ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

Зміст

Від укладача ................................................................................................3

Про книги і про себе ..................................................................................4

Мрищук Т. Роль книги в становленні особистості дитини .................4

З книжкових колекцій бібліотек Поділля

(за фондами ВОУНБ ім. К.А.Тімірязєва) .........................................9

Сафронова О.В. Старовинний «Atlas de Russie»

(колекція карт XVII-XVIII ст.) ............................................................9

Сеник Л.Б., Марчук Т.А. Колекція прижиттєвих видань польських

письменників другої половини XVIII – початку ХХ ст. ..................27

Бібліотеки і бібліофіли ........................................................................43

Валігура І.М. Періодичні видання другої половини ХІХ –

початку ХХ ст. з бібліотеки Немирівської чоловічої гімназії ..........43

Соломонова Т.Р. Польське бібліофільство на Поділлі

другої половини ХІХ – початку ХХ ст. ................................................53

Шилін О.Ю. Друковане Євангеліє 1921 року

українською мовою .........................................................................66

Екологія книжкової культури ..............................................................70

Морозова Н.І. Ще раз про роль книги та книжкової культури

у розвитку людського суспільства .................................................70

Чарівний трикутник ................................................................................75

Вешелені О.М. Де живуть українські книжки? .....................................75

Сторінками архівних документів ........................................................82

Список культурно-просвітницьких установ м. Вінниці, липень 1921 р.

Примітки Т.Р. Соломонової ...........................................................82

Вінницький «The BEST» ......................................................................86

Котуз Т.В. Письменники-земляки – лауреати

Шевченківської премії (до 50-річчя Національної премії

України імені Тараса Шевченка) ....................................................86

Наші земляки –

лауреати літературних премій України 2011 року .......................92

Місцеві видання, що друкувалися за фінансової підтримки

Вінницької облдержадміністрації

та обласної ради 2011 року ........................................................96

Книжкова полиця ....................................................................................98

Подорож з О.С. Афанасьєвим-Чужбинським у минуле

Придніпров’я та Придністров’я (до 150-річчя книги

О.С. Афанасьєва-Чужбинського «Поездка в Южную Россию»)

Матеріал підготовлений Г.М. Слотюк ......................................98

Статут Великого князівства Литовського – найбільше

досягнення юридичної думки середньовічної Східної Європи

та основний збірник права в Україні

(до 200-річчя першого видання російською мовою)

Матеріал підготовлений П.І. Цимбалюк .................................101

Хроніка. Події .........................................................................................104

Відомості про авторів .........................................................................125

Зміст .........................................................................................................126

Управління культури і туризму

Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека

ім.К.А.Тімірязєва

Подільський книжник

Альманах

Випуск 4

(2011 р.)

Вінниця 2012

ББК 76.11 (4УКР-4ВІН)я54

П44

УДК 002.2(477.43/44)93/94

Автор проекту

та відповідальна за випуск Н.І.Морозова,

директор Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

Укладач Т.Р.Соломонова

П44 Подільський книжник: альманах. Вип. 4 (2011 р.) / уклад. Т.Р.Соломонова, ред.: М.Г.Спиця, О.Г.Поліщук, відп. за вип. Н.І.Морозова; Управління культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2012. – 128 с.: іл.

У четвертому випуску альманаху традиційно подаються відомості про фонди відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва, висвітлюється розмаїття книжкового і бібліотечного життя регіону минулого і сьогодення, розкривається особистий внесок наших земляків у розвиток книжкової культури краю.

Видання призначено науковцям, краєзнавцям, бібліотекарям, бібліофілам, студентам, а також усім зацікавленим особам.

ISBN …………….. ББК 76.11 (4УКР-4ВІН)я54

© Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва

Від укладача

Перед читачами – четвертий випуск альманаху «Подільський книжник». Він починається з роздумів «Про Книгу і про себе». Т.А.Мрищук, директор Вінницької обласної дитячої бібліотеки ім. І.Я.Франка, подає відомості про минуле і сьогодення закладу.

Книжкові фонди Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва продовжують дивувати своїм наповненням та розмаїттям. Цього разу представлено колекцію прижиттєвих видань польських письменників ХІХ – початку ХХ ст., збірку західноєвропейських і російських карт XVII-XVIII ст., зібраних у єдиний книжковий блок під назвою «Атлас Росії», а також фонд періодичних видань, що входили до складу бібліотеки Немирівської чоловічої гімназії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Бібліофільство та бібліофільські розвідки залишаються у центрі уваги нашої роботи. Польське бібліофільство на Поділлі другої половини ХІХ – початку ХХ ст. висвітлено у публікації Т.Р.Соломонової. О.Ю.Шилін присвятив невеличку розвідку Євангелію 1921 року друку українською мовою, яке згідно з вихідними відомостями побачило світ у Вінниці. Своїми роздумами щодо вінницького книжкового життя поділився наш колега, арт-менеджер вінницької «Книгарні “Є”» О.М.Вешелені.

Активно впроваджуючи цифрові технології у роботу бібліотек області, Н.І.Морозова не залишає поза увагою книжкову культуру, зокрема інформаційного суспільства, чому і присвятила окрему статтю.

Як і в попередніх випусках, ми намагаємося долучитися до висвітлення невідомих або маловідомих сторінок нашого минулого. Архівний документ із переліком культурно-освітніх закладів м. Вінниці 1921 року, що зберігається у Державному архіві Вінницької області, підштовхнув до невеличкої фактографічної розвідки про бібліотечні та інші культурні установи міста.

Дві важливі для української історії та культури ювілейні дати – 200-річчя першого російськомовного видання Литовського Статуту та 150-річчя видання О.С.Афанасьєва-Чужбинського «Подорож у Південну Росію» – сприяли підготовці матеріалів до рубрики «Книжкова полиця». 50-річний ювілей Національної премії України імені Тараса Шевченка став приводом, щоб ще раз зазирнути на вінницьку сторінку її літературної історії. І завершує збірку інформацію про наших земляків, які отримали літературні премії останнього року, та відомості про головні події з життя книги, що відбулися у стінах Бібліотеки.

Сподіваємося, що запропоновані матеріали зацікавлять читачів і викличуть бажання приєднатися до нас зі своїми думками, пропозиціями та публікаціями.

Т.Р.Соломонова

Про книги і про себе

(ведуча рубрики П.І.Цимбалюк)

Роль книги в становленні особистості дитини

Т.А.Мрищук

2012 року Вінницька обласна бібліотека для дітей ім. І.Я.Франка відзначає 85-річчя з часу заснування. Нині це сучасний заклад, бібліотечний фонд якого налічує понад 120 тис. документів. Як же все починалося?

Розпочалося все у 1923 році, коли в міській Гоголівській бібліотеці (нині Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва) було організовано дитячий відділ. Його фонд – 100 книг – зберігався в окремій шафі у кутку читального залу, а дітей обслуговували лише тричі на тиждень впродовж однієї години. На той час у школах міста навчалося 4800 дітей, але бібліотечним фондом користувалося всього 454 учні та 101 дошкільник. Лише через чотири роки, у листопаді 1927 року відбулося офіційне відкриття міської дитячої бібліотеки з фондом 1600 книг і трьома працівниками у штаті. Через тісне приміщення робота обмежувалася лише обміном книг і тільки 1930 року було створено читальний зал. З 1932 року Вінницька міська бібліотека набуває статусу обласної бібліотеки для дітей та юнацтва, розширюючи свої обов’язки і можливості. У 1934 році її фонд нараховує вже 14587 книг, відкривається абонемент для молодшого та старшого віку, читальний зал, відділ книг єврейською мовою, а з 1936 року започатковується заочне обслуговування дітей сільської місцевості.

Як пережила сама бібліотека та її фонд воєнне лихоліття?

У роки фашистської окупації в невеличкому приміщенні дитячої читальні гітлерівці облаштували ресторан, і книги довелось вивезти до філії бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва, яка розташовувалася в “Мурах” –

архітектурній пам’ятці ХVІІ століття. Частину фонду працівники переховували по домівках. Після звільнення Вінниці 1944 року від фашистських загарбників, бібліотеці було виділено напівзруйноване приміщення по вул. Леніна (нині Соборна), яке зберігається за бібліотекою дотепер. Двоє працівників перенесли сюди залишки майна і фонду та розпочали роботу.

Чи проводилася у післявоєнний період робота з популяризації книги, творчості письменників?

Так. Поряд з облаштуванням приміщення, обслуговуванням читачів, проводилися різноманітні творчі акції. З 1950 року започатковано тижні дитячої та юнацької книги, учасниками яких були видатні українські письменники Ю.Збанацький, Ю.Чеповецький, Г.Бойко, В.Бичко; письменники-земляки К.Гриб, Г.Усач, Є.Гуцало та інші. І до сьогодні у фонді зберігається багато подарованих ними книжок з автографами. До слова, 1956 року, з нагоди 100-річчя від дня народження І.Я.Франка, бібліотеці було присвоєно його ім’я, яке вона з гордістю носить донині.

Це дійсно цікаві сторінки історії. Але заглянемо у нинішній день книгозбірні. Що нового з’явилося в останній період, чим живе бібліотека сьогодні?

Пройшли десятиліття, бібліотека змінила на краще своє “обличчя”, збагатився її фонд, змінилася його структура. Окрім традиційної книги, у фонді представлені документи на різних носіях інформації. Головний заклад дитячої літератури області оснащений тепер новітніми засобами телекомунікацій, до послуг читачів – Інтернет. Радує те, що її щорічно відвідують понад 12 тис. юних вінничан та їх наставників, які опрацьовують майже чверть мільйона документів. З 18 наявних комп’ютерів 15 – підключені до мережі Інтернет. Доступ користувачів до всесвітньої інформаційної мережі безкоштовний. До послуг відвідувачів у кожному відділі обслуговування – домашні кінотеатри. Для проведення різноманітних творчих акцій та інших заходів у бібліотеці є комплект мультимедійного обладнання.

Бібліотечну спільноту не лише Вінниччини, але й колег дитячих бібліотек України, читачів та просто шанувальників книги втішила звістка про те, що обласна бібліотека для дітей отримала реконструйоване приміщення. Як це вплинуло на організацію і збереження бібліотечного фонду та якість обслуговування дитячого населення міста?

Перш за все, разом з колективом бібліотеки ми розробили схему розміщення структурних підрозділів, бібліотечного фонду, вибрали найбільш раціональні пропозиції та проекти. За цим відбулася скрупульозна робота з упорядкування бібліотечного фонду. Було відібрано та вилучено застарілі та зношені видання. Нову літературу передали у відділи обслуговування, всю іншу – у відділ зберігання. У нових приміщеннях на ІІ поверсі розташувалися відділи обслуговування дошкільників та учнів І-ІV класів і відділ зберігання.

До переселення ми готувалися заздалегідь. Були придбані нові меблі, серед яких – оригінальні столики-ромашки. За ними дуже полюбляють працювати з книгою не лише діти, але й дорослі (батьки, вчителі). Тепер власне приміщення має ляльковий гурток “Петрушка”, який працює у бібліотеці уже понад 25 років і користується незмінним успіхом юних читачів.

Як змінилося дитяче читання в умовах розвитку інформаційного суспільства?

Справедливо буде зауважити, що проблема дитячого читання сьогодні досить актуальна. Впровадження в життя сучасних засобів комунікації призвело, звичайно, до змін в читанні дітей та їх дозвіллі взагалі. Ми намагаємося знайти золоту серединку, щоб діти мали право вибору: по-перше, надати вільний доступ до інформації через всесвітню мережу Інтернет і, в той же час, зберегти та поглибити інтерес до книги, друкованого слова. Вагоме місце займає формування у дітей потреби в книзі, бібліотеці, поліпшенні культури їх читання. Адже ні для кого не секрет, що гарна книга та читання розвивають у дітей пам’ять, спонукають до мислення, сприяють образному сприйняттю навколишнього світу, розширюють світогляд, а загалом – допомагають становленню особистості дитини. Якраз сприяння особистісному розвитку, процесу соціалізації підростаючого покоління і є пріоритетним напрямком діяльності дитячої бібліотеки. Ну і, звичайно, важливу роль у цьому процесі відіграє дитяча книга.

Використовуємо традиційні та нові форми популяризації книги, перевагу надаємо активним, діалоговим, де б юні читачі самі були учасниками всіх заходів, а не сторонніми спостерігачами. Прижилися у нас гуртки, клуби та об’єднання за інтересами. Найбільшою популярністю користуються уже згадуваний ляльковий гурток “Петрушка”, а також клуби “Друзі бібліотеки”, “Палітра”, “Ліра” та інші. Головне свято у бібліотеці – це Тиждень дитячої книги. Проводиться воно щорічно під час березневих канікул. У програмі свята – різноманітні творчі акції, зустрічі з дитячими письменниками, презентації.

Що пропонує нашим дітям сучасна дитяча література? Незважаючи на певні труднощі, не можна не помітити позитивних зрушень за останні роки. На щастя, з’явилася плеяда талановитих дитячих письменників, твори яких користуються незмінним успіхом у читачів-дітей, керівників дитячого читання та батьків. Полюбилися книги Зірки Мензатюк “Казочки-куцехвостики”, “Київські казки”, “Прибулець з країни Нямликів”, “Таємниці пурпурової планети”; Олександра Дерманського “Чудове чудовисько”, “Володар Макуци, або пригоди вужа Ониська”, “Бабуся оголошує війну”; Ніни Воскресенської “Володар Країни Мрій”, “Руда ворона”; Марини Павленко “Миколчині історії” та трилогія про Русалоньку; Олеся Ільченка “Мандрівка дощинки”, “Як коник співати навчився”; Олександра Гавроша “Пригоди тричі славного розбійника Пинті” та інші. Успішно працюють у галузі дитячої літератури й інші письменники: Іван Андрусяк (“Звіряча абетка”, “М’яке й пухнасте”, “Хто боїться зайчиків”), Ірен Роздобудько, Галина Пагутяк, Любко Дереш, Марина та Сергій Дяченки. Продовжують радувати новими творами і корифеї: Володимир Рутківський, Всеволод Нестайко, Євген Білоусов, Анатолій Качан, Ганна Чубач. Втішним є рівень оформлення дитячої книжки, адже художник-ілюстратор – її повноцінний співавтор. Книги цих авторів є у фонді бібліотеки, їх люблять і читають наші користувачі.

Можливо, деякі скептики засумніваються, але останнім часом інтерес до читання у дітей зростає і це нас, бібліотекарів, дуже тішить. Ми вважаємо, що цьому сприяє і творча праця наших співробітників, які, перш за все, люблять дітей і книгу.

Яке місце у становленні Вас особисто як фахівця та людини займає книга, читання?

Читати я любила з раннього дитинства, що і вплинуло згодом на вибір професії всього мого життя. Освіту бібліотекаря здобувала спочатку в Тульчинському культосвітньому училищі, потім – у Київському державному інституті культури ім. О.Корнійчука. Ще з п’ятирічного віку я почала читати, відвідуючи бібліотеку рідного села Вербівки, що на Липовеччині. Протягом шкільних років я тут перечитала майже всі книги. Цю любов до читання я пронесла через усе життя. Незважаючи на зайнятість, я і тепер читаю щоденно. Надаю перевагу українській та світовій класиці, історичній літературі. Зовсім не читаю бульварних романів, детективів, шкодую часу на легке чтиво. Найбільше, звичайно, цікавлюся фаховою літературою – книгами та періодичними виданнями. Постійно слідкую за новинками. Як директор дитячої бібліотеки та бабуся чотирьох онуків, чимало читаю дитячої літератури різних жанрів та тематики.

Яке, на Ваш погляд, майбутнє очікує дитячу книгу?

Коли класика дитячої літератури Астрід Ліндгрен запитали, чи є майбутнє у дитячої книги, письменниця відповіла: “З таким же успіхом можна запитати, чи є майбутнє у хліба, троянди, у дитячої пісеньки, у травневих дощів? Краще запитати, чи є майбутнє у людини? Якщо воно є у людини, то воно є і в книги. Тому що, якщо одного разу ми навчилися черпати радість і втіху в книгах, нам без цього не обійтися. Для багатьох книги так само потрібні, як хліб і сіль”.

Я цілком і повністю розділяю позицію видатної шведської письменниці. Книга може видозмінюватися, але радість спілкування з нею не зрівняти ні з чим.

З книжкових колекцій бібліотек Поділля

(за фондами ВОУНБ ім. К.А.Тімірязєва)

Старовинний «Atlas de Russie»

(колекція карт XVII-XVIII ст.)

О.В. Сафронова

Старовинні картографічні видання займають особливе місце серед різних видів пам’яток історії та культури. Вони містять різноманітні природничі відомості про місцевість і відображають багатовікову історію держав і народів, водночас через особливості виготовлення є творами мистецтва.

У другій половині XV ст. з початком європейського книгодрукування з’являється і картодрукування. Перша друкована карта з «Географії» К. Птолемея побачила світ 1477 року у м. Болонья (Італія). Доволі швидко вони стали звичними для мандрівників і військових. Як правило, для виготовлення карт використовувалися різні техніки гравірування. Картографом-художником створювався малюнок, який майстер-гравер копіював на металеву пластину, потім, за допомогою спеціальних технологій (травлення, відбиток під пресом тощо) зображення переносилося на папір. Такий спосіб створення гравірованої карти дозволяв зробити незначну кількість відбитків, тому лише деякі з них збереглися до наших днів.

При дослідженні фонду відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва нашу увагу привернув «Атлас Росії», самостійно сформований його власником з 28-ми окремо виданих карт. Хоча палітурку атласа можна датувати 70-80-ми роками ХІХ ст., масив карт, якнайпізніше, формувався у першій половині століття, адже жодної карти поточного століття не виявлено. Більша їх частина присвячена російським губерніям і підготовлена Географічним департаментом Петербурзької Академії наук. До складу конволюту увійшло шість карт іноземного походження, присвячених також територіям Російської імперії. З огляду на особливості формування фонду відділу ми припускаємо, що атлас походить з родової бібліотеки графів Гейденів, відомих російських військових і цивільних діячів, які мали низку маєтків у межах колишнього Вінницького повіту. Побіжно це підтверджує наявність досить значної кількості морських карт, адже два покоління цієї родини були знаними флотоводцями ХІХ ст.

Географічний департамент Академії наук опікувався виготовленням російських карт з 1739 року. До кінця XVIII ст. його співробітниками за матеріалами інструментальних зйомок і нових астрономічних спостережень було підготовлено понад 250 карт і планів, у тому числі генеральні карти Російської імперії 1776 і 1786 років. Техніка виготовлення карт, відповідно малий їхній тираж, змушували неодноразово їх перевидавати. Виготовляючи нову матрицю, майстер і свідомо, і поволі вносив зміни, тому абсолютно однакових видань немає.

Серед зібраних карт слід окремо відзначити ті, на яких зображено територію України: Генеральна карта Київської губернії та Генеральна карта Російської імперії. На «Генеральній карті Київської губернії» (Tabula Geographica Generalis Gubernii Kioviensis in X. Legiones, 1775) зображено територію Східного Поділля (яке на той час було у складі Речі Посполитої) та міста Бар, Брацлав, Немирів. Особливе місце займає «Генеральна карта Російської імперії» (Tabula Geographica Generalis Imperii Russici, 1776). В її основі – матеріали генерального межування. Перше видання карти було присвячено 50-річчю Петербурзької Академії наук. Над нею працювали академічні гравери К.Ф. Фролов, Є.М. Худяков, Л. Сергєєв. Картуші були виконані французьким гравером І.-Ф.Полетнішем (працював в Академії у 1776-1777 роках). Цікаво, що на картуші у правому нижньому кутку алегорично зображений процес приєднання Криму до Росії, незавершений ще на момент першого видання.

Окремо можна виділити карти надруковані за кордоном – це: «Carte des environs de la Mer Noire où se trouvent l’Ukrayne, la Petite Tartarie, la Circassie...» Карта походить з Атласу світу, виданого Франсуа Сантіні у Венеції в 1776 році. Відомий італійський видавець використовував карти кращих європейських картографів XVIII ст., у тому числі карти де Ліля, де Вогонді, Жанві. Його атлас містив 123 карти 1775-1780 років друку. Робер де Вогонді, географ короля Людовика XV, у 1753 р. склав «Атлас Росії», в основу якого було покладено карти з «Атласу Російського», підготовленого Російською Академією наук у 1745 році. На карті зображено: басейн Чорного і Азовського морів, територію України (міста Київ, Переяславль, Полтава, Миргород), Поділля (міста Вінниця, Брацлав, Бар, Ладижин та ін.), Молдови, Криму, північно-західного Кавказу (території Черкесії, Абхазії, Мінгрелії, Імеретії). Показано землі запорізьких і донських козаків, ногайських і кубанських татар.

Українські землі на схід від Житомира і на північ від Дніпровських порогів відображено також на двоаркушевій карті Московії («Carte de Moscovie») видатного французького картографа, члена Паризької Академії наук Ґійома Г. де Ліля. Вона представляє Гетьманщину із столицею Батурин, Запоріжжя і Слобожанщину. Карту видали в Амстердамі Й. Ковенс та К. Мортьє.

Карта «Theatre de la Guerre entre les Russes 1769 par Tobie Conrad Lotte...» є фрагментом французької карти 1769 року, укладеної Конрадом Лоттером. Повна назва карти: «Carte Geographique representant le Theatre de la Guerre entrc les Russes, les Turcs, et les Polonois Confederes; C’est a dire: Les Provinces d’Ukraitie, de Nouvelle Servie, de Moldavie, Valashie, Krimee, les Gouverment de Woronez et d’Astrachan, comme aussi la Tartarie de Kuban». На карті зображено територію cучасного Поділля.

Всі карти надруковані на папері верже, виготовленого, згідно з філігранями, у Голландії (XVIII ст.). Кожна карта «Атласу» є рідкісним виданням і являє собою неабияку історичну та художню цінність.

Каталог карт з «Атласу Росії»

1. Tabula Geographica Generalis Imperii Russici ad norman novisimarum observationum astronomicarum concinnata a Ioh. Trescotio et Iac. Schmidio 1776 / [І.Ф.Трускотт, Я.Ф.Шмідт] ; виріз. К.Фролов, Е.Худяков, Н.Зубков. – [1:7 300 000, приблизно 25 верст у 1 дюймі, близько 73 км у 1 см]. Лінійн. м-б у нім. милях, верстах [милях цісарських, 1 миля = 7420 м]. – [СПб. : Геогр. департамент АН], 1776. – 1 арк. склеєний з 24 арк. ; 65,0 х 142,0 см / не опр. / (67,5 х 144,8 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Генеральна мапа Російської імперії за новітними спостереженнями та відомостями.

Джерело вих. дан.: Гнучева, В.Ф. Географический департамент Академии наук XVIII века [Электронный ресурс] / под ред. А.И.Андреева ; Академия наук СССР. – М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1946. – 446 с. : карт., порт., план. – (Труды Архива Академии наук СССР / под общ. ред. Г.А.Князева, Л.Б.Модзалевского ; вып. 6. – Режим доступу: http://ranar.spb.ru/rus/books1/id/53/. – Назва з екрану.

Показ.: кордони держав, губерній, населені пункти (9 гр.), фортеці, монастирі, зимівлі, заводи, розселення народів (написами), кочовища; болото між Верхньою і Підкам’яною Тунгусками, ліси деревцями, степова і тундрова рослинність (одним знаком).

Мал.: зліва внизу на тлі кам’яної скелі обеліск з вензелем Катерини II і лінійкою масштабів. Праворуч внизу на тлі кам’яної скелі сидить жіноча фігура в короні і мантії, Меркурій з кадуцеєм біля ніг і лавровою гілкою в руці, щит з гербом Російської імперії, військова атрибутика, на дальньому плані турецька фортеця, вітрильний корабель, вгорі у хмарах – орел з вінком у дзьобі і символами влади в лапах.

Картуші: заголовок вгорі у центрі на тлі свитка в художньому картуші. У картуші жіноча фігура з квадрантом (алегорія Географії), глобус у верстаті, путті, що підтримують сувій із заголовком, і провідні вимірювання на глобусі.

2. Nova Descriptio Insulae Oseliae ad Observationes Asstronomicas et Mensuras Geometricas a Grischovio Anno 1753 institutas exacta / [уклад. І.Трускотт] ; виріз. Л.Терський. – [1:250 000, приблизно 6 верст у 1 дюймі, близько 2,5 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах. – [СПб. : Геогр. департамент АН], 1770. – 1 л. ; 43,9 х 55,6 см / 47,2 х 59,1 см / (58,5 х 66,3 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Нова карта острова Езеля...

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: населені пункти (3 гр.), фортеця Аренсбург, маяк, головні дороги; острова, болота (деякі з назвами), млини, ліси деревцями, рельєф штрихами і малюнками у перспективі.

Картуші: заголовок справа знизу в художньому картуші із зображенням рибальских сіток.

3. Provincia Revaliensis sive Estlandia Quatuor Dioecesibus contenta cum Finitimis Insulis Dago Worms etс. Auctore I.F. Schmidio Acad. Petropol. Аdjuncto Impressa Petropoli. 1770 / [уклад. Я.Ф.Шмідт]. – [1:350 000, приблизно 8,5 верст у 1 дюймі, приблизно 3,5 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах і нім. милях. – СПб. : Геогр. департамент АН, 1770. – 2 л. в заг. рамці ; 43,7х56,1 см / 47,8х60,5 см / (57,2х68,0 см); 43,7 х 56,4 см / 48,0 х 59,2 см / (58,7 х 67,8 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Ревельська губернія, яка містить в собі Естляндію, розділену на чотири повіти, з приналежними до неї островами Даго і Вормс.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: межі губерній, повітів, населені пункти (8 гр.), фортеця Івангород, монастир Св. Бригіти, заводи; ліси деревцями, рельєф узбережжя штрихами.

Картуші: заголовок зліва вгорі першого аркуша в художньому картуші з рослинним орнаментом. Лінійний масштаб справа знизу другого аркуша в художньому полукартуші з рослинним орнаментом.

4. Tabula Geographica Gubernii Rigensis in suos circulos Divisi Auctore I.F.Shmidio A.S.P. Aljuncto 1772 / [уклад. Я.Ф.Шмідт] ; виріз. Н.Зубков. – [1:700 000, приблизно 17 верст у 1 дюймі, близько 7 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах. – СПб. : Геогр. департамент АН, 1772. – 1 арк. ; 44,5 х 56,0 см / 48,0 х 59,5 см / (58,0 х 66,5 см): грав. – Латин.

Переклад назви: Мапа географічна Ризької губернії, розділеної на чотири повіти.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: межі губерній, повітів, населені пункти (4 гр.); болота, ліси деревцями, рельєф малюнками у перспективі.

Картуші: заголовок в центрі в художньому картуші з рослинним орнаментом.

5. Mappa Gubernii Petropolitani continens Ingriam Necnon Guberniorum Novоgorodiensis et Wiburgensis Partem. exhibita a J.F.Schmidio. 1770 / [уклад. Я.Ф.Шмідт] ; виріз. К.Фролов. – [1:400 000, приблизно 9 верст у 1 дюймі, близько 4 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах. – [СПб. : Геогр. департамент АН], 1770. – 1 арк. ; 44,1 х 55,8 см / 48,0 х 59,0 см / (59,0 х 67,0 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Карта Санкт-Петербурзької губернії містить Інгерманландію, частину Новгородської та Виборзької губерній.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: межі губерній, повітів, населені пункти (5 гр.), на узбережжі Фінської затоки палаци, «приморські будинки», млини, Санкт-Петербург з квартальною забудовою, заводи, монастирі, дороги (підписані дороги на Москву і Новгород), Ладозький і Ліговський канали; болота, ліси деревцями, вибірково рельєф штрихами.

Картуші: заголовок зліва вгорі у художньому картуші з рослинними гірляндами.

6. Tabula Hydrographica Sinus Finnici ex. Mappis Excellentissimorum Virorum Nagajev et Lubras ad normam novissi marum observationum Astronomicarum concinata a Jacobo Schmidio 1777 / [уклад. Я.Ф.Шмідт] ; виріз. К.Фролов, М.Зубков . – [1:630 000, приблизно 15 верст у 1 дюймі, близько 6,3 км в 1 см]. Лінійн. м-б у фр. і англ. морських милях, у нім. і швед. милях, верстах. – [СПб. : Геогр. департамент АН], 1777. – 1 арк.

склеєний з 2 арк.; 43,2 х 113,0 см / не опр. / (47,0 х 118,0 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Карта морська Фінської затоки, зібрана з карт адмірала Нагаєва і генерала Любераса за новітніми астрономічними спостереженнями.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: населені пункти (6 гр.), фортеці, маяки, навігаційні знаки, якорні стоянки; млини, підводне та надводне каміння, позначки глибин у футах і саженях, гирла річок.

Картуші: заголовок справа внизу в художньому картуші на тлі полотнища, підтримуваного путті. У картуші хода Нептуна.

7. Magnus Ducatus Finlandiae. – [1:1 400 000, ок. 14 км в 1 см]. – [СПб. : Геогр. департамент АН, 1742]. – 1 арк. ; 48,4 х 55,9 см / не опр. / (53,0 х 64,0 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Карта князівства Фінляндського.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: кордони держав, населені пункти (4 гр.), фортеці, Ладозький канал; на частині території ліси деревцями, рельєф малюнками у перспективі.

Картуші: заголовок зліва вгорі на тлі стилізованого сувію в художньому картуші. У картуші тризуб Нептуна, весло, якір.

8. Ingria et Carelia / J.Grimel del [І.-Е.Гріммель]. – [1:600 000, приблизно 14 верст у 1 дюймі, близько 6 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах. – [СПб. : Геогр. департамент АН, близько 1742]. – 1 арк. ; 45,0 х 59,5 см / 46,0 х 60,5 см / (59,0 х 70,0 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Інгерманландія і Карелія.

Джерело вих. дан.: Ingria et Carelia [Электронный ресурс] // Элек-тронные каталоги РНБ. – Режим доступа: http://leb.nlr.ru/edoc/6134/Ingria-et-Careli.– Название с экрана.

Показ.: адміністративні кордони, населені пункти (4 гр.), Санкт-Петербург з квартальною забудовою, «приморські будинки» на південному березі Фінської затоки, монастирі, заводи, дорога із Санкт-Петербургу до Москви, дорога з Санкт-Петербургу до мизи Сарської, Ладозький канал; ліси деревцями, болота.

Текст: над зобр. пам’ятника: «Miltum ille terris jactatus et alto Multa quoque et bello passus dum conderet urbem. Aeneid 1» [Коли він будував град, зносив працю у війнах. У землях далеких був і мандрував у морях. Енеїди 1].

Мал.: На картографічному зображенні малюнок вітрильних кораблів і човнів.

Картуші: заголовок зліва вгорі на тлі полотнища з китицями, підтримуваного ангелом в художньому картуші. У картуші пам’ятник Петру I, на постаменті напис: «Petrom Imperat. Instaurat Conservatori» [Петру Імператору, засновнику, зберігачу]. Біля підніжжя пам’ятника фігури полонених воїнів, над пам’ятником крилата Слава, що увінчує Петра I лавровим вінком; на передньому плані на кам’яних постаментах путті, що підтримують стрічку з текстом; на дальньому плані фортеця.

9. Карта Ингерманландии и Карелии печатана при Император-ской Академии Наук / J.Grimel del ; [І.-Е.Гріммель]. – [1:600 000, приблизно 14 верст у 1 дюймі, близько 6 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах. – СПб. : [Геогр. департамент АН, близько 1742]. – 1 арк. ; 60,0 х 46,0 см / 62,0 х 48,5 см / (69,0 х 59,0 см) : грав.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: див. п. 8.

Текст: над зобр. пам’ятника: «Когда он строил град, сносил труды в войнах. В землях далеких был, и странствовал в морях. Энеиды 1».

Картуші: заголовок зліва вгорі на тлі полотнища з китицями, підтримуваного путті в художньому картуші. У картуші пам’ятник Петру I, на постаменті напис: «Петру Великому, императору, основателю, сохранителю». Біля підніжжя пам’ятника фігури полонених воїнів, над пам’ятником крилата Слава, що увінчує Петра I лавровим вінком; на передньому плані на кам’яних постаментах путті, що підтримують стрічку з текстом; на дальньому плані фортеця.

10. Tabula Geographica Gubernii Wiburgensis in suas Provincias divisi Componente Schmidio Acad. Scient. Petrop. Adj 1772 / [уклад. Я.Ф.Шмідт] ; виріз. Л.Терський. – [1:750 000, приблизно 18 верст у 1 дюймі, близько 7,5 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах. – СПб. : Геогр. департамент АН, 1772. – 1 арк. ; 46,5 х 58,0 см / 48,0 х 60,0 см / (58,0 х 67,0 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Карта Виборзької губернії з оточуючими її країнами.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: державний кордон, межі губерній і провінцій, населені пункти (5 гр.), Санкт-Петербург з квартальною забудовою, фортеці, монастирі, пасторат, кірхи, Сестрорецькі заводи, Ладозький канал; болота, ліси деревцями, рельєф малюнками у перспективі.

Картуші: заголовок зліва вгорі в художньому картуші.

11. Carte de Moscovie Dressee par a Amsterdam chez Jean Covens et Corneille Mortier / [Г.Делиль]. – [1:2 600 000]. Лінійн. м-б у верстах, пол. і укр. милях. – Амстердам : вид. Ковенс Й., Мортье К., [1720]. – 1 арк. ; 67,0 х 52,0 см / 62,0 х 52,05 см : грав. – Латин.

Переклад назви: Карта Московії.

Джерело вих. дан.: Carte de Moscovie dressée par G.De L’Isle [Electronic resource] // Antique Map Price and high resolution image source. – URL: http://www.swaen.com/antique-map-of.php?id=16637. – Назва з екрану.

Картуш: Карта Московії. Складена Гійомом де Лілем, академіком королівської Академії наук, для його превосходительства пана Андрія Артамоновича Матвєєва, канцлера Його Величності Імператора Російського, його генерал-лейтенанта Ярославського намісництва і Надзвичайно-повноважного посла при дворі християнського Короля і при Генеральних штатах Об’єднаних провінцій.

12. Partie meridionale de Moscovie. Dressee par G. de L’Isle a Amsterdam, chez J. Covens et C. Mortier. / [Г.Делиль]. – [1:2 600 000]. Лінійн. м-б у верстах, пол. і укр. милях. – Амстердам : изд. Ковенс Й., Мортьє К., [1720]. – 1 арк. ; 67,0 х 52,0 см / 62,0 х 52,05 см : грав. – Латин.

Переклад назви: Карта центральної частини Російської імперії.

Карта є другою половиною «Carte de Moscovie» (№ 11).

13. Mappa Gubernii Sibiriensis continens Provincias Toboliensim et Jenisejensem / [уклад. І.Ф.Трускотт] ; виріз. К.Фролов. – [1:8 000 000, приблизно 190 верст у 1 дюйм, близько 80 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах. – [СПб. : Геогр. департамент АН], 1775. – 1 арк. ; 44,2 х 54,6 см / 48,0 х 58,2 см / (58,5 х 68,0 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Карта Сибірської губернії, що містить Тобольську і Єнісейську провінції.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: кордони державні, губерній, провінцій, населені пункти (7 гр.), монастирі, фортеці; ліси деревцями, рельєф малюнками у перспективі, назви деяких хребтів.

Картуші: заголовок справа вгорі в художньому картуші.

14. Tabula Geographica Regiones ad Irtish Fluvium a Fontibus eius inde, vsque ad Omskaja Krepost sitas, et priscas Kalmuccorum Sengoricae stirpis sedes, quarum situs antea parum cognitus Fuit, exhibens composuit Ioh. Islenieff / [І.Ісленьєв] ; виріз. Є.Худяков. – [1:4 600 000, приблизно 110 верст у 1 дюймі, близько 46 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах. – [СПб. : Геогр. департамент АН], 1778. – 1 арк. ; 44,5 х 54,0 см / 49,8 х 63,0 см / (54,3 х 74,2 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Карта річки Іртиш від вершини до Омської фортеці з положенням раніше невідомих давніх поселень зюнгорських калмиків.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: кордон Росії з колишніми володіннями зенгорських (джунгарських) калмиків, населені пункти (8 гр.), фортеці, заводи, розселення киргизів і бурят написами; степи і болота написами, поділ оз. Балхаш смугою рослинності на 2 ч., рельєф малюнками у перспективі.

Картуші: заголовок праворуч унизу на тлі необтесаного кам’яного блоку в художньому картуші. У картуші алегорія зображення р. Іртиш (старий з урною), дерева.

Мапа є копією карти 1777 тих же авторів.

15. Mappa Generalis Gubernii Plescoviensis in quinque Provincias divisi Componente J.F.Schmidio Acad. Sc. Petr. Adjuncto / [уклад. Я.Ф.Шмідт] ; виріз. К.Фролов. – [1:840 000, приблизно 20 верст у 1 дюймі, близько 8,4 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах. – СПб. : [Геогр. департамент АН], 1775. – 1 арк. ; 44,3 x 56,5 см / не опр. / (59,0 x 69,0 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Генеральна карта Псковської губернії разом з її провінціями.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: кордони держав, провінцій, населені пункти (8 гр.), монастирі; ліси деревцями.

Картуші: заголовок зліва внизу в художньому картуші.

16. Tabula Geographica Partis Septentrionalis Gubernii Novogorodensis in suas Provinсias et Circulos divisi Auctore J.F.Shmidio Acad. Petropolit. Adjuncto. 1772 / [уклад. Я.Ф.Шмідт] ; виріз. К.Фролов. – [1:1 600 000, приблизно 39 верст у 1 дюймі, близько 16 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах. – [СПб. : Геогр. департамент АН], 1772. – 1 арк. ; 45,5 х 57,5 см / 46,5 х 59,0 см / (59,0 х 68,0 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Карта північної частини Новгородської губернії з її провінціями та повітами.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: межі губерній, провінцій і повітів, населені пункти (6 гр.), монастирі; болота, ліси деревцями, рельєф малюнками у перспективі.

Картуші: заголовок і лінійний масштаб зліва в центрі в художньому картуші з рослинним орнаментом.

17. Tabula Geographica Partis Meridionalis Gubernii Novogorodensis in suas Provincias et Circulos divisi Auctor J.F.Schmidio Acad. Petropolit. Adjuncto / [уклад. Я.Ф.Шмідт] ; виріз. Л.Терський ; грід. [картуш] І.Кувакін. – [1:1 600 000, приблизно 39 верст у 1 дюймі, близько 16 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах. – [СПб. : Геогр. департамент АН], 1772. – 1 арк. ; 46,0 х 58,0 см / 47,0 х 59,0 см / (58,0 х 66,5 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Карта південної частини Новгородської губернії з її провінціями та повітами.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 19.46.

Показ.: межі держав, губерній, провінцій, населені пункти (6 гр.), монастирі, дороги, Ладозький і Тихвинський канали, Сестрорецькі заводи; болота, ліси деревцями.

Картуші: заголовок справа знизу в художньому картуші.

18. Mappa Generalis Gubernii Smolenscensis In suos Circulos divisi Componente J.F.Schmidio Acad. Scient. Petrop. Adjuncto / [уклад. Я.Ф.Шмідт] ; виріз. К.Фролов. – [1:650 000, приблизно 15 верст у 1 дюймі, близько 6,5 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах (помилка в оцифрування: замість цифри «5» повинен бути «0»). – СПб. : Геогр. Департамент АН, 1773. – 1 арк. ; 44,0 х 55,8 см / 46,2 х 58,5 см / (58,3 х 67,0 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Генеральна карта Смоленської губернії на повіти розділена.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: межі губерній, повітів (з назвами), населені пункти (6 гр.), монастирі; болота, ліси деревцями.

Картуші: заголовок справа знизу в художньому картуші з рослинним орнаментом.

19. Charte von Russisch Litauen, welche die von Polen an Russland abgetretene Woiewodschaften, Liefland, Witepsk, Mscislaw, unde einen Theil der Woiewodsdchaften Polock und Minsk enthalt ... 1775 / [Gussefeld, Franz Ludwig] . – [1:1 300 000]. Лінійн. м-б у верстах і нім. милях. – Нюрнберг : [спадкоємці Гоманна, 1775. – 1 арк. ; 56,0 х 45,0 см : грав. – Нім.

Переклад назви: Карта Російської Литви ...

Джерело вих. дан.: Homann Heirs Belarus [Electronic resource] // Lee Jackson Antique Maps. – URL: http://www.leejacksonmaps.com/homabela.htm. – Назва з екрану.

Картуші: заголовок у нижньому лівому кутку в художньому картуші з рослинним орнаментом. Над картушем герб увінчаний короною із зображенням двоголового орла Росії, постамент.

20. Tabula Geographica Generalis Gubernii Kioviensis in X. Legiones divisi comp. T.F.Schmidt Petropoli : Acad. Scient., 1775 / [уклад. Я.Ф.Шмідт]. – [1:1 260 000] ; 30 верст у 1 дюймі ; картогр. сітка. – СПб. : Геогр. департамент АН, 1775. – 1 арк. ; 53,0 х 70,0 см : грав. – Латин.

Переклад назви: Генеральна карта Київської губернії, поділеної на 10 полків.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: на території губернії виділені полки, названі за адміністративними центрами: Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Київський, Прилуцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський, Гадяцький, Полтавський. Крім міст – полкових центрів в рамках губернії зазначені міста: Мглин, Почеп, Новгород, Глухів, Кролевець, Батурин, Івангород, Ромни, Глинськ, Пирятин, Лубни, Городище та ін. На карті в складі прикордонних з Київською губернією територіях зображені міста: Кременчук, Вишгород, Чорнобиль, Гомель, Слуцьк, Кам’янець-Подільський, Хотин, Білгород, Путивль, Рильськ, Курськ, Брянськ та інші.

У той час Київська губернія була прикордонною, на захід від неї відразу ж починалася Річ Посполита.

Картуші: заголовок внизу зліва в художньому картуші.

21. Mappa Gubernii Orelensis. Auctore J.Schmidt / [уклад. Я.Ф.Шмідт]. – [1:840 000, приблизно 20 верст у 1 дюймі, близько 8,4 км в 1 см]. Лин. м-б в верстах. – [СПб. : Геогр. департамент АН, 1780]. – 1 арк. ; 46,5 х 58,0 см /51,0 х 64,5 см / (58,0 х 67,0 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Карта Орловського намісництва.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: межі намісництв, повітів, населені пункти (7 гр.), заводи, дороги; ліси деревцями.

Картуші: заголовок праворуч унизу на тлі сувію в художньому картуші. У картуші фрагмент колон на кам’яному п’єдесталі, прапори, лицарський шолом, щит з гербом Російської імперії.

22. Mappa Gubernii Kasanensis ex novissimis informationibus constructa Theodoro Tschernio. Anno 1779 / [уклад. Ф.І.Чорной] ; виріз. I.Кувакін. – [1:2 300 000, приблизно 55 верст у 1 дюймі, близько 23 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах. – [СПб. : Геогр. департамент АН], 1779. – 1 арк. ; 46,5 х 58,0 см / 49,5 х 61,0 см / (58,0 х 68,0 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Генеральна карта Казанської губернії...

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: межі губерній та повітів, населені пункти (5 гр.), монастирі, фортеці, заводи, дороги; ліси деревцями, рельєф малюнками у перспективі.

Картуші: заголовок зліва вгорі в художньому картуші з рослинним орнаментом. У картуші ріг достатку з фруктами та овочами, снопи, сільськогосподарські інструменти і ті, що застосовуються в гірничій справі (граблі, серп, ціп, кирка, лопата, тачка); на дальньому плані краєвида, сцена гірничих робіт.

23. Mappa Gubernii Astrachanensis. Comp. J.Trescott 1774 / [уклад. І.Ф.Трускотт] ; виріз. К.Фролов. – [1:2 500 000, приблизно 55 верст у 1 дюймі, близько 25 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах. – [СПб. : Геогр. департамент АН], 1774. – 1 арк. ; 44,0 х 55,0 см / 48,0 х 61,0 см / (58,0 х 67,0 см) : грав. – Латин.

Переклад назви: Карта Астраханської губернії.

Джерело вих. дан.: Гнучева В.Ф., 1946.

Показ.: межі губерній, населені пункти (6 гр.), фортеці, криниці та копанки, місце видобутку солі в долині Уралу, Велика і Мала Кабарда написами, степ кочових киргиз-кайсаків Малої орди; для деяких озер і річок якість води (солона, гірка), солончаки, ліси деревцями, рельєф малюнками у перспективі, поодинокі назви гір.

Картуші: заголовок справа внизу в художньому картуші.

24. Carte des environs de la Mer Noire où se trouvent l’Ukrayne, la Petite Tartarie, la Circassie, la Géorgie et les confins de la Russie européenne et de la Turquie, dédiée et présentée à Monseigneur le duc de Choiseul, ... par Robert de Vaugondy / [уклад. Роберт де Вигонді]. – [Венеція : вид. Француа Сатині, 1776]. – 1 арк. ; 49,9 х 65,0 см : грав. – Латин.

Переклад назви: Карта околиць Чорного моря, де знаходяться Україна, Мала Татарія і прикордонні території Європейської Росії і Туреччини.

Джерело вих. дан.: Carte des Environs de la Mer-Noire...[Electronic resource] // Antique Maps of Ukrania. – URL: http://www.philographikon.com /mapsukrania.html. – Назва з екрану.

Показ.: басейн Чорного і Азовського морів, територія України, Поділля, Молдови, Криму, північно-західного Кавказу (Черкесія, Абхазія, Мінгрелія, Імеретія). Показано землі запорізьких і донських козаків, ногайських і кубанських татар, міста і населені пункти, серед яких: Київ, Переяславль, Полтава, Миргород; Білгород, Чугуїв, Ізюм, Бахмут; Бахчисарай, Мангуп, Балаклава, Херсон, Ялта, Судак, Старий Крим, Каффа, Керч, Казантип. На північно-західному узбережжі Чорного моря зображені Анапа, Адлер, Піцунда, Сочі.

Картуші: заголовок зверху у художньому картуші з рослинним орнаментом.

25. Финский залив от Кронштата до Санктпетербурга с лежащими по берега[м] забавными домами / [М.Сойтер]. – [1:70 000, приблизно 1,7 верст у 1 дюймі, близько 0,7 км в 1 см]. Лінійн. м-б у верстах. – [Аугсбург : Вид-во М.Сойтера, після 1740-1750-х]. – 1 арк. ; 49,0 х 56,7 см / 50,0 х 57,8 см / (52,6 х 62,6 см) : грав. – Покажч.: «Тлумачення літер, чисел». – Покажч. «Знатні місця ...». – Назв. парал. латин.

Джерело вихід. дан.: Финский залив от Кронштата до Санктпетербурга с лежащими по берега[м] забавными домами [Электронный ресурс] // Электронные каталоги РНБ. – Режим доступа: http://www.nlr.ru/poisk/. – Назва з екрану.

Показ.: квартальна забудова Санкт-Петербурга і Кронштадта, населені пункти (б/гр.), палацові комплекси на узбережжі Фінської затоки, монастирі, заводи, дороги, фортеці, оброблювані землі; ліси деревцями, лугова рослинність.

Мал.: під заголовок вид морського каналу з узбережжям, будівлями Кронштадта, зображенням китів, парусних суден, човнів з веслярами.

К

«Polonika» відділу рідкісних і цінних видань (далі – РіЦ) Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва хронологічно охоплює книги XVI – початку XХІ ст., видані на території Польщі та польською мовою у різних містах Європи. Унікальною частиною цього фонду є прижиттєві видання польських письменників другої половини XVІІI – початку ХХ ст., загальна кількість яких понад 520 томів. За загальноприйнятою практикою прижиттєвим виданням вважається книга, що видавалася під керівництвом та коректурою самого автора. Для художніх творів це набуває особливого значення, адже автор у такий спосіб продовжує працювати з текстом.

Обраний нами хронологічний період найкраще представлений у фонді нашої бібліотеки, що зумовлено особливостями його формування. Більшість виявлених видань походять з родових бібліотек польської шляхти, яка розширила свої володіння на теренах подільського краю, починаючи з другої половини XVIIIст.

Яскравою зіркою на літературному небосхилі цього періоду був Адам Нарушевич (Adam Naruszewicz, 1733-1796) – один з найвідоміших польських представників епохи Просвітництва, з творчістю якого пов’язане народження польської просвітницької поезії. Презентує творчість письменника прижиттєва двотомна збірка ліричних творів «B. K. S» (т.1-2, Варшава, 1778). Видання в шкіряній оправі XVIII ст. із золотим тисненням на корінці. Текст прикрашений гравійованими заставками та кінцівками. До націоналізації бібліотек книга зберігалася у родовій книгозбірні відомої на Поділлі родини Якубовських з Люлинців (тепер Калинівського р-ну), про що свідчить екслібрис «Biblioteka Luliniecka».

У фонді РіЦ знаходяться два примірники «Poezye» (т. 2, Варшава, 1787) польського поета-сентименталіста Францішека Дионізія Князьніна (Franciszek Dyonizi Kniaźnin, 1750-1807), до якої увійшли його відомі твори «Matka Spartanka» («Мати-спартанка»), «Balon («Повітряна куля»), «Gala-Wielka» («Великий бенкет»), «Cyganie» («Цигани»). Один з примірників знаходився в приватному книжковому зібранні Генрика Грохольського, про що свідчить його власницький підпис на титульній сторінці. Книга має шкіряну палітурку коричневого кольору з бинтами і тисненням на корінці. Титульний аркуш та текст прикрашені гравійованими сюжетними заставками та кінцівками. На папері проглядаються чисельні водяні знаки, серед яких є і шрифтові, наприклад, «H. Meyrink». На лівій сторінці форзацу розміщено екслібрис «z Bibliotheki Krzyw[?]ckiey Jana Ghodzki». Інший примірник має напівшкіряну оправу.

Польський прозаїк і публіцист, граф Генрик Жевуський (Henryk Rzewuski, 1791-1866) у своїх творах створив цілу галерею шляхетських типів. Його твори водночас з іронічним ставленням до зображуваного просякнуті любуванням старошляхетським («сарматським») укладом. Протиставлення «сарматизму» західному культурному впливу проявилося в романі «Listopad» («Листопад», 1845-46). За своїми політичними поглядами Жевуський був противником національно-визвольного руху. Родом з Волині, жив у Санкт-Петербурзі, Парижі, Кракові, Варшаві, а також в Україні, зокрема Умані та у родинній садибі в Погребищі (нині Вінницька обл.). У 50-х роках був чиновником при царському наміснику в Варшаві; редагував урядову газету «Dziennik warszawski», що склала епоху в історії польської преси: це було перше польське видання, поставлене за зразком західноєвропейських. Бібліотека має три примірники прижиттєвих видань Жевуського. Дві книги (3 томи) – видання повісті «Zamek Krakowski» («Краківський замок»), яка 1848 року вийшла у видавництві журналу «Tygodnik Petersburgski». У цьому творі автор намагався показати широку панораму політичного життя шляхти за панування Генріха ІІІ та Стефана Баторія. Ця повість також була в певному сенсі фабуляцією історичних концепцій Жевуського. Іншим прижиттєвим виданням Г. Жевуського у фонді відділу є «Paź złotowłosy, czyli Wieczory sułtana» («Паж золотоволосий, або Вечори султана»), яке вийшло у Львові 1858 року. На титульній сторінці поряд з прізвищем автора написано, що він є автором «Листопада» («…przez autora Listopada») як більш відомого твору читачам.

Презентабельно виглядають «Powieści historyczne porzadkiem chronologicznym ułozone» («Історичні романи складені в хронологію», т. 2, Вроцлав, 1833) польської письменниці Клементини Гофман-Таньської (Klementyna Hofmanowa-Tańskich, 1798-1845). Це видання зменшеного формату у напівшкіряній оправі з візерунковим золотим тисненням на корінці. Гравійований фронтиспис з написом «Usłysz głosy! Napełniy mysłi człowiecze!» («Почуй голоси! Наповни думки, людино!»), тринадцять історичних повістей прикрашені заставками і кінцівками, емблемна філігрань, посторінкова пагінація знаходиться у верхній частині книжкового блоку. Видання до революції перебувало в приватній колекції, про що свідчить тиснений золотом суперекслібрис власника «J.W.O.».

У фонді відділу РіЦ зберігається понад двадцять томів творів геніального поета польського романтизму Адама Міцкевича (Adam Mickiewicz, 1798-1855), лише два з них – прижиттєвих. «Sonety» (Mосква, 1826) – перше видання сонетів поета друкувалося в типографії Московського університету за рахунок самого автора під час його перебування в Росії. До нього увійшли переклади сонетів Ф. Петрарки польською мовою та чудовий своєю віршованою формою цикл «Кримські сонети». Книга збільшеного формату в сіро-зеленій «мармуровій» картонній палітурці. У верхньому лівому куті форзацу розміщений сюжетний екслібрис «Aleksandera Russanowskiego» – відомого на Поділлі власника родової бібліотеки в Якушинцях. На титульному аркуші стоїть власницький підпис попереднього власника, Артура Руссановського і два штампи синього кольору «Jakuszynce». На контртитулі – філігрань з літерами «М Ф А Г» (Мединська фабрика Афанасія Гончарова).

Під час паризької еміграції поета за його кошти було видане багатотомне видання «Poezye». До 4-го тому «Poezye» (Париж, 1832), два примірники якого зберігаються у фонді відділу, увійшла лірико-драматична поема «Dziady» («Дзяди»). Один із них походить з бібліотеки Якубовських, інший надійшов до бібліотеки у 80-х роках ХХ ст. з Національної історичної бібліотеки України.

Помітне місце серед представників «української школи» польського романтизму належить Томашу Падуррі (Tomasz Padurra, 1801-1871) – поету-романтику і композитору, який народився в шляхетській родині на Поділлі (с. Іллінці Липовецького повіту). Українське оточення, захоплення українською історією, пісенним фольклором знайшло віддзеркалення у його творчості. Кращий здобуток митця – зібрана і підготовлена до друку самим поетом збірка поетичних творів «Ukrainky z nutoju» («Українки з нотою», Варшава, 1844). Вона містить дванадцять поезій, до яких додаються музичні партитури, виготовлені у варшавській літографії Гірсла. До кожного твору доданий науковий коментар (рrzypisy) про ті події, які лягли в його основу. Ці «приписи» автор підготував на основі історичних праць польських істориків, архівних та фольклорних матеріалів. Власником збірника поезій був А. Руссановський.

Польським романтиком «української школи» називають Юзефа-Богдана Залєського (Józef Bohdan Zaleski, 1802-1886). Народився поет на Поділлі, де провів і всю молодість; перші роки життя прожив у хаті простого українця, під нагляд якого був відданий батьками для підтримки здоров’я. Закінчив курс у Варшавському університеті. Після 1830 року емігрував до Франції, а до кінця 1830-х років осів у Галичині. Лірика Залєського чудова за красою образів і блиску вірша, а в її основі лежить пристрасна любов поета до України, до степу, яка «виховала його під звуки торбан і наспіви дум». Епічні твори Залєського значно поступаються його ліриці; оспівуючи відносини козаків до Польщі, прагнучи примирити дух козацтва з поглядами поляків, Залєський мимоволі відступає від історичної правди; внаслідок цього відмітною рисою його епічної поезії є натягнутість, протиріччя, ідеалізування і прикрашення історії. Два томики прижиттєвих видань поета зберігаються у фонді бібліотеки. Один з них – 2-й том «Poezye», виданий у Варшаві Гебетнером і Вольфом та накладом львівської книгарні Губруновича і Шмідта у Варшаві у 1877 році. Інший – «Wieszcze oratorium» («Віща ораторія») – паризьке видання 1865 року.

До численного грона визначних поляків ХІХ ст., чиє життя і діяльність пов’язані з Україною, належить постать видатного письменника, критика, історика, українофіла Міхала Грабовського (Michal Grabowski, 1804-1863). Майбутній митець народився в Україні, поглиблено вивчав її історію, стояв біля витоків «української історичної школи» в польській романтичній історіографії 40-60-х років ХІХ ст. Один з найбільш впливових діячів українського національного Відродження ХІХ ст. П. Куліш називав М. Грабовського «українським Вальтером Скоттом», «кращим фахівцем з історії України». В основу його літературної діяльності була покладена українська тематика: фольклор та історія народу, серед якого він виріс і прожив більшу частину свого життя. Передусім, це повісті з українського життя, серед яких «Opowiadania kurennego» («Оповідання курінного», Житомир, 1860). Видання, невелике за об'ємом і форматом, надійшло до нашої бібліотеки з Національної історичної бібліотеки України у 80-х роках ХХ ст.

Александер Гроза (Alexander Groza, 1807-1875) – польський поет епохи романтизму, який народився на подільській землі (с. Закриниччя Оратівского р-ну), належав до «української школи» в польській поезії. Його твори порівнювалися критиками з кращими взірцями літераторів ХІХ ст., він черпав натхнення у геніальних представників того часу О. Пушкіна, Т. Шевченка. У відділі РіЦ єдине прижиттєве видання А. Грози – «Powieści ludu i dumy» («Народні повісті і думи», т. 1-2, Варшава, 1855), до якого увійшли українські повісті і думи «O duszach zmarłych» («Душі мертвих»), «Martyn» («Мартин»), «Soroka» («Сорока»), «Starosta кaniowski» («Староста канівський»), білоруські «Głuche jezioro» («Глухе озеро»), «Maryna» («Марина»), великопольські «Jastrzębiec» («Ястребець»), сербські «Janko ślepy» («Сліпий Янко») поетичні твори. Примірник надійшов з Національної історичної бібліотеки України.

Серед прижиттєвих видань, що зберігаються у фонді РіЦ, є книги польського поета, географа, лицаря Ордена Військової чесноти Вінцента Поля (Wincent Pol, 1807-1872). Це чотирьохтомне видання у двох книгах «Poezyje» (т.1-4, Відень, 1857) та «Pamietnik Wincentego Pola» («Спогади Вінцента Поля», Львів, 1866), які вийшли за власний кошт автора. Останнє видання входило до складу родової бібліотеки Руссановських.

Найпліднішим автором в історії польської класичної літератури був Крашевський Юзеф Ігнаци (Kraszewski Józef Ignacy, 1812-1887) – поет і письменник, публіцист, історик, літературний критик, видавець, суспільний і політичний діяч, літературна спадщина якого налічує близько 600 томів романів, повістей, поетичних і драматичних творів, робіт з етнографії, фольклористики, публіцистичних і літературно-критичних статей. Значне зібрання прижиттєвих видань Ю. Крашевського (понад п’ятдесят екземплярів) зберігається у фонді РіЦ.

Творчість Крашевського прийнято ділити на три періоди: «юнацький» (1830-1838), «волинсько-варшавський»(1838-1863) і «дрезденський» (з 1863). Прижиттєві твори «юнацького» періоду письменника відсутні у фонді РіЦ.

Другий, «волинсько-варшавський», представлений 11 виданнями автора, серед яких «Studia literackie» («Літературні дослідження», Вільно, 1842), «Latarnia czarnoxiezka» («Чарівний ліхтар», Варшава, 1844), «Litwa: starożytnedzieje, ustawy, język, wiara, obyczaje, pieśni, przysłowia, podania» («Литва: давня історія, статути, мова, віра, звичаї, пісні, прислів'я, перекази», т. 1, Варшава, 1847), романи «Miljon posagu» («Мільйон посагу», Варшава, 1847), «Ostatni z Siekierzynskich» («Останній з Секежинських», Варшава, 1850) і «Komedjanci» («Комедіанти», т. 1, 3, Петербург, 1851, 1855), оповідання «Typy i charaktery» («Типи і характери», Вільно, 1854), збірник «Okruszyny» («Крихти» Варшава, 1856), «Pamiętniki Jana Dukłana Ochockiego» («Щоденники Яна Дукла Охоцького», Вільно, 1857).

Зв'язок і перебування митця в Україні літературно відбиті в спогадах і подорожніх нотатках «Wspomnienia Wołynia, Polesia i Litwy» («Спогади про Волинь, Полісся і Литву», т. 1, Вільно, 1840), «Wspomnienia Odessy, Jedyssanu i Budzaku» («Спогади про Одесу, Єдісан і Буджак», т. 1, Вільно, 1845). В останній праці автор залишив цікаві відомості про деякі населені пункти Поділля, через які пролягав його шлях.

«Дрезденський» період Ю. Крашевського найбільший за обсягом написаних творів. Глибокі історичні знання письменника виявили себе в його історичних повістях, передусім у циклі, що в белетризованій формі представляв історію Польщі, починаючи від найдавніших до саксонських часів. Географія друку прижиттєвих видань представлена великими європейськими містами. Передусім, це твори «Bracia zmartwychwstańcy: powiesc czasow Chrobrego» («Брати змартвихвстанці: повість часів Хороброго», т. 1-3, Краків, 1876), «Królewscy synowie» («Королівські сини», т. 1-4, Краків,1877), «Historya prawdziwa o Petrku Wlascie» («Правдива історія про Петрка Власта», т. 1-2, Краків, 1878), «Król chłopów: czasy Kazimierza Wielkiego» («Король селян: часи Казимира Великого», т. 1-4, Краків, 1880), «Jelita: legenda herbowa z r. 1331» («Єліта: гербова легенда з 1331 р.», т. 1-2, Краків, 1881) та інші. Значна кількість видань окремих творів Ю.Крашевського: «Tomko Prawdzіс» («Томко Правдзіц», Варшава, 1873), «Koniuszyc Brzeski» («Бжеський конюший», Львів, 1875), «Wizerunki spoleczne z konca XVIII wieku» («Соціальні візерунки з кінця XVIII ст.», Варшава, 1876), «Papiery po Glince» («Документи Глінки», Варшава, 1883), «Grzechy hetmanskie» («Гетьманські гріхи», Варшава, [1879]) з ілюстраціями Юліуша Коссака та інші. Більшість томів походять із зібрання А. Руссановського.

Вацлав Шимановський (Wacław Szymanowski, 1821-1886) відомий як письменник, публіцист, перекладач. З 1868 року був редактором «Кур’єра Варшавського», головного друкованого органу позитивістів. «Obrazki z życia znakomitych ludzi, dla młodego wieku» («Розповіді з життя знаменитих людей для молодого віку», Варшава, 1874) видавництва Гебетнера і Вольфа, зібрані та укладені В. Шимановським, були дуже популярними серед польської спільноти. У цій книзі, призначеній насамперед для юнацтва, постають картини з життя Гутенберга, Данте, Сервантеса, Бетховена, Сальватора Рози, папи Сикста V та інших відомих осіб. Видання прикрашене 10-ма чудовими гравюрами.

Серед польських письменників, які народилися на подільській землі, був і Пьотр Якса-Биковський (Piotr Jaksa-Bukowskі, 1823-1889) – автор історичних романів, драматичних творів, чисельних оповідань, історичних праць, перекладів тощо. У відділі зберігається «Memoryałik palestranta trybunalskiego» («Щоденничок трибунальського палестранта», Краків–Варшава, 1885) видавництва Гебетнера і Вольфа у двох примірниках та відома праця «Ostatni seymik wojewódstwa Bracławskiego» («Останній сеймик Брацлавського воєводства», Санкт-Петербург, 1885), яку автор присвятив громадському діячеві, власнику П’ятничан Станіславу Грохольському. Примірники походять з бібліотек вінницького адвоката Людвіка Клінгера (попередніми власниками був Лукаш Боржевський та Александер Руссановський). П. Якса-Биковський був також перекладачем польською мовою історичної праці російського генерала, військового історика О.К. Пузиревського «Wojna polsko-rossyjska 1831 Roku» («Польско-русская война 1831 г.», Варшава, 1887, 1888).

Зигмунт Мілковський (Zygmunt Miłkowski, 1824-1915) – активний учасник польського національно-визвольного руху, емісар Демократичного суспільства, в літературі знаний під псевдонімом Теодор Томаш Єж – автор історичних і соціально-побутових романів. У наявності фонду РіЦ ілюстроване художником Юліушем Коссаком видання роману «Pamiętniki starającego się» («Мемуари жениха», Варшава, 1903) видавництва Гебетнера і Вольфа.

Вагому роль у літературі 60-х років XIX століття відігравав польський письменник Ян Захар’ясевич (Jan Zachariasiewicz, 1825-1906), який ввійшов у літературу як виразник настроїв дрібної буржуазії. Він – автор багатьох прозових творів, у тому числі й історичних повістей. Проте, у фонді відділу представлений лише одним, прижиттєвим виданням «Nemezys» («Немезіда», Варшава, вид-во Гебетнера і Вольфа, 1887).

Зигмунт Качковський (Zygmunt Kaczkowski, 1825-1896) в польську літературу увійшов як історичний романіст, автор циклу повістей і романів з життя Польщі XVIII ст. Найвідоміші з них «Murdelio» («Мурделіон»), «Wnuczęta» («Онуки»), «Bajronist» («Байроніст»), «Grob Nieczui» («Гроб Нєчуї») надруковані у багатотомному виданні «Dziela» («Твори», т. 2, 4-6, 7-10, Варшава, 1874, 1875), переглянутому і перевіреному самим автором. Вісім томів, на кожному з яких стоїть штамп «Biblioteka Luliniecka», знаходилися раніше у книжковому зібранні родини Якубовських.

Ім’я Елізи Ожешко (Eliza Orzeszkowa,1841-1910) уособлює початок і розквіт реалізму в історії польської літератури. Саме «символом цілого періоду літератури, цілого періоду польської культури» назвав її літературознавець В. Фельдман. Багата і різноманітна літературна спадщина польської письменниці білоруського походження. Її перу належать велика кількість романів, повістей, оповідань, публіцистичних і літературно-критичних праць, численних листів тощо. Три прижиттєвих видання є у відділі РіЦ: «Patryotyzm i kosmopolityzm» («Патріотизм і космополітизм», Вільно, 1880), «List do kobiet niemieckich i O polce – francuzom» («Лист до німецьких жінок і Про польку – французам», Варшава, 1900), «Ad astra: dwugłos» («До зірок: дует», Варшава-Краків, 1904).

Струмінь національного романтизму внесла в польську літературу на рубежі століть поетеса Марія Конопницька (Maria Konopnicka, 1842-1910), віршам якої властивий глибокий драматизм, дивна емоційна насиченість, образна контрастність. Провідними темами її творчості був патріотизм, заклик до служіння народу, співчуття долі польських емігрантів. Саме в збірках «Poezye» (4-е вид, Варшава, 1896), «Poezye w nowym uklładzie: рiesni i piosenki» («Поезії в новій композиції: пісні і пісеньки», т.3, Варшава, 1903), які вийшли у видавництві Гебетнера і Вольфа, звучать патріотичні мотиви, тема туги за батьківщиною. Найбільший доробок поетеси – селянська епопея в октавах «Pan Balcer w Brazylii» («Пан Бальцер в Бразилії») (Варшава-Краків, вид-во Гебетнера і Вольфа, 1910), що оповідає про долі польських селян-емігрантів, надала емігрантським поневірянням символічного значення мученицького шляху свого народу.

Одним із найяскравіших польських літераторів залишається Генрик Сенкевич (Henryk Sienkiewicz, 1846-1916), глибоко самобутній письменник, творчість якого позначена яскравим національним колоритом. Ще за життя він став одним з найвідоміших і найпопулярніших письменників не лише на батьківщині, а й за кордоном.

Літературна спадщина польського письменника-реаліста велика і різноманітна. Читачам усього світу Г.Сенкевич став відомим завдяки своїм романам «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володієвський», «Хрестоносці». Найяскравішим твором є епопея «Quo vadis» («Камо грядеши», 1894-1896), за яку письменник у 1905 році був визнаний гідним Нобелівської премії.

124 примірники видань письменника польською мовою зберігаються у фонді відділу РіЦ, 87 з них – прижиттєві.

Значну частину їх складає видання «Pisma Henryka Sienkiewicza», яке виходило у Варшаві у 1899-1906 роках накладом редакції «Ілюстрованого тижневика» («Tygodnika Illustrowanego») – журналу, присвяченого історико-культурному та громадському життю не лише Польщі, а й інших країн. До речі, свого часу «Tygodnik» був найпопулярнішим ілюстрованим журналом у Польщі. У цьому виданні письменник ще при житті побачив друком кращі зі своїх романів та оповідань. Видання має видавничу зеленкувату палітурку та зменшений формат. Багатотомник творів Генрика Сенкевича представлений у фонді 81-м томом (98 примірників), при чому деякі з томів відсутні, а деякі зберігаються у двох примірниках. Книги походять з бібліотек Станіслава Стемповського, Казимира Топчевського, Александера Руссановського.

Неабиякий інтерес представляє перше видання роману «Quo vadis» (т.2, Варшава, вид-во Гебетнера і Вольфа, 1896). Крім цього, є ще два примірники прижиттєвого його видання. Це 2-й наклад книги, здійснений Гебетнером і Вольфом (Варшава) разом з краківським філіалом у 1910 році. Розкішне видання великого формату, у чудовій оправі, містить 20 геліогравюр, зроблених художником Петром Сташевичем у вигляді вкладних аркушів.

Відомий твір «Ogniem i mieczem» («Вогнем і мечем») представлений не тільки у згаданому багатотомному зібранні, є також у вигляді двох томів видавництва Станіслава Шульця з Варшави 1884 року друку. Інше видання побачило світ 1908 року за сприяння варшавських та краківських видавничих фірм Гебетнера. На книзі вказано, що видання ювілейне.

Психологічний роман Сенкевича «Bez dogmatu» («Без догми») в 3-х томах представлений двома прижиттєвими виданнями, на жаль, не повними, а саме: т. 2 (ч. 2, 4), виданий 1891 року накладом «Słowa» (варшавської газети, у якій пізніше працював сам автор) та першим томом нового видання, 1896 року, Гебетнера і Вольфа. Окремий, третій том повісті «Krzyżacy» («Хрестоносці») 4-томного видання тих же книгарів, є ще одним примірником творів Генрика Сенкевича, які складають чи не найбільшу колекцію серед прижиттєвих видань польських письменників.

«Реалістом найчистішої води» назвав Г. Сенкевич Болеслава Пруса (Bolesław Prus, справжнє ім'я – Олександр Гловацький, 1847-1912). Літературну діяльність Прус почав з гуморесок, статей та фейлетонів у варшавських журналах. Але згодом у його доробку з’явилися оповідання на серйозні теми, соціально-психологічні та історичні романи. Він одним з перших у своїх творах заговорив про польський пролетаріат, що тільки зароджувався. Мабуть одним з найвідоміших творів письменника є історичний роман «Faraon» («Фараон», 1894-1895), де проявилась висока ерудиція письменника і його інтерес до історії. Саме примірник цього роману серед шести прижиттєвих видань письменника зберігається у фонді відділу. Це 3-й том другого видання книги, що вийшла у 1901 році накладом варшавської та краківської видавничих фірм Гебетнера. Іншими прижиттєвими виданнями Пруса є «Emancypantki» («Емансипантки») 2-й (2-е вид., 1903) та 3-й (1894) томи, видані у різні роки, але в тому ж таки видавництві Гебетнера і Вольфа у Варшаві.

Віктор Гомулицький (Wiktor Gomulicki, 1848-1919) як поет і прозаїк дебютував у другій половині ХІХ ст. Крім чисельних віршованих перекладів О.Пушкіна, М. Некрасова, Я. Врхлицького та інших, йому належать ряд романів і новел, вісім поетичних збірок, декілька окремих поем і прозових творів. У фонді відділу зберігається історичний роман «Miecz i łokieć» («Меч і лікоть», т.1-2, Варшава-Краків, 1903). Обидва томи видавничої фірми Гебетнера і Вольфа знаходилися в книжковому зібранні А. Руссановського.

«Bluszcz. Historya malźeńska» («Плющ. Історія шлюбу», Варшава, 1895) – єдине з прижиттєвих видань польського публіциста і белетриста Мар'яна Гавалевича (1852-1910) у фондах відділу.

Польський романіст Владислав Станіслав Реймонт (Władysław Stanisław Reymont, 1867-1925) отримав Нобелівську премію з літератури у 1924 році за видатний національний епос – роман «Мужики». Через хворобу письменник не зміг приїхати в Стокгольм, тому церемонія вручення премії не відбулася. Після смерті письменника його популярність на заході впала, його твори відомі головним чином фахівцям. Тим не менш багато дослідників вважають, що в романі «селянський побут зображений неперевершено» і що творчість Реймонта «заслуговує уважного вивчення за межами Польщі». З романом «Мужики» тематично пов’язана його повість «Sprawiedliwie!» («Справедливо!»), що визнана видатною в селянському циклі автора. Один з примірників саме цього твору, яке вийшло у Варшаві 1899 року ще при житті письменника, зберігається у відділі РіЦ.

Трьома прижиттєвими виданнями представлена у фонді творчість польського та російського етнографа-сибірознавця, письменника, публіциста, учасника польського визвольного руху Вацлава Сєрошевського (Wacław Sieroszewski, 1858-1945), який у 1933-1939 роках очолював Польську Академію літератури. Дві з наявних книг побачили світ 1898 року у варшавському видавництві Гебетнера і Вольфа та краківському – Гебетнер і Спілка. Це повісті «Na kresach lasów» («На краю лісів») та «W motni» («У пастці»). Третім є примірник новел «Nowele» (Краків, 1914). Сєрошевський був одружений з якуткою та мав можливість вільного пересування Сибіром. Його сибірські повісті та оповідання користувалися успіхом у читачів. У далекосхідних оповіданнях письменника любовно зображувалися добропорядність, наївність, гостинність місцевих жителів.

Продовженням традицій критичного реалізму Б. Пруса, М. Ожеш-ко та М. Конопницької у польській літературі по праву вважаються прозові твори Стефана Жеромського (Stefan Żeromski, 1864-1925). Проте від творчості «позитивістів» проза Жеромського відрізняється ідейним змістом і літературними особливостями: скептичне ставлення до соціального прогресу відбивається в сюжетах, в яких герої зазнають краху при спробах реалізувати свої ідеали. Цікавим є те, що Жеромський працював помічником бібліотекаря у Польському музеї в Рапперсвіль (1892-1896), а потім бібліотекарем Бібліотеки Замойських у Варшаві (1897-1904). Національно-визвольній боротьбі польського народу в XIX ст. присвячений його роман «Sułkowski» («Сулковський», Краків, 1910). Ще два прижиттєві видання Жеромського різних років «Duma o hetmanie» («Дума про гетьмана», Варшава, вид-во Гебетнера і Вольфа, 1908) та «Nawracanie Judasza» («Навернення Іуди», Варшава-Краків, 1925). Останнє – третє видання з серії «Твори Стефана Жеромського». У 1924 році він висувався кандидатом на Нобелівську премію з літератури, яку, проте, отримав Владислав Реймонт.

Творчість польської журналістки, письменниці, перекладачки з англійської та французької Євгенії Жмієвської (Eugenia Żmijewska, 1865-1923) представлена у фонді відділу лише одним її прижиттєвим виданням – повістю «Młodzi» («Молоді», Варшава, 1912), до друку підготовленою варшавською та краківською видавничою фірмою Гебетнера. Вона була однією із засновників Товариства польських письменників та журналістів (Towarzystwо Literatów i Dziennikarzy Polskich).

Єжи Жулавського (Jerzy Żuławski, 1874-1915) презентують його прижиттєві видання у фонді відділу, хоча відомість він отримав завдяки своїй фантастичній «Місячній трилогії» («Miesięczny trylogia»). Одна зі збірок його поезій – 2-й том «Poezje» (1900); інша (під такою ж назвою) – 1-й том видання 1900 року побачили світ завдяки спільним зусиллям варшавсько-краківських фірм Гебетнера. Свого часу його дека-дентські твори були дуже популярними, в даний час вони практично забуті.

Виявлено також десять примірників прижиттєвих видань польського поета-символіста Казимєжа Тетмаєра (Kazimierz Tetmajer, 1865-1940). Чотири із них – різні видання 2, 3 та 4-го томів «Poezye» (варшавсько-краківські фірми Гебетнера, 1900-1906). Це, власне, перевидання тих збірників віршів, які були видані вперше у Кракові та Варшаві 1891, 1894 та 1898 років і зробили Тетмаєра популярним. За мотивами фольклору польських горців К. Тетмаєром був створений цикл оповідань «Na skalnem Podhalu» («На скелистому Підгаллі», 1903-1910), у якому відтворений підгальський говір. На сьогоднішній день цей цикл вважається найкращим твором поета. Саме прижиттєві видання цієї збірки, але видані у різний час і в різних видавництвах Варшави, Кракова та Львову зберігаються у бібліотеці.

Ще одне прижиттєве видання К. Тетмаєра – триптих «Opowieść z dawnych lat» («Оповідання з давніх часів») побачило світ 1912 року у польському місті Велички, відомому своїми соляними копальнями. У бібліотеці зберігається 1-ша частина цього видання, здійсненого накладом Яна Чернецького. Цікавим є те, що Я. Чернецький був родом зі Львова. Переїхавши до Польщі, він став відомим фотографом, книготорговцем та видавцем. Відомий він також своїми чудовими фотографіями соляних шахт м. Велички, які ввійшли до друкованих видань, художніх альбомів та використовуються в експозиціях музеїв. Багато з цих фотографій були ретушовані їх автором і після відповідної корекції видані як художні листівки.

Привертає увагу ошатне, фіолетового кольору трьохтомне видання роману «Huragan» («Ураган» т. 1-3, Львів, 1902) польського літератора Вацлава Гонсьоровського (Waclaw Gasiorowski, 1869-1939) – майстра реалістичної прози історіософського характеру, яка поповнила польську літературу новим змістом і глибокими актуальними ідеями. Це лише одне прижиттєве видання автора у фонді РіЦ.

«Nowele» («Оповідання», Варшава, 1898) – також єдине у нашому відділі прижиттєве видання польського прозаїка, драматурга, поета, публіциста часів «Молодої Польщі» Владислава Оркана (Władysław Orkan, 1875-1930). Десять творів, що увійшли в збірник, присвячені селянській тематиці. Книга видавничої фірми Гебетнера і Вольфа в червоній лідериновій оправі з ініціалами власника на корінці і власницькою печаткою вінницького адвоката Любоміра Длуголенцького на титульному аркуші.

Літературна спадщина талановитого письменника-сатирика і драматурга Адольфа Новачиньського (Adolf Nowaczynski, 1876-1944) на призвісько Neuwert складається з сатиричних афоризмів, драм і комедій, сатири у віршах, літературознавчих і театрознавчих статей тощо. Видання «Siedem dramatów jednoaktowych Adolfa Neuwerta-Nowaczynskiego» («Сім одноактових драм Адольфа-Нойверта Новачинського», Львів-Варшава, [1904]) цікаве тим, що містить фотографію автора. Золоте тиснення на корінці ініціалів J.O. свідчить про приналежність книги до бібліотеки вінницького адвоката Яна Олтаржевського, міського голови у 1917-1918 роках.

Серед польських письменників, які народилися у Львові і чиї прижиттєві видання зберігаються у фондах бібліотеки, є Леопольд Стафф (Leopold Staff, 1878-1957) – польський поет, драматург, перекладач. Він робив переклади з античних і сучасних іноземних мов. Відомі його переклади з латини на польську мову віршів Яна Кохановського, з французької – Зигмунта Красиньського. В його перекладах публікувалися твори Епікура, Демокрита, Геракліта, «Квіточки» св. Франциска Ассізького, праці Леонардо да Вінчі, вірші Мікеланджело тощо. Крім лірико-драматичних творів Л. Стафф створив низку казок, а також алегоричних трагедій на основі історичних подій середньовіччя та часів Римської імперії. Легенда про двох братів, будівників церкви Святої Марії у Кракові лягла в основу сюжету драми у трьох актах «Wawrzyny» («Лаври»). Примірник першого прижиттєвого львівсько-варшавського видання цього твору 1912 року – єдина книга, що представляє творчість Леопольда Стаффа у фонді відділу РіЦ.

Єдиним виданням Станіслава Бжозовського (Stanisław Brzozowski, 1878-1911) у фонді РіЦ є відомий роман «Plomienie» («Полум’я», т. 1-2, Львів, 1908). В нижній частині корінця книги витіснено ініціали власника «SD», на титульній сторінці стоїть його власницький автограф.

Під псевдонімом Андрія Струга (Andrzej Strug, 1878-1937) у 1912 році вийшов друком твір Тадеуша Галецького «Jutro...» («Завтра»), присвячений революційній боротьбі в Польщі. Автор ще юнаком приєднався до революційного руху. 1897 року був засланий в Архангельську губернію, згодом повернувся до Польщі. Герої письменника – головним чином інтелігенти, які постають перед читачем змученими, втомленими фізично та душевно. Примірник книги «Jutro... » з фонду відділу РіЦ – це друге видання твору, яке побачило світ у Нью-Йорку.

Ім'я Корнеля Макушинського (Kornel Makuszyński, 1884-1953), класика польської дитячої літератури, тісно пов'язане з Україною, адже майбутній польський письменник, поет, публіцист народився, навчався і працював на Львівщині, у Києві був завідувачем літературної частини Польського театру. У літературній діяльності найбільш значимі були твори для дітей та юнацтва, які мали успіх у читачів і принесли велику популярність письменнику. Серед них збірник оповідань «Bardzo dziwne bajki» («Дуже дивні казки», Київ-Варшава, 1917). Книга вийшла у відомому в Російській імперії видавництві Леона Ідзіковського, кольорову палітурку та ілюстрації до тексту виконав художник M. Вішніський. На титульній сторінці стоїть власницький підпис Ванди Дмоховської з дарчим надписом. «Zabawa w szczęście» («Гра в щастя», Львів-Варшава, 1912) – інше прижиттєве видання. Екземпляр у синій коленкоровій обкладинці, золотим тиснення назви на кришці та корінці. Оформив книгу художник Станіслав Дебіцький, фінансував її видання варшавський книгар Герман Альтенберг.

Свою творчість дітям присвятила і Зузанна Моравська (Zuzanna Morawska, 1840-1922) – авторка казок для дітей та історичних романів для молоді, два видання з яких є у фонді РіЦ. Перше – «Wyspa wróżki Marty» («Острів ворожки Марти», Варшава, 1896). Книга у типографській лідериновій оправі червоно-чорного кольору з рослинним орнаментом, верхня кришка палітурки містить прізвище автора, назву серії, виконану золотим тисненням, а також відомості про видавництво Гебетнера і Вольфа. Ілюстрації до тексту підготовлені художником Юліаном Машинським. Друге – «Szerszeniowie» («Шершені», Варшава, 1902), на авантитулі якого стоїть підпис невідомої особи.

Досліджена колекція прижиттєвих видань подає інформацію про бібліофільські та літературні смаки наших земляків ХІХ – початку ХХ ст., є наочною перевіркою їхньої книжкової культури та обізнаності з тодішнім літературним процесом. Вона має чимале історико-книгознавче та історико-літературне значення для характеристики регіональної культури Поділля.

Бібліотеки і бібліофіли

Періодичні видання другої половини ХІХ – початку ХХ ст. з бібліотеки Немирівської чоловічої гімназії

І.М. Валігура

У фонді рідкісних і цінних видань (далі – РіЦ) Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва зберігаються фрагменти бібліотек дореволюційних навчальних закладів Східного Поділля. Серед них вагому частку складають періодичні видання, що входили до складу бібліотеки Немирівської чоловічої гімназії.

Історія гімназії, яка була заснована політичним діячем, колекціонером та меценатом Вінценти Потоцьким (1746-1825), розпочалася у 1785 році. За зразок він узяв варшавський Корпус кадетів (Рицарську школу) і створив на свої кошти приватний навчальний заклад для нащадків з бідних шляхетних родин. Для фінансової підтримки Потоцький записав закладу фундуш, який приносив щорічний прибуток (1558 руб.) і подарував бібліотеку [1]. Після пожеж 1803 і 1811 років Софія Потоцька (1760-1822), яка на той час володіла Немировом, відновила заклад і відкрила у 1815 році чотирикласне Гайсинсько-Брацлавське повітове училище [2]. Внаслідок польського Листопадового повстання 1831 року училище було закрите. У 1822 році спадокоємцем Немирова стає граф Болєслав Потоцький (1805-1893). Він разом з впливовими міщанами поновлює роботу навчального закладу у 1834 році. Спочатку це було трикласне училище. Згодом для училища на кошти графа було побудовано великий кам'яний будинок у стилі пізнього класицизму. У 1838 році Б. Потоцький домігся, щоб училище отримало офіційну назву – Немирівська гімназія [3]. В другій половині ХІХ ст. вона стає однією з найбільших у Російській імперії і налічує до 700 учнів. Невеличке подільське містечко стає просвітницьким центром усього південно-західного регіону, його називають «Подільськими Афінами». У 1920 році з радянською реорганізацією системи освіти Немирівська гімназія була ліквідована, а її бібліотека згодом перевезена до Вінниці у філію Всенародної бібліотеки ВУАН (Київ), яку 1930 року приєднують до тодішньої округової бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва.

Відділ РіЦ зберігає 86 назв журналів, які бібліотека гімназії отримувала за час свого існування. Їхні хронологічні межі – 1821-1917 роки. За тематикою їх можна класифікувати як офіційні, педагогічні, історичні, природничі, технічні, філологічні, релігійні, літературно-історичні та літературно-політичні журнали.

У 1888 році до 50-річчя гімназії викладачем С.Г. Стрибульським було видано «Историческую записку о Немировской гимназіи», де вказувалося, що первинний фонд бібліотеки складався з 410 книг [4]. Через п'ятдесят років показники були значно кращими. Згідно з «Отчетом о состояніи Немировской гимназіи за 1888-89 учебный годъ» та «Отчетом о состояніи Немировской гимназіи за 1890-91 учебный годъ» заклад мав 2 бібліотеки. Фундаментальною бібліотекою користувалися викладачі, для гімназистів існувала окрема учнівська книгозбірня. Фундаментальна бібліотека мала забезпечувати вчителів науковими виданнями, необхідними для їхньої викладацької діяльності. Її фонд на 1 січня 1888 року складав 3651 назву в 8135 томах, впродовж року було придбано літератури на суму 456 руб. 63 коп., тому на 1 січня 1889 року книгозбірня вже мала 4696 назв у 10117 томах. У звітах повідомлялося також, що фундаментальна бібліотека «вирізняється багатством та розмаїттям творів зі всіх галузей знань; найкраще ж представлено її історичний відділ». Учнівська бібліотека отримувала виключно ті книги та журнали, які були затверджені Міністерством освіти [5]. Станом на 1 січня 1891 року загалом їх було 825 назв у 1432 томах. Окремих посад бібліотекарів у штатному розписі гімназії не передбачалося. Обов'язки бібліотекаря обох бібліотек у1888-89 навчальному році виконував, наприклад, викладач історії та географії Микола Леонтійович Лятошинський, а у 1890-91 навчальному році фундаментальною бібліотекою опікувався викладач латинської, грецької та російської мов Кирило Олександрович Бачинський, а учнівською – Іван Леонтійович Панаженко [6].

Переглядаючи фонд журнальної періодики de visu, можна припустити, що саме у ці роки упорядковувалися бібліотечні фонди гімназійної бібліотеки. Переважна більшість журналів Немирівської гімназії оправлена у напівшкіряну палітурку. На шкіряному корінці рудого кольору зверху міститься тиснення з назвою примірника, в середній частині – рік друку, порядковий номер тому, внизу – «Ф.Б.Н.Г.», на титульній сторінці кожного примірника штамп «Фундаментальная Библіотека Немировской Гимназіи». На форзаці у лівому верхньому кутку є топографічні ярлики з бібліотечними шифрами. На титулі журналів учнівської бібліотеки вміщено штамп «Ученическая Библіотека Немировской Гимназіи». Видання друковані у1891-1917 роках вже оправлено у лідерінові палітурки світло-сірого кольору.

Періодичні видання з бібліотечних фондів Немирівської гімназії за читацьким призначенням умовно можна розділити на такі групи: офіційні, наукові та науково-популярні (галузеві), літературні універсального (змішаного) змісту та дитячі. З офіційних часописів маємо «Журналъ Министерства Народнаго Просвещенія» (Санкт-Петербург, 1834-1917)* та «Циркуляръ по управленію Кіевскимъ учебнымъ округомъ» (Київ, 1862-1910). Перше видання до 1821 року мало назву «Журналъ Департамента Народнаго Просвещенія» (Санкт-Петербург, 1821-1822). Крім офіційного розділу, де вміщувалися імператорські укази, міністерські розпорядження, накази, існували ще розділи з питань історії та літератури. У 1860-65 роках журнал мав виключно педагогічний напрямок, пізніше педагогіка стала окремим розділом, а з 1872 року додався розділ з класичної філології.

Одним із найпотужніших і показових офіційних часописів був «Циркуляръ по управленію Кіевскимъ учебнымъ округомъ». Його номери складалися здебільшого з трьох частин: розпоряджень уряду і керівництва (нагороди, надання чинів, призначення, переміщення і звільнення чиновників, видача свідоцтв, відкриття та закриття навчальних закладів); статті педагогічного змісту; оголошення. У виданні публікувалося чимало додатків – офіційні матеріали по навчальному округу, методики викладання окремих предметів та ін.

У фундаментальній бібліотеці були широко представлені педагогічні журнали, що сприяли фаховому забезпеченню викладачів. Часописи знайомили з досвідом зарубіжної та вітчизняної школи, наголошували на необхідності реформування освіти, гостро критикували урядову систему освіти та виховання, висували прогресивні вимоги до якості навчання. Журнальні статті були найбільш оперативним, порівняно широко розповсюджуваним і чи не єдиним на той час джерелом інформації. Майже усі примірники педагогічної та фахової періодики вийшли друком у відомих наукових центрів Російської імперії – Москви, Санкт-Петербургу, Києва.

У фондах РіЦ представлено наступні педагогічні журнали бібліотеки Немирівської гімназії: «Вопросы философіи и психологіи» (Москва, 1896-1900), «Воспитаніе и обученіе» (Санкт-Петербург, 1910), «Гимназія» (Равель, 1888-1899), «Журналъ для воспитанія» (Санкт-Петербург, 1858-1863), «Народная школа» (Санкт-Петербург, 1886), «Образованіе» (Санкт-Петербург, 1898-1909), «Педагогическая хроника» (Санкт-Петербург, 1873-1882), «Педагогическій вестникъ» (Єлісаветград, 1882), «Педагогическій музей» (Санкт-Петербург, 1879), «Педагогическій сборникъ» (Санкт-Петербург, 1891-1892, 1896, 1903), «Русскій начальный учитель» (Санкт-Петербург, 1881), «Русскій педагогическій вестникъ» (Санкт-Петербург, 1851, 1861), «Семья и школа» (Санкт-Петербург, 1873-1885), «Учитель» (Санкт-Петербург, 1861, 1866). На сторінках цих часописів друкувалися відомі російські педагоги та вчені: В. Водовозов, С. Булгаков, П. Каптерєв, М. Пирогов, П. Струве, К. Ушинський та ін.

Поряд з професійною періодикою бібліотека Немирівської гімназії отримувала у різні часи чималу кількість наукових та науково-популярних журналів з різних галузей знань. Це сприяло підвищенню кваліфікації викладачів.

Немирівська гімназія давала освіту гуманітарного спрямування, відповідно репертуар періодичних видань мав представляти весь спектр легальних ідеологічних поглядів, що існували у тогочасному суспільстві.

Викладачі словесності та літератури мали змогу ознайомитись з каталогами нових книг, історико-літературними, філологічними, бібліографічними матеріалами та рецензіями у часописах: «Библіографъ» (Санкт-Петербург, 1887, 1892), «Гермесъ» (Санкт-Петербург, 1909-1914), «Критическое обозреніе» (Москва, 1880), «Русскій филологическій вестникъ» (Варшава, 1880-1917), «Филологическія записки» (Воронеж, 1864-1917), «Филологическое обозреніе» (Москва, 1893-1902).

У середині ХІХ ст. помітно зросла кількість журналів, які висвітлювали історичну тематику. Перший український науково-історичний журнал «Киевская старина» (Київ, 1882-1906) об'єднав навколо себе цвіт національної інтелігенції, заклав підвалини наукового опрацювання багатьох проблем українознавства. Ініціаторам його заснування та редакторам О. Лашкевичу, Ф. Лебединцеву, Є. Кивлицькому, В.Науменку довелося працювати в дуже складних умовах русифікаційного тиску царського уряду, доводячи право українського народу на вільний національно-культурний розвиток. На сторінках часопису репрезентовані праці широкого кола українських істориків, письменників, етнографів, літературознавців В. Антоновича, Д. Багалія, М. Костомарова, П. Житецького, О. Левицького, М. Сумцова, О. Шрамченка та ін. Протягом 25-річної діяльності «Киевская старина” стала своєрідним центром популяризації творів багатьох українських письменників – В. Винниченка, М. Коцюбинського, П. Мирного, Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка та ін. Згодом В. Науменко домігся, щоб художні твори друкувалися мовою оригіналів. Впродовж 1883-90 років членом редколегії та автором у часописі був викладач Немирівської гімназії М.К. Чалий. Дебютував він 1883 року з публікацією «Две ревизіи (Немировская гимназія въ конце 40-хъ годовъ)» [7].

Серед російських історичних журналів комплектатори фундаментальної бібліотеки надавали перевагу «Древней и новой Россіи» (Санкт-Петербург, 1875-1880), де публікувалися переважно документальні, археологічні, етнографічні матеріали та мемуари. Значна увага приділялася історії культури та побуту. Розділ критики і бібліографії вміщував повідомлення про російські та іноземні книги з російської історії. Подібні матеріали друкувалися у наступних часописах: «Временникъ» (Москва, 1850), «Всемирный вестникъ» (Санкт-Петербург, 1903-1907), «Годъ» (Санкт-Петербург, 1872-1873), «Журналъ для чтенія воспитанникамъ военно-учебныхъ заведеній» (Санкт-Петербург, 1850-1853), «Записки Императорскаго Археологическаго общества» (Санкт-Петербург, 1852-1856), «Историческая летопись» (Санкт-Петербург, 1914), «Историческій вестникъ» (Санкт-Петербург, 1880-1917), «Русская старина» (Санкт-Петербург, 1872, 1880, 1890-1891), «Русскій архивъ» (Москва, 1871-1872, 1874, 1879), «Сынъ Отечества» (Санкт-Петербург, 1841).

Популярний часопис «Русская Старина» був заснований 1870 року відомим істориком, публіцистом М. Семеновським. На його сторінках друкувалися маловідомі, раніш неопубліковані, або ті, що колись не пройшли цензуру, матеріали. Редактор прагнув до точного і повного відтворення текстів історичних документів. У різні часи були надруковані щоденник В. Кюхельбекера, записки М. Бестужєва, М. Грановського, М. Пирогова та ін.

Російський історик, бібліограф і бібліотекар П. Бартенєв у 1863 році почав видавати «Русскій архивъ». За 54-річний період існування в журналі було опубліковано масу відомчих документів, спогадів, листів, що відображали історію, політичне та культурне життя російського дворянства XVIII-XIX ст. Матеріали інколи були ілюстровані портретами видатних діячів. У часописі друкувалися відомі історики Г. Аммон, Я. Гротт, Д. Іловайський та ін.

Фундаментальна бібліотека володіла повним комплектом «Исторического вестника», заснованого О. Суворіним і С. Шубинським. Редактори історико-літературного часопису намагалися у загальнодоступній і цікавій формі знайомити широке коло читачів із станом тодішньої історичної, етнографічної та археологічної науки. Розділ історичної белетристики друкував твори Г. Данилевського, М. Лескова, Д. Мордовцева та зарубіжних авторів, що теж сприяло популярності журналу.

Гуманітарну сферу представляли також релігійні та мистецтвознавчі журнали: «Искусство» (Санкт-Петербург, 1860), «Православное обозреніе» (Москва, 1861, 1863), «Христіанское чтеніе» (Санкт-Петербург, 1892-1917).

У другій половині ХІХ ст. особливої популярності серед російської інтелігенції набули так звані «товсті» літературно-політичні, літературно-наукові або журнали змішаного типу. Всі видання проходили жорстку цензуру. Найдавніший журнал, який дійшов до нас з Немирівської бібліотеки – «Отечественныя записки» (Санкт-Петербург, 1828, 1839-1883). У різні часи його редакторами були А. Краєвський, М. Некрасов, М. Польовий, П. Свіньїн. Друкувалися твори Є. Гребінки, Д. Григоровича, В. Даля, Г. Квітки-Основ'яненка, Ю. Лермонтова, В. Одоєвського, І. Тургенєва та багато ін. Іноземна белетристика була представлена творами Г. Гейне, О. Дюма, Е. Золя, Ф. Купера. З літературною критикою та рецензіями друкувалися В. Боткін, М. Катков, М. Некрасов. Протягом 1880-1882 років відомий російський економіст М.І. Зібер публікував «Экономическія эскизы», форма друку яких породила назву «колонка», яка використовується до нашого часу [8].

Літературно-науковий часопис «Московскій телеграф» (Москва, 1833), заснований М. Полевим, був цікавий тим, що знайомив російську публіку зі всіма галузями науки і мистецтва не тільки в Росії, а й за кордоном. «Библіотека для чтенія» (Санкт-Петербург, 1837-1885) – перший російський багатотиражний журнал, який вміщував російську та зарубіжну белетристику, наукові та критичні розділи, а також розміщував ілюстровані повідомлення про новинки паризької моди [9].

Інтереси ліберальної інтелігенції представляв журнал М. Стасюлевича «Вестникъ Европы» (Санкт-Петербург, 1866-1917). На сторінках журналу публікувалися такі вчені, як І. Мечніков, І. Сеченов, К. Тімірязєв та ін. Часопис «Народное чтеніе» (Санкт-Петербург, 1859-1861) друкував твори Марка Вовчка, Л. Мея, С. Максимова, які гарно сприймало освічене селянство та міщанство. Окремий літературний додаток випускала газета «Гражданинъ» (Санкт-Петербург, 1885-1888). У різні часи в ньому друкувалися Ф. Достоєвський (був редактором у1873-1874 рр.), Я. Полонський, Ф. Тютчев та ін. Хоча редакція журналу «Маякъ» (Санкт-Петербург, 1840-1845) була відома негативним ставленням до всього іноземного, вважала поезію О. Пушкіна та Ю. Лермонтова гріховною, але надрукувала оповідання М. Гоголя «Рим» та поему Т. Шевченка «Бесталанный».

Засновником літературно-наукового видання «Московитянинъ» (Москва, 1841-1844, 1854) був відомий колекціонер, журналіст, історик, письменник М. Погодін. Вперше у цьому виданні були опубліковані драми М. Островського, романи П. Мельникова-Печерського, О. Писемського та ін. Своє коло читачів мав журнал «Русская бесіда» (Москва, 1856-1859), який був заснований громадським діячем (брав участь в підготовці реформ 1861 р.), публіцистом, слов'янофілом О. Кошелевим. У різних розділах видання друкувалися проза, матеріали з історії, економіки, статистики, філософії та ін. На сторінках журналу вийшли неопубліковані вірші Є. Баратинського, В. Жуковського, М. Язикова. Серед авторів були С. Аксаков, Марко Вовчок, П. Куліш, І. Нікітін, О. Толстой, Т. Шевченко.

Часопис «Русскій вестникъ» (Санкт-Петербург, 1841; Москва, 1857-1887; Санкт-Петербург, 1887-1902) спочатку виходив під редакцією М. Греча та М. Полевого, а з 1856 року був заснований під такою ж назвою основоположником російської політичної журналістики М. Катковим і друкувався у Москві. По його смерті, журнал орендували у спадкоємців спочатку публіцист, поет, перекладач Ф. Берг (1887-1895), після нього (до закриття у1906 році) редактором був історик, філолог, мистецтвознавець В. Грінгмут. Орендарі друкували часопис у Санкт-Петербурзі. За часів М. Каткова журнал був одним із кращих серед літературних і суспільно-політичних видань другої половини ХІХ ст. На його сторінках друкувалися І. Гончаров, М. Лесков, М. Салтиков-Щедрін, Л. Толстой, І. Тургенєв, майже всі твори Ф. Достоєвського, праці відомих істориків та філологів Ф. Буслаєва, Я. Грота, С. Соловйова та ін. [10].

Тривалий час фундаментальна бібліотека отримувала літера-турний та суспільно-політичний журнал «Современникъ» (Санкт-Петер-бург, 1840-1862), заснований О. Пушкіним у 1836 році. До 1846 року часопис виходив за редакцією П. Плетньова, а у вересні того ж року був куплений М. Некрасовим та І. Панаєвим. Як ідейного керівника вони залучили до праці В. Белінського, статті якого спрямовували програму видання: критика сучасної дійсності, пропаганда революційно-демократичних ідей, боротьба за реалістичне мистецво. До редколегії входили також М. Антонович, О. Герцен, М. Добролюбов, О. Огарьов, О. Пипін, Л. Толстой, О. Толстой, І. Тургенєв, М. Чернишевський та ін. На сторінках часопису друкували російську та зарубіжну прозу, поезію, літературну критику, наукові матеріали з історії, етнографії [11].

Серед літературно-політичних і літературно-наукових журналів була чимала конкуренція, тому деякі із них існували недовго. У бібліотеці Немирівської гімназії такими виданнями є «Время» (Санкт-Петербург, 1862-1863), «Разсветъ» (Санкт-Петербург, 1859-1861), «Русское обозреніе» (Москва, 1892-1898), «Светочъ» (Санкт-Петербург, 1860-1861), «Финскій вестникъ» (Санкт-Петербург, 1846) та журнал, який видавали брати Достоєвські, «Эпоха» (Санкт-Петербург, 1864).

Бібліотека Немирівської гімназії отримувала також чималу кількість природничих, технічних, економічних та сільськогосподарських періодичних видань. Серед них «Астрономическое обозреніе» (Миколаїв, 1907-1909), «Вестникъ Императорскаго русскаго географическаго общества» (Санкт-Петербург, 1858), «Вестникъ промышленности» (Москва, 1858), «Вокругъ света» (Санкт-Петербург, 1862-1863), «Всемирный путешественникъ» (Санкт-Петербург, 1872-1899), «Всемирный трудъ» (Санкт-Петербург, 1867), «Журналъ общеполезныхъ сведеній» (Санкт-Петербург, 1849-1852), «Журналъ элементарной математики» (Київ, 1885-1886), «Записки Императорскаго русскаго географическаго общества» (Санкт-Петербург, 1862), «Землевладеніе и земледеліе въ Россіи и другихъ европейскіхъ государствахъ» (Санкт-Петербург, 1876), «Известія Императорскаго русскаго географическаго общества» (Санкт-Петербург, 1881-1901), «Метеорологическій вестникъ» (Санкт-Петербург, 1891-1914), «Природа» (Москва, 1873-1874, 1876), «Природа и землеведеніе» (Санкт-Петербург, 1862-1863), «Природа и люди» (Санкт-Петербург, 1878-1880), «Природа и охота» (Москва, 1879-1883), «Сельское благоустройство» (Москва, 1858), «Труды Императорскаго вольнаго экономическаго общества» (Санкт-Петербург, 1850-1915), «Электричество» (Санкт-Петербург, 1886).

Тривалий час фундаментальна бібліотека отримувала академічні видання: «Записки Императорской Академіи наукъ» (Санкт-Петербург, 1862-1891) та «Университетскія Известія» (Київ, 1861-1892). Російське видання містило річні звіти відділень Академії, уривки з протоколів, засідань, відомості про особовий склад закладу, повідомлення про присудження премій тощо. Друкувалися наукові статті видатних вчених Академії з усіх галузей знань (математика, фізика, хімія, біологія, астрономія, історія, філологія та ін.). «Университетскіе Известія» – часопис Київського університету Св. Володимира, почав виходити у 1861 р. Спочатку відповідальним за випуск був ректор, пізніше було введено посаду редактора. У різні роки журнал очолювали В. Іконніков, В. Незабітовський, С. Ходецький. В офіційній частині видання друкувалися протоколи, звіти та ін. Неофіційна частина містила наукові статті викладачів та студентів з історії, медицини, права, філології. Існували також окремі розділи критики і бібліографії, наукова хроніка, таблиці метеорологічних спостережень.

З учнівської бібліотеки гімназії походять чотири назви періодичних видань: «Подснежникъ» (Санкт-Петербург, 1859, 1861), «Родникъ» (1886-1917), «Семейные вечера» (1876-1896), «Художественныя новости» (Санкт-Петербург, 1889).

Популярний серед дітей та юнацтва ілюстрований журнал В. Майкова «Подснежникъ» друкував письменників реалістичного направлення – М. Некрасова, В. Одоєвського, Д. Писарєва та ін., не забуваючи про найкращі зразки світової літератури – твори Г. Андерсена, Е. Гофмана, братів Грімм, В. Шекспіра та ін. Цікавими для дітей були науково-популярні статті з історії, географії. В. Майков разом із М. Ростовською був засновником дитячого часопису «Семейные вечера», який 1870 року перейшов до С. Кашпіревої. У журналі друкувалися дитяча поезія та проза, біографії видатних людей, розповіді про побут і традиції різних народів, фольклор, подорожі, повідомлення про цікаві відкриття, винаходи, спостереження. Вченим комітетом Міністерства народної освіти видання було рекомендоване для учнівських бібліотек усіх навчальних закладів [12].

Журнал «Родникъ» належав до числа кращих ілюстрованих дитячих періодичних видань кінця ХІХ – початку ХХ ст. (ред. М. Моєв, Є.Сисоєв). Видавнича програма часопису була направлена на виховання у читачів активного ставлення до життя, пояснювала дітям політичний та соціальний устрій суспільства, об'єктивно розповідала про навколишній світ, явища природи, наукові відкриття. На відміну від інших дитячих журналів, цей часопис мав розділ з іграми, задачами та загадками. Тут працювали відома дитяча письменниця К.А. Краснова (друкувала свої твори та переклади світової літератури, які були адаптовані нею для дитячого читання), М. Вагнер, В. Гаршин, Я. Полонський, М. Цебрікова та ін. [13].

На жаль, до нашого часу не збереглися каталоги бібліотеки Немирівської гімназії і нам складно оцінити збереженість фонду періодичних видань. Проте, дослідження того масиву журналів, що знаходиться у фондах РіЦ, дає підставу стверджувати – протягом усього часу існування Немирівської бібліотеки фонд періодики постійно поповнювався, його систематично упорядковували, дбайливо зберігали, що сприяло навчально-виховному процесу та підвищенню загальної освіченості педагогів та гімназистів.

Примітки

*в дужках вказано місце друку та за який період журнал є в наявності у фонді РіЦ

1. Колесник, В. Відомі поляки в історії Вінниччини: біогр. слов. / В.Колесник. – Вінниця, 2007. – С. 528-531.

2. Там само. – С. 513.

3. Там само. – С. 525.

4. Барнасюк, О.С. Історія Немирівської гімназії (кінець XVIII – початок ХХ ст.) / О.С. Барнасюк, І.М. Романюк // Вінниччинна. Минуле та сьогодення: краєзн. дослідж. – Вінниця, 2005. – С. 79-84.

5. Отчетъ о состояніи Немировской гимназіи за 1888-89 учебный годъ. – Немировъ, 1889. – С. 9-28.

6. Отчетъ о состоянніи Немировской гимназіи за 1890-91 учебный годъ. – Немировъ, 1892. – С. 5-26.

7. Палієнко, М.Г. «Киевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / М.Г. Палієнко. – К., 2005. – С. 347.

8. Энциклопедическій словарь / под ред. И.Е. Андреевскаго. – СПб.: Изд. Ф.А. Брокгаузъ (Лейпцигъ) и И.А. Ефронъ С.-Петербургъ), 1892-1907.

Т. 22: Опека - Оутсайдеръ. – С. 414-416.

9. Там само. Т. 12: Жилы - Землепахъ. – С. 66-73.

10. Там само. Т. 27: Розавенъ - Репа. – С. 324-326.

11. Там само. Т. 30: Слюзъ - Софія Палеологъ. – С. 678-679.

12. Там само. Т. 29: Сахаръ - Семь мудрецовъ. – С. 429-430.

13. Там само. Т. 26: Резонансъ и резонаторы - Роза ди-Тиволи. – С. 917.

Польське бібліофільство на Поділлі

другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Т.Р. Соломонова

Колекціонування як особливий вид соціальної діяльності відомий з давніх часів. У ХІХ ст., коли чи не вперше в європейській історії індивід став перед вибором: для ідентифікації себе з певними культурними та соціальним групами треба зробити вибір, тобто самому обрати коло цінностей, співзвучне власній індивідуальності, колекціонування почало набувати масового характеру. Це також зумовлювалося трансформаціями, що відбувалися в соціально-економічному, правовому, політичному та культурному житті Європи, зокрема зростанням економічно забезпечених прошарків населення. Якщо раніше колекціонування мало елітарний характер, було доступним для закритих соціальних груп з високим становим та (або) економічним положенням, зібрання складалися з предметів високої ринкової вартості, то тепер воно значно демократизувалося. Розширилося коло колекціонерів (в першу чергу за рахунок інтелігенції), чи не головною ознакою яких став рівень освіти. Формувалася інфраструктура ринку колекціонування, що включає аукціони, салони, антикварні та букіністичні магазини, а також спеціалізовані видання. Підхід до збирання і вивчення предметів став більш систематичним, предметно та науково обґрунтованим, спрямованим на збирання національних пам’яток.

Книга як джерело інформації, як особливий матеріальний об'єкт здавна була об'єктом подібного інтересу. За встановленою традицією найвищою формою прихильності до книги, яскравим проявом пієтету до неї розглядалося бібліофільство.

У сучасному розумінні цього поняття бібліофільство на Поділлі почало поширюватися у XVIII ст. Трансформації та зміни в соціально-духовному житті епохи Просвітництва зумовили формування та оцінку національного істеблішмента за рівнем освіченості, начитаності, наявності особистої бібліотеки. Модернізаційні процеси ХІХ ст. змінили ставлення до книги. Кількісне зростання представників інтелігенції та їхньої фінансової забезпеченості дозволило бібліофільству зайняти поважне місце у структурі книжкової культури, набути рис самостійного явища, яке характеризувало рівень ставлення до книги в регіоні, індивідуальність власника колекції.

Специфічною рисою бібліофільства на Поділлі можна визначити його етнічне забарвлення. Найяскравіше виявило себе польське бібліофільство. У ностальгії за власною державністю збирання та зберігання полоніки набувало особливого значення, адже підтримувало відчуття групової приналежності. Важливим це було також для віддаленого від столичного життя, певною мірою ізольованого у маєтках і цукроварнях населення, для якого ідея славного минулого власного народу, за відсутності державної підтримки, стає особистою справою кожного. У цьому контексті особливого значення набуває зберігання та збирання архівів, не тільки сімейних, а взагалі місцевих, що стає відмінною рисою бібліофільської практики поляків Поділля. Все це підштовхує їх до дослідницької та просвітницької діяльності.

Ще у першій половині ХІХ ст., коли польське культурне життя було зосереджено виключно у маєтках, бібліотечні зібрання набували особливого значення в інтелектуальному і культурному житті подолян. Наприклад, у родинному маєтку Стеблів Германа Головінського (1785-1855) тривалий час збирався осередок місцевих інтелектуалів, який неодноразово відвідував Адам Міцкевич (1798-1855) [1]. Власник маєтку збирав книги, рукописи, автографи. Особливий інтерес проявляв до продукції місцевих друкарень, зокрема яришівської Валеріана Дзєдушицького (1754-1832) та міньковецької Іґнаци Мархоцького (1755-1827). Багаторічні контакти він підтримував з відомим польським бібліофілом Костянтином Свідзінським (1793-1855), з яким обмінювався дублетами. 1844 року він передав свою бібліотеку зятеві Константи Подвисоцькому (1810-1868), який оселився у Рихтах (Рихти-Гумецькі) Кам’янецького повіту (нині Кам’янець-Подільського р-ну) 1845 року [2].

Літературний критик, письменник, історик, колекціонер і бібліофіл Константи Подвисоцький походив зi шляхетського роду герба Остоя (Ostoja), розселеного в Малопольщі та Червоній Русі. Навчався у Вінницькій гімназії, де, зокрема, дружив з відомими в майбутньому колегами по літературному цеху Алєксандер Ґрозою (1807-1875) та Міхалом Єзєрським (1811-1891) [3]. У Рихтах він створив літературний осередок, якій відвідували такі відомі польські творці, як Юзеф Іґнаци Крашевський (1812-1887), Міхал Ґрабовський (1805-1863), Пляцид Янковський (1810-1872), Діонізія Понятовська (1816-1868), Алєксандер Даровський (1815-1874), Влодзімеж Плятер (1831-1906), Міхал Єзєрський, Ян Креховецький (?-1885) [4]. Він був автором белетристичних творів, літературних рецензій, подібних до фейлетонів, збирав історичні матеріали пов’язані передусім з епохою короля Станіслава Лєщинського. Переклав і видав зі своїми примітками мемуари генерала Льва Енгельгарда [5], батька своєї сусідки графині Катерини Літти з с. Чорнокозинці Кам’янецького повіту (тепер Кам’янець-Подільського р-ну), – «Pamiętniki jenerala» (Познань, 1873) і щоденник російського генерала Павла Кречетникова (1729-1793) «Radom i Bar 1767–1768» (Познань, 1874) [6]. Для свого друга А. Даровського зібрав багато польських прислів’їв. Не стояв він і осторонь громадського життя. Користувався пошаною у своїх сусідів-поміщиків, котрі довірили йому виконувати обов’язки почесного попечителя Кам’янецької гімназії (1848–1853). А 1861 року, коли народилася ідея створити на Поділлі поміщицьке сільськогосподарське товариство, Подвисоцький увійшов до комісії, яка редагувала його статут [7].

Константи Подвисоцький був відомим колекціонером. Він збирав живопис, графіку, саксонську та японську порцеляну, різні види зброї, східні килими, старі годинники. За допомогою А. Даровського набув багато історичних документів (переважно з XVII i XVIII ст.), у т. ч. і до історії кам’янецького театру, а також архіви (у комплекті або фрагментарно) І. Мархоцького, Свєйковських, Лєдуховських, Потоцьких з Тульчина, Аксамітовських, Пулаських, Віттів, Шидловських, Шолайських, Хербуртів, Тарлов, Острозьких, Замойських і Вішнєвєцьких. Близько 1865 року отримав збірку Іґнаци Садовського, що містила історичні документи, списки гродських актів, протоколи Тарговицької конфедерації, чисельні рукописи. Активно обмінювався автографами з польським істориком К.Шайнохою [8].

У 1866 році його книгозбірня, за відомостями Юхима Сіцінського [9], налічувала 6 тис. томів, оправлених і відзначених особистим екслібрисом власника (хоча Й. Роллє, подає інформацію про майже 12 тис. томів, а А.Побуг-Ґурський – про 4 тис. [10]). Подвисоцький скомплектував польські хроніки, раковські та мінські друки, багато видань станіславського періоду. З його збірки походить єдиний відомий сьогодні примірник видання Єжі В’янжевича «Sposob wychowania y edukowania robaczkow jedwabnych» (Тульчин, 1795), що знаходиться у Ягеллонській бібліотеці (Краків). У фонді відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва зберігається книга «Konstytucye seymu extraordynaryinego w Warszawie roku MDCCLXVII» (Варшава, 1768), що походить з його колекції. Найціннішою ж у його зібраннях була колекція рукописів, яка містила кореспонденцію, рукописи, спогади (частково видані), літературні твори й наукові праці, книги універсалів, декрети й інші документи, польські автографи (понад 500). Постійне погіршення фінансового становища, яке не спинив продаж родинних коштовностей, змусило колекціонера під кінець життя шукати покупців на свої зібрання [11].

Після смерті Подвисоцького його друг В. Ґурський, теж відомий подільський колекціонер й історик-аматор, опрацював каталог усіх його зібрань, що згодом були розпродані вдовою [12]. Так, серед набувачів бібліотеки були М. Ґрейм, Й. Роллє і Шидловські (від останніх зібрання потрапило близько 1900 р. до Куліковських з с. Гулівці Вінницького повіту (тепер Калинівського р-ну)). Рукописи, документи у 155 папках і кодексах, а також гравюри (близько 2 тис.) придбав граф Я. Дзялинський для Курніцької бібліотеки, понад 500 польських автографів – В. Ґурський, цінні друки та архів Свєйковських – львівський антиквар Х. Іґель, частину мистецьких зібрань – Залєські із с. Сказинці Проскурівського повіту (тепер Ясенівка Ярмолинецького р-ну) [13].

Книжкове зібрання Владислава Ґурського (Побуг-Ґурського) (1822-1902), власника маєтків у селах Котюжани (тепер Мурованокуриловецького р-ну) і Сліди (тепер Могилів-Подільського р-ну) Могилівського повіту формувалося впродовж всього його життя. 1845 року, закінчивши юридичний факультет Харківського університету, В. Ґурський осів у родинному маєтку Сліди. У 1887 році він перебрався в Котюжани. Бібліотека (понад 3 тис. томів) містила переважно джерела до історії та літератури Польщі. Колекція рукописів охоплювала кореспонденцію ХІХ ст., а також матеріали до польської історії XVI-XVIII ст. Колекція гравюр налічувала близько 4 тис. аркушів. Бібліотека мала власний екслібрис, була доступна дослідникам, наприклад відомому польському історику Антоні Пєткевичу (псевд. Адам Плуг, 1824-1903), етнографу Зігмунду Глогеру (1845-1910). У 1883 році Побуг-Ґурський подарував Ягеллонській бібліотеці комплект видань Литовського Статуту, а в 1885 році Народному музею у Кракові – колекцію гравюр. По його смерті, згідно із заповітом, найцінніша частина колекції рукописів (близько 1 000 автографів, серед яких документи з XVI ст.) відійшла до Ягеллонської бібліотеки, а бібліотеці Красінських у Варшаві дісталось понад 500 рукописів щодо Русі.

В. Побуг-Ґурський був автором декількох праць. На основі власної бібліотеки, завдяки пошуку джерел і матеріалів у сімейних архівах польських родин краю він написав історію населених місць рідного повіту. Його книга «Powiat Mohylowski w gubernii Podolskiej» побачила світ лише 1903 року. Як вже згадувалося, йому також належить стаття про наукові збірки, що залишилися по смерті К. Подвисоцького та каталог його бібліотеки у Рихтах.

З початку 70-х років з колекціонером часто контактував подільський лікар Йосип Роллє (1830-1894) [14]. На тлі загального національного піднесення ідеї польської державності Й. Роллє, спостерігаючи як у маєтках гинуть історичні документи, також почав їх збирати. З приватних архівів Дзєдушицьких з Яришева та Потоцьких з Тульчина він почав свою бібліофільсько-архівну та краєзнавчу діяльність. Результатом цього захоплення стало зібрання, яке налічувало кілька тисяч томів переважно раритетних книг, стародруків і рукописів, зокрема чимало королівських привілеїв (з 1374 року) щодо Кам’янця-Подільського, досконало упорядкованих сином Міхалом (1865-1932), а також колекції старожитностей, порцеляни, виробів з бронзи, гравюр, цікаве зібрання різних монет, медалей та ін. Цим зібранням радо користувалася інтелігенція Кам’янця-Подільського без різниці національностей і віросповідань. Серед численних друзів і приятелів – поляків були краєзнавці Поділля К. Пуласький, М. Ґрейм, В. Побуг-Ґурський, А. Даровський, вчені Юзеф Калленбах (1861-1929), Влодзімеж Спасович (1829-1906), лікарі Казімеж Пшиборовський, Алєксандер Наркевич, письменники Адам Плуг (А. Пєткевич), Францішек Ковальський (1799-1862), Владислав Лозінський (1843-1913) та ін. Від заснування Подільського Давньосховища (музею Подільського єпархіального історико-статистичного комітету) Й. Роллє допомагав у формуванні його колекцій історичних документів, рукописів, стародруків й низки книг з власної бібліотеки, що стосувалися минувшини і культури Поділля.

У коло близьких друзів доктора Роллє входив Міхал Ґрейм (1828-1911) – друкар, фотограф, колекціонер-нумізмат, який володів також неабиякою бібліотекою [15]. Виходець з бідняцької сім'ї Привісленського краю, він 1852 року в пошуках кращої долі переселився назавжди до Кам'янця-Подільського, де два десятки років працював робітником, потім директором місцевої губернської друкарні. Захопившись художньою фотографією, 1872 року придбав фотоательє і до початку ХХ ст. на високому мистецькому рівні друкував фотоальбоми, путівники, листівки про історико-архітектурні і культурні пам'ятки краю. Водночас М. Ґрейм активно займався краєзнавством, описом (25 статей) виявлених старожитностей для польських наукових видань з археології, антропології та історії. Його подвижництво на грунті краєзнавства було помічене, і він став дійсним членом Російського географічного товариства (з 1875 року), антропологічної комісії Краківської академії наук (з 1876 року), Товариства любителів природи, антропології і етнографії Московського університету (з 1884 року) та ін.

Основне коло його книжкових інтересів було зосереджено навколо історії та нумізматики. Серед видань знаходилося також чимало стародруків або рідкісних друків, наприклад видання місцевої міньковецької друкарні І. Мархоцького, зокрема перше видання польською мовою «Гамлета» (1805) В. Шекспіра. Книга йому дісталася від тестя Й. Вагнера, останнього директора знаменитої міньковецької друкарні. У 1868 році придбав частину бібліотеки К. Подвисоцького. Цінність його бібліотеки дотично засвідчує той факт, що нумізматичну та фалеристичну колекції збільшував і за рахунок обміну книг. Його бібліотекою нерідко користувався Й. Роллє. Він також певний період виконував функції бібліотекаря в Товаристві подільських лікарів.

Близько 1880 року через матеріальні труднощі Ґрейм вимушений був розпродавати свою книгозбірню. З цією метою він розіслав знайомим науковцям і бібліофілам спеціально складений каталог. Частину рідкісних друків набув К. Болсуновський з Києва, А. Ельський, К. Пуласький із Завадинців Кам’янецького повіту, В. Марковський зі Сказинців Проскурівського повіту, від якого успадкувала донька Я. Залєська. Низку видань закупила Бібліотека Красінських у Варшаві. Найбільшу частину впродовж 1877-1908 років продавав В. Бартиновський з Кракова. 1904 року рештки Ґреймової бібліотеки містили близько 2 000 томів здебільшого з історії та археології Польщі [16]. По смерті власника її розпродали. Відомим подільським бібліографом А. Прусевичем 1911 року було складено аукціонний каталог картин, акварелей та малюнків покійного [17].

У самого Алєксандра Прусевича (1878-1944) у Кам’янці-Поділь-ському також була неабияка бібліотека, присвячена Поділлю та історії мистецтва, її доповнювала чимала колекція гравюр – близько 5 000 аркушів [18].

Цікаву бібліотеку-архів у своєму маєтку Завадинці Кам’янецького повіту (тепер Городоцького р-ну) зібрав Казімєж Пуласький (1846-1926), історик, генеалог. У його бібліотеці нараховувалося близько 10 тис. томів, важливою частиною якої були праці історичної тематики, мемуари, хроніки, геральдично-генеалогічні видання. Цей фонд доповнювався архівними родовими паперами королеви Бони, Оранських, А. Киселя, автографами тощо. Власник із захопленням працював в архівах Києва, Кам'янця-Подільського, Варшави і Кракова. Вже з кінця 70-х років ХІХ ст. К. Пуласький почав досліджувати історію відносин Польщі і Кримського ханства у ХV-ХVІ ст., згодом наукові інтереси зосередилися навколо історії Правобережної України XVII-XVIII ст. Усвідомлюючи значення власного наукового доробку, Пуласький об'єднав свої статті, розкидані по багатьох періодичних виданнях, у збірку «Szkice i poszukiwania historyczne» (4 т., 1887-1909). Готовими були також ще два томи, але через військові події вони так і не були надруковані. Відданість генеалогічним студіям відкрила для нього доступ до багатьох родових архівів і колекцій Поділля. Документна база, якою володів і яку збирав К. Пуласький, провокувала на вивчення генеалогії знаних польських родів Правобережної України, й на цій стезі він досяг значних результатів і наукового визнання. Почавши є дослідження родоводу власної сім'ї, результатом багаторічних генеалогічних студій стало створення тритомної праці «Kronika polskich rodow szlacheckich Podola, Wołyńia i Ukrainy», перший том якої побачив світ у 1911 році, а два заключні – через перипетії Першої світової та громадянської воєн в Україні – залишилися на тривалий час у рукописах. Тільки 1991 року їх оприлюднили у повному вигляді. Завдяки використанню документів, практично недоступних загалу дослідників фамільних архівів Правобережжя, ця праця і досі є цінним надбанням для історіографії Польщі та України [19]. Зібрання К. Пуласького активно використовувалися також секретарем Подільського губернського статистичного комітету Вільгельмом Гульдманом (1854-1907), для підготовки книги «Памятники старины в Подолии. Материалы для составления археологической карты Подольской губернии» (1901).

У вирі революційних подій садиба Пуласького в с. Завадинцях була зруйнована. У вогні загинули майже увесь його родинний архів, унікальна бібліотека, чимало старожитностей. Рештки багаторічних зібрань (частина археологічної і нумізматичної колекції) осіли у Варшаві, Кракові і Познані, окремі рукописи й документи – Львові. А сам К. Пуласький з родиною виїхав у Польщу.

Цікаві бібліофільські зібрання формувалися й у складі родових колекцій польської шляхти. З часом у таких зібраннях сукупність ранніх надходжень могла представляти неабияку цінність. Безумовно, власники розуміли значущість таких фондів, хоча, як правило, спеціально нічого не робили для їхнього зростання. Всього нами на території Подільської губернії нараховано близько 110 подібних зібрань. Серед них можна згадати бібліотеки Грохольських, Маньковських, Собанських, Якубовських, Ярошинських та інших представників заможних польських родин, про що вже згадувалося у низці статей [20].

Особливе місце у цьому переліку займає зібрання Урбановських-Стажинських [21]. Родоначальником цієї бібліотеки слід вважати графа Кшиштофа Урбановського (1769-1820), який у своєму маєтку в Рахнах-Лісових (тепер Шаргородського р-ну) тривалий час накопичував картини, зброю, книги, монети. Його правнук Болеслав Стажинський (1834-1917) перевіз успадковану частину бібліотеки до свого маєтку в Загінці і з’єднав із власним зібранням. 1896 року бібліотека вже налічувала 16 тис. томів, тож для її облаштування було побудовано окреме двоповерхове приміщення. На відміну від попередніх власників, у зібранні яких переважали видання польською, французькою мовами та латиною, за Б. Стажинського бібліотека поповнювалася книгами, друкованими англійською, німецькою та російською мовами (звичайно, польськомовні книги традиційно переважали). Потужними розділами була література з історії, особливо геральдично-генеалогічна, географії, геології, ботаніки, хімії, математики, фармакології, мовознавства. Значний фонд складали періодичні видання, більшість яких передплачувалися впродовж тривалого часу.

Особливу цінність мала рукописна частина бібліотеки. Серед рукописів сучасники згадували якнайдавніші – французький рукопис XIV ст. на пергамені римського історика Валерія Максіма з численними мініатюрами, математичний кодекс того ж часу, якийсь арабський рукопис, яким опікувався Вацлав Ржевуський (1785-1831). Серед колекції інкунабул згадували також рідкісний друк на пергамені католицьких гімнів з ксилогравюрами, Біблію Нюрнберзьку (ймовірно, Німецьку Біблію 1483 року, схожу на рукопис XV ст.), «Catholicon» Яна Балбі друкарні Фуста. Скрупульозно збиралися видання базельської друкарні гуманіста І. Фробена, де активно продукували твори видатних вчених Ренесансу, зокрема одне з перших видань популярної «Moriae eneomium» (1515) Еразма Роттердамського. Окрему колекцію склали друки Святого Письма (від Біблії (Париж, 1545) та Псалтиря (Краків, 1539) до найновіших).

Неабияке значення власники бібліотеки приділяли збиранню книжкових раритетів, пов'язаних з польською культурою. Це численні стародруки – твори відомих польських діячів культури та науки С.Станіслава, Длугоша, Тухолчика, Статут Ласького, Статут Вроцлава Галлєра, а також пізніших авторів Кльоновича, Бєльського, Папроцького, Рея. Це продукція друкарні Яна Халлера, засновника постійного книгодрукування у Польщі, його учня, а згодом конкурента Флоріана Унглера, який розпочав постійний випуск книг польською мовою. У цій книгозбірці зберігалося понад 160 стародруків, що побачили світ на території України, 2 з яких – у XVII cт. Окрему колекцію складали книги з автографами видатних польських діячів.

З цією бібліотекою пов’язано ім’я відомого польського письменника, бібліофіла Юзефа Крашевського, який через дружину мав родинні зв’язки з Урбановськими. Він багато працював у цій книгозбірні, часто виступав консультантом і посередником при закупках книг, залишив чимало описів зовнішнього вигляду бібліотеки та її збірок.

1913 року бібліотеку було придбано Браницькими й перевезено у Білу Церкву.

Прикладом іншої мотивації до колекціонування може бути Фелікс Здзєховський (1863-1928) з Черепашинців (тепер Калинівського р-ну). У 80-х роках, за його володарювання, відбулося впорядкування родової бібліотеки, що розміщувалася у палаці в окремому приміщенні. Її основу, за інформацією Р.Афтаназі, складали книги з історії та історії мистецтв польською, французькою та англійською мовами. Всього декілька тисяч томів. Фелікс Здзєховський замовив матрицю книжкового знаку – монограми F Z з графською короною, призначену для конгревного тиснення. Як правило, книги цього зібрання містили це зображення у верхньому правому кутку авантитулу.

У фонді відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва зберігається частка цієї родової бібліотеки – 38 назв (62 томи) франко- та 8 назв (9 томів) польськомовних книг. Це книги друковані впродовж 40-х років ХІХ ст. – початку ХХ ст., тобто власник займався переважно поточним комплектуванням. Здебільшого представлено видавничу продукцію паризьких видавничих фірм Ашетте, Фірмін-Дідо, Плон тощо, що вважалося гарантією якості видань. Багато книг подарункових, або таких, що випускалися у покращеному виконанні, навіть номерні. Фелікс Здзєховський підтримував тісні стосунки із тогочасними видавцями, які на його прохання і за його кошт створювали ексклюзивні примірники у шкіряній високохудожній видавничій палітурці, із золотим обрізом, численними гравюрами. Це історичні книги М. Гізо з історії Англії, І. Готьє з історії Великої Французької революції, Р. Пейре про Наполеона І, П. де Нолака про Людовика XV та Марію Лєщинську. Тираж останньої книги «Louis XV et Marie Leczinska» (Париж, 1900) складав тисячу примірників. В бібліотеці Здзєховського находився примірник № 396. Палітурка видання була розроблена відомим французьким фахівцем Дж. Фау.

Бібліофільські інтереси Фелікса Здзєховського відбилися і в авторських палітурках, виготовлених на його замовлення французькими майстрами Гелді. Для цієї родової бібліотеки характерно уважне ставлення до палітурних робіт. Більшість виявлених нами книг мають два різновиди палітурки. Напівшкіряна палітурка з корінцем зі шкіри червоного кольору характерна для друків кінця 40 – початку 80-х років ХІХ ст. Ймовірно це були книги (23 томи), що зібрав батько Фелікса Адам Здзєховський. Після 1884 року, коли Фелікс успадкував маєток, було запроваджено нову напівшкіряну палітурку з рудої шкіри, з бинтами та папером «павячий хвіст» на форзаці. Особливо чепурний вигляд цього типу палітурки допомогає їх виокремити із загального фонду відділу рідкісних і цінних видань.

Прикладом бібліофільського зібрання типового представника інтелігенції, не зв’язаного з дослідницькою діяльністю, може бути колекція директора Соболівського цукрового заводу (тепер Теплицького р-ну) Генріха Ольшанського. Серед його колекцій, крім мистецьких предметів, було два книжкових зібрання: старовинні книги XVI – XIX ст. (704 позиції) та наукові книги кінця ХІХ – початку ХХ ст. (1032 позиції) [22]. Іншим прикладом може бути бібліотека вінницького присяжного повіреного Антона Станєвича, який цікавився історією Польщі, листувався з В. Липинським та М. Грушевським. З його зібрання, наприклад, походить примірник другого доповненого латиномовного видання Алессандро Гваньїні «Sarmatiae Europeae descriptio» 1581 року у Спирі (Шпеєрі), після якого книга отримала всеєвропейську відомість. Даний примірник цікавий ще й тим, що належав колись Юзефу Анджею Залуському (1702-1774), одному із засновників публічної бібліотеки у Варшаві. Цей друк також сьогодні зберігається у Вінницькій ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва.

Складно встановити навіть приблизну кількість бібліофільських польських зібрань Поділля. У всякому випадку активними бібліофілами, які орієнтувалися й на російські видання, згідно з довідником московського букініста та антиквара М.Я. Параделова, були 8 осіб. Це вже згадувані, імена колекціонерів М. Ґрейма, А. Прусевича, К. Пуласького, а також лікарі з Кам’янця-Подільського Е. Фаренгольц, з Могилів-Подільського – Хаританський. Родову шляхту представляли Віктор Скібнєвський з Голозубинців (тепер Дунаєвецького р-ну), Мечислав Орловський з Маліївців (тепер Дунаєвецького р-ну), Альберт Раціборовський з Макова (тепер Кам’янець-Подільського р-ну). Цей перелік представляє тільки клієнтів одного російського букініста, а поляки традиційно більш тяжіли до польських, або навіть французьких, культурних контактів, тобто можна припустити, що кількість бібліофілів була більшою. Якщо аналізувати рівень бібліофільства на Поділлі досліджуваного періоду, то треба звернути увагу, що первинний етап накопичення був пройдений: подоляни перейшли від збирання універсальних зібрань до спеціалізованих, від колекціонування переважно іноземної літератури до вітчизняної (у даному випадку польської). Змінився об'єкт збирання: крім рукописної та стародрукованої книги, почали шукати особливі раритети типу книги з автографами і оригінали книжкової графіки; крім книг, цікавих своїх змістом, – книги, цікаві особливостями друку і навіть окремого примірника. Вже спостерігалися перші спроби формування бібліофільських комунікацій у вигляді контактів з букіністами інших міст, спілкування у дружньому колі інших колекціонерів, а ось клубних форм життя та виставкової роботи, спроб бібліофільського об'єднання або бібліофільської рефлексії (у вигляді періодичного видання, наприклад) нами не виявлено. Поза описом книг, нам залишаються невідомими описи історій з бібліофільського життя, спроб теоретизування бібліофільства, книгознавства, взагалі колекціонування.

Своєрідною рисою польського бібліофільства стало формування бібліотеки-архіву та бібліотеки історичної літератури. Бібліофільська практика поляків Поділля мотивується бажанням власників мати не тільки рідкісні подарункові видання у висококультурному поліграфічному виконанні, а й рідкісні історичні друки меморіального характеру, зв’язаного з минулим польського народу. Бібліофільство розглядається не тільки як різновид культурної практики, а й інтелектуальної, причому в національному річищі. Врешті-решт його можна розглядати як один з проявів формування польської нації досліджуваного періоду, нації, яка ставила перед собою мету – відновлення державної незалежності.

Література:

1. Korzon, K. Hołowiński Herman / K. Korzon // Słownik pracowników ksiazki polskiej. – Warsz., 1972. – S. 338.

2. Korzon, K. Podwysocki Konstanty / K. Korzon // Słownik pracowników ksiazki polskiej. – Warsz., 1972. – S.693-694; Korzon K. Podwysocki Konstanty / K. Korzon // Polski słownik biograficzny. – Wrocław ; Kraków, 1982. – T. 27. – S. 196-198.

3. Колесник, В. Подвисоцький Константи / В. Колесник // Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. слов. / В. Колесник. – Вінниця, 2007. –

С. 489-491.

4. Aftanazy, R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej / R. Aftanazy. – Wyd. drugie przejrzane i uzupełnione. – T. 9: Województwo podolskie. – Wrocław, 1996. – S. 307-310.

5. Engelhardt, L.M. Pamiętniki jenerała ... / L.M. Engelhardt ; z ros. oryginału przeł. i notami i dokumentami co do rzeczy polskich objaśnił P[odwysocki] K[onstanty] Stolnikowicz-Chełmski. – Poznań 1873. – VIII, 202 s.

6. Kreczetnikow, P. Radom i Bar 1767-1768: dziennik wojennych działań generała-majora... / P. Kreczetnikow ; z ros. oryginału przeł. P[odwysocki] K[onstanty] Stolnikowicz Chełmski. – Poznan, 1874. – 251 s.

7. Bobrowski, T. Pamiętnik mojego życia / T. Bobrowski ; oprac., wstępem i przypisami opatrzył S. Kieniewicz. – Warszawa, 1979. – T. 2. – S. 357.

8. Korzon, K. Podwysocki Konstanty ...

9. Сецинский, Е. Исторические сведения о приходах и церквях Подольской епархии. 1. Каменецкий узд / Е. Сецинский. – Каменец-Подольск, 1895. – С.313.

10. Górski, W. O zbiorach naukowych pozostałych po ś. p. Konstantym Podwysockim / W. Górski // Rocznik dla Archeologów, Numizmatyków i Bibliografów Polskich. Rok 1871. – Kraków, 1874. – S. 33-44.

11. Ibid.

12. Darowski, A. [Некролог] // Tygodnik Ilustrowany. – 1869. – № 61. –

S. 98; Helenijusz E. [Iwanowski E.] Wspomnienia lat minionych / E. Helenijusz. – Kraków, 1876. – T. I. – S. 403-404; T. II. – S. 315, 317.

13. Ibid.

14. Баженова, С.Е. Юзеф Антоній Роллє: життя, діяльність, творчість / С.Е. Баженова. – Кам'янець-Поділ., 2001. – 364 с.

15. Rukóyźo, W. Greim Michal / W. Rukóyźo // Słownik pracowników ksiazki polskiej. – Warsz., 1972. – S. 292-293.

16. Адресная книга русских библиофилов и собирателей гравюр, литографий / сост. М.Я. Параделов. – М., 1904. – С. 31.

17. [Prusiewicz, A.] Katalog licytacyjny obrazow, akwarel i rysunkow z kolekcyi śp. Michala Greima w Kamiencu Podolski / A. Prusiewicz. – Kamieniec Podolski, 1911.

18. Адресная книга русских библиофилов… – С.95.

19. Баженов, Л.В. Дослідник історії Правобережної України Казімеж Пуласький / Л.В. Баженов, С.Е. Баженова // Національний природний парк «Подільські Товтри» : веб-сайт. – Адреса доступу: http://www.tovtry.km.ua/ua/history/statti/postati/pulaskyi.html.

20. Соломонова, Т.Р. Родові бібліотеки польської шляхти XVIII – початку XX ст.: вінницька сторінка Т.Р. Соломонова // Вінниччина: минуле та сьогодення: краєзн. дослід. : матеріали ХХ Вінниц. наук. іст.-краєзн. конф. 27-28 жовт. 2005 р. – Вінниця, 2005. – С. 67-73; Її ж. Доля бібліотек поміщицьких маєтків Поділля за доби Української революції / Т.Р. Соломонова // Наук. зап. Вінниц. держ. пед. ун-ту ім. М.Коцюбинського. – Вінниця, 2007. – Вип. 12. – С. 227-232. – (Історія); Її ж. Родові бібліотеки на теренах Східного Поділля: книжкові знаки (за матеріалами відділу рідкісних і цінних видань Вінницької ОУНБ ім. К.Тімірязєва) [Електронний ресурс] / Т.Р. Соломонова // Вінницька ОУНБ ім. К.Тімірязєва [web-сайт]. – Режим доступу: http://old.library.vn.ua/publikations/2009/rodovi_bibl.html. – Дата доступу: 21.02.09.

21. Рабчун, О. Загінецька бібліотека Урбановських-Стажинських: до проблем реконструкції / О. Рабчун // Наук. праці НБУВ. – К., 2004. – Вип.13. – С.330-340; Її ж. Родова книгозбірня Урбановських-Стажинських: перспектива наукового дослідження / О. Рабчун // Рукописна та книжкова спадщина України. – К., 2007. – Вип.12. – С. 203-209.

22. Державний архів Вінницької області, ф. Р-925, оп. 2, спр. 4, арк. 144.

Друковане Євангеліє 1921 року українською мовою

Ю.О. Шилін

Для європейської культури кожне видання Святого Письма будь-якою національною мовою є подією. В січні 2012 року мені до рук потрапили два примірники рідкісного на Поділлі «Святого Євангелія українською мовою» 1921 року друку. У вихідних відомостях видання зазначено назву видавництва – «Поділля» з дивною для радянського часу локалізацією Львів – Вінниця. Видання містить всі чотири Євангелія. Розмір сторінок книжкового блоку 17х12 см, папір невисокої якості, жовтуватий, але не зотлілий і еластичний. Зовнішній вигляд примірників свідчить про тривале їх використання: частково зношений книжковий блок, палітурки забрудненого, неохайного вигляду, численні плями – в середині книжкового блоку, надірвані сторінки.

Палітурку першого примірника зроблено з картону, верхня та нижня її кришки обклеєні оригінальними верхньою та нижньою обкладинками, корінець з червоної матерії, форзац та нахзац з коричневого обгорткового паперу. Верхня обкладинка жовтуватого кольору оздоблена рослинними орнаментами етнічних мотивів та назвою стилізованим давньоруським шрифтом: «Святе Євангеліє українською мовою». Нижня обкладинка з темно-жовтим мармуровим малюнком. На титульному аркуші повна назва: «Господа нашого Іисуса Христа Святе Євангеліє», нижче рукописний напис голубим чорнилом: «№ 23. Опис книгохран. св. Михайловської церков.», у нижній частині аркуша вихідні відомості: Львів-Вінниця, 1921, З друкарні Наукового товариства імені Шевченка». На звороті титульного аркуша: «Дословний передрук з четвертого видання 1907 р. (Москва. Синодальна Типографія), яке було надруковане «по благословенію Святейшаго Правітельствующаго Синода». На останній 300-й сторінці розміщено рекламу книжкової продукції видавництва «Поділля», яке випустило в серії «Школяр» декілька книжок включно із згадуваним Євангелієм. Нижче поданий перелік представництв цього видавництва: Варшава, Луцьк, Рівне, Дубно, Кременець, Остріг, Ковель. Тобто поширювалася його продукція тільки на теренах нової польської держави. Близько 20% сторінок книги заплямовано краплями свічкового воску та стільки ж мають робочі помітки олівцем. Деякі сторінки надірвані, верхня кришка палітурки та корінець помірно забруднені.

У другого примірника коленкорова палітурка темно-сталевого кольору, прикрашена тисненою рамкою з геометричним орнаментом та кутами з рослинними узорами. У центрі відтиснуто православного хреста та назву «Святе Євангеліє». Корінець реставровано самотужки схожою за кольором тканиною пришитою до обидвох кришок чорною та білою нитками. Форзац білого кольору з рядками навперемінних шестикутних зірочок і хрестиків чорного кольору. Титульний аркуш відсутній. На останній 300-й сторінці напис олівцем: «5 zloty». Близько 5% сторінок заплямовано краплями свічкового воску, близько 90% сторінок з робочими помітками різнокольоровими чорнилами та сучасними пастами. Деякі сторінки надірвані, кришки палітурок помірно потерті.

Українською мовою Старий та Новий Заповіти в різні роки перекладали: П. Куліш, І. Пулюй, О. Левицький, І. Нечуй-Левицький, Ф. Корш, П. Житецький, П. Морачевський та ін.

Порівняння різних перекладів довело те, що в основу Євангелія львівського друку 1921 року покладено переклад Пилипа Морачевського 1861 року, яке було оприлюднено на початку ХХ ст. у Російській імперії.

1905 року, за ініціативи та під керівництвом єпископа Подільського Парфенія задля друку Четвероєвангелія українською мовою, у Кам’янці-Подільському була створена комісія у складі: єпископа Парфенія, протоієрея Ю. Сіцінського, протоієрея К.Стиранкевича, інспектора класів першого жіночого училища М. Савкевича, викладача духовного училища Н. Бичковського. Метою комісії було адаптування перекладу П. Морачевського до вимог розвинутої української мови початку ХХ ст. Бралися до уваги всі існуючі переклади українською мовою та переклади з інших мов. Це видання мало стати першою друкованою книгою Євангелій українською мовою.

У результаті цієї роботи впродовж 1906-1911 років з московської синодальної типографії вийшли окремими зошитами всі чотири Євангелія. Тиражі видань були різними, але відомо, що останнє Євангеліє від Іоанна було підготовлено до друку лише у 1910 році, а надруковано у 1911. Поза тим у Євангелії видання 1921 року є посилання на синодальне видання 1907 року, хоча на цей час цілком перекладено та надруковано було лише перших три Євангелія, а четверте видано 1907 року у форматі Великоднього, тобто перших 17 віршів першої г


Подільський книжник Альманах. Випуск 4

  1. Зміст
  2. Про книги і про себе
  3. Polonika
  4. Бібліотеки і бібліофіли
  5. Примітки, література та хронологія

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше