ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Подільський книжник Альманах. Випуск 4

Версія для друку

Примітки

*в дужках вказано місце друку та за який період журнал є в наявності у фонді РіЦ

1. Колесник, В. Відомі поляки в історії Вінниччини: біогр. слов. / В.Колесник. – Вінниця, 2007. – С. 528-531.

2. Там само. – С. 513.

3. Там само. – С. 525.

4. Барнасюк, О.С. Історія Немирівської гімназії (кінець XVIII – початок ХХ ст.) / О.С. Барнасюк, І.М. Романюк // Вінниччинна. Минуле та сьогодення: краєзн. дослідж. – Вінниця, 2005. – С. 79-84.

5. Отчетъ о состояніи Немировской гимназіи за 1888-89 учебный годъ. – Немировъ, 1889. – С. 9-28.

6. Отчетъ о состоянніи Немировской гимназіи за 1890-91 учебный годъ. – Немировъ, 1892. – С. 5-26.

7. Палієнко, М.Г. «Киевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / М.Г. Палієнко. – К., 2005. – С. 347.

8. Энциклопедическій словарь / под ред. И.Е. Андреевскаго. – СПб.: Изд. Ф.А. Брокгаузъ (Лейпцигъ) и И.А. Ефронъ С.-Петербургъ), 1892-1907.

Т. 22: Опека - Оутсайдеръ. – С. 414-416.

9. Там само. Т. 12: Жилы - Землепахъ. – С. 66-73.

10. Там само. Т. 27: Розавенъ - Репа. – С. 324-326.

11. Там само. Т. 30: Слюзъ - Софія Палеологъ. – С. 678-679.

12. Там само. Т. 29: Сахаръ - Семь мудрецовъ. – С. 429-430.

13. Там само. Т. 26: Резонансъ и резонаторы - Роза ди-Тиволи. – С. 917.

Польське бібліофільство на Поділлі

другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Т.Р. Соломонова

Колекціонування як особливий вид соціальної діяльності відомий з давніх часів. У ХІХ ст., коли чи не вперше в європейській історії індивід став перед вибором: для ідентифікації себе з певними культурними та соціальним групами треба зробити вибір, тобто самому обрати коло цінностей, співзвучне власній індивідуальності, колекціонування почало набувати масового характеру. Це також зумовлювалося трансформаціями, що відбувалися в соціально-економічному, правовому, політичному та культурному житті Європи, зокрема зростанням економічно забезпечених прошарків населення. Якщо раніше колекціонування мало елітарний характер, було доступним для закритих соціальних груп з високим становим та (або) економічним положенням, зібрання складалися з предметів високої ринкової вартості, то тепер воно значно демократизувалося. Розширилося коло колекціонерів (в першу чергу за рахунок інтелігенції), чи не головною ознакою яких став рівень освіти. Формувалася інфраструктура ринку колекціонування, що включає аукціони, салони, антикварні та букіністичні магазини, а також спеціалізовані видання. Підхід до збирання і вивчення предметів став більш систематичним, предметно та науково обґрунтованим, спрямованим на збирання національних пам’яток.

Книга як джерело інформації, як особливий матеріальний об'єкт здавна була об'єктом подібного інтересу. За встановленою традицією найвищою формою прихильності до книги, яскравим проявом пієтету до неї розглядалося бібліофільство.

У сучасному розумінні цього поняття бібліофільство на Поділлі почало поширюватися у XVIII ст. Трансформації та зміни в соціально-духовному житті епохи Просвітництва зумовили формування та оцінку національного істеблішмента за рівнем освіченості, начитаності, наявності особистої бібліотеки. Модернізаційні процеси ХІХ ст. змінили ставлення до книги. Кількісне зростання представників інтелігенції та їхньої фінансової забезпеченості дозволило бібліофільству зайняти поважне місце у структурі книжкової культури, набути рис самостійного явища, яке характеризувало рівень ставлення до книги в регіоні, індивідуальність власника колекції.

Специфічною рисою бібліофільства на Поділлі можна визначити його етнічне забарвлення. Найяскравіше виявило себе польське бібліофільство. У ностальгії за власною державністю збирання та зберігання полоніки набувало особливого значення, адже підтримувало відчуття групової приналежності. Важливим це було також для віддаленого від столичного життя, певною мірою ізольованого у маєтках і цукроварнях населення, для якого ідея славного минулого власного народу, за відсутності державної підтримки, стає особистою справою кожного. У цьому контексті особливого значення набуває зберігання та збирання архівів, не тільки сімейних, а взагалі місцевих, що стає відмінною рисою бібліофільської практики поляків Поділля. Все це підштовхує їх до дослідницької та просвітницької діяльності.

Ще у першій половині ХІХ ст., коли польське культурне життя було зосереджено виключно у маєтках, бібліотечні зібрання набували особливого значення в інтелектуальному і культурному житті подолян. Наприклад, у родинному маєтку Стеблів Германа Головінського (1785-1855) тривалий час збирався осередок місцевих інтелектуалів, який неодноразово відвідував Адам Міцкевич (1798-1855) [1]. Власник маєтку збирав книги, рукописи, автографи. Особливий інтерес проявляв до продукції місцевих друкарень, зокрема яришівської Валеріана Дзєдушицького (1754-1832) та міньковецької Іґнаци Мархоцького (1755-1827). Багаторічні контакти він підтримував з відомим польським бібліофілом Костянтином Свідзінським (1793-1855), з яким обмінювався дублетами. 1844 року він передав свою бібліотеку зятеві Константи Подвисоцькому (1810-1868), який оселився у Рихтах (Рихти-Гумецькі) Кам’янецького повіту (нині Кам’янець-Подільського р-ну) 1845 року [2].

Літературний критик, письменник, історик, колекціонер і бібліофіл Константи Подвисоцький походив зi шляхетського роду герба Остоя (Ostoja), розселеного в Малопольщі та Червоній Русі. Навчався у Вінницькій гімназії, де, зокрема, дружив з відомими в майбутньому колегами по літературному цеху Алєксандер Ґрозою (1807-1875) та Міхалом Єзєрським (1811-1891) [3]. У Рихтах він створив літературний осередок, якій відвідували такі відомі польські творці, як Юзеф Іґнаци Крашевський (1812-1887), Міхал Ґрабовський (1805-1863), Пляцид Янковський (1810-1872), Діонізія Понятовська (1816-1868), Алєксандер Даровський (1815-1874), Влодзімеж Плятер (1831-1906), Міхал Єзєрський, Ян Креховецький (?-1885) [4]. Він був автором белетристичних творів, літературних рецензій, подібних до фейлетонів, збирав історичні матеріали пов’язані передусім з епохою короля Станіслава Лєщинського. Переклав і видав зі своїми примітками мемуари генерала Льва Енгельгарда [5], батька своєї сусідки графині Катерини Літти з с. Чорнокозинці Кам’янецького повіту (тепер Кам’янець-Подільського р-ну), – «Pamiętniki jenerala» (Познань, 1873) і щоденник російського генерала Павла Кречетникова (1729-1793) «Radom i Bar 1767–1768» (Познань, 1874) [6]. Для свого друга А. Даровського зібрав багато польських прислів’їв. Не стояв він і осторонь громадського життя. Користувався пошаною у своїх сусідів-поміщиків, котрі довірили йому виконувати обов’язки почесного попечителя Кам’янецької гімназії (1848–1853). А 1861 року, коли народилася ідея створити на Поділлі поміщицьке сільськогосподарське товариство, Подвисоцький увійшов до комісії, яка редагувала його статут [7].

Константи Подвисоцький був відомим колекціонером. Він збирав живопис, графіку, саксонську та японську порцеляну, різні види зброї, східні килими, старі годинники. За допомогою А. Даровського набув багато історичних документів (переважно з XVII i XVIII ст.), у т. ч. і до історії кам’янецького театру, а також архіви (у комплекті або фрагментарно) І. Мархоцького, Свєйковських, Лєдуховських, Потоцьких з Тульчина, Аксамітовських, Пулаських, Віттів, Шидловських, Шолайських, Хербуртів, Тарлов, Острозьких, Замойських і Вішнєвєцьких. Близько 1865 року отримав збірку Іґнаци Садовського, що містила історичні документи, списки гродських актів, протоколи Тарговицької конфедерації, чисельні рукописи. Активно обмінювався автографами з польським істориком К.Шайнохою [8].

У 1866 році його книгозбірня, за відомостями Юхима Сіцінського [9], налічувала 6 тис. томів, оправлених і відзначених особистим екслібрисом власника (хоча Й. Роллє, подає інформацію про майже 12 тис. томів, а А.Побуг-Ґурський – про 4 тис. [10]). Подвисоцький скомплектував польські хроніки, раковські та мінські друки, багато видань станіславського періоду. З його збірки походить єдиний відомий сьогодні примірник видання Єжі В’янжевича «Sposob wychowania y edukowania robaczkow jedwabnych» (Тульчин, 1795), що знаходиться у Ягеллонській бібліотеці (Краків). У фонді відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва зберігається книга «Konstytucye seymu extraordynaryinego w Warszawie roku MDCCLXVII» (Варшава, 1768), що походить з його колекції. Найціннішою ж у його зібраннях була колекція рукописів, яка містила кореспонденцію, рукописи, спогади (частково видані), літературні твори й наукові праці, книги універсалів, декрети й інші документи, польські автографи (понад 500). Постійне погіршення фінансового становища, яке не спинив продаж родинних коштовностей, змусило колекціонера під кінець життя шукати покупців на свої зібрання [11].

Після смерті Подвисоцького його друг В. Ґурський, теж відомий подільський колекціонер й історик-аматор, опрацював каталог усіх його зібрань, що згодом були розпродані вдовою [12]. Так, серед набувачів бібліотеки були М. Ґрейм, Й. Роллє і Шидловські (від останніх зібрання потрапило близько 1900 р. до Куліковських з с. Гулівці Вінницького повіту (тепер Калинівського р-ну)). Рукописи, документи у 155 папках і кодексах, а також гравюри (близько 2 тис.) придбав граф Я. Дзялинський для Курніцької бібліотеки, понад 500 польських автографів – В. Ґурський, цінні друки та архів Свєйковських – львівський антиквар Х. Іґель, частину мистецьких зібрань – Залєські із с. Сказинці Проскурівського повіту (тепер Ясенівка Ярмолинецького р-ну) [13].

Книжкове зібрання Владислава Ґурського (Побуг-Ґурського) (1822-1902), власника маєтків у селах Котюжани (тепер Мурованокуриловецького р-ну) і Сліди (тепер Могилів-Подільського р-ну) Могилівського повіту формувалося впродовж всього його життя. 1845 року, закінчивши юридичний факультет Харківського університету, В. Ґурський осів у родинному маєтку Сліди. У 1887 році він перебрався в Котюжани. Бібліотека (понад 3 тис. томів) містила переважно джерела до історії та літератури Польщі. Колекція рукописів охоплювала кореспонденцію ХІХ ст., а також матеріали до польської історії XVI-XVIII ст. Колекція гравюр налічувала близько 4 тис. аркушів. Бібліотека мала власний екслібрис, була доступна дослідникам, наприклад відомому польському історику Антоні Пєткевичу (псевд. Адам Плуг, 1824-1903), етнографу Зігмунду Глогеру (1845-1910). У 1883 році Побуг-Ґурський подарував Ягеллонській бібліотеці комплект видань Литовського Статуту, а в 1885 році Народному музею у Кракові – колекцію гравюр. По його смерті, згідно із заповітом, найцінніша частина колекції рукописів (близько 1 000 автографів, серед яких документи з XVI ст.) відійшла до Ягеллонської бібліотеки, а бібліотеці Красінських у Варшаві дісталось понад 500 рукописів щодо Русі.

В. Побуг-Ґурський був автором декількох праць. На основі власної бібліотеки, завдяки пошуку джерел і матеріалів у сімейних архівах польських родин краю він написав історію населених місць рідного повіту. Його книга «Powiat Mohylowski w gubernii Podolskiej» побачила світ лише 1903 року. Як вже згадувалося, йому також належить стаття про наукові збірки, що залишилися по смерті К. Подвисоцького та каталог його бібліотеки у Рихтах.

З початку 70-х років з колекціонером часто контактував подільський лікар Йосип Роллє (1830-1894) [14]. На тлі загального національного піднесення ідеї польської державності Й. Роллє, спостерігаючи як у маєтках гинуть історичні документи, також почав їх збирати. З приватних архівів Дзєдушицьких з Яришева та Потоцьких з Тульчина він почав свою бібліофільсько-архівну та краєзнавчу діяльність. Результатом цього захоплення стало зібрання, яке налічувало кілька тисяч томів переважно раритетних книг, стародруків і рукописів, зокрема чимало королівських привілеїв (з 1374 року) щодо Кам’янця-Подільського, досконало упорядкованих сином Міхалом (1865-1932), а також колекції старожитностей, порцеляни, виробів з бронзи, гравюр, цікаве зібрання різних монет, медалей та ін. Цим зібранням радо користувалася інтелігенція Кам’янця-Подільського без різниці національностей і віросповідань. Серед численних друзів і приятелів – поляків були краєзнавці Поділля К. Пуласький, М. Ґрейм, В. Побуг-Ґурський, А. Даровський, вчені Юзеф Калленбах (1861-1929), Влодзімеж Спасович (1829-1906), лікарі Казімеж Пшиборовський, Алєксандер Наркевич, письменники Адам Плуг (А. Пєткевич), Францішек Ковальський (1799-1862), Владислав Лозінський (1843-1913) та ін. Від заснування Подільського Давньосховища (музею Подільського єпархіального історико-статистичного комітету) Й. Роллє допомагав у формуванні його колекцій історичних документів, рукописів, стародруків й низки книг з власної бібліотеки, що стосувалися минувшини і культури Поділля.

У коло близьких друзів доктора Роллє входив Міхал Ґрейм (1828-1911) – друкар, фотограф, колекціонер-нумізмат, який володів також неабиякою бібліотекою [15]. Виходець з бідняцької сім'ї Привісленського краю, він 1852 року в пошуках кращої долі переселився назавжди до Кам'янця-Подільського, де два десятки років працював робітником, потім директором місцевої губернської друкарні. Захопившись художньою фотографією, 1872 року придбав фотоательє і до початку ХХ ст. на високому мистецькому рівні друкував фотоальбоми, путівники, листівки про історико-архітектурні і культурні пам'ятки краю. Водночас М. Ґрейм активно займався краєзнавством, описом (25 статей) виявлених старожитностей для польських наукових видань з археології, антропології та історії. Його подвижництво на грунті краєзнавства було помічене, і він став дійсним членом Російського географічного товариства (з 1875 року), антропологічної комісії Краківської академії наук (з 1876 року), Товариства любителів природи, антропології і етнографії Московського університету (з 1884 року) та ін.

Основне коло його книжкових інтересів було зосереджено навколо історії та нумізматики. Серед видань знаходилося також чимало стародруків або рідкісних друків, наприклад видання місцевої міньковецької друкарні І. Мархоцького, зокрема перше видання польською мовою «Гамлета» (1805) В. Шекспіра. Книга йому дісталася від тестя Й. Вагнера, останнього директора знаменитої міньковецької друкарні. У 1868 році придбав частину бібліотеки К. Подвисоцького. Цінність його бібліотеки дотично засвідчує той факт, що нумізматичну та фалеристичну колекції збільшував і за рахунок обміну книг. Його бібліотекою нерідко користувався Й. Роллє. Він також певний період виконував функції бібліотекаря в Товаристві подільських лікарів.

Близько 1880 року через матеріальні труднощі Ґрейм вимушений був розпродавати свою книгозбірню. З цією метою він розіслав знайомим науковцям і бібліофілам спеціально складений каталог. Частину рідкісних друків набув К. Болсуновський з Києва, А. Ельський, К. Пуласький із Завадинців Кам’янецького повіту, В. Марковський зі Сказинців Проскурівського повіту, від якого успадкувала донька Я. Залєська. Низку видань закупила Бібліотека Красінських у Варшаві. Найбільшу частину впродовж 1877-1908 років продавав В. Бартиновський з Кракова. 1904 року рештки Ґреймової бібліотеки містили близько 2 000 томів здебільшого з історії та археології Польщі [16]. По смерті власника її розпродали. Відомим подільським бібліографом А. Прусевичем 1911 року було складено аукціонний каталог картин, акварелей та малюнків покійного [17].

У самого Алєксандра Прусевича (1878-1944) у Кам’янці-Поділь-ському також була неабияка бібліотека, присвячена Поділлю та історії мистецтва, її доповнювала чимала колекція гравюр – близько 5 000 аркушів [18].

Цікаву бібліотеку-архів у своєму маєтку Завадинці Кам’янецького повіту (тепер Городоцького р-ну) зібрав Казімєж Пуласький (1846-1926), історик, генеалог. У його бібліотеці нараховувалося близько 10 тис. томів, важливою частиною якої були праці історичної тематики, мемуари, хроніки, геральдично-генеалогічні видання. Цей фонд доповнювався архівними родовими паперами королеви Бони, Оранських, А. Киселя, автографами тощо. Власник із захопленням працював в архівах Києва, Кам'янця-Подільського, Варшави і Кракова. Вже з кінця 70-х років ХІХ ст. К. Пуласький почав досліджувати історію відносин Польщі і Кримського ханства у ХV-ХVІ ст., згодом наукові інтереси зосередилися навколо історії Правобережної України XVII-XVIII ст. Усвідомлюючи значення власного наукового доробку, Пуласький об'єднав свої статті, розкидані по багатьох періодичних виданнях, у збірку «Szkice i poszukiwania historyczne» (4 т., 1887-1909). Готовими були також ще два томи, але через військові події вони так і не були надруковані. Відданість генеалогічним студіям відкрила для нього доступ до багатьох родових архівів і колекцій Поділля. Документна база, якою володів і яку збирав К. Пуласький, провокувала на вивчення генеалогії знаних польських родів Правобережної України, й на цій стезі він досяг значних результатів і наукового визнання. Почавши є дослідження родоводу власної сім'ї, результатом багаторічних генеалогічних студій стало створення тритомної праці «Kronika polskich rodow szlacheckich Podola, Wołyńia i Ukrainy», перший том якої побачив світ у 1911 році, а два заключні – через перипетії Першої світової та громадянської воєн в Україні – залишилися на тривалий час у рукописах. Тільки 1991 року їх оприлюднили у повному вигляді. Завдяки використанню документів, практично недоступних загалу дослідників фамільних архівів Правобережжя, ця праця і досі є цінним надбанням для історіографії Польщі та України [19]. Зібрання К. Пуласького активно використовувалися також секретарем Подільського губернського статистичного комітету Вільгельмом Гульдманом (1854-1907), для підготовки книги «Памятники старины в Подолии. Материалы для составления археологической карты Подольской губернии» (1901).

У вирі революційних подій садиба Пуласького в с. Завадинцях була зруйнована. У вогні загинули майже увесь його родинний архів, унікальна бібліотека, чимало старожитностей. Рештки багаторічних зібрань (частина археологічної і нумізматичної колекції) осіли у Варшаві, Кракові і Познані, окремі рукописи й документи – Львові. А сам К. Пуласький з родиною виїхав у Польщу.

Цікаві бібліофільські зібрання формувалися й у складі родових колекцій польської шляхти. З часом у таких зібраннях сукупність ранніх надходжень могла представляти неабияку цінність. Безумовно, власники розуміли значущість таких фондів, хоча, як правило, спеціально нічого не робили для їхнього зростання. Всього нами на території Подільської губернії нараховано близько 110 подібних зібрань. Серед них можна згадати бібліотеки Грохольських, Маньковських, Собанських, Якубовських, Ярошинських та інших представників заможних польських родин, про що вже згадувалося у низці статей [20].

Особливе місце у цьому переліку займає зібрання Урбановських-Стажинських [21]. Родоначальником цієї бібліотеки слід вважати графа Кшиштофа Урбановського (1769-1820), який у своєму маєтку в Рахнах-Лісових (тепер Шаргородського р-ну) тривалий час накопичував картини, зброю, книги, монети. Його правнук Болеслав Стажинський (1834-1917) перевіз успадковану частину бібліотеки до свого маєтку в Загінці і з’єднав із власним зібранням. 1896 року бібліотека вже налічувала 16 тис. томів, тож для її облаштування було побудовано окреме двоповерхове приміщення. На відміну від попередніх власників, у зібранні яких переважали видання польською, французькою мовами та латиною, за Б. Стажинського бібліотека поповнювалася книгами, друкованими англійською, німецькою та російською мовами (звичайно, польськомовні книги традиційно переважали). Потужними розділами була література з історії, особливо геральдично-генеалогічна, географії, геології, ботаніки, хімії, математики, фармакології, мовознавства. Значний фонд складали періодичні видання, більшість яких передплачувалися впродовж тривалого часу.

Особливу цінність мала рукописна частина бібліотеки. Серед рукописів сучасники згадували якнайдавніші – французький рукопис XIV ст. на пергамені римського історика Валерія Максіма з численними мініатюрами, математичний кодекс того ж часу, якийсь арабський рукопис, яким опікувався Вацлав Ржевуський (1785-1831). Серед колекції інкунабул згадували також рідкісний друк на пергамені католицьких гімнів з ксилогравюрами, Біблію Нюрнберзьку (ймовірно, Німецьку Біблію 1483 року, схожу на рукопис XV ст.), «Catholicon» Яна Балбі друкарні Фуста. Скрупульозно збиралися видання базельської друкарні гуманіста І. Фробена, де активно продукували твори видатних вчених Ренесансу, зокрема одне з перших видань популярної «Moriae eneomium» (1515) Еразма Роттердамського. Окрему колекцію склали друки Святого Письма (від Біблії (Париж, 1545) та Псалтиря (Краків, 1539) до найновіших).

Неабияке значення власники бібліотеки приділяли збиранню книжкових раритетів, пов'язаних з польською культурою. Це численні стародруки – твори відомих польських діячів культури та науки С.Станіслава, Длугоша, Тухолчика, Статут Ласького, Статут Вроцлава Галлєра, а також пізніших авторів Кльоновича, Бєльського, Папроцького, Рея. Це продукція друкарні Яна Халлера, засновника постійного книгодрукування у Польщі, його учня, а згодом конкурента Флоріана Унглера, який розпочав постійний випуск книг польською мовою. У цій книгозбірці зберігалося понад 160 стародруків, що побачили світ на території України, 2 з яких – у XVII cт. Окрему колекцію складали книги з автографами видатних польських діячів.

З цією бібліотекою пов’язано ім’я відомого польського письменника, бібліофіла Юзефа Крашевського, який через дружину мав родинні зв’язки з Урбановськими. Він багато працював у цій книгозбірні, часто виступав консультантом і посередником при закупках книг, залишив чимало описів зовнішнього вигляду бібліотеки та її збірок.

1913 року бібліотеку було придбано Браницькими й перевезено у Білу Церкву.

Прикладом іншої мотивації до колекціонування може бути Фелікс Здзєховський (1863-1928) з Черепашинців (тепер Калинівського р-ну). У 80-х роках, за його володарювання, відбулося впорядкування родової бібліотеки, що розміщувалася у палаці в окремому приміщенні. Її основу, за інформацією Р.Афтаназі, складали книги з історії та історії мистецтв польською, французькою та англійською мовами. Всього декілька тисяч томів. Фелікс Здзєховський замовив матрицю книжкового знаку – монограми F Z з графською короною, призначену для конгревного тиснення. Як правило, книги цього зібрання містили це зображення у верхньому правому кутку авантитулу.

У фонді відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва зберігається частка цієї родової бібліотеки – 38 назв (62 томи) франко- та 8 назв (9 томів) польськомовних книг. Це книги друковані впродовж 40-х років ХІХ ст. – початку ХХ ст., тобто власник займався переважно поточним комплектуванням. Здебільшого представлено видавничу продукцію паризьких видавничих фірм Ашетте, Фірмін-Дідо, Плон тощо, що вважалося гарантією якості видань. Багато книг подарункових, або таких, що випускалися у покращеному виконанні, навіть номерні. Фелікс Здзєховський підтримував тісні стосунки із тогочасними видавцями, які на його прохання і за його кошт створювали ексклюзивні примірники у шкіряній високохудожній видавничій палітурці, із золотим обрізом, численними гравюрами. Це історичні книги М. Гізо з історії Англії, І. Готьє з історії Великої Французької революції, Р. Пейре про Наполеона І, П. де Нолака про Людовика XV та Марію Лєщинську. Тираж останньої книги «Louis XV et Marie Leczinska» (Париж, 1900) складав тисячу примірників. В бібліотеці Здзєховського находився примірник № 396. Палітурка видання була розроблена відомим французьким фахівцем Дж. Фау.

Бібліофільські інтереси Фелікса Здзєховського відбилися і в авторських палітурках, виготовлених на його замовлення французькими майстрами Гелді. Для цієї родової бібліотеки характерно уважне ставлення до палітурних робіт. Більшість виявлених нами книг мають два різновиди палітурки. Напівшкіряна палітурка з корінцем зі шкіри червоного кольору характерна для друків кінця 40 – початку 80-х років ХІХ ст. Ймовірно це були книги (23 томи), що зібрав батько Фелікса Адам Здзєховський. Після 1884 року, коли Фелікс успадкував маєток, було запроваджено нову напівшкіряну палітурку з рудої шкіри, з бинтами та папером «павячий хвіст» на форзаці. Особливо чепурний вигляд цього типу палітурки допомогає їх виокремити із загального фонду відділу рідкісних і цінних видань.

Прикладом бібліофільського зібрання типового представника інтелігенції, не зв’язаного з дослідницькою діяльністю, може бути колекція директора Соболівського цукрового заводу (тепер Теплицького р-ну) Генріха Ольшанського. Серед його колекцій, крім мистецьких предметів, було два книжкових зібрання: старовинні книги XVI – XIX ст. (704 позиції) та наукові книги кінця ХІХ – початку ХХ ст. (1032 позиції) [22]. Іншим прикладом може бути бібліотека вінницького присяжного повіреного Антона Станєвича, який цікавився історією Польщі, листувався з В. Липинським та М. Грушевським. З його зібрання, наприклад, походить примірник другого доповненого латиномовного видання Алессандро Гваньїні «Sarmatiae Europeae descriptio» 1581 року у Спирі (Шпеєрі), після якого книга отримала всеєвропейську відомість. Даний примірник цікавий ще й тим, що належав колись Юзефу Анджею Залуському (1702-1774), одному із засновників публічної бібліотеки у Варшаві. Цей друк також сьогодні зберігається у Вінницькій ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва.

Складно встановити навіть приблизну кількість бібліофільських польських зібрань Поділля. У всякому випадку активними бібліофілами, які орієнтувалися й на російські видання, згідно з довідником московського букініста та антиквара М.Я. Параделова, були 8 осіб. Це вже згадувані, імена колекціонерів М. Ґрейма, А. Прусевича, К. Пуласького, а також лікарі з Кам’янця-Подільського Е. Фаренгольц, з Могилів-Подільського – Хаританський. Родову шляхту представляли Віктор Скібнєвський з Голозубинців (тепер Дунаєвецького р-ну), Мечислав Орловський з Маліївців (тепер Дунаєвецького р-ну), Альберт Раціборовський з Макова (тепер Кам’янець-Подільського р-ну). Цей перелік представляє тільки клієнтів одного російського букініста, а поляки традиційно більш тяжіли до польських, або навіть французьких, культурних контактів, тобто можна припустити, що кількість бібліофілів була більшою. Якщо аналізувати рівень бібліофільства на Поділлі досліджуваного періоду, то треба звернути увагу, що первинний етап накопичення був пройдений: подоляни перейшли від збирання універсальних зібрань до спеціалізованих, від колекціонування переважно іноземної літератури до вітчизняної (у даному випадку польської). Змінився об'єкт збирання: крім рукописної та стародрукованої книги, почали шукати особливі раритети типу книги з автографами і оригінали книжкової графіки; крім книг, цікавих своїх змістом, – книги, цікаві особливостями друку і навіть окремого примірника. Вже спостерігалися перші спроби формування бібліофільських комунікацій у вигляді контактів з букіністами інших міст, спілкування у дружньому колі інших колекціонерів, а ось клубних форм життя та виставкової роботи, спроб бібліофільського об'єднання або бібліофільської рефлексії (у вигляді періодичного видання, наприклад) нами не виявлено. Поза описом книг, нам залишаються невідомими описи історій з бібліофільського життя, спроб теоретизування бібліофільства, книгознавства, взагалі колекціонування.

Своєрідною рисою польського бібліофільства стало формування бібліотеки-архіву та бібліотеки історичної літератури. Бібліофільська практика поляків Поділля мотивується бажанням власників мати не тільки рідкісні подарункові видання у висококультурному поліграфічному виконанні, а й рідкісні історичні друки меморіального характеру, зв’язаного з минулим польського народу. Бібліофільство розглядається не тільки як різновид культурної практики, а й інтелектуальної, причому в національному річищі. Врешті-решт його можна розглядати як один з проявів формування польської нації досліджуваного періоду, нації, яка ставила перед собою мету – відновлення державної незалежності.

Література:

1. Korzon, K. Hołowiński Herman / K. Korzon // Słownik pracowników ksiazki polskiej. – Warsz., 1972. – S. 338.

2. Korzon, K. Podwysocki Konstanty / K. Korzon // Słownik pracowników ksiazki polskiej. – Warsz., 1972. – S.693-694; Korzon K. Podwysocki Konstanty / K. Korzon // Polski słownik biograficzny. – Wrocław ; Kraków, 1982. – T. 27. – S. 196-198.

3. Колесник, В. Подвисоцький Константи / В. Колесник // Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. слов. / В. Колесник. – Вінниця, 2007. –

С. 489-491.

4. Aftanazy, R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej / R. Aftanazy. – Wyd. drugie przejrzane i uzupełnione. – T. 9: Województwo podolskie. – Wrocław, 1996. – S. 307-310.

5. Engelhardt, L.M. Pamiętniki jenerała ... / L.M. Engelhardt ; z ros. oryginału przeł. i notami i dokumentami co do rzeczy polskich objaśnił P[odwysocki] K[onstanty] Stolnikowicz-Chełmski. – Poznań 1873. – VIII, 202 s.

6. Kreczetnikow, P. Radom i Bar 1767-1768: dziennik wojennych działań generała-majora... / P. Kreczetnikow ; z ros. oryginału przeł. P[odwysocki] K[onstanty] Stolnikowicz Chełmski. – Poznan, 1874. – 251 s.

7. Bobrowski, T. Pamiętnik mojego życia / T. Bobrowski ; oprac., wstępem i przypisami opatrzył S. Kieniewicz. – Warszawa, 1979. – T. 2. – S. 357.

8. Korzon, K. Podwysocki Konstanty ...

9. Сецинский, Е. Исторические сведения о приходах и церквях Подольской епархии. 1. Каменецкий узд / Е. Сецинский. – Каменец-Подольск, 1895. – С.313.

10. Górski, W. O zbiorach naukowych pozostałych po ś. p. Konstantym Podwysockim / W. Górski // Rocznik dla Archeologów, Numizmatyków i Bibliografów Polskich. Rok 1871. – Kraków, 1874. – S. 33-44.

11. Ibid.

12. Darowski, A. [Некролог] // Tygodnik Ilustrowany. – 1869. – № 61. –

S. 98; Helenijusz E. [Iwanowski E.] Wspomnienia lat minionych / E. Helenijusz. – Kraków, 1876. – T. I. – S. 403-404; T. II. – S. 315, 317.

13. Ibid.

14. Баженова, С.Е. Юзеф Антоній Роллє: життя, діяльність, творчість / С.Е. Баженова. – Кам'янець-Поділ., 2001. – 364 с.

15. Rukóyźo, W. Greim Michal / W. Rukóyźo // Słownik pracowników ksiazki polskiej. – Warsz., 1972. – S. 292-293.

16. Адресная книга русских библиофилов и собирателей гравюр, литографий / сост. М.Я. Параделов. – М., 1904. – С. 31.

17. [Prusiewicz, A.] Katalog licytacyjny obrazow, akwarel i rysunkow z kolekcyi śp. Michala Greima w Kamiencu Podolski / A. Prusiewicz. – Kamieniec Podolski, 1911.

18. Адресная книга русских библиофилов… – С.95.

19. Баженов, Л.В. Дослідник історії Правобережної України Казімеж Пуласький / Л.В. Баженов, С.Е. Баженова // Національний природний парк «Подільські Товтри» : веб-сайт. – Адреса доступу: http://www.tovtry.km.ua/ua/history/statti/postati/pulaskyi.html.

20. Соломонова, Т.Р. Родові бібліотеки польської шляхти XVIII – початку XX ст.: вінницька сторінка Т.Р. Соломонова // Вінниччина: минуле та сьогодення: краєзн. дослід. : матеріали ХХ Вінниц. наук. іст.-краєзн. конф. 27-28 жовт. 2005 р. – Вінниця, 2005. – С. 67-73; Її ж. Доля бібліотек поміщицьких маєтків Поділля за доби Української революції / Т.Р. Соломонова // Наук. зап. Вінниц. держ. пед. ун-ту ім. М.Коцюбинського. – Вінниця, 2007. – Вип. 12. – С. 227-232. – (Історія); Її ж. Родові бібліотеки на теренах Східного Поділля: книжкові знаки (за матеріалами відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім. К.Тімірязєва) [Електронний ресурс] / Т.Р. Соломонова // Вінницька ОУНБ ім. К.Тімірязєва [web-сайт]. – Режим доступу: http://old.library.vn.ua/publikations/2009/rodovi_bibl.html. – Дата доступу: 21.02.09.

21. Рабчун, О. Загінецька бібліотека Урбановських-Стажинських: до проблем реконструкції / О. Рабчун // Наук. праці НБУВ. – К., 2004. – Вип.13. – С.330-340; Її ж. Родова книгозбірня Урбановських-Стажинських: перспектива наукового дослідження / О. Рабчун // Рукописна та книжкова спадщина України. – К., 2007. – Вип.12. – С. 203-209.

22. Державний архів Вінницької області, ф. Р-925, оп. 2, спр. 4, арк. 144.

Друковане Євангеліє 1921 року українською мовою

Ю.О. Шилін

Для європейської культури кожне видання Святого Письма будь-якою національною мовою є подією. В січні 2012 року мені до рук потрапили два примірники рідкісного на Поділлі «Святого Євангелія українською мовою» 1921 року друку. У вихідних відомостях видання зазначено назву видавництва – «Поділля» з дивною для радянського часу локалізацією Львів – Вінниця. Видання містить всі чотири Євангелія. Розмір сторінок книжкового блоку 17х12 см, папір невисокої якості, жовтуватий, але не зотлілий і еластичний. Зовнішній вигляд примірників свідчить про тривале їх використання: частково зношений книжковий блок, палітурки забрудненого, неохайного вигляду, численні плями – в середині книжкового блоку, надірвані сторінки.

Палітурку першого примірника зроблено з картону, верхня та нижня її кришки обклеєні оригінальними верхньою та нижньою обкладинками, корінець з червоної матерії, форзац та нахзац з коричневого обгорткового паперу. Верхня обкладинка жовтуватого кольору оздоблена рослинними орнаментами етнічних мотивів та назвою стилізованим давньоруським шрифтом: «Святе Євангеліє українською мовою». Нижня обкладинка з темно-жовтим мармуровим малюнком. На титульному аркуші повна назва: «Господа нашого Іисуса Христа Святе Євангеліє», нижче рукописний напис голубим чорнилом: «№ 23. Опис книгохран. св. Михайловської церков.», у нижній частині аркуша вихідні відомості: Львів-Вінниця, 1921, З друкарні Наукового товариства імені Шевченка». На звороті титульного аркуша: «Дословний передрук з четвертого видання 1907 р. (Москва. Синодальна Типографія), яке було надруковане «по благословенію Святейшаго Правітельствующаго Синода». На останній 300-й сторінці розміщено рекламу книжкової продукції видавництва «Поділля», яке випустило в серії «Школяр» декілька книжок включно із згадуваним Євангелієм. Нижче поданий перелік представництв цього видавництва: Варшава, Луцьк, Рівне, Дубно, Кременець, Остріг, Ковель. Тобто поширювалася його продукція тільки на теренах нової польської держави. Близько 20% сторінок книги заплямовано краплями свічкового воску та стільки ж мають робочі помітки олівцем. Деякі сторінки надірвані, верхня кришка палітурки та корінець помірно забруднені.

У другого примірника коленкорова палітурка темно-сталевого кольору, прикрашена тисненою рамкою з геометричним орнаментом та кутами з рослинними узорами. У центрі відтиснуто православного хреста та назву «Святе Євангеліє». Корінець реставровано самотужки схожою за кольором тканиною пришитою до обидвох кришок чорною та білою нитками. Форзац білого кольору з рядками навперемінних шестикутних зірочок і хрестиків чорного кольору. Титульний аркуш відсутній. На останній 300-й сторінці напис олівцем: «5 zloty». Близько 5% сторінок заплямовано краплями свічкового воску, близько 90% сторінок з робочими помітками різнокольоровими чорнилами та сучасними пастами. Деякі сторінки надірвані, кришки палітурок помірно потерті.

Українською мовою Старий та Новий Заповіти в різні роки перекладали: П. Куліш, І. Пулюй, О. Левицький, І. Нечуй-Левицький, Ф. Корш, П. Житецький, П. Морачевський та ін.

Порівняння різних перекладів довело те, що в основу Євангелія львівського друку 1921 року покладено переклад Пилипа Морачевського 1861 року, яке було оприлюднено на початку ХХ ст. у Російській імперії.

1905 року, за ініціативи та під керівництвом єпископа Подільського Парфенія задля друку Четвероєвангелія українською мовою, у Кам’янці-Подільському була створена комісія у складі: єпископа Парфенія, протоієрея Ю. Сіцінського, протоієрея К.Стиранкевича, інспектора класів першого жіночого училища М. Савкевича, викладача духовного училища Н. Бичковського. Метою комісії було адаптування перекладу П. Морачевського до вимог розвинутої української мови початку ХХ ст. Бралися до уваги всі існуючі переклади українською мовою та переклади з інших мов. Це видання мало стати першою друкованою книгою Євангелій українською мовою.

У результаті цієї роботи впродовж 1906-1911 років з московської синодальної типографії вийшли окремими зошитами всі чотири Євангелія. Тиражі видань були різними, але відомо, що останнє Євангеліє від Іоанна було підготовлено до друку лише у 1910 році, а надруковано у 1911. Поза тим у Євангелії видання 1921 року є посилання на синодальне видання 1907 року, хоча на цей час цілком перекладено та надруковано було лише перших три Євангелія, а четверте видано 1907 року у форматі Великоднього, тобто перших 17 віршів першої г


Подільський книжник Альманах. Випуск 4

  1. Зміст
  2. Про книги і про себе
  3. Polonika
  4. Бібліотеки і бібліофіли
  5. Примітки, література та хронологія

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше