ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Бібліотекар – кавалер Золотої Зірки
До 100-річчя від дня народження Героя Радянського Союзу,
колишнього директора ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва –Івана Митрофановича Філіповського

Версія для друку

Управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А.Тімірязєва

 

Наші видатні земляки

  

Бібліотекар –

кавалер Золотої Зірки

 

До 100-річчя від дня народження

Героя Радянського Союзу,

колишнього директора ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва –

Івана Митрофановича Філіповського

(15.09.1909 – 18.09.1992)

 

Збірник матеріалів 

 

 

Вінниця

2009


ББК 63.3 (4Укр – 4 Він) – 6–8

УДК 94 (477 / 44)

Б 59

 

Бібліотекар – кавалер Золотої Зірки: зб. матеріалів до 100-річчя від дня народження Героя Радянського Союзу, колишнього директора ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва – І.М.Філіповського (15.09.1909–18.09.1992) / упоряд. П.І.Цимбалюк; вступ. ст. Н.І.Морозової; уклад. бібліогр. Г.М.Авраменко; ред. М.Г.Спиця, П.І.Цимбалюк; відп. за вип. Н.І.Морозова; Упр.культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва.– Вінниця, 2009. – 76 с. – (Наші видатні земляки).

Іван Митрофанович Філіповський – Герой війни здійснив мирний подвиг у післявоєнний період, піднявши з руїн Вінницьку обласну бібліотеку ім.К.А.Тімірязєва та за короткий період вивівши її у розряд найкращих бібліотек України. 100-річчю від дня народження цього відомого фундатора бібліотечної справи області, який зробив вагомий внесок у розвиток культури краю, присвячується це видання.

Розрахований збірник на науковців, дослідників історії краю, учасників Великої Вітчизняної війни, бібліотечних працівників, підростаюче покоління, широке коло читачів. 

© Вінницька обласна універсальна наукова

 бібліотека ім. К.А.Тімірязєва, 2009


Шановні читачі! 

Пропонований збірник матеріалів продовжує серію видань “Наші видатні земляки”. Присвячений він Герою Радянського Союзу Івану Митрофановичу Філіповському, на долю якого випало і в повоєнні роки розрухи проявити справжній героїзм, щоб організувати відбудову спаленої фашистами Вінницької обласної бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва, яку він очолив у 1952 році. Уже 1955 року на місці руїн у центрі міста височіла чудова чотириповерхова будівля бібліотеки, закликаючи вінничан та гостей міста до своїх безцінних книжкових скарбів.

За короткий термін Івану Митрофановичу разом з колективом – командою однодумців – вдалося вивести установу в розряд найкращих бібліотек України.

Народився І.М.Філіповський в Орловській області Росії, а своїми подвижницькими справами зробив вагомий внесок у розвиток української культури. Це другий збір-ник, присвячений відомим діячам бібліотечної справи Він-ниччини, які зайняли почесне місце серед інших видатних краян.

Попередній “Життя як спалах...”, що вийшов 2008 року у згаданій вище серії, був присвячений 60-літтю від дня народження колишнього директора бібліотеки, (який очолював її з червня 1999 до липня 2006 рр.) заслуженого працівника культури України В.Ф.Циганюка.

З великою відповідальністю і повагою члени тимча-сової творчої групи, до якої ввійшли провідні фахівці бібліотеки, її ветерани, збирали по краплинках різнома-нітну інформацію, архівні матеріали, світлини, щоб всебічно розкрити неординарну постать І.М.Філіповського, охарактеризувати його не лише як Героя війни, але і як мудрого, вимогливого, досвідченого керівника, організатора бібліотечної справи на Вінниччині, доброзичливу, чуйну людину, прекрасного сім’янина, вірного товариша.

Співробітники бібліотеки, яким пощастило працювати під керівництвом Івана Митрофановича, з любов’ю і сердечною щирістю діляться спогадами про свого “зіркового” директора, з якими читачі зможуть познайомитися, перечитавши цей збірник. Цікавими будуть і спогади його дочки Світлани Іванівни, сусідів, а також представників обласного управління культури.

Важливі архівні документи, інші матеріали надав творчій групі син Володимир Іванович, що в даний час проживає в селищі Полярні Зорі Мурманської області (Кольська АС). Він, до речі, дав високу оцінку монографії, виданій до 100-річчя нашої установи “Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення”, в якій вагоме місце відведене й І.М.Філіповському.

 Над матеріалами збірника працював і колишній директор бібліотеки, заслужений працівник культури України А.Й.Лучко (13.12.1937-04.02.2009 рр.).

Збірник проілюстрований фотоматеріалами про основні віхи життя і діяльності нашого незабутнього колеги, подана також хронологія біографічних даних, бібліографічний список літератури, в якому книги та публікації про ювіляра розміщені в алфавітно-логічній послідовності.

  Видання книги – це данина пам’яті та шани ветеранів, колективу Вінницької ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва великому сподвижнику бібліотечної справи на Вінниччині, кавалеру Золотої Зірки, будівничому, громадянину, людині, який залишив глибокий слід в житті кожного, хто мав щасливу нагоду з ним працювати, спілкуватися і просто знати його.

Авторський колектив сподівається, що збірник буде цікавий і корисний дослідникам історії краю, науковцям, ветеранам Великої Вітчизняної війни, бібліотечним працівникам, підростаючому поколінню, широкому загалу читачів.


Основні віхи життя Героя Радянського Союзу

Івана Митрофановича Філіповського

15 вересня 1909 – В с. Ревякіно Лівенського району Орловської області в селянській сім’ї народився Іван Митрофанович Філіповський.

1928-1931 – Перебував у лавах ВЛКСМ.

1930-1933 – Працював кочегаром на Маріупольському заводі ім. Ілліча Донецької області.

1932, червень – Маріупольським міськкомом КП (б) України прийнятий в члени КПРС.

1933-1937 – Навчався у Всеукраїнському інституті комуністичної освіти у Харкові (пізніше – Харківський державний бібліотечний інститут).

1937-1941 – Директор Вінницької міської бібліотеки ім. Н. Крупської. За сумісництвом викладав історію народів СРСР в будівельному технікумі м. Вінниці.

1941-1942 – Учитель Гаврилівської середньої школи Чкаловської області.

Лютий 1942 – травень 1942 – Гаврилівським райвійськкоматом, нині Саракташського району Оренбурзької області призваний в Червону Армію в резерв.

Травень – серпень 1942 – Слухач короткотермінових загальновійськових курсів «Вистріл» Уральського воєнного округу. Уфа.

3 вересня 1942 – В діючій армії.

Вересень 1942 – листопад 1942 – Ад’ютант. Старший стрілецького батальйону 112 гвардійського стрілецького полку 39 гвардійської стрілецької дивізії 8 гвардійської армії на Сталінградському фронті.

24 листопада 1942 – Тяжке поранення в Сталінграді.

Листопад 1942 – січень 1943 – Після поранення знаходився на лікуванні в евакогоспіталі 62 армії в с. Царево Ленінського району Сталінградської області.

Лютий 1943 – серпень 1943 – Ад’ютант. Старший стрілецького батальйону 112 гвардійського стрілецького полку 39 гвардійської стрілецької дивізії 8 гвардійської армії на 3-му Українському фронті.

3 серпня 1943 – Поранення на р.Донець в с.Гола Долина.

Серпень 1943 – вересень 1943 – Після другого поранення лікувався в евакогоспіталі 8 гвардійської армії в м.Червоний Лиман Донецької області.

Жовтень 1943 – листопад 1943 – Ад’ютант. Старший стрілецького батальйону 112 гвардійського стрілецького полку 39 гвардійської стрілецької дивізії 8 гвардійської армії на 3-му Українському фронті.

20 листопада 1943 – Третє тяжке поранення в Дніпропетровській області.

Листопад 1943 – лютий 1944 – Після поранення лікувався в евакогоспіталі № 675 в м. Дніпропетровську.

Лютий 1944 – квітень 1944 – Знаходився в резерві 22 офіцерського полку 3-го Українського фронту.

Квітень 1944 – жовтень 1944 – Ад’ютант. Старший гвардійського стрілецького батальйону 293 гвардійської стрілецької дивізії 28 армії на Білоруському фронті.

Жовтень 1944 – січень 1946 – Командир стрілецького батальйону 293-го гвардійського стрілецького Червонопрапорного ордена Суворова полку 96-ї гвардійської Іловайської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії 28-ї армії на 1-му, 3-му Білоруському і 1-му Українському фронтах Барановичського воєнного округу, капітан.

12 червня 1944 – Наказом Верховного Головнокоман-дуючого Маршала Радянського Союзу Й.Сталіна капітану гвардії Філіповському Івану Митрофановичу оголошена Подяка за участь в боях при прориві сильно укріпленої оборони німців на Бобруйському напрямі.

27 червня 1945 – Указом Президії Верховної Ради СРСР за уміле командування батальйоном, зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і проявлену при цьому мужність і героїзм гвардії капітану Івану Митрофановичу Філіповському присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 8878).

10 вересня 1945 – Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 травня 1945 року гвардії капітан Філіповський Іван Митрофанович був нагороджений медаллю «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945гг.».

20 жовтня 1945 – Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 червня 1945 року гвардії капітан Філіповський Іван Митрофанович був нагороджений медаллю «За взятие Кенигсберга».

10 листопада 1945 – Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 червня 1945 року Герой Радянського Союзу гвардії капітан Філіповський Іван Митрофанович був нагороджений медаллю «За взятие Берлина».

26 січня 1946 – Майор Іван Митрофанович Філіповський був демобілізований в запас.

Квітень 1946 – лютий 1949 – Завідуючий військовим відділом Вінницького міськкому КП (б) України.

Лютий 1949 – червень 1952 – Заступник директора по  науковій роботі Вінницької обласної бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва.

Червень 1952 – листопад 1973 – Директор Вінницької обласної бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва.

3 листопада 1973 – Вихід на пенсію.

Квітень 1975 – Нагороджений медаллю «Тридцять лет Победы в Великой Отечественной войне».

Січень 1978 – Нагороджений медаллю «60 лет Вооруженных Сил СРСР».

Березень 1985 – Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Квітень 1985 – Нагороджений медаллю «Сорок лет Победы в Великой Отечественной войне».

Січень 1988 – Нагороджений медаллю «70 лет Вооруженных Сил СССР ».

18 вересня 1992 року – Іван Митрофанович Філіповський помер, похований на центральному кладовищі м.Вінниці.

27 червня 2005 року – На фасаді приміщення Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва відкрито меморіальну дошку колишньому директору Івану Митрофановичу Філіповському.


Іван Митрофанович Філіповський:

етапи пройденого шляху

 Н.І.Морозова,

директор Вінницької ОУНБ

 ім.К.А.Тімірязєва

 

Виходець з простої робітничої сім'ї, уродженець Орловської області Російської Федерації І.М.Філіповський своїми ратними і трудовими подвигами назавжди ввійшов в історію нашого краю. Майже чверть століття трудового життя присвятив він роботі в обласній науковій бібліотеці ім.К.А.Тімірязєва, працюючи спочатку заступником директора, а з 1952 по листопад 1973 pp. – її директором.

На його долю випали нелегкі часи і смертельно важкі випробування. Згадаймо лише окремі штрихи його фронтової біографії, шлях якої проліг від Сталінграда до Берліна: це участь у визволенні України, Білорусі, Польщі, Чехословаччини, три поранення і найвища нагорода Батьківщини – звання Героя Радянського Союзу. За кожною бойовою нагородою важка праця і солдатська звитяга. А він мав, крім ордену “Золота Зірка”, ще ордени Леніна, “Червоного Прапора”, «Червоної Зірки», «Вітчизняної війни» І і II ступенів, багато бойових медалей. І все це заслужила людина наймирнішої професії.

За фахом І.М.Філіповський був бібліотекарем. Колишній робфаківець, робітник Маріупольського металургійного заводу Донецької області, в 1933 р. він поступив до Всеукраїнського інституту комуністичної освіти у м. Харкові (тепер Державна академія культури), який закінчив у 1937 р. і за направленням був призначений на посаду директора Вінницької міської бібліотеки ім.Н.К. Крупської. Та воєнне лихоліття змусило пере-рвати мирний труд. Опинившись в евакуації, пройшов термінові загальновійськові курси “Вистріл” і став до лав діючої армії, щоб захищати свободу і незалежність своєї Батьківщини. Філіповський воював гідно, стійко, мужньо, не щадячи своєї крові і самого життя. Все було: і тяжкі поранення, і смертельна небезпека, і солдатська винахідливість, і, безперечно, сміливість і героїзм, коли першим піднімався в атаку і вів за собою бійців.

Про Івана Митрофановича написано небагато, але в документальній повісті відомого одеського письменника і журналіста Б.Дубова “Любимець моря” (Одеса, 2002), присвяченій Герою Радянського Союзу, повному кавалеру ордена Слави П.Дубинді чимало місця відведено й бойовим будням командира стрілецького батальйону гвардії капітана Філіповського. Автор згадує такий епізод, який свідчить і про природну мудрість та винахідливість, і велике прагнення зберегти людей: “Філіповському наказали атакувати висотку, розташовану кілометрів за п’ять. Іти напростець? Комбат замислився. Краще мабуть лісом, що праворуч, і далі – чагарниками. Але й на цьому напрямі ворог виставив кулеметну загороду. На жаль, розгадали підступний задум ворога, коли полетіли перші вогняні черги.” Після кількох вдалих маневрів, захоплення “язика” бій закінчився перемогою. “До заходу сонця, – продовжує автор, – батальйон Філіповського замість намічених п’яти кілометрів просунувся на вісімнадцять. І ось що найбільше в тому кидку порадувало: ніхто не загинув.” Таких боїв за роки воєнного лихоліття у гвардії капітана Філіповського було безліч. А ось кілька слів про події останніх днів війни скупою мовою архівних документів: “... в период с 26 по 30 апреля 1945 года юго-восточнее Берлина в районе г. Барут командир батальона капитан Филипповский в ожесточенных боях с прорвавшейся группировкой противника умело руководил батальоном, проявил мужество и личную храбрость в бою”*. За останні переможні і кровопролитні бої він і був удостоєний звання Героя.

З такою ж самовіддачею І.М.Філіповський взявся за мирний труд у тяжкий період післявоєнної розрухи. Повернувшись у Вінницю, він почав відбудовувати спалене фашистами приміщення обласної бібліотеки, максимально використовуючи свій фронтовий досвід і напористість. Траплялося, що у відповідь на бюрократичну тяганину деяких чиновників він обіцяв приїхати і встановити належний порядок там, де його не було. І це допомагало. Він неодноразово виїздив за межі області за необхідними матеріалами, меблями, писав у керівні органи України та тодішнього Союзу, коли виникали проблеми з фінансуванням на здійснення ремонтних робіт.

 1955 р., після капітальної перебудови і добудови, бібліотека знову запрацювала на повну потужність. На той час вона була однією з найбільших і найкращих в Україні.

І.М.Філіповський, розуміючи, що від кадрів залежить успіх будь-якої справи, дбав про підбір здібних молодих фахівців, охоче брав на практику великі студентські групи, серед яких знаходив майбутніх працівників. Так, з його легкої руки у Вінниці закріпилися на все життя М.М.Слюсарчук, Є.М.Маковійчук, І.І.Костюкова, Н.В.Мельник, М.М.Гончарова, О.І.Лозінська, С.Г.Івахова, Г.Г.Подруцька, А.Й.Лучко, Л.М.Тимощук, Л.Д.Чернецька, М.Г.Спиця, В.В.Лучко, Є.І.Борачук, Л.В.Введенська, Л.В.Зубалій та ще десятки інших, кожен з яких зробив свій вагомий внесок у розвиток бібліотеки. Любов до бібліотечної професії Іван Митрофанович прищепив і рідній дочці Світлані, яка все своє трудове життя присвятила роботі у бібліотеці, продовжуючи справу батька.

Під керівництвом І.М.Філіповського в 1966 р. бібліотека здобула статус наукової. У цей період освоюється розгалужена структура, утворюються нові відділи, сектори, бібліотека стає більш привабливою для колег, на Вінниччину приїжджають з усіх куточків тодішнього Радянського Союзу. На базі обласної наукової бібліотеки відбуваються семінари, практикуми республіканського і союзного значення, досвід вінничан неодноразово узагальнюється в професійній пресі. Одночасно провідні фахівці бібліотеки вивчають і запроваджують кращий досвід бібліотек не лише України, але й інших республік тодішнього Радянського Союзу. Для прикладу 1960 р. делегатами Всесоюзної наради з питань краєзнавства, що проходила на базі Державної бібліотеки СРСР ім. В.І.Леніна, були заступник директора з наукової роботи Г.К.Смагло та зав. бібліографічним відділом М.М.Бех. Сам же директор бібліотеки особисто взяв участь у ювілейній сесії, присвяченій 100-річчю Державної ордена Леніна бібліотеки ім. В.І.Леніна (1962).

Іван Митрофанович займався активною громадською діяльністю, обирався депутатом Вінницької міської ради, де з чуйністю переймався проблемами своїх виборців і всіляко їм допомагав. Неодноразово призначався головою державної комісії у Тульчинському культурно-освітньому училищі. Член Комуністичної партії, до кінця своїх днів залишився вірним її ідеалам, самовідданою, чесною, порядною людиною.

Правою рукою директора, вмілим організатором і технологом був його заступник Григорій Кирилович Смагло. Учасник війни, за бойові заслуги став кавалером двох солдатських орденів Слави. Так двоє фахівців однієї установи героїчно воювали на фронтах Великої Вітчизняної, а в мирний час творчо і натхненно працювали у бібліотеці, мобілізуючи і спрямовуючи колектив на досягнення високих результатів. Запорукою успіху було притаманне обом надзвичайно велике почуття відповідальності, що в екстремальних умовах допомагає чесним і відданим людям здійснювати подвиги.

Всі, хто працював з Іваном Митрофановичем, запам'ятали його як просту, чуйну, скромну, гуманну, щиру людину з добрим почуттям гумору і природною мудрістю. Він ніколи не хизувався своїми бойовими заслугами, а тим паче не використовував їх для особистого збагачення чи привілеїв. Його поважали за прямоту і чесність. Ніколи ніде він не наголошував на своїх особливих правах, які здобув за заслуги перед Батьківщиною. І все це ще більше додавало йому авторитету та поваги серед колег. На нього ніхто не тримав зла навіть після серйозної критики, бо знали, що вона справедлива.

Ім'я І.М.Філіповського поруч з іменами Б.С.Фарбера, Н.О.Борщевської, Г.К.Смагла, А.Й.Лучка, В.Ф.Циганюка назавжди залишиться в історії обласної наукової бібліотеки серед її фундаторів.

Колектив ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва шанує пам’ять про свого колишнього героїчного незабутнього директора. До 60-річчя присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу 27 червня 2005 року на фасаді обласної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва встановлено меморіальну дошку з написом “Бібліотеку підняв з руїн Герой Радянського Союзу І.М.Філіповський, який очолював її з 1952 по 1973рр.” Урочистості з нагоди її відкриття проходили з участю депутатів Верховної Ради України О.О.Мороза, І.М.Бондарчука, М.Є.Мельника, представників місцевої влади, ветеранів та працівників бібліотеки, членів родини Героя, громадськості міста і області. Ця непересічна подія широко висвітлювалася в засобах масової інформації. Задушевність, велика повага, з якою виступаючі на урочистостях говорили про І.М.Філіповського, справили на присутніх незабутнє враження, а для молоді стали прикладом того, як потрібно любити, захищати свою батьківщину, бути відданим улюбленій справі та вміти цінувати і шанувати людей.  

* “Золотые звезды Оренбуржья”, с.452-453 


Про колегу з шаною і любов’ю... 

Іван Митрофанович був мені батьком, братом, товаришем, а потім аж директором 

 М.М.Слюсарчук, ветеран бібліотеки 

Серед Героїв Радянського Союзу – уродженців інших областей і республік країни, які пов’язали свою трудову діяльність з нашим краєм у післявоєнні роки, був і наш директор І.М.Філіповський. У лютому 1949 року його призначили заступником директора бібліотеки, а в червні 1952 він очолив її.

Кадри. У 1951-1953 рр. із Харківського державного бібліотечного інституту в обласну бібліотеку були направлені молоді спеціалісти – М.М.Бех (призначена на посаду бібліографа, а згодом зав. бібліографічним відділом), А.В. Рудай (призначена на посаду методиста), В.С.Шахова (на посаду бібліографа), Г.О.Олійник стала головним бібліотекарем абонемента, а Є.М.Сільченко (Маковійчук) обійняла посаду зав. методичним відділом. Працюючих до того часу співробітників, які не мали спеціальної освіти, було переведено на нижчі посади. З цього приводу були на Івана Митрофановича скарги у керівні органи, його навіть звинувачували у антисемітизмі (так співпало, що переміщені співробітники були переважно єврейської національності, які не мали відповідної освіти), але він зумів відстояти свою позицію і підтримати працівників з вищою фаховою освітою, вважаючи, що майбутнє бібліотеки за професіоналами.

Почалося інтенсивне пожвавлення роботи бібліотеки. Для надання методичної і практичної допомоги на місцях збільшилася кількість виїздів у районні та сільські бібліотеки. Там же проводилися семінарські заняття і практикуми. Змістовнішою стала й робота самої обласної бібліотеки.

Про принциповість директора свідчить і такий факт. У читальному залі бібліотеки з великим успіхом пройшла читацька конференція по книзі Д.Медведєва “На берегах Южного Буга” (не всі бажаючі змогли потрапити в переповнений зал, багато людей стояли на сходинках аж до першого поверху і навіть на вулиці, завдяки включеному гучномовцю було чути все те, що відбувалося на заході). Проте “високе” керівництво розкритикувало і саму книгу, мотивуючи тим, що в ній недостатньо була висвітлена керівна роль Комуністичної партії, і, звісно ж, дирекцію бібліотеки за проведення конференції. І.М.Філіповський захистив і авторів книги, і організаторів заходу, доказавши, що у виданні правдиво висвітлені події, які відбувалися на Вінниччині під час Великої Вітчизняної війни.

Політнавчання. Іван Митрофанович навчання завжди проводив сам. Умів чітко визначити актуальну тему занять, робити висновки і цікаві напрацювання впроваджувати в роботу бібліотеки. Брав участь у за-няттях з підвищення кваліфікації колективу бібліотеки.

Відбудова бібліотеки. Крім внутрішньої роботи, директор активно займався будівництвом (його ще називали прорабом), відновленням спаленої фашистами бібліотеки. В умовах фінансової бідності коштів не вистачало на будівництво бібліотеки (добудовувався 4-й поверх) і робота неодноразово призупинялася. Писав про це в Москву і Київ, просив допомоги. Звідти надходили відповіді – вирішувати проблеми відбудови на місці. Обласне керівництво не дуже було задоволене цим, але все ж знаходило кошти і роботи продовжувалися.

Безсумнівно, домогтися відродження з руїн бібліотеки допомагала йому наполегливість, військова дисципліна, офіцерська мужність, звання Героя Радянського Союзу.Поговорювали в народі, що слід би Івана Митрофановича нагородити другою Золотою зіркою за подвиг на трудовому фронті. У 1955 році завершилося будівництво бібліотеки.

Переїзд бібліотеки у відбудоване приміщення. Копітка і відповідальна робота розпочалася в колективі у зв’язку з переїздом бібліотеки з Мурів. Обговорювалося питання, як з найменшим використанням часу перевезти фонди та відкрити двері перед читачами. Часто засідала рада при директорі, виношувалися плани переїзду. Збиралися завідуючі відділами, яким директор давав настанови “Думайте, думайте усі!”. План такий був складений. Застосовували номерну систему зв’язування книг. Як лежали книги на полицях, так вони і складалися по відділах у новому приміщенні. До речі, при перевезенні великої кількості книг було залучено військову частину на 10 днів. Це прискорило роботу щодо упорядкування фонду і відкриття бібліотеки для читачів до кінця 1955 року.

Спочатку було відкрито абонемент, потім читальний зал, бібліографічний, методичний та інші відділи бібліотеки. Було виділено спеціальну кімнату для наукових працівників, лекційний зал для проведення масових заходів. У Мурах 4 відділи містилися в одній кімнаті, тепер же кожний з них мав окремий кабінет, що значно вплинуло на поліпшення роботи.

Штати. У цей період розширився штат бібліотеки. На посаду заступника директора з наукової роботи був призначений Григорій Кирилович Смагло. Найпрацьовитіший, з ним було легко вирішувати різні виробничі питання, завжди допоможе, підкаже. Вимагав по справедливості, умів вислухати співрозмовника, не перебиваючи його, проявляв у цьому високу культуру спілкування. Він був справжнім наставником бібліотекарів.

Щорічно штат бібліотеки поповнювався молодими спеціалістами, які закінчували вищі навчальні заклади. Серед них була Галина Григорівна Подруцька (Головко), яку призначили на посаду бібліографа у відділ бібліографії – щира, ініціативна, беручка, працьовита, справедлива, з якою ми пропрацювали біля 18 років. Наша дружба і повага одна до одної триває і понині.

Абонемент. Першим у новому приміщенні запрацював абонемент. Невдовзі було запроваджено відкритий доступ. Читачі мали змогу самі вибирати літературу. Одна із перших в республіці, “Тімірязєвка” запровадила цей досвід. Його вивчали не лише бібліотеки області, але й книгозбірні різних регіонів держави. Пам’ятною була зустріч з працівниками – бібліографами, що представляли делегацією з м. Тарту (Естонія). З ними встановилося регулярне листування та обмін підготовленими матеріалами і виданнями бібліографічного відділу нашої бібліотеки.

Відкритий доступ на абонементі проіснував недовго. Прийшли до висновку, що ця форма не виправ-дала себе, а призвела до розкрадання книжкового фонду.

Згадується такий курйозний випадок. До одного читача із Старого міста, якого бібліотекарі запідозрили у розкраданні фонду і затримали з бібліотечними книгами, за розпорядженням директора, працівники бібліотеки І.І.Костюкова і Й.А.Погорєлов поїхали додому, де знайшли ще 20 книг із штампом нашої бібліотеки, в тому числі українсько-російський словник. На запитання, як йому вдалося винести таку масивну книгу, відповів, що “книгу тримав за поясом і коли проходив біля контролера, не дихав”.

Про бібліотекарів жінок і матерів. Колектив бібліотеки був, в основному, жіночий. Іван Митрофанович завжди йшов назустріч у вирішенні проблем жінок-матерів. Допомагав їм у першу чергу. Не раз бувало викличе мене в кабінет і каже: “Ви голова профспілки, в лікарню поклали співробітницю. Відвідайте, поговоріть з лікарем і доповісте мені, можливо чимось треба допомогти – ліками, чи іншим ”. Іван Митрофанович опікувався умовами роботи працівників і намагався їх поліпшити. Багато часу і енергії при обслуговуванні читачів витрачалося на біганину за книгами з одного поверху на інший. Тому сконструювали у читальному залі підйомник, що значно полегшило обслуговування читачів. Директор завжди цікавився побутовими проблемами колективу.

Як на мене, то Іван Митрофанович був мені батьком, братом, товаришем, аж потім директором. Згадую, як у мене захворіли діти. Я вибігла в обідню перерву на 10 хв. раніше. Треба було забігти в аптеку, взяти ліки, мчатись додому на Свердловський масив, на 4-й поверх, напоїти, нагодувати дітей, і бігти назад, щоб не запізнитися з перерви. Тільки вийшла – назустріч директор. Ніяково стало, та він не вилаяв, а лагідно запитав про здоров’я дітей.

Пригадується допомога директора і у вирішенні квартирного питання моєї сім’ї.

Побутові питання. Іван Митрофанович завжди і дуже активно підтримував ініціативи колективу. У бібліотеці відбулося три шлюбні вечірки. На одній з них методиста Івана Вдовиченка з його молодою дружиною директор привітав хлібом на вишитому рушнику. Присутні були батько, мати, сестра, декілька знайомих осіб від нареченої та наш весь колектив.

Красиво і повчально було. Подібні вечірки відбулися і під час одруження Світлани Філіповської та інших молодих працівників. У бібліотеці щорічно відмічалися всі свята (8 березня, 23 лютого, 1 травня, 9 травня, 7-8 листопада) проходили вони дружно, весело і цікаво. Особливо Новий рік, різні молодіжні свята.

Іван Митрофанович був дуже доброї душі людина, енергійний, лагідний, справедливий. Про це може сказати кожний співробітник бібліотеки, який працював з ним. Коли Іван Митрофанович пішов на пенсію, ми з Є.І.Маковійчук кожного року вітали його з Днем Перемоги. Це були незабутні зустрічі. Збиралися всією сім’єю в саду, де було море квітів, серед яких ми слухали розповіді про його бойовий шлях, різні цікаві епізоди з його воєнних буднів, листування з друзями.

Для мене бібліотека і донині – це рідний дім, тут пройшла моя молодість, кращі роки мого життя, де я навчилася працювати і жити.

Рада, що маю тепер можливість, як ветеран, відвідувати бібліотеку, відчуваючи повагу до себе і дружелюбність багатьох працівників.

І тепер, коли я їду чи йду біля бібліотеки, внучка завжди питає: “Оце, бабуню, твоя робота?” “Так, кажу, – це моя робота, це моє життя”. 


Герой війни творив мирний подвиг 

 Г.Г.Подруцька, ветеран бібліотеки 

Про бібліотеку ім.К.А.Тімірязєва я знала з 1949 року, коли ще вона знаходилася в Мурах. Я, дев’ятикласниця, (по батьковому абонементу) ходила до бібліотеки і була її активним читачем, захоплюючись широкою ерудицією, професіоналізмом бібліотечних працівників. Особливе враження справляли Н.В.Мельник, І.І.Костюкова, Н.О.Борщевська, С.Ф.Вільчинська.

Про Івана Митрофановича Філіповського я також чула з моменту його призначення спочатку на посаду заступника, а потім – директора бібліотеки з розповідей свого батька, і, звичайно ж, мріяла поближче його узнати. Знайомство відбулося тоді, коли я, студентка Харківського бібліотечного інституту, проходила в обласній бібліотеці практику. Після закінчення інституту у мене було направлення на роботу в іншу бібліотеку, але мені хотілося працювати саме тут, серед таких розумних, освічених і доброзичливих людей, у такій цікавій і авторитетній установі.

Одного разу, коли разом з працівниками бібліотеки, студентами вінницьких інститутів, стояла на “конвеєрі” і допомагала переносити у відбудованому приміщенні бібліотеки літературу, я почула як хтось гукнув знизу: “Головко, до директора!”. Коли я задихавшись, прибігла в кабінет директора, він просто і по-батьківськи сказав: “Йди додому, принось документи і оформляйся на роботу”. Нас було четверо випускників і я вважаю, що мені найбільше пощастило, адже я була призначена в бібліографічний відділ, де дуже хотіла працювати, тому що мені найбільше подобалася бібліографічна діяльність. Я ввійшла у цей колектив, як у рідний дім, і таку атмосферу доброзичливості серед працівників, особливо в ставленні до молодих кадрів, створював передусім директор.

І.М.Філіповський, використовуючи свій бойовий досвід, організував у надзвичайно складних умовах відбудову основного приміщення бібліотеки, оснащення меблями, упорядкування фонду і воно стало ще краще, ніж було до війни. Завдяки його наполегливості, ініціативі, авторитету йому вдалося зробити для бібліотеки багато, навіть неможливого.

Характерною рисою Івана Митрофановича як керівника було те, що він прислухався без всілякої зверхності до своїх колег, професіоналів, заохочував ініціативу, творчість, підтримував цікаві ідеї, різноманітні інновації.Такі його дії допомагали створити команду однодумців і приймати мудрі управлінські рішення. Під час його керівництва організовувалися нові відділи, розширювався штат, поглиблювалося методичне керівництво бібліотеками області. У 1966 році бібліотека отримала статус наукової. Уже в ті часи вона була авторитетною і знаною в усьому тодішньому Радянському Союзі, до нас приїжджали з різних куточків країни вивчати досвід, тут проводилися різноманітні бібліотечні конференції, семінари, практикуми.

Дбаючи за виробництво, директор не забував про потреби своїх працівників, люди йому довіряли, ділилися своїми радощами, проблемами. Розуміючи, що головним у той тяжкий післявоєнний період для працівників було житло, Іван Митрофанович доклав чимало зусиль, щоб “вибити” для молодих спеціалістів місця в гуртожитках, а для сімейних – квартири. І йому багато чого вдавалося зробити. Він допомагав працівникам у забезпеченні продуктами. І нехай це було по 2-3 кг борошна, крупів, але тоді це також було певною підмогою для людей. Директор намагався іноді допомогти співробітникам влаштувати особисте життя, адже колектив був переважно жіночий. Згадуються й комсомольські весілля, які проходили у бібліотеці з дозволу й благословення Івана Митрофановича.

Зближували колектив і спільні, започатковані ним, вечори відпочинку, виїзди на природу, де він був незмінним учасником. Іван Митрофанович був знайомий з родинами бібліотекарів, їхніми чоловіками, дітьми. Він для нас був як батько, старший товариш, якому можна довіритися і отримати пораду й допомогу.

Удвох з дружиною виростили прекрасних дітей, яких дуже любили, а дочка Світлана продовжила бібліотечну династію і, здобувши фахову вищу освіту, присвятила все своє трудове життя бібліотеці.

Згадується смішний епізод із молодшим сином Володею. Одного разу, коли хлопчик прибіг у бібліотеку, його хтось із співробітників запитав, ким працює батько, на що він відповів “дилектолом”, а що ж він тут робить “залплату получает”. Знайомство із родиною Івана Митрофановича допомагало також узнати про нього більше, не тільки як про мудрого, досвідченого керівника, але й прекрасного сім’янина.

Таким він і залишився в нашій пам’яті – вимогливим директором, вмілим організатором, простою, доступною, доброзичливою людиною. 


Бібліотека під керівництвом І.М.Філіповського

 стала однією з найкращих в Україні

 Л.Д.Чернецька, ветеран бібліотеки 

Мої спогади про Івана Митрофановича Філіповського, його діяльність та деякі риси характеру можливо стануть доповненням до спогадів моїх колег.

1958р. Я, студентка Тульчинського культосвітнього технікуму, проходила практику в обласній бібліотеці ім.К.А.Тімірязєва. Це було моє перше знайомство з цим колективом та його директором.

Ішов третій рік переходу бібліотеки з “Мурів” до відбудованого після війни приміщення. Атмосфера оновлення, величності, гордості та бадьорості відчувалася на кожному кроці та передавалася всім відвідувачам бібліотеки.

Місто жило новою бібліотекою, кожний мешканець вважав за честь бути читачем “Тімірязєвки”. Вона нагадувала мурашник, де досить ретельно, професійно та з великим задоволенням виконувалися запити користувачів. Мені випала теж така честь – бути краплинкою життя бібліотеки того періоду.

І в усьому цьому відчувався Іван Митрофанович. Саме йому завдячували за відбудоване приміщення, за позитивні зміни в бібліотеці та створення прекрасних умов для роботи. Крім героїчних подвигів на фронтах Великої Вітчизняної війни, Іван Митрофанович здійснив не менш важливий подвиг на трудовому фронті: зумів організувати та залучити будівельників міста, які за короткий період часу не лише відбудували знищене фашистами приміщення бібліотеки, але ще й добудували 4-й поверх. Для проведення своєчасних і якісних будівельних робіт присутність директора була необхідною. Тому був виданий спеціальний наказ, за яким директору, бухгалтеру та завгоспу дозволили перенести вихідний день із середи на неділю (В той час бібліотека працювала з 9.00 до 22.00 години, з вихідним днем у середу).

Проявив свою кмітливість Іван Митрофанович і при переміщенні з Мурі


Бібліотекар – кавалер Золотої Зірки
До 100-річчя від дня народження Героя Радянського Союзу,
колишнього директора ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва –Івана Митрофановича Філіповського

  1. Частина 1
  2. Частина 2

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше