ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Світ правди і краси Михайла Стельмаха

Версія для друку

Управління культури і туризму

Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека

ім. К.А. Тімірязєва

 

 

 

Наші видатні земляки

 

Світ правди і краси

Михайла Стельмаха

 

(До 100-річчя від дня народження письменника)

Біобібліографічний покажчик

 

 

 

Вінниця, 2012


УДК 016:929

ББК 91.9:83

С 24

Відповідальна за випуск Н.І.Морозова, директор Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва

Світ правди і краси Михайла Стельмаха: до 100-річчя від дня народж.: біобібліогр. покажч. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва; уклад.: О.І.Кізян, Т.В.Котуз; ред.: М.Г.Спиця [та ін.]; відп. за вип. Н.І.Морозова. – Вінниця, 2012. – 104 с. – (Сер. «Наші видатні земляки»).

Біобібліографічний покажчик присвячений талановитому українському письменнику, нашому земляку Михай-лу Панасовичу Стельмаху.

У покажчику представлені зібрання творів, збірники і окремі видання: проза, поезія, пісні, драматургія, кінодраматургія, твори для дітей, фольклористика, літературознавчі праці, публіцистика письменника, що розміщені в хронологічному порядку. Матеріали в розділах про його життя, творчий шлях, вшанування пам’яті подані в алфавітному порядку авторів і назв.

Видання розраховане на науковців, літературознавців, краєзнавців, вчителів, бібліотечних працівників, студентську і учнівську молодь та всіх шанувальників художнього слова.

© Вінницька ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва, 2012


Від укладачів

У травні 2012 року виповнюється 100 років від дня народження Михайла Панасовича Стельмаха – видатного українського письменника-земляка, драматурга, фольклориста, публіциста і кіносценариста.

Своїми поезіями, оповіданнями, повістями і романами він підніс українське слово до високих вершин в художній літературі XX ст. Митець відтворив глибинні площини народного життя, визначальні ознаки української ментальності, змалював типові народні характери. Він створив самобутній і величний художній світ, у якому відчайдушно змагаються правда з кривдою, життя і смерть, віра і безнадія. Але завжди у нього перемагає світле начало. Стельмахівське осягнення народного буття, історії актуальне і сьогодні для української суспільної свідомості, про що свідчать сучасні наукові дослідження творчості письменника.

«Усі мої твори про вас, про Поділля», – нерідко повторював Михайло Панасович на зустрічах із земляками. Він ніколи не забував свого рідного краю і намагався завжди допомогти своїм землякам.

До ювілею Михайла Панасовича Стельмаха Вінницька ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва пропонує шанувальникам його творчості, науковцям, літературознавцям, краєзнавцям, вчителеям, бібліотечним працівникам, студентській та учнівській молоді біобібліографічний покажчик «Світ правди і краси Михайла Стельмаха».

Покажчик складається з текстової і бібліографічної частин. Його відкриває вступна стаття відомого поета, критика, літературознавця М.П.Стрельбицького «Мис-тецтво слова, порівнянне з ефектом ЗD-зображення» та стаття «Співець землі Подільської» працівників обласної книгозбірні.

Бібліографічна частина покажчика складається з чотирьох розділів та підрозділів:

1. Твори М.П. Стельмаха

1.1. Зібрання творів

1.2. Збірники і окремі видання

1.2.1. Проза

1.2.2. Поезія

1.2.3. Драматургія. Кінодраматургія

1.2.4. Твори М.П. Стельмаха для дітей

1.2.5. Пісні на вірші М.П. Стельмаха

1.3. Твори М.П. Стельмаха у перекладах

1.3.1. Російською мовою

1.3.2. Іншими мовами

1.4. Фольклористика. Літературознавство. Публі-цистика

2. Література про життя і творчість М.П. Стельмаха

2.1. Сторінки життя письменника

2.2. Дослідження творчості М.П. Стельмаха

2.3. Дисертації за творчістю М.П. Стельмаха

2.4. Вивчення творчості М.П. Стельмаха в навчальних закладах

3. Вшанування пам’яті М.П. Стельмаха

3.1. В Україні та світі

3.2. На рідній землі

3.3. М.П. Стельмах у художньому слові

3.4. М.П. Стельмах у мистецтві

3.5. М.П.Стельмах у фотографіях

3.6. Премія імені Михайла Стельмаха та її лауреати

4. Довідкові та бібліографічні матеріали

Матеріали у першому розділі розміщені в хронологічному порядку їх публікацій. Документи про життєвий і творчий шлях письменника, вшанування його пам’яті подані в алфавітному порядку за прізвищами авторів та назв творів.

Бібліографічний пошук документів для посібника здійснювався шляхом перегляду державних літописів книг, газетних, журнальних статей, краєзнавчого довідково-бібліографічного апарату та фонду Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, Е-каталогів провідних бібліотек України, Росії, Білорусі, інших країн, представлених у мережі Інтернет. Значна частка документів про сучасні наукові дослідження творчості М.П.Стельмаха виявлена на порталі «Наукова періодика України». З повними текс-тами цих матеріалів користувачі можуть ознайомитися за допо-могою їх електронних адрес.

Для зручності користування дане видання супроводжує «Іменний покажчик», у якому в алфавітному порядку зібрані прізвища авторів, упорядників, редакторів, перекладачів, художників, що згадуються у бібліографічних записах. Позначені вони номерами, за якими вміщені у покажчику.

Відбір документів закінчено у квітні 2012 р.

Відгуки, зауваження та побажання щодо пропонованого видання надсилайте за адресою:

 

21100, Вінниця, вул. Соборна, 73

Вінницька ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва

Відділ літератури та інформації з питань краєзнавства

Тел. (0432) 562-824

Факс (0432) 352-394

E-mail: kraev@library.vn.ua

http://old.library.vn.ua


Мистецтво слова,

порівнянне з ефектом 3D-зображення

(до 100-річчя від дня народження М.П.Стельмаха)

100-а річниця для будь-якого автора – Рубікон його доробкові. Вшанування, ювілейні публікації можуть бути більш чи менш рясні та пафосні, але доробок до цього часу зазвичай постає і оцінюється уже поза кон’юнктурою епохальних позатекстових зв’язків. Щось залишається лише рядком літературної історії, щось – цікавим для фахівців з питань відповідної проблематики чи жанрів та стилів, щось – найвагоміше – актуалізується й для нових поколінь. Прижиттєва слава на цім рубежі важить небагато, часто-густо вона, навпаки, здатна наволікати симетричний тягар негації ревних революціонерів. Тим більш, коли йдеться ще й про Рубікони історичні, переходові, як у нашому випадку, від тоталітаризму до демократії, від колоніальності до постколоніальних змагань.

Михайло Панасович Стельмах (11 (24) травня 1912, с.Дяківці (тепер Літинського району Вінницької області) – †27 вересня 1983, Київ) під оглядом усіх означених тривіальностей увіходить в другу сотню літ своєї в українському народі та в культурі українській присутності переконливо. Принаймні у більш ніж непростій для нашого книговидання ситуації 2000-х років двічі видрукувано збірки його вибраних творів, окремими книжками побачили світ романи «Правда і кривда» та «Чотири броди», кілька книжечок з віршами для дітей. В Інтернеті активно присутній сайт Фонду Михайла і Ярослава Стельмахів (stelmakh.com.ua), на кільканадцяти інтернет-сторінках придатні до скачування тексти віршів, прози, драматургії та статей, кілька аудіокниг українською та російською мовами, записаних, щоправда, давніше.

Проблемніше виглядає ситуація з літературознавчим осмисленням творчості й самого феномену М.Стельмаха-митця, М.Стельмаха-особистості. Традиційно, по-нашому кажучи, – ситуація в стельмахознавстві. Остання за часом публікації (вона ж і найбільш аналітична) монографія Григорія Штоня «Романи Михайла Стельмаха» (К.: Наук. думка, 1985) несе однак на собі печать тодішніх академічних ідеологізмів: розбір сюжетів та характерів з перспективи гуманізму Великого Жовтня та блага колективізації села, ритуального картання «потривоженої непом куркульні і всіляких петлюрівських недобитків» (с. 23). У ряді принагідних оцінок на сторінках періодики після 1991-го переважають одновимірні дефініції на кшталт радянський класик», «соцреаліст», а у «Вікіпедії» («найнароднішім» інформджерелі!) ще на кінець вересня 2011-го значилось: «Проза С. – типовий (! – М.С.) зразок літератури соцреалізму з властивим йому кожночасним пристосуванням до партійної лінії». Мовляв, спершу роман «Велика рідня», був «перейнятий духом ґлорифікації (не більш не менш! – М.С.) Сталіна і відзначений сталінською нагородою 1951», а вже за кілька років Стельмах переробив його «відповідно до критики «культу особи» і 1957 перевидав під назвою «Кров людська – не водиця». (Між іншим, очевидна неточність: роман «Кров людська – не водиця» розгорнуто автором з експозиції до «Великої рідні», дійсно грунтовно редагованої та певною мірою переробленої).

Постулюючи у подібний спосіб «кожночасне пристосування до партійної лінії» як загальну ознаку «літератури соцреалізму», колективний автор «Вікіпедії» загалом недалекий від істини. Особливо, якщо мати на увазі типові зразки, типових авторів. М.Стельмах типовим не був. Про це свідчить наведений «Вікіпедією» документ – доповідна очільника Головліту (себто головного цензора УРСР) на ім’я секретаря ЦК КП(б)У І.Назаренка від 2.10.1952 р., що її у «Вікіпедії» процитовано з посиланням на нововідкриті архіви: «Доповідаю, що Головліт УССР не дозволив до видання й повернув видавництву «Радянський письменник» на переробку повість Михайла Стельмаха «Над Черемошем». Поставивши своєю метою показати процес колективізації в селах станиславської Верховини в 1948-1950 рр., який відбувався в умовах куркульського спротиву, Мих. Стельмах не зумів надати цьому спротиву яскраво вираженого класового характеру. Замість приречених куркулів, у Стельмаха діють озброєні найновішою автоматичною зброєю буржуазні націоналісти, т. зв. бандерівці, які мають свою розгалужену організацію, свій керівний центр, свою «Українську головну військову раду», яка навіть чеканить і нагороджує своїх головорізів, що відзначилися, орденами і медалями – на зразок медалі «3а боротьбу в особливо важких умовах». Сам цього, можливо, не бажаючи, автор надав націоналістичному підпіллю характер великої і грізної сили, здатної тримати в страху населення і представників радянської влади на значній території, що політично нам не тільки не бажано, але й дуже шкідливо» (Центральний державний архів громадських об'єднань України – ЦДАГОУ: Ф. 1. Оп, 24. Спр. 1566. Арк. 144)».

Ще один – і то цілковито сенсаційний – штрих до образу нетипового в означеннім розумінні М.Стельмаха додає у своїх найновіших пошукових статтях відомий вінницький літератор і журналіст Віктор Мельник. Виявляяється, майбутній ленінський лауреат у час свого навчання на філфаці Вінницького педінституту входив до молодіжної націоналістичної організації. Цитовано навіть запис керівника про те, що «студент Стельмах отримав зброю». Тут якщо й говорити про типовість, то лише в сенсі першопочаткового щиро активного поруху національного чуття й пізнішого – в умовах репресивного політичного режиму – його зламу, прослідковуваного принаймні на рівні ідеологічних заклинань та намірів (див. цитовану вище доповідну цензора про те, як, мовляв, розійшлися авторський задум і його втілення в першому варіанті повісті «Над Черемошем»). Паралелі з подібними болісними зигзагами в долях П.Панча, П.Тичини, О.Довженка, В.Сосюри, М.Рильського (називаю найзначніші імена) простежуються беззаперечно. Особливість хіба що в тім, що старші за віком, особливо ті, у чиїх руках зброя таки реально цілеспрямовано стріляла, згодом, літературно «розстрілювали» своє націоналістичне – УНРівське, гетьманське, петлюрівське – минуле по-радянськи гучніше та частіше. І, до речі, навряд чи знайдеться в українськім радянськім мистецтві ідеологічно більш шкідливий проти українства твір, аніж «Арсенал» О.Довженка – людини, що у часі інспірованого більшовицькими емісарами виступу арсенальців перебувала по цей бік барикад. А пристрасні інвективи Є.Маланюка на адресу рідної «степової Еллади», яка з іншого постає як персоніфікована розпусниця, котра «приймала всіх»? Загалом то тема для поглибленого новітнього психоаналізу: як химерно в умах і душах учорашніх активних самостійників та їх попутників перемішувалися гіркота поразки, розчарування в соратниках і моральне самоїдство інтелігентів з бажанням вірити у можливість поєднати національне з соціальним в Україні під червоним прапором переможців. Академічним літературознавцям нашого з Г.Штонем покоління фактично вже нічого не залишалося, як побіжно констатувати відворотність (високомистецьки ж в конкретнім разі змальованих!) «потривоженої непом куркульні і всіляких петлюрівських недобитків».

У фіналі роману «Кров людська – не водиця» один такий «петлюрівський недобиток» іде здаватися саме з вірою у можливість нового життя, тож до чекіста, який здачу розпропагованого приймає, автор апелює, аби той був справедливим та мудрим у своєму ставленні. Для всіх, хто знав, як воно згодом обернулось для подібних розпропагованих у реальному житті, така кінцівка могла звучати амбівалентно – і як вираз авторової наївності, і як гірка іронія з дещицею не менш гіркої самоіронії.

Аби об’єктивно та всебічно оцінити змістовний рівень Стельмахової прози, не варто зациклюватись на рівні зовнішніх ідеологічних у ній парадигм і штампів. Адже змістовність епічного чи драматургічного твору неодмінно передбачає поєднання трьох складників. Тріада: Ідеологія – Етос – Інстинкти (житейська емпірика). Як і кожних три предмети, ця трійця може мати шість варіантів взаєморозміщення. Офіційно для радянського письменника ідеологія мала стояти на першому місці. Принаймні – поділяти перше-друге місця з комуністичними (в останні роки дозволялося з народними) морально-етичними цінностями (етос). Зрозуміло й очевидно, що Михайло Стельмах як видатний фольклорист і органічний виразник українського національного етосу ідеологію ніколи не ставив на перше місце. Незрідка просто користувався готовими ідеологічними схемами доби. Її ж, офіційної ідеології, носіїв та прислужників (як же й спекулянтів ідеологічних) всіляко наділяв то узгідненими з неписаним моральним народним кодексом цнотами (показуючи, як би належало благородно керівникам відповідно до вищих ідей керувати), а то роблячи їх вмістилищем найпримітивніших інстинктів: кар’єризму, споживацтва, похітливості. Як і ряд інших совісливих майстрів слова тих десятиліть, М.Стельмах, отже, здебільше вимушено сплачував ідеологічну данину за євангельським принципом кесареві – кесареве. Зосереджувався на етосі. Його, народний, в основі своїй християнський, а у ставленні до природи та землі-годувальниці суттєво язичницький, етос робив альфою та омегою своєї проповідницької-обстоювальної концепції. Звичайно, як у реальній дійсності, так і в художній концепції усі складові тріади Ідеологія – Етос – Інстинкти є взаємозалежними, й неможливо, наприклад, виражаючи якусь фальшиву ідеологію (бодай і окремі її складові), залишатися неспростовним моралістом, відповідно не можна переступати міру в славленні «здорових інстинктів життя», бо це загрожує скотитися в русло банального біологізаторства. Тож глибоко повчально, що на сторінках роману «Кров людська – не водиця», суттєво перестаравшись у своєму слідуванні принципу кесареві – кесареве, М.Стельмах не досягає – за великим рахунком – успіху і в своєму гуманістичному проповідництві: адже лили кров однаковою мірою обидві сторони, й питання врешті-решт звелося до банального – хто кого пережорсточить? Натомість майже в усіх інших романах та драмах він заглиблюється в морально-етичне до такої міри, що по суті підіймає його на рівень пафосної контр-ідеології: «Ідейність – це правильність і душевність і до людини, і до зерна, і навіть до худобини чи птиці, а не стук кулаком чи грюк дверима» – так у романі «Дума про тебе» устами простої селянки Марії висловлено авторське кредо і наскрізну – крізь усю творчість – версію етосу саме як непрямої, але принципової контр-ідеології. Ключове слово цієї контр-ідеології у цім фрагменті – душевність. Інші ключові в інших контекстах – краса, любов, щирість, радість.

Але не змістовністю єдиною – красою і емоційною наснаженістю художньої форми, неповторним мистецтвом слова сильний М.Стельмах. Як на сьогоднішні аналогії, те його мистецтво нагадує ефект 3D-зображення. Ефект, отже, максимальної присутності й причетності, включеності читача у зображуване дійство. Тут ряд улюблених, власне фірмових художніх прийомів письменника варті і поглибленого наукового вивчення, і ентузіастичного викладацького, вчительського тлумачення та ілюстрування. Це, зокрема, і найперше: засвоєний від М.Коцюбинського і доведений до вищої міри досконалості прийом невласне прямого мовлення, що дозволяє оповідачеві-деміургові вільно і невловимо перелаштовувати художню «оптику» погляду на світ від панорамного чи діахронічного власного бачення до кута зору персонажа, від одного персонажа до іншого; прийом драматичного теперішнього часу, що виповнює тканину прози по суті ремарками на означення синхронної співдії персонажів; поетичні повтори слів і переліки означуваних понять; широке розмаїття синоніміки. А ще – знамените стельмахівське парне «ЧИ», що спонукає читача вглядатися і вдумуватися, перейматися більшими чи меншими альтернативами зображуваного (на кшталт: «ЧИ вони послухались мого слова – обкружляли навколо села й повернулись до мене, ЧИ це новий ключ?»). А ще – уповільнено-розкадрована передача видимої мови почуттів – коли ото хтось «назбирує сміхи на обличчі» або збирається на відповідальне слово. А ще – багато нюансована колористика мінливого довкілля з усіма його туманами й туманцями, зокрема – й видивами та маревами казки, казковості, казкового: «неначе з казки», «неначе дивна казка», «повіяло казкою», «війнуло казкою» тощо.

У моїй 30-літньої давнини статті «Казка правдива, як любов», писаній для збірника «Наш Михайло Стельмах», було акцентовано поетику казки, флер казковості й навіть казкові розв’язки тих колізій, які реальна дійсність не розв’язувала. Нині, ту статтю перечитуючи, вважаю за необхідне додати: ця Стельмахівська казковість не означала відступу від реальності та правдивості психологічних станів. Фактично всі психологічні стани персонажів були знані авторові з власного досвіду. І найперше це стосується найвідповідальніших станів людини у цім світі – закоханості, кохання та смерті, останніх критичних миттєвостей життя. Переживання любовні писав-пригадував не як ловелас, але як досвідчений, сказати б, перелесник («Була ти вірною жоною, та от, на лихо, покохав» – цитата з вірша 1950-х); що важливо, при тім розумів усі нюанси і стадії переживань жіночої статі, й коли, приміром, на перших сторінках «Чотирьох бродів» про дівочі тривоги Оксани мовлено: «Це не любов, а неясна тривога материнства приходила до неї раніше любові», то тут і про типове, вікове дівоцьке мовлено, але разом з тим і намітку характеру майбутньої удови здійснено. У змалюванні станів на межі поміж життям і смертю відчувається рідкісний воєнний досвід автора-фронтовика, що був двічі важко поранений. Видіння з ряду передсмертних, що приходять до Марка Безсмертного у заспіві до «Правди і кривди» – з розряду хрестоматійних, мабуть, і для науки екстремальної психології. Відчуття і послідовність втрати відчуттів, кольористики світу смертельно пораненим Ярославом Хорольцем у «Чотирьох бродах» не менш вражаючі: «наздогнала потайна куля, пройшла крізь нього і впала у воду: спершу почув її схлип, а уже потім свій біль. Не розуміючи, що діється з ним, чоловік сперся руками на весло, звівся на весь зріст у човні і ввійшов головою у небо». Принесений до своєї хати разом з човном, Ярослав «через силу розплющив вії і побачив на Оксаниних очах чорні сльози…»; несподівана запитальна рефлексія – «Чого ж вони чорні, а не сині?..» – переходить ув останнє вольове зусилля: «уже не очима, а маревом» побачив своїх дітей «і не голосом, а душею заговорив до дружини». Отже, у багатоскладному, багатовимірному художньому світі письменника психологічна життєва правда важить не менш, аніж стилістичний блиск.

«Київ – Ірпінь – Дяківці» – значиться під кожним його об’ємнішим прозовим твором, а під останнім романом «Чотири броди» порядок цей навіть змінено на користь рідного села, ім’я якого нарешті стало зовсім поруч з іменем столиці. Всі координати (52-й кілометр од Вінниці), вся дяківецька топографія і топоніміка впізнаються не тільки в Новобугівці («Велика рідня»), але й в інших селах з інших чільних романів і драм. Те ж саме можна сказати про значну кількість прізвищ: одні взято без змін, деякі інші (не найпозитивніших персонажів) трохи видозмінено. Відповідно й Вінниця для його героїв не просто обласний центр – «сама Вінниця». Тож коли згадуваний колективний автор «Вікіпедії» ревниво констатує: «а на Поділлі С. відносять до ключових літературних постатей краю ХХ ст.», то йтися надалі нам має лише про одне – аби не просто «відносити», але й аргументувати відповідний масштаб Стельмаха-митця. Використовуючи в тім числі й ювілейну нагоду. На Рубіконі ж! (Див. початок цих нотаток).

М.Стрельбицький, письменник

(передрук з хронологічного довідника

«Знаменні і пам’ятні дати

Вінниччини 2012 р.» (Вінниця, 2011. С. 106-113)


Співець землі Подільської

«Стою перед вами, зачарований людською красою,
і красою вечірніх дівочих пісень,
і красою сонця у небі,
і красою матері з дитиною,
і красою своєї матері-землі,
і красою діянь і звершень
мого безсмертного народу».

М. Стельмах

 

2012 р. відзначається 100-літній ювілей видатного українського письменника, громадського діяча, Героя Соціалістичної праці, нашого земляка Михайла Панасовича Стельмаха.

Високу оцінку його творчості дав відомий вінницький літературознавець, поет, кандидат філологічних наук, професор ВДПУ імені Михайла Коцюбинського А.М.Подолинний: «Чільним представником нашого письменницького земляцтва в літературі радянської України став Михайло Стельмах, митець великого засягу, один з найбільших українських романістів. Його знання народного, зокрема сільського життя, побуту, звичаїв, культури, мистецтва здаються невичерпними, описи, картини подільської природи у всіх її проявах неперевершені, опанування рідною мовою – всеможне...»

Народився М.П.Стельмах 24 травня 1912 р. в селі Дяківці Літинського району на Вінниччині. Але до восьми років мешкав в Одесі. У двадцяті роки Стельмахи повернулися на Поділля. Чарівна природа рідного Прибужжя і невмируща народна пісня найбільше запали в серце вразливого хлопчика, сколихнули його найніжніші струни. Михайлик самотужки навчився читати і писати. Вже тоді він збагнув, що книжка – неоціненний скарб, і вся його дитяча винахідливість була спрямована на те, щоб здобути книжку, познайомитися з чародійним друкованим словом.

1921 р. хлопець пішов до школи. Його відразу взяли в другий клас. Жити і вчитися було важко, адже йшла громадянська війна. По закінченні початкового сільського навчального закладу, Стельмах вступає до школи колгоспної молоді. У 1928 р. він очолює Дяковецьку колгоспну бригаду. Від світанку до вечора працює в полі, а потім допізна засиджується над книжками – студіює агрономію. Проте всевладнішим стає бажання бути вчителем. Михайло здобував фах вчителя спочатку у Вінницькому педагогічному технікумі, а 1933 р. перший з односельців закінчив Він-ницький інститут соціального виховання (тепер – ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського). Стельмах учителював у школах рідного Поділля.

Перші вірші надрукував у 1936 р. на сторінках місцевих часописів. 1941-го побачила світ збірка поезій «Добрий ранок». Другу світову війну рядовий Михайло Стельмах зустрів під Полоцьком на білоруській землі. Все пережите у дні воєнного лихоліття через багато років відтворив він у романах «Правда і кривда» та «Дума про тебе». Після поранення Михайло Панасович повернувся на фронт уже кореспондентом газети «За честь Батьківщини». Біля Рави-Руської, на Львівщині, знову тяжке поранення. У Воронежі та Уфі в 1942 р. виходять дві Стельмахові збірочки фронтових поезій – «Провесінь» і «За ясні зорі» (за ред. М.Рильського), а 1944-го – у Москві в перекладі російською мовою – збірка поезій «Украине вольной жить». Цього ж року побачила світ його збірка оповідань «Березовий сік» (за ред. Юрія Яновського). З кінця 1945 р. Михайло Стельмах працює на посаді наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. У 1951 р. побачив світ роман-хроніка «Велика рідня», а 1961 – публікується роман Стельмаха «Правда і кривда (Марко Безсмертний)». «Дума про тебе» з'явилася друком у 1969 р., дев'ятьма роками пізніше – «Чотири броди». Стельмах успішно працює в жанрі повісті. Передусім це «Над Черемошем» (1952) та автобіографічна дилогія «Гуси-лебеді летять…» (1964), які пізніше було екранізовано. У драматургію Михайло Панасович прийшов від поезії і прози. Перший його драматичний твір – лірична комедія «Золота метелиця» (1955) про працю вчених і колгоспників. У 1959 р. Стельмах за романом «Кров людська – не водиця» створює однойменну драму. Прозові твори «Правда і кривда», «Дума про тебе» також стали основою драматичних творів. Продовженням цього жанру були в подальшому: «На Івана Купала» (1966), «Зача-рований вітряк» (1967), «Кум королю» (1967).

Михайло Панасович Стельмах обирався депутатом Верховної Ради колишнього СРСР. Письменник нагороджений багатьма орденами і медалями. У 1978 р. його обрано академіком АН УРСР. Він лауреат кількох Державних премій.

27 вересня 1983 р. перестало битися серце Михайла Панасовича. Похований на Байковому кладовищі у Києві, де йому відкрито пам’ятник. На будинку, де жив письменник зі своєю родиною, в столиці України встановлено меморіальну дошку.

Вінничани глибоко шанують пам’ять свого видатного земляка. На батьківщині письменника у с.Дяківці Літинського району відкрито бібліотеку-музей М.П.Стельмаха. Силами мешканців сільської територіальної громади і його рідні зберігається та підтримується в належному стані будинок, де народився Михайло Панасович. Відомий вінницький письменник Володимир Рабенчук зняв фільм «У цім краю навчився я любити», присвячений життю і діяльності М.П.Стельмаха. Вінницьке державне телебачення, в рамках проекту «Що, вулице, в імені твоїм?», 11 червня 2011 р. випустило в світ власний 40-хвилинний фільм «Вулиця Михайла Стельмаха».

Помітний внесок у популяризацію творчості М.П.Стельмаха і бібліотек Вінниччини, в тому числі Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва. У її фонді є зібрання творів письменника різних років, численні окремі його видання та література про видатного земляка. Фахівцями обласної книгозбірні до 80-річного та 90-річного ювілеїв письменника було підготовлено бібліографічні матеріали «М.Стельмах і Вінниччина», «Син Подільської землі, співець її краси і слави». До 100-річчя від дня його народження в хронологічному довіднику «Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2012 року» Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва вміщено наукову розвідку М.Стрельбицького «Мистецтво слова, порівнянне з ефектом 3D-зображення».

Традиційними на теренах області є літературно-мистецькі вечори, презентації нових книг та книжково-ілюстративні виставки.

Творчість письменника-земляка досліджували знані вінницькі науковці та літератори, серед яких: В.Борщевський, Б.Хоменко, А.Подолинний, Н. Гнатюк, В.Кобець, В.Рабенчук, В.Яворівський, В.Мельник, М.Стрельбицький, С.Гальчак, Г.Мовчанюк та ін.

Понад 10 письменників Вінниччини та деяких інших регіонів України уже стали лауреатами літературної премії імені Михайла Стельмаха, започаткованої 2007 р. редакцією літературно-мистецького журналу «Вінницький край».

Художня спадщина Михайла Стельмаха – це вагомий внесок у скарбницю української літератури ХХ століття. Своїми поезіями, оповіданнями, повістями, романами й драматичними творами він підніс рідне слово до високих вершин в українському письменстві.

Т. Котуз, завідуюча відділом літератури

та інформації з питань краєзнавства;

П. Цимбалюк, учений секретар,

заслужений працівник культури України

Мене любили, я любив –

І це найбільше в світі щастя.

Тому й з душі пролився спів,

Як бризки неба, синім рястом.

(М.Стельмах. «Поміж людьми я жив і ріс»)


1. Твори М.П. Стельмаха

1.1. Зібрання творів

1. Твори: в 5 т. / М.П. Стельмах. – К.: Дніпро, 1962-1963.

Т.1: Хліб і сіль: роман. – 1962. – 652 с.: іл.

Т.2: Кров людська – не водиця: [роман]; Велика рідня. Ч.1: На нашій землі: роман-хроніка. – 1962. – 611 с.

Т.3: Велика рідня. Ч. 2-4: роман-хроніка. – 1962. – 698 с.

Т.4: Правда і кривда (Марко Безсмертний); Над Черемошем: гуцул. мотиви. – 1962. – 651 с.

Т.5: Поезії; Оповідання; Золота метелиця: п’єса; Статті. – 1963. – 587 с.

2. Твори: в 6 т. / М.П. Стельмах. – К.: Дніпро, 1972-1973.

Т.1: [Хліб і сіль: роман]. – 1972. – 664 с.: портр.

Т.2: [Кров людська – не водиця: роман; Велика рідня. Ч. 1. На нашій землі: роман-хроніка]. – 1972. – 593,[2] с.

Т.3: Велика рідня: роман-хроніка: [продовження]. – 1973. – 662 с.

Т.4: Правда і кривда (Марко Безсмертний): роман; Гуси-лебеді летять...; Щедрий вечір: повісті]. – 1972. – 727 с.

Т.5: Дума про тебе: [роман]. – 1973. – 392 с.

Т.6: [Поезії; Березовий сік: оповідання; П’єси]. – 1973. – 510, [1] с.

3. Вибрані твори / М.П.Стельмах; [вступ. ст.: І.М.Дузь «Поезія сонячної людяності»; іл. та портр. худож. І.Д.Принцевський]. – К.: Дніпро, 1969. – 735 с., 2 л. іл.

4. Твори: в 7 т. / М.П. Стельмах. – К.: Дніпро, 1982-1984.

Т.1: Хліб і сіль: роман / М. Стельмах; [вступ. ст. «Герой творчості – народ» Є.Гуцала]. – 1982. – 656 с.

Т.2: Кров людська – не водиця: роман; Велика рідня Ч. 1. На нашій землі: роман-хроніка. – 1982. – 592 с.

Т.3: Велика рідня. Ч. 2-4: роман-хроніка. – 1983. – 672 с.

Т.4: Правда і кривда (Марко Безсмертний): роман; Гуси-лебеді летять...; Щедрий вечір: повісті. – 1983. – 712 с.

Т.5: Дума про тебе: роман. – 1983. – 383 с.

Т.6: Чотири броди: роман. – 1983. – 606 с.

Т.7: [Поезії; Вірші для дітей; Казки; Оповідання; П’єси]. – 1984. – 647 с.: фото.

5. Вибрані твори / М.П. Стельмах; авт. передм. М.Ткачук. – К.: Укр. письм., 2003. – (Б-ка Шевченків. комітету).

Т.1: Чотири броди: роман. – 594 с.

Т.2: Гуси-лебеді летять...; Щедрий вечір: повісті. – 266 с.

6. Вибрані твори / М.П. Стельмах. – К.: Сакцент Плюс, 2005. – 736 с.


Світ правди і краси Михайла Стельмаха

  1. Світ правди і краси Михайла Стельмаха
  2. Проза
  3. Поезія
  4. Твори М.П. Стельмаха для дітей
  5. Пісні на вірші М.П. Стельмаха
  6. Твори М.П. Стельмаха у перекладах
  7. Фольклористика. Літературознавство. Публіцистика
  8. Література про життя і творчість М.П.Стельмаха
  9. Дослідження творчості М.П. Стельмаха
  10. Дисертації за творчістю М.П. Стельмаха
  11. Вивчення творчості М.П. Стельмаха в навчальних закладах
  12. Вшанування пам’яті М.П. Стельмаха
  13. М.П. Стельмах у художньому слові
  14. Премія імені Михайла Стельмаха та її лауреати
  15. Довідкові та бібліографічні матеріали
  16. Іменний покажчик

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше