ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ 2012 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Липень

3 90 років тому народився Ілля Семенович Дзюбко (03.07.1922, с.Криківці, нині Немирів. р-ну – 01.12.1998, Київ), історик, доктор історичних наук (1964), професор (1965). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1987). Наукові праці присвячені політичним процесам у країнах Центральної і Південно-Східної Європи післявоєнного часу.

7 50 років від дня народження Олекса́ндра Гео́ргі-йовича Домбро́вського (07.07.1962, м.Калинівка), державного, політичного діяча, заслуженого економіста України (2007). Батько – інженер-будівельник, мати була бібліотечним працівни-ком, в останні роки життя працювала директором Калинівської централізованої бібліотечної системи. О.Г.Домбровський закінчив Калинівську середню школу № 3, з відзнакою – факультет автоматики і телемеханіки Вінницького політехнічного інституту. Після його закінчення працював на комсомольській роботі, був обраний першим секретарем Вінницького міськкому комсомолу. У 1990 р. закінчив аспірантуру та працював науковим співробітником науково-дослідної частини кафедри Вінницького політехнічного інституту. Протягом 1990-1991 рр. очолював відділ зовнішньоекономічних досліджень Вінницького міського центру НТТМ. Згодом був призначений директором зовнішньоторговельної фірми підприємства «Центр». З 1995 р. – президент акціонерного товариства «Подільський центр ділового співробітництва». Наступні роки – директор підрозділу «Філіал № 2» виробничого об’єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова».У 1998 р. був обраний депутатом Вінницької міської ради, очолював постійну комісію з питань промисловості, будівництва, транспорту та зв’язку. Протягом 2002-2005 рр. – Вінницький міський голова, 2005-2010 рр. – голова Вінницької обласної державної адміністрації. Нині – депутат Вінницької обласної Ради. Очолює наглядову раду Вінницького міського благодійного фонду «Фонд розвитку муніципальних реформ».

9 65 років від дня народження Анатолія Івановича Кочерги (09.07.1947, с.Самгородок Козятин. р-ну), українського оперного співака (бас), народного артиста УРСР (1979), народного артиста СРСР (1983), лауреата Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка (1989), соліста Національної опери України (з 1972), одночасно Віденської опери (1987-1990). Навчався на диригентсько-хоровому відділенні Вінницького музичного училища ім. М.Леонтовича. Закінчив Київську консерваторію ім. П.Чайковського (1973). Він – один з найбільш відомих у Європі виконавців з країн колишнього СРСР, якого називають «Зірка № 1 України» і «найвідомішим на сьогодні басом слов’янського походження».

  • 50 років тому народився Олександр Михайлович Ковальчук (09.07.1962, м.Вінниця), художник декоративно-прикладного мистецтва. 1989 р. закінчив Львівський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва. Працює у техніках художнього текстилю, графіки, живопису на склі. Учасник обласних , республіканських та всесоюзних виставок з 1987 р. Брав участь у Всесоюзній виставці міні-текстилю в м.Юрмала (Латвія, 1989). Персональні виставки митця: Київ (2003, 2006), Вінниця (2002, 2006). Член Вінницької організації НСХУ з 1990 р. Твори митця зберігаються у художніх музеях м.Вінниці, м. Чернігова, Культурно-художньому центрі Вінницького національного технічного університету.

12 100 років тому (1912) розпочав роботу суперфосфатний завод Подільського промислового акціонерного товариства. За свою столітню історію підприємство називалося по різному: суперфосфатний завод, Вінницький хімкомбінат, хімзавод ім.Я.Свердлова, виробниче об’єднання «Хімпром». Основними видами продукції заводу були фосфатні добрива, пральний порошок, кормові домішки. В кінці 1990-х рр. завод припинив свою роботу через нерентабельність виробництва, з багатомільйонною заборгованістю робітникам. Основна частина виробничих потужностей була демонтована, територія і об’єкти заводу поділені між кількома орендарями. Його наступником стало підприємство Вінницяпобутхім, яке не має повного виробничого циклу, випускає свою продукцію на базі привозної сировини.

  1. 140 років від дня народження Івана Івановича Бєляєва (14.07.1872, Рязан. губ. – 05.10.1913, Київ?), російського архітектора, представника модерну. Закінчив Петербурзьку AM. Вся творча діяльність Бєляєва пов’язана з Україною, де, зокрема, будував залізничний вокзал на ст. Жмеринка (1902-1904 pp., співавтори В.Риков і 3.Журавський). На початку XX ст. працював у Києві, де став автором цілої низки будівель, витриманих у дусі неоампіру і раціоналістичного модерну.
  • 100 років (1912) – відтоді, як у Вінниці розпочав роботу учительський інститут з трирічним терміном навчання.

За 100-літню історію існування заклад зазнав чимало реорганізацій. У різні періоди він мав назви: інститут народної освіти (1920-1929), соціального виховання (1930-1933), педагогічний (1933-1935). 1 вересня 1935 р. Вінницький педінсти-тут було перетворено на дворічний державний учительський інститут. З 1937 р. його реорганізовано у Вінницький педагогічний інститут. 1979 р. він став вищим навчальним закладом першої категорії, одним з найбільших в Україні. Протягом 1937-1992рр. інститут носив ім’я Миколи Островського. Постановою Кабінету Міністрів України № 122 від 4 лютого 1998 р. інститут реорганізовано у Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського ІV рівня акредитації.

17 100 років від дня народження Петра Мокійовича Інгульського (17.07.1912, с.Медівка Оратів. р-ну – 22.07.1976, м.Львів), українського прозаїка, публіциста. 1937 р. закінчив Харківський хіміко-технологічний інститут. Учасник Другої світової війни. Перебував у діючій армії, брав участь у партизанському русі на Вінниччині. Після війни працював у газетах, журналах та видавництві у Львові. Автор низки збірок нарисів та оповідань. Перша збірка «Заводські будні» надрукована 1955 р. З цього ж року – член СПУ. Лауреат республіканської премії ім Я.Галана.

18 15 років тому (1997) рішенням 10-ї сесії Вінниць-кої обласної ради 22-го скликання було затверджено Герб і Прапор області, що становлять офіційну символіку органів місцевого самоврядування та виконавчої влади Вінницької області. Ці символи депутатам рекомендувала обласна геральдична комісія, яку очолював тодішній заступник голови облдержадміністрації Т.Мотренко. Автори – Г.Мельник, Ю.Легун, Ю.Савчук.

Герб області має форму чотиридільного щита, у першій та четвертій чверті щита – золоте сонце у лазуровому полі, у другій та третій чверті – срібний хрест у червоному полі, у центрі хреста – лазуровий щиток зі срібним півмісяцем, рогами, оберненими вліво.Символіка: золоте сонце – старовинна емблема Подільської землі, відома з початку XV ст., символізує добробут, розквіт, щедрість та багатство краю, належність регіону до історичного Поділля. Срібний хрест – історичний герб Брацлавщини, символ її утвердження як самостійної історичної області, що засвідчує наступність та неперервність власної регіональної традиції, спадкоємцем якої є Вінницька область, нагадує про спільну історичну долю Брацлавщини та Волині у складі Великого князівства Литовського. Обидві емблеми у поєднанні символізують географічну, історичну, культурну та духовну спорідненість земель Поділля та Брацлавщини, що складають основу території Вінницької області, відображають особливість історичного становлення регіону: Подільська земля – (Брацлавське воєводство, Брацлавське намісництво, земля) – Подільська губернія – Вінницька область.

Прапор Вінницької області – є символом, що відображає історію й традиції області. Це прямокутне полотнище синього кольору зі співвідношенням сторін 2:3 (розмір полотнища згідно з еталоном). У центрі прапора відтворено емблеми Поділля – золоте сонце, та Брацлавщини (Східного Поділля) – срібний хрест із синім щитком, на якому срібний півмісяць. У верхній та нижній частинах розміщено дві смуги червоного кольору. Червона смуга символізує прапор Брацлавського воєводства. Синя смуга відтворює колір прапора Подільської землі, відомий з початку XV століття. Поєднання двох рівновеликих смуг червоного та синього кольору свідчить про історичну єдність земель Поділля та Брацлавщини (Східного Поділля). Окрім того, дві геральдичні смуги синього кольору, що розташовані з країв полотнища, символізують найбільш повноводні ріки регіону: Дністер та Південний Буг, басейни яких охоплюють більшу територію області, та які певною мірою слугують їх географічними межами (кордонами). Держак прапора (довжина – 2,5 м, діаметр – 5 см) – пофарбований у жовтий колір. Його верхівка увінчана металевим кулястим наконечником жовтого кольору.

19 75 років від дня народження Андрія Дмитровича Гудими (19.07.1937, с.Слобода-Носковецька, Жмерин. р-ну), українського письменника, публіциста, кандидата сільськогосподарських наук (1972). По закінченні Білоцерківського сільськогосподарського інституту (1964) працював агрономом, заступником голови колгоспу в селах Коржівка та Велика Бушинка Немирівського району. З 1969 р. – викладач Білоцерківського сільськогосподарського інституту. Друкується з 1960 р. Член СПУ (1977). Автор багатьох книг пейзажної та громадянської лірики. Романи у віршах «Устим Кармалюк» (1992), «Северин Наливайко», «Клекотіли орли» (1998), прозові твори – роман-дилогія «Чуже весілля» (1985) та «Поклонитися любові» (1991) написані на подільському матеріалі. Жахливі картини Голодомору 1932-1933 рр. на Вінниччині відтворено в романі «Кара без вини» (1993). А.Д.Гудима – лауреат обласної комсомольської премії ім. М.Трублаїні, обласної премії ім. Михайла Коцюбинського, літературної премії ім. І.Нечуя-Левицького.

21 75 років тому народився Віталій Іванович Клочко (21.07.1937, м.Ромни, Сум. обл.), доктор педагогічних наук (1998), професор (2001). 1960 р. закінчив Чернівецький державний університет за спеціальністю функціональний аналіз, кваліфікацією – математик, учитель математики СШ. В.І.Клочко працює у Вінницькому національному технічному університеті з 1974 р. і пройшов трудовий шлях від доцента до професора кафедри вищої математики, її завідувача (1999-2010). Під керівництвом В.І.Клочка підготовлено 10 та захищено 8 кандидатських дисертацій. Серед його понад 170 науково-методичних праць – 4 монографії, 8 навчальних посібників, у т.ч. 2 посібники із грифом МОНУ, методичні рекомендації (2), методичні вказівки (6), один винахід. Учений – член п’яти редколегій наукових видань, внесених ВАК України до переліку фахових наукових видань України. Наукові дослідження здійснює у галузі прикладної математики, інформаційно-комунікаційних технологій навчання.

22 90 років тому народився Володимир Сергійович Соловей (22.07.1922, с.Велика Кісниця Ямпіл. р-ну – 21.04.1948, Москва), Герой Радянського Союзу. Учасник Другої світової війни з лютого 1942 р. Відзначився в бою під час форсування р. Березіна в районі м. Борисів (Мінська область). Після війни продовжив службу в Радянській армії. Учасник Параду Перемоги у Москві. Похований на Новодєвічому цвинтарі.

28 65 років від дня народження Володимира Вікторовича Климчука (28.07.1947, с.Дяківці Літин. р-ну), історика, кандидата історичних наук (1983), журналіста, заслуженого журналіста України (1996). Вищу освіту здобув, навчаючись на історичному факультеті Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, у Вищій партійній школі при ЦК КПУ. З 1970 р. – на журналістській роботі: заступник редактора літинської райгазети «Радянське життя», редактор вінницької райгазети «Подільська зоря». У 1991-2008 рр. – головний редактор обласної газети «Подолія» (нині не виходить). Лауреат журналістської премії СРСР (1981), Всеукраїнської премії «Золоте перо» (1980, 1985), обласної журналістської премії ім.К.Гришина. Член НСЖУ.

30 85 років від дня народження Валентина Пилиповича Воловика (30.07.1927, м.Вінниця – лютий, 2002, м.Вінниця), історика, археографа, кандидата історичних наук (1968), професора (1970), видатного поділлєзнавця. У 1956 р. закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. З 1956 р. працював на різних посадах у Вінницькому педагогічному інституті, нині Державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського. Досліджував історію Поділля XX ст. За 47 років педагогічної, громадської і науково-краєзнавчої діяльності з-під пера В.П.Воловика вийшло у світ 10 монографій, збірників документів, посібників та понад 300 інших публікацій з історії Поділля, які стали цінним надбанням української історичної науки, зокрема поділлєзнавства.

Гордість Поділля

(до 65-ї річниці від дня народження А.І.Кочерги, українського оперного співака)

Славиться наша Подільська земля голосистими співаками. На арені непересічних талантів зорею високого виміру засяяло ім’я Анатолія Івановича Кочерги.

Народився майбутній співак на козятинській землі у селі Самгородок у 1947 р. Та за службовою необхідністю батька Івана Кузьмовича сім’я переїхала до містечка Погребища, де й пройшли дитячі та шкільні роки Анатолія.

Дитинство його було сповите народною піснею, мати Марія Карпівна чудово співала, грала на гітарі, та любов до пісні, до її краси ще більше запала в глибину його серця від зустрічей у Погребищі із «жницею народної пісні» Настею Присяжнюк. Її фольклорні пісенні зібрання він виконував на шкільних вечорах та на домашніх концертах, які збирали численних сусідів. Все те згодом стало покликом всього його життя.

Як багато батьків віддавали дітей навчанню музики, так ще малого Толика мати повела до шкільного вчителя Івана Архиповича Корнійчука навчати сина гри на акордеоні, який з першого уроку сказав: «Дорогий Толику, та в тебе голос, твоє велике майбутнє в оперному мистецтві».

Так з кожним уроком Анатолій опановував акордеон, та поряд зі всім любив майструвати, змайстрував навіть диво-автомобіль. Думав отримати водійські права для керування тим витвором, охоче водив трактори, комбайни, на яких працював під час літніх канікул, після школи збирався поступати до політехнічного інституту, мріяв стати інженером, як батько.

Та доля розпорядилася по-своєму. З легкої руки матері, яка материнським серцем відчула покликання сина, та вчителя музики, котрий побачив рідкісний талант, Анатолій в 1966 р. поступає до Вінницького музичного училища ім. Миколи Леонтовича, де навчався на диригентсько-хоровому відділенні. З великою вдячністю Анатолій згадує своє навчання вокалу у викладача училища В’ячеслава Івановича Мерзлякова, який у свій час слухав Федора Шаляпіна, Леоніда Собінова, Федора Стравінського та інших славетних співаків.

Вокально-педагогічні принципи В.І.Мерзлякова були схожі з методикою професора Київської консерваторії ім. П.І.Чайковського Р.А.Разумової, у класі якої згодом навчався Анатолій. В’ячеслав Іванович вважав за необхідне «не заважати, а допомагати розвиватися природному таланту», Рима Андріївна часто висловлювалася «талант і праця – запорука професійності, запорука успіху», тому бажання удосконалювати вокальну майстерність ніколи не полишали Анатолія. Так на початку роботи у Київському театрі опери та балету ім.Т.Г.Шевченка, куди він був запрошений 1972 р., Анатолія Кочергу відряджають на стажування до всесвітньовідомої академії співу – італійської опери «Ла Скала». У співака з’явилася можливість долучитися до своєрідної магії уславленого театру. На уроках Маргарити Карозіо опановували «секрети» вокального та сценічного мистецтва, відшліфовували партії Мефістофеля у «Фаусті» Ш.Гуно, Рамфіса в «Аїді» Дж.Верді, Дон Базиліо в «Севільському цирульнику», Греміна в «Євгенії Онєгіну» П.І.Чайковського, партію баса в «Реквіємі» Дж.Верді.

Отож, внаслідок самовідданої любові до співу та завдяки порадам своїх педагогів з вокалу, видатних диригентів, завдяки постійній наполегливій праці з’являються миттєвості успіху на оперній сцені, де на початку творчого шляху своєрідною вершиною був образ Мефістофеля у «Фаусті». А період мистецької зрілості співака пов’язаний з глибоким осягненням однієї з найскладніших та однієї з найкращих басових партій світового репертуару – партії Бориса Годунова з однойменної опери М.Мусоргського «Борис Годунов». Анатолія Кочергу вважають одним з кращих інтерпретаторів партії Бориса Годунова у всьому оперному світі. Анатолій добре пам’ятає свої перші виступи, зберігає афіші цих прем’єр з автографами видатних співаків. 1983 р. йому присвоєно звання «Народний артист СРСР». У 1989 р. він став лауреатом Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка. В багатьох куточках земної кулі захоплюються талантом видатного майстра оперного мистецтва – нашого земляка А.І.Кочерги, красою його голосу, чистотою і зворушливістю, яку він поніс від берегів маленької річечки дитинства Рось, поніс у широкий світ нашу пісню, нашу гордість і славу. Вийшло декілька платівок співака, численні публікації про нього, але, на жаль, все більше в європейській пресі, де сьогодні артист знайомить закордонних цінителів опери зі своєю майстерністю. І де б не довелося співати, перед яким вимогливим глядачем, а це театри Відня, Парижу, Брюсселя, Барселони, Мілану, Зальцбурга, Венеції, Мюнхена, завжди його супроводжує тріумфальний успіх.

До програм, а в репертуарі понад 30 арій, безліч романсів, Анатолій обов’язково, як дарунок, неодмінно вплітає українську народну пісню, вона його завжди окриляє, додає впевненості. В афішах підкреслює – партію виконує бас з України.

Внаслідок самовідданої любові до вокалу і творчості взагалі, у співака вийшла з друку збірка «Арії, романси та пісні у репертуарі Анатолія Кочерги». Знявся він і в художньому фільмі «Фауст» за однойменною оперою Гуно в ролі Мефістофеля.

Щасливий і радий Анатолій Іванович, що й донечка Юлія має чудовий голос, мріє стати співачкою. «Це ж у неї не тільки від мене, – жартує, а від дідуся, відомого співака Олександра Таранця». Щаслива й донька, що має нагоду прилучитися до творчості славетних співаків, диригентів – друзів батька.

Куди б не занесли стежки-дороги акторського життя, де б не бував далеко від рідного дому Анатолій Іванович щиро зізнається, що душею він завжди з рідною йому Україною, з дорогими йому земляками бо ж так тягне до рідного куточка, до маминої пісні, до тих – хмелю, калини, що розбуялися під вікнами на батьківськім обійсті. Про це він говорить так: «Я тільки працюю за кордоном. Хоча мені постійно пропонують залишитися за кордоном. А я не хочу. Я їжджу на роботу. І повертаюся додому. Я – громадянин України. Ви бачили мій паспорт? Він такий же, як ваш. На всіх моїх афішах, практично всіма мовами світу написано, що я з України. Тут я народився, тут – мій дім….».

Надзвичайно музикальний, сценічний, «володар» героїчного басу Анатолій Кочерга сьогодні – явище. Він вважає, що українська вокальна педагогіка на висоті. Наші співаки, зокрема: Максим Пастер, Сергій Ковнір, Тетяна Ганіній, Юрій Барков з успіхом можуть співати не лише в Україні, а на кращих європейських сценах. Цьому Анатолій Кочерга всіляко сприятиме.

Отож, славетний співак, народний артист СРСР, лауреат Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка, соліст Київської національної опери в минулому, а сьогодні соліст Віденської опери, лауреат численних міжнародних конкурсів, вокаліст йде тріумфальною ходою по Всесвіту. Все його сьогоднішнє життя складається із гастрольних контрактів. Нехай же співак з Поділля і надалі чарує світ своїм могутнім голосом, викликаючи захват у шанувальників оперного мистецтва.

Третяк В.І., ст. викладач

Інституту педагогіки, психології і мистецтв

ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського

Література

О присвоении почётного звания «Народный артист СССР» Кочерге А.И.: Указ Президиума Верховного Совета СССР …10 июня 1983 р. // Правда Украины. – 1983. – 11 июня; Сов. культура. – 1983. – 11 июня; Рад.Україна. – 1983. – 11 черв.; Культура і життя. – 1983. – 12 черв.

Арії, романси та пісні з репертуару Анатолія Кочерги. – К.: Муз. Україна, 1987. – 66 с.

Гальчак, С. На золотому рушнику / С.Гальчак // Вінниц.правда. – 1984. – 11 лют.

Гальчак, С. Подільський соловей: [про А.І.Кочергу] // Земля над Россю: краєзн. нариси / С.Гальчак. – Вінниця, 1995. – С. 81-82.

Жданов, Ю. Мастера театра и кино о времени, жизни, творчестве: интервью с актёрами и реж. / Ю.Жданов. – К.: Мистец.,1988. – 150 с. – Із змісту: [Бесіда з А.Кочергою]. – С. 123-132.

Коробчак, Л. Обладатель героического баса / Л.Коробчак // Правда Украины. – 1983. – 11 июня.

Левандовський, С. Підкорювач світових сцен / С.Леван-довський // Укр. газ. – 2007. – 6-12 верес. – С. 13.

Линник, М. Бас з України: Кочерга А. / М.Линник // Музи-ка. – 2005. – № 4. – С. 22-25; № 5. – С. 24-27: фото.

Лопухов, О. Кочерга в ролі Мефістофеля: (репродукція) / О.Лопухов // Вітчизна.–1986. – № 2. – С. 96.

Паламарчук, В. Що тобі сниться у Відні, Анатолію ?: [про А.Кочергу – опер. співака, нині жителя Австрії] / В.Паламарчук // Вінниччина. – 2004. – 17 квіт.: фото. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Подільський, Е. Він її пісню по світу поніс…: [Н.Присяж-нюк у творч. житті А.Кочерги] / Е.Подільський // Вінниччи-на. – 1999. – 24 квіт. –– С. 4: фото. – (Літ.-мистец. вип. «Зоряна криниця»).

Подільський, Е. Знаний на всіх континентах / Е.Подільський // Погляд. – 2007. – 19-25 лип. – С. 4: фото.

Подільський, Е. Пісня отчого краю / Е.Подільський // Він-ниц.правда. – 1985. – 1 січ.

Подільський, Е. Подільський соловей у Франції / Е.Поділь-ський // Колос.–1982.–13 берез.

Подільський, Є. Соловейко з Надросся / Е.Подільський // Панорама. – 2002. – 24 лип.

Семчук, Л. Наймогутніший голос Поділля / Л.Семчук // Вісн. Козятинщини. – 1997. –19 лип.

Тихенький, О. Славетний співак / О.Тихенький // Вісн. Козятинщини. – 2005. – 22 січ.

Шевченко, А. Притягальна сила співака [А.Кочерги] / А.Шев-ченко // Вітчизна. –1984. – № 6. – С. 162-164.

Кочерга Анатолій Іванович // УРЕ. – К.,1980. – Т.5. – С. 462.

Кочерга Анатолій Іванович // Муз. енцикл. – М., 1982. – Т. 6. – С. 802.

Кочерга Анатолій Іванович // Митці України: енцикл. довід. – К., 1992. – С. 326.

Вінницькому державному педагогічному університету імені Михайла Коцюбинського – 100 років

Від хлібного лану до освітянської ниви, від турботи про хліб насущний до вершин знань і духовності – такий шлях ще в сиву давнину обрали наші предки, цим шляхом ось уже сотню літ йде один з найбільших вищих навчальних закладів подільського регіону – Вінницький державний педагогічний університет ім.М.Коцюбинського.

Свою історію він розпочав у 1912 році з невеликого учительського інституту з трирічним терміном навчання, контингент студентів якого не перевищував 100 осіб.

Контингент студентів станом на січень 2011 р. становив 7500 осіб за денною та заочною формами навчання. Великий конкурс під час вступної кампанії свідчить про престиж педагогічного ВНЗ.

В університеті функціонують шість інститутів: Інститут філології й журналістики, Інститут математики, фізики і технологічної освіти; Інститут фізичного виховання та спорту; Інститут історії, етнології і права; Інститут педагогіки, психології і мистецтв; Інститут іноземних мов, а також природничо-географічний факультет.

Навчально-виховний процес забезпечують 42 кафедри, на яких працює 526 викладачів, з них 359 мають науковий ступінь та (або) вчене звання. Серед викладачів ВДПУ один член-кореспондент НАПН України, три заслужених працівники освіти України, заслужений працівник вищої школи України, два заслужених вчителі України, п’ять заслужених працівників культури України, народний артист України, п’ять заслужених артистів України, заслужений тренер України, два заслужених діячі мистецтв України. Очолює ВНЗ ректор – доктор педагогіч-них наук, професор, заслужений працівник освіти України Олександр Васильович Шестопалюк.

При університеті діє аспірантура і докторантура, створено спеціалізовані ради із захисту кандидатських дисертацій зі спеціальності 13.00.04. – теорія і методика професійної освіти та зі спеціальності 13.00.07 – теорія і методика виховання на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук. Лише у 2010 р. викладачами університету захищено 8 докторських дисертацій.

Науково-дослідна робота проводиться з пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки. Викладачі є авторами сучасних підручників, навчально-методичних посібників. П’ять збірників наукових праць різного профілю включені ВАК України до переліку видань, в яких можуть публікуватись основні результати дисертаційних досліджень.

На базі університету щороку проводяться міжнародні, всеукраїнські, міжвузівські, обласні науково-практичні конференції та семінари.

Підтримуються наукові зв’язки з 50 вищими навчальними закладами України. Кафедри встановили в різних формах творчі зв’язки з ВНЗ і провідними науковими центрами понад 20 країн світу.

Джерелом мудрості та знань ВНЗ є бібліотека, книжковий фонд якої нараховує понад півмільйона примірників навчально-методичної, наукової і художньої літератури та періодичних видань. До послуг читачів 2 абонементи та 5 читальних залів.

У вільний від навчання час студенти мають змогу не лише самостійно оволодівати знаннями, а й розвивати свої захоплення. Зокрема, в університеті діє майже 140 добровільних студентських об’єднань, гуртків, секцій, клубів. Чотири художні колективи носять звання «народний». Щорічно у ВНЗ проводиться понад сто загальноуніверситетських культурно-виховних та розважальних заходів: літературно-музичні вечори, фестивалі художньої самодіяльності, музичні концерти, конкурси КВК, «Козацькі розваги» та «Красуня університету». Функціонують газети «Педагог» і «Студентська територія».

Велику наукову, виховну і просвітницьку діяльність проводить Лабораторія з етнології Поділля.

У навчальному закладі започатковано чимало нових традицій: посвята в першокурсники, щорічні зустрічі викладачів і студентів з керівництвом ВНЗ, проведення масових заходів на так званому студентському майдані. З метою відзначення викладачів та студентів, які мають значні здобутки у науково-педагогічній діяльності та навчанні, започатковано присвоєння звання «Почесний працівник ВДПУ» та нагородження ректорською відзнакою «Кращий студент ВДПУ».

Педуніверситет має 5 гуртожитків на 2800 місць. Працює санаторій-профілакторій «Педагог», де щорічно оздоровлюється 1000 студентів.

У 2001 р. введено в експлуатацію нову їдальню на 300 місць, у 2003 р. – два кафетерії, у 2009 р. – оновлено приміщення бібліотеки, у 2010 р. – відкрито спортивний комплекс зі штучним покриттям, зростає кількість сучасних засобів обчислювальної техніки.

Протягом останніх років у конкурсі «Софія Київська» педуніверситет входив до складу п’ятірки кращих педагогічних вищих закладів освіти України. 24 серпня 2003 р. Міжнародний Академічний Рейтинг популярності та якості «Золота Фортуна» нагородив Вінницький державний педагогічний університет срібною медаллю «Незалежність України» в номінації «За вагомий внесок у справу підготовки висококваліфікованих кадрів для народної освіти України».

Одна з малих планет Сонячної системи за №13904 носить назву Вінницького державного педуніверситету.

За 100 років свого функціонування Вінницький вищий педагогічний навчальний пройшов шлях від невеликого учительського інституту до одного з найбільших вищих навчальних закладів України ІV рівня акредитації. Найвища його гордість – це понад шістдесят тисяч випускників, серед яких – славетна плеяда талановитих науковців, знаних не лише у нашій державі, але й далеко за її межами. Чимало випускників стали справжніми майстрами педагогічної справи, відомими діячами державотворення, літератури, культури і мистецтва. Університет пишається іменами трьох Героїв Радянського Союзу.

Серед завдань, які держава висунула сучасній освіті, важливе місце належить відродженню й розбудові національної системи освіти як найважливішої ланки виховання освіченої, творчої особистості, становленню її фізичного і морального здоров’я, забезпеченню пріоритетності розвитку людини, відтворенню й трансляції культури й духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків.

Саме на це зорієнтований Вінницький педуніверситет – подільський центр сучасної педагогічної освіти і науки, який успішного втілює напрацьовані досягнення європейського Болонського процесу, підвищує ефективність багатої традиціями власної наукової школи і з оптимізмом дивиться в майбутнє.

Шестопалюк О.В., ректор Вінницького ДПУ

ім. Михайла Коцюбинського,

доктор педагогічних наук

Література

Вінницький державний педагогічний університет ім.Михайла Коцюбинського: [історія вузу ] // Хто є хто на Вінниччині. Видатні земляки. – К., 2001. – Т. 2. – С. 148-151.

Вороліс, М.Г. Перші кроки Вінницького учительського інституту / М.Г.Вороліс // Вінниччина: минуле і сьогодення: краєзн. дослідж. – Вінниця, 2005. – С. 154-155.

Шунда, Н.М. Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського: Історія і сучасність / Н.М.Шунда, А.К.Лисий // Наук. зап. Сер.: Історія / ВДПУ ім. М.Коцюбинського. – Вінниця, 2002. – Вип. 4. – С. 8-12.

Шестопалюк, О. Тут плекають майбутнє / О.Шестопалюк // Подолія – 2005. – 15 квіт. – С. 2: фото. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Ткаченко А.Д. За європейськими стандартами працює Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського // Медицина Вінниччини. – 2006. – Груд. (№ 12). – С. 4.

Теклюк, В. Нові професії, нові можливості: [інтерв’ю дир. Ін-ту філол. й журналістики ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського] / В.Теклюк, О.Дмитрук // Вінниц. газ. – 2004. – 14 жовт. – С. 5.

Садовська, А. Нове покоління педагогів: [про випускників ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського ] / А.Садовська // Освіта України. – 2007. – 21 черв. – С. 3.

Загальні показники наукової діяльності Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського // Наука у Вінницькому державному педагогіч-ному університеті імені Михайла Коцюбинського: матеріали до Колегії Міністерства освіти і науки України. – Вінниця, 2007. – С. 5-20.

Черній, О. Педуніверситет відсвяткував 95-річчя / О.Чер-ній // 20 хвилин. – 2007. – 12 листопада. – С. 3.

Народознавчий центр Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського. – Вінниця: Віноблдрук., 2003. – 15 с.: кол. іл.

Лебедєва, Т. «Студентський профілакторій – острівок здоров’я: [про санаторій-профілакторій «Педагог» ВДПУ, якому виповнюється 20 р.] / Т.Лебедєва // 20 хвилин. – 2007. – 24 лют.

Федорчук, І. Осередок студентської молоді: [з історії студ. профспілк. орг. ВДПУ] / І.Федорчук // Рід. шк. – 2002. – № 3. – С. 44-47.

Мельник, В. «Вітрила» нашої юності: [до 60-річчя про літ. студії пед. ун-ту, яка на 80% поповнює СПУ] / В.Мельник // Вінниц. газ. – 2010. – 30 листоп. – С. 8.

Білоус, В.С. Діяльність бібліотеки Вінницького держав-ного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: традиції, інновації, стратегія розвитку / В.С. Білоус // Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації: матеріали Всеукр. наук.-практич. конф. – Вінниця, 2007. – С. 146-150.

Цього місяця виповнюється:

• 70 років тому (1942) під Вінницею було побудо-вано ставку Гітлера, яка спершу назвалася «Айхенгайн» («Дубовий гай»). Згодом вона одержала назву «Вервольф». В залежності від написання термін має переклад українською «вовк-перевертень», або «озброєний вовк». Під цією загальною назвою слід розуміти цілий комплекс військових штабів: центральна ставка – біля с.Коло-Михайлівка (тепер у межах с.Стрижавки) Вінницького району, штаби військово-повітряних сил «Штайнбрух» біля с.Гулівці Калинівського району, сухопутних військ у Вінниці та Гімлера «Хегевальд» під Житомиром. На територію вінницької ставки Гітлер приїжджав чотири рази, в найнапруженіші дні боїв на радянсько-німецькому фронті в 1942-1943 рр. Перед своїм відступом на початку березня 1944 р. гітлерівці знищили споруди вінницької ставки та «Штайнбруха». Про трагічні події того часу нагадують пам’ятники на братських могилах в с.Стрижавка: розстріляним жителям села та замордованим будівельникам ставки. Рішенням Вінницької облради на залишках ставки Гітлера в Стрижавці буде створено Історико-меморіальний комплекс пам’яті жертв фашизму (як філія Вінницького обласного краєзнавчого музею).


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ 2012 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладача
  2. 2012 року виповнюється
  3. 1812 рік в історії Вінниччини (до 200-річчя Вітчизняної (франко-російської) війни 1812 р.)
  4. 90 років Вінницькому архіву
  5. Що не зміг сказати тоді автор (до 50-річчя виходу книги Івана Безуглого «Тайны «Вервольфа»)
  6. Вишенька – перлина Вінниці (до 50-річчя забудови житлового масиву «Вишенька» у Вінниці)
  7. Золотий ювілей «Горлиці» (до 50-річчя народного аматорського фольклорно-етнографічного ансамблю Слобода-Яришівського СБК Могилів-Подільського р-ну)
  8. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2012 року
    Січень
  9. Лютий
  10. Березень
  11. Квітень
  12. Травень
  13. Червень
  14. Липень
  15. Серпень
  16. Вересень
  17. Жовтень
  18. Листопад
  19. Грудень
  20. Іменний покажчик ювілярів 2012 року
  21. Перелік авторських текстових довідок, включених у видання
  22. Автори текстових довідок, включенних у видання
  23. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше