ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



«Житиму на користь милої безцінної України»
До 165-річчя від дня народження Д. В. Марковича -
українського письменника, громадського діяча
Біобібліографічний покажчик

Версія для друку

Управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека

ім. К.А. Тімірязєва

Наші видатні земляки

 

 

«Житиму на користь милої безцінної України» 

До 165-річчя від дня народження Д. В. Марковича -

українського письменника, громадського діяча

 

Біобібліографічний покажчик

 

Вінниця, 2013


ББК 91.9:83

УДК 016:929

Ж 74

 

Відповідальна за випуск Н.І. Морозова, директор Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва, заслужений працівник культури України

«Житиму на користь милої безцінної України» : до 165-річчя від дня народж. Д. В. Марковича – укр. письм., громад. діяча : біобібліогр. покажч. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва ; уклад. О. І. Кізян, Л. І. Заря ; ред. М. Г. Спиця ; відп. за вип. Н.І. Морозова. – Вінниця, 2013. – 27 с. – (Наші видатні земляки).

Біобібліографічний покажчик продовжує серію краєзнавчих бібліографічних видань Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва «Наші видатні земляки» і присвячується 165-річному ювілею Дмитра Васильовича Марковича – талановитого українського письменника, белетриста, відомого громадського і політичного діяча, життєвий і творчий шлях якого тісно пов’язаний з Вінниччиною.  

Покажчик розрахований на літературознавців, краєзнавців, бібліотечних працівників, студентів, широкий читацький загал. Він буде корисним усім, хто цікавиться  творчістю письменника та його політичним життям, пов’язаним з Вінниччиною.

Відбір матеріалу закінчено 30 серпня 2013 року.

Вінницька ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва



Бібліографія творів Д В. Марковича та літератури про нього

(за матеріалами біобібліографічного покажчика

«Житиму на користь милої безцінної України»)

«У живописному художньому світі

Д. Марковича пульсувало життя, рухалося

в драматичних конфліктах потоку людських

доль і характерів: відтворено напружені

пошуки думки, зіткнення людських

пристрастей та емоцій. Це органічне

злиття істини з високим гуманізмом у його

творах багатоаспектно розкривалося в

майстерному відображенні людського в людині».

В. О. Гандзюк

Мета біобібліографічного покажчика «Житиму на користь милої безцінної України», підготовленого до 165-річчя від дня народження Дмитра Васильовича Марковича, – вшанувати пам’ять українського патріота, талановитого письменника, белетриста, відомого громадського і політичного діяча, гідного представника знаного роду Марковичів (Маркевичів), життєвий і творчий шлях якого тісно пов’язаний з Вінниччиною. У вірші, присвяченому Д. Марковичу, співець української революції Олександр Олесь написав:

В часи наруги і знущання,

В часи завій і всіх незгод

Ти не звалив хреста страждання,

Ти не покинув свій народ.

Ти вів його рукою брата,

Ти в темну ніч йому зорів.

Була тобі мужицька хата

Миліш позначених домів.

Сам Дмитро Васильович на схилі літ, підсумовуючи свою роль в українській літературі, зауважив: «Я ніколи не забував про свій народ, жив з ним, навчався в його і, що міг і як міг, передавав суспільству в своїх маленьких оповіданнях». Радянське літературознавство характеризувало його як «ліберально-буржуазного письменника». Тож він був віднесений до розряду другорядних і неактуальних. І лише в наші дні творчий набуток Д. Марковича повертається до українського читача. Адже письменник «з таким ясним світоглядом, з такими надіями на людину, на її потенціальну здатність до добра», як написав про нього академік С. Єфремов, не може лишити байдужими справжніх шанувальників художнього слова.

Укладачі бібліографічного посібника намагалися віднайти якомога більше інформації з різних сфер його діяльності: літературної, громадсько-кооперативної, політичної, державницької.

У першому розділі посібника «Твори Д. В. Марковича» в хронологічній послідовності зібрані художні твори та публіцистика Д. Марковича. Пошук його літературної спадщини здійснювався за допомогою е-каталогів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Російської державної бібліотеки, тритомного бібліографічного покажчика Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського «Україномовна книга у фондах Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. 1798-1923» (К., 2003), а також книги М. Плевако «Хрестоматія нової української літератури від початку 80-х років ХІХ ст. до останніх часів» (Х., 1927), де поряд з короткою характеристикою творчості Д. В. Марковича подається бібліографія його творів та літератури про нього. Автор вміщує відомості про перші публікації оповідань

Д. Марковича, а саме: «Дурак» («Еженедельное Новое Время», 1877 р.), «Маленькое недоразумение» («Пчелка», 1880 р.) та «Иван из Буджака» («Слово», 1881 р.). На жаль, у бібліографічному списку не вказано місце, номер чи число і місяць видання зазначених періодичних видань, у яких друкувалися дані твори.

Таку ж інформацію знаходимо у передньому слові до збірки Д. Марковича «По степах та хуторах» (1908 р.) першого дослідника його творчості – С. Волоха (В’ячеслава Костянтиновича Прокоповича), та у розвідці «Д. В. Маркович», вміщеній у журналі «Киевская старина» за 1902 р. Автор В. Черепин зазначає: «Еще на студенческой скамье начал он свою литературную деятельность, но сперва пишет на русском языке: «Дурак» – рассказ в «Еженедельном новом времени» (1877), «Маленькое недоразумение» – в «Пчелке» (1880), «Иван из Буджака» – в «Слове» (1885)», вказуючи 1885, а не 1881 рік, як у попередніх дослідженнях.

За довідником «Русская периодическая печать (1702-1894)» (М., 1959) літературно-науковий журнал «Еженедельное новое время» почав видаватися у Санкт-Петербурзі лише з

1 березня 1879 р. Це стосується і одеської газети «Пчелка», що виходила з 1881 по 1889 рр. Науковий літературний і політичний журнал «Слово» видавався у Санкт-Петербурзі з 1879 по 1881 р., тобто можна припустити, що оповідання «Иван из Буджака» було опубліковане у журналі «Слово» за 1881 р. Можливо це львівський часопис «Слово», що виходив упродовж 1861-1887 рр., хоча в останні 10 років він майже не друкував художні твори.

Слід зазначити, що оповідання «Дурак» в подальших, переглянутих укладачами, виданнях з невідомих причин не включалося. Лише у книзі «По степах та хуторах» (К., 1991) у додатках вперше передруковано автобіографічне оповідання «Неудачный» з часів навчання Д. Марковича у Новгород-Сіверській гімназії.

Отже, ці важливі бібліографічні відомості потребують уточнення. Тому зазначені вище твори Д. В. Марковича з цих періодичних видань не включені до бібліографічного покажчика.

Достеменно відомо, що у херсонському белетристичному збірнику «Степ» за 1886 р., засновником і редактором якого був Д. В. Маркович, друкувалися його оповідання «Два платочки», «Шматок», «Омелько Каторжний», «Иван из Буджака».

У процесі підготовки посібника переглядалися каталоги і картотеки Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, а також фонд рідкісних і цінних видань, зокрема наявні у ньому часописи «Основа», «Муравейник» та «Літературно-науковий вісник», де свого часу друкувався Д. Маркович. Значну допомогу у пошуковій роботі надавала зав. відділом рідкісних і цінних видань Т. О. Марчук.

З мережі Інтернет використовувалися веб-сайти: http://starieknigi.info/index/KS.htm ; http://iht.univ.kiev.ua/library/all-journals/Киевская%20старина, на яких представлені повні тексти журналу «Киевская старина» за 1882-1906 рр., що дало змогу переглянути твори

Д. В. Марковича, уточнити роки, номери і сторінки. Корисним виявився і веб-сайт Інституту історії України Національної Академії Наук (http://www.history.org.ua/?litera&id=6978 ), де у PDF-форматі вміщено текст «Систематического указателя журнала «Киевская старина» (1882-1906) (Полтава, 1911). Завдяки оцифрованим варіантам газети «Рада» (1906-1911 рр.) (веб-сайт Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, БД «Електронна колекція газет»), вдалося переглянути і звірити деякі бібліографічні відомості ряду листів і статей Д. В. Марковича, присвячених становленню споживчої кооперації в Україні, зокрема на Волині. До бібліографічних описів цих матеріалів, включених до покажчика, додані е-адреси.

Детальний огляд публіцистичної спадщини Д. В. Марковича у своїй дисертації «Дмитро Маркович у кооперативному та громадському житті України (друга пол. ХІХ – початок ХХ ст.)» (Переяслав-Хмельницький, 2009) та книзі «З людьми і для людей... : (Дмитро Маркович в українському національно-визвольному русі : кінець ХІХ – початок ХХ ст.)» (Вінниця, 2006) зробив вінницький науковець В. Рекрут.

Дещо раніше громадсько-політичну діяльність Д. В. Марковича почали досліджувати вінницькі краєзнавці Л. Шпильова (1992 р.) та М. Станович (1996 р.), надрукувавши свої розвідки у «Вінницькій газеті» та «Юридичному віснику України», у яких описані маловідомі на той час сторінки життя і діяльності Д. Марковича.

На думку В. О. Гандзюка, який також вивчає постать Д. Марковича як державного та громадського діяча доби національно-визвольних змагань 1917-1920 рр., «публіцистичні твори Д. Марковича можна назвати школою мистецтва, добра, любові та людинознавства».

Розділ «Життя, творчість і громадська діяльність Д. В. Марковича» висвітлює дослідження про життєвий шлях, громадсько-політичну діяльність Дмитра Васильовича, його внесок у становлення кооперативного руху в Україні, перебування на теренах Вінниччини й інших регіонів України та вшанування його пам’яті. Слід зауважити, що це в основному матеріали початку ХХ ст. та останніх років, адже, як уже зазначалося, в радянський період ім’я Д. В. Марковича було викреслене з української літератури через його політичні погляди. Чимала частка досліджень літературної творчості Д. В. Марковича належить науковцям з Херсонщини, де він свого часу жив і працював.

Важливим етапом у вивченні творчої спадщини Д. В. Марковича стала дисертація Світлани Анатоліївни Панченко (Запорізький державний університет) на тему: «Творчість Д. Марковича у контексті розвитку українського літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століття» (Запоріжжя, 2000), у якій авторка дослідила значення новаторських методів, індивідуальної стильової манери Д. В. Марковича для розвитку української літератури.

Значною інформаційною базою для більш глибокого ознайомлення з особистістю Дмитра Васильовича Марковича є унікальні архівні документи, зокрема Державного архіву Вінницької області, що були опрацьовані укладачами de visy.

До третього розділу покажчика «Довідкові та архівні матеріали» включені також архівні документи з інших архівів України та Росії.

Під час підготовки бібліографічного посібника виникла проблема з фото Д. В. Марковича. Виявилося, що замість зображення Д. В. Марковича часто використовують фото його дядька – Опанаса Васильовича Марковича. Вінницький краєзнавець В. Рекрут, досліджуючи кооперативну діяльність Дмитра Васильовича, натрапив на статтю П. Петренка, що була надрукована в газеті «Вінницькі відомості» за 1943 р. і присвячена Дмитру Васильовичу Марковичу. Автор детально описав зовнішність Дмитра Васильовича: «Перед вами огрядний, похилого віку чоловік з довгою бородою, яка двома пасмами спадає йому на груди. Мимоволі звертаєш увагу на довгі стрілчасті чорні брови та суворі очі цього статечного діда. В очах тих світиться і мудрість, і страждання людини, що збагнула сувору правду життя, збагнула, але не примирилася з нею. Так виглядав Дмитро Маркович на портреті художника Носка в картинній залі Вінницького музею».

У Вінницькому обласному художньому музеї портрет Д. Марковича роботи київського художника Петра Васильовича Носка зберігся. Дирекція музею люб’язно надала його копію для бібліографічного покажчика.

Сподіваємося, що оповідання Марковича-письменника знайдуть свого читача, адже на думку С. Волоха: «Читати оповідання Д. М-ча [Марковича] легко й цікаво. Від них лишається високе естетичне задоволення; загальне враження чарівне й дуже приємне». А його наполеглива, принципова і самовіддана громадсько-політична діяльність, спрямована на користь Україні, стане прикладом для сучасних політиків.

Тож запрошуємо літературознавців, краєзнавців, учителів, бібліотекарів, усіх, кого цікавить ця непересічна особистість, ознайомитися з матеріалами посібника. Будемо раді отримати від науковців нові джерела і документи про Дмитра Васильовича Марковича.

О. Кізян, зав. відділом наукової інформації та бібліографії

«Виконуючи обов'язок перед моїм народом...»

До рясного сузір’я творців української класичної новелістики кінця ХІХ - початку ХХ століття поряд з іменами М. Коцюбинського, Б. Грінченка, В. Винниченка, В. Стефаника, С. Васильченка та інших письменників належить й ім’я Дмитра Марковича. Його помітне і своєрідне місце в українській літературі відзначив свого часу Борис Грінченко: «Предмет його оповідань: народне життя і його біди. Характерною рисою цього автора є гуманне, любовне ставлення до зображуваних осіб і постійне прагнення знайти під самою загрубілою корою тепле людське почуття, благородне поривання співчутливої душі. Ця риса, в зв’язку з умінням пана Марковича вибирати повні драматизму положення, дає можливість його маленьким нарисам створювати дуже велике, інколи потрясаюче враження».

Дмитро Васильович Маркович народився 8 листопада 1848 року в Полтаві. Дитинство провів на Чернігівщині, де батько працював лісничим. Там ще малим хлопцем він познайомився зі своїм дядьком Опанасом Марковичем та його дружиною Марком Вовчком, які з подільського Немирова виїздили до Петербурга. Саме ці близькі йому творчі особистості справляли на нього відтоді і особливо згодом, у пору формування його як письменника і громадського діяча, вирішальний вплив. А ще - письменник Олександр Кониський, любов якого «до вітчизни не знала границь», критик перших спроб Д. Марковича у мистецтві слова.

1873 року Дмитро Маркович завершив навчання на юридичному факультеті Новоросійського університету (Одеса) і розпочав працю за фахом у Бессарабії, потім на півдні України, водночас друкуючи свої перші оповідання, а на громадській ниві - цікавлячись кооперативним рухом. Девізом його стало переконання: «Жити треба для рідного краю, для людей». Українськість Дмитра Марковича, близькість до народу, активна громадська і літературна діяльність занепокоїла владу. У 1889 році його було переведено на службу до Польщі, тієї її частини, що належала до Російської імперії. Та восени 1900 року Д. В. Маркович звільнився за власним проханням і замешкав у Волинській губернії, де продовжив брати участь у поширенні кооперативного руху, зокрема кредитної кооперації, послідовно виступав проти так званих «чорносотенців», представників монархічного «Союзу руського народу».

Напровесні 1913 року родина Марковичів поселяється у Вінниці, у будинку на Старому місті. Якраз у цей час на Вінниччині бурхливо розвивалася споживча кооперація. Тут були свої вожді кооперативного руху, наприклад Й. Волишиновський та інші. Незабаром відбулися перші загальні збори уповноважених Подільського Союзу кредитних і ощадно-позичкових товариств, головою якого був обраний Д. В. Маркович. Названий Союз, окрім своєї безпосередньої мети, сприяв національному відродженню України, її рухові до незалежної держави. Громадсько-політична діяльність Д. В. Марковича у Вінниці в роки національно-визвольної боротьби 1917-1920 років набула всеукраїнського значення. На початку 1917 р. у Вінниці зорганізовано Союз подільських українців, який підтримував діяльність місцевої «Просвіти» та націоналізацію шкільної освіти. Головою його став Д. В. Маркович. Подоляни одними з перших визнали Українську Центральну Раду.

Текст третього Універсалу Центральної Ради (листопад 1917 р.), яким було проголошено УНР, у Вінниці в міському театрі озвучив Д. В. Маркович. Від імені Губернської української ради він виголосив його чотирма мовами і закликав радних підтримати цей історичний документ, що й було виконано.

Д. В. Маркович став одним з найпопулярніших громадських і політичних лідерів на Вінниччині. Він був запрошений на посаду старшого прокурора Генерального суду до Києва (15 січня 1918 р.), з 2 квітня став Генеральним суддею УНР.

За Гетьманату Д. В. Маркович виконував обов’язки члена Сенату та обіймав посаду прокурора Генерального суду. Після проголошення Директорії письменник вернувся до Вінниці, але незабаром Рада Народних Міністрів ухвалила кандидатуру Д. В. Марковича на посаду «найвищого судді».

2 лютого 1919 року уряд УНР переїхав до Вінниці, тут Д. В. Маркович став керуючим справами Міністерства юстиції Кабінету Народних Міністрів УНР. Через місяць його було призначено заступником голови в засіданнях Ради Народних Міністрів.

Сім місяців 1919 року Д. В. Маркович перебував у контрольованій більшовиками, а згодом денікінцями, Одесі під домашнім арештом. Утікши звідти, повернувся до Вінниці. Був деякий час у Кам’янці-Подільському, вернувся до Вінниці, яку в січні 1920 захопили більшовики, де знову потрапив під їхній контроль.

Перед самою смертю письменника його рукописи було конфісковано. Помер він наприкінці 1920 року, про що одним реченням повідомила центральна газета «Вісті»: "9-го цього грудня о 9 годині ранку упокоївся видатний український письменник і кооператор Дмитро Васильович Маркович". Поховали його на міському цвинтарі (нині це місце за центральним універмагом).

Літературна спадщина Дмитра Марковича невелика за обсягом і друкувалася переважно однією книжкою під назвою «По степах та хуторах». Останнє за часом видання  побачило світ у видавництві «Дніпро» 1991 року. Містить воно оповідання, драму «Не зрозуміли», спогади та інші автобіографічні матеріали. З кінця двадцятих років до початку дев’яностих XX століття ім’я Д. Марковича в Україні було, по суті, під забороною – і не за тематику його творів, а за політичну діяльність їх автора у 1917-20-ті роки. Отже, і публікацій про життя і творчість

Д. В. Марковича, принаймі, в межах України, не було. Лише в новітню добу української незалежності увага до його імені значно зросла. З низки наукових розвідок про Д. В. Марковича варто назвати передусім видання вінницького краєзнавця Валерія Рекрута «З людьми і для людей... (Дмитро Маркович в українському національно-визвольному русі: кінець XIX - початок XX ст.)», що вийшло 2006 року у Вінниці.

У спогаді про Олександра Кониського Д. В. Маркович писав: «... Дякуючи йому я ніколи не забував про свій народ, жив із ним, навчався в нього, і що міг і як міг - передавав суспільству в своїх маленьких оповіданнях». Сформувавшись як письменник-реаліст, український демократ, він на перше місце в творчості ставив любов до України, її простого трудящого люду, відобразив його високу людяність, непохитні моральні якості. Літературознавець О. Засенко у передмові до збірки творів Д. В. Марковича 1991 року видання справедливо відзначив: «Мотиви перемоги добра над злом, гуманності над жорстокістю, честі над безчестям, правди над брехнею наявні в усіх творах Марковича... Під цим гуманістичним знаком жадання людям добра й щастя з’явились його талановиті оповідання та нариси-спогади і навічно вкарбували в духовний світ рідного народу ім'я письменника».

А.М. Подолинний,

кандидат філологічних наук

 

Хронологія життя і діяльності Д. В. Марковича

8 листопада (26 жовтня) 1848 р. народився Д. В. Маркович у м. Полтава;

1859 р. – вступив до Новгород-Сіверської гімназії;

1862-1864 рр. – перебував у Вологді разом з батьком. Отримав середню освіту;

1866 р. – 18-річний Дмитро Маркович влаштувався вільним слухачем у Київському університеті св. Володимира;

1868-1873 рр. – навчався спочатку на юридичному факультеті Ніжинського ліцею, згодом на юридичному факультеті Новоросійського університету;

12 березня 1871 р. – Д. Маркович працював у Катеринодарському окружному суді канцелярським службовцем;

6 вересня 1871 р. – помічник секретаря Кримінального відділу Катеринодарського окружного суду;

7 червня 1873 р. – кандидат на судову посаду при Катеринодарському окружному суді;

28 серпня 1873 р. – 27 лютого 1884 р. – судовий слідчий в Кишинівському, Аккерманському, Сорокському, Ясському, Оргеєвському повітових судах;

1880 р. – одружився з баронесою Оленою Іванівною фон Таубе;

1 березня 1881 р. – народження сина Лева;

15 березня 1883 р. – судовий слідчий Одеського окружного суду Одеського повіту;

21 лютого 1884 р. – переведений на службу до Херсонської губернії на посаду товариша прокурора в Єлисаветграді (Кіровоград);

27 вересня 1884 р. – за вислугу років отримав статус Колезького реєстратора;

16 січня 1885 р. – переведений на таку ж посаду до м. Херсон;

1885 р. –спільно з Михайлом Боровським видали в Одесі альманах «Нива»;

1885-1888 рр. – працює над п’єсою «Не зрозуміли»;

1886 р. – у херсонському белетристичному збірнику «Степ», засновником, редактором і упорядником якого був Д. В. Маркович, опубліковані його оповідання: «Иван из Буджака, «Омелько Каторжний», «Два платочки», «Шматок»;

19 березня 1886 р. – народження доньки Лідії;

9 березня 1888 р. – переміщення з Херсона до Катеринодара (Кубань) на посаду товариша прокурора Катеринодарського окружного суду у зв’язку з причетністю

Д. В. Марковича до прогресивних кіл української громади Херсонщини;

3 квітня 1889 р. – направлений на роботу товаришем прокурора окружного суду в м. Каліш біля Варшави;

1889 р. – у журналі «Киевская старина» надруковано оповідання «На Вовчом хуторе»;

11 січня 1891 р. – отримує Орден Св. Станіслава 3-го ступеня;

1891 р. – окремою книгою у Санкт-Петербурзі вийшло його оповідання «У наймы : (образок з жыття Днипров. повиту 1887/8 года)»;

1891 р. – у журналі «Киевская старина» надруковано оповідання «Он присягал»;

1893 р. – у львівському журналі «Зоря» вперше опубліковано оповідання «Невдалиця»;

1893 р. – у журналі «Киевская старина» надруковані «Заметки и воспоминания об Афанасии Васильевиче Марковиче»;

3 грудня 1894 р. – мировий суддя Варшави;

1894 р. – у львівському журналі «Зоря» надрукована п’єса «Не зрозуміли»;

21 грудня 1896 р. – присвоєно звання Статського радника;

1896 р. – в журналі «Русское богатство» російською мовою опубліковано оповідання «Бразилияне»;

1899 р. – у Москві, в типографії І. Д. Ситіна вийшла збірка Д. В. Марковича «По степам та хуторам : оповидання слидователя; Не зрозумилы : комедия»;

1900 р. – родина Марковичів оселяється у с. Михалківці Острозького повіту Волинської губернії;

8 жовтня 1900 р. – за особистим проханням (наказ № 75) звільняється зі служби в судових органах за станом здоров’я. Д. В. Маркович активно займається кооперативним рухом;

1903 р. – у Москві вийшла збірка оповідань Д. Марковича «Он присягал; На Волчьем хуторе» у перекладі на російську мову В. І. Строменка;

Квітень 1905 р. – Д. В. Маркович фігурує в списках кандидатів від Волинської губернії на з’їзд партії Народної Свободи конституційних демократів.

1906 р. – у журналі «Нова громада» уперше надруковано різдвяне оповідання «На свят-вечір»;

1907 р. – побачило світ оповідання «Final : лист до приятелів і всіх земляків»;

1908 р. – у видавництві «Вік» вийшла збірка Д. В. Марковича «По степах та хуторах» з передмовою С. Волоха (В’ячеслава Костянтиновича Прокоповича, українського політичного і громадського діяча, педагога, публіциста, історика);

1910 р. – надруковано оповідання «Весна : (малюнки з життя 1870-х років)» у «Літературно-науковому віснику»;

1911 р. Д. Маркович заснував у с. Михалківці Острозького повіту «Центральний Союз установ дрібного кредиту Волинської губернії»;

22 лютого 1912 р. – в оселі Д. В. Марковича у с. Михалківці проведено обшук;

Жовтень 1912 р. – у пожежі в селі згоріла частина маєтку Д. В. Марковича;

1913 р. – у журналі «Літературно-науковий вісник» вміщено «Судову помилку» та «Замах на убійство жінки» Д. В. Марковича;

1913 р. – у «Літературно-науковому віснику» надруковані спогади судового слідчого «З давно минулого»;

14 березня 1913 р. – Д. В. Маркович з родиною переїздить до Вінниці і оселяється у найманому будинку Н. М. Чарнової по вул. Сабарівській (тепер Маяковського);

25-27 червня 1913 р. бере участь у роботі ІІІ з’їзду споживчих товариств Подільської губернії, зокрема у роботі кредитної секції, очолюючи її законодавчий комітет;

16 листопада 1913 р. – Д. В. Маркович вступив на службу (без утримання) членом обліково-позичкового комітету у справах дрібного кредиту Вінницького відділення Державного банку;

11 грудня 1913 р. – родина Д. В. Марковичів купує садибу Н. М. Чарнової на Старому місті біля історичної кам’яної Миколаївської церкви (договір купівлі № 10137 від 11. 12. 1913 р.);

1914 р. – в «Літературно-науковому віснику» вміщені оповідання «Збройний напад» та «Бунт»;

24-26 січня 1914 р. – бере участь в роботі першої Подільської губернської кооперативної наради, що проходила у Вінниці;

1914 р. – Д. В. Маркович обраний терміном на 1914-1917 рр. від першого територіального відділення м. Вінниці спочатку радником Вінницького повітового земства, пізніше – головою Вінницької повітової земської управи;

15 листопада 1914 р. – земська управа прийняла пропозицію Д. В. Марковича про реорганізацію земської кооперативної допомоги населенню;

27 грудня 1914 р. – Подільський губернатор граф Ігнатьєв надіслав вимогу не затверджувати на посаді голови Вінницької повітової земської управи Д. В. Марковича;

9 березня 1915 р. – Д. В. Маркович написав доповідь «Пятому очередному Земскому Собранию Гласного Д. В. Марковича о недостатках школьного образования»;

1915 р. – в журналі «Основа» опубліковано оповідання «Мій сон»;

14 вересня 1915 р. – на загальних зборах уповноважених Подільського союзу кредитних і ощадно-позичкових кредитних товариств, де відбувалися вибори ради Союзу і правління, Д. В. Марковича обрано головою Подільського союзу;

Березень 1917 р. – на засіданні Ради громадських організацій у Вінниці

Д. В. Марковича обрано до Виконавчого комітету Ради;

4 квітня 1917 р. – на засіданні ХІІ надзвичайних земських зборів у Вінниці під головуванням Д. В. Марковича, була вироблена нова концепція реформи шкільної освіти у Вінницькому повіті, що передбачала націоналізацію початкової освіти.

5 травня 1917 р. – редакційний комітет на чолі з Д. В. Марковичем видав перше число щотижневого часопису «Подільська Воля». Це – перше україномовне видання у Вінниці;

5-6 травня 1917 р. – на І Подільському українському з’їзді Д. В. Марковича було обрано головою Подільської Губернської Української Ради (місцевого органу Центральної Ради);

11 травня 1917 р. – з ініціативи Д. Марковича у Вінниці на День свята культури, віри християнської, просвіти, за церковним календарем Дня святих Кирила і Мефодія на знак вшанування «Кирило-Мефодіївського братства» відбулася маніфестація, у якій взяло участь близько 50 тис. громадян міста і прилеглих сіл.

16 червня 1917 р. – за сприяння Д. В. Марковича міська Дума Вінниці прийняла постанову «Про націоналізацію міських початкових шкіл», де передбачалося ввести рідну мову в усіх школах Вінницького міського самоврядування та поповнити шкільні бібліотеки педагогічними творами з питань національної школи;

23 червня 1917 р. – на честь прийняття Центральною Радою І Універсалу Подільська Губернська Українська Рада, очолювана Д. Марковичем, провела у Вінниці в приміщенні «Просвіти» загальне зібрання щодо визнання та розповсюдження тексту Універсалу серед населення губернії;

Серпень 1917 р. – на учительському з’їзді у Вінниці, завдяки Д. В. Марковичу було прийнято компромісне рішення про запровадження українізації школи у тих населених пунктах, мешканці яких погоджуються на такі заходи.

16-17 серпня 1917 р. на ІІ Всеукраїнському кооперативному з’їзді у Києві

Д. В. Марковича обрано до складу Центрального українського кооперативного комітету;

27 серпня 1917 р. – за результатами виборів Д. В. Марковича обрано радним до міської Думи Вінниці від Українського демократичного блоку;

12 жовтня 1917 р. у Вінниці відбулися ХІІІ надзвичайні губернські земські збори, на яких розглядали заходи щодо боротьби з анархією та питання розподілу фінансування на освіту, медицину, тощо. Д. В. Маркович увійшов до складу фінансової комісії зборів. Було затверджене особисте звернення Д. В. Марковича про виділення 5000 крб. одноразової допомоги українській гімназії у Вінниці;

16 листопада 1917 р. – Д. В. Маркович обраний членом Ради та заступником голови Ради новоствореного кооперативного Українбанку;

17 листопада 1917 р. – на урочистих зборах радних міської Думи у приміщенні Вінницького театру з нагоди проголошення утворення Української Народної Республіки, головуючий зборів Д. В. Маркович у вітальному дусі відізвався про цю подію. Він зачитав текст ІІІ Універсалу Центральної Ради;

15 січня 1918 р. – ІХ сесія Центральної Ради затвердила Д. В. Марковича першим старшим Прокурором Генерального Суду УНР;

2 квітня 1918 р. – Д. В. Маркович став Генеральним Суддею УНР;

29 квітня – 14 грудня 1918 р. – за часів Української Держави гетьмана

П. Скоропадського Д. В. Маркович працює у Сенаті та на посаді прокурора Генерального Суду;

12-13 липня 1918 р. завдяки плідній праці Д. В. Марковича на чолі правління кредитного союзу, частина отриманих прибутків була виділена: на впорядкування могили Т. Г. Шевченка – 1000 крб.; на Подільський краєзнавчий музей – 1000 крб.; на 2 стипендії в Крищинецькій сільськогосподарській школі – 1200 крб.; Вінницькій «Просвіті на утримання української гімназії – 5000 крб; Вінницькому дитячому притулку – 1000 крб.; на впровадження курсів українознавства для вчителів початкових шкіл Поділля – 10000 крб.

1918-1919 рр. – у видавництві «Дзвін» вийшло двотомне видання творів

Д. В. Марковича;

16 січня 1919 р. – у Вінниці відбулося святкування 70-річчя Д. В. Марковича у вигляді урочистого засідання правління та Ради Союз-Банку, почесним головою якої був Д. В. Маркович. У рішенні зборів йшлося, зокрема, про асигнування 15 тис крб. на започаткування стипендії ім. Д. Марковича при Кам’янець-Подільському державному українському університеті, вписати його ім’я як вічного вкладника Союз-Банку;

10 січня 1919 р. – Рада Народних Міністрів Директорії ухвалила кандидатуру

Д. В. Марковича на посаду «надвищого судді»:

13 лютого 1919 р. – Д. В. Маркович затверджений Радою Народних Міністрів УНР на чолі з С. Остапенком, керуючим справами Міністерства юстиції;

16 лютого 1919 р. – на засіданні Директорії Д. В. Маркович затверджений заступником голови Ради Народних Міністрів на чолі з С. Остапенком;

1919 р.( з квітня майже сім місяців) – Д. В. Маркович перебуває у більшовицькому, згодом денікінському полоні в Одесі, куди поїхав у справах;

Жовтень 1919 р. – у газеті «Шлях» друкуються спогади Д. В. Марковича «З полону до дому», де він описує своє нелегке перебування в полоні та втечу з нього;

Кінець жовтня 1919 р. – після пережитого, Д. В. Маркович йде у відставку за особистим проханням;

Листопад 1919 р. – Д. В. Маркович перебуває у Кам’янці-Подільському з пенсійних питань та лікування;

Кінець грудня 1919 р. – Д. В. Марковичу вдається зі значними труднощами, пов’язаними з тогочасними воєнно-політичними подіями, повернутися до Вінниці;

Травень 1920 р. – у складі делегації українських політичних і громадських діячів

Д. В. Маркович зустрічається з Симоном Петлюрою;

Червень 1920 р. – «Наш Шлях» друкує незакінчений нарис Д. В. Марковича «Від Кам’янця до Вінниці», де він описує свою багатостраждальну подорож додому.

9 грудня 1920 р. – о 9-й ранку Д. В. Маркович помер, похований у Вінниці на православному цвинтарі. Могила Д. В. Марковича не збереглася.

 

1. Твори Д. В. Марковича

«Сії твори – кров серця мого, сок нервів моїх, тут моя віра і надія, виявлена в кайданних умовах проклятої цензури й неволі».

(Д. Маркович з дарч. напису на кн. «По степах та хуторах» (К., 1908))

1.    Два платочки; Шматок; Омелько Каторжний; Иван из Буджака : [оповідання] / Д. В. Маркович // Степ : Херсон. беллетрист. сб. – Херсон ; СПб., 1886. – С. 235-268.

2.    На Вовчом хуторе / Д. В. Маркович // Киев. старина. – 1889. – Т. 26, № 8. – С. 428-435. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://starieknigi.info/Zhurnaly/KS/KS_1889_8.pdf (дата звернення: 15.08.13). – Назва з титул. екрана.

3.    На Вовчом хуторе / Д. В. Маркович. – К. : Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого, 1889. – 8 с.

4.    У наймы : (образок з жыття Днипров. повиту 1887/8 года) / Д. Маркович. – СПб. : Тип. Дома Призрения Малолет. Бедн[ых], 1891. – 24 с.

5.    Он присягал : [оповідання] / Д. Маркович // Киев. старина. – 1891. – Т. 32, № 3. – С. 422-426. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://iht.univ.kiev.ua/library/kievskaya_starina/kievskaya_starina_1891_3.pdf (дата звернення: 15.08.13). – Назва з титул. екрана.

6.    Русским матерям : сб. рассказов и стихотворений о матерях и детях… / сост. [з передм.] И. Горбунов-Посадов. – М. : Тип. И. Д. Сытина и К., 1892. – IV, [1], 259, [4] с. – Зі змісту: [У найми / Д. Маркович].

7.    Невдалиця : оповідання / Дм. Оленич [Д. Маркович] // Зоря. – Л., 1893. – Ч. 23.

8.    Заметки и воспоминания об Афанасии Васильевиче Марковиче / Д. Маркович // Киев. старина. – 1893. – Т. 41, № 4. – С. 50-77. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://starieknigi.info/Zhurnaly/KS/KS_1893_4.pdf (дата звернення: 17.08.13). – Назва з титул. екрана.

9.    Заметки и воспоминания об Афанасии Васильевиче Марковиче / Д. Маркович. – К. : Ред. журн. «Киев. старина», 1893. – [2], 28 с.

10.     Не зрозуміли : комедія / Дм. Оленін [Д. Маркович] // Зоря. – Л., 1894.

11.     Омелько Каторжний; Два платочка; На Вовчом хуторе : три рассказа / Д. Маркович. – М. : Посредник, 1894. – 36 с. – («Посредник»; № 112).

12.     Бразилиане : [оповідання] / Д. Маркович // Русское богатство. – М., 1896. – Кн. 6.

13.     По степам та хуторам : оповидання слидователя; Не зрозумилы : комедия / Д. Маркович. – М. : Тип. Т-ва И. Д. Сытина, 1899. – 154, [1] с. – Зміст: Иван из Буджака; На Вовчом хуторе; У наймы; Он присягал; Невдалица; Не зрозумилы.

Рец.: С. Н. «Д. Маркович. По степям та хуторам» / С. Н. // Киев. старина. – 1899. – Т. 66, № 7. – С. 20-23. – (Разд.: Библиография). – Електрон. версія. – Режим доступу: http://starieknigi.info/Zhurnaly/KS/KS_1899_7.pdf (дата звернення: 14.08.13). – Назва з титул. екрана.

14.     Спомини про О. Я. Кониського / Д. Маркович // Літ-наук. вісн. – 1901. – Кн. 9. – С. 256-260.

15.     Вик (1798-1898). Т. 3. Українська проза з 80-х років ХІХ ст. до останніх часів : [є Д. Маркович]. – К. : Друк. П. Барського, 1902. – 566, ІІ с. : портр.

16.     Он присягал; На Волчьем хуторе : рассказы / Д. Маркович ; пер. с малорос. В. И. Строменко. – М. : О-во распространения полез. кн., 1903. – 32 с. – (Сер. рассказов «От божьего ока не укроешься»; № 14).

17.     У найми; На Вовчому хуторі : оповідання Дмитра Марковича / Д. Маркович ; [на обкл. мал. Ф. С. Крисицького]. – К. : Вик. Коштом книгарні «Киев. Старины». Друк. П. Барського, 1904. – 46 с. – (Селян. б-ка; № 42).

18.     На Вовчом хуторе : рассказ / Д. В. Маркович. – М. : Посредник, 1906. – 16 с. – (Изд. «Посредника»; № 476).

19.     На свят-вечір : різдвяне оповід. / Д. Маркович // Нова громада. – К., 1906. – № 1. – С. 59-65.

20.     Листи з Волині : [лист 1-й : про важке життя селян] / Д. Маркович // Громад. думка. – 1906. – № 10; «З людьми і для людей...» (Дмитро Маркович в укр. нац.-визвол. русі : кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / В. Рекрут. – Вінни


«Житиму на користь милої безцінної України»
До 165-річчя від дня народження Д. В. Марковича -
українського письменника, громадського діяча
Біобібліографічний покажчик

  1. Частина 1
  2. Частина 2

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше