ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2016 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Листопад

95 років тому народився Дем’ян Семенович Григораш (псевд.: Д. Семенович, Дмитро Григоренко, Дністровець Г., С. Грицюк, С. Петренко) (01.11.1921, с. Слобода-Шлишковецька Могилів-Поділ. р-ну – 16.09.1992, м. Львів), педагог, кандидат філологічних наук (1958), журналіст, літературознавець. Закінчив із золотою медаллю Суботівську середню школу (Могилів-Поділ. р-н) (1939), Український Комуністичний інститут журналістики (м. Харків) (1946). Учасник Фінської та Другої світової воєн. Дійшов до Берліна, на стіні Рейхстагу залишив свій підпис. У післявоєнні роки продовжив навчання на філологічному факультеті Чернівецького університету (1946–1951), згодом – в аспірантурі; захистив дисертацію (1958). Був на журналістській роботі, в газеті «Радянська Буковина» (м. Чернівці) протягом 1955–1960 рр. завідував відділом культури. Останні три десятиріччя свого життя працював у Львівському університеті старшим викладачем, доцентом, деканом факультету журналістики. Автор посібника «Теорія і практика редагування газети» (1966), довідника «Журналістика у термінах і виразах» (1974) та ін. Член СЖУ (1958).

Інтернет-ресурс:

Дем’ян Григораш: біобібліогр. покажч. / уклад. Л. Панів ; наук. ред. та авт. передм. М. Романюк ; редкол.: Б. Якимович (голова), Н. Григораш, Г. Домбровська та ін. – Львів : Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2004. – 234 с. : іл., портр. – (Українська біобібліографія. Нова серія. Чис. 19. Біобібліографія вчених університету) ; Електронна версія вид. – Режим доступу: www.library.lnu.edu.ua/bibl/images/Vudanna_WEB.../19_Grygorash.pdf (дата звернення: 17.07.15), вільний. – Назва з екрана. 

60 років тому народився Роман Борисович Аксельрод (02.11.1956, м. Вінниця), інженер-будівельник, юрист, заслужений працівник сфери послуг України, почесний працівник житлово-комунального господарства України (відзнаки І та ІІ ступенів), заступник голови облдержадміністрації. Навчався у Вінницькій СШ № 29. Закінчив Вінницький державний технічний університет, отримавши фах інженера-будівельника, Міжрегіональну академію управління персоналом (м. Київ). Має ступінь магістра права. Академік Української технологічної академії. Пройшов трудовий шлях від слюсаря-сантехніка Вінницького обласного ремонтно-будівельного управління до заступника голови Вінницької обласної державної адміністрації. Понад 10 років працював в органах місцевого самоврядування, зокрема на посаді заступника Вінницького міського голови. Перед призначенням на посаду заступника голови облдержадміністрації 10 років очолював Головне управління житлово-комунального господарства, енергетики та зв’язку облдержадміністрації. Керівник групи радників голови Вінницької обласної державної адміністрації. Депутат Вінницької обласної Ради. Р. Б. Аксельрод нагороджений багатьма відзнаками України. Він – переможець обласного конкурсу «Людина року», занесений на обласну Дошку пошани. Почесний громадянин міста Вінниця (2012).

Література та інтернет-ресурс:

Аксельрод, Р. Б. Роман Аксельрод: «Немає нічого кращого, ніж працювати для людей» : [про заст. голови Вінниц. облдержадмін. Р. Б. Аксельрода] / Р.Б. Аксельрод ; запис. К. Новосад // Вінниц. газ. – 2012. – 20 квіт. – С. 3.

Мальченко, В. Людина, яка дбає про комфорт вінничан : [про Р. Б. Аксельрода] / В. Мальченко  // Вінниц. газ. – 2012. – 19 черв. – С. 3.

Лебедєва, С. Чудовий фахівець і активний громадський діяч : [про Р. Б. Аксельрода] / С. Лебедєва // Вінниц. газ. – 2012. – 29 черв. – С. 4.

Ковальський, Р. Аксельрода визнали почесним вінничанином. Він змагався з Криворучком... / Р. Ковальський // 33-й канал. – 2012. – 5 верес. – С. 2 : кольор. фот.

Аксельрод Роман Борисович [Електронний ресурс] // Wikipedia Чиновників. – Режим доступу: www.chynovnyky.wikiua.org/index.php/Аксельрод_Роман_Борисович (дата звернення: 17.07.15), вільний. – Назва з екрана.

215 років тому народився Северин Гощинський (04.11.1801, м. Іллінці – 25.02.1876, м. Львів), польський поет, прозаїк, публіцист, фольклорист, громадський діяч, представник «української школи» в польській літературі. Дитинство і юність пройшли на Поділлі і Волині. У 1814-1815 рр. навчався у Вінницькій гімназії, де товаришував з Тимком Падурою. У 1820 р. переїхав до Варшави, вступив до таємної Спілки вільних поляків-братів. Протягом 1821–1830 рр. знову жив в Україні, багато подорожував, в т.ч. по Поділлю, і збирав народні пісні, епос, вивчав історію і побут населення. Наш земляк – учасник Польського повстання 1830–1831 рр. У своїй творчості оспівав природу, відтворив життя і побут людей України, зокрема Поділля. Нині він відомий завдяки поемі «Канівський замок» (1828), в якій з демократичних позицій висвітлив боротьбу українських селян проти польської шляхти за часів повстання 1768 р.

Література:

Колесник, В. Северин Гощинський / В. Колесник // Колесник, В. Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. слов. / В. Колесник ; Вінниц. обл. краєзнав. музей, Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, Краєзнав. т-во «Поділля». – Вінниця, 2007. – С. 123–127.

Сандул, В. Співець Коліївщини : [про С. Гощинського] / В. Сандул // Літ. Україна. – 2007. – 31 трав. – С. 7.

Мельник, В. Зодчий «Канівського замку» : [С. Гощинський] / В. Мельник // Літературними стежками Поділля : шістнадцять нарисів та одне інтерв’ю / В. Мельник. – Вінниця, 2014. – С. 83–89 : портр. ; Подільські джерела : альманах / голов. ред. Л. М. Загородня. – Вінниця, 2012. – № 3 : Річ Посполита: вінницький слід. – С. 121–126 : портр. 

5  85 років тому народився Вілен Абрамович Барабой (05.11.1931, м. Гайсин), фахівець у галузі експериментальної онкології, доктор медичних наук (1974), професор (1989), лауреат кількох премій, в т. ч. Державної премії України в галузі науки і техніки (1999). Закінчив Київський медичний інститут (1953). Працював старшим науковим співробітником (1971–1989), завідуючим лабораторією експериментальної онкології та променевої патології (1989-1999) Київського науково-дослідного рентгено-радіологічного і онкологічного інституту (нині Інститут онкології АМНУ). Виїхав до Німеччини. Досліджує біохімічні і біофізичні механізми променевого ураження і захист від нього, інші проблеми онкології.

Література:

Барабой, В. А. Ионизирующая радиация в нашей жизни : монография / В. А. Барабой ; АН СССР. – Москва : Наука, 1991. – 216 с.

Барабой, В. А. Чернобыль: десять лет спустя. Мед. последствия радиацион. катастроф / В. А. Барабой ; АМНУ, Науч. центр радиацион. медицины. – Киев : Чернобыльинформ, 1996. – 187 с.

Барабой, В. А. Биоантиоксиданты / В. А. Барабой. – Киев : Книга плюс, 2006. – 462 с.: рис. – Библиогр.: в конце разд.

Арендаревський, Л. Ф. Барабой Вілен Абрамович / Л.Ф. Арендаревський // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 214 : фот. – Бібліогр. в кінці ст. 

185 років тому народився Леонард Совінський (07.11.1831, с. Березівка Літин. повіту – 23.12.1887, Стецьківці Житомир. повіту), польський поет, публіцист, перекладач. Закінчив історико-філологічний (1951) і медичний факультети Університету Св. Володимира. Після закінчення навчання присвятив себе літературі. Працював на Поділлі домашнім учителем. Літературну діяльність почав 1858 р. Писав вірші, поеми й драми на народні теми. Ще за життя Кобзаря був одним з перших перекладачів і популяризаторів творчості Т. Шевченка. Автор праць «Студії над сучасною українською літературою» (1860), «Тарас Шевченко» (1861) з додатком перекладу «Гайдамаків». Він переклав «Наймичку», «Катерину» та багато ліричних віршів. За участь у Польському повстанні 1863–1864 був засланий до Курської губернії. З 1868 р. працював у Варшаві.

Література та інтернет-ресурс:

Колесник, В. Леонард Совінський / В. Колесник // Колесник, В. Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. слов. / В. Колесник ; Вінниц. обл. краєзнав. музей, Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, Краєзнав. т-во «Поділля». – Вінниця, 2007. – С. 740-744.

Совінський Леонард [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.mapyourinfo.com/wiki/uk.wikipedia.org/Совінський%20Леонард / (дата звернення: 17.07.15), вільний. – Назва з екрана. 

70 років тому народився Ілля Григорович Лук (08.11.1946, м. Бар), заслужений машинобудівник України (2011), директор ПАТ «Барський машинобудівний завод». Закінчив Чер- нівецький фінансовий технікум (1966). Освіту фінансиста здобув у Чернівецькому державному університеті (1972), одночасно працюючи інспектором Жмеринської інспекції Держстраху, старшим ревізором Вінницького обласного управління Держстраху. Згодом був головним бухгалтером, а з вересня 2000 р. обраний головою правління ВАТ «Барський машинобудівний завод», де працює й понині. Рішенням президії Української технологічної академії від 26.07.02 р. обраний дійсним членом академії по відділенню «Технологія виробництва агрегатів, обладнання і інструментів для виробництва товарів народного вжитку» з присвоєнням звання «Академік». Він – лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004). Під керівництвом І. Г. Лука ВАТ «Барський машинобудівний завод» протягом останніх років неодноразово був переможцем та лауреатом національних та міжнародних конкурсів. Зокрема його було визнано лауреатом рейтингу «Кращі підприємства України» в номінації «Машинобудування», лауреатом загальнонаціонального конкурсу «Вища проба» та конкурсу якості «Сто кращих товарів України», призером Всеукраїнського конкурсу по виробництву пакувального обладнання. Колектив заводу неодноразово було занесено на обласну Дошку пошани «Праця і звитяга».

Література:

Людина. Керівник. Академік. Лауреат. Депутат : [віхи життя І. Г. Лука, кер. ВАТ «Барський машинобудівний завод»] // Барчани. – 2006. – 4 листоп. – С. 6.

Тресер, Б. Вітаємо, Пане-господарю! / Б. Тресер // Поділ. край. – 2011. – 23 груд. – С. 2.

Миленький, В. Не цураючись чужих проблем / В. Миленький // Поділ. край. – 2012. – 23 берез. – С. 2.

• 40 років з часу відкриття в м. Хмільник історичного музею (08.11.1976). Музей розміщений у вежі колишньої фортеці – пам’ятці архітектури ХVІ ст. У 1982 р. йому присвоєно звання народного. Колекція нараховує понад 3,5 тис. предметів. Щороку музей приймає понад 2 тис. відвідувачів.

Література:

Іващук, М. Скарбниці нашої історії – 30 : [про Хмільниц. іст. музей] / М. Іващук // Життєві обрії. – 2007. – 17 лют.

Вінниччина музейна : довідник / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 2008. – 93 с. – Зі змісту: Історичний музей міста Хмільник. – С. 84.

Ковальський, В. Фронтові листи переповнені турботою про рідних і близьких : [розповідає зав. іст. музеєм м.  Хмільник] / В. Ковальський // Життєві обрії. – 2014. – 14 берез. – С. 3. 

11 75 років тому (11.11.1941) оголошений наказ про створення єврейських гетто в румунській окупаційній зоні.

Література:

Вольф, Э. Воспоминания бывших узников жмеринского гетто / Э. Вольф // Подол. евр. альм. –  Винница, 2002. – № 2. – С. 21–26.

Чорна, Н. Єврейське гетто на Вінниччині (1941–1944 рр.) : [доля євреїв у період німец.-фашист. окупації] / Н. Чорна // Подолія. – 2004. – 14 верес.

Горобець, О. В’язні джуринського гетто // Родинна колиска – Джурин / О. Горобець, І. Нечіпайло. – Харків, 2008. – С. 72–76.

Антонюк, О. Жмеринське гетто : [з історії м. Жмеринка під час ВВВ] / О. Антонюк // Інфо Жмеринка. – 2011. – 28 січ. – С. 5.

Тульчин и Печорская «Мертвая петля» : [спогади про долю євреїв м. Тульчин, с. Печори, Тульчин. гетто] // «Рожденные страдать»?: Катастрофа в Украине 1941–1944 гг. / К. Роос. – Винница, 2011. – С. 73–103 : кольор. іл. 

Шаргородське гетто в роки Другої світової війни // Шаргородщина. – 2014. – 3 жовт. – С. 4. 

14 105 років тому народився Леонід (Веніамін) Володимирович Сойфертіс (14.11.1911, м. Іллінці – 15.01.1996, м. Москва), радянський художник-графік, народний художник СРСР (1990), заслужений діяч мистецтв Росії, член-кореспондент Академії мистецтв СРСР. Вперше його роботи з’явилися у пресі в кінці 20-х рр. ХХ ст. в газеті «Комсомолець України», в той час він навчався в Харківському художньому інституті на графічному факультеті (1928-1930). У 1930 р. майбутній художник переїхав до Москви. З 1933–1936 рр. поглиблював знання на курсах підвищення кваліфікації при Московському інституті образотворчих мистецтв. Був членом Спілки художників СРСР з 1934 р. З цього ж року став постійним співробітником гумористичного журналу «Крокодил». Він відомий переважно як карикатурист і автор журнальних малюнків. У довоєнні роки ілюстрував «Дванадцять стільців» І. Ільфа і Є. Петрова, створив велику кількість малюнків для газети «Комсомольская правда», журналів «Прожектор», «Огонёк». Основна частина робіт Сойфертіса в період зрілості – станкова графіка, станковий малюнок і жанрові замальовки, виконані аквареллю і тушшю. У роки Другої світової війни художник – співробітник фронтової газети, учасник оборони Одеси, Севастополя. Закінчив війну в Берліні. У 1965 р. створює малюнки до фільму «Вихори ворожі». Твори нашого земляка знаходяться в російських музеях.

Інтернет-ресурс:

Андрущенко Р. В. Леонид Сойфертис – не просто карикатурист эпохи социализма [Електронний ресурс] / Р. В. Андрущенко, А. В. Супруненко. – Режим доступу: http://www.artschool.dp.ua/rus/soyfertis.php (дата звернення: 17.07.15), вільний. – Назва з екрана.

Леонид Владимирович Сойфертис : [біографія] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://alldayplus.ru/design_art_photo/culture/5363-leonid-soyfertis-sovetskiy-grafik-1911–1996.html (дата звернення: 10.07.15), вільний. – Назва з екрана. 

•  105 років від дня народження Пилипа Мусійовича Бондаря (14.11.1911, с. Чечелівка, нині Гайсин. р-ну – 24.03.1997, м. Харків), художника, скульптора, члена СХУ (1942). Закінчив Харківський художній технікум (1934–1938), Харківський художній інститут (1938–1942). Учасник Другої світової війни. Працював у жанрах портрета, тематичної композиції і монументальної скульптури. Майстер реалістичного напрямку. Десятки замовлень виконав наш земляк у галузі декоративної скульптури. Його руками створено чимало пам’ятників на братських могилах воїнів, які загинули в роки Другої світової війни. Писав портрети сучасників. Учасник республіканських виставок з 1945. За бойові і трудові заслуги П. М. Бондаря нагороджено багатьма медалями.

Інтернет-ресурс:

Бондар Пилип Мусійович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hnlib.vn.ua/?page_id=1382 (дата звернення: 17.07.15), вільний. – Назва з екрана.

Бондар Пилип Мусійович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.kharkov.vbelous.net/ukrain/artists/bondar.htm (дата звернення: 17.07.15), вільний. – Назва з екрана. 

15 175 років тому (15.11.1841) у с. Костянтинівка Липовецького р-ну відкрито школу.

Література:

Роговий, О. Село Костянтинівка Липовецького району : [про історію села] / О. Роговий // Пульсуючі джерела. – 2009. – 23 квіт. – С. 3 ; 14 трав. – С. 4. 

• 80 років тому народився Микола Гнатович Лабінський (15.11.1936, м. Ольгопіль, нині село Чечельниц. р-ну), український театрознавець, упорядник енциклопедичних довідників. Закінчив Київський театральний інститут ім. І. К. Карпенка-Карого (1962). Працював у Міністерстві культури УРСР, Комітеті у справах преси (з 1968), в Музеї театрального мистецтва УРСР. З 1974 – старший науковий редактор, керівник творчої групи у видавництві «Українська енциклопедія». Один із співавторів енциклопедичних довідників: «Митці України» (1992), «Мистецтво України» (1997),  «Шевченківські лауреати: 1962–2001» (2001), «Шевченківські лауреати: 1962–2007» (2-ге вид., допов., 2007). Дослідник творчості Леся Курбаса. Лауреат премій імені Івана Котляревського, Леся Курбаса. Член Спілки театральних діячів. Член НСЖУ.

Література та інтернет-ресурс:

Шевченківські лауреати, 1962–2012 : енцикл. довід. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський ; вступ. слово Б. І. Олійника. – 3-тє вид., змін. і допов. – Київ : Криниця, 2012. – 864 с. : портр.

Шудря, М. Сім миттєвостей із семи десятиліть : [про М. Г. Лабінського] / М. Шудря // Укр. культура. – 2006. – № 11. – С. 36-37 : портр.

Шудря, М. Поруч з корифеєм : [про М. Г. Лабінського, укр. театрознавця] / М. Шудря // Літ. Україна. – 2011. – 8 груд. – С. 15.

Гальчак, С. Із доробку шевченкознавців [зокрема М. Г. Лабінського]  /С. Гальчак // Український Прометей Т. Г. Шевченко і Вінниччина / С. Гальчак. – 2013. – С. 55–58.

Лабінський Микола Гнатович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Лабінський_Микола_Гнатович (дата звернення: 19.06.15), вільний. – Назва з екрана. 

17 65 років від дня народження Тетяни Омелянівни Цвігун (17.11.1951, с. Мелешків Гайсин. р-ну), культосвітнього працівника, фольклориста, директора Вінницького обласного центру народної творчості, заслуженого працівника культури України (2001). 1975 р. закінчила Київський державний інститут культури. Пов’язала свою долю з Вінницьким обласним центром народної творчості, пройшовши шлях від методиста з фольклору до директора (з грудня 1999 р.). Відома як виконавиця народних пісень, що володіє природним самобутнім голосом багатого тембру. Вона активно займається краєзнавством, вивченням розвитку культури на Поділлі. Автор ряду культурологічних проектів, акцій, всеукраїнських свят, фестивалів, що сприяють збереженню і розвитку культури Вінниччини, зокрема фольклорної спадщини. Ось лише декілька прикладів: більше 20 років відбувається обласне свято фольклору, а з 2001 – Всеукраїнський конкурс автентичної пісні на приз Гната Танцюри; започатковано в столиці унікальний проект «Мистецтво одного села»; проводяться всеукраїнські свята «Українська витинанка», «Подільський оберіг», «Струни вічності», «Пісенні крила сивої зозулі», засновано при ОЦНТ видання «Світлиця» та ін. Відзначена багатьма нагородами, зокрема орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Література:

Цвігун, Т. «Наші плани у Божих руках» : [інтерв’ю з дир. ОЦНТ Т. Цвігун про її шлях на ниві культури] / Т. Цвігун ; записала Г. Волошенюк // Світлиця. – 2011. – № 4. – С. 9–13 : кольор. іл.

Цвігун, Т. Квітчастий український оберіг : [обл. фольклор. свято ім. Г. Танцюри відбулося в c. Зятківці Гайсин. р-ну] / Т. Цвігун // Світлиця. – 2014. – № 2. – С. 1–5 : кольор. фот.

Сторожук, В. П. Цвігун Тетяна Омелянівна : [біогр. довід.] // Вінниччина фольклорна : довідник / уклад.: А.М. Подолинний, Т. О. Цвігун. – Вінниця, 2004. – С. 83 : фот.

Вітаємо з ювілеєм директора ОЦНТ Т. О. Цвігун : [привітання колег з нагоди 60-річчя від дня народж.] // Світлиця. – 2011. – № 4. – С. 14–18.

Подолян, І. Берегиня подільських скарбів : [про дир. Вінниц. ОЦНТ Т. О. Цвігун // Трибуна праці. – 2014. – 8 квіт.

Тетяна Цвігун, заслужений працівник культури та кавалер ордена княгині Ольги: «Українську державу врятує культура» : [очолюваний Т. Цвігун ОЦНТ відзначив 75-річчя] // Вінничанка. – 2015. – № 1. – С. 6–9 : кольор. фот. 

19  85 років від дня народження Галини Степанівни Сірої (19.11.1931, с. Вільшанка, нині Чуднів. р-ну Житомир. обл. – 13.01.2016 р., м. Ямпіль), агронома, поетеси, заслуженого працівника культури України (1985). В 1962–1987 рр. була директором Ямпільського радгоспу. Друкуватися почала з 1955 р. Авторка кількох поетичних збірок: «Над колискою долі» (1982), «Вереснева весна» (1988), «Серця вічний неспокій» (2006), «Підкова на щастя» (2011); книги «Паростки у вічність» (2014). Ряд її віршів покладено на ноти. Поетеса також писала музику до власних віршів, виступала як співачка. Окремі твори Г. С. Сірої перекладено російською мовою.

Література:

Галина Сіра : [поетеса, є корот. біографія, вірші] // Миле серцю Поділля : поетич. антол. / уклад. В. Сторожук. – Вінниця, 2006. – С. 15–16.

Сіра, Г. Вони бували у Ямполі : [про зв’язок видат. діячів з Ямпільщиною] / Г. Сіра // Ямпіл. вісті. – 2008. – 14 листоп.

Її ж. Право на любов : [добірка віршів, корот. біогр. дані] / Г. Сіра // Вінниц. край. – 2011. – № 2. – С. 11–13 : фот.

Її ж. Донька землі, що родить хліб і мрію: портретні замальовки про аж ніяк не сіре життя Г. Сірої : [інтерв’ю з Г. Сірою] / Г. С. Сіра // Вінничанка. – 2013. – № 6. – С. 12–14 : кольор. фот.

Волошенюк, І. «Підкова» на щастя : [про Г. Сіру] / І. Волошенюк  // Літо приємних зустрічей  : худож.-докум. повість / І. Волошенюк. – Київ, 1981. – С. 3–8.

Скрипник, В. Галина Сіра не тільки плекала сади, а й оспівувала їх / В. Скрипник // Голос України. – 2012. – 4 січ. С. 11.

• 70 років від дня народження Миколи Федоровича Романова (19.11.1946, м. Іллінці), культуролога, організатора і діяча культури на Вінниччині, заслуженого працівника культури України (1997), нині керівника Іллінецького культурно-просвітницького об’єднання «Калинове гроно» (див. розширену довідку в кінці місяця). 

20 85 років тому народився Михайло Федорович Друкований (20.11.1931, с. Ометинці Немирів. р-ну), гірничий інженер, доктор технічних наук (1965), професор (1968), академік Української академії наук та Академії будівництва України. Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут (1956), де відтоді й працював до 1962 р. Протягом 1962–1974 рр. – робота в Інституті геотехнічної механіки НАН на посадах завідуючого лабораторії, завідуючого відділом та першого заступника директора інституту. В 1974–2007 рр. працював у Вінницькому національному технічному університеті на посадах завідувача кафедри, декана та заступника директора інституту, з 2007 р. працює професором кафедри процесів та обладнання переробних та харчових виробництв Вінницького національного аграрного університету. За період роботи в навчальних закладах опублікував більше 350 наукових праць, з них – 54 підручники, монографії, довідники та навчальні посібники. Отримав 62 авторських свідоцтва та патенти. Значна кількість наукових праць та винаходів впроваджена в народне господарство зі значним економічним ефектом. Основні напрямки наукової діяльності: розробка екологічно чистих будівельних матеріалів; сучасних екологічно чистих біопалив; технології та техніки переробки біомаси в біогаз та органічні добрива; теорії піролізного горіння та піролізних котлів. Підготував 5 докторів наук та 56 кандидатів наук. Є відмінником освіти України. Має ряд державних нагород. У 1990 р. Американським біографічним інститутом визнаний «Людиною року», в 2000 р. Оксфордським університетом – «Людиною другого тисячоліття».

Інтернет-ресурс:

Друкований Михайло Федорович [Електронний ресурс] // Вінниц. нац. аграр. ун-т. – Електрон. текст. дані. – Вінниця, 2010-2013. – Режим доступу: www.nsf/563c13da32f6285ec22575a00045974e/b6b39b5a745c3b86c22577ac00488606?OpenDocument (дата звернення: 13.08.2015), вільний. – Назва з екрана.

Друкований Михайло Федорович – База патентів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.uapatents.com/patents/drukovanijj-mikhajjlo-fedorovich (дата звернення: 13.08.2015), вільний. – Назва з екрана. 

21 День народження Володимира Максимовича Перепелюка (21.11.1910, с. Боришківці Хмельниц. обл. – 03.07.2000, смт Вороновиця Вінниц. р-ну), українського кобзаря, фольклориста, письменника. Довгий час жив і працював у смт Вороновиця, де й похований. На вшанування пам’яті В. М. Перепелюка тут раз у два роки проводиться обласне свято кобзарського мистецтва «Струни вічності», а кожні 5 років у Вінниці проходить за такою ж назвою Всеукраїнський фестиваль. 

Література:

Перепелюк, В. М. Вийшов кобзар з Поділля / В. Перепелюк. – Вінниця : Консоль, 2010. – 276 с. : іл.

Перепелюк, В. М. Кобзарські щоденники Володимира Перепелюка, 1951–1955 рр. / В. Перепелюк ; підгот. Г. Волошенюк. – Вінниця : Балюк І. Б., 2014. – 348 с. : фот.

Волошенюк, Г. Тарас Шевченко і Володимир Перепелюк : [про кобзаря В. М. Перепелюка] / Г. Волошенюк // Світлиця. – 2014. – С. 56–58. – (Спец. вип.).

Терен, Н. Вийшов кобзар із Поділля : [про кобзаря-бандуриста В. Перепелюка] / Н. Терен // Вінниц. газ. – 2014. – 7 листоп. – С. 10.

Дем’яненко, В. Лунали «Струни вічності» : [про обл. фестиваль кобзар. мистецтва «Струни вічності»] / В. Дем’яненко // Поділ. зоря. – 2014. – 20 листоп. – С. 4. 

• 90 років від дня народження Олександра Петровича Доценка (21.11.1926, м. Хмільник – 19.02.1991, м. Одеса), лікаря, доктора медичних наук (1968), професора (1971). Закінчив Вінницький медичний інститут (1951). Працював лікарем. Від 1957 р. працював (з перервою) в Одеському медичному інституті. Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1990).

Література:

Білоконенко, С. П. Доценко Олександр Петрович / С.П. Білоконенко, В. Є. Маляренко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2008. – Т. : Дл-Дя. – С. 359 ; Електрон. версія. – Режим доступу: esu.com.ua/search_articles.php?id=21136 (дата звернення: 22.08.2015), вільний. – Назва з екрана. 

• 80 років від дня народження Михайла Васильовича Карпанюка (21.11.1936, с. Немерче Мурованокуриловец. р-ну), архітектора, майстра різьблення на дереві, члена НСМНМУ.

Література:

Шевченко, Є. І. Карпанюк Михайло Васильович : [архітектор, майстер різьблення на дереві] / Є. І. Шевченко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – К., 2012. – Т. 12 : Кал-Киї. – С. 354 : портр. 

• Третя річниця (21.11.2013) початку Революції гідності в Україні. Відповідно до Указу Президента України щорічно 21 листопада відзначається День Гідності та Свободи. Він був встановлений з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 р. та в листопаді 2013 р. – лютому 2014 р. постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору. Понад 100 наших співвітчизників віддали за це свої життя.

Література та інтернет-ресурс:

Про День Гідності та Свободи [Електронний ресурс] : Указ Президента України від 13.11.2014 № 872/2014 // Президент України Петро Порошенко : офіц. інтернет-представництво. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/18441.html (дата звернення: 22.08.2015), вільний. – Назва з екрана.

Революція гідності: хроніка остан. подій : [в Україні, на Вінниччині] // Поділ. край. – 2014. – 28 лют. – С. 1.

Кучер, О. Рік боротьби за право бути вільними і сильними. Рік після Майдану можна оцінювати по-різному: він приніс багато смертей і горя, але, водночас, загартував укр. народ, на- вчивши його твердо стояти за себе і свою свободу / О. Кучер // Місто. – 2015. – 18 лют. – С. 5.

Конончук, О. Рік війни за Незалежність : [про Революцію гідності] / О. Конончук // Поділ. край. – 2015. – 20 лют. – С. 2 : іл.

Євромайдан [Електронний ресурс] : [хроніка подій] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Євромайдан (дата звернення: 22.08.2015), вільний. – Назва з екрана.

Революція гідності  [Електронний   ресурс] : [хроніка подій] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Революція_гідності (дата звернення: 22.08.2015), вільний. – Назва з екрана.

22 90 років від дня народження Лариси Порфирівни Решоткіної (22.11.1926, м. Нікополь Дніпропетров. обл.), педіатра, доцента (1964), доктора медичних наук (1969), професора (1969), відмінника охорони здоров’я. Закінчила з відзнакою Чернівецький медичний інститут (1949), де й працювала до 1966 р. Завідувач кафедри педіатрії Івано-Франківського медичного інституту (19661973). Завідувач кафедри пропедевтичної і факультетської педіатрії Вінницького медичного інституту (1973–1992), з 1992 р. – професор кафедри педіатрії цього ж ВНЗ. Протягом 2004–2011 рр. – професор кафедри післядипломної освіти за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина», цикл «Педіатрія». Упродовж багатьох років була консультантом у відділеннях з найбільш важким контингентом хворих: анестезіології та інтенсивної терапії, патології новонароджених і  недоношених, патології дітей раннього віку. Зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної педіатрії та неонатології. Автор понад 130 наукових праць, 2 монографій, численних методичних рекомендацій для педіатрів. Відзначена державними нагородами.

Література:

Решеткина, Л. П. Педиатрическая служба в свете реформы здравоохранения на современном этапе / Л. П. Решеткина // Новости медицины и фармации. – 2013. – № 18. – С. 16.

Вінницький державний медичний університет ім. М.І. Пирогова : матеріали з історії ун-ту / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – Зі змісту: [Про Л. П. Решоткіну]. – С. 154, [248: фот.].

Лариса Порфирівна Решоткіна : [про неї] // Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина. – 2011. – Т. 1, № 2. – С. 168–169.

Лариса Порфирівна Решоткіна : (До 85-річчя від дня народж.) // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 2012. – Том 74, № 1. – С. 62.

23 День народження Родіона Андрійовича Скалецького (23.11.1899, с. Михайлівка, нині Бершад. р-ну – 22.03.1984, Київ), українського композитора, хорового диригента, фольклориста. Був організатором і керівником численних хорів на Вінниччині. З музичним світом обласного центру пов’язав майже  30 років свого життя. В обласному будинку народної творчості керував секцією самодіяльних композиторів. З 1959 р. – відповідальний секретар Вінницького відділення Музично-хорового товариства України. Автор майже 600 пісень, переважно хорових. На вшанування пам’яті митця у Бершаді щорічно проводиться фестиваль вокально-хорового мистецтва, присвячений Р. А. Скалецькому. Його іменем у Вінниці названо вулицю.

Література:

Машевцев, А. Пісенний вінок композитора : [про творчий шлях композитора Р. Скалецького] / А. Машевцев // Вінниц. відом. – 2008. – 21 трав. – С. 11 : фот.

Погончик, Г. Незнищенна пісня Скалецького : [до 110-ї річниці від дня народж. славет. земляка] / Г. Погончик // Вінниччина. – 2009. – 25 листоп. – С. 4 : фот.

Шевчук, Ф. Пам’ятник композитору Скалецькому відкрито днями в Бершаді / Ф. Шевчук // Вінниччина. – 2011. – 25 листоп. – С. 8 : кольор. фот.

Носальський, О. І. Слово про Родіона Скалецького / О. І. Носальський // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2014 року : хронол. довід. / уклад.: О. Ю. Антонюк, Г. М. Авраменко ; Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2013. – С. 271–275. 

24 210 років від дня народження Олекси Петровича Стороженка (24.11.1806, с. Лисогори, нині Ічнян. р-ну Чернігів. обл. – 18.11.1847, м. Брест), українського письменника, нащадка старовинного козацького роду. Майже 30 років свого життя віддав військовій службі. У 1820-х роках полк, у якому служив Стороженко, стояв неподалік від Тульчина. Враження того часу відбилися в його оповіданні «Кіндрат Бубненко-Швидкий», в основу якого лягли спогади про особисте знайомство з живими сучасниками Гонти  і Залізняка. В оповіданні «Голка» зображено портрет самодура-магната Потоцького, який жив у Тульчині і прославився свавіллям не тільки над селянами, але й над біднішою шляхтою.

Література:

Олекса Стороженко : [про творчість укр. письменника та його зв’язки з Поділлям] // Подільські криниці : хрестоматія з літ. рід. краю / уклад. А. М. Подолинний. – Вінниця, 2006. – Вип. 3. – С. 4–35 : фот.

Пойда, О.А. Олекса Стороженко : (нарис життя і творчості) / О. Пойда. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2008. – 240 с. : портр.

Шевчук, В. Феномен Олекси Стороженка : [про укр. письменника. У 1820-х рр. перебував у Немирові, Тульчині, Брацлаві] / В. Шевчук // Пам’ять століть. – 2009. – № 3–4. – С. 276–281. 

25 90 років тому народився Олександр Андрійович Правдюк (25.11.1926, м. Вінниця – 22.07.1994, м. Київ), український музикознавець, доктор мистецтвознавства (1984), фольклорист. Закінчив Львівську консерваторію (1954 р.). З 1957 р. працював в ІМФЕ. Основні праці: «Ладові основи  української народної музики» (1961), «Пісні великого Кобзаря» (1964), «Т. Г. Шевченко і музичний фольклор України» (1966), «Українська музична фольклористика» (1978), «Міжнаціональні зв’язки в музичному фольклорі» (1982). Написав ряд вступних статей та наукових коментарів до музикознавчих збірників.

Література та інтернет-ресурс:

Правдюк, О. А. Т. Г. Шевченко і музичний фольклор України / О. А. Правдюк. – Київ : Наук. думка, 1966. – 240 с. : іл., ноти. – Бібліогр. у підряд. прим.

Українські народні пісні : записи пожовтневого часу / упоряд. О. А. Правдюк ; АН УРСР; Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. – Київ : Наук. думка, 1991. – 288 с.

Олександр Андрійович Правдюк : [корот. біогр.] [Електронний   ресурс]. – Режим доступу: http://www.pisni.org.ua/persons/1363.html (дата звернення: 14.05.15), вільний. – Назва з екрана. 

• 65 років від дня народження Жанни Віталіївни Дмитренко (25.11.1951, с. Носівці Гайсин. р-ну), педагога, відмінника освіти України, поетеси, культуролога, журналіста. Закінчила філологічний факультет Вінницького державного педагогічного інституту та аспірантуру при Київському національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова. Вчителювала у с. Витава (нині у складі м. Гнівань Тиврівського р-ну), працювала учителем та директором Гніванської школи № 3, методистом кабінету української мови Інституту післядипломної освіти учителів, заступником голови Тиврівської райдержадміністрації. Нині – провідний методист Вінницького обласного центру народної творчості. Без її участі не проходить жодне обласне свято. Вона – лауреат обласного літературного конкурсу «З Кобзарем по життю». Депутат обласної Ради 5 скликання. Автор цілої низки поетичних збірок.

Література:

Дмитренко, Ж. Витава : поезії / Ж. Дмитренко. – Вінниця : Кн.-Вега, 2008. – 144 с.

Її ж. Дорогі мої земляки : твори : у 5 т. Т. 1–5 / Ж. Дмитренко. – Вінниця, 2010–2013.

Її ж. Коли у гості сходяться роки... : [біогр. нарис про власний жит. і твор. шлях] / Ж. Дмитренко // Світлиця. –  2011. – № 4. – С. 33–38 : кольор. іл.

Куций, Л. Творчі райдуги Жанни Дмитренко : [в приміщенні Вінниц. обл. краєзнав. музею відбувся її твор. вечір] / Л. Куций // Вінниччина. – 2014. – 17 січ. – С. 8 : кольор. фот. 

27 115 років тому народився Михайло Орест (Михайло Костянтинович Зеров) (27.11.1901, м. Зіньків, тепер Полтав. обл. – 13.03.1963, м. Мюнхен, Німеччина; 20.06.1994 перепоховано в Києві), український поет, перекладач. Під час фашистської окупації Вінниці редагував місцеву газету «Вінницькі вісті».

Література:

Заславський, І. Поет, брат поета : [згадується про перебування М. Ореста у м. Вінниця в період фашист. окупації] / І. Заславський // Дивослово. – 1997. – № 5-6. – С. 12–15.

Подолинний, А. М. Михайло Орест / А. М. Подолинний // Жити Україною : ст., рец., есе / А. М. Подолинний. – Вінниця, 2007. – С. 137–140.

Василенко, В. Утрачений рай Михайла Ореста / В. Василенко // Вінниц. газ. – 2012. – 17 серп. – С. 13. 

• 30 років тому (27.11.1986) на залізничному вокзалі Козятин-1 встановлено монумент паровозу.

Література:

Вельгус, С. Ода паровозу : вірш / С. Вельгус // Вісн. Козятинщ


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2016 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. 2016 року виповнюється:
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. В усьому хочеться дійти самої суті...
  5. Лютий
  6. Іван Коваль – волею долі художник
  7. Я щасливий, що живу, жив, віддавав своє серце людям...
  8. Березень
  9. Високе літо березневої душі
  10. Квітень
  11. Коли Чорногузу боляче – Гоголь ще раз перевертається в домовині…
  12. Від «золотої кельми» до «золотого пера»
  13. Чорнобиль у нашій свідомості, в серці, думках
  14. Травень
  15. Перекладач, журналіст і трішки поет…
  16. Лицар, що ніколи не розлучавсяз блокнотом і олівцем…
  17. Літописець епохи
  18. Червень
  19. Широцький Костянтин Віталійович
  20. Липень
  21. На крилах божої наснаги
  22. Серпень
  23. Вересень
  24. Жовтень
  25. Один із «грона нездоланних співців»
  26. «Я мушу встигнути...»
  27. Листопад
  28. Осіннє золото Миколи Романова
  29. Грудень
  30. Томаш Падурра – польсько-український лірник
  31. Данило Кирилович Заболотний

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше