Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва :: Наші видання

ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2015 РОКУ
Хронологічний довідник

Творча спадщина Самуїла Рабіна

До 110-річчя від дня народження архітектора

(05.10.1905-1982)

У плеяді видатних вінничан ХХ століття, які доклали значних зусиль для розвитку обласного центру й області, є такі імена, що добре відомі в професійному колі. Ці постаті уособлюють і віддзеркалюють занадто важливі та характерні явища своєї епохи, щоб не бути відомими широкому загалу земляків.

Офіційні дати та віхи Самуїла Ісааковича Рабіна, уродженця багатонаціональної вінницької Єрусалимки – 1905-1982 рр. життя, член Спілки архітекторів Союзу РСР з 1936 р. і голова вінницького відділення Спілки у 1938-1941 рр., учасник оборони Сталінграда та визволення від нацистів Будапешта, кавалер бойового ордена Червоної Зірки і трудового «Знаку пошани», персональний пенсіонер республіканського значення (від 1970 р.), – неначе старовинна рама живописного полотна, що вже поглинається патиною невблаганного часу. Але деталі цієї картини надзвичайно цікаві.

Коли викладач із проектування для автора цих рядків, Всеволод Володимирович Колесников, наводив приклади досягнень свого вчителя, професора Павла Федотовича Альошина, засновника власної архітектурної школи і вихователя багатьох зодчих, припускалося, що «альошинську школу» 30-х рр. могли пройти хоча б деякі з вінничан. Припущення підтвердилося завдяки особовому листку члена Спілки архітекторів Самуїла Рабіна. По-перше, у свій дипломний період, напередодні випуску з Київського інженерно-будівельного інституту 1931 р., молодий архітектор Рабін допомагав Альошину в проектуванні знаменитого «Нового Харкова» – житлового району Харківського тракторного заводу. По-друге, саме Альошин виступив консультантом і, зрештою, співавтором «рабінського» будинку установ харчової промисловості у Вінниці, закінченого як будівля обласного комітету Компартії України (проектування – 1935-1936 рр. спільно з Л.О.Черленіовським, будівництво – 1936-1941 рр., повоєнна відбудова; нині будівля Вінницької обласної Ради та обл-держадміністрації). І звичайно, саме Рабін був центральною особистістю того архітектурного осередку вінничан, до якого в повоєнний час органічно увійшов новий обласний архітектор Антоній В’ячеславович Крейчі (1914-1999) – митець і керівник, особистий архів якого свідчить про тісні професійні й товариські стосунки із Самуїлом Ісааковичем.

Рабін мав із Крейчі багато спільного як учасник вій-ни – обидва служили в армійських підрозділах і брали участь у бойових операціях, але старший за віком Самуїл Ісаакович устиг більше, пройшовши із переможними частинами Західною Європою, а напередодні Великої Вітчизняної війни набув і солідного проектного досвіду. Крім центральної для Вінниці «обкомівської» громадської будівлі, за проектами Рабіна до війни було зведено багатоквартирні будинки – для суперфосфатного заводу і для вчителів на проспекті Коцюбинського. На роботи С.І.Рабіна схвально відгукнулися архітектурні критики – автори великої статті про Вінницю Л.О.Черленіовський та Ю.П.Зоря в рубриці «Реконструкція обласних центрів України» на сторінках журналу «Архітектура Радянської України» (у 7 номері 1940 р.). Тому невипадково Самуїла Ісааковича було залучено і до повоєнної організації роботи вінницького «Облпроекту», який він очолив (і після реорганізації у філію інституту «Діпроцивільпромбуд»), і до роботи обласної Архітектурної комісії (майбутньої архітектурно-містобудівної ради), і до формування знакових для обласного центру архітектурних об’єктів, із новим вінницьким районом Вишенька включно (починаючи від 1962 р.). Знаковими стали, зокрема, реконструйований Центральний парк (спільно з Крейчі та іншими співавторами), та особливо пам’ятна остання «повоєнна неокласика» – «фінальний» кутовий житловий будинок головної вінницької вулиці, нині вул. Соборна, 103, що Рабін із Крейчі проектували разом (1954, будівництво – 1956-1958 рр.). Пам’ятним цей будинок став тому, що авторів змусили заради «боротьби із надмірностями в архітектурі» спростити фасадні форми й замінити еркери на відкриті балкони. Про це із сумом, але не без іронії, розповідав автору цих рядків Антоній В’ячеславович…

Наші сучасники, особливо творча молодь, краще оцінять мистецький плюралізм і нові будівельні технології, якщо пізнають подвиг попередників – зодчих, які невтомною працею заклали підвалини нашого зростання. Низький уклін і пам’ять – найменше, що заслужив від нас видатний вінницький архітектор Самуїл Рабін.

С.О.Царенко

Література

Рабін Самуїл Ісаакович // Поділ. джерела : альманах / голов. ред. Л.М. Загородня. – Вінниця, 2012. – № 4 : Архітектурна Вінниця: час, простір, особистості. – С. 127 : портр.