ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2015 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Два життя Леоніда Куцого

До 75-річчя від дня народження

відомого українського поета-гумориста

(12.11.1940)

Важко уявити, що за спиною Леоніда Мироновича Куцого хронологічно – два послідовних життя, що йому судилося зробити блискучу кар’єру кадрового військового (від курсанта до підполковника) і стати знаним вітчизняним літератором, членом Національної спілки письменників України. Хоча власне Леонід Миронович вважає, що усе відбувалося паралельно, письменництво поволі зростало під офіцерською шинеллю, а військовий досвід дисциплінував у ньому митця.

Народився Л.М.Куций у передвоєнний 1940 рік на Хмельниччині, у родині колгоспників – у селі Великий Лазучин Теофіпольського району. У 17-річному віці після закінчення Базалійської середньої школи почав трудову діяльність у колгоспі рідного села. На тваринницькій фермі працював обліковцем, був ватажком місцевих комсомольців. Він до цих пір згадує чотирьох колгоспних бугаїв, за якими особисто доглядав, втім мріяв стати журналістом, тому що писав зі шкільних років. Або принаймні військовим авіатором...

Мрія літати почала реалізовуватися на річці Случ – у Новоград-Волинському училищі морської авіації, курсантом якого Леонід Куций став у 1958 р. Але «хрущовська відлига» призвела до значного скорочення армії і розвитку ракетних сил держави. Отже, Леонід був приречений стати ракетником, закінчивши у Поволжі Вольське авіаційне військове училище. Відтак, з 1961 р. він – офіцер ракетних сил стратегічного призначення, ядерного щита радянської армади. Проте письменництво не залишало молодого вояка. Після денних вправ у містечку Кунгурі Пермського краю він складав ночами свої перші російськомовні гуморески, студіюючи твори Езопа, Лафонтена, Крилова, і мріючи про журналістську освіту в Московському університеті ім. М.В.Ломоносова.

Л.Куций знайомиться з тодішнім відповідальним секретарем Пермської письменницької організації Авеніром Крашенінніковим та літератором Левом Куликовим, отримує від них корисні творчі настанови, виступає з колегами із читаннями у військових частинах, друкується у колективних збірках «Солдатская дружба» (Вольськ), «Весенние голоса» (Перм), армійській та місцевій періодиці.

Одначе про університет змушений був забути, коли після появи в газеті «Красный боец» Уральського військового округу його байки про командира, який постійно запізнювався на службу, гумористу Куцому дали прочуханки батьки-командири. Розвинути в собі гуманітарія і отримати московську освіту згодом вдалося у Військово-політичній академії імені В.І.Леніна, яку закінчив у 1977 р.

Відтоді офіцер Л.Куций здіймається сходинками службової кар’єри. Служить на посадах заступника начальника командного пункту ракетної дивізії, заступника командира військової бази, заступника командира експериментальної випробувальної частини ракетно-космічного управління Південного полігону… Він чергує з підлеглими на окремих стартах командних пунктів під землею і пильнує за «ядерною кнопкою» держави. Широка географія його пересувань по службі – Північний Урал, Середнє Поволжя, полігон Капустин Яр у Прикаспії Астраханської області.

Але у 1979 р. доля повертає Л.М.Куцого в Україну – на рідну Хмельниччину, а навесні 1982 р. – до Вінниці. У цей період він вже – заступник командира ракетного полку стратегічного призначення, заступник начальника школи прапорщиків у навчальному центрі РВСП. Пултівці, Почапинці, Якушинці під Він-ницею, Висока Піч на Житомирщині, Котовськ на Одещині – у його армійській парафії. Серед письменницьких здобутків на той час – виступи перед однополчанами по клубах, на виїзному засіданні газети Міністерства оборони СРСР «Красная звезда» в Будинку офіцерів у Вінниці.

Рубіжним став 1985 р., коли Л.М.Куций звільнився в запас, і нарешті міг присвятити себе літературі. А «його величність випадок», що докорінно змінив життя пересічного військового пенсіонера на письменницьку жниву, забарився ще на два роки. У той час Леонід Миронович працював у Вінниці в училищі цивільної авіації, вів стрілецький та парашутний гуртки (хіба ж можна було без неба?!), згодом працював у системі МНС, був помічником народного депутата. І якось у негожий осінній вечір 1987 року познайомився на тролейбусній зупинці зі… справжніми письменниками. То були поети – Валентина Козак, Володимир Забаштанський із товаришами. Їх запросив виступити до себе в училище. Безцінними були поради від нових колег – Анатолія Бортняка, Івана Волошенюка, Анатолія Гарматюка, Петра Гордійчука, Володимира Рабенчука. Анатолій Агафонович Бортняк неодмінно підбадьорював у публічних рецензіях, проте наодинці вказував на дріб’язкові сюжети, часом недолугі вірші й радив братися за серйозні теми суспільного значення, за громадянську сатиру.

Відтак, у 1995 р. з’явилася друком перша книга гуморесок «Вуха без капелюха», за нею ще понад дюжина збірок сатири, лірики та творів для дітей, серед яких – «Замакітрений макогін» (1998), «Веселий Петрик» (2000), «Дебільний осел» (2000), «Калікографія» (2001), «Колоски» (2002), «Двоюрідна кума» (2001), «Тези на протезах» (2003), «Бараняча цидула» (2004), «Відгомін епохи» (2004), «Персонажі без камуфляжів» (2006)… Про останню письменник із Хмельницького, очільник тамтешньої Спілки письменників Василь Горбатюк писав: «Вона свідчить, що автор справді відбувся як письменник. Леонід Куций у своїй творчості тяжіє до узагальнених, типових образів сучасності. Сатира і гумор письменника зриває з «героїв» наших днів їхні маскувальні камуфляжі, оголює суть, показує справжні обличчя й натури, аби ми таки впізнали їх, дали їм оцінку по заслузі».

Л.Куций прискіпливо добирає назви до своїх книг, переймається психологією персонажів, втім, не приховує, що усе, про що пише, заздалегідь існує, невимушено складається в голові, і авторові лишається тільки оформити почуте на папері й подарувати читачеві. Він знає, як іноді єдине слово може кардинально посилити написане! Хистом до написання байок Куций завдячує, за його словами, класикам української гумористики – Леоніду Глібову, Степану Руданському, Остапу Вишні та сучасникам – Павлу Глазовому, Степану Олійнику, Микиті Годованцю, а також Петру Ребру та Юрію Кругляку, з якими товаришував і листувався.

На його пам’яті – створення в березні 1998 р. Вінницького куреня гумористів імені С.Руданського, який згуртувався навколо Анатолія Гарматюка в редакції газети «Вінниччина». Твори блискучих подільських літераторів, а серед них – Василя Якимчука, Сергія Алексєєва, Петра Щербаня, Олександра Воронюка, Василя Коряка, Віктора Мельника, Віктора Цимбала, Валентини Степаненко та нашого ювіляра щосуботи друкувалися на шпальтах обласної газети, увійшли до двох чисел започаткованих куренем збірок гумору та сатири «Веселому роду нема переводу». Вже смертельно хворий А.Гарматюк у 2006 р. запропонував замість себе обрати «отаманом» куреня Л.Куцого, який тоді вже був членом НСПУ (2003), НСЖУ (2001), Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ», лауреатом Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені С.Руданського (1997) та сміхопису «Весела Січ» (2007).

Згодом він стає лауреатом Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Є.Гуцала (2011). В останнє десятиліття виходять друком його книги – «Милосердна киця» (2008), «Струни серця» (2008, у співавторстві з композитором В.Колотієм), «Статури з натури» (2009), «Як величати?» (2011), «Анкета від шкета» (2013), «Стежина долі» (2013).

У планах Леоніда Мироновича – упорядкувати черговий номер колективної збірки «Веселому роду нема переводу», надрукувати власну книгу «Пробки», рубіжний том вибраного, а також книгу спогадів та публіцистики від радянських часів до сьогодення, над якою він працює вже кілька років. Йому, двожильному поету, офіцеру, батькові двох синів – усе по силах. А його молитва до Бога, сподіваємося, буде почута:

Ще не вечір. Розквітне наш лан,

І «чума» таки, згодом, минеться.

А.В.Стебелєв

Література

Вуха без капелюха : гумор і сатира / Л.М. Куций. – Вінниця : Вид-во Вінниц. орг. СПУ, 1996. – 101 с. 

Замакітрений макогін : гумор та сатира / Л.М. Куций. – Вінниця : Віноблдрук., 1998. – 72 с.

Веселий Петрик : гумор / Л.М. Куций. – Вінниця : УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2000. – 48 с.

Дебільний осел : гумор і сатира / Л.М. Куций – Вінниця : УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2000. – 80 с.

Калікографія : гумор / Л.М. Куций. – Вінниця : Велес, 2001. – 32 с.

Колоски : лірико-патріотич. тв. / Л.М. Куций. – Вінниця : Велес, 2002. – 96 с.

Двоюрідна кума : сатира і гумор / Л.М. Куций. – Вінниця : Велес, 2003. – 80 с. 

Тези на протезах : гумор і сатира / Л.М. Куций. – Вінниця : Власюк О., 2003. – 83 с.

Бараняча цидулка : байки / Л.М. Куций. – Вінниця : Власюк О., 2004. – 96 с. 

Відгомін епохи : сатир.-публіц. твори / Л.М. Куций. – Він-ниця : Власюк О., 2004. – 40 с. 

Персонажі без камуфляжів : вибр. тв. 1995-2005 рр. / Л.М. Куций. – Вінниця : Власюк О., 2005. – 254 с. 

Милосердна киця : тв. для дітей / Л. Куций. – Вінниця : Консоль, 2008. – 24 с. : кольор. іл.

Статури з натури : гумор, сатира / Л. Куций. – Вінниця : Данилюк, 2009. – 112 с.

Як величати? : гумор і сатира / Л. Куций. – Вінниця : Рогальська, 2011. – 104 с. : портр.

* * *

Волошенюк, І.С. Найвища в цьому світі посада : [про Л. Куцого – гумориста, колиш. військового] / І.С. Волошенюк // Вінниччина. – 2005. – 11 листоп. : фото.

Каменюк, М. Вартість однієї людини : [про творч. вечір вінниц. письм.-сатирика Л. Куцого в ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва] / М. Каменюк // Вінниц. газ. – 2010. – 23 листоп. – С. 7.

Рабенчук, В. «Не раб покірний, а народ – герой!» : [Л. Куцому – 70] / В. Рабенчук // Літ. Україна. – 2010. – 11 листоп. – С. 5 : фото.

Сегеда, Ю. На ювілеї офіцера сміху : гумористу Л. Куцому виповнилося сімдесят / Ю. Сегеда // Вінниччина. – 2010. – 1 груд. – С. 12 : фото.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2015 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. Вінничани – Герої Небесної Сотні
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. Килимник Степан Іванович
  5. Лютий
  6. Пісенне століття Марії Руденко
  7. Берегиня української самобутності
  8. Мужній воїн, новатор бібліотечної справи
  9. Березень
  10. Яблуні Благовіщення Михайла Вдовцова
  11. Присутність Бога у Картині, або Меланхолійна Мудрість Художника Федора Коновалюка
  12. Багатогранність її таланту
  13. Квітень
  14. Травень
  15. Подвижник і патріот
  16. Браїлівські подорожі генія музики
  17. Червень
  18. Павло Іванович Хавлюк – дослідник старожитностей Поділля
  19. Липень
  20. Науковець і письменник
  21. Серпень
  22. Вересень
  23. Її життя бере початок від матері-землі
  24. Юзеф Антоній Аполлінарій
  25. Жовтень
  26. Творча спадщина Самуїла Рабіна
  27. Поетичне місіянство Володимира Забаштанського
  28. Подільський фенікс
  29. Листопад
  30. Два життя Леоніда Куцого
  31. Людина світової слави
  32. Грудень
  33. Першовідкривач таємниць «Вервольфу»
  34. «Так говорять і в нас – на Поділлі»:
  35. Відомості про авторів текстових довідок
  36. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше