Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва :: Наші видання

ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2017 РОКУ
Хронологічний довідник

Музей фольклору Гната Танцюри

До 50-річчя з часу заснування

(1967)

 

Гнат Трохимович Танцюра – український фольклорист, етнограф і педагог – належить до видатних збирачів усної народної творчості.

Народився 10 червня 1901 року в селі Зятківцях Гайсинського повіту Кам’янець-Подільської губернії (нині Гайсинського району Вінницької області) в багатодітній малоземельній сім’ї хліборобів-ткачів.

У 1912 році закінчив церковно-приходську школу, а в перші роки радянської влади – Зятковецьку трудову семирічну школу й педагогічні курси в м. Гайсин, і з вересня 1921 року був призначений учителем у рідне село. Деякий час працював вихователем Гайсинського і Дашівського дитячих будинків. 1928 року вступив до Харківського музично-драматичного інституту, але через хворобу (гемофілію) був змушений залишити навчання й повернутися в Зятківці. 1932 року заочно закінчив мовно-літературний факультет Вінницького інституту соціального виховання (нині педагогічний університет ім. М. М. Коцюбинського), працював учителем середньої школи в селі Клебань Тульчинського району на Вінниччині. З 1944 до 1951 рр. – викладач української мови та літератури Гайсинської середньої школи № 4.

Першу цеглинку любові до народної творчості заклала сім’я. Тут любили слухати голосне читання художньої літератури, співати хором. Перші записи фольклору Гнат Танцюра почав робити в 1916 році, коли йому виповнилось 15 років. Він не лише записував пісні, поговірки, загадки, а й вивчав етнографічний матеріал свого села.

Рукописна збирацька спадщина Г. Танцюри надзвичайно багата і різноманітна в жанровому плані. Упродовж сорока шести років збирач записав близько п’яти тисяч пісень, 929 казок, легенд та анекдотів, 1536 прислів’їв та приказок, 615 загадок, 144 танці, сотні замовлянь, голосінь, повір’їв, рецептів народної медицини.

Від обдарованої народної співачки Явдохи Микитівни Сивак (Зуїхи) фольклорист записав і підготував до друку 1008 пісень, 156 загадок, байок, переказів і чимало іншого етнографічного матеріалу. Книга «Пісні Явдохи Зуїхи» побачила світ вже після смерті Гната Танцюри. Це поетичний пам’ятник талановитій дочці українського народу, яка обезсмертила славне ім’я Танцюри. Такого аналога не знайти в усій світовій фольклористиці.

Про гарячу любов наших сучасників до знатного фольклориста, вшанування його пам’яті свідчить той факт, що 10 березня 1990 року було урочисто відкрито музей-садибу, з тих пір до нього не заростає стежка.

Музей видатного фольклориста і етнографа України Гната Трохимовича Танцюри – це культурно-освітній осередок із вивчення та популяризації усної народної творчості, народознавства, пісенного багатства Гайсинщини.

Робота зі створення меморіального музею в будинку, де Г. Т. Танцюра жив і працював з 1944 до останніх днів свого життя, розпочалась після смерті фольклориста в 1962 році.

12 березня 1964 року на будинку, де жив Гнат Танцюра, було відкрито меморіальну дошку.

3 листопада 1967 року в приміщенні районного Будинку культури відкрито музейну кімнату Г. Т. Танцюри.

У підготовці до відкриття музею брали активну участь дружина Г. Т. Танцюри Тамара Іванівна; професор, голова обласного товариства з охорони пам’ятників історії і культури В. М. Борщевський; доцент кафедри української літератури Вінницького педінституту ім. М. Островського, доктор філологічних наук А. П. Коржупова; відповідальний секретар обласного товариства з охорони пам’ятників історії і культури І. Г. Паламар; науковий працівник Вінницького музею М. М. Коцюбинського О. С. Волохатик.

Всі ці зусилля увінчались відкриттям музею-садиби Г. Т. Танцюри.

В експозиції музею – найважливіша та найцінніша частина спадку видатного українського фольклориста Г. Т. Танцюри – записані ним численні зразки народної творчості. Присвятивши своє життя їхньому збереженню, вивченню та пропагуванню, він з самого початку своєї діяльності приділяв належну увагу тому, щоб результати його праці стали відомими широкому громадському загалу. Перша книжка з записами текстів та нот народних пісень «Жіноча доля в народних піснях» була видана в столичному Харкові ще 1930 року. «Пісні Явдохи Зуїхи» – видатну пам’ятку не лише української народної пісенності, але й творчого подвигу нашого славетного земляка – було підготовлено до друку Інститутом мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР вже після смерті Г. Т. Танцюри, в 1965 році. Не згасав зацікавлений інтерес фахівців та пересічних поціновувачів фольклору до матеріалів танцюрівського архіву і в наступні десятиріччя. Його музей по праву пишається тим, що має унікальну можливість ознайомити відвідувачів як з усіма надрукованими працями Г. Т. Танцюри, так і з рукописами, котрі ще не надруковані.

Інша вагома частина експонатів, епістолярна спадщина Г. Танцюри, налічує близько 700 листів: від колишніх учнів, друзів, земляків, вчених-фольклористів ІМФЕ АН УРСР.

У музеї знаходиться унікальний експонат – фісгармонія. Батько Г. Т. Танцюри мріяв про те, щоб син віддався справі, яка споконвіків була найголовнішою для Танцюр, – хліборобству. Та дарма Трохим Іванович наділив сину шматок землі. Наділ Гнат продав, допомогли грішми сестри, і він купив у польському костьолі села Куни свою найбільшу втіху, найпершого помічника – фісгармонію.

Старенький, з вичовганими мідними педалями інструмент багато перечув і перебачив на своєму віку: схилені коліна бачив, чув нестримувані голосіння старців, піснеспіви калік. На ньому грали безсмертні твори Моцарта, Баха. Прислужився і Гнату Танцюрі: на ньому перевіряв фольклорист тотожність зроблених ним записів до їх справжнього звучання.

Реліквії життя Г. Т. Танцюри розповідають про працю видатного фольклориста, етнографа, педагога. Тут можна побачити особисті речі, рукописи, друковані видання світлини, вишивки. Оживають записи з книг Г. Танцюри.

Експонати музею характеризують ставлення подолян до пам’яті славетного земляка, який зберіг для нас і прийдешніх поколінь чудові перлини усної народної творчості. За роки існування музею фонди збагатилися репродукцією картини художника О. П. Олійника «Ювілей фольклориста Г. Танцюри». У подарунок передав книги ІМФЕ ім. М. Т. Рильського АН УРСР. У «Піснях літературного походження» використано ряд цікавих записів Г. Танцюри. В монографії О. А. Правдюка «Українська музична фольклористика» дано високу оцінку діяльності фольклориста. Гайсинська вишивальниця Ніна Шабаліна подарувала музеєві великий портрет Г. Танцюри, вигаптуваний на полотні. Нині в експозиції музею більше 4 тисяч музейних предметів.

У музеї-садибі фольклориста вчителі проводять заняття з народознавства та літератури. Часті відвідувачі музею – студенти, учнівська молодь, військовослужбовці, гості міста.

Ці екскурсії сприяють поглибленню вивчення рідної мови, усної народної творчості, етнографії, всього прекрасного, що передав у первозданній красі для майбутніх поколінь Г. Танцюра.

Музей фольклору – активний учасник Всеукраїнських фестивалів-конкурсів автентичних колективів та обласних конкурсів фольклору на приз Гната Танцюри.

Справа увічнення праці Г. Т. Танцюри згуртувала всіх, хто щиро захоплюється українськими народними піснями і від душі завдячує відомому їх збирачеві – гордості української фольклористики.

Н. Г. Громова

Література

Музей фольклору Г. Т. Танцюри : [м. Гайсин] // Вінниччина музейна : довідник / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 2008. – С. 66 : фот.

Народный музей фольклора Игната Танцюры // Афиша города Винницы. – 2012. – № 5. – С. 37 : кольор. фот.