ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2018 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

«Планета Україна» Олександра Гордієвича

До 75-річчя від дня народження фотохудожника

(15.05.1943)

Він народився в м. Славута Хмельницької області, але юні роки провів на Закарпатті, де увібрав у свою душу щемку романтичну музику гірських карпатських краєвидів, отих неповторних хвиль землі, яка несе мрійне серце за горизонт. Бескиддя скель та проваль, серпантини доріг і вівчарських стежок, плахти полонин і вогонь вишиванок, діаманти потоків і зажура сивих туманів.

Вже пізніше, коли в професійному і взагалі у житейському становленні Олександр Гордієвич відбудеться на Поділлі, на нашій Вінниччині, кожну вільну часину, чи то у вихідний, чи в короткотермінову відпустку, він їздитиме у свої гори, на полювання за натурою, і в тих своїх творчих дорогах, як і повсюди, збиратиме нові цікаві знайомства, справжні неповторні видива українського життя-буття.

Він робить так ще й дотепер, і значна частина його чудових творчих робіт – закарпатські і карпатські мотиви. Там, де «тіні забутих предків»!..

Якось, коли були разом в одному з творчих відряджень, Олександр Сергійович зізнався: дружина все наполегливіше натякає, мовляв, пора тобі вгомонитися, остаточно йти на оформлений вже заслужений відпочинок, попоратися на дачі чи вдома, сили ж для далеких доріг та відряджень вже не ті. Відповів їй: «Доки руки зможуть тримати фотоапарат, а очі бачити – працюватиму». У цих словах він весь: майстер, наставник, художник.

А починав, як багато хто, з районної газети, то була «Радянська Верховина» у закарпатському Воловці на початку 1960-х років, одразу після закінчення школи. Запросив туди на роботу його тодішній редактор Микола Миколайович Гвоздяк, людина професійна та високоінтелігентна.

Але щасливим правилом для талантів у ті далекі Гордієвичевої юності радянські дні була можливість заявити про себе в інших, республіканських та центральних виданнях. Тоді ще не існувало вузьковідомчої закритості редакцій, відкриття і представлення провінційних талантів всіляко заохочувалося – і то була, дійсно, система, а не напівграмотна лотерея. Коли фоторепортаж закарпатського юнака про будівництво газопроводу отримали в редакції московської газети «Правда», то не лише подивувалися цікавому погляду на подію, але й негайно опублікували. Опублікуватися районщику в центральному органі ЦК КПРС! Це рівнозначно, що бути зачисленим в екіпаж космонавтів – кажу так для молодших читачів, хто тих минулих часів не знає.

Всесоюзний дебют свого підлеглого, замість потішити редактора (це вже було у міськрайонній мукачівській газеті «Народне слово»), навпаки, розгнівив. Бо так бідолашний партійний наглядач за районним журналістським стадом розцінював службову субординацію (та хіба тільки він один?). Прометей насмілився викрасти вогонь і понести його іншим!.. Ату його!

Період був непростий, і у моральному, і в матеріальному плані.

Себто довелося скуштувати усіх «принад» боротьби за творче виживання Мартіна Ідена (пам’ятаєте героя Джека Лондона?). Але наполегливий юнак не здавався. Його ім’я стало все частіше з’явля­тися на шпальтах всесоюзних та республіканських газет і журналів.

Ось тут то його й порекомендували (а в справжніх талантів нерідко з’являються і несподівані покровителі) на роботу до Вінниці, в редакцію цікавої і відомої тоді на всю Україну газети «Комсомольське плем’я». Була вона статусу не обласного, а загальнореспубліканського, бо виходила як регіональний орган ЦК ЛКСМУ на чотири області: Вінницьку, Чернівецьку, Тернопільську та Хмельницьку тиражем близько 200 тисяч примірників.

Та не лише статус був визначальною рисою цієї газети. У ній буяла і квітнула молодеча творчість, пошук, ентузіазм. Її творили незашорені ідеологічно молоді люди, яких хоч і часто обсмикували за молодечу зухвалість та експерименти, але вони ішли вперед і далі. Газета була популярною – і цим сказано все.

Згадуючи ті дні вінницької журналістської молодості, Гордієвич порівнює їх із творчим щастям. Його зарахували до штату відразу, як тільки в секретаріаті газети побачили представлені ним роботи. А далі пішло-поїхало: цікаві, іноді по цілому тижню, відрядження на пару з такими ж талановитими, як сам, ініціативними журналістами, нові відкриття. Відчутно зріс заробіток, невдовзі виділили квартиру: редакція дорожила своїми талантами.

Але то будні, хоча без них майже не буває творчого злету. «Комсомольське плем’я» – альма-матер творчості Гордієвича – дало йому надійну путівку в життя. Він згодом багато літ трудився фотокореспондентом ТАРС-РАТАУ, став головним творцем візуального обличчя Вінниччини в українській і всесоюзній пресі, різного виду презентаційних книгах, в цілому світі. У його творчому доробку участь у найпрестижніших фотоальбомах, випуск власних подібних робіт. За честь співпрацювати з ним вважають досі будь-які видання.

Життя, технічна революція міняли і палітру майстра. На зміну чорно-білому фото в журналістику владно вторгнувся на вимогу осучасненій поліграфії колір. Буквально за лічені роки до фантастики дійшли можливості цифрової фототехніки, комп’ютери замінили громіздкі фотолабораторії з величезними ваннами хімреактивів. Все це вимагало відповідного перенавчання, і тут Гордієвич також подавав приклад молодшим колегам. Він був і зостається творчим лідером у цій химерній і казковій галузі мистецтва – художній фотографії, де реальне підходить до межі мрійної фантастики.

Сьогодні сміливо можна говорити й упізнавати «стиль Гордієвича» у цьому. Майстрові вдалося те, що вдається небагатьом: перетворити звичайну, загальновідому і доступну професію фоторепортера, фотожурналіста в іпостась художника, створювача власного світу (назвімо його «планета Україна»), з його філософією і власними гранями буття. Йому вдалося, не лише через сучасні технічні прийоми художньої фотографії, використовуючи складні експерименти зі світлом, кольором, напівтонами, показувати нам щоденно красу і велич України, її людей і неповторної природи, а й з терпінням режисера, фанатичного «мисливця за миттю» постійно вишуковувати вічне в буденному, багатозначне в простому. Коли навіть замшілий камінь говорить і запрошує нас в історію рідного краю. Я називаю це «ефектом пристрасного мовчання».

Ставши молодим пенсіонером, Олександр Сергійович не зостався без роботи, із численних пропозицій вибрав найближчу до душі: самовіддано працював у ще одного подвижника, господарника і письменника Михайла Вдовцова, в комунальному підприємстві «Вінницяліс», котре той очолював. І то недарма. Обох – і керівника, і фотохудожника – об’єднує пристрасна і зодча любов до природи. А можна сказати ще точніше: їх об’єднує позиція захисника природи, подвижника-природоохоронця.

Власне, свій «Гімн природі» Гордієвич створює все життя. Пригадую особисте враження, коли вперше побачив його фотошедеври з післягрозовою веселкою над розквітлим яблуневим садом; з фантастикою сотень копичок сіна та гуцульських городчиків на підвішеному Богом до самого неба карпатському узвишші, в якому зустрів стопроцентне втілення написаного колись мого вірша «Такі стоять сіна!.. Так пахне сонце сіном!..»; з самотньою сосною посеред синьої різдвяної зими на тлі бездонного (аж космічного!) холоду неба... Побачив і завмер. Подумав: не треба ніяких природоохоронних лекцій. Треба лише приводити до таких видив молодь, діток наших, щоб просто споглядали цю святість. А назавтра самі ту святість відкривали і берегли.

А ще Гордієвич постійно зупиняє нам мить історії. І не лише в тому розумінні, що послідовно фіксує численні, хай і дуже соціально значимі події та їх сьогоднішніх творців у портретах і злободенних репортажах. Ні, він ще й наполегливо вдумується, кваліфікує, відбирає, відсіює поки що вцілілі раритети історії, народного духу, сивої давнини. Його цикл «Каміння Буші» можна розцінити і як свідчення прадавніх земних здвигів під безпощадною стопою льодовикового періоду, і як відгомін житлових печер, на стінах яких вибивали свої кам’яні послання нам, у майбутнє, предки, і як симфонію нескорених козацьких богунських фортець, як саму душу левенецької Наддністрянщини.

Або ж візьмімо етнографічні, фольклорні замальовки Гордієвича, в яких оживають і гончарний круг, і лозоплетіння, і циганський танок, і наша пісня та самі носії цього вічного знамена України...

На сьогодні Олександр Сергійович Гордієвич, сам того не підозрюючи, став раритетом нашої подільської культури, розчинившись у ній серцем і душею.

Дуже прикро, однак, мені, моїм друзям від того, що мистецького і громадянського здобутку героя цієї публікації досі належно не оцінено. Він навіть не став заслуженим журналістом України на відміну від значно менших за талантом і творчим доробком, але щасливіших і спритніших номінантів. У цьому році Міжнародне громадське об’єднання «Вінницьке земляцтво у Києві», до його честі, вирішило вшанувати Олександра Гордієвича присудженням йому Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Євгена Гуцала (за фотолітопис звитяги і краси Подільського краю). Спасибі нашим київським земляками за це! І будемо сподіватися, що й інші заслужені нагороди та вшанування не забаряться з’явитися до майстра-ветерана.

Прикро також, що Гордієвич не має змоги широко представляти свої справді видатні роботи широкій громадськості. А це була б вагома складова виховання громадян засобами духовного, прекрасного. Тут також потрібна матеріальна допомога і, звісно, зацікавленість наших ідеологічних вожатих. Маємо знати, з яким багажем крокуємо до омріяного звання «столиці Подільського краю».

М. Ф. Каменюк

Література

Гордієвич, О. С. Побачити і відчути : фотоальбом / Олександр Гордієвич. – Вінниця : Власюк О., 2008. – 72 с. : кольор. фот.

Гордієвич, О. С. Театр Синичок [образотвор. матеріал] : фотоальбом / Олександр Гордієвич. – Вінниця : Консоль, 2016. – 32 с. : кольор. фот. – (Бібліотечка журналу «Вінницький край» ; вип. 21).

Легендарний Базіль = Легендарный Базиль = Le Legendaire Basile / ред. О. О. Сидоренко ; пер. А. А. Гриценко ; фот. О. С. Гордієвича. – Одеса : Маяк, 1974. – 46 с. : іл.

Волошенюк, І. С. Фотомоделі Подільського зоопарку / І. С. Волошенюк, О. С. Гордієвич. – Вінниця : Власюк О., 2007. – 72 с. : кольор. фот.

Пічкур, Д. С. Гордієвич О. С. (світлини). Ще буде тепло. Акварелі : вірші. – Вінниця : Нілан-ЛТД, 2017. – 80 с. 

Про нього

Волошенюк, І. Така щаслива професія: Олександру Гордієвичу – 60 : [фотограф з Вінниці] / І. Волошенюк // Вінниччина. – 2003. – 16 трав.

Каменюк, М. «Планета Україна» Олександра Гордієвича : [про твор. шлях вінниц. фотокореспондента] / М. Каменюк // Вінниц. край. – 2007. – № 4. – С. 97–100.

Волошенюк, І. Побачити і сфотографувати : [про фотожурналістів області – Олександра Гордієвича, Віктора Кравченка і Світлану Костюк] / І. Волошенюк // Вінниц. газ. – 2013. – 15 листоп. – С. 8. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Волошенюк, І. С. Побачити і відчути : [про фотомайстра О. Гордієвича] / Іван Степанович Волошенюк // Мій письменницький гербарій / Іван Волошенюк. – Вінниця, 2016. – С. 158–165.

Пустіва, В. Режисер театру синичок : [у вист. залі Спілки художників триває вист. світлин «Театр синичок» відомого фоторепортера і фотохудожника О. Гордієвича] / Валентина Пустіва // Вінниц. газ. – 2016. – 22 лип. – С. 10 : кольор. фот.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2018 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. 2018 року виповнюється
  3. В’ячеслав Федорович Коренєв
  4. Січень
  5. Василь Стус: право бути собою
  6. Лютий
  7. Березень
  8. Квітень
  9. Дух гідності.
    До 80-річчя від дня народження Анатолія Бортняка
  10. Травень
  11. Вінницький обласний краєзнавчий музей
  12. «Планета Україна» Олександра Гордієвича
  13. Червень
  14. Пам’яті колеги, друга, наставника.
    До 70-річчя від дня народження заслуженого працівника культури України Василя Федоровича Циганюка
  15. Життя як книжка…
    До 50-річчя від дня народження Тетяни Робертівни Кароєвої
  16. Подвижник Літинщини
    До 80-річчя Павла Івановича Ткачука, педагога, краєзнавця, літературознавця, етнографа
  17. Липень
  18. Класик української літератури і журналістики
    До 80-річчя від дня народження І. С. Волошенюка
  19. Та, яка перевертає гори…
    До 60-річчя від дня народження Світлани Михайлівни Василюк
  20. Культуролог, талановитий митець, умілий організатор
    До 60-річчя від дня народження С. С. Городинського, заслуженого артиста України
  21. Серпень
  22. Василь Кавун – людина-епоха
    До 90-річчя від дня народження
  23. Вересень
  24. Поет, журналіст, педагог
    До 70-річчя від дня народження Олега Валеріановича Пасічника
  25. Жовтень
  26. До поетики життєвих контрастів та ескізного одивнення Віктора Мельника
    До 60-річчя від дня народження
  27. «Два регіони – одне серце»
    До 60-річчя встановлення дружніх зв’язків між Вінницькою областю та Свєнтокшиським воєводством
  28. Народжена літати
    До 65-річчя від дня народження Н. М. Космини
  29. Листопад
  30. Одержимий любов’ю до Подільського краю
    До 60-річчя від дня народження Олександра Івановича Рогового
  31. Бережіть сторожові вогні!
    До 75-річчя від дня народження Василя Дмитровича Кобця
  32. «Я – останній корсар українського вірша…»
    До 70-річчя від дня народження М. Ф. Каменюка
  33. Професор М. М. Кравець: штрихи до ненаписаного портрета
    До 90-річчя від дня народження
  34. Грудень
  35. Боротися до останнього
    До 140-річчя від дня народження Миколи Миколайовича Болярського
  36. Ненаписаний роман українського старшини (життєпис Миколи Битинського 1971 р.)
  37. Голос української крові, українського духу
    До 130-річчя від дня народження Галини Журби
  38. Іменний покажчик ювілярів 2018 року
  39. Відомості про авторів текстових довідок
  40. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше