ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2016 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

КВІТЕНЬ 

1          100 років від дня народження Володимира Володимировича Шестака (01.04.1916, м. Жмеринка – 29.11.1984, м. Вінниця), українського театрального діяча, актора і режисера, заслуженого артиста Української РСР (1967), заслуженого діяча мистецтв УРСР (1978), засновника Вінницького театру ляльок, члена Міжнародної організації лялькарів (UNIMA) (1966). Навчався у Всеукраїнському інституті торговельної кооперації в Харкові (1936). 1937 р. вступив на Вищі режисерські курси при Державному Центральному театрі ляльок (ДЦТЛ) С. Образцова у Москві. Закінчивши навчання, в 1938 р. повернувся у Вінницю і очолив театр ляльок, яким незмінно керував протягом 40 років. Він поставив більше 100 вистав, створив вінницьку школу ляльководіння, відкрив і виплекав багато яскравих особистостей, серед яких – актори, режисери, які протягом десятиліть запроваджували традиції лялькарства на Вінниччині, творили славу Вінницького академічного обласного театру ляльок. Під його керівництвом творчий колектив не раз удостоювався всесоюзних і республіканських відзнак. Вінницький театр був чи не єдиним сценічним закладом для юних глядачів, який дотримувався одномовності. В.В. Шестак зробив неоціненний особистий внесок у розвиток театрального мистецтва Вінниччини, сприяв розвитку мистецтва театру ляльок в Україні. Відтинок післявоєнної історії театру, очолюваного Володимиром Володимировичем (до 1980 р.), традиційно називають «Епохою Шестака». Враховуючи визначний внесок театрального діяча в організацію і творчість Вінницького обласного театру ляльок, його 40-річну подвижницьку працю у цьому театрі, колектив мистецького закладу сподівається на присвоєння йому імені Володимира Шестака.

Література та інтернет-ресурс:

Шестак, В. Сьогодні у ляльковому театрі / В. Шестак // Вінниц. правда. – 1970. – 29 квіт.

Шестак Володимир Володимирович // Митці України : біогр. довід. / за ред. А.В. Кудрицького. – Київ, 1997. – С. 650.

Мельник, Л. Володимир Володимирович Шестак : творчий шлях / Л. Мельник, П. Горбанський. – Вінниця, 1999. – 17 с. ; Електрон. версія. – Режим доступу: http://puppets.vn.ua/images/files_pdf/shestak.pdf  (дата звернення: 27.01.15), вільний. – Назва з екрана.

Коломієць, Р.Г. «Золотий ключик до країни щастя» / Р.Г. Коломієць. – Вінниця : Кн.-Вега, 2008. – 192 с. : іл. – Зі змісту: Феномен театру Шестака. – С. 29-38 ; Кульмінація і занепад. – С. 39-50.

Ніколюк, М. Талант і доброта : [спогади про В.В. Шестака] / М. Ніколюк. – Вінниця, 2004. – 15 с. ; Електрон. версія. – Режим доступу: http://puppets.vn.ua/images/files_pdf/talant_dobrota.pdf (дата звернення: 27.01.15), вільний. – Назва з екрана. 

2         85 років тому народився Володимир Тадейович Вільчинський (02.04.1931, с. Федорівка Шаргород. р-ну), агроном, заслужений працівник сільського господарства України, Герой Соціалістичної Праці, кавалер трьох орденів Леніна та інших високих відзнак, почесний громадянин Хмільницького району (2003). У 1965 р. закінчив агрономічний факультет Української сільськогосподарської академії. З 1968 р. протягом 38 років працював керівником колгоспу «Дружба» с. Уланів Хмільницького району. У 1971 р. колгосп був нагороджений орденом «Знак Пошани», а його голова удостоєний ордена Леніна. Понад 15 років господарство було учасником виставок передового досвіду в Києві та Москві, за високі показники у праці понад 286 колгоспників одержали державні нагороди. Після реформування господарства В.Т. Вільчинський допомагав односельцям організовувати на базі колишнього колгоспу приватну агропромислову фірму. Він обирався членом ЦК КП України, обкому партії, депутатом Вінницької обласної і Хмільницької районної рад, заступником голови селянської спілки СРСР. Був членом комітету Захисту Миру і головою його обласної спілки. Удостоєний відзнаки «За заслуги перед Вінниччиною».

Література та інтернет-ресурс:

Терещук, О. Вільчинський / О. Терещук // Вінниччина. – 2001. – 30 берез. : фот. ; Подолія. – 2007. – 13 лют. : фот.

Дорош, М. 80-та весна Володимира Вільчинського / М. Дорош // Життєві обрії. – 2011. – 1 квіт. – С. 2. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://hm.ua/novosti/current/122 (дата звернення: 27.01.15), вільний. – Назва з екрана.

Дорош, М. Володимир Вільчинський і сьогодні працює заради людей / М. Дорош // Вінниччина. – 2014. – 12 лют. – С. 7 : фот. 

4         100 років тому народився Костянтин Борисович Яцимирський (04.04.1916, с. Пологи тепер Теплиц. р-ну – 25.06.2005, м. Київ), український учений-хімік, академік АН УРСР (1964). Закінчив хімічний факультет Середньоазійського державного університету (м. Ташкент), 1941 р. захистив кандидатську дисертацію. У роки війни К. Яцимирський служив викладачем військово-хімічної справи в Подольському піхотному училищі в м. Іванові. У 1945-1961 рр. наукова і педагогічна діяльність К.Б. Яцимирського була пов’язана з Іванівським хіміко-технологічним інститутом, де він пройшов шлях від асистента до заступника директора. У 1961 р. К.Б. Яцимирського було обрано член-кореспондентом АН УРСР. Працював завідувачем відділу хімії комплексних сполук Інституту загальної та неорганічної хімії АН УРСР. У 1969-1982 рр. професор Яцимирський очолював Інститут фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського АН УРСР. Він сформулював основні положення, завдання фізико-неорганічної хімії. З 1965 р. наш земляк був головним редактором журналу «Теоретическая и экспериментальная химия». Він – доктор honoris causa Вроцлавського університету, почесний член Польського наукового товариства, лауреат премії АН СРСР ім. Л.А. Чугаєва та премії АН УРСР ім. Л.В. Писаржевського. Нагороджений Золотою медаллю ім. Я. Гейровського Чехословацької академії наук. Автор понад 800 наукових праць, у тому числі 19 монографій. Серед його учнів – 12 докторів і 52 кандидати наук. Ім’я вінничанина К.Б. Яцимирського золотими літерами вписано в історію української хімічної науки.

Література та інтернет-ресурс:

Лампека, Я.Д. Константин Борисович Яцимирский / Я.Д. Лампека, Н.К. Давиденко. – Киев : Наук. думка, 1986. – 139 c.

Яцимирський, К. Стежки життя : спогади і роздуми / К. Яцимирський ; підгот. О. Каретникова // Хімія. Біологія. – 2003. – № 17. – С. 4-5 ; № 21. – С. 2-3 ; № 25. – С. 13-14.

Каретникова, О. Життєвий і творчий шлях К.Б. Яцимирського / О. Каретникова // Хімія. Біологія. – 2003.– № 7. – С. 1-3.

Щипалов, Ю.К. Яцимирский Константин Борисович / Ю.К. Щипалов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.isuct.ru/about/hist/golden_fond/html/golden_fond.htm?article=yatsimirskij/ (дата звернення: 30.03.15), вільний. – Назва з екрана. 

5         75 років від дня народження Георгія Івановича Степанюка (05.04.1941, с. Гордіївка Дзержин. р-ну Житомир. обл.), доктора медичних наук (1990), доцента (1983), професора (1992). Випускник Вінницького медичного інституту ім. М.І. Пирогова (1969), якому по закінченні присвятив все своє трудове життя: від аспіранта до професора, завідувача (з 1991) кафедри фармакології. Напрямки наукових досліджень: пошук фізіологічно активних речовин серед різних класів хімічних сполук, придатних для створення нових, більш ефективних та безпечних лікарських засобів для терапії запальних та ішемічних процесів. Автор понад 400 наукових праць, більше 40 авторських свідоцтв та патентів СРСР, України та Росії. Співавтор монографій «Вінборон – лікарський засіб з поліфункціональними лікарськими ефектами» (Вінниця, 2007), «Бензофурокаин в терапии хронического генерализированого пародонтита» (Краснодар, 2013), підручника «Фармакологія» (Київ, 2001), навчальних посібників «Фармакологія. Курс лекцій» (1992, 1998, 2005, 2013), «Pharmacology. General prescriptions» (2010), кількох видань методичних рекомендацій з доклінічного вивчення нових лікарських засобів. Нагороджений медаллю «Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС», знаками «Відмінник охорони здоров’я», «Винахідник СРСР», грамотами Кабінету Міністрів України, Вінницької міської ради, ректорату університету.

Література:

Степанюк Георгій Іванович // Кафедрі фармакології ВНМУ – 70 років / уклад.: Г.І. Степанюк, Н.І. Іванова. – Вінниця, 2007. – С. 52-54 : фот.

Степанюк Георгій Іванович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vnmu.edu.ua/ajax/department/6/teacher/1897  – Дата звернення: 11.03.2015. – Назва з екрана. 

7  60 років тому народилася Тетяна Петрівна Пірус (07.04.1956, м. Вінниця), історик, педагог, етнограф, писанкарка, народна майстриня і поетеса, член обласної організації Союзу українок. Закінчила Вінницький ДПІ, аспірантуру НДІ педагогіки. Протягом 1993-2003 рр. була директором Української дівочої гімназії ім. Лесі Українки у м. Вінниця, запровадила і викладала спецкурс «Подільська писанка». 1997 р. започаткувала міське свято «Великодня писанка», яке згодом набуло статусу обласного, а з 2007 р. – всеукраїнського. Нині Тетяна Петрівна завідує навчально-науковою лабораторією з етнології Поділля Інституту історії, етнології і права ВДПУ ім. М. Коцюбинського. Вона також авторка поетичної збірки «Присягаю» (2004) та дитячої книжки «Дажбожа Україна» (2008), виданих під псевдонімом Зоряна Подолянка.

Література:

Пирус, Т. Винничина – центр писанкарского искусства : [інтерв’ю про розвиток писанкарства на Вінниччині] / Т. Пірус ; бесіду вів І. Хмельницький // Вінниц. реалії. – 2012. – 6 черв. – С. 10 : кольор. фот.

Панчук, Ф. Духовна школа Тетяни Пірус / Ф. Панчук // Панорама. – 2004. – 27 берез. : фот.

Янушкевич, Т. Борщ, каша, третя – кваша : відома на Він-ниччині етнограф Т. Пірус про нар. традиції здор. харчування / Т. Янушкевич // Вінничанка. – 2012. – № 7. – С. 18-19 : кольор. фот.

11  270 років тому (11.04.1746) у Вінниці на Старому місті було завершено спорудження перлини сакрального мистецтва – дерев’яної Свято-Миколаївської (Микольської) церкви. Її засновник – Антон Постельник. Пам’ятка справедливо вважається одним з найкращих зразків подільської народної сакральної архітектури 18 ст. Найбільш цікава її особливість – приземиста галерея по периметру церкви. У ХІХ ст. під церкву підвели кам’яний фундамент, поруч збудували незвичайну дзвіницю, що більше нагадує оборонну споруду. Перший, мурований її ярус характерний для дзвіниць Поділля. Верхні яруси – дерев’яні, каркасної конструкції. Оригінально оздоблена всередині. У народі відома як Козацька церква. У радянські часи в церкві діяв філіал Вінницького краєзнавчого музею. 1970 р. церква і дзвіниця були відреставровані. Нині діючий православний храм Московського патріархату. Як архітектурна цінність оберігається державою.

Література:

Титаренко, В. Молитви дерев’яних храмів : [про дерев’яні церкви Вінниччини] / В. Титаренко // Нар. мистецтво. – 2002. – № 3-4. – С. 23-25 : кольор. фот.

Тут вінчався Іван Богун : [про Миколаївську церкву у Він-ниці] // 20 хвилин. – 2006. – 12 жовт. – С. 6.

Собко, В. Одна з найстаріших духовних перлин : [історія вінниц. храму Святителя Миколи] / В. Собко // Місто. – 2006. – 9 листоп. – С. 3.

Дерев’яна церква у Вінниці // Независим. курьер. – 2012. – 11 лип. – С. 2 : фот. 

•    70 років від дня народження Лариси Павлівни Грінченко (11.04.1946, с. Мовчани Жмерин. р-ну), педагога, заслуженого працівника освіти України, відмінника освіти України. Трудову діяльність розпочала старшою піонервожатою Кацмазівської СШ Жмеринського району (1962-1964). По закінченні філологічного факультету Вінницького ДПІ ім. М. Островського вчителювала у Баланівській СШ Бершадського району (1967-1970), 3 роки була організатором позакласної і позашкільної роботи в Кацмазівській СШ (1970-1973). З 1974 р. – у м. Вінниця: методист (1973-1974), заступник директора з навчально-виховної і методичної роботи (1974-1985), директор Палацу дітей та юнацтва ім. Л. Ратушної (1985-2012). Депутат Вінницької міської ради (1989-2001). Нагороджена грамотами міських та обласних органів влади, Премією Верховної Ради України, Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, нагрудним знаком Міністерства освіти і науки України «Софія Русова». Визнана «Людиною року-2001» м. Вінниця в номінації «Громадський діяч року».

Література:

Ващенко, А. По праці і честь : [про Л.П. Грінченко] / А. Ващенко // Вінниц. правда. – 2008. – 26 січ. – С. 2. : фот.

Скрипник, В. Вінничанка отримала 20 тисяч гривень від Верховної Ради : дир. Палацу дітей та юнацтва Л. Грінченко стала кращою серед освітян / В. Скрипник // RIA. – 2008. – 6 лют. – С. 10.

Степанов, В. Отримала премію разом з онуком : [про лауреата педагогіч. премії за 2007 р. Л. Грінченко] / В. Степанов // Голос України. – 2008. – 7 берез. – С. 12 : фот. 

14   70 років тому народився Андрій Володимирович Чебикін (14.04.1946, м. Гайсин), педагог, художник-графік, професор (1985), ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА) (1989), народний художник України (1992), дійсний член (академік, 1996), президент Національної академії мистецтв України (1997), лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2007). Працює в галузі станкової і книжкової графіки, монументального мистецтва. Учасник вітчизняних і міжнародних виставок образотворчого мистецтва в Австрії, Канаді, Росії, США, Фінляндії, Франції, Японії. Найвідоміші роботи: графічні серії «Село Обрадове» (1970), «Солдатські будні» (1972-1973), «Космічні офорти» (1976), «Всесвіт» (1979-1980), «Космос – Земля» (1986); ілюстрації до літературних творів І. Франка, Л. Вишеславського, Н. Гнатюк, П. Грабовського, І. Драча, Б. Олійника, В. Простопчука, Г. Чубач (1977-1990); серія гобеленів для інтер’єрів Донецького академічного театру опери та балету ім. А. Солов’яненка (1994-1995); цикли станкових рисунків та акварелей (1987-2011). За цикл художніх робіт «Кримські мотиви», «Жіночі образи», «Зів’яле листя» за І. Франком 2007 р. наш земляк став лауреатом Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка. Твори А.В. Чебикіна зберігаються в Національному художньому музеї України, Державній Третьяковській галереї (Москва), музеях і приватних колекціях в Україні, Росії, інших країнах. Має багато державних нагород і відзнак.

Література та інтернет-ресурс:

Чебикін, А. Андрій Чебикін: «Я роблю все через поняття «народний художник» : [інтерв’ю акад., нар. худож. України] / А. Чебикін ; запис. О. Галіза // Вінниц. відом. – 2007. – 17 трав. – С. 9.

Чебикін, А. Іти в ногу з часом : [бесіда] / А. Чебикін, запис. М. Дьомін // Укр. культура. – 2009. – № 2. – С. 18-19 : фот.

Зонова, І. Музей родини Чебикіних у Гайсині : [про відкриття єдиного в Україні родин. музею худож. Чебикіних] / І. Зонова // 33-й канал. – 2011. – 29 черв. – С. 13 : портр.

Чебикін Андрій Володимирович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://academia.gov.ua/sites/Chebykin/Chebykin.htm   (дата звернення: 30.03.15), вільний. – Назва з екрана.

Чебикін Андрій Володимирович [Електронний ресурс] : офіц. сайт. – Режим доступу: http://www.chebykin.kiev.ua/ (дата звернення: 28.03.15), вільний. – Назва з екрана. 

15   80 років тому народився Олег Федорович Чорногуз (15.04.1936, с. Янів, нині Іванів Калинів. р-ну), український прозаїк, журналіст, заслужений діяч мистецтв України (1996), член НСЖУ (1960), НСПУ (1963) (див. розширену довідку в кінці місяця). 

•    75 років від дня народження Михайла Михайловича Мігріна (15.04.1941, м. Вінниця), живописця, скульптора. У 1974 р. закінчив Московське вище художньо-промислове училище (Строганівське), відділення монументально-декоративного живопису. З 1988 р. – учасник обласних, республіканських та всесоюзних виставок. Мав персональні виставки. Працює в галузі станкового живопису та скульптури. Основні твори: «Скорбота» (1980), «Захист» (1980), «Їхав козак на війноньку» (1995), «Прощання» (1995), «Корабель» (2006), «Пам’ять» (2006), «Погляд» (2007). Член НСХУ (1992). Твори митця зберігаються у приватних вітчизняних та зарубіжних колекціях.

Література:

Мігрін Михайло Михайлович // Мистецтво Вінниччини : альбом. – Вінниця, 2006. – С. 48. – (Краса України Поділля).

Мігрін Михайло Михайлович // Вінницький вернісаж : альбом : вист. тв. митців Вінниччини… – Вінниця, 2010. – С. 66-67. – (Краса України Поділля).

Мігрін Михайло Михайлович // Вінниччина історична в образотворчому мистецтві : альбом. – Вінниця, 2011. – С. 128-129. 

16           200 років тому народився Денис (Діонізій) Федорович Бонковський (16.04.1816, с. Вороновиця, нині смт Вінниц. р-ну – 30.08.1881, м. Богуслав), поет, композитор. Він – один з найпопулярніших польських авторів, які писали українською мовою. Д. Бонковський – автор текстів і мелодій пісень «Гандзя», «Гнів Ганзі, цяці-молодички», «Козак Воля», «Нудьга козача», «Тропак», тексту пісні «Нема ж мені чого треба», мелодії до вірша Т.Г. Шевченка «Нащо мені чорні брови» та ін. Деякі вірші поета покладені на музику іншими композиторами. 1869 р. опублікував статтю «Про музику народних пісень», у якій простежив особливості українського музичного фольклору.

Література:

Подолинний, А.М. Бонковський Денис Федорович : [корот. біогр. довід. про авт. пісен. тв. Д.Ф. Бонковського] / А.М. Подолинний // Вінниччина фольклорна : довідник / уклад.: А.М. Подолинний, Т.О. Цвігун. – Вінниця, 2004. – С. 9 : фот.

Бондарчук, М. Поет і композитор із селища Вороновиця : [Д.Ф. Бонковський] / М. Бондарчук // Поділ. зоря. – 2005. – 15 груд. – С. 12.

Мельник, О. Авторська пісня, що стала народною [зокрема є матеріали про укр. поета і композитора-аматора другої пол. ХІХ ст. Д.Ф. Бонковського] / О. Мельник // Укр. газ. – 2007. – 13-19 груд. – С. 8.

•             100 років тому народився Опанас Гнатович Свинар (16.04.1916, с. Іванів Калинів. р-ну – 09.08.1979), Герой Радянського Союзу. Відзначився в бою в районі села Ганнівка на Дніпропетровщині; відбиваючи ворожі контратаки, особисто підбив 6 танків.

Література:

Овеянные славой имена: Герои Сов. Союза – уроженцы Винничины : [сборник]. – 2-е изд., переработ. и доп. – Киев : Маяк, 1989. – 310 с. – Из содержания: И один в поле воин : [про бойовий подвиг Опанаса Гнатовича Свинара]. – С. 81-82 : портр.

Гальчак, С. Герої Поділля: Герої Рад. Союзу – уродженці Вінницької, Тернопільської та Хмельницької областей / С. Гальчак. – Київ : АДЕФ-Україна, 2010. – 232 с. – Зі змісту: Свинар Опанас Гнатович. – С. 175 : портр.

17           65 років від дня народження Федора Васильовича Бурдиги (17.04.1951, с. Сосни Літин. р-ну) – біофізика, доктора біологічних наук (1989), доцента Ліверпульського університету (Англія). Закінчив Чернятинський технікум, Київський університет (1974), де працював асистентом кафедри фізіології людини і тварин (1977-1980), старшим науковим співробітником Інституту фізіології (1980-1990). Від 1990 р. – провідний науковий спеціаліст Інституту біохімії НАНУ. Має наукові дослідження у галузі біохімії, фізіології та фармакології гладеньких м’язів. Вивчає механізми кальцієвого контролю процесів скорочення-розслаблення у структурах м’язів.

Література:

Костерін, С.О. Бурдига Федір Васильович / С.О. Костерін // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 607 : фот. – Бібліогр. в кінці ст. 

19           125 років тому народився Ілля Якович Штаєрман (19.04.1891, м. Могилів-Подільський – 24.12.1962, м. Москва), український математик і механік, професор (1924), доктор фізико-математичних наук (1930), член-кореспондент АН УРСР (1939). 1910 р. закінчив Кам’янець-Подільську чоловічу гімназію. Вже під час навчання в гімназії Ілля проявив глибокий інтерес до математики. Закінчив математичний факультет Університету Св. Володимира (1914), інженерний факультет Київського політехнічного інституту (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут») (1918), де й залишився на викладацькій роботі (1918-1941). Серед його студентів був і Сергій Корольов. У довоєнний період І.Я. Штаєрман викладає також у Київському інституті народної освіти (1918 р.) (тепер Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова), у Військовій інженерній школі (1920-1932), у Київському університеті (1930-1941 рр.). Наукова діяльність Іллі Яковича була плідною та різноплановою, він поєднував її з багатьма службовими обов’язками в Академії наук УРСР: 1920-1934 рр. працював у Комісії прикладної механіки, а у 1934-1943 рр. в Інституті математики. Від 1943 р. працював у Московському інженерно-будівельному інституті. Він – автор близько 90 праць з теорії пружності, прикладної математики та будівельної механіки. Багаторічна педагогічна діяльність Іллі Яковича забезпечила підготовку великої кількості спеціалістів з вищою освітою, які внесли значний доробок у справу розвитку технічного прогресу України.

Література та інтернет-ресурс:

Штаєрман Ілля Якович // Український радянський енциклопедичний словник : у 3 т. – 2-ге вид. – Київ, 1987. – Т. 3. – С. 689.

Левчук, К.Г. Штаєрман Ілля Якович : (до 120-ліття від дня народж.) / К.Г. Левчук, С.Г. Степаненко // Питання історії науки і техніки. – 2012. – № 1. – С. 39-42 ; Електрон. версія. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pint_2012_1_7.pdf  (дата звернення: 25.06.15), вільний. – Назва з екрана.

Штаєрман Ілля Якович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Штаєрман Ілля Якович (дата звернення: 25.06.03.15), вільний. – Назва з екрана. 

•             110 років тому (19.04.1906) було затверджено Статут Подільського товариства «Просвіта», а сам просвітянський осередок був зареєстрований 21 квітня. Перша Подільська «Просвіта» виникла на хвилі національного піднесення революційних подій 1905 р. у Кам’янці-Подільському як спротив русифікаторській політиці царизму та самоусвідомлення прав української нації. Як культурно-освітній феномен «Просвіта» згуртувала навколо себе свідомих українців, поширювала освіту, культуру, формувала національну свідомість серед українського населення. На Вінниччині просвітницький рух почався з містечка Печера Брацлавського повіту, де духовним пастирем був отець Кульматицький, який і очолив перший осередок Товариства. Філією Подільської «Просвіти» в м. Могилів-Подільський керував Йоахим Августинович Волошиновський. У Вінниці перший просвітянський осередок був зареєстрований у березні 1917 р., очолював його Іван Юхимович Озерянський. Свою діяльність Товариство розгорнуло в Народному домі. Тут була бібліотека з читальним залом (просвітяни користувалися нею безкоштовно), кінематограф, для учнів українських гімназій утримувалася їдальня. Артисти театру «Просвіти» грали у виставах за творами Т. Шевченка, П. Мирного, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого та інших. Вінницька «Просвіта» утримувала симфонічний оркестр, опікувалася шкільництвом, мала власну друкарню, звідки вийшло багато україномовних підручників для шкіл, вищих навчальних закладів. Серед основних напрямків діяльності також були краєзнавчі дослідження. Просвітяни видавали навіть щоденну газету «Шлях». Найбільше піднесення «Просвіта» мала у 1918-1919 рр., особливо коли в місті перебували міністерства уряду УНР. З утвердженням радянської влади «Просвіта» була знищена, а її члени репресовані. Відродилася вона лише на зламі 90-х рр. Першим головою відродженої просвітянської організації був відомий вінницький поет А. Бортняк.

Література:

Кульматицький, В. Родовід в історії нашої держави : [до історії вінниц. орг. «Просвіта»] / В. Кульматицький // Поділ. зоря. – 2006. – 7 верес. – С. 10.

Черняк, В.В. Газета «Світова зірниця» – важливе джерело до вивчення діяльності Могилів-Подільської «Просвіти» (1906-1907) / В.В. Черняк // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнав. дослідж. : матеріали XXIІ Всеукр. історико-краєзнав. конф. 22 жовт. 2009 р. – Вінниця, 2009. – С. 33-42.

Філонов, Л. Вінницька «Просвіта» – учора і сьогодні : [іст. віхи] / Л. Філонов, А. Теклюк // Книги з бібліотеки Вінницької «Просвіти» (1917-1920 рр.) у фонді Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва : каталог / уклад. О.В. Сафронова ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2012. – С. 8-13.

Пугач, В. Становлення товариства «Просвіта» на Поділлі на початку ХХ ст. / В. Пугач // Гілея : наук. вісн. – 2013. – № 74. – С. 29-32 ; Електрон. версія. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/gileya_2013_74_10.pdf  (дата звернення: 17.04.15), вільний. – Назва з екрана. 

•             90 років тому народився Анатолій Федорович Косенко (19.04.1926, м. Гайсин – 08.11.2010, м. Київ), фізіолог, доктор біологічних наук (1972), професор (1974). Закінчив Київський медичний інститут (1952), де й працював від 1956 р., обіймаючи різні посади. Вивчав гіпоталамічну регуляцію функцій шлунково-кишкового тракту і кровообігу.

Література:

Горенко, З.А. Косенко Анатолій Федорович / З.А. Горенко // Енциклопедія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 14 : Кол-Кос. – С. 647 : фот.  

20           115 років від дня народження Леоніда Марковича Венгерова (20.04.1901, м. Київ – 28.02.1975, м. Одеса), українського літературознавця, доктора філологічних наук, професора. У 1941-1945 рр. брав участь у підпільно-партизанській боротьбі з фашистами на Вінниччині. Протягом 1944-1946 рр. працював у Вінницькому педінституті (1944-1948), за сумісництвом обіймав посаду заступника директора, потім – головного бібліотекаря обласної бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва. У 60-70-х рр. минулого століття викладав у тодішньому Житомирському педагогічному інституті, залишивши помітний слід у його історії.

Література та інтернет-ресурс:

Венгеров, Л.М. Зарубіжна література (1871-1970). Загальні питання / Л.М. Венгеров. – Київ : Вища шк., 1971. – 298 с.

Його ж. Зарубіжна література (1871-1973) : огляди і портр. / Л.М. Венгеров. – Київ : Вища шк., 1974. – 392 с.

Євченко, Н.В. Венгеров Леонід Маркович (1901-1975) / Н.В. Євченко // Відомі педагоги Житомирщини : нариси про знаних діячів освітян. ниви. – Житомир, 2003. – С. 69-70.

Шинкарук, В. Зірка і смерть Леоніда Марковича Венгерова [Електронний ресурс] / В. Шинкарук. – Режим доступу: http://eprints.zu.edu.ua/4971/1/17_18.pdf (дата звернення: 30.03.15), вільний. – Назва з екрана. 

60 років від дня народження Олександра Васильовича Мозгового (21.04.1956, с. Човновиця Оратів. р-ну), кандидата технічних наук (1990), доцента, відмінника освіти України (2005). Закінчив фізико-математичний факультет Вінницького педагогічного інституту (тепер ВДПУ ім. М. Коцюбинського), у якому і працює з 1980 р. на посадах: старший лаборант, асистент (1981), старший викладач (1991), доцент кафедри фізики і методики навчання фізики, астрономії (1994). Протягом 1991-1997 рр. працював заступником декана фізико-математичного факультету, з 1997-2004 рр. – декан цього факультету. Після утворення Інституту перспективних технологій, економіки і фундаментальних наук у 2004 р. (з 2008 р. перейменований в Інститут математики, фізики і технологічної освіти) працює заступником з навчальної роботи – першим заступником директора інституту. О.В. Мозговий одноосібно і у співавторстві опублікував понад 160 наукових праць у фахових виданнях, зарубіжних журналах. Брав участь у роботі понад 40 конференцій (25 міжнародних, 2 всеукраїнських, 3 міжрегіональних та вузівських), був керівником і організатором багатьох міжнародних науково-практичних конференцій.

Джерело:

Довідка з Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. 

22           120 років тому народилася Марія Іванівна Вязьмітіна (22.04.1896, с. Круподеринці, нині Погребищ. р-ну – 03.04.1994, м. Київ), археолог, мистецтвознавець, сходознавець, кандидат філологічних наук (1922), кандидат історичних наук (1947), лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1980). Закінчила історико-філологічний факультет Київських вищих жіночих курсів (1922), мистецтвознавчий відділ Київського археологічного інституту (1924). Брала участь в археологічних експедиціях у Середній Азії, на Кавказі, у Криму. Досліджувала сарматський Молочанський могильник у Запорізькій області, пізньоскіфське городище та могильник Золота Балка у Херсонській області. Наша землячка була фахівцем у галузях східного й античного мистецтва, сарматської і пізньоскіфської археології. Вперше систематизувала та проаналізувала сарматську культуру України, дослідила історію та культуру пізньоскіфського населення Нижнього Дніпра 2 ст. до н.е. – 2 ст. н.е.

Література та інтернет-ресурс:

Вязьмітіна, М.І. Золота Балка. – Київ : Наук. думка, 1962.

До 95-річчя Марії Іванівни Вязьмітіної // Археологія. – 1991. – № 4.– С. 149-151.

Симоненко, О.В. Вязьмітіна Марія Іванівна / О.В. Симоненко // Енциклопедія сучасної України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С. 243 : Бібліогр. в кінці ст.

Вязьмитина, М.И. Золотобалковский могильник : [монографія]. – Киев : Наук. думка, 1972. – 189 с. ; Електрон. версія. – Режим доступу: http://eknigi.org/istorija/69487-zolotobalkovskij-mogilnik.html  (дата звернення: 28.04.15), вільний. – Назва з екрана. 

24           75 років тому народився Дмитро Степанович Пічкур (24.04.1941, с. Розсохуватка, тепер Катеринопіл. р-ну Черкас. обл.), поет, журналіст, публіцист (див. розширену довідку в кінці місяця). 

25           60 років від дня народження Юрія Анатолійовича Зінька (25.04.1956, с. Скибин, нині в складі с. Яблуновиця Іллінец. р-ну), вченого-історика, кандидата історичних наук (1990), доцента (1995), відмінника освіти України (1997). 1983 р. закінчив історичний факультет ВДПІ ім. М. Островського (тепер Вінницький ДПУ ім. Михайла Коцюбинського), де й залишився працювати. 1990 р. захистив дисертацію. З цього ж року працював викладачем кафедри історії слов’янських народів (тепер кафедра всесвітньої історії). У 1995 р. йому присвоєно вчене звання доцента. Протягом 1993-2004 рр. був заступником декана історичного факультету, з 2005 р. до теперішнього часу – декан-директор Інституту історії, етнології і права. Досліджує різні аспекти історії України та Поділля періоду Другої світової війни. Має понад 150 опублікованих наукових і науково-методичних праць, більше 10 навчально-методичних посібників. Він – відповідальний редактор збірника наукових праць «Вісник Інституту історії, етнології і права» та заступник голови редколегії збірника «Наукові записки Вінницького педуніверситету. Серія: Історія», головний редактор тому «Звід пам’яток історії і культури України. Вінницька область». Ю.А. Зінько – організатор щорічної всеукраїнської Вінницької наукової історико-краєзнавчої конференції та відповідальний редактор збірника наукових праць конференції «Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження», Міжнародної наукової конференції «Україна і Польща: історичне сусідство». Під його керівництвом захищено 3 кандидатські дисертації з історії України.

Література та інтернет-ресурс:

Гальчак, С.Д. Краєзнавці Східного Поділля / С.Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. / С.Д. Гальчак. – Вінниця, 2011. – 874 с. – Зі змісту: Зінько Юрій Анатолійович. – С. 577-580. – Бібліогр. в кінці ст.

Зінько Юрій Анатолійович : [біографія] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vspu.edu.ua/faculty/histor/history_vi_tich.php  (дата звернення: 27.04.15), вільний. – Назва з екрана.

Кордон, В. Юрій Зінько – «Людина року-2009» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://st-gazeta.at.ua/news/jurij_zinko_ljudina_roku_2009/2009-09-05-13 (дата звернення: 30.03.15), вільний. – Назва з екрана. 

26           75 років від дня народження Луїзи Олександрівни Білозерової (26.04.1941, м. Оренбург, Росія – 22.04.2015, м. Вінниця), журналістки, публіциста, краєзнавця, правозахисника, члена НСЖУ. По закінченні факультету журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка працювала у м. Вінниця в редакціях обласних газет, власним кореспондентом газети «Правда Украины», редактором «Вінпрофінформу». Автор ряду путівників про Вінницю. Досліджувала таємниці Вервольфу. Луїза Олександрівна – лауреат обласних журналістських премій ім. К. Гришина та «Золоте перо».

Література:

Білозерова, Л. Вишивальниці з Клембівки / Л. Білозерова. – Одеса : Маяк, 1970. – 28 с. : кольор. іл.

Білозерова, Л. Цей загадковий «Вервольф» : історія, наук. розвідки, таємниці розгадані та адресовані у майбутнє / Л. Білозерова, І. Ткачук. – Вінниця : Едельвейс і К, 2008. – 170 с. – (На допомогу туристу).

Гальчак, С.Д. Краєзнавці Східного Поділля / С.Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. / С.Д. Гальчак. – Вінниця, 2011. – 874 с. – Зі змісту: Білозерова Луїза Олександрівна. – С. 470. – Бібліогр. в кінці ст.

•             50 років тому (26.04.1966) відкрито Липовецьку музичну школу.

Література:

Навроцька, Г. Чарує скрипки звук : [про скрипалів Липовец. муз. шк.] / Г. Навроцька // Липовец. вісті. – 2007. – 26 трав.

Кавун, М. Напівремонтом не обмежились : [про Липовец. дит. муз. шк.] / М. Кавун // Вінниччина. – 2008. – 10 верес. – С. 3.

Островська, Г. Музика торкається душі : [про твор. звіт учителів дит. муз. шк.] / Г. Островська // Липовец. вісті. – 2008. – 11 груд. 

•             30 років тому (26.04.1986) сталася аварія на Чорнобильській АЕС, яка негативно вплинула на екологію та здоров’я населення України, в т.ч. Вінниччини (див. розширену довідку в кінці місяця).

28           60 років тому народився Юрій Якович Пасіхов (28.04.1956, м. Козятин), педагог, новатор освітньої галузі, відмінник народної освіти УРСР (1982), відмінник освіти України (1992), заслужений учитель України (1994), почесний громадянин м. Вінниця. З 1961 р. жив і навчався в с. Чорномин Піщанського району. 1977 р. закінчив Вінницький державний педагогічний інститут. З 1975 р. і до сьогодні працює у фізико-математичній гімназії № 17 м. Вінниця: учитель фізики, учитель фізики та інформатики, а з 2006 р. – заступник директора, завідувач лабораторії інформаційних та комунікаційних технологій, що була створена за його ініціативи та безпосередньої участі. Ю.Я. Пасіхов – автор ідеї проведення на базі ФМГ № 17 щорічних Всеукраїнських Інтернет-олімпіад школярів з базових дисциплін, Всеукраїнських комплексних олімпіад з математики, фізики та інформатики «Турнір чемпіонів». Педагог-новатор підготував велику кількість переможців олімпіад з фізики та інформатики найвищих рівнів, у тому числі й міжнародних. Більше ніж 200 його випускників мають наукові звання, працюють у найбільших наукових центрах України та світу. Юрій Якович – автор публікацій у всеукраїнських фахових виданнях з фізики та інформатики, неодноразовий доповідач на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях. Він – лауреат Державної премії СРСР у галузі освіти ім. Н.К. Крупської (1987), Премії Верховної Ради України у галузі освіти (2014). Нагороджений золотими медалями ВДНГ СРСР та УРСР за розробку авторської моделі комп’ютера (1985). «Соросівський учитель» 1995, 1996, 1997 рр. Нагороджений нагрудним знаком «Василь Сухомлинський» (2006). Переможець конкурсу АПН «Учитель-новатор». Має почесну відзнаку «За заслуги перед містом».

Література:

Барський, М. Юрій Пасіхов – почесний громадянин Вінниці / М. Барський // Вінниц. газ. – 2010. – 3 верес. – С. 2. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Пасіхов Юрій Якович // Независим. курьер. – 2011. – 2 лют. – С. 26 : фот.

Пасіхов, Ю. Чому Юр<


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2016 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. 2016 року виповнюється:
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. В усьому хочеться дійти самої суті...
  5. Лютий
  6. Іван Коваль – волею долі художник
  7. Я щасливий, що живу, жив, віддавав своє серце людям...
  8. Березень
  9. Високе літо березневої душі
  10. Квітень
  11. Коли Чорногузу боляче – Гоголь ще раз перевертається в домовині…
  12. Від «золотої кельми» до «золотого пера»
  13. Чорнобиль у нашій свідомості, в серці, думках
  14. Травень
  15. Перекладач, журналіст і трішки поет…
  16. Лицар, що ніколи не розлучавсяз блокнотом і олівцем…
  17. Літописець епохи
  18. Червень
  19. Широцький Костянтин Віталійович
  20. Липень
  21. На крилах божої наснаги
  22. Серпень
  23. Вересень
  24. Жовтень
  25. Один із «грона нездоланних співців»
  26. «Я мушу встигнути...»
  27. Листопад
  28. Осіннє золото Миколи Романова
  29. Грудень
  30. Томаш Падурра – польсько-український лірник
  31. Данило Кирилович Заболотний

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше