у джерелах траплялися розбіжності, перевага надавалася інформації з фундаментальних енциклопедично-довідкових видань. Неточності можливі в датуванні подій, що відбувалися до лютого 1918 р., оскільки джерела не завжди розрізняють старий і новий стилі.

Видання відкриває хронологічний перелік знаменних і пам’ятних подій у житті нашого краю, точна дата яких не завжди чітко встановлена. Далі подано перелік дат за місяцями й числами. До кожної дати додається анотація, у якій стисло викладається зміст події, біографічні відомості про ювілярів у краєзнавчому аспекті. У складанні хронологічного списку дат частково використано матеріали календарів знаменних і пам’ятних дат районів, поданих районними бібліотеками області, бібліотеками вищих навчальних закладів Вінниці.

У зв’язку із введенням в інформаційний обіг значної кількості нововиявлених персоналій видатних земляків, які включено в довідник, та обмежений формат видання, з 2018 року довідник містить лише короткі персональні та фактографічні довідки. На жаль, в окремих випадках не вдалося повністю віднайти фактографічні дані, тому в деяких довідках вони відсутні.

Важливою складовою цього видання є розширені текстові довідки з бібліографічним супроводом про окремі дати 2019 р. Розміщені вони в кінці кожного місяця, після переліку основних дат. До підготовки цих довідок активно долучалися вінницькі науковці, письменники, краєзнавці, фахівці окремих галузей. Їхні прізвища й посади подані у відомостях про авторів текстових довідок, уміщених у кінці видання.

Прізвища видатних постатей Вінницького краю, вшанування яких в області відзначається щорічно, виділені курсивом. Хронологічний довідник доповнює іменний покажчик, де вказано сторінки, на яких подана інформація про ювіляра 2019 р. Кожну пору року супроводжують поетичні рядки митців вінницької когорти красного слова.

Під час підготовки видання укладачі керувалися Указом Президента України «Про впорядкування відзначення пам’ятних дат і ювілеїв» (Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 70/99 від 27.01.99).

Видання розраховане на представників державної влади й місцевого самоврядування, працівників культурно-освітніх установ, науковців, викладачів, краєзнавців, журналістів, студентів, учнів та всіх, хто цікавиться краєзнавством, для відзначення визначних дат, пов’язаних з історією та культурою Вінниччини.

Радимо бібліотечним працівникам, які популяризують краєзнавчу літературу, використовувати довідник для підготовки до відзначення ювілейних і пам’ятних дат краю, поповнення краєзнавчого довідково-бібліографічного апарату, організації книжкових виставок, переглядів літератури, проведення творчих акцій.

Більш широку інформацію про ювілейні дати Вінниччини можна отримати у відділі краєзнавства, де до ваших послуг – традиційний зведений краєзнавчий каталог, картотеки, краєзнавчі електронні бази даних: «Література про Вінницьку область», «Персоналії», «Календар», «Козацтво», «Голодомор», «Шевченко і Вінниччина», «Стус», «Бібліотека», «Лядівський монастир», «Коцюбинський і Вінниччина», «Грушевський і Вінниччина» та ін., фонд краєзнавчої літератури, універсальних довідково-бібліографічних видань, Інтернет тощо.

З переліком знаменних і пам’ятних дат світового та державного значення, українських професійних та великих народно-релігійних свят на 2019 р. можна ознайомитися на сайті Національної бібліотеки України ім. Ярослава Мудрого, а також у відділі наукової інформації та бібліографії (тел.: (0432) 67-03-23).

Для подальшого поліпшення видання просимо надсилати його укладачам свої зауваження та пропозиції. Запрошуємо державні установи, підприємства, культурно-освітні заклади, ЗМІ, громадські організації, науковців, краєзнавців до співпраці щодо виявлення й надання інформації про знаменні та пам’ятні дати краю для включення їх до хронологічного довідника наступних років, що значно розширить його інформаційний потенціал. Ми будемо вам вдячні.

Висловлюємо щиру подяку всім, хто надав інформацію до хронологічного довідника «Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2019 року».

 

Наша адреса:

21050, Вінниця, вул. Соборна, 73

Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва

Відділ краєзнавства

Тел.: (0432) 56-28-24

Факс: (0432) 67-03-41

E-mail: kraev@library.vn.ua  

http://old.library.vn.ua


 

2019 року виповнюється: 

760 років (1259) відтоді, як татарами було утворено Подільський улус, що складався з Подільської та Брацлавської тьми.

580 років (1439) з часу появи першої письмової згадки про с. Вербовець Мурованокуриловецького р-ну.

560 років тому (1459) вперше у джерелах з’явилася інформація про м. Бершадь як про фортецю на південному кордоні Великого князівства Литовського. Місто належало князям Збаразьким, згодом – Пясковським і Мошинським.

530 років (1489) відтоді, як відбулася битва між загонами польського короля Казимира ІV і татарами біля с. Копистирин (нині Шаргородський р-н).

450 років (1569) з часу появи першої письмової згадки про с. Ободівка Тростянецького р-ну.

430 років тому (1589) зведено Шаргородську синагогу – один із найдавніших іудейських храмів на території України. Під час турецького панування 1672–1699 рр. будівля використовувалась як мечеть.

425 років (1594) відтоді, як зʼявилася перша письмова згадка про с. Вишківці Немирівського р-ну.

390 років тому (1629) проведено перший перепис населення Брацлавщини.

390 років (1629) з часу появи першої письмової згадки про с. Сумівка Бершадського р-ну; села Білки, Неменка, Красненьке Іллінецького р-ну; с. Капустяни Тростянецького р-ну; м. Гнівань Тиврівського р-ну.

320 років від дня народження Мануїла Олександровича Козачинського (в чернецтві Михайло) (1699, м. Ямпіль – 15.08.1755, м. Слуцьк, нині Мінська обл., Білорусь), українського письменника, педагога, філософа, церковного та культурного діяча.

290 років (1729) з часу побудови Михайлівської церкви в с. Баланівка Бершадського р-ну.

270 років тому (1749) з’явилася перша письмова згадка про с. Пляхова Козятинського р-ну.

260 років (1759) від часу появи першої письмової згадки про с. Ширмівка Погребищенського р-ну.

250 років тому народився Антон Петрович Змійовський (Змієвський, Жмійовський) (1769–1834), український письменник, актор, театральний діяч. У діяльності митця слід виокремити період, коли він перебував на посаді режисера маєткового театру графа Станіслава Фелікса Потоцького в Тульчині. За різними даними, цей період тривав від 1799 (між 1800 і 1803?) до 1805 (або 1808) року.

240 років (1779) від часу заснування с. Селище Тиврівського р-ну.

230 років від дня народження Михайла Андрійовича Достоєвського (1789, с. Війтівці Брацлавського повіту (нині Липовецький р-н) – 1839), колезького асесора, відомого лікаря, батька російського письменника Ф. М. Достоєвського. 

230 років (1789) з часу появи в писемних джерелах першої згадки про с. Ворошилівка, нині Тиврівського р-ну.

230 років тому (1789) в Тульчині на кошти Потоцьких збудована Успенська церква – пам’ятник архітектури в стилі бароко.

225 років тому (1794) засновано с. Краснянка Тиврівського р-ну.

210 років тому (1809) в Немирові було збудовано цегельний завод.

190 років від дня народження М. П. Барбота де Марні (1829–1877), дослідника геології Поділля.

180 років (1839) з часу зведення Соборо-Богородичного храму в м. Хмільник та побудови й освячення храму Різдва Пресвятої Богородиці в с. Тараски Хмільницького р-ну.

175 років (1844) з часу заснування Вознесінського кам’яного храму в с. Широка Гребля Хмільницького р-ну (нині храм Вознесіння Господнього).

160 років тому (1859) в містечку Ладижин відкрито парафіяльну школу для хлопчиків. 

150 років (1869) з часу заснування приватної вінницької друкарні Й. Ваховича (нині ПрАТ «Вінницька обласна друкарня»).

150 років тому (1869) в Малій Жмеринці відкрито церковнопарафіяльну школу, у Великій Жмеринці – однокласну міністерську школу. 

150 років (1869) з часу відкриття церковноприходських шкіл у селах Чепелі, Війтівці Хмільницького р-ну.

150 років тому (1869) в Ямполі відкрито міське двокласне училище.

150 років тому (1869) при Різдвяно-Богородичному храмі (нині Різдва Пресвятої Богородиці) у м. Хмільник відкрито однокласне міністерське народне училище.

150 років від дня народження Федора Степановича Присяжнюка (1869, с. Грабівці (нині с. Червоне Барського р-ну) – 09.01.1949, там само), українського педагога, поета-аматора.

130 років від дня народження Герца Ізраїльовича Гойхмана (1889, м. Могилів-Подільський – 22.05.1954, м. Донецьк), ученого-геолога, професора.

130 років тому (1889) у с. Кропивна Хмільницького району відкрито церковноприходську школу грамоти (нині загальноосвітня школа І–ІІІ ст.) та в містечку Сальниця (тепер село цього ж району) – міністерське однокласне училище. У 1904 р. – двокласне міністерське училище.

130 років тому (1889) в Мурованих Курилівцях була побудована кам’яна п’ятикупольна церква з великою кількістю зовнішніх архітектурних прикрас. У ній зберігається Тихвінська ікона Божої матері, пожертвувана поміщицею Чихачовою. Церква освячена на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

130 років тому (1889) на околиці містечка Гайсин споруджено паровий млин і цукровий завод, до якого прокладено вузькоколійну залізницю.

125 років від дня народження Леона Криштол (1894, м. Шаргород – 1959, м. Нью-Йорк, США), єврейського прозаїка, перекладача, журналіста.

125 років (1894) з часу відкриття міністерського народного училища у с. Терешпіль Хмільницького р-ну.

120 років (1899) з часу виходу у світ новели М. Коцюбинського «В путах шайтана».

120 років від дня народження Дмитра Петровича Шварца (1899, м. Ладижин Тростянецького р-ну – 1961), російського скульптора, педагога.

120 років тому (1899) в Мурованих Курилівцях відкрито сільську ремісницьку навчальну майстерню з 3-річним строком навчання, де здобували освіту діти заможних батьків.

120 років тому (1899) розпочало практичну діяльність Подільське товариство сільського господарства й сільськогосподарської промисловості. Воно активно працювало до 1918 р.

120 років тому (1899) було побудовано Юзефо-Миколаївський цукровий завод. Сьогодні це – Михайлинський цукровий завод ТзОВ «Юзефо-Миколаївська аграрно-промислова компанія». Продукція заводу – цукор-пісок, патока, жом, яку він продає в іноземні країни.

120 років тому (1899) у Жмеринці було відкрито друкарню.

115 років тому (1904) у м. Могилів-Подільський було засновано приватну бібліотеку М. І. Корценштейна. Нині це – Могилів-Подільська центральна районна бібліотека.

110 років з часу заснування (1909) ЗОШ № 1 м. Жмеринка; Паланської ЗОШ І–ІІ ст. Томашпільського р-ну.

110 років тому (1909) в Іллінцях на базі церковних шкіл було відкрито початкове двокласне чоловіче училище, перетворене 1913 р. на чотирикласне. 

110 років тому (1909) в Козятині почала функціонувати польська школа; поблизу Козятина відкрито агрошколу (перший випуск агрономів відбувся в 1912 р.). 

100 років (1919) відтоді, як засновано КЗ «Бершадська центральна районна бібліотека», Тиврівську центральну районну бібліотеку.

100 років (1919) відтоді, як в Іллінцях було відкрито аптеку, інфекційну лікарню, на базі якої створили дільничну лікарню.

100 років з часу (1919) створення Тульчинської народної аматорської хорової капели ім. М. Д. Леонтовича. Це славетний колектив, фундатором якого був сам Микола Дмитрович Леонтович.

95 років з часу (1924) заснування КЗ «Мурованоку-риловецька центральна районна бібліотека», КЗ «Тростянецька центральна районна бібліотека».

90 років тому (1929) члени Могилів-Подільського округового краєзнавчого товариства заснували Могилів-Подільський краєзнавчий музей. Сьогодні його музейна збірка налічує 25 тис. предметів. Щороку музей відвідують понад 6 тис. осіб.

90 років (1929) відтоді, як розпочав роботу щебеневий завод в с. Райгород Немирівського району; в м. Хмільник на річці Південний Буг побудовано електростанцію потужністю 140 кВт.

90 років тому (1929) в Тульчині було відкрито панчішну фабрику, м’ясозабійний пункт з переробними цехами, введено в дію маслосирзавод, птахоінкубаційну станцію, нову електростанцію, деревообробну артіль і артіль вишивальниць. 

85 років (1934) виповнюється Жмеринській міській бібліотеці для дітей. З 2012 року – Бібліотека сімейного читання м. Жмеринка.

80 років (1939) виповнюється Барській районній бібліотеці для дітей.

70 років (1949) виповнюється Крижопільській районній бібліотеці для дітей.

70 років тому (1949) засновано народний аматорський фольклорний ансамбль народної пісні Богданівського СБК Тульчинського р-ну.

70 років тому (1949) в Немирові було відкрито обласну школу майстрів сільськогосподарського виробництва. 

60 років (1959) виповнюється народному аматорському хору «Вінок Поділля» ім. В. І. Іжевського Іллінецького РБК.

60 років (1959) тому відкрито Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів – гуманітарно-естетичний колегіум № 29 Вінницької міської ради. 

50 років (1969) з часу заснування Барського коледжу транспорту та будівництва Національного транспортного університету.

50 років тому (1969) двом океанським суднам-теплоходам та риболовецькому траулеру було присвоєно назву «Козятин».

50 років (1969) відтоді, як у Хмільнику відкрито монумент Слави воїнам громадянської та Другої світової воєн.

45 років тому (1974) відкрито Вінницьку центральну міську бібліотеку ім. І. Бевза.

40 років (1979) з часу створення Літинського краєзнавчого музею ім. У. Кармалюка. Розміщений він у приміщенні колишньої в’їзної фортечної брами. Тривалий час у фортеці на околиці Літина утримували «державних злочинців». За архівними даними, впродовж 1813–1835 рр. у ній тричі був ув’язнений народний месник У. Кармелюк. Колекція нараховує понад 9 тис. предметів. Щорічно музей відвідують близько 17 тис. відвідувачів.

40 років (1979) з часу створення Краєзнавчого музею с. Ольгопіль Чечельницького району. Його організатором і першим директором став учитель історії місцевої школи Я. Кифоренко. У 1991 р. музею присвоєно звання народного. Колекція нараховує майже 2 тис. предметів. Щороку музей відвідують понад 6 тис. осіб.

Укрив дбайливо січень всі поля
Обрусом білим для гостей на свято.
І спочиває до весни земля,
І до Різдва прибралась кожна хата.

Наталя Струтинська

Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2019 року

СІЧЕНЬ

1 125 років від дня народження Василя Васильовича Максимця (01.01.1894, с. Багринівці Літин. р-ну – 10.10.1941, Новосибір. обл., нині РФ), поета, кооператора, секретаря Вінницької організації УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія) (1919), члена Вінницької філії Спілки українських радянських селянських письменників «Плуг». Друкував свою поезію у вінницьких газетах «Шлях», «Селянська громада», «Червоне село». Безпідставно заарештований 2 серпня 1937 р. і засуджений на 10 років. Загинув на засланні. Реабілітований 1989 р.

• 70 років тому народилася Алла Володимирівна Ліпська (01.01.1949, смт Тиврів), краєзнавець, етнограф, музеєзнавець. 1974 р. закінчила Вінницький державний педагогічний інститут ім. М. Островського (тепер ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського). З 1976 р. працює у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї, нині – старший науковий співробітник науково-дослідницького відділу давньої історії. Досліджує історію конфесійних культур Поділля, сакральне мистецтво краю, культуру національних меншин Поділля. Автор ряду наукових розвідок. Брала участь у створенні низки краєзнавчих виставок. 

2 70 років від дня народження Олександра Тимофійовича Дробахи (02.01.1949, с. Оратів Іллінец. р-ну), художника, графіка, члена НСХУ (1990). Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва у 1979 р. З цього ж року проживає і працює в Кишиневі (Молдова). Створює батик, абстрактні композиції. Його роботи неодноразово експонували в Україні, Молдові, Росії, Польщі, Румунії, Австралії.

6 185 років від дня народження Степана Васильовича Руданського (06.01.1834, с. Хомутинці, нині Калинів. р-ну – 03.05.1873, м. Ялта), українського поета-класика, перекладача, фольклориста, громадського діяча. На Вінниччині щорічно проводяться заходи з вшанування пам’яті нашого славетного земляка. Починаючи з 1981 р., на його батьківщині, в с. Хомутинці, проходить щорічне районне свято сатири і гумору. Обласне свято ім. С. Руданського проводиться раз на два роки. Один раз на 5 років у м. Калинівка проходить Всеукраїнське літературно-мистецьке свято ім. С. Руданського. 1994 року засновано Всеукраїнську літературну премію його імені. З ініціативи відомого гумориста-сатирика А. Гарматюка в березні 1998 р. створено громадське творче об’єднання – Вінницький курінь гумористів ім. С. Руданського.

• День народження Василя Семеновича Стуса (06.01.1938, с. Рахнівка Гайсин. р-ну – 04.09.1985, с. Кучино Чуховського р-ну Перм. обл., РФ, перепохов. 19.11.1989 у Києві), українського поета, прозаїка, критика та літературознавця, перекладача, правозахисника, лауреата Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1991, посмертно), Героя України (2005, посмертно). Твори Стуса введено до шкільної програми української літератури. У с. Рахнівка йому відкрито меморіальну дошку й пам’ятник. З 1989 р. на Вінниччині в січні щорічно проводяться Стусівські читання. На початку вересня вшанування пам’яті В. Стуса відбувається біля пам’ятника, встановленого на майдані його імені (2002, Вінниця). У 2012 р. засновано премію імені Василя Стуса «Патріот України». Його ім’я присвоєно Донецькому національному університету, який у зв’язку з подіями російсько-української війни на Сході України нині працює у м. Вінниця.

• 80 років від дня народження Василя Васильовича Губарця (06.01.1939, с. Лука-Мелешківська Вінниц. р-ну), українського письменника, члена НСЖУ, заслуженого журналіста України (1989), лауреата премії НСЖУ «Золоте перо», доцента Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна». Найважливішим здобутком у навчально-методичній роботі є посібники: «Преса і книга діаспори» (2008), «Довкілля в Україні та людський фактор» (2011), «Видавнича справа та текстологія» (2012), «Редактор і переклад» (2012). Автор низки поетичних збірок. Тексти окремих його віршів покладено на музику. Відомий як перекладач.

• 70 років тому народився Микола Володимирович Луків (06.01.1949, с. Куманівці Хмільниц. р-ну), український журналіст, поет, публіцист, заслужений діяч мистецтв України (1997), академік Української екологічної академії наук. Головний редактор журналу «Дніпро» (від 1984). Автор двох десятків поетичних збірок. Понад 300 віршів М. Луківа покладено на музику, зокрема композитором А. Горчинським. Вони стали популярними піснями. Лауреат низки премій, зокрема Міжнародної премії імені Григорія Сковороди. Член НСПУ (1974) (див. розширену довідку в кінці місяця).

8 140 років тому народився Степан Васильович Васильченко (справж. – Панасенко) (08.01.1879, м. Ічня, нині Чернігів. обл. – 11.08.1932, м. Київ), український письменник і педагог. Неодноразово бував у Вінниці, зокрема в 1914 р. Цікавився місцевим літературним і культурно-мистецьким життям. Весною 1914 р. на Вінниччині гастролювала трупа М. Садовського, яка показала виставу за п’єсою письменника «На перші гулі». Вистави за п’єсами Васильченка ставили на Вінниччині також і в 20–30-ті рр., зокрема спектакль «Кармелюк». 1919 р. у вінницькому видавництві «Національна освіта» вийшла книжка письменника «Дві казки». 

• 80 років від дня народження Петра Казимировича Канінського (08.01.1939, с. Вербівка Літин. р-ну), вченого-економіста, доктора економічних наук (2006), заслуженого діяча науки і техніки України (2009), професора (2010). 1964 р. закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут. Відтоді працював на підприємствах АПК Житомирської, Вінницької й Київської областей, у Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки». Більшу частину своєї наукової діяльності П. К. Канінський присвятив вирішенню проблем розвитку спеціалізації і кооперації сільськогосподарського виробництва та стратегії розвитку агропромислового комплексу України. 

9 100 років тому народився Наум Соломонович Квєтний (09.01.1919, с. Василевичі Речиц. р-ну Гомел. обл., Білорусь – 05.06.1991, м. Вінниця), історик, кандидат історичних наук (1948), педагог, краєзнавець. З лютого 1949 р. до останніх днів працював доцентом Вінницького державного педагогічного інституту. Досліджував історичне минуле Вінниччини ХХ ст., особливо події 1917–1920 рр. Багато часу віддавав поширенню краєзнавчих знань серед шкільної й студентської молоді та серед громадськості.

• 95 років від дня народження Сергія Йосиповича Параджанова (09.01.1924, м. Тбілісі (Грузія) – 23.07.1990, там само; похов. у м. Єреван, Вірменія), українського та вірменського кінорежисера, сценариста, народного артиста України (з 1990), лауреата Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1991, посмертно). Світову славу Параджанову приніс кінофільм «Тіні забутих предків» (1964), знятий за мотивами повісті нашого земляка Михайла Коцюбинського. Зазнав політичних репресій. Протягом 1974–1976 рр. відбував покарання у виправних установах поблизу Вінниці: у Губнику та Стрижавці.

• 60 років тому народилася Катерина Іванівна Висоцька (09.01.1959, с. Михайлівка Шаргород. р-ну), історик, музеєзнавець, краєзнавець, заслужений працівник культури України. 1980 р. закінчила історичний факультет Вінницького державного педагогічного інституту ім. М. Островського. З 1983 р. працює у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї, з 2008 р. – директор закладу. Музей активно діє як науково-дослідницька установа області. На його базі відбуваються міжнародні та всеукраїнські науково-практичні конференції. Під керівництвом директора здійснюються проекти зі збереження та популяризації історико-культурної спадщини Подільського краю. Вона автор низки музейних експозицій, стаціонарних та пересувних виставок, серед яких – пересувні виставки «Сім чудес Вінниччини», «Видатні особистості Вінниччини», які презентували наш край у регіонах України та Польщі. К. І. Висоцька відповідальна за масштабну видавничу діяльність закладу. У музеї підготовлено ряд наукових видань і краєзнавчих розвідок, зокрема видано наукові збірники «Подільська старовина», «Музейний вісник», альбоми «Раритети Вінницького обласного краєзнавчого музею», «Сім чудес Вінниччини», «Визначні пам’ятки Вінниччини», «Подвиг землі Подільської», різноманітні буклети та путівники. Значні зусилля ювілярки були спрямовані на створення філій Вінницького обласного краєзнавчого музею: Історико-меморіального комплексу пам’яті жертв нацизму, Музею М. Д. Леонтовича, Музею «Битва під Батогом», Музею М. С. Грушевського та багатьох музеїв у районах Вінницької області. К. І. Висоцька – засновник та голова правління громадської організації «Асоціація музеїв Вінниччини».

10 80 років (10.01.1939) відтоді, як Оратівський район увійшов до складу Вінницької області.

• 80 років від дня народження Олександра Лаврентійовича Зозулі (10.01.1939, с. Павлівка Нехворощан. р-ну Полтав. обл. – 21.01.2008, м. Вінниця), ученого-селекціонера, педагога, доктора сільськогосподарських наук (1984), професора. У 1963 р. закінчив агрономічний факультет Полтавського сільськогосподарського інституту. Трудова, наукова та науково-педагогічна діяльність Олександра Лаврентійовича Зозулі пов’язана з Вінницьким державним аграрним університетом (тепер ВНАУ). Він автор понад 200 наукових праць. Створив колекцію (понад 1500) різноманітних за ознаками оригінальних самозапилених ліній, якими був поповнений генофонд Національного центру генетичних ресурсів рослин України.

11 80 років від дня народження Івана Гнатовича Вихренка (11.01.1939, с. Баланівка Бершад. р-ну – 21.02.2004, м. Чернівці), художника, члена НСХУ (1990). Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1968). Працював на Чернівецькому художньо-виробничому комбінаті (1968–1990). Став зачинателем монументально-декоративного мистецтва на Буковині.

17 100 років від дня народження Степана Васильовича Антонюка (17.01.1919, с. Грушківці Калинів.  р-ну – 05.07.1982, м. Калинівка), Героя Радянського Союзу (1945). Відзначився в боях у січні – на початку лютого 1945 р. під час форсування р. Одер та утримання плацдарму на її лівому березі, розгрому угруповання противника в м. Штейнау (Польща), взяття в полон понад 600 гітлерівців. Після війни продовжив службу в Радянській армії до 1964 p. У званні полковника звільнився в запас. Мешкав у м. Калинівка. Відзначений державними нагородами.

19 70 років від дня народження Тетяни Олександрівни Борковської (19.01.1949, с. Гнатівка Хмільниц.  р-ну), співачки, заслуженої артистки України (1995). По закінченні Київського музичного училища (1972) працювала солісткою провідних хорових колективів України: камерного хору Українського гастрольно-концертного об’єднання (1975–1984), Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Г. Г. Верьовки (1984–2000). Член Національної всеукраїнської музичної спілки (1992).

21 125 років з дня смерті Йосипа (Юзефа) Антонія Роллє (26.09.1830, хутір Генріхівка, нині селище Роля Шаргород. р-ну – 21.01.1894, м. Кам’янець-Подільський), польського історика, лікаря, письменника-краєзнавця, громадського діяча. Гімназійну освіту здобував у Немирові, Вінниці. Деякий час працював лікарем у с. Яришів біля Могилева-Подільського. 30 років свого життя присвятив дослідженню історії Поділля. Активно співпрацював із подільськими краєзнавцями Ю. Сіцінським, М. Яворовським. Автор наукових праць «Запровадження медицини і хвороби епідемічні в давньому Подільському воєводстві на початку XV ст.» (1872), «Записки подільські на кордонах молдавських» (1880), «Побожжя в XVII і XVIII ст.» (1890) та ін.

80 років тому (21.01.1939) згідно з постановою Ради Народних Комісарів № 239 створено Вінницький обласний Будинок народної творчості, тепер Вінницький обласний центр народної творчості. За роки своєї історії заклад кілька разів змінював свою назву, зокрема з 1979 по 1994 рр. він називався обласним науково-методичним центром народної творчості і культурно-освітньої роботи, однак суть, напрямки і методи його діяльності були незмінними. Працівники ОЦНТ надають необхідну методичну та практичну допомогу керівникам аматорських об’єднань, фольклористам, етнографам, майстрам і всім, хто небайдужий до нетлінних духовних скарбів рідного народу, спрямовує свою діяльність на збереження, відродження та розвиток традиційної національної культури.

40 років тому (21.01.1979) в смт Браїлів Жмеринського району було відкрито Музей П. І. Чайковського і Н. Ф. фон Мекк. Імена великого російського композитора Петра Ілліча Чайковського (1840–1893) та відомої меценатки Надії Філаретівни фон Мекк (1831–1894) тісно пов’язані з Браїловом: родина фон Мекк придбала тут у 1868 р. маєток, де композитор гостював на запрошення господині у 1878–1880 рр. Тут написані п’єси для скрипки та фортепіано «Спогад про дороге місце», присвячені Браїлову, а також романси «Средь шумного бала», «То было раннею весной», «Серенада Дон Жуана», закінчено оперу «Орлеанська діва». Музей розташований у палацовій споруді. У цьому приміщенні також функціонує Браїлівський професійний ліцей. Ініціаторами створення музею були директор училища М. Іванюк та викладачі Б. Коваль, В. Перепичай. Основою фонду стала тематична колекція, яку збирав з 1955 р. москвич П. Пляцек, уродженець Браїлова. У 1990 р. експозицію було оновлено. Першим директором музею стала Т. Алексєєва. Колекція нараховує понад 2,5 тис. предметів. Щороку музей відвідують близько 3,5 тис. осіб. На експозиції представлено особисті речі меценатки, передані до музею її нащадками (меблі, музичні інструменти, письмове приладдя), оригінали музичних видань ХІХ ст., копії фотографій з особистого альбому Н. фон Мекк, прижиттєві видання творів композитора, доробок провідних нотовидавців другої половини ХІХ ст. тощо. До річниць від дня народження Чайковського музей влаштовує щорічні травневі свята «Спогад про дороге місце» за участю відомих музикантів. 

23 100 років тому народився Аркадій Миколайович Коняєв (23.01.1919, селище Надєждинськ, нині м. Сєров Свердлов. обл. (РФ) – 30.11.1993, м. Вінниця), військовик, Герой Радянського Союзу (1944), учасник Другої світової війни. До квітня 1944 р. здійснив 150 бойових вильотів, у 49 повітряних боях збив 15 ворожих літаків. З 1946 р. жив і працював у м. Вінниця.

24 80 років від дня народження Василя Михайловича Рудого (24.01.1939, с. Борщі Бар. р-ну – 14.09.2008, смт Тиврів), архівіста, журналіста, краєзнавця. Працював у барській, мурованокуриловецькій, тиврівській райгазетах. Займався громадсько-політичною роботою. З кінця 1980-х одним із перших у регіоні почав досліджувати голодомори, політичні репресії на Вінниччині, зокрема Тиврівщині. Результатом його краєзнавчих пошуків став вихід у світ книги «Тричі розіп’ята Тиврівщина». Був членом Асоціації дослідників голодоморів і політичних репресій в Україні, НСЖУ.

27 180 років від дня народження Павла Платоновича Чубинського (27.01.1839, хутір поблизу Борисполя (нині ця територія у межах міста), Київ. обл. – 26.01.1884, м. Бориспіль), видатного українського і російського етнографа, фольклориста, географа, краєзнавця, автора національного Гімну «Ще не вмерла Україна». Очоливши в 1870 р. етнографічну експедицію в Південно-Західний край, працював у Гайсинському, Ольгопільському, Балтському, Ямпільському, Могилівському, Летичівському, Літинському і Вінницькому повітах Поділля, де зібрав чимало фольклорно-етнографічних матеріалів.

Цього місяця виповнюється:

70 років тому (січень, 1959) у райцентрі Вороновиця (нині смт Вінницького р-ну) була створена власна пожежна команда.

Микола Луків

До 70-річчя від дня народження письменника  

Микола Володимирович Луків народився 6 січня 1949 року в селі Куманівці Хмільницького району Вінницької області. Поет, журналіст, заслужений діяч культури України, член НСПУ із 1974 року, академік Української екологічної академії наук.

Закінчив Немирівське педагогічне училище імені Марка Вовчка (1968) , факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка (1974). Перші проби пера, як згадує сам Микола Луків, припали на період навчання в Немирові, кілька поезій опубліковано в часописі «Дніпро». Літературним редактором першої поетичної збірки «Ріка» (1973) був Абрам Кацнельсон, про що Микола Володимирович згадує вдячно. Останній його лист із Лос-Анжелеса був такий: «Я гордий і радий за Вас. Ви виправдали мої сподівання». 

По закінченні університету працює завідувачем відділу поезії газети «Літературна Україна». Із 1984 року був понад 30 років незмінним головним редактором журналу «Дніпро». 

Микола Луків – автор понад трьох десятків поетичних збірок, серед яких: «Ріка», «Шлях», «Політ», «Весняні дощі», «Отча земля», «Кущ осінньої калини», «Право на пам’ять», «Моя Україна», «Росте черешня в мами на городі», «Мелодії для матері й коханої».

«Ніхто й ніколи не знімає з поета високої місії бути носієм совісті й справедливості», – так в одному з інтерв’ю означив М. Луків власне високе кредо. Поет-академік Борис Олійник у передмові до збірки «Поезії» (1986) відзначив тематичну й образно-символічну близькість його поезії до народнопісенної: «У багатій поліфонії сучасної української поезії голос цього митця звучить по-особливому зворушливо, чисто й виразно. Гостре відчуття часу, уміння доступно й художньо переконливо говорити про найголовніше, найсокровенніше, свідома орієнтація на випробувану й перевірену віками народну етику й мораль, конкретна життєва основа й пісенний лад багатьох його творів принесли поетові заслужене визнання й завоювали гідне місце під читацьким сонцем».

Постійний образ, що його не оминає поет у жодній зі збірок, – сад. Це і філософський, ще вольтерівський образ, закодований сенс нашого буття: «Половина саду квітне, // Половина в’яне», і зримий сад дитинства, який росте побіля хати в Куманівцях. Автор створює своєрідну поетичну біографію саду:

«Ще день чи два – і зацвітуть сади, // Мій добрий батько вийде в сад розквітлий // й згадає брата, що під Курськом вбитий – // Колись із ним він яблуні садив». Цей сад має трудну долю, як і люди, що його ростили. Він пережив сталінський терор, коли люди змушені були рубати й нищити власні сади, тому «невеселі і болючі згадки // Кожна віть у пам’яті таїть». Сад у свідомості поета – місце спочинку й первозданного спокою, куди повсякчас прагне його душа: «На хвилинку забіжу туди, // Де стоять задумані сади», «Щасливо так, // Красиво й гірко, // Сади цвітуть, // Сади цвітуть». Автор розкриває читачеві таємницю власних снів, куди «щоночі сад приходить до вікна». Його сад «спинається навшпиньки», «сивіє сад осінній», «сад до ґанку пригорнувсь», «тільки світиться росами сад», «тоне сад у вечірнім серпанку». Нарешті, у збірці «Моя Україна» віднаходимо прекрасне олюднення цього образу: «Відчинімо двері. // Хай погріється, // Хай присяде тихо // Коло печі // Сад старезний, // Що тремтить при місяці, // В сиву хмару // загорнувши плечі». Життєве коло замикається. Початок і кінець буття – у нім. Тому-то «Сивий дід // Садить дерево. // Ледве тримає в руках лопату – // Садить». Щоб залишити слід у Вічності – розуміємо ми, читаючи поезію Миколи Луківа, вникаючи в таїну його саду.

Микола Луків – відомий поет-пісняр. У його творчому доробку понад три сотні пісень. Як зізнався автор, ніколи не писав навмисно текстів пісенних, композитори самі вибирали вірші й клали на музику. Найпопулярніші з пісень здобули найвищий статус – стали народними: «Росте черешня в мами на городі», «Мамина любов», «Приїжджайте частіше додому», «Половина саду квітне» та інші. До текстів М. Луківа писали музику визнані майстри цього жанру – О. Білаш, О. Морозов, П. Дворський, Л. Попернацький, М. Свидюк, О. Бурміцький та інші. Автором музики найпершого пісенного хіта «Росте черешня в мами на городі» був Анатолій Горчинський. Свою пісенну осанну рідній землі поет висловив у збірці «Величальна Україні» (2004). Пісні на слова Миколи Луківа можна почути всюди, де живуть українці – від Європи до США й Австралії.

Микола Луків – лауреат літературної премії імені Миколи Островського (1986), Міжнародної премії імені Григорія Сковороди, імені С. Гулака-Артемовського (1997), імені В. Вернадського (1994). Нагороджений державними орденами «За заслуги» ІІ, ІІІ ступеня; Святого Володимира І ступеня; церковними нагородами: Миколи Чудотворця «За примноження добра на землі», Святого архістратига Михаїла «За заслуги у відродженні духовності в Україні та утвердженні Помісної православної Церкви». 

В. А. Степанюк 

Література

Луків, М. Матері залишаються з нами : поезії / Микола Луків. – Кременчук : ПОЛІКОМ, 1999. – 80 с. : фот.

Луків, М. Доля і час : вірші та поема / Микола Луків. – Київ : Дніпро, 2002. – 367 с.

Луків, М. Біля вечірнього багаття : поезії / Микола Луків. – Київ : Оріяни, 2004. – 256 с.

Луків, М. Величальна Україні : поезія / Микола Луків. – Київ : Дніпро, 2004. – 383 с.

Луків, М. Балада про брата : поезії / Микола Луків. – Київ : Дніпро, 2005. – 494 с.

Луків, М. Росте черешня в мами на городі : поезія / Микола Луків. – Київ : Криниця, 2015. – 576 с. : портр.

Луків, М. Я жив у двох тисячоліттях : [автобіографія] / Микола Луків // Собор. – 2014. – № 1. – С. 26–35 : фот. 

Про поета

Дем’яненко, В. «Росте черешня в мами на городі...» : [про Миколу Луківа] / Вероніка Дем’яненко // Прибуз. новини. – 2014. – 6 лют. – С. 5 : фот.

Кугай, Ю. Урок літератури рідного краю за творчістю Миколи Луківа / Юлія Кугай // Методичний пошук учителя-словесника : до 100-річ. ювілею Вінниц. держ. пед. ун-ту ім. Михайла Коцюбинського / заг. ред. О. М. Куцевол ; упоряд. Л. І. Федчук. – Вінниця, 2011. – Вип. 3. – С. 215–219.

Подільські криниці : хрестоматія з літ. рід. краю / упоряд., авт. передм., біогр. довідок А. М. Подолинний. – Вип. 2. – Вінниця : АКВІЛОН, 2001. – 592 с. – Зі змісту: Луків, М. Автобіографія : [19.02.1994] / Микола Луків. – С. 530–531 : портр. ; Гордасевич, Г. Життя, як ріка : [про творчість М. Луківа. Скорочено] / Галина Гордасевич. – С. 532–542 ; Чуйко, В. Потрібним бути рідному народові : [про творчість поета М. Луківа. Скорочено] / Володимир Чуйко. – С. 543–551.

Сом, М. «Жменька слів і жменька звуків...» : Миколі Луківу, поетові-пісняру / М. Сом // Дніпро. – 2012. – № 1. – С. 87.

Степанюк, В. А. Первень поетової душі : на шістдесяті роковини Миколи Луківа / В. А. Степанюк // З мукою-любов’ю до землі / В. А. Степанюк. – Вінниця, 2011. – С. 134–137 : портр.

Яременко, В. Пісенна ріка Миколи Лукова / Василь Яременко // Літ. Україна. – 2009. – 22 січ. – С. 6 : фот.

ЛЮТИЙ 

1 130 років тому (01.02.1889), згідно з «Высочайшим утвержденным штатом сельской медицинской части», у Тульчині відкрилася лікарня. Першим її лікарем став Леонтій Степанович Багоцький. У лікарні було 15 ліжок, за перший рік діяльності надано допомогу 134 хворим. Сьогодні цей медичний заклад із широкорозгалуженою структурою забезпечує медичною допомогою жителів Тульчинського району. 

3 60 років від дня народження Анатолія Миколайовича Русначенка (03.02.1959, с. Осіївка Бершад.  р-ну), ученого-історика, доктора історичних наук (1999), професора, академіка АН ВШ України (2010). Закінчивши Чернівецький державний університет (1986), розпочав трудову діяльність у Барському педагогічному училищі. Активно займався громадською діяльністю. Згодом (з перервами) викладав у ряді ВНЗ Києва, зокрема в Київському міському педагогічному університеті ім. Б. Грінченка, де обіймав посаду професора кафедри історії України. Нині – професор Київського інституту соціальних та культурних зв’язків ім. княгині Ольги. Лауреат премії ім. Василя Стуса (2003). 

8 100 років від дня народження Федора Васильовича Собідка (08.02.1919, с. Червоне Немирів. р-ну – 23.05.1998, с. Чуків Немирів. р-ну), Героя Соціалістичної Праці (1977), колишнього голови правління КСП «Золота нива» с. Чуків Немирівського району, яке очолював 37 років. Неодноразово обирався депутатом Вінницької обласної Ради народних депутатів. З 2000 р. на пошану пам’яті патріарха подільської ниви одна з вулиць у Чукові названа його ім’ям. 

9 70 років тому народився Сергій Дмитрович Гальчак (09.02.1949, с. Сосни Літин. р-ну), доктор історичних наук, професор Вінницького ДПУ ім. Михайла Коцюбинського, член-кореспондент Української академії історичних наук, голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, заслужений працівник культури України, почесний краєзнавець України (див. розширену довідку в кінці місяця). 

11 65 років від дня народження Степана Івановича Дровозюка (11.02.1954, с. Торків Тульчин. р-ну), педагога, доктора історичних наук (2006), професора (2007), ректора Вінницького обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників. Нині обіймає посаду директора Комунального вищого навчального закладу «Вінницька академія неперервної освіти». Свого часу працював на різних посадах у ВНЗ м. Вінниця. Досліджує різні аспекти історії Поділля 20–30-х рр. ХХ століття. 

13 110 років тому народився Віктор Михайлович Іванов (13.02.1909, м. Козятин – 18.06.1981, м. Київ), письменник, кінорежисер, сценарист, кінодраматург, заслужений діяч мистецтв України (1974), лауреат Державної премії України ім. О. Довженка (1999), член СПУ (1956), Спілки кінематографістів України. В. Іванов – постановник відомих кінофільмів «Шельменко – денщик», «Сто тисяч», «Ключі від неба», «Веселі Жабокричі», «За двома зайцями». На одному з приміщень кіностудії ім. О. Довженка встановлено бронзовий барельєф з портретом кінодраматурга та його кіноперсонажами. У рідному місті митця Козятині на будинку, в якому він народився, встановлено меморіальну дошку (2007). 

14 День народження Марії Оксентіївни Руденко (14.02.1915, с. Слобода-Яришівська, нині Могилів-Поділ. р-ну – 14.05.2003, там само), фольклористки, етнографа, краєзнавця, педагога, майстрині народного живопису та витинання. Передала в ІМФЕ АН України записи понад 1000 народних пісень, стільки ж прислів’їв і загадок, 200 казок та легенд, близько 200 повір’їв, чимало народних прикмет, голосінь, небилиць та ін. Частина її фольклорних зібрань увійшла до книг «Ігри та пісні», «Колядки та щедрівки», «Весілля», «Народні оповідання» тощо. Авторка ряду сценаріїв обрядових свят, зібрала 54 зразки народної вишивки, розмальовувала хати. Самобутня майстриня паперових витинанок, які були представлені на виставках в Україні та за її межами, відзначені нагородами. Учасниця всеукраїнських та обласних фольклористичних конференцій, ініціатор І Всеукраїнського свята витинанки (1993). Будинок Марії Руденко з численними фольклорно-етнографічними колекціями перетворено на народний музей. Заслужений працівник культури УРСР (1970), лауреат премії імені П. Чубинського (1992). На її честь Міжнародний центр малих планет при астрофізичному інституті США назвав відкриту кримським астрологом М. Черних зірку – «Горлиця» (за назвою очолюваного нею самодіяльного ансамблю). 

15 30 років тому (15.02.1989) було виведено радянські війська з Афганістану. 15 лютого – День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. В Афганістані проходили службу 3193 уродженці Вінницької області. 168 з них не повернулися додому, двоє пропали безвісти, доля молодшого сержанта Сергія Гевенка залишається невідомою. 182 отримали поранення, 116 земляків стали інвалідами. 15 лютого 1993 р. у м. Вінниця відкрито Музей пам’яті воїнів Вінниччини, які загинули в Афганістані у 1979–1989 рр. З 1999 р. у м. Гайсин діє Народний музей ветеранів Афганістану. 7 травня 1994 р. у м. Вінниця відкрито пам’ятник «Перерваний політ» (архітектор Ю. Козерацький), на мармуровій стелі якого викарбувано імена загиблих подолян. Пам’ятники загиблим воїнам-«афганцям» встановлено у 23 районних центрах Вінниччини.

17 80 років тому народився Олексій Герасимович Лойко (17.02.1939, с. Городище Житомир. р-ну Житомир. обл. – 23.06.2009, м. Вінниця), історик, кандидат історичних наук (1971), професор (2006), краєзнавець. Завідував кафедрою історії України Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського. Досліджував різні аспекти історії Поділля. Опублікував понад 50 праць з історії краю.

18 75 років від дня народження Василя Миколайовича Паламарчука (18.02.1944, с. Гончариха Старосиняв. р-ну Хмельниц. обл.), журналіста, заслуженого журналіста України (2004), члена НСЖУ (1976), краєзнавця (див. розширену довідку в кінці місяця). 

19 120 років від дня народження Тетяни Пилипівни Марцин (19.02.1899, с. Жабокрич, нині Крижопіл. р-ну – 14.02.1974, с. Голубече цього ж р-ну), новатора сільськогосподарського виробництва, двічі Героя Соціалістичної Праці (1948, 1958). З 1930 р. працювала в колгоспі «Третій вирішальний» с. Голубече Крижопільського району, з 1935 р. – ланковою. Образ невтомної трудівниці змальовано в книзі письменника П. О. Полинського «Тетяна Марцин». У Голубечому було знято й художній фільм «Доля Марини», прообразом героїні якого була Тетяна Пилипівна. У рідному селі їй ще при житті споруджено пам’ятник-погруддя. 

20 180 років від дня народження Івана Миколайовича Захар’їна (20.02.1839, м. Тамбов – 20.10.1906, м. Кисловодськ, нині РФ), юриста, літератора, мемуариста. У 1879–1880 рр. служив мировим суддею Літинського повіту Подільської губернії. Протягом 1880–1882 рр. працював мировим суддею в м. Хмільник. Друкувався в багатьох російських газетах і журналах. Автор дослідження «Мировой суд в Подолии».  

• 125 років тому народився Ярослав Івашкевич (20.02.1894, м. Кальник, нині село Іллінец. р-ну – 02.03.1980, Стависько, поблизу Варшави), польський письменник і громадський діяч. 

• 110 років від дня народження Михайла Юхимовича Шнайдермана (20.02.1909, м. Козятин – 24.06.1981, м. Київ), військовика, Героя Радянського Союзу (1945). У армії – з червня 1941 р. Відзначився в боях за населені пункти Пробстфельде, Бухенау, а також на заодерському плацдармі північніше від м. Ратибор (м. Рацібуж, Польща) в кінці січня – на початку лютого 1945 р. 

День Героїв Небесної Сотні (Указ Президента України від 11.02.2015). Пам’ятну дату встановлено з метою гідного вшанування подвигу наших співвітчизників, які віддали своє життя під час Революції гідності (листоп. 2013 р. – лют. 2014 р.), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. Згідно з Указом Президента України «Про присвоєння звання Герой України» (№ 890/2014 від 21.11.2014) звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) присвоєно загиблим учасникам акцій протесту на Майдані, серед яких вінничани: Валерій Олександрович Брезденюк, Леонід Петрович Полянський, Максим Миколайович Шимко. 

Вінничани – Герої Небесної Сотні

Брезденюк Валерій Олександрович (17.06.1963, м. Жмеринка – 18.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані), український художник, відомий своїми малюнками на воді. Він єдиний у нашій області, хто писав роботи в незвичній техніці – фарбами на воді. Став переможцем міського конкурсу «Жмеринка має талант», був фіналістом шоу «Україна має талант». Убитий пострілом у спину вночі під час мітингу на Майдані у Києві.

Полянський Леонід Петрович (24.10.1975, м. Жмеринка – 20.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані). Працював залізничником у Жмеринці, останні роки мешкав у Києві. Брав активну участь в акціях протесту на Майдані Незалежності. Був членом Самооборони Майдану. З грудня 2013 р. належав до Барської роти. Загинув внаслідок вогнепального поранення снайпером в груди. Похований на римо-католицькому цвинтарі у м. Жмеринка.

Шимко Максим Миколайович (21.10.1979, м. Вінниця – 20.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані), історик. Учасник Клубу історичної реконструкції «Білий вовк», козак 4-ї сотні Самооборони Майдану. Загинув від кульового поранення снайпером в голову на вулиці Інститутській під час того, як намагався врятувати пораненого. Похований на Центральному міському кладовищі м. Вінниця. 

П’ята річниця (20.02.2014) початку російської збройної агресії проти України. Цю дату Верховна Рада визначила як день вторгнення російських військ в Україну. Також саме від цього часу надалі вестиметься відлік тимчасової окупації Криму. Ця неоголошена війна скалічила долі мільйонів людей України: тисячі загиблих, сиріт, переселенців, які вимушено покинули свої домівки; економічні втрати. Своїм чорним крилом події на Сході України торкнулися і Вінниччини. Шестеро вінничан-учасників антитерористичної операції (АТО) стали Героями України, п’ятеро з них – посмертно:

Коваленко Юрій Вікторович (16.07.1977, м. Бершадь – 15.07.2014, поблизу села Провалля, Луган. обл., похов. у с. Флорине Бершад. р-ну), український військовик, підполковник. Заступник командира загону спеціального призначення 3-го окремого полку спеціального призначення оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України. 

Майборода Дмитро Олександрович (17.04.1980, м. Вінниця (за іншими даними – м. Небіт-Даг, Красновод. обл., Туркменістан) – 14.07.2014, с. Давидо-Микільське Краснодон.  р-ну Луган. обл., похов. у м. Вінниця), український військовик, майор. Командир екіпажу літака АН-26 456-ї окремої бригади військово-транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України. 

Могилко Костянтин Вікторович (27.05.1978, м. Вінниця – 06.06.2014, м. Слов’янськ, Донец. обл., похов. у м. Вінниця), український військовик, підполковник. Командир літака, командир ескадрильї «Блакитна стежа» 15-ї окремої бригади транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України. 

Пікус Євгеній Михайлович (14.09.1979, м. Вінниця – 25.08.2014, селище Талове, Станично-Луган. р-н, Луган. обл., похов. на Центральному кладовищі м. Вінниця, на Алеї Слави), український військовик, полковник Державної прикордонної служби України. 

Семенов В’ячеслав Анатолійович (23.07.1969, м. Жмеринка – 17.02.2015, смт Фащівка, Перевал. р-н, Луган. обл., похов. у м. Жмеринка), старший лейтенант, заступник начальника першої прикордонної застави оперативно-бойової прикордонної комендатури Могилів-Подільського прикордонного загону. 

Собко Сергій Станіславович (11.07.1985, смт Літин), український військовик, підполковник Збройних Сил України.  Командир механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади 8-го армійського корпусу.

21 120 років тому народився Григорій Семенович Мокан (21.02.1899, с. Байрамча, нині с. Миколаївка-Ново-російська Одес. обл. – 1989), український учений-селекціонер, науковий співробітник Ялтушківської дослідно-селекційної станції (Барський район). Свої досліди з селекції сільськогосподарських культур проводив на Ситковецькій (нині Немирівський р-н), Немерчанській (нині Мурованокуриловецький р-н), а пізніше Ялтушківській (нині Барський р-н) селекційних станціях. Саме в Ялтушкові Г. С. Мокан у 1934 р. розпочав роботу з селекції одноросткового сорту цукрового буряка, яку продовжив у повоєнний час разом із відомим дослідником О. В. Поповим. У 1955 р. копітка праця вчених завершується створенням нового сорту буряка. Це досягнення ялтушківських селекціонерів було відзначено Ленінською премією (1960). 

22 80 років від дня народження Павла Мусійовича Ларіонова (22.02.1939, смт Літин), журналіста, журналіста-ветерана газети «Урядовий кур’єр», заслуженого працівника культури України. Понад п’ятнадцять років свого життя був важливою невід’ємною ланкою «Урядового кур’єра»: трудився відповідальним секретарем і керував кореспондентською мережею. Нині – спеціальний кореспондент, позаштатний керівник первинної організації НСЖУ. Відмінник народної освіти України. Нагороджений срібною медаллю А. С. Макаренка. 

23 70 років від дня народження Миколи Леонідовича Михальчука (23.02.1949, с. Голендри Калинів. р-ну), художника, скульптора. Працює в галузі декоративно-ужиткового мистецтва, різних техніках станкової скульптури. Різьбярству навчався в народного майстра С. М. Мельника. Учасник обласних та всеукраїнських виставок (з 1982 р.). Твори митця зберігаються в музеях та у приватних вітчизняних і зарубіжних колекціях.

24 55 років від дня народження Лариси Борисівни Сеник (24.02.1964, с. Жеребилівка Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.), директора Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва. 1986 року закінчила Київський державний інститут культури за фахом «Бібліотекар-бібліограф вищої кваліфікації». Працювала у Вінницькій обласній бібліотеці для дітей ім. І. Я. Франка на посаді зав. відділу мистецтв. З 1993 року працює у Вінницькій ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. Обіймала посади головного бібліотекаря відділу читальних залів, зав. відділу мистецтв. З 2000 року очолила новостворений відділ рідкісних і цінних видань, забезпечивши його повноцінне функціонування. У лютому 2012 року призначена на посаду заступника директора бібліотеки з основної діяльності, а з липня 2018 – директор «Тімірязєвки». Автор численних наукових публікацій, книгознавчих досліджень, бібліографічних покажчиків. Понад 10 років очолювала профспілкову організацію бібліотеки, була членом Президії обласного комітету профспілки працівників культури, а з 2014 до травня 2018 – заступником голови. Відзначена численними почесними грамотами Міністерства культури України, Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницької обласної Ради, управління культури і мистецтв облдержадміністрації, Федерації профспілок України, занесена в Книгу трудової слави та на Дошку пошани Федерації профспілок Вінницької області. Має подяки ГО «Асоціація бібліотек Вінниччини» та інших громадських організацій. 

28 100 років тому народився Григорій Лук’янович Шимко (28.02.1919, с. Хрінівка Іллінец. р-ну – 26.05.2003, м. Київ), Герой Радянського Союзу (1946). У лавах Червоної армії – з 1940 р. Закінчив Луганську авіаційну школу пілотів (1943). На фронтах Великої Вітчизняної війни – з жовтня 1943 р.  До травня 1945 р. здійснив 203 бойові вильоти на штурмування військ противника, завдавши йому значних втрат.

Одержимий творчим неспокоєм

До 70-річчя від дня народження Сергія Дмитровича Гальчака

(09.02.1949) 

Сергій Дмитрович Гальчак – знаний далеко за межами Вінниччини науковець, краєзнавець, журналіст, архівіст, громадський діяч. Він – доктор історичних наук, професор кафедри журналістики, реклами та зв’язків з громадськістю Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, член-кореспондент Української академії історичних наук, керівник Вінницької філії Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка, член Президії правління Національної спілки краєзнавців України, голова правління Вінницького обласного краєзнавчого осередку, перший заступник голови правління Вінницької обласної організації Національної спілки журналістів України, заступник голови Вінницької обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, член правління Вінницької обласної організації Всеукраїнського товариства «Знання». Особистість неординарна, творчо обдарована, креативна, діяльна, пройнята почуттям відповідальності, патріотизму. Людина світлого розуму та неспокійного серця, осяяна талантом організатора, дослідника, майстра слова, життя якої ґрунтується на палкій любові до рідної землі, вікових традицій нашого народу, усім єством віддана Україні. В очах наукового загалу є найбільш глибоким і послідовним дослідником історії Вінниччини, зокрема періоду Другої світової війни. Його перу належать наукові праці про перебіг кривавих подій нацистської окупації краю, визволення Поділля від гітлерівських загарбників, про подільських остарбайтерів, а також про зародження та розвиток краєзнавства в регіоні, еволюцію його клімату. Він уміє професійно поринути в атмосферу минулих епох, відчути їхній подих, зрозуміти ідеологічні, моральні цінності того часу.

Народився 9 лютого 1949 року в с. Сосни Літинського району Вінницької області в родині службовців (батько Гальчак Дмитро Іванович, інвалід Другої світової війни, працював продавцем сільського магазину, мати Ганна Василівна – вихователькою в дитячих яслах). Навчався в Сосонській початковій, Городищенській восьмирічній школах Літинського району, Літинській середній школі № 2. У 1973 р. закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, у 1979 – відділення журналістики Вищої партійної школи при ЦК КП України. У 2003 р. у Харківському національному університеті імені Василя Каразіна захистив дисертацію, здобувши науковий ступінь кандидата історичних наук, а в 2012 р.  в Інституті історії України НАН України (м. Київ) – докторську дисертацію.

Служив в армії (службу проходив у Північній групі військ у Польщі; майор у відставці), понад двадцять років працював у редакціях районних та обласних газет Вінниччини (завідувачем відділу – у літинській райгазеті «Радянське життя», обласній молодіжній «Комсомольське плем’я», заступником редактора обласної газети «Земля Подільська», редактором погребищенської райгазети «Колос», обласної культурно-мистецької газети «Камертон-ікс»), а також певний час на комсомольській та партійній роботі, в апараті секретаріату Вінницької обласної Ради народних депутатів (завідувачем прес-служби, сектору інформації та зв’язків з громадсько-політичними організаціями і об’єднаннями; завідувачем відділу по зв’язках із засобами масової інформації), директором Державного архіву Вінницької області (1996–2009 рр.). За сумісництвом працював асистентом кафедр історії (1996–1997 рр.), українознавства (1997–1998, 2001–2002 рр.) Вінницького національного технічного університету, старшим викладачем кафедри історії слов’янських народів та кафедри журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (з 2004 р.). З 2009 р. доцент кафедри журналістики цього ж вузу, з 2012 р. – її завідувач, з 2014 р. – професор кафедри журналістики, реклами та зв’язків із громадськістю. Член учених рад факультету філології й журналістики імені Михайла Стельмаха Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені К. А. Тімірязєва. Підготував трьох кандидатів історичних наук, неодноразово виступав офіційним опонентом під час захисту кандидатських та докторських дисертацій.

Член редколегій видань «Книга Пам’яті України. Вінницька область», «Книга Скорботи України. Вінницька область», «Переможці: учасники бойових дій Другої світової і Великої Вітчизняної воєн, які померли в повоєнний період або проживають на території Вінницької області», «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр. в Україні. Вінницька область», «Вінницький мартиролог. Книга пам’яті жертв політичних репресій на Вінниччині (20–50-ті рр. ХХ ст.)», «Дзвони Чорнобиля. Вінницька область», «Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія», всеукраїнського наукового журналу «Краєзнавство», всеукраїнського науково-краєзнавчого збірника «Хмельниччина. Дивокрай», літературно-мистецького журналу «Вінницький край» (2004–2009 рр.), наукових збірників «Журналістика й мистецтво слова», «Філологічні студії», краєзнавчого видання «Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження», збірників матеріалів вінницьких обласних та районних історико-краєзнавчих конференцій, обласної газети «Вінниччина» (27 червня 1992 р. – 28 грудня 1996 р.). Науковий редактор, рецензент низки наукових, науково-краєзнавчих видань.

Делегат ІІІ, IV, V позачергового, VI з’їздів Національної спілки краєзнавців України, VIII позачергового та XIV з’їздів журналістів України. Учасник та організатор численних міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових, історико-краєзнавчих конференцій.

Досліджує різні аспекти історичного минулого Поділля.  Автор понад двохсот наукових праць, у тому числі монографій «Східні робітники з Поділля у Третьому рейху», «Поділля: природа, людина – еволюція, історичний розвиток», «Украинские остарбайтеры Подольского региона», «На узбіччі суспільства: Доля українських остарбайтерів (Поділля, 1942–2007 рр.)», «Становище цивільних примусових робітників Райху в Україні (1945–2010 рр.): історичні, соціально-побутові, правові аспекти (на матеріалах Волині та Поділля)», «Визволення Вінниччини від нацистських загарбників», «Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: ХІХ – поч. ХХІ ст.», «Поділля в роки Другої світової війни (1939–1945)», колективних монографій «Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст.» (У 2 кн.), «Україна Тараса Шевченка», книг «Ступені мужності», «Земля над Россю», «Герої Поділля», «Поділля в найдавніші часи», «Археологічні культури Поділля», «Білі плями» скорботи»: причини Голодомору 1932–1933 та голоду 1946–1947 років на Поділлі», «Краєзнавці Вінниччини», «Голкою, ниткою, серцем і душею», «Село Сосни у плині часу: від давнини до початку ХХІ ст.», «Словом і багнетом: журналісти Вінниччини у Другій світовій війні», «Ратна слава Вінниччини: Час. Події. Особистості», «Жіноче обличчя війни: вінничанки на захисті Вітчизни (1941–1945)», «Український Прометей Т. Г. Шевченко і Вінниччина» та ін., упорядник, співупорядник збірників документів і матеріалів «В боях за Вінниччину», «Українське Куликове поле: на берегах Синюхи чи Сниводи? До 650-річчя битви на річці Сині Води», «Жизнь в оккупации. Винницкая область. 1941–1944 гг.», «У лещатах «нового порядку»: населення Вінниччини під нацистським окупаційним режимом», «Пам’ятки історії та культури Вінницької області. Вінниця», художніх книг «Неохайна ручка», «До високих орбіт», «Золота рибка», «В гостях у Пегаса», численних публікацій у періодичній пресі.

Обирався депутатом Погребищенської районної ради народних депутатів, а також депутатом Вінницької обласної Ради, головою ради редакторів Вінницької області, керівником, членом правління низки громадських організацій.

За вагомий внесок у розвиток краєзнавства, збереження національної історико-культурної спадщини удостоєний високих звань «Заслужений працівник культури України» та «Почесний краєзнавець України», подяки Прем’єр-міністра України. Лауреат Всеукраїнської премії імені Героя України, академіка Петра Тронька, обласних журналістських премій імені Костянтина Гришина, імені Олександра Гетьмана, «Золоте перо». Нагороджений також Почесним знаком Національної спілки журналістів України, Золотою медаллю української журналістики, почесною відзнакою Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка «За вагомий внесок у розвиток освіти та науки», медаллю «День працівника освіти» Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, почесними грамотами Міністерства освіти України, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету архівів України, Національної академії педагогічних наук України, Вінницької обласної державної адміністрації та обласної Ради, Інституту історії України НАН України, Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України, Секретаріату Національної спілки журналістів України, правління Вінницької обласної організації Національної спілки журналістів України, Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського та іншими.

У 2017 р. удостоєний медалі Міжнародної асоціації почесних докторів, почесних професорів та почесних сенаторів, друзів і благодійників з Німеччини, Австрії, Польщі та Швейцарії «Europavirtutibusunita» («Європейська спілка гідності»).

Його ім’я занесено до книги «Почесні імена України – еліта держави» (Том IV), на Дошку пошани Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

З нагоди 70-річчя від дня народження щиро вітаємо дорогого ювіляра, зичимо міцного здоров’я, родинного затишку, всіляких життєвих гараздів, високого трудового навчально-педагогічного ритму й успішної реалізації нових, яскравих творчих проектів в ім’я розвитку історичної науки, процвітання рідної України.

П. І. Цимбалюк

Література

Видання останніх років

Гальчак, С. Ратна слава Вінниччини: Час. Події.  Особистості / Сергій Гальчак. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2015. – 608 с.

Гальчак, С. Жіноче обличчя війни: вінничанки на захисті Вітчизни (1941–1945) / Сергій Гальчак. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2015. – 460 с.

Гальчак, С. Герої Вінниччини / Сергій Гальчак. – Вінниця : Балюк І. Б., 2016. – 340 с.

З любов’ю до малої батьківщини: діяльність Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України : (записки з щоденника) / авт.-упоряд. Сергій Гальчак. – Вінниця : Балюк І. Б., 2016–2018.

[Кн. 1] : (2010–2015 рр.). – 2016. – 284 с. : іл. 48 с.

Кн. 2 : (2016–2017 рр.). – 2018. – 196 с. : іл. 8 с.

Гальчак, С. Словом і багнетом: журналісти Вінниччини у Другій світовій війні / Сергій Гальчак. – 3-тє вид., допов., перероб. – Вінниця : Балюк І. Б., 2016. – 136 с.

Гальчак, С. Орлята з «Буранового гнізда» : (жартома і всерйоз) / Сергій Гальчак, Василь Паламарчук. – Вінниця : Балюк І. Б., 2017. – 108 с.

Гальчак, С. Поділля в роки Другої світової війни (1939–1945) : монографія / Сергій Гальчак. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2018. – 656 с. 

Матеріали регіональних конференцій за участю С. Гальчака

Перша Тиврівська науково-краєзнавча конференція, 1 груд.  2015 р. : [матеріали конф.] / голова редкол. С. Гальчак. – Вінниця : Балюк І. Б., 2015. – 316 с.

Перша Хмільницька наукова історико-краєзнавча конференція : матеріали конф., 23 верес. 2015 р., м. Хмільник / Хмільниц. райдержадмін. [та ін.] ; голова редкол. С. Гальчак. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2015. – 340 с.

П’ята Могилів-Подільська науково-краєзнавча конференція : матеріали конф., 16–17 жовт. 2015 р., м. Могилів-Подільський / голова редкол. С. Д. Гальчак. – Могилів-Поділь-ський ; Вінниця : Балюк І. Б., 2015. – 536 с.

Вінницька Катинь: (до 80-х роковин трагіч. подій на Вінниччині) = Winnicki Katyn : матеріали Міжнар. наук. історико-краєзнав. конф., 28–29 жовт. 2017 р., м. Бар / Бар. міська рада [та ін.] ; редкол.: С. Д. Гальчак [та ін.]. – Бар ; Вінниця : Балюк І. Б., 2017. – 112 с. : фот. + 1 дод.

Друга Мурованокуриловецька науково-краєзнавча конференція : матеріали конф., 22–23 верес. 2017 р., смт Муровані Курилівці / редкол.: С. Д. Гальчак [та ін.]. – Вінниця : Балюк І. Б., 2017. – 472 с.

Перша Чернівецька наукова історико-краєзнавча конференція, присвячена 100-річчю Української революції, 1917–1921 рр., 6 жовт. 2017 р., смт Чернівці / редкол.: С. Гальчак [та ін.]. – Вінниця : Балюк І. Б., 2017. – 396 с.

Синьоводська битва 1362 року і утвердження Коріатовичів на Поділлі – могутній поштовх до розвитку та європейської інтеграції краю : матеріали Міжнар. наук. конф., 24 листоп. 2017 р., м. Вінниця / Вінниц. облдержадмін. [та ін.] ; редкол.: С. Д. Гальчак [та ін.]. – Вінниця : Балюк І. Б., 2017. – 184 с. : іл. – Бібліогр. 

Шоста Могилів-Подільська науково-краєзнавча конференція : матеріали конф., 27–28 жовт. 2017 р., м. Могилів-Подільський / Могилів-Поділ. міськрада [та ін.] ; редкол.: С. Д. Гальчак [та ін.]. – Могилів-Подільський ; Вінниця : Балюк І. Б., 2017. – 436 с. 

Про Сергія Гальчака

Гальчак Сергій Дмитрович // Почесні імена України – еліта держави. – Київ, 2017. – Т. 4. – С. 183. 

Гальчак, С. Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2013. – 876 с. : портр. – Зі змісту: Гальчак Сергій Дмитрович : [корот. біогр. довідка, бібліогр. список]. – С. 507–512.

На крилах одержимості : до 65-річчя від дня народж.  Сергія Дмитровича Гальчака – науковця, краєзнавця, архівіста, журналіста, літератора, педагога, громад. діяча : [біобібліогр. покажч.] / Центр дослідж. історії Поділля Ін-ту історії України НАН України (та ін.) ; уклад.: В. М. Паламарчук, Т. В. Котуз. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2014. – 204 с. – Зі змісту:

Реєнт, О. У дружбі з наукою / Олександр Реєнт. – С. 7–14;

Баженов, Л. Літописець Подільського краю / Лев Баженов. – С. 15–19;

Слободянюк, П. Сумлінний хранитель вічності / Петро Слободянюк. – С. 20–24;

Паламарчук, В. Феномен Сергія Гальчака / Василь Паламарчук. – С. 25–27;

Подолинний, А. М. Сівач літературної ниви / А. М. Подолинний. – С. 28–29.

Керманич журналістів Вінниччини

До 75-річчя від дня народження Василя Миколайовича Паламарчука

(18.02.1944) 

Безмежно вдячний долі за те, що вже понад півстоліття єднає мене із людиною з великої літери, неспокійним гарячим серцем, доброю й щирою душею, талановитим організатором й майстром слова Василем Миколайовичем Паламарчуком, за плечима якого чимало пережитого, безліч добрих справ.

Народився він, як записано в офіційних документах, 18 лютого 1944 року на хуторі Гончариха Старосинявського району Хмельницької області – уже давно неіснуючому, на жаль, населеному пункті. Дитинство провів у сусідньому селі Митинці Хмільницького району Вінниччини, що з давніх-давен розкинулося на витоках неповторно чарівної, мальовничої Сниводи, краса якої викликала в нього справжнє захоплення. Тому не випадково, готуючи до друку книгу про це мальовниче подільське село, яке стало для нього рідним, так захоплююче-поетично, по-синівськи щиро писав:

«Снивода, Сни-Вода, вода, як сни... Вслухаюся в два акорди слова – спокійну мелодію мого дитинства. Тільки мудрець, зачарований тихоплинною красою, у натхненні міг видихнути пісенне двослово. І навіки приросло воно до річки, народною пам’яттю увічнилося.

Голуба жилко рідного Поділля... На твоїх розлогих, росяних берегах, пізнавали ми світ, добро і зло. Хтось виріс на Дніпрі, хтось на Десні, Дністрі і щасливий тим. Ми ж виходили у дорогу від Сниводи. Нам вистачало твоєї води, трав, риби, співу птаства. Спасибі тобі, річечко, за щедрість. На твоїх берегах батьки нарізали торфу і взимку обігрівали оселі, варили немудру селянську їжу; ми ціле літо випасали корів і самі часто підпасалися, скубаючи щавель, шукаючи гнізда джмелів, їхній мед в маленьких земляних глечиках... Навіки зі мною поетичний образ маленької річки, духовний витік Батьківщини...».

Народився В. М. Паламарчук у бідній колгоспній родині з сімома дітьми. Дитинство видалося вкрай нелегким. Ще немовлям нацистські окупанти, шукаючи в оселі заховану народними месниками зброю, брутально автоматом викинули його з колиски. Лише дивом залишився тоді живим і не калікою. 

У найголодніші повоєнні роки, як відзначав незабутній товариш і друг Василя Миколайовича заслужений журналіст України Іван Степанович Волошенюк, батька на 15 літ послали сьорбати сталінську баланду на каторжних лісоповалах – за кілограм зернового посліду, принесеного в кишені з колгоспного току. Тоді це не було дивиною, так само, як не були дивиною і тотальні злидні в Паламарчуковій сім’ї. Цукерка чи свіже яблуко серед зими сприймалися за щастя.

Ця сувора, аскетична школа стала генною основою майбутнього характеру. З-поміж усіх найкращих якостей Василя Миколайовича треба виділити дві основних – співчутливість і доброту…

Так, саме серед прадавніх хліборобів він відкривав для себе мудрість високої християнської моралі – щиру довірливість одне до одного, співчутливість до чужої біди, милосердя до знедоленого, безвідмовний колективізм і взаємодопомогу, адже підлітком бачив, як люди громадою відбудовували післявоєнне село, усім селом страждали від похоронок і раділи поверненому солдатові… Вчився любити та поважати людей, відстоювати правду й справедливість. 

Власне, ці якості у поєднанні із нуртуючим, як березневий сік у стовбурах дерев, талантом митця стали визначальними у виборі майбутньої сфери діяльності – журналістики.

Ще в шкільні роки невтомно долав багатокілометровий шлях від Митинців до Уланова, систематично відвідуючи юнкорівський гурток, який вів талановитий молодий журналіст Василь Михайлович Лис, а закінчивши Хмільницьку середню школу № 1 та відслуживши в армії, вступив на заочне відділення факультету журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. У 1974 році отримав омріяний диплом про вищу освіту. Рівно через десять років також успішно закінчив журналістське відділення Вищої партійної школи при ЦК Компартії України, ставши, врешті, висококваліфікованим фахівцем.

Безпосередньо на журналістській роботі з 1967 року: в редакціях газет «Радянське життя» (смт Літин Вінницької області), «Хімік» (Вінниця), «Вінницька правда». Тривалий час працював власкором «Робітничої газети» по Вінницькій, Хмельницькій і Житомирській областях. Його численні публікації на злободенні теми завжди знаходили схвальний відгук читачів.

У 2000–2006 рр. – головний редактор обласної газети «Вінниччина». Цей відрізок часу, коли сповна проявилися творчі та організаторські здібності Василя Миколайовича, – особливо яскравий період у його житті. Згадуваний І. С. Волошенюк не без захоплення відзначав тоді:

«…Вся його душа, всі його найліпші поривання належать сьогодні головному дітищу – газеті «Вінниччина». Редактору не обов’язково виступати автором статей і репортажів, під його рукою – цілий авторський колектив. Він виступає в ролі командарма дивізій речень і слів, поданих авторами на його стіл. Ці автори, зазвичай, люди з амбіціями, здібностями, колом своїх читачів і прихильників. Керувати ними невдячна і, в принципі, дуже делікатна справа, бо кожен – творча особистість з власним почерком, ледь приховуваним або й відвертим переконанням, що саме він пише найкраще. А редактору, не посягаючи на ці самооцінки, треба і правити, і переробляти, або й відхиляти цілком, бо він відповідає за лінію і якість видання.

Владний, різкий, нетерплячий може сказати: «Хочеш – не хочеш, переробляй ось так! А не подобається, то це – твої проблеми. Газета пристосовуватись не буде, пристосовуйся до неї!» Такому редактору, поза всяким сумнівом, легше. Однак нормально функціонувати творчий колектив здатний тільки в атмосфері волі, розкутості і високої поваги до кожного, як до особистості. Це і відрізняє нашого редактора Василя Паламарчука від таких потужних його попередників, як Володимир Орлик, Владислав Бовкун, Дмитро Дудкевич. Не «пресуючи» владою і авторитетом, він має окремий підхід до кожного, і тому майже кожен переконаний, що до нього редактор ставиться по-особливому, що саме у нього з редактором найкращі стосунки. Наявність такої атмосфери робить колектив згуртованим, дружним, вищою мірою працездатним…

Перший номер «Вінниччини» новий редактор видав у лютому 2000 року, а 2002-го «Вінниччину» вже було визнано кращою обласною газетою України…». Значно зріс її тираж, помітно розширилося тематичне наповнення.

Було належно оцінено й копітку працю та високий професіоналізм самого Василя Миколайовича Паламарчука – в 2004 р. він удостоєний почесного звання заслуженого журналіста України.

Певний час працював на партійній роботі. Обіймав також посади помічника голови Вінницької обласної державної адміністрації, голови комітету преси та інформації Вінницької облдержадміністрації. 

У 2011 році обраний головою правління Вінницької обласної організації Національної спілки журналістів України. На цій відповідальній посаді трудиться й нині. Вміло координує діяльність журналістів Вінниччини, спільно з колегами успішно вирішує назрілі проблеми сьогодення. Обирався делегатом низки з’їздів Національної спілки журналістів України. Член її правління. Маючи добре неспокійне серце, завжди стоїть на сторожі справедливості, торжества добра над злом, загальнолюдських цінностей над невіглаством.

Разом з тим, сумлінно виконуючи громадські обов’язки керманича журналістів області, не обмежує й жаги до творчості. Він – автор художніх, художньо-документальних та краєзнавчих книг «Снивода», «Добридень», «Так довго кують зозулі» (у співавторстві з Олексієм Терещуком), «Йшла колона городом», «Босоніж по стерні», «Летять лелеки в рідні Маркуші» (у співавторстві з Миколою Дорошем, Василем Федоришиним), «На чистих плесах Сниводи-ріки» (у співавторстві з Миколою Дорошем). Лауреат літературної премії ім. М. Стельмаха, численних високих журналістських відзнак.

Від усієї душі хочеться побажати йому довголіття, нових творчих досягнень, щастя, добра, здоров’я, успіхів у добрих справах, у синівському служінні людям, народу, рідному Поділлю, матері-Україні. 

С. Д. Гальчак

 

Література

Паламарчук, В. Як я редагував «Вінниччину» : [голова Вінниц. обл. орг. НСЖУ В. М. Паламарчук – про свою роботу на посаді голов. ред. газ. «Вінниччина» у 2000–2006 рр.] / Василь Паламарчук // Журналіст України. – 2017. – № 10. – С. 40–41.

Мазур, А. Супутниця його життя : [до 60-річчя голов. ред. газ. «Вінниччина» В. М. Паламарчука] / А. Мазур // Вінниц. газ. – 2004. – 17 лют. – С. 1 : фот.

Волошенюк, І. Про редактора з нагоди його 60-річчя : [В. Паламарчука, ред. газ. «Вінниччина»] / І. Волошенюк // Вінниччина. – 2004. – 17 лют. : фот.

Вдовцов, М. Статурний, сивочолий, в білих лляних одежах... : [з нагоди ювілею В. М. Паламарчука, колиш. ред. обл. газ «Вінниччина» ] / М. Вдовцов // Вінниччина. – 2010. – 17 лют. – С. 6 : фот. 

Гальчак, С. Паламарчук Василь Миколайович / Сергій Гальчак // Регіонознавча інституція Східного Поділля. Вінницька філія Центру дослідження історії Поділля (2006 – поч. 2010 рр.) / Сергій Гальчак. – Вінниця, 2010. – С. 114–115 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Скрипник, В. У Спілки журналістів новий голова : [заслуж. журналіст України В. Паламарчук] / Віктор Скрипник // 20 хвилин. – 2011. – 30 листоп. – 1 груд. – С. 15 : фот.

Кимак, Л. Все починалося з любові : [журналісту В. М. Паламарчуку виповнюється 70] / Леонід Кимак // Вінниччина. – 2014. – 14 лют. – С. 3.

Михалиця, О. Все розпочалося з дідусевої скрині : [про колекціонера шевченкіани В. Паламарчука] / О. Михалиця // Життєві обрії. – 2014. – 24 січ. – С. 5.

Веремій, А. «Летять лелеки в рідні Маркуші» : [про нову кн.  В. Паламарчука, В. Федоришина, М. Дороша з історії с. Маркуші Хмільниц. р-ну] / А. Веремій // Я та місто. – 2015. – 5 листоп. – С. 6.

Шумлять весняні буйні води,
Тягар змивають довгої зими.
Зі сном змагається природа,
Весна тріпоче білими крильми.

Вже через кригу, снігові завії
Земля дарує паростки життя.
Вже теплий вітер все частіше віє,
Приносить віру і надію в майбуття.

Ярослав Івашкевич

БЕРЕЗЕНЬ

1 День народження Явдохи Зуїхи (справж. – Явдоха Микитівна Сивак) (01.03.1855, с. Кущинці, нині Гайсин. р-ну – 19.01.1935, с. Зятківці того ж р-ну), народної співачки, етнографа, носія українського фольклору. З її уст Г. Танцюра записав 1008 народних пісень, близько 400 прислів’їв і приказок, 156 казок, велику кількість загадок і етнографічних матеріалів. 825 кращих пісень увійшли до академічного видання «Пісні Явдохи Зуїхи» (1965), виданого за сприяння М. Рильського. Її ім’ям в с. Зятківці названо вулицю, встановлено пам’ятник «Народній пісні жити».

2 160 років від дня народження Шолом-Алейхема (Ш. Н. Рабиновича) (02.03.1859, м. Переяслав Полтав. губернії, нині Переяслав-Хмельницький Київ. обл. – 13.06.1916, м. Нью-Йорк, США), єврейського письменника-класика, творчість якого пов’язана з Вінниччиною. У своїх творах письменник описував побут євреїв так званої «межі осілості», до якої входило й Поділля. Він не раз бував у Вінниці, мандрував подільськими шляхами й стежками. Тому й окремі образи, сюжети, цілі твори були взяті із життя подолян. Одна з вулиць Вінниці називається ім’ям Шолом-Алейхема. Національно-культурні, гуманістичні традиції, плекані Шолом-Алейхемом, дбайливо підтримує та примножує місцева єврейська громада, а також проводить вечори його пам’яті.

• 70 років від дня народження Ганни Василівни Секрет (Ляшенко) (02.03.1949, с. Новоживотів Іллінец. р-ну, тепер Оратів. р-н), культуролога, журналістки, тележурналістки, етнолога, краєзнавця, заслуженого журналіста України (2002). Здобувши освіту культуролога, була художнім керівником Іллінецького та Ставищенського (Київська обл.) районних будинків культури, працювала на телебаченні, у районних та обласних ЗМІ (1979–1982). З 1982 р. на Українському телебаченні вела програму «Сонячні кларнети», з 1991 р. працювала у Вінницькій обласній державній телерадіокомпанії «ВІНТЕРА». Створила понад півтори тисячі телепередач та документальних фільмів, була організатором і ведучою телепередач «Будьмо знайомі», «Дивоцвіти». У батьківській садибі, в c. Правилівка Оратівського р-ну, впродовж багатьох років організовувала своєрідні фольклорно-мистецькі заходи: «Липневі посиденьки під зорями», «Театр на городі», свята українського борщу та тернової хустки. Ініціювала проведення обласних дитячих фестивалів «На кордоні областей», присвячених Міжнародному дню захисту дітей. Г. В. Секрет – кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ст., лауреат багатьох літературно-мистецьких премій, остання з яких – Всеукраїнська літературно-мистецька премія ім. Степана Руданського (2012).

3 100 років від дня народження Миколи Павловича Сьомака (03.03.1919, с. Погребище (тепер м. Погребище) – 13.01.1944, м. Бердичів Житомир. обл.), Героя Радянського Союзу (1944, посмертно). У Червоній армії – з 1939 р. З листопада 1942 р. воював на Закавказькому, Північному, Північно-Кавказькому, 1-му Українському фронтах. Відзначився у боях за визволення рідного Поділля. Ціною власного життя сприяв виконанню ротою бойового завдання. 

6 80 років від дня народження Івана Гнатовича Коломійця (06.03.1939, с. Ободівка Тростянец. р-ну), українського співака, заслуженого артиста Української РСР (1979). Закінчив Вінницьке музичне училище, Київську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського (1970). З 1970 р. був солістом Державної заслуженої капели бандуристів УРСР, разом з якою гастролював у багатьох країнах світу. Підтримує зв’язки зі своєю малою батьківщиною. Неодноразово виступав перед односельчанами під час відвідин рідного села.

9 205 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка (09.03.1814, с. Моринці, тепер Звенигород. р-ну Черкас. обл. – 10.03.1861, м. Санкт-Петербург, перепохов. у Каневі на Чернечій горі (Черкас. обл.)), українського поета, художника, мислителя. 1846 р. у складі Археографічної комісії подорожував Поділлям. Український шевченкознавець, письменник, перекладач Петро Жур, який жив і працював у Петербурзі, простежив шлях поета по населених пунктах Вінниччини у своїй монографії «Дума про вогонь: з хроніки життя і творчості Т. Шевченка» (Київ, 1985). За кілька днів Шевченко перетнув Вінниччину з північного сходу на південний захід через поштові станції – Морозівку, Плисків, Брацлав, Шпиків, Джурин, Серби, Могилів-Подільський, Яришів, Муровані Курилівці. Далі маршрут його проліг до Кам’янця-Подільського. Вінниччина, її природа, люди, історія та культура залишили глибокий слід у творчості Т. Г. Шевченка. Ще в дореволюційні часи на Вінниччині склалася добра традиція відзначати Шевченківські дні як народне свято. 1991 р. на теренах області відбулося Міжнародне літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій». Ім’ям поета названо тепер чимало сіл області, школи, бібліотеки, кінотеатри, вулиці в різних населених пунктах Вінниччини. Майже 20 років тому започатковано проведення традиційного обласного конкурсу читців «Кобзар і Україна», присвяченого пам’яті Т. Шевченка. У навчальних закладах, бібліотеках області щорічно проходять різноманітні заходи на пошану пам’яті Великого Кобзаря.

11 100 років від дня народження Прокопа Опанасовича Гонтара (11.03.1919, с. Дахталія Крижопіл. р-ну – 14.12.1989, м. Львів), літературознавця, перекладача, кандидата філологічних наук (1956), учасника Другої світової війни. Автор книги «Українсько-чеські літературні зв’язки в ХІХ столітті» (1956) та ряду статей, присвячених історії української, чеської літератури та літератур народів колишнього СРСР.

14 75 років від дня народження Михайла Спиридоновича Мельника (14.03.1944, с. Ординці Погребищ. р-ну – 10.03.1979, с. Погреби Бровар. р-ну Київ. обл.), історика, правозахисника, поета, члена Української Гельсінської групи (УГГ). Здобувши педагогічну освіту, працював учителем. Навчався в аспірантурі Інституту історії АН УРСР, але був виключений з неї за 20 днів до захисту дисертації 1972 р. за читання своїх віршів біля пам’ятника Т. Шевченку в річницю його перепоховання в Україні. Наступного року його звільнили з учительської роботи і виключили з партії. Протестував проти переслідування українських письменників, політв’язнів. У ніч з 6 на 7 березня 1979 р. у с. Погреби Броварського р-ну Київської обл. відбувся обшук у будинку Мельника, під час якого вилучили весь його творчий і науковий архів – 15 течок. Пропали результати всієї його літературної та наукової діяльності. Щоб уникнути неминучого арешту, вночі з 9 на 10 березня 1979 р. М. Мельник наклав на себе руки.

15 95 років тому (15.03.1924) за ініціативи директора Вінницької філії Всенародної бібліотеки України ВУАН В. Отамановського на її базі відкрито Кабінет виучування (вивчення) Поділля на громадських засадах. Він мав співпрацювати з комісією краєзнавства ВУАН, Українським комітетом краєзнавства при Укрнауці. Метою його організації стало здійснення краєзнавчих досліджень, об’єднання місцевих дослідників-краєзнавців, формування бібліотечно-бібліографічної бази для наукового студіювання регіону, популяризаційна та пам’яткоохоронна діяльність, підготовка та друк наукових праць, а також надання методичної та консультаційної допомоги краєзнавцям і краєзнавчим товариствам краю. Товариство спочатку очолював професор А. Ярошевич, згодом В. Рахинський, ученим секретарем з 1926 р. був Л. Тимошенко, а керівним органом – Рада наукових консультантів, здебільшого викладачів навчальних закладів.

16 70 років від дня народження Галини Леонідівни Василенко (16.03.1949, м. Вінниця), кандидата філологічних наук (1978), доцента (1983), професора (1991). Здобувши освіту у Вінницькому державному педагогічному інституті (1970), свою викладацьку, наукову діяльність пов’язала з цим закладом до 1979 р. Упродовж 1981–2016 рр. була деканом підготовчого факультету для іноземних громадян ВНМУ ім. М. І. Пирогова. З 1981 р. – завідувач кафедри російської мови підготовчого факультету для іноземних громадян (нині кафедра українознавства). Автор понад 100 наукових праць, у т. ч. навчальних посібників, програм, методичних рекомендацій.

18 70 років від дня народження Клавдії Федорівни Баріл (18.03.1949, с. Великі Солонці Полтав. р-ну Полтав. обл.), заслуженої артистки України (1993), заслуженої артистки Кабардино-Балкарії, народної артистки України (2004), актриси Вінницького обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. М. К. Садовського (див. розширену довідку в кінці місяця).

19 120 років від дня народження Аркадія Панасовича Любченка (19.03.1899, с. Старий Животів, нині Новоживотів Оратів. р-ну – 25.02.1945, Бад-Кіссінген, Німеччина), українського прозаїка, літературного критика. У 1918–1920 рр. брав участь у визвольній боротьбі українського народу. Протягом 1921–1922 рр. служив у війську, в пересувному театрі, що давав вистави у військових частинах, які дислокувалися в Черкасах, Проскурові, Жмеринці, Вінниці, Барі, Білій Церкві, на Донбасі й у Харкові. Активіст та член літературних об’єднань «Гарт», «Пролітфронт». Один із засновників і секретар «ВАПЛІТЕ» (Вільної академії пролетарської літератури). Автор ряду збірок оповідань, повістей, п’єс, рецензій на фільми «Злива», «Коліївщина», «Богдан Хмельницький» та інших.

20 75 років тому (20.03.1944) військами 1-го Українського фронту Вінницю було звільнено від німецько-фашистських загарбників. Окупація Вінниці тривала з 19 липня 1941 р. – понад 970 днів (див. розширену довідку в кінці місяця).

21 220 років від дня народження Францішека Ковальського (21.03.1799, с. Паволоч Попільнян. р-ну Житомир. обл. – 10.10.1862, м. Київ), польського письменника. З 1841 року жив на Поділлі. Упродовж 1849–1861 рр. служив архівістом магнатського роду Потоцьких у Тульчинському маєтку, був бібліотекарем. Написав кілька повістей для дітей та впорядкував низку збірок поезії. Окремі пісні на його вірші стали народними.

70 років від дня народження Леоніда Володимировича Філонова (21.03.1949, с. Олександрівка Донец.  обл. – 27.07.2018, м. Вінниця), педагога, історика, журналіста, тележурналіста, краєзнавця, заслуженого працівника культури України (2006). З 1990 р. працював у Вінницькому національному технічному університеті. Автор першої в Україні навчальної програми з курсу «Українська культура» для студентів вищих технічних навчальних закладів (1991). У його творчому доробку – кілька книг та понад 80 наукових та науково-популярних статей, присвячених краєзнавству. Л. В. Філонов – автор відеофільмів «Савой. Маємо за честь!», «Мури: крізь віки», «Ямпіль на Дністрі», «Мій Хмільник», «УПА: маловідомі сторінки», телефільмів «Історія родини Кульматицьких», «Богунова Вінниця», «Непокараний злочин». Очолював обласне відділення товариства «Просвіта». Член НСЖУ.

29 190 років від дня народження Івана Павловича Лазаревича (29.03.1829, м. Могилів-Подільський – 10.03.1902, м. Санкт-Петербург), відомого акушера-гінеколога. Створив ряд інструментів, які ввійшли в акушерську практику. За прямі акушерські щипці (1865) й атлас гінекологічних та акушерських інструментів був нагороджений золотою медаллю на міжнародній виставці в Лондоні (1873).

Цього місяця виповнюється:

• 75 років (березень, 1944 р.) з часу визволення районних центрів Вінницької області від нацистських загарбників: 10 – смт Теплик; 11 – смт Оратів; 12 – м. Липовець, м. Іллінці; 13 – смт Тростянець; 14 – м. Бершадь, м. Гайсин, м. Калинівка; 15 – м. Немирів, м. Тульчин, смт Тиврів; 16 – смт Крижопіль, смт Томашпіль; 17 – смт Чечельник, смт Чернівці, м. Ямпіль; 18 – смт Піщанка, м. Хмільник; 19 – м. Могилів-Подільський; 20 – м. Жмеринка, смт Літин, м. Шаргород; 25 – м. Бар, смт Муровані Курилівці. (Назви населених пунктів подано відповідно до «Адміністративно-територіального розподілу за даними Державного комітету статистики України» станом на 07.07.2009).

• 75 років (1944) з часу заснування Академічного ансамблю пісні і танцю «Поділля». У 1944 р. після звільнення Вінницької області від фашистських загарбників та відновлення роботи обласної філармонії розпочинається біографія її найстаршого колективу. До формування репертуару ансамблю тоді долучився фольклорист, педагог, композитор Родіон Скалецький, написавши пісню «Вітерець Поділля», яка згодом стала назвою колективу. У 1982 р. прийнято рішення про створення Ансамблю пісні і танцю «Поділля», штат розширено: передбачені хорова, оркестрова та хореографічна групи з власними репетиційними студіями. Протягом 1986–1995 рр. колектив очолював відомий диригент, нині народний артист України, професор, почесний громадянин м. Вінниця Віталій Газінський. З 1996 року його художній керівник і головний балетмейстер – заслужений артист України Анатолій Кондюк. Основу репертуару ансамблю становить подільський фольклор, зібраний і опрацьований збирачами й дослідниками народної творчості Настею Присяжнюк, Гнатом Танцюрою, Родіоном Скалецьким, Марією Руденко, Зоєю Чорною. Від 13 грудня 2012 р. колективу Ансамблю пісні і танцю «Поділля» Вінницької обласної філармонії надано статус академічного.

«Світ сцени – зоряна завіса...»

До 70-річчя від дня народження актриси, народної артистки України Клавдії Федорівни Баріл

(18.03.1949) 

Вінницька Сара Бернар... Тендітна життєрадісна білявка... Ймовірно, секрет її молодості криється в любові? Так, у звичайній любові жінки, артистки театру, і, поза всяким сумнівом, дивовижних партнерів по сцені! Федір Верещагін, Віталій Селезньов, Анатолій Овчаренко, Нестор Кондратюк, Володимир Матковський, Валерій Прусс, Олександр Немченко, Володимир Тимошенко, Микола Сардаковський, Валерій Шалига... В оточенні чоловіків хіба можна бути непривабливою?

Клавдія Федорівна Баріл народилася 18 березня 1949 року в с. Великі Солонці Полтавського району Полтавської області. В ту чудову пору, коли сонце посилало на землю теплі весняні промінчики, пробуджуючи природу... У народі вважають, що краще народитися щасливою, ніж вродливою. Можливо, воно й так. Та кожна дівчинка-юнка-жінка мріє і про щастя, і про вроду. Природа наділила Клавдію Баріл вродою, вдихнула в неї любов до прекрасного. Доля ж подарувала їй талант, який, поєднавшись із працелюбністю, добротою, переріс у визнання. Вона відбулась як Актриса. Заслужена артистка України та Кабардино-Балкарії. Народна артистка України.

Клава Кущ прийшла до театру юною дев’ятнадцятирічною дівчиною. І її перші ролі, позначені тонким ліризмом, наділені щирістю та тремтливістю, заворожували не тільки вінницьких театралів, але й тих, хто аплодував нашому театру під час близьких і далеких гастролей. І талант, той високий рівень обдарованості юної артистки, зростав з кожною роллю. Поряд був суворий і мудрий Федір Верещагін, який, до речі, і запросив випускницю Дніпропетровського театрального училища до Вінниці й якого вона по праву вважає своїм сценічним батьком; вимогливий Віталій Селезньов, визнані майстри сцени Валерія Сироватко, Валентина Немченко, Георгій Тищенко, Володимир Матковський, Клавдія Норець; уже відомі на той час молоді обдаровані Анатолій Овчаренко, Нестор Кондратюк, пізніше і Володимир Тимошенко, і Микола Сардаковський, і Валерій Прусс, і Анатолій Вольський... Імен можна назвати багато, адже зрозуміло, що актор сам себе не творить. Це процес колективний. 

Клавдія назавжди зрозуміла, що глядач не пробачає фальшу, що до театру він йде не так за розвагами, як за ідеями, думками, відповідями. І народжувалися «Крихітка», «Блез», «Ігрок», «Гра на клавесині», «Привіт, синичко!», «Любов при свічках», «Продам чоловіка», «Мораль пані Дульської», «Ревізор», «Потрібен брехун», «Дім Бернарди Альби», «У неділю рано зілля копала...», «Народний Малахій», «Летюча миша»…

З кожним роком її героїні, не втрачаючи щиросердості почуттів і моральності, перетворювалися на чудових жінок, набирали повноти життя, його фарб і емоцій…

У цій тендітній жінці й талановитій артистці поєдналися й Інга з «Солов’їної ночі», і Андріетта з «Крихітки», і Баян Слу з «Поеми про любов», і Таня з «Любові при свічках», і Надія з «Йосипа та Надії», і Сара Бернар зі «Сміху лангусти», і Марселіна з «Одруження Фігаро», і Ніна з «Осінньої мелодії»... Клавдія Баріл вклала в них стільки власної душі, поглядів, що вони торкаються душ глядачів не тільки правдою зображення їхніх доль, але й живим смислом їхніх образів. 

Сильна та легко вразлива, чула натура і сьогодні намагається не просто натягати одяг ролі, а зливатися з нею і на очах глядача жити своєю героїнею. 

Художній керівник театру (1986–2016 рр.) народний артист України Віталій Селезньов завжди довіряв Клавдії, побачивши в ній «свою» артистку. У 1968 р. вони дебютували в театрі вдвох: він як режисер, вона ж як артистка у виставі «Кримінальне танго». До речі, її героїня Мурка повинна була закурити, на жаль, ця необхідність переросла у звичку. 

Клавдія Федорівна – драматична актриса, схильна до трагізму, така жінка-спокусниця, кохана, жадана, здатна на високі почуття. Її можна назвати яскравою представницею російської школи переживання. Віталій Євдокимович, знаючи, що вона може і розплакатися, готуючи роль, іноді приносив склянку зі словами: «Клаво, збери сльози у стакан – і розпочнемо репетицію!..». 

50 років на сцені Вінницького академічного українського музично-драматичного театру ім. М. К. Садовського віддані улюбленій справі, коли робота стає святом серця, чеканням дива... Це роки напруженої щоденної праці, нелегких пошуків, безсонних ночей і щовечірнього екзамену – на сцені... А ще гастролі, зустрічі... За 10 років співпраці з обласним радіо в парі з н. а. України Миколою Сардаковським підготували й озвучили понад 100 радіопередач.

Живучи для себе, митець живе для інших. Артистка Клавдія Баріл віддає своє мистецтво людям – і від цього щаслива. Будь-яке звершення об’єднує в собі мужність і працю, актора ж поготів. 

Англійський філософ Ф. Бекон вважав, що шлях до щастя схожий на Чумацький шлях, безліч крихітних зірок якого випромінюють світло. Побільше б таких зірок! Побільше б щасливих миттєвостей! І, перефразовуючи Ліну Костенко, хочеться додати:

Театр обрала собі сама...

І що з тобою вже сталося –

у тебе жодних претензій нема

до Долі – твоєї обраниці. 

Якось у нашій розмові артистка тихо промовила: «Я щаслива жінка...». І в ту хвилину її блакитні очі випромінювали любов до своєї родини, друзів, гордість за сина, ніжність до онучки. Хочеться лише додати: залишайтесь, Клавдіє-Клавочко-Клавусенько, щасливою та потрібною ще багато років!

Хай і надалі Вам таланить! А нові здобутки приносять благодать ще довгі роки у здоров’ї та бажанні жити, творити, любити!

С. В. Фицайло

Література

Кобильченко, О. «Живу любов’ю» : [про святкування у Вінниці Дня театру. З нагоди свята відбувся бенефіс нар. артистки України Клавдії Баріл «Живу любов’ю», присвяч. її 40-літ. сцен. діяльності] / Олена Кобильченко ; фото В. Кравченка // Вінниччина. – 2009. – 27 берез. – С. 16. – (Спец.  вип. газ. «П’ятниця»).

Фицайло, С. Вінницька Сара Бернар святкує свій ювілей : [до 60-річчя нар. артистки України Клавдії Баріл] / Світлана Фицайло // Місто. – 2009. – 20 берез. – С. 24.

Фицайло, С. Вічний роман з театром : [8 берез. театр ім. М. К. Садовського відзначає Міжнар. день театру. Серед інших акторів театру згадується нар. артистка України Клавдія Баріл] / Світлана Фицайло // Вінничанка. – 2014. – № 3. – С. 15–17 : кольор. фот.

Барил Клавдія Федорівна [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Барил_Клавдія_Федорівна (дата звернення: 03.05.2018), вільний. – Назва з екрана.

Селезньов, В. Барил Клавдія Федорівна // Енциклопедія Сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 253 : портр. – Бібліогр. в кінці ст. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=40543 (дата звернення: 03.05.2018), вільний. – Назва з екрана.

Советы дает народная артистка Украины, актриса Винницкого театра им. Садовского Клавдия Барил [Електронний ресурс] // 20minut.ua : сайт. – Режим доступу: https://vn.20minut.ua/ua-i-svit/sovetyi-daet-narodnaya-artistka-ukrainyi-aktrisa-vinnitskogo-teatra-im-10196320.html (дата звернення: 03.05.2018), вільний. – Назва з екрана. 

 Весна Визволення

До 75-ї річниці визволення Вінниччини від нацистських загарбників

(26.03.1944) 

Визволення Вінницької області розпочалося в ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції військами 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії М. Ватутіна. Вже 28 грудня 1943 р. танкісти 1-ї танкової армії розпочали штурм Козятина, стратегічно важливого залізничного вузла. Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу за визволення Козятина нагороджений командир танкової бригади І. Бойко, уродженець с. Жорнище Іллінецького району. За успішне командування і героїзм, проявлений під час форсування річок Дністер і Прут та в боях за м. Чернівці, гвардії підполковник І. Бойко нагороджений другою Зіркою Героя Радянського Союзу.

У ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції війська 1-го Українського фронту просунулися на 200 км, звільнивши Козятин, Погребище та ряд інших населених пунктів. 

Починаючи з 11 січня 1944 р. ініціатива на певний час перейшла до ворога. Внаслідок контрнаступу ворожої армії окремі населені пункти Немирівського, Липовецького, Іллінецького та Оратівського районів переходили з рук до рук по декілька разів. Особливо жорстокі бої розгорнулися з 24 по 29 січня 1944 р. на схід від Вінниці. Німецьким військам вдалося прорвати фронт знесилених радянських армій. 

Остаточні бої за визволення області розпочались у березні 1944 р. в ході Проскурівсько-Чернівецької та Умансько-Ботошанської наступальних операцій 1-го та 2-го Українських фронтів. 4 березня Перший Український фронт під командуванням маршала Г. Жукова розпочав Проскурівсько-Чернівецьку операцію. Вінниччину визволяли 18-а армія генерал-лейтенанта Є. Журавльова та 38-а армія генерал-полковника К. Москаленка. Дії військ фронту підтримувала авіація 2-ї повітряної армії генерал-полковника авіації С. Красовського. 5 березня війська 18-ї армії розпочали свій наступ з північної частини області на південь і 10 березня підійшли до Південного Бугу.

У цей же час на території теперішньої Черкаської області розпочалася Умансько-Ботошанська операція військ 2-го Українського фронту під командуванням маршала Радянського Союзу І. Конєва. Територію області визволяли такі армії: 40-а – генерал-лейтенанта П. Жмаченка, 27-а – генерал-лейтенанта С. Трофименка, 52-а – генерал-лейтенанта К. Коротєєва, 4-а гвардійська – генерал-лейтенанта І. Галаніна; три танкові армії: 2-а танкова – генерал-лейтенанта танкових військ С. Богданова, 6-а танкова – генерал-лейтенанта танкових військ А. Кравченка, 5-а гвардійська танкова – маршала бронетанкових військ П. Ротмістрова. З повітря війська фронту прикривала 5-а повітряна армія генерал-лейтенанта авіації С. Горюнова. У небі Вінниччини громили ворога тричі Герої Радянського Союзу І. Кожедуб, О. Покришкін, двічі Герой Радянського Союзу майбутній льотчик-космонавт СРСР Г. Береговий, Герой Радянського Союзу М. Каманін.

20 березня о 17 годині в результаті штурму та обхідного маневру з флангів війська 1-го Українського фронту оволоділи Вінницею. Бої за Вінницю безпосередньо вели 70-а гвардійська стрілецька Глухівська дивізія генерал-майора І. Гусєва, 211-а стрілецька Чернігівська дивізія генерал-майора М. Кичаєва, 221-а Маріупольска стрілецька дивізія полковника В. Кушнаренка, 241-а стрілецька дивізія генерал-майора П. Арабея, 183-я стрілецька Харківська дивізія полковника Л. Василевського та два самохідні артилерійські полки: 1890-й і 1899-й.

Особливо відзначилися бійці 241-ї стрілецької дивізії під командуванням П. Арабея. Рішенням № 77 виконкому Вінницької міської Ради депутатів трудящих від 25 лютого 1982 р. колишньому командиру 241-ї Вінницької орденів Червоної Зірки і Богдана Хмельницького стрілецької дивізії П. Арабею присвоєно звання «Почесний громадянин м. Вінниці».

26 березня 1944 р. Червона армія визволила всю територію області.

У боях за Вінниччину брали участь 13 армій: 6 загальновійськових, 5 танкових і 2 повітряні загальною чисельністю 500 тис. чол.

За відвагу, проявлену під час визволення краю, 125 воїнів удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Великий внесок у перемогу над загарбниками наших земляків: 123 вінничанина удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 34 стали повними кавалерами ордена Слави. 

За успіхи у праці в роки війни нагороджено медалями та орденами понад 47 тис. уродженців області, І. Зальцман та О. Чухнюк удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. У русі Опору на території країн Західної Європи брали участь вінничани – Герой Радянського Союзу, Національний Герой Франції В. Порик, С. Яловий, Г. Томченко, М. Буянов. Не повернулися з фронтів майже 176 тис. наших земляків. 11 військовим частинам присвоєно почесні звання «Вінницьких», 4 – «Вапнярських», 4 – «Жмеринських» та 7 – «Дністровських». Крім того, багато військових частин і з’єднань були нагороджені орденами.

Звільнена від загарбників Вінниччина лежала в руїнах. Прямі збитки, заподіяні народному господарству області, становили 19,6 млрд крб (у довоєнних цінах). З 579 підприємств області зруйновано 376. Великої шкоди зазнали культосвітні установи та заклади охорони здоров’я: 433 школи, 22 технікуми, 29 лікарень, музеї, муздрамтеатр, центральна й дитяча бібліотеки, кінотеатри тощо. Але, незважаючи на втрати, жителі області енергійно взялися за відбудову зруйнованого господарства.

Українці свято шанують пам’ять про воїнів, партизанів і підпільників, які віддали своє життя за свободу й незалежність Вітчизни, про тих, хто прийняв мученицьку смерть у концтаборах, про мільйони мирних людей, що загинули від рук лютого ворога. Живим втіленням нетлінної пам’яті про них є меморіальні комплекси, пам’ятники, братські могили. Мовчазними свідченнями подій Другої світової війни стали на вінницькій землі 1495 пам’яток, з них 515 – братських та одиночних могил воїнів Червоної армії, 43 братські могили жертв нацизму, 985 пам’ятників воїнам-землякам. Пам’ять про них бережуть і людські серця. Нащадки із вдячністю та душевним щемом віддають шану вічно живим поборникам миру і справедливості.

С. С. Гареник, П. В. Мельник  

Література

1. Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнав. дослідж. Вінниччина в роки Другої світової війни. 1939–1945 : матеріали Всеукр. наук. історико-краєзнав. конф., 10–11 жовт. 2014 р.  м. Вінниця / відп. ред. Ю. А. Зінько. – Вінниця, 2014. – 320 с. 

2. Вінниччина в роки Великої Вітчизняної війни (1941–1945 рр.): зб. док. і матеріалів / упоряд.: М. Л. Бабій [та ін.]. – Одеса : Маяк, 1971. – 307 с.

3. Вінниччина в роки Великої Вітчизняної війни: біль втрат і велич подвигів : альбом / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. – 112 с. : іл.

4. Вінничани – творці Перемоги : альбом / ред. І. С. Гамрецький. – Вінниця : Віноблдрук., 2005. – 96 с. : кольор. фот.

5. Вінниччина в роки Великої Вітчизняної війни: біль втрат і велич подвигів : альбом / Вінниц. обл. краєзнав. музей ; голова редкол. С. Нешик. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. – 112 с. : іл., фот.

6. Гальчак, С. Визволення Вінниччини від нацистських загарбників (20 груд. 1943 р. – 28 берез. 1944 р.). – 2-ге вид., допов., перероб. / Сергій Гальчак. – Вінниця : Кн.-Вега, 2005. – 416 с. : фот.

7. Роки ідуть – пам’ять живе : [Електронний ресурс] : бібліогр. покажч. / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад.: Г. М. Авраменко, О. Ю. Антонюк, О. М. Зелена ; авт. передм. С. Д. Гальчак ; ред. С. В. Лавренюк ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця, 2015. – 368 с. – (До 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни). – Режим доступу: http://old.library.vn.ua/publications/2015/roku_idyt_pamiat_guve.html  (дата звернення 31.01.2018), вільний. – Назва з екрана.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2019 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. 2019 року виповнюється
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2019 року. Січень
  4. Микола Луків
    До 70-річчя від дня народження письменника
  5. Лютий
  6. Одержимий творчим неспокоєм
    До 70-річчя від дня народження Сергія Дмитровича Гальчака
  7. Керманич журналістів Вінниччини
    До 75-річчя від дня народження Василя Миколайовича Паламарчука
  8. Березень
  9. «Світ сцени – зоряна завіса...»
    До 70-річчя від дня народження актриси, народної артистки України Клавдії Федорівни Баріл
  10. Весна Визволення
    До 75-ї річниці визволення Вінниччини від нацистських загарбників

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше