ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2016 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Данило Кирилович Заболотний

До 150-річчя від дня народження

(28.12.1866-15.12.1929)

«Його праця – подвиг. Навіть короткий перелік його заслуг завжди вражатиме…», – писав І. Мечников про нашого видатного земляка, вченого-епідеміолога, організатора охорони здоров’я, громадського діяча, педагога, професора, академіка Данила Кириловича Заболотного.

Майбутній президент Всеукраїнської академії наук, основоположник сучасної епідеміології, знаменитий борець проти чуми та холери народився 16 (28) грудня І866 р. у с. Чоботарка Ольгопільського повіту Подільської губернії (нині с. Заболотне Крижопільського району). Батько, Кирило Заболотний, був кріпаком, пізніше працював на будівництві залізниці, що проходила за 5 км від села. Мати, Євгенія Сауляк, дочка волосного писаря із сусіднього села Соколівка, мала на той час непогану освіту – п’ять класів жіночої гімназії. Саме родина матері відіграла вирішальну роль у долі малого Данила. Спочатку дядько Макар Сауляк взяв його до себе в Ростов-на-Дону, де він навчався в Нахічеванській гімназії, після чого інший дядько Василь Сауляк забрав його в Одесу, де він продовжив навчання у відомій Ришельєвській гімназії, після закінчення якої вступив на природничий відділ Одеського (тодішнього Новоросійського) університету (1885-1889). У 1889 р. за участь у студентських акціях був арештований та виключений з університету, працював помічником на бактеріологічній станції.

За підтримки кількох професорів у 1891 р. Данилу Заболотному було дозволено скласти екстерном державні іспити в університеті на ступінь магістра природничих наук, після чого він вступає на третій курс медичного факультету Київського університету Св. Володимира. Одночасно з навчанням працює у бактеріологічній лабораторії проф. В.В. Підвисоцького, де разом з доктором І.Г. Савченком у 1893 р. перевірив на собі дію вакцини проти збудника холери.

Після закінчення університету (1894) Д. Заболотний був направлений в Подільську губернію для роботи у виїзному земському загоні по боротьбі з епідемічними хворобами. У 1892-1895 рр. холера на Поділлі набула характеру епідемії. Із 35 тисяч захворілих – 13 тисяч померли, а в 1895 р. смертність досягла майже 50 %.

13 листопада 1894 р. молодий лікар-епідеміолог прибув до Кам’янця-Подільського, де почав обстежувати вогнища холери та дифтериту. Свої спостереження узагальнив у науковій доповіді, з якою виступив на засіданні Товариства подільських лікарів. Саме тоді Заболотний разом з іншими епідеміологами вперше на Поділлі застосував для лікування та термінової профілактики дифтерії відкриту бактеріологами Е. Берінгом та Е. Ру протидифтерійну сироватку. Випробувавши її дію на хворих та здорових, які мали контакт з хворими, включаючи себе самого, відзначив
її безсумнівний результат. За рік праці Д. Заболотний вивчив епідеміологічний стан губернії, заснував при лікарні м. Кам’янця-Подільського бактеріологічну лабораторію. Завдяки його зусиллям у 1895 р. відбувся перший з’їзд лікарів Подільської губернії, на якому він виступив із доповіддю про бактеріологію холери.

Бажання лікаря земської медицини Заболотного займатися науковими дослідженнями дедалі більше брали гору, тому на початку 1895 р. він повертається до Києва та продовжує наукову роботу в лабораторії у професора В. Підвисоцького, зокрема вивчає дію протихолерної сироватки, яку також випробовує на собі.

У 1895 р. Д. Заболотного було призвано на військову службу, а також призначено лікарем Київського військового шпиталю. Це був один із найбільш напружених періодів його трудового і творчого життя. Доводилося поєднувати військову службу в полку, працю в шпиталі, заняття в лабораторії із викладанням лекцій (на вечірніх заняттях) студентам. Є спогад академіка М.Д. Стражеска, студента медичного факультету тих років: «Ще й тепер перед моїми очима досить ясно і чітко стоїть скромний, бідно одягнений, дещо сутулуватий чоловік з добрими і розумними голубими очима…, і тихим, але чітким голосом впевнено викладає ту чи іншу теорію або доктрину. Інколи цей асистент приходив у військовому сюртуку, що сидів на ньому мішкувато і рідко був застібнутий на всі ґудзики, як правило, з-під сюртука виглядала українська вишита сорочка. Але ось, раптом, зовсім ненавмисне, просковзне у нього на обличчі посмішка, і він при нагоді, майстерно, з чисто українським гумором розповість який-небудь
анекдот або смішний епізод зі свого дитинства в селі, зі шкільного періоду життя або з університетських років. І студенти, втомлені на вечірніх практичних заняттях, знову оживають і уважно стежать за думкою керівника». Саме тоді з’явилися й перші його наукові публікації, і девіз: «Як мало зроблено, треба зробити більше» – почав формуватися теж саме тоді.

Перебуваючи у військовому шпиталі м. Харків, Д. Заболотний познайомився із знаним ученим, бактеріологом, професором Харківського університету В.К. Високовичем, якого вважатиме за свого вчителя.

Разом з ним у складі спеціальної експедиції вперше виїжджає на ліквідацію епідемії чуми в Індію (1897). З тих пір протягом усього життя триває його подвижницька робота з вивчення епідеміології чуми, вершиною якої було встановлення ролі диких гризунів як носіїв та розповсюджувачів чумної зарази в природі. Заболотний описав форми захворювання на чуму, шляхи передачі бубонної та легеневих форм, розробив протичумні вакцини та сироватки, а в 1907 р. була видана його монографія «Чума. Эпидемиология, патогенез и профилактика» (С.-Петербург, 1907).

1898 р. Д. Заболотного запрошують на посаду професора бактеріології Петербурзького жіночого медичного інституту, в якому з часом створив першу в Росії кафедру бактеріології та очолював її майже 30 років. Паралельно він працював в Інституті експериментальної медицини, завідував сифілідологічною лабораторією та організував тут епідеміологічний відділ. У 1909 р. захистив докторську дисертацію, присвячену патогенезу сифілісу та отримав ступінь доктора медицини.

На запрошення І. Мечникова (з яким поєднувала щира дружба ще з часу навчання в Одеському університеті) працював в його лабораторії в Пастерівському інституті в Парижі (1898), був нагороджений французьким орденом Почесного легіону. Займаючись викладацькою та науковою роботою, Д.К. Заболотний був також учасником та керівником численних експедицій з вивчення та ліквідації чуми в Монголії, Китаї, Саудівській
Аравії, Месопотамії (1898, 1910-1911), Ірані (1899), Шотландії (1900) та ін. Вивчав епідеміологію холери в Росії (1909-1910), організовував роботу щодо боротьби з холерою у Петрограді (1918).

У 1918 р. у Данила Кириловича помирає дружина, і він приїжджає на похорон до рідного села Чоботарка і залишається там на півтора року. Тут його обирають народним комісаром освіти та охорони здоров’я Ольгопільського повіту. Заболотний організовує комісію для будівництва в Чоботарці гімназії, мріє створити в селі «хату здоров’я». Свої бесіди з селянами на медичні теми видає у вигляді «Листів до селян про здоров’я», епіграфом до яких взяв слова Шевченка: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте». У листі до Вінницького губернського відділу Народної освіти обґрунтовує необхідність відкриття у Вінниці вищого навчального медичного закладу, зокрема писав: «Місцем, де можна було б виховувати таких лікарів, які жили б одним життям зі своїми хворими і розмовляли б з ними на їх рідній мові, є, між іншим, Вінниця».

У роки Української Народної Республіки (1919) Д.К. Заболотний тимчасово виконував обов’язки члена Ради Міністерства народного здоров’я і опікування. Протягом 1920-1923 рр. був ректором Одеської медичної академії, у якій заснував першу в Росії кафедру епідеміології.

У 1924 р. Заболотний повертається до Ленінграда (тодішнього), працює у Військово-медичній академії, де організовує та очолює кафедру мікробіології та епідеміології.

Академіком Данило Кирилович став у 1922 р., а у 1928 його обирають президентом Всеукраїнської академії наук і він остаточно повертається в Україну. «Збираюсь на Україну. Надіюсь ще потрудитися для рідного краю і народу», – писав він у своєму щоденнику. У тому ж році при ВАН засновує та очолює Інститут мікробіології та епідеміології (нині Інститут мікробіології та вірусології ім. Д.К. Заболотного). Протягом життя вчений
опублікував понад 200 наукових праць.

Данила Кириловича Заболотного не стало 15 грудня 1929 р. Останніми його словами були: «Діти мої дорогі, любіть науку і правду».

За заповітом його поховали у рідному селі Чоботарці (тепер Заболотне), а на могилі вченого його учні написали: «Тут поховано тіло померлого президента Всеукраїнської академії наук, академіка Данила Кириловича Заболотного, селянина с. Чоботарки». У 1930 р. в с. Заболотне на Вінниччині створено меморіальний музей академіка. Ім’я Д.К. Заболотного носить Інститут мікробіології і вірусології НАН України, на території якого знаходиться пам’ятник вченому. Національна академія наук України заснувала премію його імені за видатні досягнення в галузі мікробіології, вірусології, епідеміології та зоології, яка присвоюється лише один раз у житті. У Вінницькому національному медичному університеті запроваджено стипендію імені Д.К. Заболотного для найкращих студентів.

Академік і селянин, автор «Основ епідеміології» і «Листів до селян про здоров’я», президент Всеукраїнської академії наук і народний комісар освіти та здоровоохорони повіту – таким увійшов в історію науки та народну пам’ять наш земляк.

Л.П. Новарчук

Література

Голубев, Г.Н. Житие Даниила Заболотного / Г.Н. Голубев. – Москва : Мол. гвардия, 1962. – 256 с. – (ЖЗЛ).

Даниил Кириллович Заболотный : (библиогр. указ., посвящен. 100-летию со дня рождения) / сост. Р.С. Залманова, А.А. Премыслер, Ф.Ш. Писаревская ; Винниц. обл. науч. мед. б-ка. – Одесса : Маяк, 1966. – 60 с.

Крижанівський, Є. Тривожна доля : розповідь про життя Д.К. Заболотного / Є. Крижанівський. – Київ : Молодь, 1971. – 176 с.

Калита, В.Т. Данило Заболотний : біогр. повість / В.Т. Калита. – Київ : Молодь, 1981. – 248 с.

Васильєв, К.Г. Музей Д.К. Заболотного : путівник / К.Г. Васильєв, А.М. Голяченко, Л.Т. Марцінковський. – Одеса : Маяк, 1983. – 54 с. : іл.

Билай, В.И. Даниил Кириллович Заболотный : [біографія] / В.И. Билай. – Киев : Наук. думка, 1987. – 125 с. : ил.

Пицык, Н.Е. Даниил Кириллович Заболотный. 1866-1929 / Н.Е. Пицык. – Москва : Наука, 1988. – 304 с.

Академік Д.К. Заболотний – вчений, лікар, педагог, громадянин : перші коледжські читання 16 груд. 1996 р. : матеріали / ред. В.М. Мороз ; Вінниц. мед. коледж ім. Д.К. Заболотного, Вінниц. держ. мед. ун-т ім. М.І. Пирогова. – Вінниця, 1996. – 38 с.

Остапенко, В.Т. Данило Заболотний, вчений і громадянин / В.Т. Остапенко, М.В. Тичинський, Л.Т. Марцінковський. – Вінниця : Півден. Буг, 1996. – 47 с.

Данило Кирилович Заболотний : (до 140-річчя від дня народж.) : матеріали наук.-практ. конф. / Вінниц. облдержадмін., Вінниц. обл. Рада, ВОО ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка. – Вінниця : Кн.-Вега, 2006. – 44 с. : іл.

Голяченко, О.М. М.І. Пирогов і Д.К. Заболотний як дзеркало ідентифікації української медицини / О.М. Голяченко, Л.М. Романюк // Вісн. соц. гігієни та орг. охорони здоров’я України. – 2012. – № 3. – С. 96-105.

Зимою місяць кришталевий,
А зорі – дзвоники скляні!
Заметів білогриві леви
Лежать край шляху в напівсні.
Повітря кришиться на друзки –
Від холоду, як лід, ламке!
У інеї в’юнкі галузки,
Беріз мереживо тремке.

О. Бурбело


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2016 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. 2016 року виповнюється:
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. В усьому хочеться дійти самої суті...
  5. Лютий
  6. Іван Коваль – волею долі художник
  7. Я щасливий, що живу, жив, віддавав своє серце людям...
  8. Березень
  9. Високе літо березневої душі
  10. Квітень
  11. Коли Чорногузу боляче – Гоголь ще раз перевертається в домовині…
  12. Від «золотої кельми» до «золотого пера»
  13. Чорнобиль у нашій свідомості, в серці, думках
  14. Травень
  15. Перекладач, журналіст і трішки поет…
  16. Лицар, що ніколи не розлучавсяз блокнотом і олівцем…
  17. Літописець епохи
  18. Червень
  19. Широцький Костянтин Віталійович
  20. Липень
  21. На крилах божої наснаги
  22. Серпень
  23. Вересень
  24. Жовтень
  25. Один із «грона нездоланних співців»
  26. «Я мушу встигнути...»
  27. Листопад
  28. Осіннє золото Миколи Романова
  29. Грудень
  30. Томаш Падурра – польсько-український лірник
  31. Данило Кирилович Заболотний

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше