Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва :: Наші видання

ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2017 РОКУ
Хронологічний довідник

Генеалогія: виклик чи покликання для Юрія Легуна?

До 50-річчя від дня народження

(07.05.1967)

Юрій Вікторович Легун – відомий в Україні дослідник. Фахівець у галузях джерелознавства, історії селянства й спеціальних історичних дисциплін, зокрема генеалогії та геральдики. Доктор історичних наук (2007), професор (2013).

Народився у с. Нова Ободівка Тростянецького району Він-ницької області 7 травня 1967 року. Батьківська родина мала давнє подільське коріння: рід Легунів пов’язаний з Брацлавщиною як мінімум з першої половини XVIII ст. Материнська родина здавна жила на Покутті. Познайомилися батьки на Вінниччині. Батько Легун Віктор Антонович, інженер сільського господарства, працював на керівних господарських посадах у Вінницькій області, мати, Легун (уродж. Іванчук) Христина Василівна, тривалий час працювала на швейній фабриці «Володарка», з часом – вчителькою трудового виховання.

З 1974 року історія родини пов’язана з Вінницею. Юрій Вікторович закінчив середню школу № 6 і вступив у 1984 році на історичний факультет Вінницького державного педагогічного інституту ім. М. Островського (тепер – Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського). Після служби у лавах Радянської армії (1985–1987) повернувся до інституту. Серед викладачів, які мали найбільший вплив на нього як особистість і дослідника, він й сьогодні називає Миколу Миколайовича Кравця (1928–2011), Степана Івановича Дровозюка, Арсена Леонідовича Зінченка, Ольгу Анатоліївну Коляструк, Вадима Стані-славовича Мазурика.

Тодішні політичні та громадські рухи в місті та країні поставили перед історичним факультетом нові виклики. І юнак поринув у вирій громадського життя. Одним з перших записався до новоствореного Народного Фронту за перебудову, а далі – Народного Руху. Разом з одногрупниками допомагав організовувати в місті перші демократичні вибори до Верховної Ради УРСР взимку 1989/90 років. Влітку 1990 року брав участь у кінному козацькому поході на Чортомлицьку січ, де відбувалося святкування 500-річчя Запорозького козацтва. Разом з тим це не завадило йому наступного року з відзнакою завершити навчання у вищій школі. Добре опанування знаннями привело його до викладацької діяльності у Вінницький сільськогосподарський інститут, а наступного року в аспірантуру Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Наукова діяльність починалася під керівництвом доктора історичних наук, професора А. Г. Слюсаренка на кафедрі історії України. Перші зацікавлення аспіранта були пов’язані з розвитком науки в Україні у 1960-х роках. Кандидатську дисертацію було захищено у 1995 році. Молодий вчений повернувся працювати на кафедру правознавства у Вінницький сільськогосподарський інститут. Паралельно на тлі офіційно затвердженої наукової теми визрівало і окреслювалося коло нових зацікавлень, які визначили у майбутньому його долю. Саме у 1990-х роках Юрій Вікторович брав активну участь у регіональних державотворчих процесах, займаючись геральдичними, вексилологічними, генеалогічними та краєзнавчими дослідженнями. Він став автором прапора Вінниці, герба і прапора Вінницького району, герба Мурованих Курилівців, співавтором герба Вінницької області. Є членом Українського геральдичного товариства.

Генеалогічні захоплення привели його у 2002 році до докторантури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Докторську дисертацію «Джерела з генеалогії селян Подільської губернії: стан збереження, інформативне наповнення, класифікація (1793–1917)» (науковий консультант – доктор історичних наук, професор М. Г. Щербак) було захищено у 2007 році. Це було перше у вітчизняній науці дослідження, в якому вивчалася селянська генеалогія, аналізувалися особливості укладання і стан збереження понад 100 видів джерел з родознавчими відомостями про землеробів Поділля кінця XVIII – початку ХХ ст.

У цей же час alma mater, рідний історичний факультет, тепер уже Інститут історії, етнології і права, запросив його очолити новостворену кафедру етнології (2006). Крім профільних досліджень, кафедра під його керівництвом розпочала студії з усної історії, історії фотографії, некрополістики регіону. Хоча тут Юрій Вікторович працював недовго, проте встиг зарекомендувати себе як добрий організатор науки. Він не тільки плідно керував кафедрою у перші роки її становлення, а й ініціював співпрацю Інституту історії, етнології і права з Варшавським університетом та Університетом імені кардинала Стефана Вишинського (м. Варшава).

Проте джерелознавчі зацікавлення не покидали його, тому в 2009 році закономірним стало рішення Юрія Вікторовича очолити Державний архів Вінницької області. Під його керівництвом архів став першим, де було створено систему прямого і безпосереднього доступу до бази електронних копій документів. Він-ницький архів став одним з лідерів оцифровування матеріалів серед архівів України.

Здається, що Ю. В. Легуну замало вінницьких архівних матеріалів. Він регулярно проводить пошукову роботу у вітчизняних і закордонних архівах (США, Польща, Росія), бере участь у галузевих конференціях і семінарах.Підготував до друку матеріали з архівів УВАН та НТШ у Нью-Йорку, пов’язані з емігрантами-подолянами (В. Приходько, Л. Мосендз, І. Губаржевський). Останніми роками концентрується на публікаціях архівних документів. Кілька років готує до друку масштабний перепис Поділля 1800 року.

Одночасно продовжує викладацьку роботу як сумісник у Вінницькому педагогічному та аграрному університетах. Як дослідника його постійно запрошують опонувати на захисті дисертацій та виступити на наукових конференціях і семінарах. У 2006 році він ініціював відновлення краєзнавчого товариства «Поділля», що згодом трансформувалося у Вінницьке історичне товариство. Не залишається осторонь громадських процесів у країні. Як аналітик Юрій Вікторович неодноразово брав участь у передвиборчих кампаніях на регіональному рівні, його постійно запрошують до роботи в обласних і міських робочих комісіях з питань, пов’язаних з дослідженням історії нашого краю – відзначення роковин 2-ї Світової війни, Голодомору, декомунізації, геральдики, розвитку туризму та ін.

І усі ці роки поряд з ним його дружина Легун (уродж. Іванченко) Олена Миколаївна та три його доньки – Ганна, Ольга і Меланія.

А поки що ми підбиваємо перші його життєві підсумки. Сподіваємось, що ще немало наукових відкриттів і викладацьких успіхів попереду.

Т. Р. Кароєва

Праці

Ревізійний перепис населення 1795 р.: Брацлавська губернія. – Вінниця : Консоль, 2003. – 284 с. : іл. (у співавторстві).

Легун, Ю. В. Генеалогія селян Подільської губернії : джерела : монографія / Ю. В. Легун. – Вінниця : Власюк О., 2005. – 516 с. : табл.

Легун, Ю. В. Матеріали ревізійного перепису населення 1795–1796 рр. у фондах Державного архіву Вінницької області : навч. посіб. для студентів вузів / Ю. В. Легун, О. С. Петренко. – Вінниця : Власюк О., 2005. – 72 с.

Завальнюк, К. В. Леонід Мосендз у документах епохи / К. В. Завальнюк, О. М. Кравчук, Ю. В. Легун. – Вінниця : Діло, 2013. – 272 с.

Приходько, В. Під сонцем Поділля : спогади. Ч. 2 / В. Приходько ; упоряд.: Ю. Легун, О. Кравчук. – Вінниця : Консоль, 2011. – 416 с.

Легун, Ю. В. Лист 1776 року до польського короля православних священиків Правобережної України / Ю. В. Легун // Поділ. старовина : наук. зб. – Вінниця, 2008. – Вип. IV. – С. 109–138.

Про нього

Юрий Легун – директор Государственного архива Винницкой области / записала Л. Тимченко // Афиша города Винницы. – 2012. – № 8. – С. 53 : фот. цв.

Легун Юрій Вікторович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Легун_Юрій_Вікторович  (дата звернення: 13.05.2016), вільний. – Назва з екрана.