ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2016 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Томаш Падурра – польсько-український лірник

До 215-річчя від дня народження митця

(21.12.1801-20.09.1871)

Томаш Падурра… Це прізвище знайоме, мабуть, кожному, хто любить і знає українську літературу. При першому більш-менш ближчому знайомстві з його творчістю у читача складається враження про цього письменника як про людину надзвичайно цікаву і неординарну. У цьому ви впевнитеся, ознайомившись з його біографією.

Народився майбутній митець 21 грудня 1801 р. в Іллінцях Липовецького повіту у родині присяжного землеміра Яна Падурри й Анелі з Пашковських. Початкову освіту Томаш здобув у парафіяльній школі в Іллінцях, у 1814 р. продовжив навчання у Вінницькій гімназії.

Особливої уваги заслуговує навчання Падурри у Волинському ліцеї в Кременці, де він вивчав історію України, польську та іноземні літератури, а найбільше захоплювався Байроном і Оссіаном. На єдиному подиху хлопець «ковтав» усе нове, аби трохи згодом вилити це у віршах. У своїх поезіях, написаних переважно українською, прославляв давні козацькі звичаї, змальовував спільні битви поляків і українців з татарами.

Його перші пісні «Козак» і «Лірник» (пізніше їх поклав на музику Микола Лисенко) швидко розійшлися по Поділлі та Східній Галичині. Саме там, у ліцеї, доля звела Падурру з іншими поляками, які захоплювалися та популяризували українську культуру: Б. Залєським, А. Мальчевським, С. Осташевським, Т. Олізаровським, Ф. Ковальським та іншими. Спільна зацікавленість Україною об’єднала цих юнаків у творчості та приятельських стосунках.

Після 1825 р., по закінченні ліцею, Т. Падурра, як й інші тодішні літератори, подовгу гостював у магнатів, які з меценатською добротою запрошували їх до себе. Він певний час мешкає у Потоцьких в Умані, Сангушків на Поділлі, буває в Києві, на Волині. У тому ж 1825 р., гостюючи у старшого брата Юзефа в Житомирі, Т. Падурра встановив контакти з Польським патріотичним товариством і брав участь у переговорах про співпрацю його
членів з російськими декабристами, серед яких був К. Рилєєв та брати Муравйови-Апостоли. Як учасник переговорів, Т. Падурра присвятив свій виступ свободі третього слов’янського народу – українського. Промова юнака, недавнього випускника Волинського ліцею, була дуже емоційною і сподобалася присутнім. З того часу він став частим та бажаним гостем на таких зібраннях.

Тоді ж Т. Падурра пише українською мовою вірш «Ruchawka» («Рухавка»), у якому, апелюючи до історичної козацької слави, закликає земляків до визвольної боротьби проти царизму.

У передгрозові для польського визвольного руху 1828-1829 роки переодягнутий на лірника, з музичним інструментом за спиною, зміненим ім’ям з Томаша на Тимка, Падурра пройшов усю Україну аж до Кубані, оспівував давню козацьку славу і закликав до збройної боротьби за визволення з-під царського деспотизму. Під час однієї з мандрівок він відвідав Полтаву, де, ймовірно, зустрівся з І. Котляревським, який у відповідь на поетичний ентузіазм Т. Падурри, сказав: «Херувимий твій глас! Дії наші в твоїх піснях загомонять, та не воскреснуть!».

1829 р. митець їде до Варшави, де готує до друку думу «Zołotaja boroda» («Золота борода»), присвячену його савранському товаришу В. Жевуському, власне, щоби підкреслити значення і керівну роль цієї постаті в Україні. Твір було опубліковано під іменем його брата Юзефа в «Dzienniku Warszawskim» («Варшавський щоденник»).

Після поразки Листопадового повстання 1830-1831 рр. Т. Падурра втрачає інтерес до громадської діяльності. Згодом повертається до близьких родичів у Махнівку, неподалік Бердичева, духовно надломленим та психічно виснаженим.

Неврівноваженість, меланхолійні душевні настрої переслідували митця до кінця десятиліття, і це дуже добре видно з написаних у згаданий період польських та українських творів, де він нарікає на власну долю, вболіває за пригноблені народи. У той час поет перекладає українською Байрона, Мура та поему Міцкевича «Конрад Валленрод».

Лише на початку сорокових років Падурра поволі одужує. Деякий час працює вихователем у сусідньому містечку, спілкується з друзями, стає активнішим у творчості. Маючи намір видати ряд своїх творів, 1844 р. їде до Варшави. Як згадували сучасники поета, Томашеві пощастило виграти в лотерею 15 тисяч злотих, що дало змогу виїхати йому за кордон.

Під час дворічної подорожі літератор побував у Німеччині, Чехії, Швейцарії та Італії. Він мав змогу познайомитися з Джузеппе Мадзіні – впливовим діячем національно-визвольного руху на Апеннінах, авторитетним політиком, талановитим письменником і філософом. Т. Падурра був учасником славетного Слов’янського з’їзду в Празі 1848 р., де разом із К. Лібельтом та М. Бакуніним представляв польсько-русинську секцію.

У 1855 р., розчарувавшись (зокрема через поразку у війні) у кримській політиці Росії, політичних подіях у Європі, нарешті через самотність, втому від митарства та невлаштованості власного життя, поет повернувся у свою рідну Махнівку. Тоді ж подружився з землевласником і меценатом із Козятина Мар’яном Васютинським, який матеріально і морально підтримував поета.

Іноді Падурра подовгу жив та працював у його маєтку, там він і помер 20 вересня 1871 р. Митця поховано у с. Махнівка (тепер – с. Комсомольське Козятинського р-ну Вінницької обл.). Невдовзі після смерті поета М. Васютинський написав спогади про свого друга, які стали основою для нарису польського письменника В. Пшиборовського «Tomasz Padurra», опублікованого у «Biblioteka Warszawska» («Варшавська бібліотека») 1882 р.

За життя Т. Падурри було видано загалом небагато творів. Тривалий час вони активно поширювалися швидше в усних переказах та рукописних версіях. Цей факт підтверджує і біограф В. Пшиборовський, який згадував: «... наш поет [Падурра] писав багато дум, пісень, але таких якихось рідних, що вони одразу ж йшли в народ, їх стали співати при панських і шляхетських дворах, а свого часу відомий мандрівний співак і бандурист Відорт
записав їх багато від автора і розносив по світу, сіючи, як золоті зерна, між людьми».

Враховуючи популярність віршованих творів Т. Падурри серед народу, видавець та колекціонер Каетан Яблонський зібрав і видав у Львові 1842 р. без попереднього дозволу автора «Pienia Tomasza Padurry» («Пісні Томаша Падурри»). Їх вихід викликав неабиякий резонанс у колах інтелігенції, адже до «піратської» книжки увійшли неавторизовані та перекручені тексти поета, а також вірші інших авторів.

Цей факт змусив літератора розпочати підготовку оригінального видання власних творів, яке побачило світ (сильно покраяне цензурою) 1844 р. у Варшаві під назвою «Ukrainky z nutoju Tymka Padurry» («Українки з нотою Тимка Падурри»).

Першу публікацію побачили також написані у шістдесятих роках позаминулого століття прозові історичні розвідки Т. Падурри під назвою «Obrusy historyczne» («Історичні нариси»), серед яких – «Kozaki ukraińskie» («Українські козаки»), «Bogdan Chmelnicki» («Богдан Хмельницький»), «Jan Sierko»
(«Іван Сірко») та «Jan Mazepea» («Іван Мазепа»). Через десять років митець взявся за підготовку до друку свого повного творчого спадку. Проте за життя йому так і не вдалося здійснити цей намір. Лише після смерті автора у Львові вийшли «Pyśma Tymka Padurry. Wydanie posmertne z awtohrafw» (1874) – зібрання його поетичних та прозових творів, у якому поруч з текстами українською мовою (у латинській транскрипції) подавалися їх переклади польською.

Проте з прикрістю можна констатувати, що аж ніяк не вся спадщина Т. Падурри дійшла до нас. На підставі рукописних матеріалів митця, що зберігаються в архіві Львівської національної бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, є можливість дізнатися про чималу, на жаль, кількість загублених або не надрукованих творів, які сам автор подавав у своїх «списках».

Але приємним є той факт, що у фонді відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва зберігається славнозвісне прижиттєве видання подільського віршописця – «Ukrainky z nutoju Tymka Padurry». Зібрана і підготовлена до друку самим автором книга побачила світ 170 років тому у Варшаві в друкарні Густава Глюксберга. Зовнішньо вона виглядає дуже скромно і водночас ошатно. Заголовні букви в тексті та нотний
матеріал прикрашені гравійованим рослинним орнаментом. На титульному аркуші, під гравійованим сюжетним малюнком, стоїть власницький підпис-автограф Артура Руссановського – подільського поміщика з Якушинців, гласного Вінницької міської думи, власника родової бібліотеки. У верхньому лівому куті форзацу розміщений екслібрис його племінника Александера.

Збірку «Ukrainky z nutoju Tymka Padurry» автор присвятив одному із своїх героїв, що підтверджує напис: «Na cześt Romanowi z Koszyry i pamjatku naszych lit mołodych prypysuju. T. Padurra» («На честь Романові з Кошири і пам’яті наших молодих років присвячую. Т. Падурра»). Вона містить дванадцять
україномовних поезій, написаних латиницею, до яких додаються музичні партитури, виготовлені у варшавській літографії Гірсла. Серед них – низка «українок» поета: «Kozak» («Козак»), «Koszowyi» («Кошовий»), «Nyzoweć» («Низовець»), «Lissowczyk» («Лісовчик»), «Siczowyj» («Січовий»), «Czajka»
(«Чайка»), «Weślari» («Веслярі»), «Hańdzia z Samary» («Гандзя з Самари»), «Piśń kozaćka» («Пісня козацька») та думи: «Hostyna u Iwoni» («Гостина у Івоні»), «Roman z Koszyry» («Роман з Кошири») та «Daszkiewycz» («Дашкевич»). Наприкінці книги вміщені «Przypisy» («Приписи»), що детально описують події, які лягли в основу цих творів. Підґрунтям для написання «Приписів» стали праці польських істориків, архівні та фольклорні матеріали. До кожного твору Т. Падурра, В. Жевуський та К. Ліпінський написали мелодії.

Свої поезії Т. Падурра поділяв на «українки» та «думи». Така класифікація була і є досить умовною, оскільки не має чітких критеріїв ні щодо змісту, ні з погляду аналізу їх поетичних особливостей. Основною тематичною домінантою цих творів є історичне минуле. Напевно, лише сам автор міг відчути досить умовну різницю між цими двома жанрами. Із цього випливає, що предметом «українок» є більш загальні явища козацького минулого («Koszowyi», «Siczowyj» чи «Kozak»), натомість героями «дум» є особи з конкретними історичними іменами. Це хоробрий воїн Остап Дашкевич («Daszkiewycz») – засновник та перший кошовий отаман Війська Запорізького, діяльність якого вплинула на подальшу організацію козацтва як потужної військової сили, що у наступальних і оборонних великих битвах та менших боях відстоювала Україну-Русь від численних нападів ворожих військ. Це князь Роман Сангушко («Roman z Koszyry») – державний і військовий діяч ХVІ ст., воєвода брацлавський, польний гетьман
литовський, який за хоробрі героїчні вчинки отримав від короля Зигмунта Августа маєтки на вінницьких і житомирських землях. Власне, ця дума вважалася критиками перлиною української поезії і названа справжнім «пам’ятником похвали» поета.

Здійснювати подальший аналіз творів збірки «Ukrainky z nutoju Tymka Padurry» немає сенсу, адже зрозуміло, що вони основані на фольклорі, культурі та історії народу, серед якого виріс і прожив більшу частину свого життя відомий митець Томаш Падурра.

Т.О. Марчук

Література

Padurra, Tymko. Ukrainky z nutoju Tymka Padurry / T. Padurra. – Warszawa : U Hustawa L. Hliksbergha, 1844. – 195 s.

Пыпин, А. Эпизоды из литературных отношений малорусско-польских / А. Пыпин // Вестник Европы. – 1886. – Т. 1. – С. 725-770.

Равита, Ф. Фома Падурра : критич. очерк / Ф. Равита // Киевская старина. – 1889. – Т. 26. – № 9. – С. 727-751.

Горбач, О. Поет на межі двох націй і двох культур : до польсько-українських взаємин // Сучасність. – 1961. – № 7. – С. 23-24.

Українською музою натхненні. Польські поети, які писали українською мовою / упоряд.: Р. Кирчів, М. Гнатюк. – Київ : Рад. письм., 1971. – 304 с. – (Б-ка поета).

Гнатюк, В. Тимко Падура в українському історично-культурному процесі / В. Гнатюк // Хроніка-2000. – 2010. – Вип. 81: Україна-Польща: діалог упродовж тисячоліть. – С. 296-312.

Мельник, В. Лях з душею запорізькою / В. Мельник // Подільські джерела : альманах. – Вінниця, 2012. – № 3 : Річ Посполита: вінницький слід. – С. 114-120 : портр.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2016 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. 2016 року виповнюється:
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. В усьому хочеться дійти самої суті...
  5. Лютий
  6. Іван Коваль – волею долі художник
  7. Я щасливий, що живу, жив, віддавав своє серце людям...
  8. Березень
  9. Високе літо березневої душі
  10. Квітень
  11. Коли Чорногузу боляче – Гоголь ще раз перевертається в домовині…
  12. Від «золотої кельми» до «золотого пера»
  13. Чорнобиль у нашій свідомості, в серці, думках
  14. Травень
  15. Перекладач, журналіст і трішки поет…
  16. Лицар, що ніколи не розлучавсяз блокнотом і олівцем…
  17. Літописець епохи
  18. Червень
  19. Широцький Костянтин Віталійович
  20. Липень
  21. На крилах божої наснаги
  22. Серпень
  23. Вересень
  24. Жовтень
  25. Один із «грона нездоланних співців»
  26. «Я мушу встигнути...»
  27. Листопад
  28. Осіннє золото Миколи Романова
  29. Грудень
  30. Томаш Падурра – польсько-український лірник
  31. Данило Кирилович Заболотний

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше