Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва :: Наші видання

ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2016 РОКУ
Хронологічний довідник

«Лицар, що ніколи не розлучавсяз блокнотом і олівцем…»

До 90-річчя від дня народження

Мар’яна Маловського

(20.05.1926-28.12.1993) 

«Жити, щоб малювати» – таке було творче кредо відомого українського художника-графіка, поляка за походженням, Мар’яна Маловського, яке пройшло через усе його життя.

Народився Мар’ян Мартинович Маловський у селянській родині на Вінниччині, у стародавньому містечку Тиврів. Дитинство і юність його минули серед чарівної поетичної природи українського Поділля, овіяного народними легендами, казками та піснями. Це, зрештою, і вплинуло на формування поглядів, уподобань і смаків майбутнього митця. Хист до малювання передався хлопцю від прапрадіда маляра, котрий прибув колись із Польщі реставрувати ікони костьолу на Поділлі, де, у містечку Тиврів, і одружився. Прізвище того було Мальовськи, за сімейними переказами, походило від польського «мальованець», тобто малювати.

Хлопець мріяв учитися малювати, тому не дивно, що кожного разу, коли в Тиврові на ярмарку з’являлися самодіяльні художники, він пильним своїм оком роздивлявся їхні чудові картини. Справжніх художників побачив у 1938 р., коли група київських митців відвідала Тиврів. У складі групи були відомі майстри пензля Борис Іванов, Михайло Гончарук, Микола Сліпченко та професор Одеського художнього інституту Данило Карпович Крайнєв. Тут вони жили і працювали два місяці. Мар’ян зі своїм товаришем Анатолієм Садовим бігали до чарівників пензля і спостерігали, як відбувалось чудодійство. Це були магічні години для майбутнього художника. Повернувшись до своєї оселі, перше, що він спробував намалювати з натури, – сплячого кота. Малюнок було виконано чорним вугликом на комині печі. Мати, коли увійшла знадвору, сказала: «Будемо мати свого маляра». То був перший натурний малюнок. З вибором професії в юнака проблеми не було – знав, що буде художником.

Тільки закінчив сім класів, як почалась війна. Підліток чим міг допомагав групі підпільників. Коли звільнили Тиврів, на початку сорок четвертого року, пішов до військкомату, хоча й не досяг призовного віку. Військком дивлячись на юнака і на його радість промовив: «Міцний хлопчина! Буде з нього кулеметник». Отак з кулеметом і дійшов до столиці Польщі, а потім – до Берліна. За участь у різних операціях мав нагороди. Із олівцем та блокнотом не розлучався, між боями робив замальовки своїх бойових побратимів, реалістичних військових епізодів. Чимало блокнотів зберігаються і донині в Тиврівському музеї та в сімейному архіві (дружина художника – агрохімік і скульптор Роксолана Кардиналовська, син – Роман Мар’янович Маловський, український журналіст, громадський діяч, літературний редактор газети «День», голова Польського національно-культурного товариства «Згода» Федерації організацій польських).

У берлінських боях художник отримав контузію, яка нагадувала про себе до кінця його життя.

Після демобілізації Мар’ян Мартинович працює головним художником Вінницького обласного Палацу піонерів. Та мрія здобути професійну освіту не полишає його, і Маловський вступає до Одеського художнього училища, де навчався у професорів М. Мучника та В. Токарєва. Тут доводилося робити багато замальовок з натури, починаючи зі своїх друзів-студентів і закінчуючи краєвидами та окремими епізодами з життя. Наш земляк влаштовує кілька персональних виставок. Приходить перший успіх – його разом з кількома студентами нагороджують путівками до Москви у Третьяковську картинну галерею. Тут відбулось незабутнє знайомство з шедеврами творів провідних художників світу. Закінчивши училище, Мар’ян Маловський вступає до Київського художнього інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), який закінчив у 1959 р. У художньому інституті він вчився в майстерні відомого графіка, професора Іларіона Плещинського. Учитель, високоінтелігентна та енциклопедично ерудована людина, прищепив юнакові любов до прекрасного та дав досконалу художню освіту. Училище та інститут Маловський закінчив з червоними дипломами. Тому не дивно, що отримав призначення на посаду художника в Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, котрий очолював М.Т. Рильський, з яким пощастило працювати протягом трьох років.

Працював Маловський у галузі портрета, станкової та книжкової графіки, акварельного та масляного живопису. Художник виявив себе як вдумливий, цікавий ілюстратор і графік української класики – творів Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Г. Тютюнника, І. Франка та інших письменників. Для ілюстрацій художник використовував різні графічні техніки – акварель, перо, ліногравюру тощо.

Кожен твір у Маловського мав свою історію. Мар’ян Мартинович гордився, що йому пощастило в житті, на полотні чи білому аркуші паперу, навічно зафіксувати портрети відомих постатей України. Серед них – маршал Р. Малиновський, академік М. Калинович, поети М. Рильський та П. Тичина, письменник П. Панч, композитор Л. Ревуцький, кіномитець О. Довженко, кобзарі Є. Адамцевич та Є. Мовчан, дружина художника, скульптор Роксолана Кардиналовська, з якою він прожив усе життя, та інших. Коли митець хотів створити якийсь твір, то обмірковував це не один день, зважував найменші дрібниці. Так було і з втіленням образів поета-академіка М. Рильського та кіномитця О. Довженка.

Потрібно сказати, що довженкіана стала однією із провідних тем у творчості Мар’яна Маловського. Так, закінчуючи інститут, він обрав її темою дипломної роботи.

«На одній престижній виставці, у Києві на початку 50-х, – зазначав художник, – мені пощастило побачити великого митця, слухати його розповідь та критичні зауваження. Весь час з обличчя Олександра Петровича не сходила усмішка. Вона говорила сама за себе, діяла магічно на присутніх. І тоді я вирішив, що цей образ обов’язково перенесу колись на аркуш паперу».

Наш земляк активно ілюстрував твори Довженка, збирав архівні матеріали про його життя і творчість. Він сходив тисячі кілометрів по тих місцях, де створювався музей-заповідник О.П. Довженка, побував і в батьківській садибі. Для місцевого музею подарував створений портрет митця з його пророчими словами «Краса – персонаж історії». А на честь 80-річчя режисера влаштував персональну виставку в Республіканському будинку літераторів, на якій було представлено близько 80 оригінальних робіт. Юлія Солнцева, дружина О. Довженка, відвідуючи музей, у книзі відгуків написала: «Нікому, хто працював над образом Олександра Петровича Довженка, не вдалося створити справжнього образу. Дуже вдячна Мар’яну Мартиновичу, що він зумів передати той порив, усмішку та образність мого чоловіка».

Особливе місце у творчості художника посідають роботи з воєнної тематики. У серії станкових творів художник виразив свій біль і протест проти нещасть, розрухи й горя, що несе людям жорстока війна. «Полум’яне літо 41-го» (1965), «Контратака» (1974), «Повоєнна весна» (1975), «На згарищі рідної оселі» (1980), «Тарасова гора», «Дума Тараса. Останній приїзд на Україну» (обидві – 1989), «А завтра знову бій» (автопортрет, 1990), «Запалала Україна» (1991), «Журавлі відлітають» (1993).

Цікаву сторінку творчої біографії художника-графіка становлять його книжкові знаки – екслібриси, тобто малюнки, які власник книги наклеює на титульну сторінку, тим самим передаючи свій внутрішній світ, своє сприйняття твору. Дуже цінний такий екслібрис Маловський створив для книгозбірні поета М. Рильського, коли працював з ним пліч-о-пліч. Він зміг у маленькому графічному зображенні розкрити величезне коло інтересів поета, за що отримав високу оцінку та схвалення від самого літератора.

За своє творче життя Мар’ян Маловський здійснив численні подорожі Україною у складі етнографічних експедицій Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського. Шляхи пролягли на Полтавщину, Запоріжжя, Крим,Тернопіль тощо. Та ніколи художник не забував Поділля – Кам’янець-Подільський, Меджибіж, Вінницю, Тиврів. Під час цих подорожей митець виконав багато високомайстерних та цінних робіт. Серед них – замальовки об’єктів архітектури міст і сіл, інтер’єрів хат, обрядових натюрмортів, предметів побуту. А головне – образи людей: портрети землеробів, лісорубів, народних умільців, кобзарів з усіх куточків країни («Деснянська весняна повінь» (1963), «Збирачка гуцульського фольклору Фрозина Гулей» (1963), «Десь на Поділлі» (1972), «Володимир Перепелюк – кобзар з Вінниччини» (1978), «Різьбяр з с. Яворова Юрко Корпанюк» (1964), «Подвір’я вдови» (1960, із серії «Хати, що вмирають») тощо.

Однією з найяскравіших граней творчості Маловського є його акварельні пейзажі. У них відобразилася глибока любов художника до рідного краю. Він тонко відчуває стан природи й майстерно передає його у своїх настроєвих поетичних композиціях: «Звечоріло» (1975), «Карпатські стежки» (1978), «Сонячний день» (1979), Пуща-Водиця» (1979), «Лелеки Придесення» 1986) тощо. Картини майстра основані на сюжетах, що привабили його самого людяністю й красою звучання.

Мар’ян Маловський пішов із життя наприкінці 1993 р. у Києві, встигнувши побачити перші кроки незалежної України. Прослідковуючи творчу спадщину, котру залишив наш талановитий земляк, бачиш той неоціненний скарб, який говорить про оригінальність підходу до розкриття тем. Він працював до останнього подиху. Вже майже перед смертю художник із сумом мовив, що не втілив багато задуманого. Все це свідчить про те, що він був митець від Бога, котрий творив не заради слави, а для людей, нащадків. Його мистецький доробок, багатогранний і змістовний, прекрасний і сумний, лагідний і мужній, довго житиме серед людей і для людей. І земляки-тиврівчани гордяться, що саме на берегах Південного Бугу започаткував свою творчу палітру Мар’ян Маловський.

Нині в Тиврівському ліцеї-інтернаті діє кімната-музей художника, створена його товаришем, заслуженим журналістом України, фотохудожником, краєзнавцем, нашим земляком Володимиром Очеретним, в експозиції якої представлені близько 800 робіт. Галерея портретів талановитих людей, створена душею і серцем, яка розмістилась у музеї художника в рідному Тиврові, надзвичайна. Тут – Олесь Гончар, Григорій Тютюнник, Максим Рильський, Дмитро Гнатюк, Оноре де Бальзак, Іван Гонта, Родіон Малиновський, Михайло Калинович та багато інших видатних особистостей. У музеї представлена експозиція портретів земляків, написана олійними фарбами: Олена Сорока-Шаповал, Леонід Фурманюк, Парасковія Ковтонюк, подільський поет Кесар Андрійчук. Художник знав і любив історію рідного краю. Замальовки пам’ятників архітектури, зразків народного одягу, речі побуту, представлені в музеї у величезній кількості. Митець зробив твори на століття. Коли до музею приїздив відомий академік Є. Товстуха, він залишив у книзі відгуків запис: «Відвідали кімнату-музей видатного художника Мар’яна Маловського. Тиврів і Україна можуть пишатися таким майстром».

Мар’ян Мартинович Маловський увійшов до Мистецького Олімпу Золотої книги нації України 2011 року.

Н.А. Войтюк 

Література

Кардиналовська, Р. Маловський Мар’ян Мартинович // Мистецтво України : біогр. довідник / упоряд.: А.В. Кудрицький, М.Г. Лабінський ; за ред. А.В. Кудрицького. – Київ, 1997. – С. 392.

Очеретний, В. Жити, щоб малювати життя : [про творчість худож. М. Маловського] / В. Очеретний // Вінниц. газ. – 2004. – 1 січ. – С. 7 ; Маяк. – 2011. – 20 трав.

Шраменко, Н. Майстер і патріот : [М. Маловський] / Н. Шраменко // День. – 2015. – 21 січ. – С. 11.

Маловський_Мар’ян_Мартинович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki/Маловський_Мар’ян_Мартинович (дата звернення: 13..07.15), вільний. – Назва з екрана.