ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2015 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Пісенне століття Марії Руденко

До 100-річчя від дня народження

(14.02.1915-14.05.2003)

Коли б на терези поклали золото

і народну пісню, то я б вибрала пісню.

М.Руденко

Подільською Горлицею назвали її земляки, вкладаючи в це поетичне імення і материнську турботу, і любов до рідної землі, і духовну красу жінки, яка стала сподвижницею на ниві народній, берегинею пісенних скарбів нашого роду.

Це Марія Авксентіївна Руденко, учителька за фахом, фольклорист за покликанням. Шляхом невтомних пошуків їй вдалось зібрати в наддністрянському краї величезну кількість зразків народної творчості: понад 3000 пісень, тисячі казок, загадок, легенд, повір’їв, переказів, прислів’їв, приказок, голосінь. Нині ці безцінні записи зберігаються в столичних архівах. А пісні, яким вона дала друге життя, дзвенять по всьому Поділлю та далеко за його межами.

Народилась Марія Руденко 14 лютого 1915 р. в селі Слобода-Яришівська Могилів-Подільського району на Вінниччині. Мати, Ганна Іванівна, була першою трактористкою в селі, батько – ковалем, згодом він став головою сільської ради. Маючи дуже гарні голоси, батьки співали в сільському хорі, котрим керував Георгій Гриневич, учень Миколи Леонтовича. Марійка дуже любила народні пісні. Ще школяркою почала їх записувати. До війни в неї вже було 8 зшитків.

У 1933 р. за наклепом репресовано батька. Після того Марію виключили з комсомолу. Біль втрати, гостре відчуття образи і несправедливості гамувала піснею.

Пійте, пійте, соловейки,

Всіма голосами,

А я піду в сад вишневий,

Заллюся сльозами.

Після школи закінчила курси вчителів у Могилеві-Подільському, потім Тульчинську педшколу, вчителювала в селах Придністров’я і навчалась у Вінницькому педагогічному інституті. Згодом, записуючи звичаї і традиції рідного краю, налагодила співпрацю з обласним будинком народної творчості та Інститутом мистецтвознавства, фольклору й етнографії, яким керував Максим Рильський. Це були нелегкі, але співучі післявоєнні роки. Готуючи пісенні альбоми, Марія Авксентіївна збирала до гурту своїх голосистих односельців. Скільки переспівано – колядок, щедрівок, обжинкових пісень – не злічити! Тоді ж придбала магнітофон.

Коли робота над записом альбомів закінчилась, дівчата і жінки зрозуміли, що вже не зможуть жити без цього колективного співу, який дарує радість і насолоду, а життя стає від нього кращим і легшим. Так, у 1961 р. народився ансамбль «Горлиця», яким Марія Руденко керувала понад тридцять років. Нині його репертуар – це безцінний пісенний спадок Вінниччини. Кожна пісня – перлина народної творчості. Епітети, порівняння, метафори вражають точністю і глибиною світосприйняття:

Ой у полі – криниця-безодня,

В тій криниці – водиця холодна,

Там стояла дівчина молода.

Багатство почуттів, висловлене в народній пісні, її тонкий психологізм і життєва енергія – це те, що непідвладне часу і моді, тому завше буде бентежити душу.

Марія Авксентіївна жила піснею. Справлялась на роботі, господарювала вдома, як кожна українська жінка. Все встигала і знаходила час для своїх школяриків, вчила їх співати так, як предки співали. А вже десь за північ вела свої записи, щоб залишити їх для поколінь наступних.

Пам’ятаю, як Марія Руденко приїжджала до нас, першокурсників філологічного факультету, на запрошення Ангеліни Коржупової, яка викладала народну творчість. Ангеліна Петрівна була нашим куратором і намагалася познайомити майбутніх учителів української мови з фольклористами Вінниччини – Марією Руденко, Настею Присяжнюк, Андрієм Павлусенком та іншими ентузіастами. Наша група складалася переважно з сільських дівчат, закоханих у народні пісні. Ми співали скрізь: на перервах між парами, на студентських вечорницях і весіллях. Приїзд Марії Авксентіївни, її некваплива розповідь, розучування гаївок Наддністрянщини – все збереглось у пам’яті. З незабутніх років, з далекої юності і досі чую пісню, вивчену під час лекції:

Ой у полі криниченька, муром мурована,

Ой говорять, дівко, люди, що ти мальована.

Як пісні, що легко і невимушено лились від серця, так в умілих руках талановитої жінки народжувались витинанки – вицвіт поетичної уяви. Вперше Марійка побачила ці мережані дива ще малою в хаті баби Одарки. Допомагала чіпляти їх до сволока. Пасучи худобу, вже сама вирізала небачені узори, квіти, калину.

А коли скінчилось багаторічне вчителювання, знову згадала про те, воістину народне мистецтво, доступне кожному, навіть у найбіднішій хатині, яку прибирали до свята. Розкішні вазони, вигадливі візерунки, провісні птахи, благодатні подільські суцвіття колосків і калини – сприймались сучасниками як прагнення світової гармонії, передчуття радості. Жага рукотворної краси народжувала шедеври, що їх мали змогу побачити в Могилеві-Подільському, у Вінниці сотні людей.

Витинаючи те казкове мереживо, завжди співала:

Ой у лузі калина,

Білим цвітом зацвіла,

А на тій червоній калині

Три голуби сивих сиділо.

Помандрували її витинанки до Музею архітектури та побуту під відкритим небом, що в селі Пирогово під Києвом. Там шанувальники, а особливо українці з Канади, належно оцінили філігранні роботи подільської майстрині. А вже у 1993 р. на Він-ниччині відбулося перше Всеукраїнське свято майстрів витинанки, набувши згодом статусу міжнародного. Це теж данина пам’яті сподвижниці з Могилева-Подільського.

Відлетіла Горлиця в небесні сади, а пісні її ходять поміж людей, а витинанки милують око своєю красою і довершеністю ось уже скільки літ. Так хочеться заїхати в ту Слободу-Яришівську, весною заклечану, і раптом почути спів – старовинний, розложистий, щоб аж серце зайшлося від несказанної печалі та любові:

Журба за журбою, туга за тугою,

Дала мене мати заміж молодою…

Скільки переспівано тут, біля її ошатної хатини в подільському селі, що зеленими ярусами підіймається до небес, росте у висоту, як пісня. Та хіба лише в селі? По всьому придністровському краю засіялись ті пісні.

Добре, що вони не забулись, що молодші покоління підхопили пісенні традиції, адже без них ми – мов без крил.

Її запис «Весілля у Слободі-Яришівській» було опубліковано у двотомнику «Весілля» («Наук. думка», 1970). Зібрані нею фольклорні матеріали надруковано в збірниках «Колядки та щедрів-ки» (1966), «Жартівливі пісні» (1967), «Танцювальні пісні» (1970), «Рекрутські та солдатські пісні» (1974), «Народні оповідання» (1983), «Ігри та пісні», «Балади. Кохання та дошлюбні взаємини» (1987), «Календарно-обрядові пісні» (1987), «Балади. Родинно-побутові стосунки» (1988), «Пісні родинного життя» (1988).

Марія Авксентіївна була також неперевершеним майстром вишиванки. Рушники, сорочки, скатерки та картини, вишиті майстринею, отримали високу оцінку не лише в Україні, але й експонувалися і зберігаються в багатьох країнах світу: США, Канаді, Австралії, Болівії тощо.

Усвідомлення того, ким вона була для нас, самовіддана і невтомна, залюблена в пісню Авксентіївна, викликає почуття гордості за наш співучий рід, а водночас і гіркоти – за тим, що втрачено. Адже небагато було таких, як вона, що, закинувши все другорядне з погляду вічності, брались за сподвижницьку роботу, плоди якої знадобляться ген через десятиліття.

У Могилів-Подільському музеї етнографії і народного мистецтва ім. М.Руденко на Стрітення завжди людно – працівники культури, члени творчого об’єднання «Світлиця», співочі ансамблі, студенти медичного коледжу… В ці дні сюди сходяться люди, щоб вшанувати пам’ять подільської берегині, послухати пісень, згадати…

Марія Гоцуляк, директор музею, щороку, в березні натхненно відкриває свято «Хранителька скарбів народних». Як завжди на сцену вийде «Горлиця». Нині керує нею учениця Марії Авксентіївни Зінаїда Багрій із Слободи-Яришівської. Власне, всі оці жінки взяли від неї любов до пісні.

Ой летіла горлиця через сад,

Розпустила пір’ячко на весь сад…

«Горлиця» – це її родина, як і всі співочі колективи Могилів-Подільського району – і «Біла криниця», і «Калинове намисто», та й всі гості ювілярки – її кревні родичі.

Сто літ минає від дня народження Марії Руденко – заслуженого працівника культури України, заслуженого майстра народної творчості, лауреата премії імені Павла Чубинського, Праведниці світу. Виявом народної любові і пошани є той факт, що кримський астроном М.Черних відкрив малу планету і назвав на честь М.А.Руденко та її ансамблю «Горлицею».

Низький уклін трудівниці, самовідданій фольклористці, талановитій майстрині від співучого подільського роду.

Ой зірву я корч калини

Та й кину я на долину,

Ой піду я до родини,

А в родини не загину.

Лунає пісня над берегами Дністра, а в тій пісні живе любов і вірність, краса і мудрість української душі, яку передала нащадкам Подільська Горлиця.

Ж.В. Дмитренко

Література

Візнюк, В.Г. «Подільська горлиця» – Марія Руденко / В.Г. Візнюк // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзн. дослідж. : матеріали XXIІ Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф. 22 жовт. 2009 р. – 2009. – С. 507-509.

Кордонська, А.В. Марія Авксентіївна Руденко – горлиця Поділля, найцінніший скарб України : [засід. народознав. гуртка Могилів-Поділ. технолого-економіч. коледжу ВНАУ] / А.В. Кордонська // Освіта Вінниччини. – 2011. – 8 листоп.

Остапчук, Л. Пісенна спадщина Поділля у записах Марії Руденко / Л. Остапчук // Подільський фольклор у збиранні та дослідженні : тези міжнар. наук.-практ. конф. – 2006. – С. 85-89.

Подолинний, А.М. Горлиця / А.М. Подолинний // Жити Україною : ст., рец., есе / А.М. Подолинний. – Вінниця, 2007. – С. 31-35.

На радість людям... : до 90-річчя від дня народж. Марії Авксентіївни Руденко (1915-2003) : бібліогр. покажч. / уклад.: О.Г. Ніколаєць, Т.М. Кристофорова ; авт. передм. А.М. Подолинний. – Вінниця : Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, 2005. – 25 с. – (Наші видатні земляки).


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2015 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. Вінничани – Герої Небесної Сотні
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. Килимник Степан Іванович
  5. Лютий
  6. Пісенне століття Марії Руденко
  7. Берегиня української самобутності
  8. Мужній воїн, новатор бібліотечної справи
  9. Березень
  10. Яблуні Благовіщення Михайла Вдовцова
  11. Присутність Бога у Картині, або Меланхолійна Мудрість Художника Федора Коновалюка
  12. Багатогранність її таланту
  13. Квітень
  14. Травень
  15. Подвижник і патріот
  16. Браїлівські подорожі генія музики
  17. Червень
  18. Павло Іванович Хавлюк – дослідник старожитностей Поділля
  19. Липень
  20. Науковець і письменник
  21. Серпень
  22. Вересень
  23. Її життя бере початок від матері-землі
  24. Юзеф Антоній Аполлінарій
  25. Жовтень
  26. Творча спадщина Самуїла Рабіна
  27. Поетичне місіянство Володимира Забаштанського
  28. Подільський фенікс
  29. Листопад
  30. Два життя Леоніда Куцого
  31. Людина світової слави
  32. Грудень
  33. Першовідкривач таємниць «Вервольфу»
  34. «Так говорять і в нас – на Поділлі»:
  35. Відомості про авторів текстових довідок
  36. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше