Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва :: Наші видання

ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2014 РОКУ
Хронологічний довідник

Скульптор Володимир Смаровоз:рух, зупинений у просторі

Присвячується пам’яті художника

(04.04.1939-03.09.2008)

3 вересня 2008 року сталася сумна й трагічна подія – пішов у Вічність талановитий український скульптор, заслужений художник України Володимир Іванович Смаровоз. Творець за покликанням, справжній митець за емоційним сприйняттям дійсності, Володимир Смаровоз визначив себе як особистість, що блискавично випромінює енергію творення. Активна діяльність, напружений пошук завжди були органічним станом його творчої та життєвої вдачі.

Зазвичай біографію людини, яка обрала професію художника, починають з років навчання, які логічно продовжують дитячі та юнацькі мрії про створення прекрасного. У Володимира Смаровоза – трохи інакше. Його зацікавлення мистецтвом почало-ся випадково і, як не дивно, не з форми, а з кольору. Фарбами, які вразили майбутнього скульптора, були кольорові сполучення... вибраної породи на вугільних шахтах Донеччини. Саме там, на хвилях радянського комсомольського руху, по закінченні серед-ньої школи у 1956-1957 роках машиністом шахтового електрово-зу працював Володимир Смаровоз. Після робочого дня, на глибині понад 600 метрів, коли око звикає до монохромії майже суцільної темряви, світ над поверхнею сприймається феєрією кольорових сполучень. На хвилі загостреного відчуття довкілля Володимир і побачив неподалік від виходу з шахти гори вибраної породи – так звані «терикони». Така порода, завдяки особливостям хімічного складу, зокрема вмісту сірки, вступає в активну реакцію із киснем, внаслідок чого змінює власний колір. Кольоровій гамі подібних сполучень могли б позаздрити імпресіоністи. Для Володимира Смаровоза ця примхлива гра природи визначила подальший життєвий шлях, згадуючи, що враження від кольорового розмаїття було настільки сильним, що з тієї хвилини власне покликання він відчув як відтворення і збереження чудових, і, на жаль, скороминучих проявів навколишнього світу – вирішив стати художником. Але не став живописцем, що було б цілком логічно. Згодом форма як першооснова перемогла у його свідомості колір. Колір, що так вражає і водночас засмучує тенденцією зникати, підкорюючись часу, так само, як згасають захопливо-кольорові терикони по закінченні хімічної реакції. Але ж форма їхня залишалася незмінною. Форма, як стійка і менш залежна від часу структура, все більше захоплювала майбутнього художника. Визначальну ж роль у його становленні відіграла педагог Кишинівського Республіканського училища ім. І.Ю.Рєпіна, народна художниця Молдови Клавдія Кобізєва. Вона побачила в юнакові, який вступив до училища у 1960 році природній потяг до скульптурного формоутворення і поєднала його зі своїм творчим та викладацьким досвідом. До речі, жінка-скульптор на тлі фахового пріоритету чоловіків у цій галузі – явище досить рідкісне. Але завжди якісне, бо поєднує в собі жорстке відчуття конструкції, притаманне чоловікам, із тендітністю та м’якістю жіночого світовідчуття.

Завдяки Клавдії Кобізєвій, роки життя та навчання у Кишиневі відбулися для Володимира Смаровоза на рівні більшому, ніж здобуття необхідного «академ-мінімуму». Він отримав максимум професійної підготовки у поєднанні з емоційним відчуттям матеріального світу з його народженням, становленням, втрачанням і наступним відновленням форми. «Скульптура народжується у м’якому матеріалі, вмирає у гіпсовій моделі і отримує нове життя у кінцевому матеріалі», – так казала жінка-скульптор Клавдія Кобізєва, яка стала для Володимира Смаровоза Вчителем з великої літери.

У роки навчання середовище спілкування Володимира було вкрай насиченим інформацією і спілкуванням із колегами. Його надихали як класичні взірці, так і найкращі творіння майстрів західноєвропейської скульптури XX століття, у якій традицій-ність вже набутого сперечалася з прогресивністю нових пошуків. Великий вплив на світогляд художника справила румунська скульптурна школа з її поєднанням узагальненої лаконічності та шляхетної чуттєвості матеріалу.

Вже майже по закінченні училища, у 1965 році, в житті Володимира Смаровоза відбулася ще одна вирішальна зустріч. П’ятий, дипломний, курс передбачав творчі та практично-інформаційні поїздки до скульптурних майстерень Москви. Найбільш за все Володимира вразила майстерня Аделаїди Пологової, яка уособлювала на той час новітній і самобутній напрямок московської скульптурної школи, заснований на давніх традиціях пермської народної пластики. І знову-таки рідкісний випадок панування жінки на суворій скульптурній царині. Так, саме панування, адже Аделаїда Пологова – людина з могутньою енергетикою, яка миттєво залучає однодумців до орбіти власної творчої особистості. Скопіювати її підхід до форми було неможливо, як неможливо скопіювати генія. Але вона вчила більшому, ніж бездумне копіювання – вчила думати, пригадувати досвід предків, звертатися до споконвічного і відокремлювати його від буденних дрібниць.

Скульптура у власних витоках сягає до традицій самобут-нього народного мистецтва. Безліч анонімних на сьогодні майстрів віками зберігали традиційні скульптурні форми у декоративно-ужитковому мистецтві, зокрема в народній іграшці. Вона переда-

валася від діда до онука незмінною, незалежною від примхів смаку та моди. Одній із небагатьох відомих майстринь народної іграшки у XX столітті – бабі Уляні з хутора Гриньово, що в Архангельській тайзі, – 1968 року було присвячено статтю у журналі «Знание – сила». Професійні та дружні відносини з Аделаїдою Пологовою, вплив її світогляду стали визначальними для Володимира Смаровоза у прийнятті рішення про подорож Архангель-ською тайгою до помешкання Уляни для особистого знайомства з творчістю самобутньої народної майстрині. Вона зацікавила його як людина, яка свято береже мудрість предків, закодовану у рукотворних виробах. І, як виявилося, не тільки береже, а й щиро ділиться з усіма, хто здатен їх сприйняти, взяти до душі, продовжити їхнє життя своєю творчістю. У невеличкій дерев’яній хаті, де Уляна мешкала разом зі своїми творіннями понад вісімдесят років, молодий скульптор провів за бесідою з майстринею майже цілий день. Один день. Але у цей день Володимир отримав велике знання. З Архангельської тайги разом із повним кошиком безцінних виробів, подарованих авторкою, він привіз відчуття чистого, позбавленого псевдоестетичного непотребу мистецтва. Таке відчуття зберігається надовго, якщо не назавжди.

Світогляд скульптора базувався на потужному фундаменті досвіду. Виховання естетичного смаку закладене у ньому найкращими педагогами ще за часів навчання і відшліфоване багаторічною практикою. Можливість оперування великими об’ємами є органічною завдяки вивченню румунської скульптури. Простори тайги подарували відчуття причетності до споконвічного... Здобутий таким чином досвід скульптор протя-гом життя втілював на теренах Поділля і Вінниччини зокрема. Адже тут – його Батьківщина. (Народився Володимир Смаровоз 4 квітня 1939 року у с. Женишківці Хмельницької області, проте багато років жив і працював у м. Вінниця).

В історії сучасного образотворчого мистецтва України Володимир Смаровоз залишив по собі понад 60 творів монументальної та садово-паркової скульптури, а також понад 300 творів скульптури станкової. Його роботи зберігаються в колекції Дирекції виставок Міністерства культури України і Міністерства культури Молдови, Спілки художників України та приватних колекціях Франції, Німеччини, Італії, Англії, Америки. До речі, Америка у ланцюгу досягнень Володимира Смаровоза посідає не останнє місце. 1998 р. він брав участь у конкурсному шоу картинної галереї «Агора Галері» у місті Нью-Йорк, де отримав другий приз за роботу «Мінорний настрій» (1994 р.).

Разом із перемогою, він здобув можливість знайомства з аме-риканською скульптурною школою, яка, правду кажучи, належ-ного враження на нього не справила, і навіть пригнітила. По-перше, умовністю самого визначення «школа», по-друге, тим, що скульптор назвав «штучною, нелюдською, позбавленою душі формою, створеною тільки за примхою посереднього замовника».

Навіть цей, досить стислий нарис, містить уявлення про мистецький шлях Володимира Смаровоза як про шлях складний і привабливий водночас. Складність полягає в тому, що скульптор потрапив на терени Поділля з меж зовсім іншої мистецької школи. Привабливість – у так званій творчій асіміляціі, яка вкотре доводить інтернаціональність образотворчої мови. Сьогодні вже неможливо уявити ландшафти Вінниці та області без численних монументальних творів скульптора. Назву хоча б деякі з них – бюст-пам’ятник Лялі Ратушній (м. Вінниця, 1980 р.), композиція «Мадонна» храму Матері Божої Ангельської (м. Вінниця, 1994 р.), пам’ятник Січовим Стрільцям (м. Вінниця, 1999 р.), пам’ятник загиблим співробітникам органів внутрішніх справ (м. Вінниця, 1999 р.), бюст-пам’ятник Михайлу Коцюбинському (м. Вінниця, 2003 р.), пам’ятники загиблим воїнам у с. Клембівка та у с. Дереб-чин (відповідно 1993 та 1998 рр.), композиція «Пісня» (м. Вінниця, 2005 р.), меморіальна дошка М.М.Коцюбинського на фасаді Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету (2008 р.), яка, на жаль, стала останньою роботою майстра.

Скульптор жив у стані активної творчої і громадської діяльності. Його праці наочно ілюстрували можливість долання ідейних і практичних труднощів існування на периферії скульптурної ниви (відносно до столичних центрів), як-то: боротьба за перевагу професійних майстрів у галузі розподілення монументальних замовлень, виконання не тільки творчої частини скульптурного задуму, а й фізично-важкого ремісничого етапу роботи (формування, виколотка по листовому металу, ливарництво тощо). Він був людиною принципової громадської позиції, активним суспільним діячем. За його ініціативи 2001 р. у Вінниці виникло творче об’єднання «Серпень», до складу якого увійшли вісім художників різного профілю. Сім років існування об’єднання та створені ним історико-мистецькі проекти яскравою сторінкою вписані в мистецьку історію Вінниччини.

До останнього дня Володимир Смаровоз був творчо активним. 2007-2008 роки були для нього етапними – вагомою сторінкою його мистецької біографії стала участь у Всеукраїнських скульптурних симпозіумах, організованих за ініціативної підтримки Президента України. Спрямовані на підтримку національної ідеї, вони надали скульпторові можли-вість поєднання щирої думки і творчої форми. Результат – у творах, які тепер є культурно-мистецьким надбанням держави: «І буде син, і буде мати…» (за мотивами творчості Т.Г.Шевченка, Канів, 2007), а також «Прокляття ворогам та зрадникам!..» (за мотивами Батуринської трагедії, Седнів, 2008).

Натхнення творення та відпочинок для душі Володимир Смаровоз знаходив у численних подорожах і, як не дивно, у полюванні. З-поміж багатьох напрямків найбільш за все його приваблювали гірські полонини Карпат. Це показово, адже ніде так не відчувається досконала у своїй величі скульптурна форма Землі, як у горах... Що ж стосується полювання – його скульптор теж розумів як... мистецтво, мистецтво спілкування із навколишнім світом, під час якого людина стає подібною до дикої природи. Свої враження від спілкування з природою він теж вкладав у скульптуру, але опосередковано – на рівні фіксації потаємних внутрішніх станів живої істоти. Так народився анімаційний цикл його дрібної пластики.

Володимир Смаровоз став першим скульптором, який за часів існування Вінницької обласної організації НСХУ отримав звання заслуженого художника України. Гідна оцінка діяльності митця на державному рівні є цілком закономірною, адже його феноменальна працездатність і щира відданість мистецтву – якості, які завжди викликають повагу культурного суспільства. А в пам’яті численних друзів і колег він назавжди залишився Людиною високого духу та Митцем з великої літери.

Ю.В.Присяжна

Література

Машевцев, А. У бронзі й граніті / А. Машевцев // Вінниччи-на. – 2000. – 28 квіт. – С. 13.

Смаровоз Володимир Іванович // Художники Вінниччини: довід. чл. НСХУ. 1976-2001. – Вінниця, 2001. – С. 69 : портр.

Лисенко, В. Останній серпень Володимира Смаровоза : [спогади про митця] / В. Лисенко // Вінниччина. – 2008. – 12 верес. – С. 16.

Котов, В. Роботи Володимира Смаровоза виставлялись навіть у Нью-Йорку : [про вист. скульптора в галереї Регіонал. центру сучас. мистец. «Арт-Шик». Вінниця] / В. Котов // Вінниц. газ. – 2009. – 14 квіт. – С. 5.

Сегеда, Ю. Він увіковічував героїв / Ю. Сегеда // Вінниччи-на. – 2010. – 5 трав. – С. 8 : фото.

Єгурнова, Л. Володимир Смаровоз – видатний скульптор, справжня людина / Л. Єгурнова // Вінниц. газ. – 2013. – 6 верес. – С. 7.