ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2015 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Присутність Бога у Картині,

або Меланхолійна Мудрість Художника Федора Коновалюка

До 125-річчя від дня народження

(22.03.1890-20.12.1984)

Всенародна пам’ять Вікіпедія свідчить про нього несправедливо куцо:

«Федір Зотикович Коновалюк (1890-1984) – український живописець. Народився в селі Калівка Вінницької області (нині село Ягідне). Учився в 1903-1909 рр. в Лаврській іконописній майстерні, 1911-1915 рр. – в Київському художньому училищі (у В.Менка, О.Мурашка), 1915-1917 рр. – Петербурзькій АМ (у В.Маковського), в 1925-1927 рр. – в КХІ (у Ф.Кричевського).У 1900-1910 рр. брав участь у розписах церков Києва і Катеринослава (тепер Дніпропетровськ). Тривалий час працював разом з І.Їжакевичем. У своїй творчості розвивав традиції українських художників кінця 19 – поч. 20 ст. Жив і працював у Києві».

Маємо, отже, зразок мінімальної довідки пасивного маркування. Цебто – випадок, коли про митця згадується згідно з обов’язковим переписом професійного чину (член Спілки художників) та параметрується стосовно певних усталеніших рангів чи ранжирів: у кого зі знаменитостей вчився, з ким співпрацював чи творчо солідаризувався, до якого стилю чи прямування може бути віднесений. Так пишуть про тих, хто за життя не став знаменитістю (не був своєчасно «розкручений»), а ще – не залишив по собі спадкоємців – впливових, заможних чи бодай просто старанних у справі популяризації предка.

Більш-менш кваліфікаційна культурологічна довідка мала би містити принаймні такі ще факти та означення: майже 80 років неперервної творчої праці; основний жанр – пейзажі пленерно-враженнєвого виконання, у яких мистецтвознавцями та колекціонерами одностайно пошановуються невичерпний ліризм і кольорова гама, та з-поміж яких особливою витонченістю й настроєвістю вирізняються пейзажі зимові; ілюстрації творів української класичної літератури та портрети-візії (у манері сучасних вуличних художників) також займають суттєве місце в доробку. Загальну кількість творів, що широко розійшлися по приватних колекціях та репродуковані в книжках, навіть приблизно встановити важко, але зрозуміло, що йдеться про тисячі.

Не ставши знаменитим за життя, художник повільно, але впевнено «набирає бали» у нащадків, про що свідчить і постійна присутність його творів на аукціонах, і, зокрема, своєрідний культ Коновалюка у Вінницькому національному технічному університеті, де дві експозиційні зали його картин прирівняно до значення культурологічних лабораторій; нарешті – три томи вір-шів професійного літератора під загальною назвою «Під небом Коновалюка», що вмістили близько 400 віршованих варіацій на теми конкретних картин художника та ряд стилізацій в дусі його настроєвої пейзажистики…

Оскільки тритомник (а пишеться ж помаленьку й том 4-й) належить моєму перу, вдаватися до оцінок книжок чи розлогих зізнань про міру тривкого натхнення й суголосність художника і віршувальника не випадає. Однак і змовчати про те, що саме у відгуках на ці книжки, кожна з яких містить понад десяток вибраних репродукцій, деякі критики не поскупилися на епітети «геній Коновалюка», «геніальний колорист», «конгеніальне перевіршування», не можу. Тим паче, що дозволили собі таке поціновувачі вчені та досвідчені – доцент Олена Іванова, професор і поет-неокласик наших днів Анатолій Мойсієнко, багатолітній виконувач обов’язків редактора «Літературної України» Віктор Грабовський. З третьої книжки процитую все-таки вірш-апологію – «Присутність Бога у картині»: / «Присутність Бога у картині: / невидимий, бо всюдисущий; / воздав личині по святині, / кущам сказав про райські кущі. / Все висвітлив непереборно: / темнішому приклеїв тіні, / і світ пашить, як вічне горно, / і бджілка мислить у цвітінні. / І променя піймала склянка, / і трусять променями дзвони, / й стражденна мати-роксолянка / не приховає лик Мадонни. / Все висвітливши нездоланно, / все розгорнув у перспективі, / і дибляться ґрунти рахманно, / і пси – нітрохи не спесиві. / Хтось же й відчує (хай не нині, / не завтра на аукціоні): / присутність Бога у картині / можлива в нашому підсонні».

Бувши людиною глибокорелігійною, лаврський вихованець та послідовний шевченківець Ф.З.Коновалюк являє переважно меланхолійну (не пафосну) версію відчуття й відтворення всеприсутності Всевишнього у його творіннях. Сталося те, як на мене, після «Автопортрета в образі Катерини» (1930). Цей унікальний театралізований автопортрет 40-літнього художника-мужчини в образі десь-то ж удвічі молодшої шевченкової героїні об’єктивно сприймається як гірка іронія над українською довір-ливістю («відчув себе Катериною / обманутою і покинутою / з чужою в утробі дитиною – / і так себе змалював» – знов не обійдусь без авторської цитати). Після такої іронії вже зоставалось або слідом за Катериною шукати ополонки, або – рік сталінського «Великого Перелому» переживши – вживатися в роль меланхолійного свідка Божого промислу для України, її природи, її людей. Людей, які на портретах можуть бути дуже зосереджені або вихоплені пензлем в момент виразу якоїсь однієї риси чи думки, а в пейзажах часто-густо мінімально – колористично ж – ледве означені: деталь пейзажу – та й годі!

З-поміж кільканадцяти різного плану статей, що їх видає (а деяких, публікованих у вінницькій, хмельницькій та мурованокуриловецькій районній пресі, і не видає) електронна пошукова система, трапляються більш чи менш глибокі, але майже всі – писані з якимсь особливим пієтетом. Іншого разу – і з дещицею особливої ностальгії: за втраченими куточками природи, за рідкісною безпретензійністю некон’юнктурного митця.

Цим пієтетом і цією ностальгією позначені й відомі нам зусилля шанувальників Коновалюкового мистецтва для увічнення його пам’яті та популяризації його художнього світу. Приклад і першопочаток вочевидь іде тут від Тамари Іванівни Мороз-Коновалюк. Вірна чоловіковому заповітові: картин його не продавати, а дарувати достойним землякам (бездітне подружжя напівжартома величало картини «дітками», тож діток же не продають), вона під час офіційного відкриття Меморіального музею Ф.З.Коновалюка у Вінницькому національному технічному університеті в листопаді 1991 р. вразила присутніх доземним поклоном вдячності (подумати тільки!) за шанобливе зберігання подарованих нею шедеврів покійного чоловіка. Щоправда, враження від любовно впорядкованої експозиції було таки відповідне: ректор Борис Мокін в умовах обмеженого аудиторного фонду виділив і відремонтував одну з кращих кімнат, а проректор-гуманітарій Тамара Буяльська з підлеглими упродовж року перед тим чималенько попоходили книгарнями, скуповуючи… портрети членів Політбюро КПРС. Діло по суті антипартійне: портрет – з багету, картину – в багет. Але де ще такого розкішного та й з таким благородно ідеальним поєднанням ціни та якості багета ви знайшли б?..

Взагалі традиція пошанування художника Коновалюка у стінах Вінницького національного технічного університету багата й різноманітна. Деякі епізоди майже 30-річного досвіду у цій справі можуть бути повчальними для ширшого кола наших краєзнавців. Включений до складу університетського Центру культури, музей невдовзі розширився до двох експозиційних кімнат: окремо експоновано твори-мініатюри. Постійними стали студентські, учнівські й учительські екскурсії. Незрідка доходять сюди мистецькі та політичні світочі: сам Л.Д.Кучма – Президент України (1994-2005) понад регламент біля картин затримався. Щоправда, Віктор Федорович Янукович пори свого першого кандидатства (2004) до Коновалюка не дійшов: охорона з собаками відстежила коридор до актової зали на першому поверсі, а музей – у правому бічному крилі аж на третьому; та й візит той припав на перші дні після поганого івано-франківського жарту з курячим яйцем…

Окремою сторінкою діяльності цього університетського музею у 1990-х рр. є співпраця з відомою київською радіожурналісткою Сусанною Каракоз: постійна ведуча «Педагогічних роздумів» на Українському радіо висвітлювала досвід гуманізації та гуманітаризації інженерної освіти ВНТУ. Кілька своїх інтерв’ю записала безпосередньо «в аурі Ф.З.Коновалюка». Гарно прислужилася справі суспільного розголосу художника.

Сергій Ільчук, далекий родич художника, – у 1991 році першокурсник радіотехнічного факультету, а нині – спеціаліст з макро- та мікроекономіки, викладач Києво-Могилянської академії, – започаткував традицію студентських пошукових коновалюкознавчих досліджень. Пройшовшись стежками митця в його рідній Мурованокуриловеччині, записав спогади місцевих жителів, що свідчать про неабиякий демократизм творчості Федора Зотиковича. За браком іншого матеріалу, міг, наприклад, виконати й подарувати портрет на фанері, роздаровував етюди місцевої природи… Писалися й пишуться студентські роботи досі. Доцент О.В.Зінько зібрала й надрукувала «самвидавом» їх цілу збірку. Понад півсотні різноманітних висловлювань майбутніх інженерів було взято мною епіграфами до віршів, що увійшли до тритомника «Під небом Коновалюка». І це вже – спорадична участь-співучасть молодих технічних геніїв і талантів (а хто ж із них у свої 17-18 не такий?) на ниві такого, здавалося, неможливого ще вчора труда культурології… З роками дехто іде далі і просувається углиб. Як-от Ксенія Багрій: уже ставши аспіранткою, експромтом зняла документальний любительський фільм «Під небом Коновалюка» (2009) – про поїздку колективу кафедри культурології ВНТУ на батьківщину художника до Мурованокуриловецького району, знайомство там з місцевими шанувальниками і добіркою картин. Вдався фільм настільки емоційним та професійно майстерним, що, увійшовши до постійного фонду університетського музею художника, зриває неодмінні оплески під час щорічних меморіальних учт.

Між іншим, невдовзі саме після тієї поїздки, тих шанувальницьких обговорень при Мурованокуриловецькому будинку культури постала меморіальна кімната-галерея митця: 46 картин, деякі пам’ятні речі, книжки з репродукціями. А ще по якімсь часі Драганюк Анатолій Васильович, ініціативний фундатор тієї кімнати-галереї, у Вінниці презентував каталог репродукцій…

Так багато зупиняюсь на досвіді шанувальництва та постатях шанувальників, бо спостерігаємо наочну закономірність: справжнє, одухотворене мистецтво неодмінно знаходить відповідний відгук і кличе до подвижницької культурницької праці людей одухотворених, здатних одухотворюватись. І то не тільки сентименти земляцькі, інтереси краєзнавчі виступають тут спонуками. Бо ось у жовтні року 2012-го покликала до Києва працівник Центральної наукової бібліотеки імені В.І.Вернадського НАН України Лариса Анатоліївна Борисова: вона у цьому найповажнішому закладі представила експозицію картин та особовий фонд Федора Коновалюка, що охоплює період з 1903 р. по 1987 р. і налічує 1065 од. зберігання. У переліку тих одиниць зберігання – особисті документи, біографічні матеріали, каталоги виставок, книги відгуків, спогади про митця, книги, оформлені ним, листування, фотографії, картини художника та інші матеріали. Нині їх добірку можна віднайти також і в інтернеті.

Нема сумніву, що й цьогорічні ювілейні учти стануть нагодою і стимулом нових виставок з фондів, мистецтвознавчих студій, знахідок картин, спогадів, спогадів про спогади… Деякі зі спогадів сприймаються уже як легенди чи напівлегенди. Що ж, і в них своєрідно виявляється правда характеру митця, атмосфера епохи (до таких відношу переказ про те, як Коновалюк нібито привселюдно осмикнув самого Микиту Хрущова, коли той вульгарно критикував нові твори українських художників)…

Тож нехай запишуть, систематизують свої спогади провідні вінницькі музейники, що багато спілкувалися і з самим художником, і з його вдовою, Ілля Васильович Безбах та Тетяна Іванівна Гаврилова. Нехай зосередиться для аналітичного погляду Олександр Шокало, що колись організовував одну з перших Коновалюкових виставок у Спілці письменників. Бо хмельничани вже готуються. З Хмельницького обласного художнього музею майже напевне примчить Сергій Підгорний: у їхніх же фондах Коновалюка усього – 26, а у нас: фонд ВОХМ – 138, експозиція ВНТУ – 244, експозиція в Мурованих Курилівцях – 46…

На превеликий гіркий жаль, не приїде, не примчить, не озоветься Анатолій Скрипник-Подорожник («Подорожник») – таким псевдо і сонячним проникливим голосом запам’ятався мільйонам радіослухачів України цей неповторний літератор і мандрівник культурологічних маршрутів; в одній з останніх поштових листівок хотів порадувати вінницького адресата повідомленням про те, що зустрів картини «всенародного Коновалюка» у якімсь геть далекому провінційному музейчику – чи не в Кролевці? Обдарував, отже, наостанок визначенням: всенародний Коновалюк…

М.П.Стрельбицький

Література

Федір Коновалюк : альбом / авт. передм.: І. Блюміна. – К. : Поліграфкнига, 1990. – 16 с. : іл.

Зеленюк, В. З бідної сім’ї – у відомі митці : [про Ф. Коновалюка. В с. Ягідне Мурованокуриловец. р-ну відбулося покладання квітів до пам’ят. знака на місці хати, де народився і виріс митець] / В. Зеленюк // Вінниччина. – 2010. – 21 квіт. – С. 6.

Зінько, О.В. Український художник ХХ ст. Ф.З. Коновалюк / О.В. Зінько, Ю.А. Зінько // Наук. зап. Сер. : Історія / ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2004. – Вип. VIII. – С. 218-222.

Драганюк, А.В. Підведено підсумки конкурсу на здобуття мистецької премії ім. Ф.З. Коновалюка : [Мурованокуриловец. р-н] / А.В. Драганюк // Наше Придністров’я. – 2012. – 2 квіт.

Сауляк, В. Відкрито музейну кімнату : [у Мурованокуриловец. РБК до 120-річчя від дня народж. Ф. Коновалюка, де зберігатимуться полотна худож.] / В. Сауляк // Наше Придністров’я. – 2010. – 25 черв.

Федір Коновалюк – талановитий майстер пензля : (бібліо-гр. список) / уклад. Т. Марчук ; авт. передм. Т. Буяльська ; Він-ниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, Вінниц. держ. техніч. ун-т. Він-ниця, 2000. – 8 с.

Незрівнянний художник високого мистецтва Федір Коновалюк : путівник : до 120-річчя від дня народж. / Відділ культури Мурованокуриловец. РДА. – Вінниця : Консоль, [2010]. – 32 с. : кольор. іл., фото. – (Наші видатні земляки).


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2015 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. Вінничани – Герої Небесної Сотні
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини
    Січень
  4. Килимник Степан Іванович
  5. Лютий
  6. Пісенне століття Марії Руденко
  7. Берегиня української самобутності
  8. Мужній воїн, новатор бібліотечної справи
  9. Березень
  10. Яблуні Благовіщення Михайла Вдовцова
  11. Присутність Бога у Картині, або Меланхолійна Мудрість Художника Федора Коновалюка
  12. Багатогранність її таланту
  13. Квітень
  14. Травень
  15. Подвижник і патріот
  16. Браїлівські подорожі генія музики
  17. Червень
  18. Павло Іванович Хавлюк – дослідник старожитностей Поділля
  19. Липень
  20. Науковець і письменник
  21. Серпень
  22. Вересень
  23. Її життя бере початок від матері-землі
  24. Юзеф Антоній Аполлінарій
  25. Жовтень
  26. Творча спадщина Самуїла Рабіна
  27. Поетичне місіянство Володимира Забаштанського
  28. Подільський фенікс
  29. Листопад
  30. Два життя Леоніда Куцого
  31. Людина світової слави
  32. Грудень
  33. Першовідкривач таємниць «Вервольфу»
  34. «Так говорять і в нас – на Поділлі»:
  35. Відомості про авторів текстових довідок
  36. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше