ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Микола Леонтович – славетний український композитор
Біобібліографічний покажчик

Версія для друку

Примітки до «Щедрика»

Письменниця Оксана Забужко запропонувала гарну ідею – оголосити в Україні 2016 рік роком «Щедрика», адже незабаром «100-ліття від часу першого виконання» студентами хору Київського університету Св. Володимира різдвяної щедрівки композитора Миколи Леонтовича. І, відповідно, провести міжнародний фестиваль, на який з’їхалися б найкращі музичні виконавці, а «Україна отримала б, нарешті, те, чого їй так розпачливо бракує – загальновизнану, впізнавану на всіх широтах «культурну візитку». На жаль, «нагорі» цієї ідеї не підтримали, а можливо, й не почули. Тому хоча б спробуємо «освіжити» історію появи на світ та шляху до міжнародного визнання нашого «Щедрика», імен його авторів та виконавців.

Попри те, що походження «Щедрика» досліджували десятки українських та зарубіжних музикознавців та мистецтвознавців, деякі деталі з історії його написання, першого виконання та подальшої популяризації досі потребують як уточнення, так і узагальнення для створення цілісної картини. Тим більше, що з цим легендарним твором пов’язано доволі багато таємниць і розбіжностей, які набули «епідемічного» поширення в наукових виданнях та ЗМІ.

Проаналізуємо деякі з цих спірних тем.

1. Історія написання та появи «Щедрика»

Народна пісня була кредо життя композитора Леонтовича. Скрізь, де він навчався, працював, просто перебував, композитор завжди намагався збирати пісенний фольклор. «Записував їх мелодії і тексти від знайомих і друзів, від колег по роботі та учнів. Об’єктами обробок стали й народні пісні, запозичені композитором із відомих йому на той час друкованих збірників: «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» (К., 1917), А. Конощенко «Українські пісні з нотами» (Одеса, 1902, 1909, Київ, 1904), К. Поліщук-Остапович «Збірник найкращих українських пісень з нотами» (К, 1913. – Ч. І. 3, 4), І. Демченко «Українське весілля» (Одеса, 1905) та рукописний зошит «23 пісні» [16, с. 166].

Коли текст був відсутній або неповний, то Леонтович дозволяв собі дописувати або доручав зробити це товаришам. Тому автентичність його творів інколи важко встановити [16, с. 167].

Згадки про те, що Леонтович почав працювати над обробкою популярної мелодії «щедрівки» відносяться до 1910 р. Цього року викладач Леонтовича, професор В. Яворський запропонував йому працювати над «щедрівкою». Але закінчив його Микола Дмитрович значно пізніше. На рукописі, що Леонтович надіслав О. Кошицю до Києва, є помітка автора «18.VIII.1916 р.» [17, с. 231]. Вказана на нотах дата означала, що Леонтович остаточно завершив роботу над твором.

Значна кількість дослідників вважає, що першоджерелом «Щедрика» Леонтовича була обрядова пісня а сареllа, записана К. Поліщуком та М. Остаповичем у м. Краснопіль Житомирського повіту на Волині [18, с. 89]. Але ч. ІV збірки Поліщука-Остаповича, у якій було надруковано пісню, побачила світ лише 1913 р., коли Леонтович уже працював над твором, тому волинська версія могла стати однією зі складових частин мелодії, однак не була єдиною її основою.

Конкретизують цей факт, наводячи відмінності, і деякі науковці. Зокрема, Я. Юрмас писав: «Її (мелодію «Щедрика». – Авт.) Леонтович узяв, мабуть, із ч. ІV збірки Поліщука-Остаповича, що вийшла 1913 р. хоч, за згадкою проф. Б. Л. Яворського, на замовлення й за детальними вказівками якого Леонтович опрацьовував її, Леонтович почав працювати над нею приблизно 1910 р. Але остаточно опрацював, мабуть, пізніше… Темп в Остаповича: «Помалу», а в чернетці Леонтовича: «Не хутко»… Розкладку на мішаний хор уперше надруковано в літографічній збірці «3 народні пісні» (1918 р.) В одному рукописі (не рукою Леонтовича), що був серед його паперів, така відміна: «Але гроші то полова». Динаміку та інше деталізуємо за чернетками. За рукописом Леонтовича, що одержали від М. В. Підласової, деталізуємо акцентуацію та динаміку. В останньому такті Леонтович написав «Soli» і поставив повну паузу для альтів; отже, цей останній такт розкладки мають співати самі-но 2 сопрани» [19, с. 342]. У ч. ІV зб. Поліщука-Остаповича (с. 43, № 23) слова 6-го куплету трохи відмінні: не «в тебе жінка», а «твоя жінка»; там же (також в рукописі Леонтовича): «хоч не гроші» [20]. На жаль, відшукати четверту частину збірки К. Поліщука та М. Остаповича поки що не вдалося.

Зрештою, уже перші дослідники творчості Леонтовича зазначали: «Щедрик» – то не розкладка пісні, то самоцінний музичний твір, який осяяно променем генія і який вартий зайняти (і займе) не останнє місце в світовій музичній скарбниці» [21, с. 10].

2. Дата та місце першого виконання

В абсолютній більшості наукових, популярних праць, де йдеться мова про перше виконання найпопулярнішого твору Миколи Леонтовича «Щедрик» вказується дата: «25 грудня 1916 р.» (за ст. стилем) – на День Різдва – у приміщенні Київського університету Св. Володимира.

Однак вперше прозвучав «Щедрик» подільського композитора 29 грудня 1916 року [1] у залі Київського Купецького зібрання (нині – приміщення Національної філармонії). Причина помилки в тому, що 25-го грудня у газеті «Киевская мысль» з’явився лише анонс виступу на четвер, 29-го грудня. Того року це був четвертий щорічний вечір-концерт українських різдвяних колядок, які традиційно виконував мішаний хор під орудою шанованого киянами диригента Олександра Кошиця. Прем’єра концерту українських колядок була започаткована колективом Кошиця 27 грудня 1913 р. у залі громадського зібрання (Володимирська, 45) і де чудовий резонанс, тому вирішено було продовжити тематичні виступи і в наступні новорічні свята. У концертних програмах 1914–1915 рр. лунали не лише українські колядки, але й польські. Про виконання «Щедрика» саме під час четвертого концерту колядок згадував сам диригент у своєму листі до Павла Маценка: «Приїхав до Києва Леонтович і привіз з собою для розгляду щось нове, не пам’ятаю, що. Це була вже друга його візита до мене, і так само, як в перший день знайомстви, ми сіли пограти і мої розкладки… А потім я одержав від нього «Щедрика», в якому головну роль грає той самий музичний засіб і тоді ж (я) вивчив його з Студентським хором для наступного концерту колядок в 1916 році. Це був початок популяризації Леонтовича в моїх концертах і взагалі перший його виступ у світ, як компоніста. Виступ був дуже вдалий і успішний» [2, с. 57].

«Щедрик» виконав мішаний хор студентів університету Св. Володимира і хор слухачок Вищих жіночих курсів. Збір коштів від концерту пішов на користь Товариства надання допомоги населенню Півдня Росії, яке постраждало від військових дій. «Квитки у В. Ідзіковського (Хрещатик, 37) і у Бюро «Натураліст» (Володимирська, 52) від 10 год. ранку до 7 год. вечору, а 26 і 27 грудня – від 11 год. ранку до 5 год. вечору», – сповіщав анонс [1].

Усі вечори колядок були благодійними, зокрема, у попередні роки хористи влаштовували співи на користь товариства швидкої допомоги учням вищих навчальних закладів та товариства «Самоосвіти». Останній концерт колядок у Києві під керівництвом О. Кошиця відбувся 27, 30 грудня 1918 р., у програмі було три твори М. Леонтовича, серед них і «Щедрик» у ІІ відділі [3, с. 224] .

3. Тріумф «Щедрика» у світі

Значна частина дослідників творчості Леонтовича помилково вважає, що за межами України «Щедрик» вперше виконали 5 жовтня 1921 р. (!) у Карнегі-Гол (Нью-Йорк), де він і здобув світову славу. Насправді, музична мініатюра Леонтовича вже декілька років до виконання у США у 1922 р. була знайома європейським артистичним колам.

«Щедрик» в Україні ще за життя композитора отримав широкої популярності і багаторазово виконувався музичними колективами в різних аудиторіях. Твір Леонтовича під час революції співав у Києві Український національний хор під керівництвом Кирила Стеценка; 1919 р. у Кам’янці-Подільському «Щедрик» був виконаний під орудою самого Миколи Леонтовича. 31 травня 1920 р., під час перебування Директорії у Вінниці, відбувся виступ капели Давидовського, яка презентувала і найкращі твори Леонтовича [4]. Лунав «Щедрик» і в Тульчині у виконанні місцевої капели, сформованої у вересні 1920 р. самим автором.

Учні Леонтовича навіть не підозрювали, що їх вчитель є автором більшості творів, які вони готували. Як згадував один з його вихованців, диригент Одеської опери Микола Покровський: «Про те, що Леонтович є автором чудових обробок українських народних пісень, ми, тульчинці, дізналися лише завдяки Кирилу Григоровичу Стеценку, який восени 1920 року приїхав до нашого міста з Другою Пересувною хоровою капелою Дніпросоюзу. Концерт капели відбувся в залі колишнього Офіцерського зібрання поряд з кімнатою, де колись жив О. В. Суворов. Серед творів М. Леонтовича виконувалися «Моя пісня», «Щедрик», «Дударик», «Над річкою, бережком», «На городі качки пливуть» та ін. Майже всі номери доводилось повторювати «на біс». Потім К. Стеценко оголосив автора творів і витягнув на сцену Миколу Дмитровича. Важко передати, що було в тім залі: овації, овації без кінця. К. Стеценко з капелою поїхав далі з концертами, а М. Леонтович залишився таким же скромним, яким був і раніш» [5, с. 109].

Останні прижиттєві концерти Леонтовича відбувалися у другій половині грудня 1920 р. в подільських містечках Шаргород та Бершадь. За словами очевидця тих виступів Івана Чорноволюка, Микола Леонтович завітав до Бершаді проїздом з Шаргорода, оскільки хотів послухати місцевий шкільний хор, про якого «слава докотилася до самого Тульчина». «Концерт відбувся у міському театрі, колишньому приміщенні лісового складу. Зібралося багато жителів міста, які бажали послухати чарівні пісні улюбленого композитора. Ведучий програми учень Дмитро Гончарук дзвінко оголосив: «Микола Дмитрович Леонтович. «Щедрик». Диригує автор!». В залі вибухнули оплески, які з появою композитора перейшли в овацію» [6, с. 124].

Тріумф світової слави найкращого твору Миколи Леонтовича розпочався з появою у січні 1919 р. Української республіканської капели, біля витоків якої стояв Музичний відділ при Міністерстві мистецтв та національної культури. Очолював музичний відділ Кирило Стеценко, а поряд з ним працювали і Микола Леонтович, і Олександр Кошиць, останній, до речі, був головою етнографічної секції. На початку 1919 р. за вказівкою Головного отамана Симона Петлюри постало питання про організацію хорового колективу для відправлення в закордонне відрядження до Франції, щоб посилити українську дипломатичну місію на Паризьких мирних переговорах. Під час виборів диригента цієї капели Микола Леонтович разом із Кирилом Стеценком зняли свої кандидатури на користь Олександра Антоновича Кошиці.

У січні – квітні 1919 р. Українська республіканська капела виступала на Поділлі, Станіславщині, Закарпатті, де остаточно сформувала склад учасників та творчий репертуар, і в складі 81 особи в травні прибула до Праги.

Саме у цьому місті українська пісня не лише привернула увагу європейської спільноти до нашої самобутньої культури, але й заявила про цілий народ, що прагнув до ідентичності та визнання за ним права на власну самостійну державу. Перша травнева репетиція українського хору в Празі в «Народньому Дівадлі», на якій були присутні музичний бомонд, критики, газетярі, викликала справжній фурор. Як зазначав один із адміністраторів капели, Олександр Пеленський: «Це був великий день для нашої справи, бо в цей день, історичний для українського народу, українська пісня здавала іспит своєї зрілості, а празький музичний Олімп визнав нашу музику як високу культурну цінність» [15, с. 11]. Перша музична критика була не концерту, а генеральної репетиції і починалась вона пророчими словами Цезаря «Veni,Vidi,Vici» у чеському часописі «Venkov». Українцям кричали «Слава!» та відзначали, що «виконання найліпше, що ми коли-небудь чули» [15, с. 12]. Гастролі в Чехословаччині тривали понад два з половиною місяці. Заклавши тривкі підвалини тріумфу в сусідній слов’янській державі Українська республіканська капела під орудою диригента-чарівника О. Кошиця вирушила у світове турне. Калейдоскоп концертів проходив в Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Голландії, Англії, Німеччині, Польщі, Іспанії – і скрізь шалений успіх, овації, слава. Легендарна капела презентувала старій Європі через пісню унікальну, самобутню українську культуру. Недаремно газета «Киевская жизнь» відзначала: «Капела Кошиці сприяє успіху української справи за кордоном набагато більше, ніж українські дипломати» [7].

На жаль, поразка Української революції негативно відзначилася на хоровому товаристві українців. Фактично призупинилось фінансування, у капелі відбувся влітку 1921 р. розкол: частина співаків на чолі з О. Приходьком залишила колектив і створила нову хорову одиницю, а капеляни під орудою О. Кошиця почали називатися – Український національний хор (у пресі інколи писали – «Український республіканський хор». – Авт.). Олександр Пеленський пізніше з цього приводу згадував: «У Берліні відспівала (капела) свою останню «лебедину пісню» і розділилася на дві нерівні частини, і пішли кожна іншим шляхом, яко урядова установа перестала існувати в Варшаві зимою 1921 року».

Незважаючи на матеріальні та психологічні негаразди, хор О. Кошиця продовжував концертувати. Восени 1921 р. він знову виступає в Іспанії, зокрема 21 та 23 листопада в Мадридському театрі Comedia. Під час співів українців були присутні іспанська королева Вікторія Євгенія і декілька баварських принців та принцес. Україномовна американська газета «Свобода» на своїх шпальтах писала: «В розмові з представниками хору королева висловилась, що в Англії чула багато гарних речей про український хор і вона поставила собі за ціль його почути… хор зробив на неї велике враження. Як на провінції, так і в столиці хор мав надзвичайний успіх. Публіка раз у раз домагалась повторення «Щедрик-Щедрик» Леонтовича…» [8].

Заручившись підтримкою відомого імпресаріо Макса Рабінова,16 вересня 1922 р. на кораблі «Каронія» Український національний хор відплив до Америки (США) у складі 43 осіб. Подолавши непростий шлях, українські співаки нарешті, 26 вересня, дісталися до Нью-Йорку, де їх сердечно зустрічали представники різноманітних українських громад та товариств, американська преса, працівники кінотеатрів. На кораблі публіка фотографувалася з українськими хористами, що були одягнуті в національні шати, члени спеціально створеного Комітету Привітання говорили промови, а на завершення хор відспівав гімн «Ще не вмерла Україна» [9].

5 жовтня 1922 р. – у престижному концертному залі Карнегі-Гол розпочався американський тур українських співаків. Відкривали концертну програму твором Миколи Леонтовича – кантом «Почаївська Божа матір» («Ой, зійшла зоря вечоровая. Над Почаєвом стала»). Як писав оглядач Цегельський: «…Саля (зал. – Авт.) виповнюється громом. Таких оплесків склепіннє Карнегі-Гол певне ще ніколи не відбивало». Далі виконали ще одну пісню подільського композитора – «Ой, там, за горою», а завершили першу частину виступу легендарним «Щедриком». «Хор відходив з естради серед демонстративних оплесків усієї салі» [10]. Того ж дня прозвучали ще дві пісні Леонтовича – «Дударик» та «Ой, пряду, пряду». Тріумф у Нью-Йорку був такий великий, що наступний концерт відбувся 15 жовтня у найбільшому театрально-концертному приміщенні міста – розкішному залі Гіподрому, неподалік Таймс-скверу, який на той час вміщав 5200 місць. Зал був переповнений, а успіх ще більшим [11].

Хор О. Кошиці в 1919–1926 рр. об’їздив весь культурний світ Європи й Америки, дав близько тисячі концертів, а кожний виступ тривав не менше двох годин і деколи приходилось виступати двічі на день і більше. Поряд із найкращими хоровими творами і обробками народних пісень чільне місце займали і твори Миколи Леонтовича. У програмі було 15 творів подільського композитора: «Почаївська», «Ой, там за горою», «Щедрик», «Ой, пряду, пряду», «Коза», «Діду мій, дударику», «Чого, Івасю, змарнів», «Ой у полі при дорозі», «Ой, вийду я на улицю», «Мак», «Ой, з-за гори та й стовпом дим», «Зайко», «Женчичок-бренчичок», «На городі качки пливуть», «Ой, темная, та й невидная ніченька». За кількістю пісень у репертуарі хору Леонтович займав третє місце після Лисенка та Кошиця [12]. Найулюбленішими у публіки були кант «Про Почаївську Божу Матір», «Щедрик», «Ой, пряду, пряду» [13, с. 32].

Як згадував у своїх спогадах О. Кошиць: «Леонтовичеві пісні співали, за малим винятком, усі. «Щедрик» став коронною точкою нашого репертуару в усіх краях впродовж п’яти з половиною років» [14, с. 100, 103].

«Новина в аранжовці полягала в трактуванні народної мелодії, вокальної по суті, як об’єкт інструментальної розробки. Це надавало безумовно свіжости аранжовці, чулось щось незвикле, і подобалось публіці дуже, включно до надання титулу геніальності самому авторові» [2, с. 57].

Ще один учасник тих подій, колишній учасник капели О. Пеленський, відзначав, що пісні Леонтовича «Все і всюди очаровували публіку, і не раз бувало, що з боку публіки передавано карточками бажання, щоб одну з цих пісень заспівати, коли її не було в програмі» [15, с. 146–147].

Звучали твори Леонтовича і у виступах хорів в таборах інтернованих осіб у Польщі, Чехословаччині, співочих товариствах, студіях української емігрантської громади, студентських громадах Австрії, Німеччини, Бельгії, Голландії, які масово виникали в 1920-х рр.

«Щедрик» Миколи Леонтовича настільки сподобався американцям, що 1936 р. Пітер Виговський (Вільговський) написав текст англійською мовою, і дотепер американські хори, професійні й непрофесійні, співають цей твір як коляду на Різдво. Ця маленька українська щедрівка стала справжнім музичним дивом, яке розійшлося по всіх континентах.

Тільки в США «Щедрик» мав 600 редакцій і 50 видань на грамплатівках упродовж 1950–1974 рр. та донині використовується у різних народів Європи і Америки у святах новорічної обрядовості.

Саме тому творчість нашого видатного земляка – Миколи Леонтовича потребує як дослідження, так і популяризації, оскільки «Щедрик» вже давно став світовим хітом, а ім’я Леонтовича за кордоном досі відоме лише вузькому колу фахівців.

Джерела та література

1. Киевская мысль. – 1916. – 25 дек.

2. Відгуки минулого. О. Кошиць в листах до Н. Маценка / О. Кошиць, П. Маценко. – Вінніпег : Культура й освіта, 1954. – 80 с.

3. Кошиць, О. А. Спогади. Ч. 2 / О. Кошиць. – Вінніпег, 1948. – 272 с.

4. Україна. – 1920. – 25 трав.

5. Покровський, М. З сторінок минулого / М. Покровський // Микола Леонтович. Спогади. Листи. Матеріали / упоряд.,прим. та комент. В. Ф. Іванова. – Київ, 1982. – С. 107–111.

6. Чорноволюк, І. Останній концерт / І. Чорноволюк // Там само. – С. 123–125.

7. Киевская жизнь. – 1919. – 27 серп.

8. Свобода. – 1921. – № 301.

9. Свобода. – 1922. – 28 верес.

10. Свобода. – 1922. – № 236.

11. Свобода. – 1922. – № 241.

12. Українська пісня за кордоном. Світова концертова подорож українського національного хору під проводом Олександра Кошиця [Електронний ресурс] : (голос закордон. критики). – Париж, 1929. – 102 с. – Режим доступу: http://www.pisni.org.ua/articles/190.html (дата звернення 05.10.2017). – Назва з екрана.

13. Наріжний, С. Українська еміграція: культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Ч. 1 / С. Наріжний. – Прага, 1942. – 372 с.

14. З піснею через світ. Подорож Української республіканської капели. Т. 1. – Вінніпег, 1952.

15. Пеленський, О. Українська пісня в світі / О. Пеленський. – Львів, 1933. – 167 с.

16. Колотило, Т. Народна пісня у творчості М. Леонтовича / Т. Колотило // Музично-педагогічна і творча діяльність М. Леонтовича в контексті відродження національної освіти та культури : до 120-річчя від дня народж. : наук. доп. першої Всеукр. наук.-теорет. конф. (10–12 груд. 1997 р.). – Кам’янець-Подільський, 1997. – С. 165–170.

17. Леонтович, М. Д. Хорові твори / М. Д. Леонтович ; упоряд. та прим. В. Брусса. – Київ : Муз. Україна, 1970. – 243 с.

18. Смушкіс, М. Д. Абетковий покажчик пісень / М. Д. Смушкіс // М. Д. Леонтович : зб. ст. і матеріалів / АН УРСР, Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ; упорядкував та зредагував В. Д. Довженко. – Київ, 1947. – С. 61–89.

19. Примітки до творів Леонтовича, укладені Я. Юрмасом // Хорові твори / М. Леонтович ; ред.-упоряд. В. В. Кузик. – Київ, 2005. – С. 341–359.

20. Примітки Юрмаса // Музичні твори : зб. 5 / перевірив і  прим. подав Я. Юрмас. – Вид. 2-ге. – Харків ; Київ : Книгоспілка, 1930.

21. Козицький, П. О. Творчість Миколи Леонтовича / П. О. Козицький // Музика. – 1923. – № 1. – С. 9–13.

Лариса Семенко,

завідувач відділу новітньої історії
Вінницького обласного краєзнавчого музею


 


Микола Леонтович – славетний український композитор
Біобібліографічний покажчик

  1. Зміст
  2. Від укладача
  3. Духовна спадщина
  4. Примітки до «Щедрика»
  5. До біографії М. Леонтовича
  6. Твори М. Д. Леонтовича: видання, виконання
    Літературна спадщина
  7. Видання музичних творів
    Збірники (1903-1949)
  8. Збірники (1952-1993)
  9. Збірники (2005-2017)
  10. Окремі твори
  11. Твори у збірниках та періодичних виданнях (1918-1989)
  12. Твори у збірниках та періодичних виданнях (1990-2015)
  13. Твори М. Леонтовича у США
  14. Виконання творів М. Д. Леонтовича (1919-1989)
  15. Виконання творів М. Д. Леонтовича (1990-2015)
  16. Дослідження життя і творчості М. Д. Леонтовича
    Біографія, родина
  17. Місця, де жив і працював композитор
  18. Кам’янець-Подільська духовна семінарія (1892–1899)
  19. Чуків Немирівського району
  20. Тиврівщина
  21. Перебування на Донбасі
  22. Тульчинський період
  23. Трагічна смерть: версії та розслідування
  24. До роковин загибелі композитора
  25. Згадки сучасників
  26. І. Годзішевський і М. Леонтович
  27. К. Стеценко і М. Леонтович
  28. П. Тичина і М. Леонтович
  29. Г. Яструбецький і М. Леонтович
  30. Творчість композитора
    Книги, монографії, збірники
  31. Статті в наукових збірниках, матеріалах конференцій та навчальних посібниках
  32. Статті в наукових збірниках, матеріалах конференцій та навчальних посібниках (Продовження)
  33. Статті в наукових збірниках, матеріалах конференцій та навчальних посібниках (Продовження)
  34. Розвідки в періодичних виданнях
  35. Окремі аспекти творчості М. Д. Леонтовича
    Оригінальні музичні твори
  36. Духовна хорова музика
  37. Майстер обробки української народної пісні
  38. «Щедрик» – світовий шедевр М. Леонтовича
  39. Музично-педагогічна спадщина
  40. Музично-педагогічна спадщина (Продовження)
  41. Вшанування пам’яті М. Д. Леонтовича
    Всеукраїнське музичне товариство ім. М. Д. Леонтовича
  42. Всеукраїнський конкурс хорових колективів ім. М. Леонтовича
  43. Пам’ятники, пам’ятні знаки
  44. Музеї, музейні кімнати
  45. Музей у с. Марківка на Тепличчині
  46. Музей-квартира в Тульчині
  47. Художньо-мистецькі твори, присвячені М. Леонтовичу
    Поезія, проза, пісні
  48. М. Леонтович на екрані
  49. Живопис, скульптура, світлини
  50. Мистецькі заходи та статті-присвяти до ювілеїв композитора
  51. 100 років
  52. 120 років
  53. 130 років
  54. Мистецький проект «Хорові асамблеї М. Леонтовича»
  55. 135 років
    Вінницький обласний фестиваль «Співає Поділля Леонтовича»
  56. 140 років
  57. Названі ім’ям композитора
  58. Народна аматорська хорова капела ім. М. Д. Леонтовича Тульчинського районного будинку культури
  59. Вінницька капела ім. М. Д. Леонтовича
  60. Вінницьке училище культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича
  61. Ім’я композитора в довідкових виданнях
  62. Бібліографія
  63. Архівні документи
  64. Іменний покажчик (А-М)
  65. Іменний покажчик (Н-Я, B-W)
  66. Список назв газет, матеріали з яких використано при підготовці посібника

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше