ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Микола Леонтович – славетний український композитор
Біобібліографічний покажчик

Версія для друку

До біографії М. Леонтовича

(спогади Ольги фон Ерн, дочки Володимира Гагенмейстера)

Двоє різних людей – М. Д. Леонтович, українець, подолянин з діда-прадіда [1], і В. М. Гагенмейстер, рід якого «…датується 1624 роком з належністю до старовинного лицарства Ліфляндії з гербом «Гаген» [2]. Долі їхніх родин переплелися вже після їх смерті (обидва розстріляні більшовиками в січні: М. Леонтович – у батьківському домі 1921 р., В. Гагенмейстер – у підвалах Центру мистецтв у Києві 1938 р.).

Дочка В. Гагенмейстера Ольга Володимирівна Ерн, з якою я познайомився у 90-ті роки, «…вийшла заміж за сина «ворога народу» (батько його, Олександр фон Ерн, був хорунжим кавалерійського полку УНР, розстріляний у 1937 році)» [3] і з 1963 р. мешкає у Львові, а народилася у 1927 р. в м. Кам’янці-Подільському в родині художників і великих подвижників українського національного мистецтва. Мати її, Варвара Іванівна Корецька, родом з Полтавщини, з Великих Сорочинців. У Кам’янецькій профшколі очолювала відділ художнього килимарства. Пані Ольга завжди з особливою теплотою згадує своє дитинство у казковому Кам’янці-Подільському, яке «…проходило в оточенні художників-освітян. Поєднувалось в гармонії зі старовинною архітектурою, старовинною фортецею і неповторними каньйонами Смотрича… залишилось у пам’яті як казкові спогади з духмяними пахощами білих акацій, жасмину і бузку вздовж рідної вулиці» [4] (тепер вул. В. Гагенмейстера – Я. З.).

«Далі, – розповідає Ольга Володимирівна, – страшні картини голоду, черги за хлібом, переїзди з батьками до Харкова, потім до Києва. Після арешту батька ми з мамою опинилися в Тульчині Вінницької обл. Це була друга половина грудня 1937 року – важкі часи знищення української інтелігенції. Випадково зустріли заступника директора учительського інституту Філіповського* (ім’я не пам’ятаю), який вчився в гімназії з батьком, а згодом працював у Кам’янець-Подільському університеті (1938 року його теж заарештували). Він і влаштував маму до бібліотеки вчительського інституту. Це був будинок колишньої семінарії, у якій викладав М. Леонтович. Нам дали маленьку кімнату поряд з бібліотекою. 

У бібліотеці працювала в той час Вікторія Дмитрівна Леонтович, рідна сестра композитора Миколи Леонтовича. Керувала бібліотекою Євгенія Грінберг, родичка Якова Свердлова. Як не дивно, остання дуже добре нас прийняла і навіть постійно опікувалася мною (то мешти купить, то ковзани. А якось якийсь її родич приїхав інспектувати цукрові заводи області, то вона взяла мене з собою в цю тоді шикарну машину ЦК чорного кольору М-1). Мама і Вікторія Дмитрівна ставилися, звичайно, до неї обережно.

Але найбільше, майже зразу, з моменту нашої появи, мною заопікувалася Вікторія Дмитрівна. Вона жила з сестрою Оленою Дмитрівною поряд з інститутом, за адресою: вул. Учительська, 2. Навіть половина будинку, де вони жили (за огорожею), належала інституту. Отож вільний час ми проводили разом. Олена Дмитрівна закінчила консерваторію і викладала (наскільки я пам’ятаю, переважно давала приватні уроки). Хотіла і мене вчити, але з мене толку в музиці було мало – технічно запам’ятовувала добре, але не мала слуху, і їй було прикро, що така гарна дівчинка, а грати не може. Більше я горнулася до Вікторії Дмитрівни, хоч вона мала строгіший характер. Обидві жінки мене любили і дозволяли брати і дивитися все у квартирі. Була в них непогана бібліотека і багато альбомів з фотографіями. Старались мене погодувати чимось смачненьким. Вікторія Дмитрівна закінчила художню школу в Петербурзі, і це ще більше зближувало її з мамою, що теж закінчила там художню школу. Вікторії Дмитрівні хотілось, щоб я мала святковий одяг не такий, як у всіх, і зі старих суконь (на нову тканину ми не мали грошей) шила мені неповторні кофтинки, сукні, сарафани. Я навіть відчувала іноді себе лялькою для забави (мене в дитинстві і звали Лялею), але приємно було дивитися на себе у дзеркало в новому гарному одязі, пошитому зі смаком і любов’ю. Все це відбувалось з «дорадчим голосом» Олени, а мама була тільки спостерігачем.

Ще більше ми зблизилися з Леонтовичами під час німецької окупації. Звільнилась кімната в другій половині будинку, де жили Леонтовичі, і ми там поселились. В інституті через стінку мешкали німці. Роботи у Вікторії Дмитрівни і мами вже не було. Ми з мамою взяли в оренду 15 соток городу з садочком (кусочок колишньої дослідної ділянки природничого факультету інституту), з якого, заплативши 15 польових марок за оренду, мали при досить незвичній для мене фізичній праці можливість існувати. У Леонтовичів був величенький город і садок, з якого вони теж могли харчуватись пристойно. Дуже часто влаштовували спільні обіди, а особливо на свята й іменини.

Традиційним солодким у Леонтовичів було крем-брюле, смак якого я й досі згадую і навіть зараз купую все солодке з такою назвою. А ще робили халву з соняшникового насіння.

Олена Дмитрівна заробляла приватними уроками: вчила дітей новоспечених торгашів крамниць і базарів гри на фортепіано, які, як і зараз, були переважно тупими і невихованими. Батьки змушували учитись їх поза їхньою волею. Це дуже нервувало пані Олену, але вони добре платили, і мусила терпіти.

А Вікторія Дмитрівна кохалась у створенні штучних букетів. Вони були надзвичайно гарні, особливо з польових квітів. Нам було дуже сумно продавати ці шедеври, але букети купували за досить високу на той час ціну, і ми, Вікторія Дмитрівна і я як підмайстер, робили їх досить охоче. У гімназії я збирала у всіх учениць клаптики гарних тканин, в ательє випрошувала такі клаптики, ніби на сукню для ляльки. Не пам’ятаю, чи залишився в родині Леонтовичів такий букет. Прикро, якщо його немає в музеї. Я була непоганою ученицею Вікторії Дмитрівни. Згодом вже дорослою я сама робила такі квіти і прикрашала ними сукні собі й доні. Ще досі добре пам’ятаю технологію їх виготовлення. І квіти зберегла.

Десь зимою (1941–1942 рр.) з Києва до Тульчина добрались замучені в повному розумінні слова доньки Миколи Леонтовича Галя і Надя. Стало трохи веселіше. Вони поселились у кабінеті М. Леонтовича, де стояло піаніно і висів великий його портрет. Туди до їх приїзду ходити було не дозволено навіть мені, а так хотілось.

Уроки музики Олени Дмитрівни відбувалися у великій вітальні, де майже посеред кімнати стояв рояль.

Надя закінчила в Києві консерваторію і в Тульчині теж почала викладати. Галя закінчила біологічний факультет університету, і її прийняли на роботу у райздороввідділ. Почастішали обіди з крем-брюле і халвою.

Так ми прожили до 15 березня 1944 р. Знову повернувся Радянський Союз. Більшовиків (я зрозуміла з деяких реплік) у родині Леонтовичів не любили. Очевидно, знали подробиці загибелі Миколи Леонтовича. Пам’ятаю гарного юнака на фотографії, що був, як казали, женихом пані Вікторії і десь загинув. Дітям тоді нічого не розказували, навіть у родині. Я ж майже нічого не знала про трагедію свідомої української інтелігенції в період революції і після. Запам’ятався епізод 1945 р. (якщо не помиляюсь). Я була в Леонтовичів, коли постукали у двері. Вийшла Галя. Чути було не зовсім приємні перемовини. Коли повернулась, то розповіла про те, що це були представники від культури з Києва. Пропонували обговорити питання будинку і увічнення пам’яті батька. Вона не захотіла з ними це обговорювати, до хати не запросила, і вони пішли. Через цей випадок я зрозуміла ставлення до влади дітей Миколи Леонтовича.

Після війни аж до смерті Надя викладала в інтернаті і технікумі, що були в приміщенні колишнього учительського інституту. Галя працювала у здороввідділі району. Під час німецької окупації в Тульчині був створений, наскільки я пам’ятаю, досить солідний хор ім. Леонтовича, який виконував в основному його пісні, а також пісні К. Стеценка. У родині Леонтовичів було багато фотографій з К. Стеценком.

Не пам’ятаю, в якому році половину будинку, а також садибу при ньому було довічно подаровано родині Леонтовичів. Але, на жаль, дітей у сестер і дочок не було.

Знала, що десь у Польщі був брат М. Леонтовича (офіцер польської армії). Але це трималось у секреті, і про його долю я нічого не знаю.

Тяжкі роки дитинства і юності (до закінчення школи), які пройшли поряд зі щирими, добрими людьми (родиною Леонтовичів), залишилися в спогадах як найсвітліший, найтепліший період мого життя». 

Ольга Володимирівна довго тримала ці спогади в секреті і нарешті дозволила мені їх опублікувати, за що шанувальники творчості і пам’яті М. Д. Леонтовича їй щиро вдячні.

Література

1. Іванов, В. До біографії М. Леонтовича / В. Іванов // Музично-педагогічна і творча діяльність М. Леонтовича в контексті відродження національної освіти та культури : до 120-річчя від дня народж. : наук. доп. першої Всеукр. наук.-теорет. конф. (10–12 груд. 1997 р.). – Кам’янець-Подільський, 1997. – С. 28–31.

2. Ерн, О. У віночок пам’яті / О. Ерн // Український вісник. – Львів ; Респ. Комі ; Дубно, 2000. – С. 294.

3. Там само. – С. 293.

4. Там само. – С. 292.

Зиновій Яропуд,

кандидат педагогічних наук, професор, завідувач кафедри методики музичного виховання, вокалу і хорового диригування Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка


Микола Леонтович – славетний український композитор
Біобібліографічний покажчик

  1. Зміст
  2. Від укладача
  3. Духовна спадщина
  4. Примітки до «Щедрика»
  5. До біографії М. Леонтовича
  6. Твори М. Д. Леонтовича: видання, виконання
    Літературна спадщина
  7. Видання музичних творів
    Збірники (1903-1949)
  8. Збірники (1952-1993)
  9. Збірники (2005-2017)
  10. Окремі твори
  11. Твори у збірниках та періодичних виданнях (1918-1989)
  12. Твори у збірниках та періодичних виданнях (1990-2015)
  13. Твори М. Леонтовича у США
  14. Виконання творів М. Д. Леонтовича (1919-1989)
  15. Виконання творів М. Д. Леонтовича (1990-2015)
  16. Дослідження життя і творчості М. Д. Леонтовича
    Біографія, родина
  17. Місця, де жив і працював композитор
  18. Кам’янець-Подільська духовна семінарія (1892–1899)
  19. Чуків Немирівського району
  20. Тиврівщина
  21. Перебування на Донбасі
  22. Тульчинський період
  23. Трагічна смерть: версії та розслідування
  24. До роковин загибелі композитора
  25. Згадки сучасників
  26. І. Годзішевський і М. Леонтович
  27. К. Стеценко і М. Леонтович
  28. П. Тичина і М. Леонтович
  29. Г. Яструбецький і М. Леонтович
  30. Творчість композитора
    Книги, монографії, збірники
  31. Статті в наукових збірниках, матеріалах конференцій та навчальних посібниках
  32. Статті в наукових збірниках, матеріалах конференцій та навчальних посібниках (Продовження)
  33. Статті в наукових збірниках, матеріалах конференцій та навчальних посібниках (Продовження)
  34. Розвідки в періодичних виданнях
  35. Окремі аспекти творчості М. Д. Леонтовича
    Оригінальні музичні твори
  36. Духовна хорова музика
  37. Майстер обробки української народної пісні
  38. «Щедрик» – світовий шедевр М. Леонтовича
  39. Музично-педагогічна спадщина
  40. Музично-педагогічна спадщина (Продовження)
  41. Вшанування пам’яті М. Д. Леонтовича
    Всеукраїнське музичне товариство ім. М. Д. Леонтовича
  42. Всеукраїнський конкурс хорових колективів ім. М. Леонтовича
  43. Пам’ятники, пам’ятні знаки
  44. Музеї, музейні кімнати
  45. Музей у с. Марківка на Тепличчині
  46. Музей-квартира в Тульчині
  47. Художньо-мистецькі твори, присвячені М. Леонтовичу
    Поезія, проза, пісні
  48. М. Леонтович на екрані
  49. Живопис, скульптура, світлини
  50. Мистецькі заходи та статті-присвяти до ювілеїв композитора
  51. 100 років
  52. 120 років
  53. 130 років
  54. Мистецький проект «Хорові асамблеї М. Леонтовича»
  55. 135 років
    Вінницький обласний фестиваль «Співає Поділля Леонтовича»
  56. 140 років
  57. Названі ім’ям композитора
  58. Народна аматорська хорова капела ім. М. Д. Леонтовича Тульчинського районного будинку культури
  59. Вінницька капела ім. М. Д. Леонтовича
  60. Вінницьке училище культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича
  61. Ім’я композитора в довідкових виданнях
  62. Бібліографія
  63. Архівні документи
  64. Іменний покажчик (А-М)
  65. Іменний покажчик (Н-Я, B-W)
  66. Список назв газет, матеріали з яких використано при підготовці посібника

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше