ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Матеріали ІІ-ї Міжнародної науково-практичної конференції

Версія для друку

ВИСТУПИ УЧАСНИКІВ КОНФЕРЕНЦІЇ

 

Джерелознавча база вивчення краю

 

Документи земських установ у державних архівах України як джерело регіонально-історичних досліджень

 Макієнко О.А.,

кандидат історичних наук Інституту української археології

та джерелознавства ім.М.С.Грушевського НАН України, докторант

Основою подальшого розгортання історико-краєзнавчих досліджень в Україні мають слугувати фундаментальні наукові студії у галузі джерелознавства регіональної історії. Перед дослідниками історії краю стоять завдання розширення джерельної бази вивчення місцевої історії зарахунок залучення та опрацювання нових комплексів історичних джерел, пошуку нових дослідницьких методик для отримання й адекватної інтерпретації джерельної інформації.

Серед джерел регіональної історії України своїм потужним інформаційним потенціалом виділяються документальні матеріали земських установ. Земства не лише створили розвинуту господарську, соціальну й культурно-освітню інфраструктуру в регіонах (транспортні й гідротехнічні об’єкти, поштові станції, кредитні каси, навчальні заклади, лікарні та притулки, дослідні поля і лабораторії, музеї тощо), але й залишили по собі цінні документальні зібрання у вигляді архівів і бібліотек. Документи земських установ відображають, як власне, діяльність органів самоврядування, так і широке коло проблем культурно-господарського розвитку окремих місцевостей. Тож лише використання їх джерельної інформації уможливлює повноцінну реконструкцію життя українських регіонів другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Наукове осмислення комплексу документальних матеріалів земських установ в Україні досі мало переважно прикладний характер. Інтерес до архівної та друкованої спадщини земств виявлявся здебільшого істориками-земствознавцями, а серйозні джерелознавчі студії найчастіше підмінялися документальними оглядами доступних для дослідників джерел [1]. Поодинокі публікації присвячені характеристиці окремих різновидів документальних матеріалів земств – земського діловодства [2], статистики [3], періодичних видань [4] тощо. Виявлення, систематизація та класифікація документів земських установ, розробка методики дослідження та інтерпретація їх джерельної інформації – невідкладні завдання сучасних істориків-джерелознавців.

На сучасному етапі в Україні документальні матеріали земських установ зосереджені здебільшого у фондах ЦДІАК України, ЦДАВО України, державних архівів АР Крим, 18 областей України (крім шести західних областей) та їх науково-довідкових бібліотек. Збережений комплекс земських документів – лише незначна частина колишнього документального багатства. На початку 1920-х рр., після остаточної ліквідації органів земського самоврядування в радянській Україні, їх архіви та бібліотеки, подібно до документальних зібрань інших дореволюційних установ, стали заручниками малоефективної системи охорони культурних цінностей й жертвами військово-мобілізаційної моделі господарювання нової влади. Значну частину земських документів було використано для канцелярських потреб місцевих радянських установ, для забезпечення сировиною паперових фабрик УСРР. Інтеграція залишків земських архівів і бібліотек до складу фондів державних архівів відбувалася впродовж 1920-1930-х рр. у процесі планомірної роботи вітчизняних архівістів з концентрації документальної спадщини дорадянського і радянського періодів на території України. У подальшому фонди земських установ в окремих архівах були практично повністю знищені у роки Другої світової війни, в інших – постраждали у ході планових «макулатурних» кампаній [5, с. 274].

Наприкінці 1980-х рр. київський історик А. Зубко підрахував загальну кількість збережених у державних архівах УРСР документальних матеріалів земств у 44516 од. зб. [6, с. 5]. Насправді ж, за нашими підрахунками, тільки у місцевих архівах сумарний обсяг справ у фондах дев’яти губернських, більш ніж сотні повітових і волосних земських (народних) управ, а також численних дрібних фондах інших земських установ складає понад 50 тис. од. зб. До цього слід додати фонди земських установ часів Першої світової війни та революції у ЦДІАК України (16 фондів, 41191 од. зб.) і ЦДАВО України (145 фондів, 1372 од. зб.). Отже, загалом на державному зберіганні у фондах земських установ державних архівів України перебуває майже 100 тис. од. зб. Також необхідно враховувати й окремі справи з документами земського походження у фондах інших установ (зокрема, канцелярій губернаторів, губернських правлінь, губернських у земських і міських справах присутствій тощо).

Друковану спадщину земств найбільш повно репрезентують «земські відділи» науково-довідкових бібліотек державних архівів України, куди свого часу потрапили залишки земських бібліотек. Втім, через недосконалість довідкового апарату архівних бібліотек, обсяг збережених земських видань встановити досить складно. Найбільше зібрання земських видань представлено у «земському відділі» довідкової бібліотеки Державного архіву Херсонської області – понад три тисячі одиниць зберігання, що складає майже третину загального обсягу бібліотечного фонду [7, с. 27]. Значні комплекси земських видань також зберігаються у Державній науковій архівній бібліотеці у Києві, довідкових бібліотеках державних архівів АР Крим, Дніпропетровської, Запорізької, Сумської, Харківської, Чернігівської областей.

Документальна спадщина земських установ у державних архівах України збереглася у вкрай фрагментованому вигляді. Більшість фондів не відображають у повній мірі структуру та склад документально-інформаційних ресурсів їх утворювачів. Найбільш репрезентативними слід вважати документи наступних архівних фондів: серед фондів губернських земств – фонду Харківської губернської земської управи (3542 од. зб.) в Державному архіві Харківської області; серед фондів повітових земств – фондів Київської повітової земської управи (13303 од. зб.) у Державному архіві Київської області та Ніжинської повітової земської управи (4120 од. зб.) у Ніжинському відділі Державного архіву Чернігівської області; серед фондів волосних земств – фонду Полтавської волосної народної управи (83 од. зб.) в ЦДАВО України. Найбільший за обсягом фонд міжрегіонального об’єднання земств зберігається в ЦДІАК України – це фонд Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського земського союзу (37787 од. зб.). Погано збереглися фонди спеціалізованих земських установ – навчальних закладів, лікарень, шпиталів і притулків, кредитних кас тощо. Серед них найцікавішими за складом документів є фонди Єлисаветградського вищого земського реального училища (321 од. зб.) у Державному архіві Кіровоградської області та Земського банку Херсонської губернії (1677 од. зб.) у Державному архіві Одеської області.

Інтелектуальний та фізичний доступ до земських документів в архівах України ускладнений недосконалістю довідкового апарату архівів. Застарілість і неповнота інформації архівних довідників не дозволяє дослідникам актуалізувати цілі масиви земської документації. Найгірша ситуація спостерігається при роботі з архівними зібраннями земських видань. У більшості державних архівів відсутні каталоги науково-довідкових бібліотек, а подекуди – й елементарні інвентарні описи наявних видань.

Комплекс земських документальних матеріалів у державних архівах України представлений в основному матеріалами діловодства та статистики. Найрізноманітнішу за видовим складом групу земських документів складають діловодні матеріали: 1) нормативні документи (положення, статути, правила, інструкції земських установ); 2) протокольна документація (журнали, протоколи, стенограми засідань земських зібрань та управ, з’їздів, нарад та ін.); 3) звітно-доповідна документація (звіти і доповіді земських управ і їх підрозділів, інших земських установ); 4) оглядово-інформаційні документи (зведення, повідомлення, записки та ін.); 5) бухгалтерська документація (кошториси, касові ордери, рахунки, баланси та ін.); 6) облікова документація (реєстри вхідних і вихідних паперів, прибутково-витратні й інвентарні книги тощо); 7) документація з особового складу (формулярні списки, пенсійні картки); 8) ділове листування. Працю дослідників із діловодними матеріалами земств спрощують видані більшістю губернських і повітових земств «Систематические своды постановлений» земських зібрань, які найчастіше в концентрованому вигляді включали, окрім власне постанов зібрань, й іншу необхідну контекстну інформацію. Діловодні матеріали земських установ дозволяють не лише уявити внутрішні механізми функціонування земських установ, але й почерпнути цінну інформацію про становище та розвиток галузей земського господарства у різних регіонах України.

Меншу за обсягом групу земських документів у державних архівах становлять статистичні матеріали, які відображають процес документування інформації на різних стадіях статистичного дослідження. Серед них – програмно-інструктивні матеріали, первинна статистична документація (анкети, картки, відомості, експлікації), чорнові статистичні зведення (таблиці, діаграми, графіки, карти тощо), а також наукові публікації результатів статистичних досліджень. У працях земських статистиків відображено усе різноманіття культурно-господарського життя українських регіонів – розвиток сільського господарства, промисловості, транспорту, соціально-демографічні й медико-санітарні проблеми, становище культурно-освітньої сфери тощо.

І діловодні, і статистичні матеріали земських установ вміщувалися у численних періодичних і продовжуваних виданнях земських установ («Журналы», «Сборники», «Вестники», «Известия», «Листки», «Обзоры», «Бюллетени», «Хроники» та ін.). Їх рівень збереженості у фондах довідкових бібліотек державних архівів дозволяє оптимістично оцінювати перспективи досліджень регіональної історії України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. навіть у місцевостях із катастрофічними втратами документів у складі відповідних архівних фондів (наприклад, на Дніпропетровщині, Полтавщині, Херсонщині, Чернігівщині). Зростанню рівня наукової продуктивності при вивченні земських діловодних і статистичних матеріалів, як доводить досвід останніх років, сприяє застосування новітніх методів у джерелознавчих дослідженнях (зокрема, комп’ютерних технологій обробки та аналізу даних).

Враховуючи значний джерельний потенціал сконцентрованих у державних архівах України комплексів документальних матеріалів земських установ для реконструкції культурно-господарського життя регіонів України другої половини ХІХ – початку ХХ ст., на часі створення узагальнюючих довідкових видань, що мають раціоналізувати роботу дослідників. Мова йде про анотований реєстр фондів земських установ у державних архівах України, бібліографічні покажчики земських видань (за місцем, типом і видом видання).

Отже, попри непросту долю документальної спадщини земств, збережені у державних архівах України земські документи складають повноцінний за кількісними і якісними показниками комплекс джерел для краєзнавчих студій. Подальша актуалізація документів земських установ сприятиме розширенню джерельної бази історичної регіоналістики, поглибленню наукових досліджень у галузі джерелознавства регіональної історії України.

Література

1. Воронов, В. Земська статистика як джерело з історії України (кінець 1860-х рр. – 1917р.) / В.Воронов // Наукові записки : зб. праць молодих вчен. та асп. – К.; Хмельницький, 2002. – Т. 8. – Ч. П. – С. 45-55.

2. Зенкова, Л. Документи Державного архіву Полтавської області як джерело вивчення діяльності місцевого самоврядування у пореформений період / Л.Зенкова // Архіви і документальна спадщина Полтавщини: минуле, сучасне, перспективи (1903-2003) : архів. зб. на посвяту 100-річчя Полтавської вчен. архів. комісії. – Полтава, 2003. – С. 170-174.

3. Мельничук, І.П. Документи Державного архіву Вінницької області про історію органів самоврядування на Поділлі (XIX – поч. XX ст.) / І.П.Мельничук // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи : наук. зб. – Кам’янець-Подільський, 2002. – С. 215-219.

4. Шихов, К.Л. Земська добродійність на Катеринославщині 1866-1913 рр. (комп’ютерні технології обробки та аналізу джерел): автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.06 / К.Л.Шихов; Дніпропетровський нац. ун-т. – Д., 2003. – 18 с.

5. Кузовова, Н.М. Земські видання як джерело з історії Херсонщини та чинник розвитку її духовного життя / Н.М.Кузовова // Наукові записки / Херсон. краєзн. музей. – Херсон, 2005. – С. 88-100.

6. Шихов, К.Л. Про деякі методологічні та методичні проблеми дослідження матеріалів земського діловодства / К.Л.Шихов // Джерелознавчі та історіографічні проблеми історії України. – Д., 1995. – С. 198-204.

7. Зубко, А.М. Значення матеріалів земських подвірних переписів для дослідження історії України періоду капіталізму / А.М.Зубко // Вісник Київського університету. – К., 1986. – Вип. 28. – С. 73-79. – (Сер. Історичні науки).

8. Гуз, А. Становлення земської преси України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / А.Гуз // Історія в шк. – 2002. – № 11/12. – С. 1-6.

9. Макієнко, О.А. Проблеми використання документальних матеріалів земств у дослідженнях регіональної історії України / О.А.Макієнко // Наукові записки : зб. пр. молодих вчен. та асп. – К., 2009. – Т. 19, кн. 2, ч. 1. – С. 269-283.

10. Зубко, А.М. Материалы земской статистики как исторический источник по изучению истории Украины периода капитализма: автореф. дис. … канд. ист. наук: 07.00.02, 07.00.09 / А.М.Зубко; Киев. гос. ун-т им.Т.Г.Шевченко. – К., 1988. – 20 с.

11. Макієнко, О.А. Видання земських установ у фондах Державного архіву Херсонської області / О.А.Макієнко // Історичний архів. Наукові студії. – К.; Миколаїв, 2010. – Вип. 4. – С. 24-29.


Подільська преса у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею

як джерело до історії Української революції 1917-1920-х років

Логінов О.В.,

старший науковий співробітник Вінницького обласного краєзнавчого музею

Актуальним завданням вітчизняної історичної науки у напрямку дослідження подій Української революції 1917-1920-х років є розширення джерельної бази, зокрема, пошук та опрацювання періодичних видань зазначеного періоду. Багатьма науковцями підкреслюється важливість аналізу преси того часу, як “свідка епохи, її компонента, незамінного джерела інформування суспільства про політичні, соціально-економічні, культуротворчі заходи, пов’язані з реалізацією внутрішньо-зовнішньополітичних проблем України” [1].

По мірі введення до наукового обігу даних з часописів, які зберігаються у колекціях бібліотек різного профілю, українських та зарубіжних архівах, збірки історичних та краєзнавчих музеїв є тим “резервом”, вивчення якого знаходиться на початковій стадії.

Значимості подібній справі додає і той факт, що чимало з газет доби Української революції залишилися в одному примірнику, а, отже, можуть надати у розпорядження дослідників унікальні відомості.

Наявність рідкісних екземплярів періодичних видань у музейних фондах обумовлена, насамперед, специфікою їх комплектування, яка, на відміну від поповнення архівних та бібліотечних зібрань, полягає у тому, що головним засобом надходження є передача і закупка у приватних осіб. Відтак, до музеїв потрапляли раніше і можуть потрапити у майбутньому ті видання, які не збиралися централізовано, а, інколи, були просто забуті на горищі або у шафі. Слід зважати й на те, що з ідеологічних міркувань у радянські часи зразки “ворожої пропаганди” скоріше знищували, аніж колекціонували. Якщо ж враховувати те, що газети 1917-1920-х років поширювалися на обмеженій фронтами території і часто виходили дуже невеликим накладом, то цінність окремо взятого примірника стає зрозумілою.

Найчисельнішу групу періодичних видань доби революції та громадянської війни у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею (ВОКМ) складають місцеві більшовицькі газети та бюлетені. Хронологічно першим із таких видань є офіційний орган Вінницької ради робітничих і солдатських депутатів – “Набат”, № 11 (22.02.1918) якого міститься у збірці музею. Центральним повідомленням цього випуску є оголошення про скликання селянського губернського з’їзду “по земельних питаннях”.

Газета Подільського губернського комітету “Подольский коммунист” від 29 травня 1919 року сповіщає про бої з петлюрівцями під Вінницею, наводить інформацію про жертви, зокрема, про смерть колишнього голови виконкому Вінницької ради робітничих і солдатських депутатів – Євгена Едельштейна.

Колекцію більшовицьких газет того часу доповнюють 4 примірники “органу політвідділу та грамчека 14 армії” – бюлетеня “Долой неграмотность!” від 23 серпня, 6, 13 та 23 вересня 1920 року. Видана на афішному папері, “політ агітка” розміщувала хроніку просвітницької роботи у підрозділах 14 армії, огляди стану справ у галузі подолання неписьменності серед вояків, доповіді політпрацівників, вірші та оповідання червоноармійців. Радянську пресу також репрезентують 25 одиниць газети Подільського губернського комітету комуністичної спілки молоді “Юный пролетарий”, яка виходила у Вінниці у квітні-вересні 1920 року.

Стінгазета Вінницького губернського відділення УКРОСТА “Більшовик” передруковувала офіційні повідомлення більшовицького уряду та відомості з фронтів, насамперед польського. Місцеві події представлені декількома замітками та оголошеннями. У фондах ВОКМ наявні № 27 (23.08.1920), № 35 (2.09.1920), № 50 (21.09.1920), № 54 (20.10.1920), № 73-76 (9-12.11.1920), № 79 (16.11.1920), № 80 (17.11.1920), № 84 (22.11.1920), № 98 (9.12.1920).

Більш докладна інформація міститься на шпальтах органу Подільського губревкому та губпарткому КП(б)У (до листопада 1920 року – ще й Вінницького повітового військово-революційного комітету) – газети “Вісті”. Видання оприлюднювало хроніку, офіційні повідомлення місцевої більшовицької влади (у т.ч. накази по гарнізону, постанови губернських органів влади та ін.), телеграми, оголошення, відомості з театру воєнних дій, які об’єднувала рубрика “Красный фронт”. Також друкувалися вірші та замітки про місцеве громадське і культурне життя. Номер газети від 27 квітня 1920 року майже повністю присвячений опису придушення повстання Червоної Української Галицької армії в околицях Вінниці. Так, на його сторінках розміщено бесіду з начальником вінницької залоги – Федоровим, у якій він наводить хроніку виступу галичан, накази військам Червоної Армії, розповіді учасників сутичок із повстанцями, інформацію про жертви, агітаційні матеріали, зокрема, “Звернення до червоного галицького стрілецтва” (“організацій комуністичних партій більшовиків Прикарпаття у Вінниці”) та “Прокляття провокаторам”. “Вісті” від 26 вересня 1920 року, напередодні відступу більшовиків з Вінниці внаслідок наступу частин УНР, містять накази про боротьбу з панікерами та провокаторами, розпорядження про порядок евакуації і, як не дивно, докладний матеріал про те, на яких ділянках фронту радянські війська змушені залишати позиції.

У “Вістях” від 7 листопада 1920 року, присвячених 3-й річниці встановлення робітничо-селянської влади, привертають увагу спогади голови військово-революційного комітету під час Вінницького збройного повстання 28-30 жовтня 1917 року – М.Тарногородського про події 1917-1919-х років (“Памяти погибших за власть советов в Виннице”) та замітка вінницького більшовика О.Снєгова про бої з УГА у серпні 1919 року (“Вы отдали все, что могли за нее…”).

У фондах музею зберігаються примірники газети “Вісті” за 1920 рік: 8, 11-13, 15, 17-22, 24-29 лютого, 3, 4, 6, 7, 9-12, 14, 16-26, 30, 31 березня, 1, 3, 4, 6, 7, 10, 11, 15-18, 20-23, 27, квітня, 16-18, 20-25, 27, 29-31 липня, 1, 4-6, 8, 11, 12, 14, 19, 25 серпня, 3-5, 8, 10, 11, 16-18, 21, 22, 24, 25, 26 вересня, 16, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 27 жовтня, 2, 4, 5, 10, 12, 13, 14, 16, 17, 18, 21, 26, 28 листопада, 2, 3, 4, 7, 8, 10-12, 15-17, 19, 21-26, 28, 31 грудня.

Відсутність номерів “Вістей” за травень-червень та початок жовтня 1920 року обумовлена тим, що у цей час Вінниця була зайнята спочатку українсько-польськими, а згодом українськими військами. Тоді у місті видавався “орган Вінницької Української Ради” – газета “Хвиля”, ч. 7 (11 травня), ч. 9 (13 травня) та ч. 10 (14 травня) якої наявні у збірці ВОКМ. У всіх трьох доступних примірниках “Хвилі” детально розписуються події на радянсько-польсько-українському фронті у середині травня 1920 року, інформується про перебування у Вінниці Головного Отамана Симона Петлюри та його зустрічі з вищим військовим командуванням, у ч. 10 надруковано оголошення про прибуття до міста Юзефа Пілсудського.

Серед інших періодичних видань виняткове значення мають три примірники провідного україномовного видання Вінниці 1917 року “Подільської волі” (“часопис соціально-політична та кооперативно-економічна”) – ч. 22 (9.11.1917), ч. 23 (15.11.1917) та ч. 24 (2.12.1917). У зазначених номерах міститься звернення Центральної Ради “До всього населення города Київа і Київської воєнної округи” (ч. 22), повідомлення з міст та сіл Подільської губернії про створення селянських спілок та скликання кооперативних з’їздів, інформація про діяльність Української губернської ради. Видання оприлюднило список кандидатів до Російських Установчих зборів по Подільському округу від блоку українських соціалістів-революціонерів, українських соціал-демократів та селянської спілки (під № 18 у ньому зустрічаємо прізвище С.Петлюри), а також агітаційні матеріали, серед яких виділяється низка оригінальних віршів Юрія Щирого. “Подільська воля” розміщувала офіційні повідомлення Центральної Ради, зокрема, ІІІ Універсал, розпорядження її Генерального Секретаріату.

Регіональний характер мали вінницькі щоденні політично-літературні газети “Свободный голос” та “Нове слово”. Перша з них – видання Вінницької міської думи у 1917 році – у фондах ВОКМ представлена номерами від 4 червня, 16 вересня та 17 жовтня 1917 року. Основний її зміст складали місцеві новини, хроніка подій у Росії та світі, оголошення приватного характеру. У номері газети від 4 червня міститься протокол засідання губернського з’їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів Поділля.

У газеті “Нове слово” від 10 березня 1918 року знаходимо оповіщення губернського комісара про відновлення влади Центральної Ради на території Поділля (за допомоги німецьких і австрійських військ), накази отамана залоги у Вінниці про запобігання погромній агітації, заборону мітингів та реєстрацію колишніх червоноармійців, оголошення про вибори членів управи, місцеву хроніку, телеграми, заклики про вступ до вільного козацтва та інше. Значну частину 2 сторінки газети займає стаття “Шевченко і революція”.

Інформаційно насичена газета Кам’янець-Подільської організації Української партії соціалістів-революціонерів “Трудова громада”, представлена у фондах ВОКМ 11 примірниками (ч. 30-41, які побачили світ з 6 по 19 серпня 1919 року). Часопис друкував повідомлення та заяви Кам’янецької організації УПСР та її Центрального комітету, офіційні повідомлення українських органів влади та відомості про їх діяльність, накази коменданта Кам’янецької залоги, оперативні звіти командування, вів хроніку подій в Україні та світі. Значну увагу редакція “Трудової громади” приділяла висвітленню кооперативного руху. Крім того, розміщувалися листи до редакції, оголошення, фейлетони, вірші, оповідання тощо. У ч. 41, наприклад, докладно розписується перебіг міжвідомчої наради у справі встановлення цін на урожай нового року, у ч. 35 – повідомлення про зайняття частинами військ УНР та УГА Жмеринки та Вінниці.

З офіційних урядових видань, які виходили на Поділлі, під час перебування тут Директорії, у фондах ВОКМ зберігаються ч. 28 (29.07.1919) та ч. 30 (31.07.1919) “Вісника Української Народної Республіки” (Кам’янець-Подільський), ч. 5 (14.10.1919) “Телеграм Українського телеграфного агентства” (Вінниця).

Джерелом до історії Української Галицької армії є “орган Начальної команди Галицької армії” – “Стрілець” від 18 вересня 1919 року (Кам’янець).

Більшість газет доби Української революції, які зберігаються у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею, були придбані впродовж останніх 20 років, тобто майже за століття після зазначених подій. Слід сподіватися, що подальші пошуки рано чи пізно приведуть до того, що не залишиться жодного невідомого дослідникам примірника часописів, які виходили на Поділлі.

Література

Рудий, Г.Я. Періодика України як об'єкт джерелознавчого дослідження української культури (1917-1920 рр.): автореф. дис. ... докт. іст. наук / Г.Я.Рудий. – К., 2004. – 33 с.


Хмільницький літопис як джерело до історії Визвольної Війни

під проводом Б.Хмельницького на Поділлі

Тучинський В.А.,

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії

слов’янських народів Вінницького ДПУ ім.М.Коцюбинського

Одним із найважливіших завдань сучасної історичної науки є поповнення та розширення джерельної бази вітчизняної та регіональної історії. Це у повній мірі стосується періоду Визвольної війни 1648-1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького, багато подій якої на Поділлі і сьогодні залишаються невідомими.

Хмільницький літопис належить до маловідомих та недостатньо вивчених літописних джерел І половини XVII ст. Його значення як цінного історичного джерела полягає у тому, що він є єдиним літописом, який був створений на Поділлі напередодні та у початковий період Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.

Оригінал літопису, що займає п'ять рукописних аркушів, зберігається у Відділі рукописів Державного історичного музею Російської федерації м.Москви (Синодальне зібрання №729). Історичний пам'ятник, що охоплює події 1636-1650 pp., був знайдений відомим істориком XIX ст. О.Левицьким та вперше видрукуваний Київською Тимчасовою Комісією для розбору давніх актів у 1878 р. як додаток до літопису Самовидця.1 З того часу літопис жодного разу не видавався. До Хмільницького літопису зверталися окремі історики-джерелознавці. Вперше його дослідив М. Марченко.2 Значний внесок у вивчення історичної пам'ятки вніс авторитетний сучасний український джерелознавець Ю.Мицик.3

Хмільницький літопис є, по суті, щоденником, у який систематично, впродовж майже 15 років, записував свої спостереження невідомий автор. Він був мешканцем Хмільника, ймовірно вихідцем із заможних міщан та сповідував православ'я. На початку літопису автор характеризує події, що відбувалися у Хмільнику в другій половині 30-х pp. XVII ст. Його увагу привертали міські новини: перебування у Хмільнику турецького посла, польських жовнірів та ін.

Коротко та без будь-яких емоцій автор інформує про поразку козацько-селянського повстання 1637 р. під Кумейками та про те, як поляки везли через Хмільник полоненого ватажка повстанців Павлюка. Проте, слід зазначити, що літописець висловлював і різке невдоволення існуючими у Речі Посполитій порядками. Так, він засуджує свавілля польських жовнірів, що перебували у Хмільнику, співчуває важкому становищу простого народу, що страждав від голоду. Згадуючи про неврожай 1637 р., автор пише: «В петрівку по дванадцять золотих було жито, їли люди листя, лободу і зілля. Важко бідному поживитися поки до нового врожаю А в новому році теж була мала втіха: жито рвали і за диво було, щоб хто і побачив сніп жатий, бо тієї весни три місяці не було дощу. Збулося пророцтво Ісаї: хто хоч і сто мір посіяв, ледве одну взяв».4

Говорячи про голод 1638 р. автор відмічає грізні знамення майбутніх соціальних потрясінь: «І серпи і коси кували на зброю, і недаремно земля тряслася, трясли і ляхи козаків. На Україні ріки зафарбувалися від крові людської, повні були болота трупів ляхів, а повні палі були трупів козацьких по містах».5

У 40-х pp. XVII ст. в міру загострення соціальних протиріч, автор переходить в опозицію до політики Речі Посполитої. Описуючи важке становище оточеного війська, він із задоволенням відмічає: «Там ляхи велику біду терпіли. Хліб був один по шість золотих. Коней їли не тільки бідні хлопи, але й пани. Будуть пам'ятати тую експедицію в Збараж місто. Велику кількість міст татари з козаками зруйнували і збитків безмірних вчинили».6

У літописі знаходимо також кілька поширених оповідань про початок Визвольної війни 1648-1657 pp. – поразку польських військ під Жовтими Водами та Корсунем: “Бо ляхи у великий піст пішли на козаків, на Вкраїну, і Богдан Хмельницький, гетьман запорізький побив їх і обох взяв спочатку на Жовтій, де син гетьмана Потоцького загинув, а потім під Корсунем, де і самого вже гетьмана Потоцького і Калиновського, гетьмана польного, в неволю татарам повіддавали, 16 травня“.7

У Хмільницькому літописі наводяться також цікаві дані не тільки місцевого значення. Там коротко описано хід бойових дій як на Поділлі, так і Південно-Східній Волині. Зокрема, про дії повстанських загонів М.Кривоноса у Немирові, Тульчині, Махнівці, Бердичеві та інших містах. “А козаки за ляхами пішли і міста, де ті боронилися, поплюндрували, ляхів і жидів рубали, комори і скрині розбивали. Кривоніс із іншими полковниками Немирів, Животів, Махнівку, Бердичів попустошили, ледве втекли Вишневецькі. У Тульчині багато панства загинуло. В Полонному, Костантинові-Старому кров'ю ріки плинули». Автор літопису приводить окремі свідчення і про битву під Пилявцями: «І побили ляхів, а інші повтікали. Там були повні ставки і болота трупів лядских» 8.

Документ містить відомості про перебування 15 червня 1649 р. у Хмільнику гетьмана Б.Хмельницького. Автор болісно переносить страждання народу під час Визвольної війни, із сумом та гнівом пише про дії татар, які будучи союзниками Б.Хмельницького, грабували та знищували українське населення. «Багато міст поплюндрували, церкви попустошили, жінок і дівчат ґвалтували, податки великі брали, коні та вівці, і багато труднощів людям чинили. Не душечка загинула, не душечка і в орду пішла».9 У літописі є свідчення про захоплення татарами без дозволу Б.Хмельницького З0 травня 1649 р. Старокостянтинова та інших міст. Описуючи події 1650 p., коли тимчасово припинилися військові дії, літописець зазначав: “Мало людям бідним було відради”, маючи на увазі неврожаї, дорожнечу, а також голод.

Автор засуджує дії німецьких найманців на польській службі, від яких жителям Хмільника було гірше, ніж від татар, з жалем пише про багаточисельні грабежі, що призвели до спустошення Хмільника.

Однак наведені у літописі окремі статистичні дані вимагають уточнення. Так, на нашу думку, слід вважати перебільшеними дані літопису про те, що під Збаражем козацьке військо нараховувало 500 тис., а військо татар 300 тис. Особливо слід зауважити, що у літописі чіткіше, ніж у інших літописах XVII ст. окреслено поняття України та українського народу.

Цінність Хмільницького літопису полягає у тому, що його автор був сучасником описаних подій, а крім нього ми знаємо лише Софоновича, Ракушку-Романовського та Гунашевського як сучасників війни 1648-1657 pp. Історичний пам’ятник написаний мовою близькою до української народної мови Правобережжя. Літопис, незважаючи на його лаконізм, значно доповнює та уточнює свідчення літописів Самовидця, Г.Граб’янки та С.Величка про події напередодні та в початковий період Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького на Поділлі.

Література

1. Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. – К., 1878. – С. 77-81.

2. Марченко, M.І. Українська історіографія: (з давніх часів до середини ХIХ ст.). – К.,1959. – С. 50-51.

3. Мыцык, Ю.А. Украинские летописи ХVІІІ века. – Д., 1978. – С. 51-53.

4. Летотопись Самовидца по новооткрытым спискам. – С. 78.

5. Там само. – С. 79.

6. Там само. – С. 80-81.

7. Там само. – С. 81.

8. Там само. – С. 79-80.

9. Там само. – С. 80.


Про що мовчить граніт?

Колишнє католицьке кладовище у Чернівцях як джерело до іншої історії містечка

Свйонтек Адам,

магістр історії, аспірант інституту історії

Ягелонського університету м.Краків (Польща)

Польський дослідник Яцек Кольбушевський назвав кладовища „текстами культури”, адже цвинтарний простір – це культурне явище, що дає свідоцтво людського існування [1, c. 30]. Кожне суспільство, бажаючи зберегти духовність, спирається на власну історичну спадщину, адже пам’ять про минуле є гарантом стабільності та почуття власної ідентичності. Доглянуті могили предків, хай навіть і без розкішних меморіальних символів, краще за все засвідчують його мораль і культуру. Без дослідження цієї категорії пам’яток неможливо відтворити об’єктивну історію як кожного населеного пункту, так і кожного народу.

Для історичного краєзнавства поховання – це не тільки слід на землі чи свідоцтво про те, що хтось жив, виконував якісь обов’язки, мав для когось велике значення, а досить часто єдина інформація відносно цієї людини. Нагробна інскрипція індивідуалізує поховання, підкреслює винятковість людського життя [1, c. 31]. Особливо важлива інскрипція для дослідників історії XIX ст., оскільки у цей період почали засновуватись комунальні цвинтарі, що створило цілу низку джерельного матеріалу передусім для біографічних досліджень, але не тільки [2, c. 133]. Нагробні плити здатні розповісти історикові багато цікавого з суспільної, економічної, релігійної, а навіть – військової історії. Оцінюючи вагу інформативності інскрипції сучасні епіграфісти розглядають її як повідомлення та беруть до уваги усі його складові: текст, виміри нагробної плити, стиль, матеріал та символіку [3, с. 22, 24; 2, c. 136-137].

Слід зазначити, що під час історичних досліджень не лише історія окремих могил, а й цвинтаря у цілому вказує на минуле всього регіону. Цікавим прикладом є, безумовно, великі міські некрополі, що виконують функцію «місць пам’яті», військові цвинтарі чи загальні поховання жертв епідемій, що через генезис створення стосуються конкретних історичних фактів з локальної історії. Зовсім до іншої категорії відносяться кладовища, що за різних обставин були ліквідовані з метою стерти пам’ять про похованих там людей. У цьому контексті передусім слід звернути увагу на причини. Діється так в умовах різних швидких змін: під час революцій, війн та зміни державних кордонів. Тим не менше, руйнування цвинтарів відбувається не лише планомірно, а й через відсутність будь-яких дій, тобто свідомого недбальства. Таким чином, занепадають історичні пам’ятки різного значення на більшості етнокультурних погранич. У таких ситуаціях частіше всього наводять приклад німецьких цвинтарів у Польщі та польських в Україні чи Білорусії. З метою врятувати ці останні (або хоча б зберегти пам’ять про них) протягом остатніх десятиліть було організовано чимало епіграфічних експедицій.

Про одну з таких знахідок у Вінницькій області слід розповісти детальніше. Йдеться про колишнє католицьке кладовище у Чернівцях. Навесні 2009 року група студентів Ягеллонського університету під моїм керівництвом займалася очищенням території цього цвинтаря, інвентаризацією знайдених нагробних плит та ідентифікацією похованих.

Як переважна більшість польських пам’яток цього типу, в Україні цвинтар повністю знищено внаслідок як планомірних дій, так і звичайної людської халатності. З одного боку знищення кладовища було зумовлене бажанням не пригадувати про польську історію містечка (на практиці це можна пов’язати із планом територіального поширення меж міста та покращення його інфраструктури), а з іншого, стираючи його конфесійну приналежність, на його території побудовано православну церкву. Масштаб знищень є настільки великим, що на сьогодні неможливо точно окреслити його первинний вигляд та розмір. Частину поховань було перенесено на так зване «нове кладовище» за містом, але це стосується лише тих могил, за якими було кому доглянути. Нашій експедиції вдалося ідентифікувати дві такі перепоховані могили: католицького священика Валерія Шиманського т


Матеріали ІІ-ї Міжнародної науково-практичної конференції

  1. Привітання
  2. Основні доповіді
  3. Виступи учасників конференції
  4. Виступи учасників конференції
  5. Виступи учасників конференції
  6. Виступи учасників конференції
  7. Виступи учасників конференції
  8. Виступи учасників конференції
  9. Виступи учасників конференції
  10. Виступи учасників конференції
  11. Виступи учасників конференції
  12. Виступи учасників конференції
  13. Виступи учасників конференції
  14. Виступи учасників конференції
  15. Резолюція
  16. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше