ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2015 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

«Так говорять і в нас – на Поділлі»:

Подільськими шляхами Михайла Старицького

До 175-річчя від дня народження письменника

(14.12.1840-27.04.1904)

Сучасна наука про літературу потребує не лише прилучення до літературознавчого обігу численних імен і творів, які за умов політичної колонізації України перебували за лаштунками літературного процесу, а й нового прочитання та переосмислення класичних постатей у нашому письменстві. Ім’я Михайла Старицького в історії української літератури другої половини ХІХ сторіччя за розмахом подвижницької діяльності, широти мислення, багатогранності творчої спадщини посідає одне з чільних місць. Незаповненою лакуною в біографічних і літературознавчих студіях про М.Старицького залишається подільська гілка життєдіяльності митця. Чому доля закинула уродженця Полтавщини на терени Поділля та чим цей край сповнив творче русло письменника, одним із псевдонімів якого став «Подолянин», ми поговоримо в цій статті.

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 р. у селі Кліщинці Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині Чорнобаївського району Черкаської області) у старовинній шляхетній родині. Батько майбутнього письменника, Петро Іванович, відставний ротмістр, помер, коли хлопцеві виповнилося вісім років. Невдовзі, 1852-го, померла мати, Анастасія Захарівна, що походила з родини Лисенків. У маєтку Лисенків, яких знали на Полтавщині та далеко за її межами як людей освічених, гуманних, мистецьки обдарованих, і проминули дитячі роки Михайла. 1851 р. М.Старицький розпочав навчання в Полтавській гімназії, яка в той час була одним із найкращих середніх навчальних закладів України. В одному з листів до Івана Франка він згадував: «У гімназії теж панувала тоді, поза класи та майже і в класах, українська, і я на їй тоді пробував віршувати». 1858 р. М.Старицький разом із троюрідним братом Миколою Лисенком (майбутнім композитором) вступив до Харківського університету. Через два роки він перейшов до Київського університету, де навчався спочатку на фізико-математичному, а потім на юридичному факультеті.

1862 р. родичі М. Старицького по лінії батька, шляхтичі Родзняки, виїжджаючи за кордон, передали йому в спадщину садибу в селі Либіхівка – прекрасний будинок з величезною бібліотекою. Незабаром Михайло переїхав до нової садиби, де розпочав власне життя: влаштовував зустрічі з мистецькою елітою, обожнював їздити на полювання (це захоплення навіть призвело до захворювання серця, що мучило його до кінця життя). Через хворобу та низку інших обставин («розкиданість, непевність у майбутньому», як пише в романі «Борвій» Юрій Хорунжий) М.Старицький так і не вивчився на юриста й покинув університет.

У будинку Лисенків М.Старицький знайшов і своє кохання – Софію (сестру композитора), яка була значно молодшою за нього. Незважаючи на невдоволення сім’ї (закохані навіть хотіли втекти, якщо їм заборонять бути разом), вони одружилися. Весілля було скромним. Молодим довелося вмовляти сільського священика, щоб він їх повінчав, оскільки наречена була 14-літньою дівчиною. Однак шлюб виявився міцним, щасливим і багатим на дітей. 1865 р. у Старицьких народилася донька Марія – майбутня актриса та режисер, 1868 р. – Людмила, яка перебрала майже всі батькові таланти в літературі та громадській діяльності, згодом – доньки Оксана та Ольга, син Юрій.

Прорив у розкритті зв’язків письменника з Поділлям уперше зробив у 1960-х рр. кам’янчанин Віталій Олійник. Підсумком його кропіткої праці з архівними матеріалами була стаття «Чи був М.П.Старицький в еміграції?», опублікована в травні 1967 р. у журналі «Радянське літературознавство», а також доповідь «М.П.Старицький і Поділля», з якою дослідник виступив у травні 1969 р. на ІІІ Подільській історико-краєзнавчій конференції.

З невідомих причин у січні 1869 р. М.Старицький продав свій маєток на Полтавщині, а в липні того ж року купив інший – у селі Садова Могилівського повіту Подільської губернії (нині Могилів-Подільського району Вінницької області). Перезимувавши в Києві, навесні 1870 р. Старицькі переїхали в Садову. Село розкинулося на косогорах на правому березі річки Дерло – за 15 верст від повітового міста Могилів-Подільський. У книзі «Парафії та церкви Подільської єпархії», виданій 1901 р. під редакцією Юхима Сіцінського, зазначено: «Наприкінці XVIII ст. Садова дісталася Комарам, потім послідовно переходила до Петра Березовського, Старицького, а в 1870-х рр. – до попечителя Київського навчального округу Платона Олександровича Антоновича, спадкоємцям якого належить і тепер».

У Садовій Старицькі зазимували, бо так порадили Михайлові Петровичу лікарі. На цей час 30-річний М.Старицький уже був відомий як поет і перекладач (його вірші публікувалися в журналах і газетах з 1865 р.). У Садовій він написав любовні та пейзажні вірші «Виклик», «Ой, і де ти, зіронько», «Вечір», «Тихо, ясно». Перлиною любовної лірики Старицького є вірш «Виклик», більше відомий за першими рядками: «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна! Ясно, хоч голки збирай. Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай!». Покладений на музику Миколою Лисенком, він став улюбленою народною піснею.

Щоб позбутися шахраїв-управителів, у жовтні 1874 р. М.Старицький віддав землю селянам в оренду на шість років. У червні 1875 р. він продав маєток, а наприкінці жовтня того ж року купив інший – у селі Кордишівка Брацлавського повіту Подільської губернії (нині Вінницького району Вінницької області). У книзі «Парафії і церкви Подільської єпархії» зазначено, що «Кордишівка розташувалася в шести верстах на південний схід від містечка Вороновиця. Лежить вона на підвищеній рівниці без жодної річки чи навіть ставка, але в селі досить води в криницях». Заплатити всю належну суму за Кордишівку письменник не зміг, тож маєток одразу був обтяжений боргами майже на повну вартість.

18 (30) травня 1876 р. російський імператор Олександр II видав Емський указ, спрямований на витіснення української мови з культурної сфери та обмеження її побутовим вжитком. На цей указ М.Старицький відповів посиленням літературної творчості. У цей час він переклав казки Андерсена, байки Крилова, сербський героїчний епос, Шекспірового «Гамлета». У мемуарній літературі є відомості про близьке знайомство та дружбу М.Старицького з Володимиром Дебогорієм-Мокрієвичем, подружжям Олександром і Людмилою Волкенштейнами, братами Володимиром, Іваном і Михайлом Драгневичами, Марією Ковалевською та іншими народниками. Є припущення, що дехто з народників переховувався від поліції в Кордишівці, а раніше – в Садовій. М.Старицький поділяв не всі погляди народників, але в них він убачав активних борців за інтереси народу. Кордишівку та сусідні з нею села М.Старицький зробив місцем дії повісті «Безбатченко», над якою почав працювати 1902-го (твір залишився незакінченим).

Відомо, що згодом майнові справи письменника погіршилися, а кордишівський маєток описали за борги. 4 вересня 1879 р. М.Старицький із дружиною приїхав до губернського Кам’янця-Подільського, щоб оформити продаж свого маєтку в Кордишівці. З Кам’янця М.Старицький виїжджав на деякий час до Гайсина у справах продажу кордишівського маєтку, а також до Брацлава. 23 листопада в Подільській палаті кримінального та цивільного суду було підписано купчу кріпость на продаж згаданого маєтку, а 26 і 30 листопада М.Старицький на прилюдних торгах, що відбувалися в Подільському губернському правлінні, купив будинок у Могилеві-Подільському. 1880 р. в Києві була оформлена купча кріпость на ім’я Софії Старицької на придбання маєтку в селі Карпівка Могилів-Подільського повіту.

Літо 1880 й 1881 рр. Старицькі провели в Карпівці. Наймолодша дочка письменника Оксана Стешенко писала в спогадах: «Було літо 1880 року. Ми проводили його в Карпівці Подільської губернії. Микола Віталійович Лисенко гостював у нас зі своєю дружиною і маленькою донькою. …Почав писати музику до «Тараса Бульби» Лисенко саме 1880 року в Карпівці». Не випадково саме в Карпівці М.Старицький написав лібрето опери «Тарас Бульба». І письменнику, і композитору було відомо, що предок Миколи Гоголя Остап у XVII сторіччі перебував у Могилеві-Подільському зі своїм полком. На стрімких кручах Дністра відбулася описана Гоголем сутичка козаків із поляками, на віковому дубі польські шляхтичі спалили міфічного Тараса Бульбу. Крім того, в Карпівці Михайло Петрович створив і низку віршів. 1880 та 1881 рр. у київських газетах «Зоря» і «Труд» під псевдонімами «Подолянин» і «Карпівець» було надруковано низку кореспонденцій і нарисів М.Старицького. Серед них привертає увагу «Остроумие урядника», в якому розповідається про здирства поліції. Нарис під псевдонімом «Подолянин» було надруковано 27 березня 1881 р. у газеті «Труд» з приміткою редакції: «Малоймовірний, але справжній випадок, що днями стався в селі Конатківці Могилівського повіту Подільської губернії» (нині це село перебуває в складі Шаргородського району).

Наприкінці 1881 р. були дозволені українські вистави, і в жовтні 1882 р. Марко Кропивницький організував українську трупу, яка через рік перейшла під оруду М.Старицького. Для того щоб підтримати театральну трупу, письменник продав свій маєток, а на гроші з нього придбав костюми, декорації, сценічне обладнання для аматорського гурту, який невдовзі під його керівництвом став першим професійним колективом в історії українського національного театру. Сьогодні нащадки з гордістю іменують його театром корифеїв. На сцені театру в Могилеві-Подільському за життя письменника були поставлені його водевілі «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «Чарівний сон», «По-модньому».

У некролозі, опублікованому в травні 1904 р. в журналі «Київська старовина», Олена Пчілка писала про М.Старицького: «Щодо української мови, то ще одна обставина зумовила єднання наших поглядів, знань та їх застосування в літературній праці: наше, так би мовити, органічне знайомство з українською мовою, набуте з дитинства, засноване на природній, однаково нам близькій лівобережній говірці, оскільки і Михайло Петрович, і я були родом з Полтавщини, але з волі долі ми близько зжилися також і з правобережною говіркою: Старицький, мешкаючи на Поділлі (в купленому ним маєтку в селі Кордишівка), а я – на Волині. Ми обоє зраділи, що почули, всупереч поверховим поглядам, і на Правобережжі таку ж прекрасну українську мову; деякі дрібні діалектні відмінності, старі форми, що збереглися на правому березі Дніпра (і не трапляються вже в мові полтавського люду), навіть подобалися нам. Якщо під час читання творів Михайла Петровича деяким землякам-полтавцям видавалися дивними, новими для свого слуху запроваджувані ним подільські слова, то мене вони не дивували, і я навіть часто, замість полтавського, пропонувала Михайлу Петровичу волинський вислів, якщо він, наприклад, краще вкладався у вірш (або ж просто тому, що він мені більше подобався). Михайло Петрович охоче приймав такі «волинізми», кажучи: «Так, так, чудесно! Так говорять і в нас – на Поділлі».

На подільському матеріалі М.Старицьким було створено роман «Розбійник Кармалюк», повість «Заклятий скарб». Побував письменник і в містечку Буші, неподалік од Дністра, де оглянув руїни фортеці. Під враженням від побаченого й почутого розпочав працювати над повістю «Облога Буші» (в українському варіанті з’явилася 1892 р.) з підзаголовком «Історична повість з часів Хмельниччини». Уся життєтворчість М.Старицького була підпорядкована розвиткові національної культури, піднесенню її на світовий рівень. Ім’я М.Старицького – невід’ємне від націо-творчого процесу: невсипуща праця для прийдешніх поколінь була єдиною метою в житті митця. «Кажете, що наша інтелігенція одірвалась од народу; якщо так, то перва й найважніша повин-ність її – злитись з народом, стати в голові його…».

В.С.Василенко

Література

Василенко, В. Подільськими шляхами Михайла Старицького / В. Василенко // Поділ. зоря. – 2012. – 7, 14, 21 черв.

Зінченко, Л.П. Старицький на Поділлі : [довгий час жив і працював на Вінниччині] / Л.П. Зінченко // Особистість в культурі : [збірник]. – Вінниця, 2001. – С. 208-211.

Карпівка літературна : [про перебув. М. Старицького та його однодумців в с. Садова Могилів-Поділ. р-ну] // Сл. Придністров’я. – 2013. – 11 січ. – С. 8.

Слотюк, Г. Творча спадщина Михайла Старицького у фонді Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва / Г. Слотюк // Третя Могилів-Поділ. наук.-краєзн. конф. – Кам’янець-Поділ., 2009. – С. 173-180.

Яковенко, Т. Подільські сторінки в житті та творчості Михайла Старицького / Т. Яковенко, К. Максименко // Філол. студії / ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2006. – Вип. 4. – С. 290-292.

Сніг рипить,

Мороз надворі.

Від хати до хати

Червоняста дітвора

Йде колядувати.

На щастя! На здоров’я!

На довгий вік!

Щоб радісним був і щасливим

Новий рік!

В.Черевко


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2015 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. Вінничани – Герої Небесної Сотні
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. Килимник Степан Іванович
  5. Лютий
  6. Пісенне століття Марії Руденко
  7. Берегиня української самобутності
  8. Мужній воїн, новатор бібліотечної справи
  9. Березень
  10. Яблуні Благовіщення Михайла Вдовцова
  11. Присутність Бога у Картині, або Меланхолійна Мудрість Художника Федора Коновалюка
  12. Багатогранність її таланту
  13. Квітень
  14. Травень
  15. Подвижник і патріот
  16. Браїлівські подорожі генія музики
  17. Червень
  18. Павло Іванович Хавлюк – дослідник старожитностей Поділля
  19. Липень
  20. Науковець і письменник
  21. Серпень
  22. Вересень
  23. Її життя бере початок від матері-землі
  24. Юзеф Антоній Аполлінарій
  25. Жовтень
  26. Творча спадщина Самуїла Рабіна
  27. Поетичне місіянство Володимира Забаштанського
  28. Подільський фенікс
  29. Листопад
  30. Два життя Леоніда Куцого
  31. Людина світової слави
  32. Грудень
  33. Першовідкривач таємниць «Вервольфу»
  34. «Так говорять і в нас – на Поділлі»:
  35. Відомості про авторів текстових довідок
  36. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше