ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Подільський книжник Альманах. Випуск 3

Версія для друку

Випереджаючи свій час

(подільський агроном Іван Євгенович Овсінський та його книга)

О.В.Корзун

Серед когорти забутих імен вітчизняної аграрної науки опинилась постать подільського вченого Івана Євгеновича Овсінського (1856-1910), який все своє життя присвятив боротьбі за підвищення врожайності в умовах посушливого клімату степової зони. І досі належної оцінки доробку цього вченого не зроблено. Іван Євгенович Овсінський, перший вітчизняний агроном, який на практиці показав непотрібність і навіть шкідливість плуга, запропонувавши йому альтернативу. Саме він, одним із перших у світі, заявив про небезпечність захоплення сільгоспвиробників порівняно новим на той час «винаходом» фон Лібіха [1] – мінеральними добривами, зазначивши, що «якби Лібіх та його послідовники обмежилися дослідженнями способу живлення рослин, то це було б корисно і для них, і для науки. Але Лібіх у подальшій своїй діяльності припустився грубих помилок, які призвели всю школу до неправильного шляху, а землеробству спричинили незліченні збитки. Вчення Лібіха стало для його послідовників не ясним світлом, а блукаючим вогником, який повів землеробство кружними шляхами. З цим блукаючим вогником наука і досі повинна вести боротьбу – настільки сильною стала омана, якій піддалися прихильники мінеральної теорії» [2].

За неточними даними Іван Овсінський народився у 1856 р., навчався у Кам’янець-Подільській гімназії, а згодом відвідував лекції Новоросійського університету. Отримавши агрономічну освіту в Росії, дослідник стажувався за кордоном, зокрема у Німеччині. Через контакти із активістами польського національного руху, починаючи з 70-х років ХІХ ст., постійно перебував під поліцейським наглядом і кілька разів проходив по слідствах за контрабанду та зберігання нелегальної літератури. Так, 30 травня 1887 р. його було затримано у містечку Гусятино, а майже через рік, 26 березня 1888 р., винесено вирок і вислано на 5 років під нагляд поліції в Архангельську губернію за спробу провести через кордон знімки медалей із зображенням учасників польського повстання [3].

Згодом перебування на далекосхідних окраїнах Російської імперії та спостереження за господарюванням місцевого населення підштовхнули його до певних висновків, що підсилилися після довготривалої наукової подорожі по Північно-Усурійському краю.

По поверненню із заслання, працюючи у своєму невеликому господарстві у с.Ласківці-Ісаївці Летичевського повіту, агрономом у Гриноутській школі в Бессарабії, а згодом управляючим маєтків «Армянське» Кам’янецького повіту В.Ф.Казимира та «Гетьманівське» Балтського повіту Д.І.Матусевича, почав дослідну роботу із різними методами обробітку ґрунту. І.Овсінським був введений на полях Гриноутської землеробської школи плоскорядний посів, який обробляв ножовим культиватором власної конструкції. Вирощені за системою Овсінського пшениця, жито, овес, соя, соняшник та інші культури не тільки давали стабільно високі врожаї, але й значно менше від інших страждали від посух, мали стійкі стебла, що не піддавалися виляганню. Експеримент талановитого агронома підтримав ряд прогресивних господарів у своїх маєтках. За його системою оброблялось 25 тис. десятин у Бессарабській та Херсонській губерніях. Дослідник розробив досить струнку, обґрунтовану безплужну систему обробітку ґрунту, суть якої згодом виклав у праці «Нова система землеробства».

Рукопис книги протягом п’яти років блукав по різних редакціях і агрономічних авторитетах, і вперше його опублікували повною версією у 1898 р. на сторінках польського журналу «Rolnik і Hodowca». Лише після презентації системи І.Овсінського 27 серпня 1898 р. на секції агрономії Х з’їзду природознавців та лікарів у Києві [4] та особистої підтримки редактора «Rolnika і Hodowcy» Генріка Котлубая працю було перекладено російською мовою і видано у 1899 р. у Києві та Вільнюсі [5]. Не зважаючи на невтішні відгуки, які отримала система із перших днів свого існування [6], книга лише в Російській імперії згодом декілька разів перевидавалася.

Особливу зацікавленість до своїх досліджень автор отримав від тогочасних польських фахівців. Крім дискусії, яка розгорнулася на сторінках вже згадуваного журналу, у 1899-1900 рр. було запроваджено спеціальну рубрику, де друкувалися відгуки господарів, що застосовували нову методику. Згідно з аналізом цих публікацій, за даною системою офіційно працювало на території Царства Польського 24 господарства. Їхні відгуки носили переважно позитивний характер. Крім того, редакцією було започатковано реферування статей французьких фахівців, які схвально віднеслись до «системи Овсінського» та взяли її на озброєння [7].

Система землеробства Овсінського складається із двох частин: підготовка землі до посіву та посів із доглядом за рослинами. Обробка землі складалася виключно із т.зв. «лущення», поверхневої оранки на два дюйми (5 см) та розпушення зораного шару боронами із залізними зубцями чи дерев’яними катками. В теоретичному обґрунтуванні своєї системи І.Є.Овсінський виходив із припущення, що будь-який ґрунт у природному стані, за деяким виключенням, просякнутий корінням рослин, ходами дощових черв’яків тощо, тому повітря може проникати на значну глибину. Крім того ґрунт має і достатню водопроникність. Він писав, що звичайна оранка, знищуючи у ґрунті мережу природних каналів, утворених корінням та черв’яками, перетворює його на порошкоподібну масу. При поверхневій, але своєчасній, обробці ґрунту, що має проводитися за допомогою сконструйованого ним спеціального культиватора із плоскорізними робочими органами, знищуються бур’яни та отримується в кінцевому результаті розпушений поверхневий покривний шар, який добре зберігає вологу у ґрунті [8]. Коріння культурних рослин, віддаючи перевагу ущільненому ґрунту під цим верхнім покривом, прекрасно розвиваються і рослини дають високі врожаї.

І.Овсінський стверджував, що при мілкій поверхневій обробці ґрунт не тільки зберігає вологу, а й збагачується водою завдяки конденсації парів з проникаючого у ґрунт атмосферного повітря. Він виходив із припущення, що при високій атмосферній температурі температура нижніх шарів ґрунту буде дещо менша, ніж верхнього, від чого і має відбуватися конденсація пару з ґрунтового повітря. А завдяки наявності капілярності утворена волога буде проникати до коріння рослин. При такому «підземному зрошенні» покращується не тільки водний, але й поживний режим, адже при достатній кількості тепла та вологи бактерії, які викликають корисні процеси в ґрунті, знаходяться у сприятливих умовах для свого розвитку. Його система не була складною, але потребувала детального виконання, а головне своєчасного проведення робіт. Овсінський особливо підкреслював, що при поверхневій обробці створюються виключно сприятливі умови для швидкого росту бур’янів, і при запізненні із основним обробітком ґрунту однією поверхневою оранкою їх знищити неможливо. Тому він наполягав, аби перший обробіток починали одразу після збору урожаю, навіть не чекаючи звезення його з полів, та продовжували по мірі появи бур’янів та ущільнення зораного шару. Така нескладна та однотипна обробка застосовувалась під усі рослини: хлібні, бобові та навіть коренеплоди. Ці фактори та невелика кількість недорогого інвентарю суттєво зменшували витратну частину землеробства.

Рекомендувався також плоскорядний посів, де ширина смуги під посівом та без нього становила по 30 см. При посіві пшениці, жита, вівса та ячменю встановлювалася сіялка на 6 рядків, для бобових – на 4, маку – 3, сої та ріпаку – 2. Лемеші сіялки заглиблювались, аби зерно падало на 2 дюйми нижче розпушеного шару. При посіві перевага надавалася великій щільності, що у свою чергу зменшувало кущення та сприяло рівномірності розвитку окремих рослин. Після появи сходів посіви боронувалися не менше 4 разів, а у плоскорядному посіві незасіяні смуги оброблялися не глибше 2 дюймів. Підгортання взагалі не застосовувалося, адже автор вважав, що воно сприяє утворенню тріщин та висиханню ґрунту.

В посушливий 1903 рік І.Овсінський проводив порівняльні досліди у маєтку «Дракія» в Сорокському повіті Бессарабської губернії щодо глибини оранки:

Дані врожаю при мілкій оранці за системою І.Овсінського та звичайній глибокій оранці

 

Назва с.-г. культури  

За системою І.Овсінського, пуд, (ц)  

Звичайний рядковий посів із глибокою оранкою, пуд, (ц)

Льон

115,2 (18,8)

76,8 (12,5)

Боби

155,9 (25,4)

115,2 (18,7)

Ячмінь

153,6 (25)

76,8 (12,5)

Овес

221,2 (36)

153,6 (25)

Отже, за цими даними, при застосуванні поверхневої оранки урожаї збільшилися від 35 до 50%.

Доповідь І.Є.Овсінського на Х з’їзді природознавців викликала жваві дискусії. Відділення землеробства Київського товариства сільського господарства (далі КТСГ) вирішило організувати колективні досліди щодо випробовування та перевірки тверджень агронома, створивши спеціальну комісію. Система опробовувалася впродовж п’яти років на Полтавському та два роки на Плотянському дослідних полях [9]. В обох випадках врожаї були дещо нижчими, ніж на ділянках із звичайним обробітком. У середньому з 1899 по 1904 рр. урожай озимого жита на Полтавському полі склав: при глибокій оранці (20 см) – 16,4 ц/га; по мілкій (5 см) – 14,8 ц/га, тобто на 10% менше. На Плотянській дослідній станції в середньому за два роки урожай озимого жита склав: по глибокій оранці – 21,8 та по мілкій – 21,2 ц/га. Результати дослідів з іншими культурами в одному випадку демонстрували переваги глибокої оранки, а іншому – мілкої. Але загалом були зроблені висновки що «ці дані дозволяють із впевненістю говорити, що 2-дюймова оранка в нашому районі не має ніякого значення» [10]. Ці висновки стали класикою для агрономічної літератури і фігурували тривалий час як доказ непридатності системи землеробства І.Овсінського.

Нищівній критиці піддав систему І.Овсінського професор С.М.Богданов [11], заявляючи, що її теоретичне обґрунтування представляє беззмістовну плутанину понять, а практична частина системи є зовсім не «новою», а давно знайомими агрономічними прийомами. Оцінка С.Богданова потрапила в усі підручники із землеробства і прирекла систему поверхневого обробітку ґрунту на незаслужене забуття.

Професор С.П.Кравков (1873-1938) у своєму «Курсі загального землеробства» (1926) стверджував: «Так звана система І.Овсінського, яка у свій час набула широкого розголосу, зазнала серйозної критики. Багаторічні досліди Полтавської дослідної станції, які спеціально проводилися у цьому напрямку, продемонстрували, що мілка оранка по Овсінському, яка проводилася весною-літом, лише сильніше погіршує умови зволоження верхніх шарів ґрунту, в результаті чого давала завжди низькі врожаї» [12].

Всі противники системи І.Овсінського були впевнені, що на Полтавській та Плотянській дослідних станціях були одержані достовірні негативні результати. Але аналізуючи методику проведення цих дослідів у даних установах, можна зробити висновок, що вона суттєво відрізнялася від авторської. Досліди з озимими культурами на протязі усіх років проводили на ранньому пару, і обробіток ґрунту починали лише весною, частіше у квітні, а у 1903 р. навіть у червні. Можна припустити наскільки високою була засміченість полів. Адже І.Овсінський категорично наполягав на миттєвій обробці ґрунту після збору хлібів, а саме цього і не робили в дослідах на станціях. Тому в результаті таких помилок весняний поверхневий обробіток ґрунту із запізненням ніякого позитивного ефекту не давав, особливо на запирієному полі (про що згадувалося у звіті Плотянської дослідної станції). Це позначалося і на загальному урожаї культурних рослин. При такому порівнянні перевага у боротьбі із кореневищними бур’янами могла бути лише на боці глибокої оранки.

Неправильна методика проведення польових дослідів була зумовлена рекомендаціями комісії з організації колективних дослідів при КТСГ: починати обробіток поля під ярові хліби після посіву озимини та збору коренеплодів, а обробіток пару – лише весною [13].

Системою Овсінського цікавилось і галузеве міністерство, відрядивши для вивчення її методики В.А.Бертенсона. Тричі – у 1895, 1897 та 1900 рр. – цей знаний фахівець відвідував дослідні ділянки Івана Євгеновича. У своїх нарисах про південні господарства він вказував на значні результати агронома, даючи їм високу оцінку. Він відзначав, що при дотриманні всіх деталей обробки і посіву «поля тішили око кількістю та якістю врожаю» [14]. У своїх звітах В. Бертенсон зазначав, що очевидно система Овсінського зберігає вологу, але невідомо чи вона сприяє накопиченню вологи. На його думку, великою перевагою мілкої оранки є те, що, застосовуючи її та зберігаючи технологію обробки ґрунту та посівів, зерна потрапляють у вологий шар і на однакову глибину. Тому насіння рівно та гарно проростає. Крім того мілка оранка безперечно дешевше глибокої.

Були й схвальні відгуки інших фахівців. Гарні результати щодо випробування системи І.Овсінського були одержані на дослідних полях при Уманському середньому сільськогосподарському училищі (Київська губернія) під керівництвом М.К.Васильєва. У його статті, вміщеній на сторінках «Щорічника Головного управління землевлаштування та землеробства…» [15] наголошувалося на ефективності використання даної системи. Ним було вдало використано плоскорядковий посів не тільки із хлібними культурами, але й з кормовими травами. За словами цього дослідника посів та обробка ґрунту «за Овсінським», забезпечуючи гарний врожай, заслуговували значної уваги дослідників та землеробів. Але ці одиничні враження тонули у критиці більш авторитетних фахівців.

Запровадженню системи обробітку ґрунту І.Овсінського значною мірою зашкодила діяльність торгівця сільськогосподарськими машинами Дмитра Каленіченка, який опублікував протягом 1909 та 1910 рр. значним накладом брошуру під назвою «Верный урожай: ежегодно в 300 и больше с десятины…» [16]. Розкриваючи в загальних рисах основні положення І.Овсінського, він рекомендував свої культиватор і сіялку. Брошуру він розсилав безкоштовно, натомість свої недосконалі знаряддя продавав дуже дорого, що приводило до розчарування покупців. Справедливо засуджуючи його, автори критичних статей одночасно знищували і систему обробітку ґрунту, запропоновану І.Овсінським.

Аналізуючи творчий доробок вченого, варто згадати і про його першу публікацію, присвячену вивченню економічних засад ведення сільського господарства. Ще у 1895 р. на засіданні КТСГ І.Овсінський презентував першу працю під назвою «Організм економічний». Вона побачила світ, як і всі наступні роботи вченого, спочатку на сторінках польської сільськогосподарської періодики і лише згодом вийшла друком як окрема монографія [17]. Вивчаючи сучасний стан тодішньої вітчизняної економіки сільськогосподарських підприємств, їх низьку рентабельність, автор висунув ідею, що основа всіх негараздів у цій сфері лежить у відносинах власності як на землю, так і на засоби та результати виробництва. На сторінках цієї праці автор відстоював новаторську на той час ідею організації сільськогосподарських підприємств на зразок акціонерних товариств, де кожен учасник виробничого процесу був би власником частки землі, урожаю та знарядь праці [18]. На жаль, ця ідея була сприйнята як ідеалістично-утопічна та розчинилася у потоці тогочасної інформації.

Беззаперечний внесок І.Овсінський зробив у дослідження кормових сільськогосподарських рослин, увійшовши в історію галузевої науки як один із перших дослідників культури сої, особливо ранніх сортів. На сторінках галузевої преси вже знайдено більше ніж 30 його статей, присвячених цій культурі. Цьому ж питанню присвячена книга Овсінського, яка кілька разів перевидавалася за життя автора [19]. Його публікації з даної проблематики досі залишаються актуальними.

Останні роки свого життя І.Овсінський присвятив садівництву, заснувавши у власному маєтку в Летичівському повіті Кально-Деражненську помологічну станцію, де з успіхом адаптував «нову систему землеробства» до потреб садівництва. Цьому питанню він присвятив дві свої роботи «Думки про сад» та «Нова система садівництва». На жаль, ці праці були мало відомі тогочасній громадськості Російської імперії, адже вийшли друком лише польською мовою і мізерними накладами [20]. Крім того, вчений готував до виходу в світ праці, присвячені рибному господарству та пасічництву («Nowa systema hodowli ryb», «Ul ramowy nowego typu»). Цікавою сторінкою в творчому доробку вченого постає його остання опублікована праця «Історія в світлі соціології. Філософія історії» («Dzieje w swietle socyologii (Filozofia Dziejоw)» [21], в якій аналізувалася ментальність східних і західних слов’ян, їх споконвічне прагнення до землеробства [22].

Прагнучи популяризувати свої відкриття, вчений неодноразово звертався до галузевого міністерства за фінансовою підтримкою на утримання дослідної станції, друку монографій. Але всі прохання були відхилені. Подібні відносини склалися й з місцевою владою, яка мотивувала свою відмову тим, що його діяльність має характер приватного підприємства. Натомість, вчений пропонував передати його агрономічну та помологічну станції із наукової бібліотекою у власність подільського земства за умови утримання його як директора із гарантованою платнею. Протягом 1908-1909 рр. тривало листування із цього питання, було навіть виділено 3,2 тис. крб. на щорічне утримування установ, але згодом, без будь-яких пояснень рішення було відхилено [23]. Мабуть ці події остаточно підкосили дух вченого, і вже 1910 р. він помер.

Розвиток основних ідей І.Овсінського отримав своє подальше продовження спочатку за кордоном. У середині 40-х років ХХ ст. шлях вітчизняного агронома повторив американський фермер Едвард Фолкнер, якого ще називають «американським Овсінським». Його книга «Безумство орача» була перекладена різними мовами, зокрема у 1959 р. – російською [24], вплинувши на подальшу долю землеробства у різних країнах.

Публічну реабілітацію на наших землях система землеробства І.Овсінського отримала лише в 60-х роках ХХ ст. завдяки академіку Т.С.Мальцеву та О.І.Бараєву, коли в СРСР у багатьох районах була введена безвідвальна оранка – перший крок до започаткування «нової системи землеробства». Завдячуючи відомому вітчизняному вченому, землеробу-практику Ф.Т.Моргуну, проведеним під його керівництвом польовим експериментам на Полтавській дослідній станції, в Україні впроваджено ґрунтозахисну систему землеробства з контурно-меліоративною організацією території [25]. Тільки в УРСР ця система застосовувалася на площі в 1 млн га, і була покладена урядом незалежної України в основу стратегії розвитку землеробства до 2010 року [26].

Сьогодні все більшого поширення у світі набувають ресурсозберігаючі технології. В Україну везуть імпортні широкозахватні культиваторсько-посівні комплекси, які за кордоном отримали назви «No-till-technologi», або просто no-till. Саме в основі цих технологій і лежить Система Овсінського. Адже він вважав глибокий обробіток ґрунту шкідливим агротехнічним прийомом, першим розробляв культиватори, що створюють, так зване, точне «ложе» для насіння та мінеральних добрив, де останні вкладались у грунт так, аби не завдати хімічного опіку для майбутніх паростків. На жаль, розробки вітчизняних вчених повертаються на наші землі вже у вигляді іноземних патентів та устаткування, а Україна, платячи за них, підтримує не тільки виробництво, але й науку інших країн, знову залишаючи власні розробки у забутті.

Таким чином, діяльність І.Овсінського внесла важливий вклад у розвиток вітчизняної агрономічної науки. Вона сприяла підвищенню врожайності полів, а з другого боку, змушувала вчених відмовлятись від традиційно усталеного погляду на глибокий обробіток ґрунту як єдино можливий засіб утримання ґрунтової вологи і боротьби із посухами.

Примітки:

1. Юстус фон Лібіх (1803-1873) – німецький хімік, один із засновників агрохімії, президент Баварської Академії Наук. Розробив теорію мінерального живлення рослин, що сприяло розвитку виробництва мінеральних добрив і впровадження їх у землеробство.

2. Овсинский, И. Новая система земледелия / И.Овсинского; пер. с пол. Г. Барановский. – К., 1899. – С. 41.

3. Державний архів у Хмельницькій області, ф. 281, оп. 1, спр. 1864, 28 арк.

4. Протокол заседания секции Агрономии 27 августа утром // Дневник Х-го съезда русских естествоиспытателей и врачей в Киеве / под ред. Л.Л.Лунда. – К., 1898. – С. 457-460.

5. Овсинский, И. Новая система земледелия / Ив. Овсинского; пер. с пол. Г.Барановский. – К.: Тип. С.В.Кульженко, 1899. – 256 с.; Овсинский, И. Новая система земледелия / пер. с пол. И. Святополк-Мирский. – Вильнюс: Губ. тип., 1899. – 139 с. Популярність цих видань серед зацікавлених осіб засвідчує наявність декількох їх примірників у фонді Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

6. Славинский, А. О новой системе земледелия / А.Славинский // Земледелие. – 1899. – №7. – С. 97-99.

7. Wiśniewski S. Prasa zagraniczna o „Nowym systemie rolnictwa” / S.Wiśniewski // Rolnik i Hodowca. – 1899 (T. XVII). – № 44. – S. 524-525.

8. Овсинский, И.Е. Культиваторы И.Е.Овсинского / И.Е.Овсин-ский – К. : Тип. Р. К. Лубковского, 1907. – 8 с.

9. Плотянське дослідне поле входило до складу Плотянської сільськогосподарської дослідної станції князя П.П.Трубецького, що розташовувалася в Балтському повіті Подільської губернії, діяла впродовж 20 років (1894-1914 рр.), була однією з перших на південноукраїнських землях, де фахівці розпочали системні комплексні випробування, спрямовані на подолання залежності урожаю від посушливого клімату степової смуги.

10. Карабетов, А. Результаты опытов и наблюдений на Плотянском опытном поле 1903 г.: с 1 планом, 1 диаграммой и 2 табл. / А.Карабетов // Зап. императорского об-ва сел. хоз-ва южной России. – 1904. – № 3-4. – С. 1-32.

11. Богданов, С. О новой системе земледелия Овсинского / С.Бог-данов // Хозяйство. – 1909. – № 46. – С. 2018-2022; № 47. – С. 2060-2064; № 48. – С. 2104-2107.

12. Кравков, С.П. Курс общего земледелия: в 3 т. Т. 2: Способы восстановления и повышения плодородия почвы путем механической обработки почвы / С.П.Кравков. – Л.; М., 1926. – С. 83.

13. Терский, А. Заключение комиссии, избранной отделением земледелия Киевского Общества сельского хозяйства, по организации коллективных опытов по применению системы обработки почвы, предлагаемой г. Овсинским / А.Терский // Земледелие. – 1899. – № 17. – С. 255-257; № 18. – С. 271-274.

14. Бертенсон, В.А. По югу России: сельскохозяйственные очерки, наблюдения и заметки. Вып. 3. – О., 1900. – С. 64.

15. Васильев, Н.К. Новые системы земледелия / Н.К.Васильев // Ежегодник Глав. Упр. Землеустройства и Земледелия по Департаменту земледелия и Лесному департаменту. 1912. Год шестой. – СПб., 1913. – С. 28-47.

16. Калениченко, Д.К. Верный урожай ежегодно в 300 и больше пудов с десятины даже без дождя по «новой системе земледелия» Ив. Овсинского, применяемой свыше 30 лет в России. Дешевая обработка земли / Д.К.Калениченко. – 14-е изд. испр. и доп. – М. : тип. И.Мамонтова, 1909-1910. – 32 с.: илл.

17. Owsiński, Jan. Organizm ekonomiczny / Jan Owsiński // Rolnik i Hodowca. – 1897 (T. XIII) – № 9, 11. – S. 89, 121-123; Owsiński, Jan. Nowa era rozwoju przemysłowo-rolnego / Jan Owsiński // Rolnik i Hodowca. – 1897 (T. XV). – № 37. – S. 577-579; № 38. – S. 593-595; № 39. – S. 610-613; № 40. – S. 627-629; № 41. – S. 642-644.; Owsiński, Jan. Organizm ekonomiczny / Jan Owsiński. – Warszawa: drukiem Władysław Szulca, 1897. – 14 s.

18. Owsiński, J. Idealna spоłka / Jan Owsiński // Rolnik i Hodowca. – 1902 (T. XX). – № 6. – S. 68-69.

19. Овсинский, И.Е. Ранняя соя (Soja hispida praecox) / Овсин-ский И.Е. – К.: Тип. Барского, 1898. – 16 с.; Owsiński, J. Soja wszesna (Soja hispida praecox) / J.Owsiński. – Wazszawa, 1899. – 17 s.

20. Owsiński, J. Miejsce na sad / J.Owsiński. – Warszawa: Druk. Artystyczna S.Sikorskiego, 1896. – 22 s.; Owsiński, J. Nowy system Sadownictwa / J.Owsiński // Rolnik i Hodowca. – 1901 (T. XIX) – № 17. – S. 196-197; Owsiński, J. Nowy system sadownictwa / J.Owsiński; Kalno-Derażańska stacya pomologiczna. – K.: Druk. R.Łubkowskiego, 1906. – 51 s.

21. Owsinski, J. Dzieje w swietle socyologii (Filozofia Dziejоw) / J.Owsinski. – K.: Druk. R.Lubkowskiego, 1906. – 23 s.

22. На жаль, поки що в українських бібліотеках ці видання не виявлено. З ними можна ознайомитися у польських книгозбірнях.

23. Держархів Хмельницької обл., ф. 233, оп. 1, спр. 310, арк. 70, 91-110.

24. Фолкнер, Э. Безумие пахаря / Э.Фолкнер ; пер. с англ. под ред. и с предисл. П.А.Яхтенфельда. – М.: Сельхозгиз, 1959. – 302 с.

25. Моргун, Ф.Т. Почвозащитное бесплужное земледелие / Ф.Т.Моргун, Н.К.Шикула. – М.: Колос, 1984. – 279 с.

26. Вергунов, В.А. Полтавське дослідне поле: становлення і розвиток сільськогосподарської дослідної справи в Україні (до 125-річчя державного дослідництва в агрономії та тваринництві) / В.А.Вергунов. – К., 2009. – С. 146. – (Іст.-бібліогр. сер. «Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії». Кн. 28).



Подільський книжник Альманах. Випуск 3

  1. Від укладача
  2. Про книги і про себе
  3. Нова «стара» бібліотека
  4. З книжкових колекцій бібліотек Поділля
  5. Студентські літографовані навчальні видання другої половини ХIX – першої третини ХХ ст.
  6. Випереджаючи свій час
  7. Електронна книга у фонді Бібліотеки
  8. Українські книги, друковані у міжвоєнній Чехословаччині
  9. Бібліотеки і бібліофіли. Родове книжкове зібрання Якубовських з Люлинців
  10. Книжкове зібрання вінницького вчителя
  11. EX LIBRIS для Вінницької бібліотеки
  12. Екслібрис Н.Г.Захаревича-Захаревського
  13. Екологія книжкової культури
  14. Про корисність бібліотечних виставок
  15. Краєзнавча літературна бібліографія як джерело популяризації літературного життя краю, творчості письменників-земляків
  16. Книжкові пам’ятки з історії медицини
  17. Про цензуру книг на Поділлі початку 20-х років ХХ ст.
  18. Наші земляки – лауреати літературних премій України 2010 року
  19. «Кобзар»Т.Г.Шевченка
  20. Хроніка. Події
  21. Відомості про авторів
  22. Фотоматеріали

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше