ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2016 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

«В усьому хочеться дійти самої суті...»

До 60-річчя від дня народження Валерія Прусса,

народного артиста України

(09.01.1956)

Матуся подарувала життя синові у різдвяні дні. Отож, сам Бог дав йому своє благословення.

Відчуття ж майбутньої долі з’явилось у закоханого в театр юного Валерія на заняттях у самодіяльній драматичній студії «Романтик» під керівництвом Галини Григорівни Кодоло (так і залишився романтиком і в житті, і на сцені). Принц із «Попелюшки» бачив себе відомим актором, у якого закохані глядачки, про якого говорять, яким пишаються. Можна теоретично осмислювати джерела цього стану хлопчака, що робив перші кроки в мистецтві. Можна пояснити самопочуття майбутнього актора в ті далекі роки жагучою захопленістю обраною професією, творчим азартом, таким собі куражем.

З досьє: Після закінчення школи став студентом театрального факультету Київського національного університету театру, кіно та телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Керівник курсу – народний артист України Анатолій Решетніков. Навчався з відомими сьогодні акторами: С. Джигурдою, В. Абазопуло, Н. Сумською, Б. Бенюком, А. Хостікоєвим.

Працював у Донецькому театрі ім. Артема. З 1979 р. – артист драми Вінницького театру ім. М.К. Садовського.

Керівник курсу А. Решетніков уміло виховував у своїх учнях почуття правди, щирості, повставав проти пихатості, ходульності, помилкової театральності. Цю щирість і точне відчуття часу Валерій зумів зберегти в собі не просто як особливу фарбу в роботі над численними ролями із сучасного й класичного репертуару, а ще й як стан душі. Досить згадати, скажімо, такі його роботи в ролях класичних, як Войцек з «Поминальної молитви» Г. Горіна, Астлей з «Игрока» Ф. Достоєвського, Антось з «Молодої крові» В. Винниченка, Авдій з «Плахи» Ч. Айтматова, Себастьян з «Дванадцятої ночі» У. Шекспіра, Троттер із «Мишоловки» А. Крісті, Петро з «Суєти» І. Карпенка-Карого, Міловзоров із «Без вини винні» О. Островського. Наділений же долею, кожною новою роботою ставав виразником свого покоління.

Валерій найбільше полюбляє вистави життєві, повні азарту, інтриг, руху. Уперше зігравши у опереті Р. Шерідана «Дуенья», скорив глядача своєю пластичністю. І його Мендос став візитною карткою актора у світ оперети. А його Слуга з оперети І. Штрауса «Циганський барон», Боні та Наполеон з оперет І. Кальмана «Королева чардашу» та «Баядера» примусили подивитися на актора по-іншому: він ще й співає!

З досьє: Партнери по сцені, які вчили, у яких завжди вчився, які вміли радіти здобуткам Валерія Прусса: народний артист України Анатолій Овчаренко, Іван Тарапата, Георгій Тищенко, Валентина Сироватко, Лідія Бєлозьорова, Нестор Кондратюк, Клавдія Баріл.

Якось в інтерв’ю О. Янковський, визначаючи особливості роботи акторів у цілому, зазначив, що актор є донором духу, бо передає глядачеві свій біль, віру, енергію своєї душі. Дійсно це так. Спостерігаєш за роботами народного артиста України Валерія Прусса й переконуєшся, що у своїй грі він сучасник глядача. Вони не десь осторонь. А тут. Поряд.

Взагалі, Валерій Прусс цікавий тим, що може бути різним за амплуа: то гостросучасним, соціальним героєм, а то героєм-коханцем. Завжди жагучий, зухвалий, скажено привабливий. Ну подивіться на його Фадінара, Наполеона, Боні, Ассо, Бреда й переконайтесь: він «розбиває серця».

Працював Валерій завжди багато і напружено. Вимоги, що він пред’являв до себе, позначалися на його роботах, які готувалися послідовно й планомірно.

Здатність дивитися на себе з боку, оцінювати зроблене тобою тверезо й критично – якість властива далеко не всім артистам. Валерій же просто схильний до самоїдства, хоча вірить у здатність зіграти будь-яку роль, і обов’язково блискуче. Тонкий спостерігач, який прагне до психологічної вірогідності, схильності до духовного пошуку з гострим бажанням поділитися своїми думками з іншими, – таким його можна побачити тоді, коли йдуть репетиції над новими роботами, коли поряд його студенти.

З досьє: В.В. Прусс – викладач акторської майстерності на театральному відділі Вінницького училища культури та мистецтв ім. М. Леонтовича з 1993 р. Повноправними партнерами по сцені стали його студенти, нині молоді перспективні колеги: Оксана Бандура й Жанна Андрусишена, Катерина Селезньова, Наталія Шолом й Ольга Буга-Костюк, Богдан Костюк і Максим Какарькін....

Актор, розумний, неоднозначний, зображує характер у всій глибині емоційного життя – рухливим, складним і суперечливим. І знову доводить, що, живучи напруженим внутрішнім життям, митець здатний наповнити ним і свою присутність на сцені чи екрані (Валерій знімається й в кіно), зробити його промовистим, інтригуючим. Він здатний піднятися думкою на духовні висоти своїх героїв, відчути їхній біль, гіркоту їхніх міркувань про світ, розділити їхні прагнення й надії.

Для глядача Валерій все ж любить залишатися загадковим. Йому властива і самоіронія. Намагається, не кокетуючи, тверезо оцінити невдоволення зробленим, бо занадто добре розуміє, що є справжнім у мистецтві, і оцінює свої роботи не зі сторонніх вражень (хоча вони йому, як кожному акторові, дорогі й важливі!), а за власним баченням. Грати ж завжди хочеться не професію, а людину. Його максималізм щодо себе пояснюється пристрасністю, граничною самовіддачею в кожній зіграній ролі. Він взагалі дотримується тієї думки, що кожна нова роль повинна бути підготовлена й зіграна як остання, поки є талант, потрібність. Тут хочеться додати: ще й талан. Він розуміє думки і настрої свого часу, відчуває себе у своєму суспільстві. Роботи останніх років говорять самі за себе: Герострат, депутат Ферекес, Войницький, Макдуф, Ассо, Городничий, граф Альмавіва, Каренін, Йозеф Вітте, реб Цодек, Хома Кичатий... Героїв Прусса, людей різних, поєднує загальна енергія, але разом із внутрішнім болем, глибоко захована від сторонніх очей. Напруга болісних роздумів, занепокоєння за людину, якій таки потрібний моральний ідеал.

З досьє: 1996 рік. Валерій Прусс – заслужений артист України. 2002 – Подільська літературно-мистецька премія «Кришталева вишня». 2003 – медаль «За багаторічну плідну працю в галузі культури». 2006 – народний артист України. 2011 – лауреат премії НСТДУ ім. Й. Гірняка. Грамоти, відзнаки...

Здається, що становлення Прусса-артиста – це насамперед рух до високого рівня інтелектуальності. Його герої живуть не тільки пристрастями, у них завжди горить високий вогонь напруженої думки. З непростим характером, у якому живе дух протиріччя, він таки наполягає на своєму. Сперечається і з партнерами, і з режисерами. Просто хоче почувати себе природно, органічно. Валерій може зіграти будь-який характер, навіть абсолютно далекий від свого внутрішнього єства. Й доводить, що не треба шукати подібності між актором і його персонажем, як правило, її немає. Актор робить самого себе. Актора робить оточення. Актора створює режисер. Так, то є складові актора, адже він не можливий без глядача, без колег по сцені, без режисера.

Як актор, він завжди розвивав у собі уміння належати режисерові, намагаючись бути співрежисером своєї ролі. Валерій з великою повагою ставиться до всіх, хто допомагав долати певну сходинку в служінні мистецтву. Це режисери Анатолій Овчаренко, Костянтин Пивоваров, Ігор Афанасьєв, Валерій Шалига, Таїса Славінська. Та все ж вважає себе актором режисера й художнього керівника театру, народного артиста України Віталія Селезньова, який дав йому першу серйозну роль (Сатана у виставі Г. Плоткіна «Небо залишається з нами»), прийняв його естетичну платформу і громадянську позицію. Режисер відчув актора, його інтелектуальну силу й повірив Валерію. Образ Сатани, зі спогадів актора, назавжди залишився в його пам’яті, у роботі над ним уперше народилося втішне почуття віри в себе. Якось особливо тепло засвітилися очі Віталія Євдокимовича, коли він заговорив про Валерія Прусса, бо вважає його надто працелюбним, трудовитим. Великий же добуток прийшов до Валерія з роками, адже не цурався він ні масовки, ні епізодичних ролей, переграв усіх Звірів, Принців, Бармалея, Вінні-Пуха, Бабу Ягу... Відшліфовував майбутні ролі, які принесли справжнє визнання.

В.В. Прусс вживається в роль, щоб відтворити образ на сцені, стає з ним одним цілим. Він не грає – живе. Актор переконаний: «Щоб зіграти ту чи іншу роль, треба її відчути і полюбити». І свого героя він «будує, створює», спілкуючись із людьми, просто ідучи вулицею, їдучи у транспорті, збирає інформацію: погляди, усмішки, вирази облич, поведінку оточуючих. Можливо, й тому, переглядаючи п’єси з його участю, глядачі впізнають себе.

Залишимо всі зіграні ним ролі, серед яких були не тільки удачі, але і поразки, забудемо про те, що в нього вийшло і чого він, так і не освоївши в роки навчання, не зумів перебороти, не будемо загадувати, які ролі ще зіграє. Звичайно, людина міняється з роками, та й сяйво слави не може не позначитися на характері. Він, як і раніше, товариський, контактний, але невідкритий, бо бути із самим собою йому якось затишніше.

Зрозуміло, актор – це насамперед його ролі. Усе, що він може сказати світові, він говорить своїми роботами. І все ж його міркування про життя, про дух, про свою професію і про самого себе – це теж особистість: відображаючись у роботі, вбирає в себе духовний потенціал зіграного, побаченого, прожитого. На питання, у чому сила його популярності, Валерій враз замовкає й по паузі: «До своєї професії ні в якому разі не можна ставитися всерйоз, але треба до неї ставитися серйозно». За цими словами знову й уміння оцінювати зроблене, і почуття гумору щодо себе, що не дозволяє ніжитися в променях слави, і постійне занепокоєння, навіть побоювання – аби не пасти задніх, аби не вийти в тираж, аби не витратити себе і стати непотрібним.

За всіма цими міркуваннями – і громадянська позиція художника, і його естетика. Прусс – твердий артист. Почавши з ролей казкових істот, безтурботних молодих людей, він прийшов до найскладніших характерів, що вбирають у себе і загальнолюдські цінності, і непростий клубок сучасних протиріч. Але чіткість, саме твердість при всій багатобарвності створюваного образа дозволяє артистові через персонаж розкрити своє відношення до світу, знайти свою людську позицію. Чарівність молодості перемінилася чарівністю зрілості, але він не боїться відмовитися від неї, щоб оголити явище, зробити характер яскравішим. Досить згадати його Міловзорова з «Без вини винні» О. Островського чи Андрія Васильовича з «Продам чоловіка» М. Задорнова, чи Ката з «Другої смерті Жанни д’Арк» Ст. Цанєва. Власною творчою біографією доводить, що йому під силу складні й неоднозначні ролі.

І сьогодні, коли в актора за плечима ціла галерея створених ним образів, він, як і раніше, розмірковує над справжнім життям, наповненим, напруженим, пульсуючим, і готується до нової роботи – заклик Аполлона «до священної жертви» пролунав – полковник Пікерінг у музичній комедії «Моя чарівна леді». Валерій Прусс, як говорять й пишуть у таких випадках, знаходиться на злеті, в порі творчого розквіту. Пора ця збігається з непростим періодом у житті всієї країни.

Коли Валерій Валентинович з’являється в театрі, довкола нього відразу створюється атмосфера поваги. І по тому, як шанобливо подає черговий артистові лист, що прийшов на театр, і як, нехай начебто не всерйоз, схиляється перед ним у жартівливому «реверансі» молодий артист, і як звертається за порадою старший колега, – з усього відчувається: його визнали. Є в акторів найвищий комплімент: «Він гарний партнер». Таке звання набагато вище, ніж «гарний актор», ніж усі Заслужені й Народні. Якщо про тебе таке скажуть коли-небудь – життя на сцені Ти прожив не даремно!

Сьогодні Валерій Валентинович Прусс і загадковий, і затребуваний актор у театрі. Така певна «темна конячка», яка дуже рідко дає інтерв’ю.

Ми усі любимо подумки повертатися у своє дитинство, бо там затишно. Можливо, саме відтіля Валерій і приносить із собою настільки непідроблені прямоту й азарт, щирість і доброту, шляхетність і ніжність?.. Скромний, дуже контактний, без тіні гонору, він і сьогодні не розгубив хлоп’ячих рис і з превеликим задоволенням займається спортом і плаває у річці до великих морозів. Найщасливішими днями у своєму житті вважає дати народження своїх донечок і онуків. І, взагалі, перефразовуючи Б. Пастернака, в усьому хочеться йому дійти самої суті...

С.В. Фицайло 

Література

Прусс, В. «Актор мусить мати воляче здоров’я, а драматург – відмінне почуття гумору!» : [інтерв’ю] / В. Прусс // Дніпро. – 2003. – № 4. – С. 142-143 : портр.

Фицайло, С. Жодна зірка ніколи не відхиляється від свого шляху : [до 50-річчя від дня народж. В. Прусса] / С. Фицайло // Вінниччина. – 2006. – 20 січ. : фот.

Заславець, Г. Вінницький актор – призер міжнародного фестивалю : [нар. артиста України В. Прусса журі фестивалю відзначило призом за найкращу чоловічу роль другого плану] / Г. Заславець // Вінниччина. – 2010. – 8 груд. – С. 16 : фот.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2016 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. 2016 року виповнюється:
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. В усьому хочеться дійти самої суті...
  5. Лютий
  6. Іван Коваль – волею долі художник
  7. Я щасливий, що живу, жив, віддавав своє серце людям...
  8. Березень
  9. Високе літо березневої душі
  10. Квітень
  11. Коли Чорногузу боляче – Гоголь ще раз перевертається в домовині…
  12. Від «золотої кельми» до «золотого пера»
  13. Чорнобиль у нашій свідомості, в серці, думках
  14. Травень
  15. Перекладач, журналіст і трішки поет…
  16. Лицар, що ніколи не розлучавсяз блокнотом і олівцем…
  17. Літописець епохи
  18. Червень
  19. Широцький Костянтин Віталійович
  20. Липень
  21. На крилах божої наснаги
  22. Серпень
  23. Вересень
  24. Жовтень
  25. Один із «грона нездоланних співців»
  26. «Я мушу встигнути...»
  27. Листопад
  28. Осіннє золото Миколи Романова
  29. Грудень
  30. Томаш Падурра – польсько-український лірник
  31. Данило Кирилович Заболотний

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше