ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2016 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

«Я щасливий, що живу, жив, віддавав своє серце людям...»

До 100-річчя від дня народження Валентина Речмедіна

(12.02.1916-07.07.1986) 

Валентин Речмедін в історії української літератури другої половини ХХ ст. відомий насамперед як автор низки епічних полотен (дев’яти романів) та багаторічний заступник редактора провідного тоді літературного журналу «Вітчизна».

Народився він 12 лютого 1916 р. в селі Андрушівка, нині Погребищенського району Вінницької області. Батько його був учителем. Доля майбутнього письменника складалася відповідно цьому покликанню. Важливу роль у його житті відіграла талановита родина Заянчківських – брати Євген, Дмитро та Іван. Євген навчав його в школі. В автобіографії В. Речмедін відзначав: «Вплив Євгенів на мій розвиток величезний». Згодом цього здібного педагога репресували. Дмитро був також учителем, а ще дитячим письменником. Загинув 1944 р. в боях за Дніпро. А ровесник В. Речмедіна Іван став відомим ученим, доктором ветеринарних наук, заслуженим діячем науки Башкирії та Російської Федерації і автором багатьох науково-художніх видань, частина яких вийшла в перекладі українською мовою.

Серед учителів Валентина був також поет Анатолій Олійник.

Після навчання в семикласній школі Валентин вступив до Уманського кооперативного технікуму, але вчився у ньому лише два роки і за сприяння брата Леоніда, журналіста, й собі подався на журналістську стезю.

З вересня 1934 р. він став працювати у вінницькій газеті «Молодий більшовик». Відтоді журналістика – його основний фах у подальших «трудах і днях». Перед війною працював у київському «Комсомольці України», у львівській «Ленінській молоді» та навіть під час війни, несподівано опинившись на окупованій території і перебуваючи вдома, увійшов до підпільної групи, де писав і поширював патріотичні листівки. Незабаром вже у партизанському загоні його призначили редактором газети «Партизанська правда».

У лютому сорок четвертого В. Речмедін очолив відділ радянського будівництва газети «Радянська Україна», а через рік став кореспондентом цієї ж газети в Чернівцях. Саме тепер, на Буковині, він написав свій перший прозовий твір, повість «На Верховині», і видав її в Києві 1951 р. Вона й стала перепусткою для автора до Спілки письменників України. Член СПУ Паола Утевська в рецензії на повість відзначила ґрунтовну сюжетну основу твору, підказану самим життям, спостереженнями в західних областях України в післявоєнні роки. Рецензентка відразу помітила характерну особливість письма В. Речмедіна: плідний зв’язок з тим, у чому брав особисту участь, що бачив і пережив. В одному з листів він написав: «Я тоді ще був молодий і багато їздив, ходив (...). Бродив гірськими плаями (...). Буковина надихнула мене на велику літературну роботу». Саме тому він згодом почав писати про війну, бо так само глибоко пам’ятав пережите тоді особисто. Так з’явився роман «Коли закипала кров» (1958), один із кращих у його спадщині. Небіж письменника, журналіст, публіцист, автор літературознавчих досліджень Анатолій Речмедін у своєму нарисі про дядька «Сівач краси і добра» стверджував: «Описані в романі події взяті з життя, з діяльності підпільної патріотичної організації, що діяла в селі Паріївці Плисківського району. На життєву правдивість твору вказує і те, що присвячений він пам’яті героїчної радянської партизанки, соратниці у великій бурі Марини Федорівни Ващенко – тітки письменника по материнській лінії». А в образі Андрія Стожара, військового кореспондента, можна впізнати самого автора.

Варто зауважити, що в цьому та наступних своїх творах В. Речмедін, світоглядно будучи типовим митцем радянської доби, перебував під помітним впливом глибинної стихії народного життя, яке він добре знав. Його сповнені шаноби портрети воєнного колгоспного селянства, зокрема жіноцтва, описи важкої понад усяку міру праці в полі, злиденного сільського побуту привертають увагу читача щирістю авторського почуття любові до свого народу А. Речмедін у згадуваному вже нарисі «Сівач краси і добра» неодноразово наголошує на правдивості життєвої конкретики творів письменника: «Багато персонажів (...) навіяні образами односельців, реальних андрушівських дядьків і тіток. За прототипами не треба було далеко ходити: вони жили по сусідству (...). Органічно вписались у твори Валентина Остаповича й чимало цікавих історій з життя рідного села, почутих від матері, яка була прекрасною оповідачкою».

У шістдесяті роки, в умовах відносної суспільної «відлиги», письменник видав гострополемічний роман «Сину, ходім зі мною», в якому звертає увагу читачів на появу загрозливих тенденцій у країні: приватновласницької жадоби, бездуховності, міщанства, так званого «схиляння перед Заходом» і тому подібного. У романі В. Речмедін викриває зокрема негідників-керівників, сільських можновладців і царків. Зрештою справедливість у творі перемагає кривду. На жаль, тільки в романі. Письменник зауважив зло, явив його на сторінках свого твору, проте не зумів показати, що його коріння не в окремих типах, а в природі самої владної системи, зокрема колгоспного ладу.

Такі ж думки виникають нині й після прочитання роману «Вогонь батькових ран» (1969). Але в цих творах читачі давні і сучасні, яких розділяє у часі піввікова відстань, знаходили і знаходять бажану поживу для серця й розуму в людських характерах, епізодах і деталях, авторському співчутті простій, «малій» людині. Ця життєва дійсність немов палімпсест проступає на сторінках його творів і становить сьогодні неминущі вартощі літературного спадку В. Речмедіна. До них варто долучити й майстерні пейзажні описи, яскраві побутово- етнографічні малюнки, розсипи усної народної творчості з її вершиною – піснею, насамперед жіночою. І тут доречно буде сказати про місце і значення жіночих образів, переважно сільських трудівниць, у творчості В. Речмедіна. У цьому аспекті він близький до свого земляка – подолянина, ровесника і сучасника, видатного письменника Михайла Стельмаха. Захопливо-молитовним почуттям до жінки пройняті герої роману «Весняні грози» (1961) і сам автор. Образ нескореної жінки змалював він у повісті «Дівчина в терновому вінку» (1967), присвяченій трагічній долі учасниці революційного руху початку ХХ ст. Мотрі Присяжнюк з Поділля.

Усі, хто згадує Валентина Речмедіна, неодмінно наголошують на його людяності і доброті. Прозаїк і критик Ігор Кравченко через десять років після смерті письменника писав: «Це був дивний у своїй усеперемагаючій доброті, навстіж відкритий і досі загадковий для мене чоловік». І далі: «Життейський талант Валентина Остаповича, мабуть, перевалював над його літературним талантом, а точніше – все те було злите у щось неподільне».

Після цих слів критика минуло кілька десятків років, але й сьогодні сказане ним про В. Речмедіна залишається в силі. Історія українського мистецтва слова представлена різними талантами, та всіх їх єднає любов до Батьківщини, людяність, висока культура почуттів, устремління до правди й справедливості. І в цій шерезі своє місце належить Валентину Речмедіну.

А.М. Подолинний

Література 

Речмедін, В. Коли закипала кров : роман / В. Речмедін. – Київ : Рад. письменник, 1958. – 413 с.

Його ж. Дівчина в терновому вінку : докум. повість / В. Речмедін. – Одеса, 1967. – 230 с.

Речмедін, А.П. Сівач краси і добра : родовід, життя, творчість письменника Валентина Речмедіна / А.П. Речмедін. – Вінниця : Кн.-Вега, 2004. – 168 с. : іл.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2016 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. 2016 року виповнюється:
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. В усьому хочеться дійти самої суті...
  5. Лютий
  6. Іван Коваль – волею долі художник
  7. Я щасливий, що живу, жив, віддавав своє серце людям...
  8. Березень
  9. Високе літо березневої душі
  10. Квітень
  11. Коли Чорногузу боляче – Гоголь ще раз перевертається в домовині…
  12. Від «золотої кельми» до «золотого пера»
  13. Чорнобиль у нашій свідомості, в серці, думках
  14. Травень
  15. Перекладач, журналіст і трішки поет…
  16. Лицар, що ніколи не розлучавсяз блокнотом і олівцем…
  17. Літописець епохи
  18. Червень
  19. Широцький Костянтин Віталійович
  20. Липень
  21. На крилах божої наснаги
  22. Серпень
  23. Вересень
  24. Жовтень
  25. Один із «грона нездоланних співців»
  26. «Я мушу встигнути...»
  27. Листопад
  28. Осіннє золото Миколи Романова
  29. Грудень
  30. Томаш Падурра – польсько-український лірник
  31. Данило Кирилович Заболотний

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше