ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Подільський книжник Альманах. Випуск 4

Версія для друку

Бібліотеки і бібліофіли

Періодичні видання другої половини ХІХ – початку ХХ ст. з бібліотеки Немирівської чоловічої гімназії

І.М. Валігура

У фонді рідкісних і цінних видань (далі – РіЦ) Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва зберігаються фрагменти бібліотек дореволюційних навчальних закладів Східного Поділля. Серед них вагому частку складають періодичні видання, що входили до складу бібліотеки Немирівської чоловічої гімназії.

Історія гімназії, яка була заснована політичним діячем, колекціонером та меценатом Вінценти Потоцьким (1746-1825), розпочалася у 1785 році. За зразок він узяв варшавський Корпус кадетів (Рицарську школу) і створив на свої кошти приватний навчальний заклад для нащадків з бідних шляхетних родин. Для фінансової підтримки Потоцький записав закладу фундуш, який приносив щорічний прибуток (1558 руб.) і подарував бібліотеку [1]. Після пожеж 1803 і 1811 років Софія Потоцька (1760-1822), яка на той час володіла Немировом, відновила заклад і відкрила у 1815 році чотирикласне Гайсинсько-Брацлавське повітове училище [2]. Внаслідок польського Листопадового повстання 1831 року училище було закрите. У 1822 році спадокоємцем Немирова стає граф Болєслав Потоцький (1805-1893). Він разом з впливовими міщанами поновлює роботу навчального закладу у 1834 році. Спочатку це було трикласне училище. Згодом для училища на кошти графа було побудовано великий кам'яний будинок у стилі пізнього класицизму. У 1838 році Б. Потоцький домігся, щоб училище отримало офіційну назву – Немирівська гімназія [3]. В другій половині ХІХ ст. вона стає однією з найбільших у Російській імперії і налічує до 700 учнів. Невеличке подільське містечко стає просвітницьким центром усього південно-західного регіону, його називають «Подільськими Афінами». У 1920 році з радянською реорганізацією системи освіти Немирівська гімназія була ліквідована, а її бібліотека згодом перевезена до Вінниці у філію Всенародної бібліотеки ВУАН (Київ), яку 1930 року приєднують до тодішньої округової бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва.

Відділ РіЦ зберігає 86 назв журналів, які бібліотека гімназії отримувала за час свого існування. Їхні хронологічні межі – 1821-1917 роки. За тематикою їх можна класифікувати як офіційні, педагогічні, історичні, природничі, технічні, філологічні, релігійні, літературно-історичні та літературно-політичні журнали.

У 1888 році до 50-річчя гімназії викладачем С.Г. Стрибульським було видано «Историческую записку о Немировской гимназіи», де вказувалося, що первинний фонд бібліотеки складався з 410 книг [4]. Через п'ятдесят років показники були значно кращими. Згідно з «Отчетом о состояніи Немировской гимназіи за 1888-89 учебный годъ» та «Отчетом о состояніи Немировской гимназіи за 1890-91 учебный годъ» заклад мав 2 бібліотеки. Фундаментальною бібліотекою користувалися викладачі, для гімназистів існувала окрема учнівська книгозбірня. Фундаментальна бібліотека мала забезпечувати вчителів науковими виданнями, необхідними для їхньої викладацької діяльності. Її фонд на 1 січня 1888 року складав 3651 назву в 8135 томах, впродовж року було придбано літератури на суму 456 руб. 63 коп., тому на 1 січня 1889 року книгозбірня вже мала 4696 назв у 10117 томах. У звітах повідомлялося також, що фундаментальна бібліотека «вирізняється багатством та розмаїттям творів зі всіх галузей знань; найкраще ж представлено її історичний відділ». Учнівська бібліотека отримувала виключно ті книги та журнали, які були затверджені Міністерством освіти [5]. Станом на 1 січня 1891 року загалом їх було 825 назв у 1432 томах. Окремих посад бібліотекарів у штатному розписі гімназії не передбачалося. Обов'язки бібліотекаря обох бібліотек у1888-89 навчальному році виконував, наприклад, викладач історії та географії Микола Леонтійович Лятошинський, а у 1890-91 навчальному році фундаментальною бібліотекою опікувався викладач латинської, грецької та російської мов Кирило Олександрович Бачинський, а учнівською – Іван Леонтійович Панаженко [6].

Переглядаючи фонд журнальної періодики de visu, можна припустити, що саме у ці роки упорядковувалися бібліотечні фонди гімназійної бібліотеки. Переважна більшість журналів Немирівської гімназії оправлена у напівшкіряну палітурку. На шкіряному корінці рудого кольору зверху міститься тиснення з назвою примірника, в середній частині – рік друку, порядковий номер тому, внизу – «Ф.Б.Н.Г.», на титульній сторінці кожного примірника штамп «Фундаментальная Библіотека Немировской Гимназіи». На форзаці у лівому верхньому кутку є топографічні ярлики з бібліотечними шифрами. На титулі журналів учнівської бібліотеки вміщено штамп «Ученическая Библіотека Немировской Гимназіи». Видання друковані у1891-1917 роках вже оправлено у лідерінові палітурки світло-сірого кольору.

Періодичні видання з бібліотечних фондів Немирівської гімназії за читацьким призначенням умовно можна розділити на такі групи: офіційні, наукові та науково-популярні (галузеві), літературні універсального (змішаного) змісту та дитячі. З офіційних часописів маємо «Журналъ Министерства Народнаго Просвещенія» (Санкт-Петербург, 1834-1917)* та «Циркуляръ по управленію Кіевскимъ учебнымъ округомъ» (Київ, 1862-1910). Перше видання до 1821 року мало назву «Журналъ Департамента Народнаго Просвещенія» (Санкт-Петербург, 1821-1822). Крім офіційного розділу, де вміщувалися імператорські укази, міністерські розпорядження, накази, існували ще розділи з питань історії та літератури. У 1860-65 роках журнал мав виключно педагогічний напрямок, пізніше педагогіка стала окремим розділом, а з 1872 року додався розділ з класичної філології.

Одним із найпотужніших і показових офіційних часописів був «Циркуляръ по управленію Кіевскимъ учебнымъ округомъ». Його номери складалися здебільшого з трьох частин: розпоряджень уряду і керівництва (нагороди, надання чинів, призначення, переміщення і звільнення чиновників, видача свідоцтв, відкриття та закриття навчальних закладів); статті педагогічного змісту; оголошення. У виданні публікувалося чимало додатків – офіційні матеріали по навчальному округу, методики викладання окремих предметів та ін.

У фундаментальній бібліотеці були широко представлені педагогічні журнали, що сприяли фаховому забезпеченню викладачів. Часописи знайомили з досвідом зарубіжної та вітчизняної школи, наголошували на необхідності реформування освіти, гостро критикували урядову систему освіти та виховання, висували прогресивні вимоги до якості навчання. Журнальні статті були найбільш оперативним, порівняно широко розповсюджуваним і чи не єдиним на той час джерелом інформації. Майже усі примірники педагогічної та фахової періодики вийшли друком у відомих наукових центрів Російської імперії – Москви, Санкт-Петербургу, Києва.

У фондах РіЦ представлено наступні педагогічні журнали бібліотеки Немирівської гімназії: «Вопросы философіи и психологіи» (Москва, 1896-1900), «Воспитаніе и обученіе» (Санкт-Петербург, 1910), «Гимназія» (Равель, 1888-1899), «Журналъ для воспитанія» (Санкт-Петербург, 1858-1863), «Народная школа» (Санкт-Петербург, 1886), «Образованіе» (Санкт-Петербург, 1898-1909), «Педагогическая хроника» (Санкт-Петербург, 1873-1882), «Педагогическій вестникъ» (Єлісаветград, 1882), «Педагогическій музей» (Санкт-Петербург, 1879), «Педагогическій сборникъ» (Санкт-Петербург, 1891-1892, 1896, 1903), «Русскій начальный учитель» (Санкт-Петербург, 1881), «Русскій педагогическій вестникъ» (Санкт-Петербург, 1851, 1861), «Семья и школа» (Санкт-Петербург, 1873-1885), «Учитель» (Санкт-Петербург, 1861, 1866). На сторінках цих часописів друкувалися відомі російські педагоги та вчені: В. Водовозов, С. Булгаков, П. Каптерєв, М. Пирогов, П. Струве, К. Ушинський та ін.

Поряд з професійною періодикою бібліотека Немирівської гімназії отримувала у різні часи чималу кількість наукових та науково-популярних журналів з різних галузей знань. Це сприяло підвищенню кваліфікації викладачів.

Немирівська гімназія давала освіту гуманітарного спрямування, відповідно репертуар періодичних видань мав представляти весь спектр легальних ідеологічних поглядів, що існували у тогочасному суспільстві.

Викладачі словесності та літератури мали змогу ознайомитись з каталогами нових книг, історико-літературними, філологічними, бібліографічними матеріалами та рецензіями у часописах: «Библіографъ» (Санкт-Петербург, 1887, 1892), «Гермесъ» (Санкт-Петербург, 1909-1914), «Критическое обозреніе» (Москва, 1880), «Русскій филологическій вестникъ» (Варшава, 1880-1917), «Филологическія записки» (Воронеж, 1864-1917), «Филологическое обозреніе» (Москва, 1893-1902).

У середині ХІХ ст. помітно зросла кількість журналів, які висвітлювали історичну тематику. Перший український науково-історичний журнал «Киевская старина» (Київ, 1882-1906) об'єднав навколо себе цвіт національної інтелігенції, заклав підвалини наукового опрацювання багатьох проблем українознавства. Ініціаторам його заснування та редакторам О. Лашкевичу, Ф. Лебединцеву, Є. Кивлицькому, В.Науменку довелося працювати в дуже складних умовах русифікаційного тиску царського уряду, доводячи право українського народу на вільний національно-культурний розвиток. На сторінках часопису репрезентовані праці широкого кола українських істориків, письменників, етнографів, літературознавців В. Антоновича, Д. Багалія, М. Костомарова, П. Житецького, О. Левицького, М. Сумцова, О. Шрамченка та ін. Протягом 25-річної діяльності «Киевская старина” стала своєрідним центром популяризації творів багатьох українських письменників – В. Винниченка, М. Коцюбинського, П. Мирного, Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка та ін. Згодом В. Науменко домігся, щоб художні твори друкувалися мовою оригіналів. Впродовж 1883-90 років членом редколегії та автором у часописі був викладач Немирівської гімназії М.К. Чалий. Дебютував він 1883 року з публікацією «Две ревизіи (Немировская гимназія въ конце 40-хъ годовъ)» [7].

Серед російських історичних журналів комплектатори фундаментальної бібліотеки надавали перевагу «Древней и новой Россіи» (Санкт-Петербург, 1875-1880), де публікувалися переважно документальні, археологічні, етнографічні матеріали та мемуари. Значна увага приділялася історії культури та побуту. Розділ критики і бібліографії вміщував повідомлення про російські та іноземні книги з російської історії. Подібні матеріали друкувалися у наступних часописах: «Временникъ» (Москва, 1850), «Всемирный вестникъ» (Санкт-Петербург, 1903-1907), «Годъ» (Санкт-Петербург, 1872-1873), «Журналъ для чтенія воспитанникамъ военно-учебныхъ заведеній» (Санкт-Петербург, 1850-1853), «Записки Императорскаго Археологическаго общества» (Санкт-Петербург, 1852-1856), «Историческая летопись» (Санкт-Петербург, 1914), «Историческій вестникъ» (Санкт-Петербург, 1880-1917), «Русская старина» (Санкт-Петербург, 1872, 1880, 1890-1891), «Русскій архивъ» (Москва, 1871-1872, 1874, 1879), «Сынъ Отечества» (Санкт-Петербург, 1841).

Популярний часопис «Русская Старина» був заснований 1870 року відомим істориком, публіцистом М. Семеновським. На його сторінках друкувалися маловідомі, раніш неопубліковані, або ті, що колись не пройшли цензуру, матеріали. Редактор прагнув до точного і повного відтворення текстів історичних документів. У різні часи були надруковані щоденник В. Кюхельбекера, записки М. Бестужєва, М. Грановського, М. Пирогова та ін.

Російський історик, бібліограф і бібліотекар П. Бартенєв у 1863 році почав видавати «Русскій архивъ». За 54-річний період існування в журналі було опубліковано масу відомчих документів, спогадів, листів, що відображали історію, політичне та культурне життя російського дворянства XVIII-XIX ст. Матеріали інколи були ілюстровані портретами видатних діячів. У часописі друкувалися відомі історики Г. Аммон, Я. Гротт, Д. Іловайський та ін.

Фундаментальна бібліотека володіла повним комплектом «Исторического вестника», заснованого О. Суворіним і С. Шубинським. Редактори історико-літературного часопису намагалися у загальнодоступній і цікавій формі знайомити широке коло читачів із станом тодішньої історичної, етнографічної та археологічної науки. Розділ історичної белетристики друкував твори Г. Данилевського, М. Лескова, Д. Мордовцева та зарубіжних авторів, що теж сприяло популярності журналу.

Гуманітарну сферу представляли також релігійні та мистецтвознавчі журнали: «Искусство» (Санкт-Петербург, 1860), «Православное обозреніе» (Москва, 1861, 1863), «Христіанское чтеніе» (Санкт-Петербург, 1892-1917).

У другій половині ХІХ ст. особливої популярності серед російської інтелігенції набули так звані «товсті» літературно-політичні, літературно-наукові або журнали змішаного типу. Всі видання проходили жорстку цензуру. Найдавніший журнал, який дійшов до нас з Немирівської бібліотеки – «Отечественныя записки» (Санкт-Петербург, 1828, 1839-1883). У різні часи його редакторами були А. Краєвський, М. Некрасов, М. Польовий, П. Свіньїн. Друкувалися твори Є. Гребінки, Д. Григоровича, В. Даля, Г. Квітки-Основ'яненка, Ю. Лермонтова, В. Одоєвського, І. Тургенєва та багато ін. Іноземна белетристика була представлена творами Г. Гейне, О. Дюма, Е. Золя, Ф. Купера. З літературною критикою та рецензіями друкувалися В. Боткін, М. Катков, М. Некрасов. Протягом 1880-1882 років відомий російський економіст М.І. Зібер публікував «Экономическія эскизы», форма друку яких породила назву «колонка», яка використовується до нашого часу [8].

Літературно-науковий часопис «Московскій телеграф» (Москва, 1833), заснований М. Полевим, був цікавий тим, що знайомив російську публіку зі всіма галузями науки і мистецтва не тільки в Росії, а й за кордоном. «Библіотека для чтенія» (Санкт-Петербург, 1837-1885) – перший російський багатотиражний журнал, який вміщував російську та зарубіжну белетристику, наукові та критичні розділи, а також розміщував ілюстровані повідомлення про новинки паризької моди [9].

Інтереси ліберальної інтелігенції представляв журнал М. Стасюлевича «Вестникъ Европы» (Санкт-Петербург, 1866-1917). На сторінках журналу публікувалися такі вчені, як І. Мечніков, І. Сеченов, К. Тімірязєв та ін. Часопис «Народное чтеніе» (Санкт-Петербург, 1859-1861) друкував твори Марка Вовчка, Л. Мея, С. Максимова, які гарно сприймало освічене селянство та міщанство. Окремий літературний додаток випускала газета «Гражданинъ» (Санкт-Петербург, 1885-1888). У різні часи в ньому друкувалися Ф. Достоєвський (був редактором у1873-1874 рр.), Я. Полонський, Ф. Тютчев та ін. Хоча редакція журналу «Маякъ» (Санкт-Петербург, 1840-1845) була відома негативним ставленням до всього іноземного, вважала поезію О. Пушкіна та Ю. Лермонтова гріховною, але надрукувала оповідання М. Гоголя «Рим» та поему Т. Шевченка «Бесталанный».

Засновником літературно-наукового видання «Московитянинъ» (Москва, 1841-1844, 1854) був відомий колекціонер, журналіст, історик, письменник М. Погодін. Вперше у цьому виданні були опубліковані драми М. Островського, романи П. Мельникова-Печерського, О. Писемського та ін. Своє коло читачів мав журнал «Русская бесіда» (Москва, 1856-1859), який був заснований громадським діячем (брав участь в підготовці реформ 1861 р.), публіцистом, слов'янофілом О. Кошелевим. У різних розділах видання друкувалися проза, матеріали з історії, економіки, статистики, філософії та ін. На сторінках журналу вийшли неопубліковані вірші Є. Баратинського, В. Жуковського, М. Язикова. Серед авторів були С. Аксаков, Марко Вовчок, П. Куліш, І. Нікітін, О. Толстой, Т. Шевченко.

Часопис «Русскій вестникъ» (Санкт-Петербург, 1841; Москва, 1857-1887; Санкт-Петербург, 1887-1902) спочатку виходив під редакцією М. Греча та М. Полевого, а з 1856 року був заснований під такою ж назвою основоположником російської політичної журналістики М. Катковим і друкувався у Москві. По його смерті, журнал орендували у спадкоємців спочатку публіцист, поет, перекладач Ф. Берг (1887-1895), після нього (до закриття у1906 році) редактором був історик, філолог, мистецтвознавець В. Грінгмут. Орендарі друкували часопис у Санкт-Петербурзі. За часів М. Каткова журнал був одним із кращих серед літературних і суспільно-політичних видань другої половини ХІХ ст. На його сторінках друкувалися І. Гончаров, М. Лесков, М. Салтиков-Щедрін, Л. Толстой, І. Тургенєв, майже всі твори Ф. Достоєвського, праці відомих істориків та філологів Ф. Буслаєва, Я. Грота, С. Соловйова та ін. [10].

Тривалий час фундаментальна бібліотека отримувала літера-турний та суспільно-політичний журнал «Современникъ» (Санкт-Петер-бург, 1840-1862), заснований О. Пушкіним у 1836 році. До 1846 року часопис виходив за редакцією П. Плетньова, а у вересні того ж року був куплений М. Некрасовим та І. Панаєвим. Як ідейного керівника вони залучили до праці В. Белінського, статті якого спрямовували програму видання: критика сучасної дійсності, пропаганда революційно-демократичних ідей, боротьба за реалістичне мистецво. До редколегії входили також М. Антонович, О. Герцен, М. Добролюбов, О. Огарьов, О. Пипін, Л. Толстой, О. Толстой, І. Тургенєв, М. Чернишевський та ін. На сторінках часопису друкували російську та зарубіжну прозу, поезію, літературну критику, наукові матеріали з історії, етнографії [11].

Серед літературно-політичних і літературно-наукових журналів була чимала конкуренція, тому деякі із них існували недовго. У бібліотеці Немирівської гімназії такими виданнями є «Время» (Санкт-Петербург, 1862-1863), «Разсветъ» (Санкт-Петербург, 1859-1861), «Русское обозреніе» (Москва, 1892-1898), «Светочъ» (Санкт-Петербург, 1860-1861), «Финскій вестникъ» (Санкт-Петербург, 1846) та журнал, який видавали брати Достоєвські, «Эпоха» (Санкт-Петербург, 1864).

Бібліотека Немирівської гімназії отримувала також чималу кількість природничих, технічних, економічних та сільськогосподарських періодичних видань. Серед них «Астрономическое обозреніе» (Миколаїв, 1907-1909), «Вестникъ Императорскаго русскаго географическаго общества» (Санкт-Петербург, 1858), «Вестникъ промышленности» (Москва, 1858), «Вокругъ света» (Санкт-Петербург, 1862-1863), «Всемирный путешественникъ» (Санкт-Петербург, 1872-1899), «Всемирный трудъ» (Санкт-Петербург, 1867), «Журналъ общеполезныхъ сведеній» (Санкт-Петербург, 1849-1852), «Журналъ элементарной математики» (Київ, 1885-1886), «Записки Императорскаго русскаго географическаго общества» (Санкт-Петербург, 1862), «Землевладеніе и земледеліе въ Россіи и другихъ европейскіхъ государствахъ» (Санкт-Петербург, 1876), «Известія Императорскаго русскаго географическаго общества» (Санкт-Петербург, 1881-1901), «Метеорологическій вестникъ» (Санкт-Петербург, 1891-1914), «Природа» (Москва, 1873-1874, 1876), «Природа и землеведеніе» (Санкт-Петербург, 1862-1863), «Природа и люди» (Санкт-Петербург, 1878-1880), «Природа и охота» (Москва, 1879-1883), «Сельское благоустройство» (Москва, 1858), «Труды Императорскаго вольнаго экономическаго общества» (Санкт-Петербург, 1850-1915), «Электричество» (Санкт-Петербург, 1886).

Тривалий час фундаментальна бібліотека отримувала академічні видання: «Записки Императорской Академіи наукъ» (Санкт-Петербург, 1862-1891) та «Университетскія Известія» (Київ, 1861-1892). Російське видання містило річні звіти відділень Академії, уривки з протоколів, засідань, відомості про особовий склад закладу, повідомлення про присудження премій тощо. Друкувалися наукові статті видатних вчених Академії з усіх галузей знань (математика, фізика, хімія, біологія, астрономія, історія, філологія та ін.). «Университетскіе Известія» – часопис Київського університету Св. Володимира, почав виходити у 1861 р. Спочатку відповідальним за випуск був ректор, пізніше було введено посаду редактора. У різні роки журнал очолювали В. Іконніков, В. Незабітовський, С. Ходецький. В офіційній частині видання друкувалися протоколи, звіти та ін. Неофіційна частина містила наукові статті викладачів та студентів з історії, медицини, права, філології. Існували також окремі розділи критики і бібліографії, наукова хроніка, таблиці метеорологічних спостережень.

З учнівської бібліотеки гімназії походять чотири назви періодичних видань: «Подснежникъ» (Санкт-Петербург, 1859, 1861), «Родникъ» (1886-1917), «Семейные вечера» (1876-1896), «Художественныя новости» (Санкт-Петербург, 1889).

Популярний серед дітей та юнацтва ілюстрований журнал В. Майкова «Подснежникъ» друкував письменників реалістичного направлення – М. Некрасова, В. Одоєвського, Д. Писарєва та ін., не забуваючи про найкращі зразки світової літератури – твори Г. Андерсена, Е. Гофмана, братів Грімм, В. Шекспіра та ін. Цікавими для дітей були науково-популярні статті з історії, географії. В. Майков разом із М. Ростовською був засновником дитячого часопису «Семейные вечера», який 1870 року перейшов до С. Кашпіревої. У журналі друкувалися дитяча поезія та проза, біографії видатних людей, розповіді про побут і традиції різних народів, фольклор, подорожі, повідомлення про цікаві відкриття, винаходи, спостереження. Вченим комітетом Міністерства народної освіти видання було рекомендоване для учнівських бібліотек усіх навчальних закладів [12].

Журнал «Родникъ» належав до числа кращих ілюстрованих дитячих періодичних видань кінця ХІХ – початку ХХ ст. (ред. М. Моєв, Є.Сисоєв). Видавнича програма часопису була направлена на виховання у читачів активного ставлення до життя, пояснювала дітям політичний та соціальний устрій суспільства, об'єктивно розповідала про навколишній світ, явища природи, наукові відкриття. На відміну від інших дитячих журналів, цей часопис мав розділ з іграми, задачами та загадками. Тут працювали відома дитяча письменниця К.А. Краснова (друкувала свої твори та переклади світової літератури, які були адаптовані нею для дитячого читання), М. Вагнер, В. Гаршин, Я. Полонський, М. Цебрікова та ін. [13].

На жаль, до нашого часу не збереглися каталоги бібліотеки Немирівської гімназії і нам складно оцінити збереженість фонду періодичних видань. Проте, дослідження того масиву журналів, що знаходиться у фондах РіЦ, дає підставу стверджувати – протягом усього часу існування Немирівської бібліотеки фонд періодики постійно поповнювався, його систематично упорядковували, дбайливо зберігали, що сприяло навчально-виховному процесу та підвищенню загальної освіченості педагогів та гімназистів.


Подільський книжник Альманах. Випуск 4

  1. Зміст
  2. Про книги і про себе
  3. Polonika
  4. Бібліотеки і бібліофіли
  5. Примітки, література та хронологія

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше