ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

Управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А.Тімірязєва

 

 

ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ

2009 РОКУ

Хронологічний довідник

 

Вінниця, 2008


ББК 92.5(4УКР-4ВІН)

З-72

Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2009 року: хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва; уклад. Г.М. Авраменко; ред. М. Г. Спиця; відп. за вип. Н.І.Морозова. – Вінниця, 2008. – 100 с.

В даному хронологічному довіднику вміщено довідково-бібліографічні матеріали до ювілейних дат Вінниччини 2009 року.

Видання розраховане на різні категорії споживачів краєзнавчої інформації, які зацікавлені у вивченні та поширенні краєзнавчих знань.

© Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А.Тімірязєва, 2008


 

Від укладача

Шановні читачі! Пропонуємо вашій увазі черговий випуск календаря-щорічника “Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2009 року”. Його мета – надати представникам владних структур, культурно-освітніх установ, викладачам, журналістам, краєзнавцям, студентам, учням, широкому колу читачів довідковий матеріал про важливі події в історії області, ювілеї видатних уродженців краю та діячів, які життям і діяльністю пов’язані з Вінниччиною.

Відкривається календар традиційним переліком «Видатні постаті Вінницького краю, вшанування яких в області проводитьcя щорічно».

Дати подані за новим стилем. Якщо у джерелах є розбіжності, перевага надавалась інформації з фундаментальних енциклопедично-довідкових видань. Неточності можливі у датуванні подій, що відбувались до лютого 1918 року, оскільки джерела не завжди розрізняють старий і новий стилі.

Радимо бібліотекарям використати пропоноване видання для відзначення дат, які пов’язані з історією та культурою певного району, міста, села. Більш широку інформацію про ювілейні дати Вінниччини можна отримати у відділі літератури та інформації з питань краєзнавства (тел. (0432) 56-28-24), де до ваших послуг – зведений краєзнавчий каталог, картотеки, електронні бази даних: «Література про Вінницьку область», «Персоналії», «Календар», довідково-бібліографічні видання та фонд краєзнавчої літератури.

З переліком знаменних і пам’ятних дат державного та світового значення, українських професійних та великих народно-релігійних свят на 2009 рік ви зможете ознайомитися на сайті Національної парламентської бібліотеки України.

За інформацією про дати державного та світового значення звертайтесь у відділ довідково-бібліографічного та інформаційного обслуговування (тел. (0432) 35-11-04).

Просимо надсилати укладачам календаря свої пропозиції, зауваження.

Наша адреса:

21050, Вінниця, вул. Соборна, 73

Вінницька ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва

E-mail: admin@library.vn.ua

http: old.library.vn.ua


Видатні постаті Вінницького краю, вшанування яких в області відзначається щорічно *

СІЧЕНЬ

6 Народився Василь Семенович Стус (1938, с.Рахнівка Гайсин. р-ну, – 1985, у таборі; перепохований – листопад 1989 р., м.Київ), український поет, перекладач, критик, правозахисник, Герой України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1993).

Народився Степан Васильович Руданський (1834, с.Хомутинці, нині Калинів. р-ну, – 1873, м.Ялта), український поет-класик, гуморист, фольклорист, перекладач, громадський діяч, лікар.

Довідку до 175-річчя від дня народження див. с. 6-7.

ЛЮТИЙ

14 Народилася Марія Оксентіївна Руденко (1915, с.Слобода-Яришівська, нині Могилів-Поділ. р-ну, – 2003, с.Слобода-Яришівська), українська фольклористка, етнограф, краєзнавець, педагог, майстриня народного живопису та витинання, заслужений працівник культури України.

БЕРЕЗЕНЬ

1 Народилася Явдоха Зуїха (Явдоха Микитівна Сивак) (1855, с.Кущинці Гайсин. р-ну, – 1935, с.Зятківці того ж р-ну), українська народна співачка, фольклористка.

ТРАВЕНЬ

7 Народився Петро Ілліч Чайковський (1840-1893), російський композитор-класик. Упродовж 1878-1880 рр. жив і працював у Браїлові та с.Сьомаки, нині Жмеринського р-ну.

24 Народився Михайло Панасович Стельмах (1912, с.Дяківці, нині Літин. р-ну – 1983), український поет, прозаїк, драматург, громадський діяч, академік АН УРСР, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1981).

30 Народився Федір Григорович Верещагін (1910-1996), український режисер, народний артист СРСР (1977), у 1948-1986 рр. – головний режисер Вінницького обласного музично-драматичного театру ім. М.Садовського, нині Вінницького обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. М.Садовського.

ЧЕРВЕНЬ

10 Народився Гнат Трохимович Танцюра (1901, с.Зятківці, нині Гайсин. р-ну, – 1962, м.Гайсин), український фольклорист, етнограф, педагог, краєзнавець Поділля.

ВЕРЕСЕНЬ

17 Народився Михайло Михайлович Коцюбинський (1864, м. Вінниця, – 1913, м.Чернігів), український письменник-класик, громадський діяч.

Довідку до 145-річчя від дня народження див. с. 71-72.

21 Народився Петро Іванович Ніщинський (1832, с.Неменка, нині Іллінец. р-ну, – 1896, с.Ворошилівка, нині Тиврів. р-ну), український композитор, поет, перекладач, педагог.

28 Народився Олексій Григорович Луцишин (1922, с.Крищинці Тульчин. р-ну, – 2001, м.Вінниця), гончар, заслужений майстер народної творчості.

ЖОВТЕНЬ

5 Народився Володимир Омелянович Забаштанський (1940, смт Браїлів Жмерин. р-ну, – 2001, м.Київ), український поет, перекладач, громадський діяч, лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка (1986).

ЛИСТОПАД

21 Народився Володимир Максимович Перепелюк (1910, с.Боришківці Хмельниц. обл., – 2000, смт Вороновиця Вінниц. р-ну), український кобзар, фольклорист.

23 Народився Родіон Андрійович Скалецький (1899, с.Михайлівка, нині Бершад. р-ну, – 1984, м.Київ), український композитор, хоровий диригент, фольклорист.

Довідку до 110-річчя від дня народження див. с. 79-80.

ГРУДЕНЬ

13 Народився Микола Дмитрович Леонтович (1877, с.Монастирок, нині Немирів. р-ну – 1921, с.Марківка, нині Теплиц. р-ну), український композитор, хоровий диригент, педагог, фольклорист.

22 Народилася Настя Андріанівна Присяжнюк (1894, м.Погребище – 1987, там само), українська фольклористка, етнограф, краєзнавець, педагог.

 

* Більш детальні довідки про них див. хронологічний довідник «Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2008 року» (Вінниця, 2007).


Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2009 року 

СІЧЕНЬ

6 січня – 175 років від дня народження Степана Васильовича Руданського (1834-1873), українського поета-класика, гумориста, фольклориста, перекладача, громадського діяча, лікаря.

Народився Степан Руданський 6 січня 1834 р. (25 грудня 1833 р. за старим стилем) на славній подільській землі в с. Хомутинці Вінницького повіту (нині Калинівського р-ну) в родині сільського священика.

Після закінчення Шаргородської духовної бурси навчався у Кам’янець-Подільській духовній семінарії (1849-1855). Творчу діяльність розпочав як поет-романтик, захоплювався фольклористикою, етнографією. На основі подільського народного епосу створив у 1851-1854 рр. балади “Вечорниці”, “Упир”, “Розбійник”. Упорядкував двотомний рукописний збірник “Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С.В.Р.” (1852), збірку “Копа пісень” (1861), здійснив етнографічний опис “Подольське весілля” (1862).

Нині в рідному його селі діє народний музей, споруджено пам’ятник поетові, традиційними стали Дні гумору і сатири на Вінниччині, присвячені Руданському. Відзначається це свято в Хомутинцях і Калинівці в день народження автора “Співомовок”. Засновано літературну премію ім.С.Руданського (1994). Серед її лауреатів – А.Гарматюк, В.Рабенчук, М.Куций, В.Петренко, Н.Дубицький, брати Хоменки, В.Мельник, калинівський фольклорний ансамбль «Народні візерунки» та ін.

ЛІТЕРАТУРА

Наш видатний земляк

Дорош, І.А. Село Хомутинці – демографічний зріз першої половини ХІХ ст.: Родина священиків Руданських: генеалогія роду: (до 175-ї річниці від дня народж. С.В.Руданського) / І.А.Дорош // Подільська старовина: наук. зб. / Вінниц. обл. краєзн. музей. – Вінниця: Держ. картогр. ф-ка, 2008. – Вип. 4. – С. 159-170.– (До 90-річчя музею).

Мізяківський, О. Лицар українського слова: [про життєв. і творч. шлях С.Руданського і вшанування його пам’яті на Калинівщині] / О.Мізяківський // Вінниц. відом. – 2007. – 18 січ. С. 8.

Рабенчук, В. Незгасний небозвід українського духу: [про С.Руданського] / В.Рабенчук // Вінниччина. – 2005. – 26 лют. С.6. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Страшний, В. Письменник, лікар і мировий суддя / В.Страшний // Вінниччина. – 2008. – 16 січ. С. 4.

Подолинний, А. Візитна картка України [пісня на сл. С.Руданського «Повій, вітре, на Вкраїну…»] / А.Подолинний // Подолинний, А. Жити Україною: статті, рец., есе.– Вінниця, 2007.– С.80-83.

До С.Руданського, в Хомутинці

Грош, Ю. Як творився пам’ятник С. Руданському: [з історії створення і відкр. пам’ятника в с. Хомутинці Калинів. р-ну] / Ю.Грош // Прапор перемоги. – 2003. – 11 черв.

Мовчанюк, Г.Калинівчани пишаються видатним земляком: [свято сатири і гумору до 170-річчя від дня народж. С. Руданського] / Г.Мовчанюк // Вінниччина. – 2004. – 13 січ.: фото.

Юрчишина, О. Вшановуючи пам’ять Степана Руданського: [про урочистості до 173-річчя від дня народж. поета в с. Хомутинці та м.Калинівка] / О.Юрчишина // Подолія. – 2007. – 13 січ.

Святкують земляки Степана Руданського // Гарматюк, А. Літературно-журналістським пером. – Кам’янець-Подільський, 2007. – C. 156-158.

Рабенчук, В. Усміхається нове тисячоліття: [про Дні сатири і гумору на Вінниччині та підгот. до відзнач. у 2009 р. 175-ї річниці від дня народж. С. Руданського] / В.Рабенчук // Літ. Україна. – 2008. – 15 трав. – С. 2.

* * *

6 січня – 70 років від дня народження Василя Васильовича Губарця (1939), українського письменника, журналіста.

В.В.Губарець народився в с. Лука-Мелешківська, тепер Вінницького району. Після закінчення факультету журналістики Львівського університету працював штатним працівником у ряді вітчизняних газет і журналів. З серпня 1993 р. – головний спеціаліст у справах української діаспори Міністерства України в справах національностей та міграції, згодом заступником начальника головного інформаційно-аналітичного управління Міністерства освіти у справах преси та інформації. Від 2000 р. – виконавчий директор Української асоціації виробників поліграфічної продукції; 2002 – головний редактор журналу «Друк і книга»; 2004 – заступник завідувача кафедри журналістики Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (Київ).

Автор поетичних книг, зокрема “Одвертість”(1970), “Лінія тепла”(1984), «Обличчям до тебе» (1990), «Повертайтеся, ластівки» (2003), повісті «Скарбами землі зігрітий» (2001), співавтор науково-популярного видання «Із чарівних комор підземелля» (2003) та ін. Низку його текстів покладено на музику. Перекладає твори вірменською, білоруською, комі, туркменських поетів.

В.В. Губарець – заслужений журналіст України, лауреат премії “Золоте перо” Національної спілки журналістів України.

Про письменника

Мельник, В. А серце прагне молодіти! / В.Мельник // Вінниччина. – 1999. – 19 січ.

Хоменко, Б.В. Губарець Василь Васильович / Б.В.Хоменко // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – Вінниця, 2001. – 2-е вид., перероб. і доп. – С.89-90.

Француженко, М.О. Губарець Василь Васильович / М.О.Француженко // ЕСУ. – К., 2006. – Т.6. – С. 574: фото.

Губарець Василь Васильович // Вінниччина в датах: хронол. довід. – Вінниця, 2000. – С.93.

* * *

6 січня – 60 років тому народився Микола Володимирович Луків (1949), український поет, пісняр.

Родом М.В.Луків із села Куманівці, що розкинулося на межі Вінниччини і Хмельниччини.

Після школи майбутній поет 1968 р. закінчив Немирівське педагогічне училище ім. Марка Вовчка, а 1973 р. – факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працював завідуючим відділом поезії письменницької газети «Літературна  Україна».

З 1984 р. очолює редакцію всеукраїнського літературно-художнього та суспільно-політичного журналу “Дніпро”.

Його перу належать поетичні збірки “Ріка” (1973), “Політ”(1979), “Кущ осінньої калини” (1985), “Мелодії для матері і коханої” (1991), “Росте черешня в мами на городі” (1994), «Доля і час» ( 2002), «Величальна Україні» (2004), «Балада про брата» (2005), “Не повертайтесь на круги своя...”, “Матері залишаються з нами”.

Багато віршів М.Луківа (понад 300) композитори поклали на музику. З-поміж найкращих його пісень – «Росте черешня в мами на городі», «Приїжджайте частіше додому», «Радіола у клубі грає», «Половина саду квітне», «І ось прийшла до мене знов» та багато інших, без яких уже не уявляється наша естрада. Наш земляк широко відомий і як публіцист, який у своїх публікаціях піднімає гострі проблеми сучасного життя.

Творчість поета відзначено престижними міжнародними та всеукраїнськими преміями: лауреат Міжнародної літературної премії імені Г.Сковороди, премій імені М.Островського, С.Гулака-Артемовського, Всеукраїнської премії ім. В. Вернадського, відзначений медаллю ім. С.П.Корольова. За плідну творчу працю нагороджений орденом «За заслуги» II ступеня, орденом Святого Володимира, орденом Святого архістратига Михаїла.

М.Луків – заслужений діяч мистецтв України.

Про поета

Бортняк, А. Зоряний час поета-пісняра: /А.Бортняк // Подолія. – 2003. – 26 лют.

Возіянов, М. Почесна відзнака: [рішенням сес. Хмільниц. райради голов. ред. журн. «Дніпро» М. Луківу присвоєно звання «Почесний громадянин Хмільницького району»] / М.Возіянов // Літ. Україна. – 2003. – 21 серп.

Славутич, Е. Приїжджайте частіше додому: [тема материнства в творчості М.Луківа] /Е.Славутич // Подолія. – 2001. – 21 серп.

Микола Луків // Українське слово. – К.,1995. – Т.4. – С.606-618.

 Пастушенко, Л. …про Миколу Луківа / Л.Пастушенко // Пастушенко, Л. Полювання на класиків: Розмисли на берегах книжок. – Вінниця, 2006. – С.1 28-130.

Подолинний, А.М. Луків Микола Володимирович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.203-204.

* * *

8 січня – 130 років тому народився Степан Васильович Васильченко (1879-1932), український письменник і педагог.

Народився письменник в м. Ічня, тепер Чернігівської області. Справжнє його прізвище – Панасенко. Неодноразово бував у Вінниці. Тут він познайомився з сестрою братової дружини Килиною. Пізніше вони одружилися. Під час Першої світової війни Васильченка мобілізували. Разом з частиною перебував у Борзні, Глухові, а з вересня 1914 р. – у Вінниці. Згодом письменника відрядили у Київ на навчання в офіцерській

Весною 1914 р. у Вінниці гастролювала трупа М.К.Садовського, яка показала виставу за п’єсою Степана Васильченка: «На перші гулі» (1914). Вистави за п’єсами Васильченка здійснювалися на Вінниччині також і у 20-30 рр., зокрема п’єса «Кармелюк».

1919 р. у вінницькому видавництві «Національна освіта» вийшла книжка письменника «Дві казки».

Перебуваючи у Вінниці, письменник цікавився місцевим літературним і культурно-мистецьким життям, але про це ще мало відомо. Ширші дані є про його товаришування з письменником Прохором Ворониним (1885-1940), який проживав в одному з сіл під Вінницею.

Про письменника

Майстер поетичної прози Степан Васильченко: зб. автобіогр. зап., наук. розвідки, спогади, матеріали до літопису життя і творчості / за ред. М.С.Грицюти; упоряд.: А. Дрофань, Д.Міщенко. – К.: Веселка, 1982. – 295 с.

Терновий, А. Класик, породичений з Вінницею / А.Терновий // Вінниц. газ. – 1999. – 2 лют.

Тищенко, В. Від пісні до драми: [зв’язок з поділ. фольклором у п’єсі С.Васильченка «Кармелюк»] / В.Тищенко // Нар. творчість. – 1969. – № 4. – С. 55-58.

Шумило, Н. Малознаний Степан Васильченко / Н.Шумило // Укр. мова і л-ра в шк. – 1993. – № 4. – С. 34-37.

Подолинний, А.М. Степан Васильович Васильченко, український прозаїк / А.М.Подолинний // Знаменні і пам’ятні дати 1999 року: реком. бібліогр. довід. – Вінниця, 1998. – С.20-21.

Шумило, Н.М. Васильченко Степан Васильович / Н.М.Шумило // ЕСУ. – К., 2005. – Т.4. – С.141-142: фото.

* * *

9 січня – 85 років від дня народження Сергія Йосиповича Параджанова (1924-1990), видатного українського і вірменського кінорежисера, сценариста, народного артиста України (з 1990), лауреата Державної премії України імені Т.Г.Шевченка (1991, посмертно).

Світову славу Параджанову приніс кінофільм «Тіні забутих предків» (1964), знятий за мотивами повісті Михайла Коцюбинського. У 1974- 1976 рр. він відбував покарання у виправних установах поблизу Вінниці –Стрижавці та Губнику.

Про митця

Волошенюк, І. Восьма ходка: [є про перебування С.Параджанова в Губнику] / І.Волошенюк // Вінниччина. – 2008. – 24 лип.

Горішній, А. “Тіні забутих предків” були найбільшою його втіхою / А.Горішній // Вінниц. газ. – 1999. – 2 лют.

Стрєлкова, Н. 4 роки 11 днів на вінницьких зонах провів відомий режисер Параджанов / Н.Стрєлкова // 33 канал. 2004. – 31 берез. – С.5.

Подолинний, А . М . Параджанов Сергій Йосипович / А.М.Подолинний // Знаменні і пам’ятні дати 1999 року: реком. бібліогр. довід. – Вінниця, 1998. – С.259-260.

Сергій Параджанов: (1924-1990) кінорежисер, сценарист // Сто найвідоміших українців. – К., 2005. – С. 618-624.

* * *

18 січня – 175 років від дня народження Володимира Боніфатійовича Антоновича (1834-1908), українського історика, археолога, етнографа, археографа.

В.Б.Антонович народився в містечку Махнівка, тепер с.Комсомольське Козятинського району. Закінчив медичний (1855) та історико-філологічний (1860) факультети Київського університету. Був засновником і головою «Історичного товариства Нестора Літописця» (1881-1887 рр., з 1896), організатором археологічних з’їздів в Україні. Співробітничав у журналах «Основа», «Киевская старина» та ін.

Магістерську дисертацію присвятив темі козацтва – «Останні часи козацтва на правому березі Дніпра». Працював головним редактором «Тимчасової комісії для розгляду давніх актів» у Києві (1863-1880). Антонович – автор понад 300 праць з історії, археології та етнографії України. Він зібрав, відредагував і видав 8 томів «Архива Юго-Западной России», що стосуються історії Правобережної України 16-18 століть. Вступні статті Антоновича до цих томів присвячені: історії козацтва, гайдамаччини, селянства, шляхетства, міст і міщанства, церкви.

Видатний вчений створив так звану «київську школу» істориків, що в особі його учнів Д.Багалія, П.Голубовського, М.Грушевського, М.Довнар-Запольського, І.Линниченка та ін. заклали підвалини сучасної української історичної науки.

Значний його внесок у розвиток української етнографіїї, фольклористики, філософії. Разом з М.Драгомановим видав «Исторические песни малорусского народа» в 2 т. (К.,1874-1875). Палко обстоював право українського народу на розвиток національної культури.

В 1863-1880 рр. вчений – головний редактор Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві, з 1878 р. – професор російської історії Київського університету, голова Історичного Товариства Нестора Літописця (з 1881 р.), організатор археологічних з’їздів в Україні.

Майже півстоліття Володимир Боніфатійович стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, був головою київської Старої Громади. Він мав також поетичний хист, писав вірші переважно на історичну тематику.

ЛІТЕРАТУРА

Праці В.Б.Антоновича

Коротка історія Козаччини: історична література / В.Б. Антонович. – К.: Україна, 2004. – 304 с.

Курс лекцій з джерелознавства 1880-1881: історія України в університетських лекціях. Вип. 1 / В.Б. Антонович; НАНУ. – К.: [б.в.], 1995. – 108 с.: іл.

Моя сповідь: вибр. іст. та публіцист. тв. / В. Б. Антонович. – К.: Либідь, 1995. – 816 с. – (Пам’ятки історії України).

Про козацькі часи на Україні / В.Б. Антонович; післямова М.Ф.Слабошпицького; комент. О.Д.Василюк, І.Б.Гирича. – К.: Дніпро, 1991. – 238 с.

Про вченого

Киян, О. Життєвий та творчий шлях В.Б.Антоновича / О.Киян // Укр. іст. журн. – 1991. – № 2. – С.64-76.

Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: у 3 т. Т.1-3 / упоряд.: В.Короткий, В.Ульяновський. – К.,1997.

Ульяновський, В. Володимир Антонович: образ на тлі епохи / В.Ульяновський, В. Короткий. – К.: Міжнар. фінансова агенція, 1997.– 218 с.

Щербань, Т. Лицар вільного українства / Т.Щербань // Вісн. АН України. – 1992. – № 9. – С.83-94.

Короткий, В.А. Антонович Дмитро Володимирович // ЕСУ. – К., 2001. – Т.1. – С. 581-582: фото.

* * *

21 січня – 70 років тому (1939) створено Вінницький обласний Будинок народної творчості.

Обласний центр народної творчості створений у січні 1939 р., коли постановою Ради Народних Комісарів № 239 обласні бази самодіяльного мистецтва були реорганізовані в обласні будинки народної творчості (ОБНТ). І хоч таблички на фасаді будівлі змінювалися (з 1979 по 1994 рр. заклад називався обласним науково-методичним центром народної творчості і культурно-освітньої роботи) однак суть, напрямки і методи його діяльності були незмінними.

Працівники ОЦНТ надають необхідну методичну та практичну допомогу керівникам аматорських об’єднань, фольклористам, етнографам, майстрам і всім, хто небайдужий до нетлінних духовних скарбів рідного народу. У сільській глибинці ними виявлено багато самобутніх народних малярів, гончарів, писанкарок, вишивальниць, талановитих співаків і музикантів. З доробками цих митців подоляни мають змогу знайомитися на чисельних виставках і творчих вечорах, які постійно проводяться у світлиці ОЦНТ.

У різні роки посаду директора обіймали режисери І.Масляєв і В.Шер, культурологи В.Поливаний і В.Романов. Нині заклад очолює заслужений працівник культури України Т. Цвігун. Свою вагому частку в роботу закладу внесли директор філармонії, заслужений працівник культури України А.Левицький, заступник начальника управління культури і туризму облдержадміністрації С.Гарбулинський, директор літературно- меморіального музею М.Коцюбинського, заслужений діяч мистецтв України Ф.Панчук, директор обласного академічного музично-драматичного театру ім. М.Садовського В.Лозовський, хореографи В. Бондарчук і В.Сокирко, композитори Р.Скалецький, В.Папаїка, К.Семенов, хормейстер І. Кочурський, художники М.Ройзен, М.Білик, мистецтвознавець В.Титаренко, завідуюча міським ЗАГСом, заслужений працівник сфери послуг Г.Левицька, радіожурналістка і поетеса Г.Овсієнко та багато інших.

З ОЦНТ плідно співпрацювали видатні фольклористи Г.Танцюра, Н.Присяжнюк, М. Руденко, М.Рябий, Є.Горб. Своїми здобутками і проблемами діляться сучасні збирачі народних перлин В.Вовкодав, З.Чорна, Г.Коваль. За ініціативою ОЦНТ започатковані обласні фестивалі й конкурси – кобзарського мистецтва «Струни вічності» ім. В.Перепелюка, хореографічного мистецтва ім. В. Румянцева, хорової музики ім.М.Леонтовича, фольклорне свято на приз Г. Танцюри, свято «Великодня писанка», Дні сатири і гумору ім. С.Руданського, культури національних меншин «Подільські барви», свято національної кухні «Чим хата багата, тим й рада».

Великою подією в культурно-мистецькому житті Вінниччини стали щорічні обласні виставки образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, на яких виховалося не одне покоління митців. У 2008 р. проведена ювілейна, 60-а виставка, в якій взяли участь провідні майстри і талановита молодь.

Багато заходів переросли у всеукраїнські й стали візитівками Вінницької області.

Всеукраїнський симпозіум скульпторів-каменотесів «Подільський оберіг», започаткований у 1986 р. управлінням культури Вінницької облдержадміністрації, Вінницьким обласним центром народної творчості, Ямпільською райдержадміністрацією та районною радою, при підтримці  Міністерства культури і мистецтв України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України щорічно проводиться в с. Буша Ямпільського району. Всеукраїнський симпозіум-практикум з народного гончарства «Бубнівська кераміка» започаткований у 1995 р. в с. Бубнівка Гайсинського району на базі художнього об’єднання «Бубнівська кераміка», управлінням культури Вінницької облдержадміністрації, Вінницьким обласним центром народної творчості, Гайсинською районною радою, при підтримці Міністерства культури України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Всеукраїнське свято народного мистецтва «Українська витинанка» започатковане у 1993 р. в м. Могилеві-Подільському управлінням культури Вінницької облдержадміністрації, обласним центром народної творчості, Могилів-Подільською райдержадміністрацією та міською радою, Могилів-Подільським Будинком народної творчості при підтримці Міністерства культури і мистецтв України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Всеукраїнський огляд-конкурс автентичних колективів на приз Г.Танцюри започаткований у 2001 р. управлінням культури Вінницької облдержадміністрації та Вінницьким обласним центром народної творчості, при підтримці Міністерства культури і мистецтв України та Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнографії ім.М.Рильського до 100-річчя від дня народження фольклориста.

Всеукраїнське свято кобзарського мистецтва ім. В.Перепелюка «Струни вічності» започатковане у 2003 р. управлінням культури Вінницької облдержадміністрації та Вінницьким обласним центром народної творчості при підтримці Міністерства культури і мистецтв України та Національної спілки кобзарів України.

Всеукраїнське свято народного мистецтва «Великодня писанка» започатковане у 2007 р. управлінням культури і туризму, обласним центром народної творчості, Інститутом історії, етнології і права Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського при підтримці Міністерства культури і туризму України.

ОЦНТ була започаткована Всеукраїнська акція «Мистецтво одного села», завдяки якій кияни та жителі столиці відкрили для себе мистецькі пласти сіл Стіна Томашпільського, Війтівка Бершадського, Клембівка Ямпільського, Новоселівка Гайсинського, Наддністрянське Мурованокуриловецького районів. Це починання отримало схвальну оцінку Міністерства культури і мистецтв України, і вслід за вінничанами свої нетлінні скарби в Палаці Мистецтв «Народний Дім» демонстрували інші області.

У своїй роботі ОЦНТ приділяє велику увагу забезпеченню районних будинків культури методичними розробками та друкованою продукцією. Упродовж п’яти років виходить альманах «Світлиця», який розповідає про культурно-мистецькі події, що відбуваються в області, кращі аматорські колективи, народних майстрів, друкує сценарії свят і заходів.

В.Сторожук

ЛІТЕРАТУРА

Волошенюк, Г. Дай Бог, щоб творчість не згасала / Г.Волошенюк // Вінниц. газ. – 1999. – 30 жовт.

Волошенюк, Г. Її кредо – творити все нове: [про творч. вечір з нагоди сімдесятилітнього ювілею Євдокії Чугунової, працівника обл. Центру нар. творчості] / Г. Волошенюк // Вінниц. газ. 2008. – 27 серп. – C. 5.

Гарбулинський, С.В. Надія творить культуру, а культура – надію: [бесіда] / С.В. Гарбулинський, Т.О. Цвігун; бесідувала Г.Волошенюк. – Вінниц. газ. – 1999. – 21 січ. – С.4.

Цвігун, Т. З доброї душі матері та родини …: [бесіда з дир. обл. Центру нар. творчості] / Т.Цвігун; розмову вела В.Гасюк // Вінниччина. – 2000. – 9 лют.

Цвігун, Т. Не хлібом єдиним: [бесіда з дир. обл. Центру нар. творчості про його діяльн.] / Т.Цвігун; розмову вела Т.Марчук //Вінниц. газ. – 2002. – 22 берез. – Спец. вип. «П’ятниця».

Циганюк, В. Берегиня народної пісні / В.Циганюк: [про дир. Вінниц. обл. центру нар. творчості Т.О.Цвігун] // Культура і життя. – 2001. – 24 листоп.

Чорна, Г. «Долина мрій» Галини Крюк: [про відкр. персонал. вист. юної майстрині з Вінниці та презентацію її зб. «Долина мрій» – метод. посіб. з виготовлення м’якої іграшки у світлиці обл. Центру нар. творчості] / Г. Чорна // Вінниччина. – 2008. – 8 берез. C. 8. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»): фото.

Чорна, Г. Неповторна краса флористики: [вист. картин майстринь «Народна аматорська» студія флористики «Чарівниця» с. Підвисоке Оратів. р-ну в обл. Центрі нар. творчості в рамках проекту «Мистецтво однієї родини»] / Г. Чорна // Вінниччина. – 2008. – 22 лют. – C. 6: фото.

Шпаковська, Ю. Писанкове диво: [в світлиці обл. Центру нар. творчості експонується вист. «Великодня писанка-2008»] / Ю. Шпаковська // Вінниччина. 2008. – 23 квіт. C. 4: фото.

* * *

21 січня – 30 років тому (1979) було створено державний музей П.І.Чайковського і Н.Ф. фон Мекк в смт Браїлів Жмеринського району.

21 січня 1979 р. при Браїлівському ПТУ-6 на громадських засадах було відкрито музей великого російського композитора Петра Ілліча Чайковського, доля якого тісно пов’язана з Браїловом. Ініціатором створення музею був директор училища М.Іванюк та викладачі Б.Коваль і В.Перепичай. Значний вклад до музею вніс і москвич П.Пляцек, браїлівчанин за народженням, який збирав профільну колекцію з 1955 р.

У 1990 р. було відкрито нову експозицію, авторами концепції якої були науковець Вінницького обласного краєзнавчого музею Н.Секретарьова, вінницький художник Г.Мельник.

1991 р. музей отримує статус “державний”, а з грудня 1993 р. змінює свою офіційну назву на “Державний музей П.І.Чайковського і Н.Ф. фон Мекк”. Він розміщується у колишньому палаці фон Мекків (нині пам’ятка архітектури ХІХ ст.) і розповідає про перебування генія музики П.І.Чайковського у Браїлові в 1878-1880 рр. Музейна колекція нараховує майже 2 тис. предметів.

Картини відомих вінницьких художників І.Ященка, М.Чорного, І.Синепольського, О.Сидорова,представлені у музеї, надають його експозиції самобутність, яскравість. Щороку музей відвідує понад 6 тис. гостей Браїлова.

Про музей

Алексєєва, Т. “Хай згадкою я буду вам ...” / Т.Алексєєва // Подолія. – 1994. – 3 лют.

Алексєєва, Т. Збережені реліквії: [у музеї ] / Т. Алексєєва // Жмерин. меридіан. – 2005. – 7 трав.

Музей П.І.Чайковського і Н.Ф.фон Мекк: етапи становлення // Жмерин. меридіан. – 2007. – 13 жовт. – С. 3.

Усатюк, В. Не бачили навіть високі гості: [про нові експонати музею] / В. Усатюк // Подолія. – 2003. – 17 січ. – С. 13. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Надія Філаретівна фон Мекк (1831-1894): [бібліогр. список] / Вінниц. ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва; держ. музей П.І.Чайковського та Н.Ф.фон Мекк у Браїлові. – Вінниця, 2001. – 5 с. – (До 170-річчя від дня народж.).

* * *

27 січня – 170 років від дня народження Павла Платоновича Чубинського (1839-1884), українського і російського етнографа, фольклориста, громадського діяча, автора слів Національного Гімну України.

П.П.Чубинський народився у Борисполі (Полтавської губернії, тепер – Київська область). Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. За українофільську діяльність у 1862 р. був висланий до Архангельська.

У1869-1870 рр. П.П.Чубинський очолював етнографічно-статистичну експедицію по Україні, Білорусі та Бессарабії. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабію, де автохтонно проживали українці.

Проводячи дослідження традиційно-побутової культури в Подільській губернії, Чубинський побував у Вінницькому, Летичівському, Літинському, Брацлавському, Гайсинському, Ольгопільському, Могилів-Подільському, Ямпільському, а також у Липовецькому (тоді Київської губернії) районах, де зібрав значний за обсягом фольклорний матеріал.

Матеріали експедиції, очолюваної П.П.Чубинським, почали виходити друком з 1872 р. Повністю видання «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край» (1872-1878) обіймало 7 томів (10 книг). Пізніше академік О.І.Білецький назвав його «чи не найзначнішим фактом в галузі збирання пам’яток».

Із виходом у 1876 р. сумнозвісного Емського указу Олександра ІІ зазнали обмежень і українознавчі дослідження. Однією із перших жертв хвилі репресій, піднятої цим указом, стає П.П.Чубинський.

Вплив Чубинського на подальший розвиток етнографії України, краєзнавства, зокрема поділлєзнавства, був величезним: значно збільшився обсяг етнографічної роботи, експедиції передували планування і методична підготовка, нові дослідження спиралися на вже розроблену систему пошуку, до накопиченого етноматеріалу застосовувався справді науковий аналіз і синтез, вивчалися не окремі пам’ятки народної творчості, а цілі галузі матеріальної та духовної культури народу.

Відомий український вчений Ф.Вовк писав про П.П.Чубинського: «Заслуг його вистачило б на кілька професійних вчених… Його високе громадянське значення ніколи не забуде Україна». У 1995 р. вийшла книга Чубинського у двох томах «Мудрість віків: українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського».

Про вченого

Чередниченко, Д.С. Павло Чубинський: моногр. / Д.С.Чередниченко. – К.: Альтернативи, 2005. – 376 с.: іл. – (Особистість і доба).

Бортняк, А. Подільська сторінка життєпису Павла Чубинського / А.Бортняк // Вінниц. газ. – 1999. – 28 січ.

Журбелюк, Г.В. Павло Чубинський і Вінниччина / Г.В.Журбелюк // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1999 року: реком. бібліогр. довід. – Вінниця, 1998. – С. 25-28.

Мам алига, А.Г. П.П. Чубинський про Поділля і його жителів /А.Г.Мамалига // Проблеми етнографії, фольклору і соціальної географії Поділля. – Кам’янець-Подільський, 1992. – С.13-18.Шаров, І. Чубинський Павло Платонович (1839-1884): етнограф, фольклорист, поет / І.Шаров // Шаров І. 100 видатних імен України. – К.,1999. – C. 458-463: портр.

Подолинний, А.М. Чубинський Павло Платонович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.370-371.  

ЛЮТИЙ  

2 лютого – 90 років тому (1919) Директорія та Уряд УНР переїхали з Києва у Вінницю.

Наприкінці листопада 1918 р. у ході повстання проти Гетьманату у Вінниці створюється Директорія ( В.Винниченко – голова, С.Петлюра, адвокат Андріівський, директор департаменту залізниць – А.Макаренко).

14 грудня 1918 р. гетьман П.Скоропадський зрікається влади, і Директорія того ж року офіційно переїздить з Вінниці до Києва. Однак, напередодні зайняття останнього більшовицькими військами (5 лютого), Директорія знову повертається до Вінниці. Сталося це 2 лютого 1919 р.

Таким чином, Вінниця на деякий час стає столицею України в повному розумінні цього слова. Більшість міністерств у ній, а також керівництво Директорії, розташувалися в готелі «Савой» (нині – «Україна»), а державна канцелярія – по вул. Б.Хмельницького, 12 (нині – вул. Козицького). Окрім «Савою», міністерства також розміщувалися в готелях «Франсуа», «Бель-Вю», «Палас», «Континенталь», «Гранд Отель», в Учительському інституті, приміщенні міської управи, будинкові окружного суду, 1-й і 2-й жіночих гімназіях та в приватних помешканнях. Робочий день у міністерствах тривав з 9 години ранку до 3 опівдні, проте досить часто засідання Кабінету Міністрів проходили від 18 до 24 год.

У Вінниці відбувалися важливі події як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. За час з 2 лютого по 6 березня Директорія у Вінниці прийняла низку постанов та законів. Серед них ряд загальнодержавного значення: про Статут «Всеукраїнського Союзу Земств (Народних Рад)», тимчасовий закон про порядок внесення й затвердження законів в УНР; закон про тимчасові правила польового контролю, постанову про заснування при Директорії УНР фонду для надання грошових допомог та ін.

Законодавчі акти приймалися і по різних міністерствах. Зокрема, важливі документи були прийняті у Вінниці Міністерством юстиції: закони про вибори та призначення мирових суддів; про відновлення гарантій недоторканості особи на території УНР. Не менш важливе значення мали й закони міністерств народного господарства, народного здоров’я та опікування.

Чимало законів і постанов прийняла Директорія у Вінниці і в галузі народної освіти та культури: про українські написи на кінематографічних фільмах в УНР, про заснування у всіх вищих школах УНР лектури української мови, про управління освітою в УНР. У Вінниці в часи Директорії видавалося чимало книг і газет, на що Уряд УНР не шкодував коштів. 28 лютого 1919 р. тут же, у Вінниці, Рада народних міністрів УНР в  розпорядження видавництв виділила 6 млн. гривень на видання художніх серій пам’яток історії української культури. За ці кошти було видано  близько ста найменувань книг українських класиків і вчених, серед яких – твори Шевченка, Франка, Коцюбинського, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Марка Вовчка, Котляревського, Сковороди, Старицького.

Значні державні кошти виділялися і на культурні потреби: утримання Вінницького театру, агітаційно-концертних бригад, що мандрували фронтами і піднімали бойовий дух вояків, надавалася персональна матеріальна допомога визначним діячам культури, науки, літератури. Уряд УНР виділяв великі кошти і на потреби бібліотек. Зокрема, на облаштування українських бібліотек при учительських семінаріях та інститутах було виділено на поточний рік 610 тис. гривень.

Симон Петлюра добре розумів також «силу культурної дипломатії». Саме тому у березні 1919 р. у Вінниці він дає доручення К.Стеценку та  О.Кошицю терміново організувати з найкращих співаків Українську республіканську хорову капелу й виїхати в гастрольне турне по країнах Європи та Америки, щоб світ почув про незалежну державу – Україну. На це було виділено близько одного млн. гривень. В кінці березня капела О.Кошиця з Вінниці виїхала у світове турне. Світ Україну почув.

Отже, у Вінниці часів Директорії був не просто штаб з ведення бойових дій, а столиця Української Народної Республіки.

ЛІТЕРАТУРА

Винокурова, Ф.А. Документи часів Української Народної Республіки / Ф.А. Винокурова, Є.П.Ковальова // Тези доповідей одинадцятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. 3 верес. 1992 р. – Вінниця, 1992. – С.54-55.

Вінниця в добу національно-демократичної революції. 1917-1920 // Вінниця: іст. нарис / гол. ред. А.М.Подолинний. – Вінниця, 2007. – Розд. 5. – С.126-154.

Воловик, В.П. Революційний рух 1919 року на Вінниччині: (хроніка за архів. док.) / В.П.Воловик, О.В.Воловик // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1999 року: реком. бібліогр. довід. – Вінниця, 1998. – С.14-19.

Марущак, М.Й. Вінниця – столиця Української Народної Республіки (1919-1920 рр.) / М.Й. Марущак // Вінниччина: минуле та сьогодення: краєзн. дослідж.: матеріали ХХІ Вінниц. наук. іст.-краєзн. конф. 25-26 жовт. 2007 р. – Вінниця, 2007. – С.252-256.

Філонов, Л. Дай, Боже, пам’яті нащадкам...: (іст.-докум. нариси) / Л.Філонов. – Вінниця, 1995. – С.27-28.

Література про Вінницьку область: бібліогр. покажч. – Вінниця, 1957-2002.

* * *

8 лютого – 90 років від дня народження Федора Васильовича  Собідка (1919-1999), Героя Соціалістичної Праці, голови колгоспу с.Чуків Немирівського р-ну.

Ф.В.Собідко народився в с. Мельниківці Немирівського району. Рано втратив матір. Його дитинство закінчилося жахливим голодомором. Учасник Другої світової війни. По її завершенні Федора Васильовича залишали у Москві, але він, демобілізувавшись, працював головою колгоспу у с. Джуринці Немирівського району. У 1961 р. очолив колгосп імені 60-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції с. Чуків Немирівського району. Природжений талант організатора допоміг йому добитися високих результатів з урожайності сільськогосподарських культур, продуктивності громадського тваринництва, піднести на вищий рівень соціально-культурний розвиток села.

Ф.Собідко був удостоєний у 1977 р. високого звання Героя Соціалістичної Праці. Він нагороджений також багатьма орденами і медалями СРСР, неодноразово обирався депутатом Вінницької обласної Ради народних депутатів.

При Ф.Собідкові у Чукові було закладено підмурівки перших десяти будинків-красенів, які згодом розрослися на цілу вулицю. При ньому її заасфальтували, впорядкували. На вшанування пам’яті патріарха подільської ниви у 2000 р. вулиця отримала назву – «імені Собідка».

ЛІТЕРАТУРА

Собідко, Ф.В. Отак ми живемо...: [с.Чуків Немирів. р-ну] / Ф.В.Собідко // Вінниц. правда. – 1965. – 5 груд.

Волошенюк, І.С. Все починається з хліба / І.С. Волошенюк // Творці достатку. – К., 1978. – С.380-385.

Ляшук, Г. Пшеничний передзвін / Г.Ляшук. – К.: Політвидав України, 1988. – 94 с.

Каменюк, М. Червоне – то любов, а чорне – то журба: [нарис про Ф.В.Собідка] / М.Каменюк // Подолія. – 1996. – 1,6 січ.

Рябий, М. У нього вчилися мудрості / М.Рябий // Вінниччина. – 1999. – 6 лют.

Скинулись селяни на пам’ятник [Герою Соц. Праці Ф.В.Собідку] // Голос України. – 1999. – 6 січ.– С.4.

Кавун, М. Вулиця імені Собідка [в Чукові] / М.Кавун // Вінниччина. – 2000. – 13 трав.

* * *

9 лютого – 190 років тому народилася Кароліна Ельжбета Сайн-Вітгенштейн (1819, с. Воронівці, нині Хмільницького району – 1887), польська культурна діячка, релігійна мислителька, письменниця, меценатка.

Довідки див.:

Дорош, М. Трагедія великого кохання [Кароліни Вітгенштейн і Ференца Ліста] / М.Дорош // Дорош М. Воронівці – моє рідне село: історія і сьогодення: докум.; нариси; матеріали. – Вінниця, 2008. – С.144-151.

Колесник, В. Відомі поляки в історії Вінниччини: біогр. слов. – Вінниця, 2007. – С.83-86.

* * *

9 лютого – 60 років тому народився Сергій Дмитрович Гальчак (1949), журналіст, історик, краєзнавець.

С.Д.Гальчак народився в с. Сосни Літинського району Вінницької області. 1973 р. закінчив факультет журналістики Київського державного  університету ім. Тараса Шевченка. У 2003 р. у Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук.

Понад 20 р. працював у редакціях р

БЕРЕЗЕНЬ

 

2 березня – 150 років від дня народження Шолом-Алейхема (Ш.Н.Рабиновича) (1859-1916), єврейського письменника-класика,творчість якого пов’язана з Вінниччиною.

Шолом-Алейхем – один із найвидатніших і найпопулярніших єврейських письменників-класиків. Твори його перекладено на багато європейських мов. Він відтворював важке життя свого народу в умовах царського гноблення.

У своїх творах письменник описував побут євреїв так званої «межі осілості», до якої входило й Поділля. Письменник не раз бував у Вінниці, мандрував подільськими шляхами й стежками. Тому й окремі образи, сюжети, цілі твори були взяті із життя подолян.

В оповіданнях Шолом Алейхема («Залізничні оповідання», “Мандрівні зірки” «Німець», «По етапу», «Менахем-Мендл», тощо), поряд з вигаданими селами й містечками (Касрилівка, Тунеядівка, Злодіівка), часто зустрічаються реальні – Гайсин, Жмеринка, Вінниця, Гранів, Ямпіль, Теплик, Немирів.

Вінниця шанує видатного майстра слова, назвавши його іменем одну з вулиць, ставлячи вистави за його творами на сцені обласного українського академічного муздрамтеатру ім. М.Садовського. Проводяться вечори його пам’яті. Національно-культурні, гуманістичні традиції, плекані Шоломом-Алейхемом, дбайливо підтримує і примножує місцева єврейська громада.

Про письменника

Шолом-Алейхем // Подільські криниці: хрестоматія з л-ри рід. краю. – Вінниця, 1994.– С.402-426.

Бортняк, А. Шолом тобі, Шоломе! / А.Бортняк // Вінниччина. – 1999. – 4 берез.

Мошняцька, М.Б. Шолом-Алейхем / М.Б.Мошняцька // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.380-381.

Пастух, Т. Багато чого взяв з нашого Поділля / Т.Пастух // Вінниц. газ. – 1999. – 2 берез.

Розанова, Л. Подолье в творчестве Шолом-Алейхема / Л.Розанова // Вінницький альбом. 1999: літ.-худож. та іст.-краєзн. альм. – Вінниця, 2000. – С. 67-70.

Шолом-Алейхем: (1859 -1917) єврейський письм. // Сто найвідоміших українців. – К., 2005. – С. 323-329: портр.

* * *

3 березня – 135 років від дня народження Данилова Леоніда Григоровича (1874-1928), українського метеоролога і кліматолога.

Майже все життя і трудова діяльність u1081 його тісно пов’язані з вивченням особливості кліматичних умов нашого краю, що є помітним внеском у розвиток вітчизняної синоптичної метеорології та гідрометеорологічної сітки Поділля.

Праці вченого

Об организации службы предсказания погоды для нужд сельского хозяйства Украины / Л.Г.Данилов. – К., 1917.

Кліматичні умови Південного Поділля / Л.Г.Данилов. – О., 1918.

До питання про засухи Правобережної України / Л.Г.Данилов. – Вінниця, 1922.

Клімат Поділля / Л.Г.Данилов. – Вінниця, 1924. – 48 с.

Хвилі погоди: новий метод синоптичного аналізу / Л.Г.Данилов . – Вінниця, 1925.

Про вченого

Півошенко, І. Перший синоптик Поділля / І.Півошенко // Тези доповідей шостої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1988.– С.46-47; Вінниц. правда. – 1989. – 20 трав.

Данилов Леонід Григорович / С.Гальчак // Гальчак, С. Краєзнавці Вінниччини: Біографії. Бібліографія. – Вінниця, 2005. – С. 58.

Леонід Григорович Данилов // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1999 року: реком. бібліогр. довід. – Вінниця, 1998 .– С.33-34.

* * *

9 березня – 195 років тому народився Тарас Григорович Шевченко (1814-1861), український поет-класик, художник, мислитель.

Великий український поет, художник Тарас Григорович Шевченко з метою вивчення пам’яток української старовини у 1846 р. здійснив поїздку в Подільську губернію. Йому належало дістатися до Кам’янця-Подільського.

Український шевченкознавець, письменник, перекладач Петро Жур, який жив і працював у Петербурзі простежив шлях поета по населених пунктах Вінниччини у своїй монографії «Дума про вогонь: З хроніки життя і творчості Т.Шевченка» (К.,1985).

За кілька днів Шевченко перетнув Вінниччину з північного сходу на південний захід через поштові станції: Морозівку, Плисків, Брацлав, Шпиків, Джурин, Серби, Могилів-Подільський, Яришів, Муровані Курилівці. Далі маршрут його проліг до Кам’янця-Подільського.

Вінниччина, її природа, люди, історія та культура залишили глибокий слід у творчості Т.Г. Шевченка. Це помітно, насамперед, в поемах «Гайдамаки» (1841), «Меж скалами, неначе злодій» (1848), «Варнак» (1848), віршів «Ой виострю товариша» (1848), «Марку Вовчку» (1859), повістей «Варнак», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали», ряду листів та ілюстрацій до книги М. Полевого «История Суворова» - «Прощання Суворова з солдатами в Тульчині». Ще в дореволюційні часи на Вінниччині склалася добра традиція відзначати шевченківські дні як народне свято. 1991 р. на теренах області відбулося міжнародне літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій».

Незабаром на одній з найкрасивіших площ Вінниці буде споруджено пам’ятник Т.Г. Шевченкові.

Тарас Шевченко і Вінниччина

Роговий, О. Тарасові шляхи Вінниччини: [подорож Т. Шевченка на Поділля і Волинь. Є карта] / О.Роговий // Вінниччина. – 2005. – 24 верес.– C. 5. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Подільський, Е. Пам’ять серця: [про перебування Т.Г. Шевченка на Поділлі, зокрема в Надроссі] / Е.Подільський // Вінниц. газ. – 2005. – 10 берез. C. 6.

На Поділлі знайдено пейзаж Шевченка: [картину «Краєвид» виявив сіл. вчитель] // Вінниц. відом. – 2007. – 9 серп. C. 7.

Подолинний, А. Із Кобзарем у серці: [пробл. створення зб. «Шевченкіана Вінниччини»] / А.Подолинний // Вінниччина. – 2007. – 3 серп. C. 5.

Верховлюк, В. Шана вінничан – Великому Кобзареві: [за архів. матеріалами] / В. Верховлюк // Сл. Придністров’я. – 2005. – 21 трав. C. 6.

Сегеда, Ю. Постане в Жмеринці Кобзар: [пам’ятник Т. Шевченку на площі Миру за проектом скульптора М. Крижанівського] / Ю.Сегеда // Вінниччина. – 2008. – 3 черв. C. 3.

Тарасюк, Л. Тарас Шевченко прийшов у Гайсин: [на території шк.- інтернату відкр. погруддя поета] / Л. Тарасюк // Трибуна праці. – 2005. – 23 серп.

Тарас Шевченко і Вінниччина: біобібліогр. покажч / Вінниц. ОУН ім. К.А. Тімірязєва; уклад.: Г.М.Авраменко, О.І.Кізян, Б.В.Хоменко; авт. вступ. ст. Б.В.Хоменко. – Вінниця, 2004. – 107 с.

* * *

15 березня – виповнюється 85 років (1924) з часу створення при Вінницькій філії Всенародної бібліотеки України ВУАН науково-краєзнавчого Кабінету виучування Поділля.

Про діяльність Кабінету виучування Поділля

[Видання Кабінету виучування Поділля] // Столітній шлях бібліотеки у її виданнях: бібліогр. покажч./ Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва; уклад.: Г.М. Авраменко, О.М.Панчук; ред. М.Г.Спиця. – Вінниця, 2007. – С.10-12.

Гальчак, С. Період розвитку [краєзнавства на Поділлі] / С.Гальчак // Гальчак, С. Краєзнавство Східного Поділля. – Вінниця, 2005. – С. 45-58.

Прокопчук, В. Краєзнавство на Поділлі: історія і сучасність / В.Прокопчук. – К.: Рід. край, 1995. – 204 с. – Із змісту: [про Кабінет виучування Поділля]. – С.70, 71, 75, 76, 93.

Шпильова, Л. Ми всі із роду подолян: [про роботу Кабінету виучування Поділля] / Л. Шпильова // Вінниц. правда. – 1988. – 23 верес.

* * *

18 березня – 60 років від дня народження народної артистки України, актриси Вінницького обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. М.Садовського Клавдії Федорівни Барил (1949).

Вона прийшла до театру юною дев’ятнадцятирічною дівчиною і 40 років свого життя присвятила сцені Вінницького академічного українського музично-драматичного театру ім.М.К.Садовського. “Крихітка”, “Блез”, “Ігрок”, “Гра на клавесині”, “Привіт, синичко!”, “Любов при свічках”, “Продам чоловіка”, “Мораль пані Дульської”, «Ревізор», «Потрібен брехун», «Дім Бернарди Альби», «Шалений день, або Одруження Фігаро», «Осіння мелодія»... – такий далеко не повний перелік спектаклів, в яких зіграла актриса.

У цій тендітній жінці й талановитій артистці поєдналися і Інга з “Солов’їної ночі”, і Андріетта з “Крихітки”, і Баян Слу з “Поеми про любов”, і Таня з “Любові при свічках”, і Надія з “Йосипа та Надії”, і Сара Бернар зі “Сміху лангусти”, і Марселіна з «Одруження Фігаро», і Ніна з «Осінньої мелодії»... Клавдія Барил вкладає в цих жінок стільки власної душі, поглядів, що вони торкаються душ глядачів не тільки правдою зображення їхніх доль, але й живим смислом їх образів. Вона віддає своє мистецтво людям – і в цьому вбачає своє щастя.

Про актрису

Барил, К. Клавдія Барил: усе життя – театр: [інтерв’ю] / К.Барил; зап. Л.Мрачковська // Вінниччина. – 1999. – 23 берез.

Фицайло, С. Світ сцени – зоряна завіса ...: [про засл. Артистку України К.Барил] / С. Фицайло // Вінниччина. – 2004. – 23 берез.

Селезньов, В. Барил Клавдія Федорівна / В.Селезньов // ЕСУ.– К., 2003. – Т. 2. – С.253: фото.

* * *

19 березня – 110 років від дня народження Аркадія Панасовича Любченка (1899-1945), українського прозаїка, літературного критика, уродженця с.Старий Животів (нині Ново животів Оратівського району).

 

Про письменника

Аркадій Любченко: [про творчість укр. письм., його зв’язки з Поділлям] // Подільські криниці: хрестоматія з л-ри рід. краю. – Вінниця, 2006. – Вип. 3. – С. 171 -222: фото.

Подолинний, А.М. Аркадій Любченко (07(19).03.1899 - 25.02.1945) / А.М.Подолинний // Подолинний, А.М. Жити Україною: статті, рец., есе. – Вінниця, 2007. – С. 135-137.

Імена, повернуті на Батьківщину: бібліогр. покажч./ Вінниц. ОУН ім. К.А.Тімірязєва; уклад.: Г.М.Авраменко, О.І.Кізян. – Вінниця, 1998. – 45 с. – Із змісту: Аркадій Любченко.– С.29-33.

* * *

20 березня – 65 років тому (1944) військами 1-го Українського фронту Вінницю було звільнено від німецько-фашистських загарбників.

Окупація Вінниці німецько-фашистськими загарбниками тривала з 19 липня 1941 р. – понад 970 днів.

Весною 1944 р. біля Вінниці фашисти зосередили 340-у дивізію генерала Ейріга, 18-у артилерійську дивізію, що прибула із Франції, та  інші частини. Війська Першого Українського фронту, що перейшли у наступ на захід і південний схід від Козятина, 9 березня визволили Уланів (на той час районний центр) та понад 40 сіл, 10 березня – Хмільник. 11 березня частини цього ж фронту прорвали лінію ворожої оборони на ділянці Липовець – Іллінці й рушили на Вінницю.

38-а армія під командуванням генерал-полковника К.С.Москаленка взаємодіяла з 18-ю армією, яка наступала з півночі в літинському напрямку. 15 березня, ламаючи шалений опір ворога, війська 38-ї армії підійшли до околиць Вінниці з трьох боків. Воїни 211-ї стрілецької дивізії увірвалися в південну частину міста і вийшли до Південного Бугу.

Частини 70-ї гвардійської стрілецької дивізії оволоділи Малими Хуторами й зайняли залізничну станцію Вінниця. Бійці 241-ї стрілецької дивізії, звільнивши Тяжилів, зав’язали бій на схід від суперфосфатного заводу, а 183-ї стрілецької дивізії – в районі Слободи П’ятничанської. До 12-ї години дня було повністю звільнене Замостя.

Частини 241-ї, 211-ї стрілецьких дивізій, гвардійці 70-ї дивізії, не затримуючись, рушили в в наступ за межі Вінниці. На u1089 світанку 16 березня підрозділи 305-ї стрілецької дивізії в районі с. Лаврівки перейшли Південний Буг у двох місцях і закріпилися на західному березі.

Ворог чинив шалений опір, неодноразово переходив у контратаки. Радянські війська протягом двох днів звільнили ряд населених пунктів на північ від Вінниці. 18 березня вони зав’язали бої на північно-західних околицях міста.

Розгром гітлерівців у центральній частині Вінниці та остаточне визволення міста здійснювала 183-я стрілецька дивізія. Вона розташувалася вздовж східного берега Південного Бугу і 19 березня форсувала річку в районі П’ятничан і Садків. Місто було охоплене пожежами: фашисти підпалили багато будинків. Цілу ніч не вщухали бої за переправу через річку.

20 березня Вінницю було повністю звільнено від окупантів. Серед визволителів відзначилося чимало вінничан, зокрема Герой Радянського Союзу Іван Могильчак. В боях за місто Вінницю відзначились війська 241-ї стрілецької дивізії, 5-го штурмового авіаційного корпусу, 15-а окрема штурмова інженерно-саперна бригада, 269-й та 1663-й армійські винищувальні протитанкові артилерійські полки, 1899-й та 1900-й самохідні артилерійські полки, 130-й окремий полк зв’язку, 39-й, 1247-й, 1251-й гарматні артилерійські полки, яким було присвоєно найменування «Вінницьких». 20 березня о 21 год. Москва салютувала визволителям Вінниці.

ЛІТЕРАТУРА

Вінниця у вирі Другої світової війни.1941-1945 // Вінниця: іст. нарис.– Вінниця, 2007. – С.198-233.

Вінниччина в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.: (хроніка подій). – К.: Наук. думка,1965. – 144 с. – Із змісту: [визволення Вінниці]. – С.65-69.

Вінниччина в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.): зб. докум. і матеріалів. – О.: Маяк, 1971. – 308 с. – Із змісту: [док. і матеріали про визволення Вінниці]. – С.217-219,221-222, 227-231.

Гальчак, С.Д. Визволення Вінниччини від нацистських загарбників: моногр. / С.Д.Гальчак. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 416 с.: фото.

* * *

20 березня – 145 років від дня народження Василя Костянтиновича Липківського (1864-1937), церковного реформатора, Митрополита Української автокефальної церкви, педагога, письменника, перекладача.

В 1892-1903 рр. В.К.Липківський – настоятель собору в Липовці, голова Липовецького відділення єпархіальної училищної ради та доглядач церковних шкіл Липовецького повіту.

Розгорнувши активну діяльність, спрямовану на розвиток УАПЦ, об’їздив усю Україну, зокрема Вінниччину (Вінниця, Липовець, Гайсин, інші населені пункти).

Липківський – автор циклу історичних нарисів з життя Липовецького повіту «Унія та возз’єднання уніатів в 1794-1795 рр. в межах сучасного Липовецького повіту» (1895).

Про В.К.Липківського

Гудзик, К. Народний митрополит / К.Гудзик // Липовец. вісті. – 2007. – 24 листоп.

Зінченко, А. Визволитися вірою. Життя і діяння митрополита Василя Липківського / А.Зінченко. – К.: Дніпро, 1997. – 432 с.

Зінченко, А. Подільські шляхи Василя Липківського / А.Зінченко // Вінниччина. – 1996. – 27 лип.

Марценюк, В. Чи ж спокутуємо провини минулого?: [про увічн. пам’яті митрополита УАПЦ В. Липківського, який здійснював просвітниц. діяльн. на Липовеччині] / В.Марценюк // Липовец. вісті. – 2007. – 8 груд.

Пащенко, В. Василь Липківський / В.Пащенко // Історія України в особах. ХІХ-ХХ ст. – К.,1995. – С.274-281.

Щербина, Д. Народний митрополит: [про церков. Діяча В.Липківського, який у 1892-1903 рр. був настоятелем собору у Липовці] / Д.Щербина // Молодь України. – 2008. – 28 лют.: фото.

* * *

29 березня – 100 років тому народилася Тамара Михайлівна Воронович (1909-1979), українська перекладачка, педагог.

Т.М.Воронович народилася в Піщанці Вінницької області. Закінчила Київський кооперативний інститут (1931) і Київський державний університет імені Тараса Шевченка (1940). Викладала зарубіжну літературу в Київському державному інституті іноземних мов, Житомирському державному педагогічному інституті. Т.М.Воронович переклала романи: “Обвал” А.Стіля (1960), “Божі стеблинки” У.Сембена (1963), “Гонкурівську премію присуджено вбивці” П.Гамарра (1966), “Плавучий острів” (1964) і “Діти капітана Гранта” (1967) Ж.Верна, “Шуани” О.Бальзака (1976), новелу “Натурщиця” (1971) і “Мандрівне життя” (1971) Гі де Мопассана, новелу “Сім дружин Синьої Бороди” А.Франса (1977) та ін.

Довідки див.:

Кочур, Г.П. Воронович Тамара Михайлівна / Г.П.Кочур '2F/ З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.58-59.

Костриця, Ю.М. Воронович Тамара Михайлівна / Ю.М.Костриця // ЕСУ. – К., 2006. – Т.5. – С.178: фото.

Цього місяця виповнюється:

360 років (1649) відтоді, як відбулася битва під Шаргородом між загонами козаків і поляками. Польські полки відступили.

140 років загальноосвітній школі І-ІІІ ст. с. Жданівка Хмільницького району (1869).

 

КВІТЕНЬ

 

4 квітня – 70 років від дня народження Володимира Івановича Смаровоза (1939-2008), українського скульптора, автора багатьох пам’ятників на Вінниччині.

В.І.Смаровоз народився на Хмельниччині. 1965 р. закінчив Республіканське художнє училище ім. І.Ю. Репіна, Кишинів. У Вінниці проживає з 1971 р.

Володимир Іванович – учасник обласних, республіканських, всесоюзних виставок. В 1999 р. успішно пройшла у Вінниці його персональна виставка. Учасник республіканських пленерів по каменю в Ямполі та Вінниці. Основні твори скульптора: пам’ятники загиблим воїнам на Вінниччині, бюст-пам’ятник Лялі Ратушної у Вінниці, пам’ятник загиблим співробітникам органів внутрішніх справ, композиція «Мадонна» (храм Божої матері Ангельської) у Вінниці. В.І. Смаровоз – член Національної спілки художників України.

ЛІТЕРАТУРА

Смаровоз, В.І. Повір у свою щасливу зірку: [бесіда з митцем] /В.І.Смаровоз; розмову вела Л.Площанська // Вінниччина. – 1999. – 27 лют. – (Спец. вип. газ. «Зоряна криниця»).

Його знають у Нью-Йорку // Панорама. – 1999. – 19 трав.

Машевцев, А. У бронзі й граніті / А.Машевцев // Вінниччина. – 2000. – 28 квіт. – С.13.

Лисенко, В. Останній серпень Володимира Смаровоза: [спогади про митця] / В. Лисенко // Вінниччина. – 2008. – 12 верес. С. 16.

Смаровоз Віктор Іванович // Художники Вінниччини. – Вінниця, 2001. – С.69.

* * *

6 квітня – 100 років тому народився Никифор Григорович Білоконь (1909, с. Букатинка, тепер Чернівецького району – 21.10.1975), український поет.

Початкову освіту здобув у церковнопарафіяльній школі. У своєму ж районі закінчив Вилоярузьку інтегральну сільськогосподарську школу. Працював у школі з ліквідації неписьменності. У 1934 р. закінчив Херсонський педінститут. З 1934-1947 рр. працював художнім керівником та режисером в обласних театрах Тюмені, Курська, Миколаєва, Херсона. 1952-1964 рр. – керівник літоб’єднання при редакції Херсонської обласної газети “Наддніпрянська правда”, опісля обіймав посаду відповідального секретаря Херсонської організації СПУ. Почав друкуватися з 1951 р. Гуморески письменника визріли на букатинських враженнях.

Він автор книг: “Я ще, друзі, молодий” (1958), “Поправки дядька Савки” (1961), “Савчине весілля”(1961), “Припарки дядька Савки” (1964), “Савчин ужинок” (1969), «Щипавки дядька Савки» (1969).

Розробляв жанр «щипавок» – сатиричних побутових малюнків дидактичного спрямування.Хоча твори Н.Білоконя не посідають помітного місця в українській літературі, вони можуть зацікавити читача проявами гумору, стихією народного слова.

Про письменника

Никифор Білоконь // Письменники Радянської України. 1917-1987: біобібліогр. довід. – К.,1988. – С.72.

Подолинний, А.М Білоконь Никифор Григорович /А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид, перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.25-26.

Голобородько, Я.Ю. Білоконь Никифор Григорович / Я.Ю.Голобородько // ЕСУ.– К., 2003. – Т.2. – С.814-815: фото.

* * *

13 квітня – 125 років тому народився Юрій Степанович Александрович ( 1884, с. Степашки, нині Гайсин. р-ну – 193?), український етнограф, архівіст, краєзнавець.

Здобув архівно-бібліотечну освіту. До перевороту 1917 р. багато займався музейною справою, вивчав етнографію Поділля, народні ремесла, збирав колекцію виробів народних майстрів, предметів побуту.

Працював у Кам’янці-Подільському, де завдяки його наполегливій праці було зібрано чергову етнографічну колекцію і відкрито «Кустарно-історичний відділ музею Подільської губернії».

Він був фундатором архівної справи на Поділлі. 1921 р. переїздить до Вінниці і призначається завідуючим губернським архівним управлінням. До 1924 р. за його ініціативою зареєстровано і взято під охорону 1231 архів губернії.

У вінницький період життя Ю.Александрович розробив детальний план академічного художньо-промислового музею з майстернями та експериментальними лабораторіями. u1053 На жаль, його проектам не судилося здійснитися.

З середини 20-х рр. Ю.С.Александрович переїхав у Київ, працював науковим співробітником музеїв Києво-Печерської лаври, співробітничав з Кабінетом виучування Поділля при Вінницькій філії бібліотеки ВУАН. Опублікував 10 робіт з етнографії Подільського краю.

Про Ю.С. Александровича

Кароєва Л.Р. Етнографи Поділля / Л.Р.Кароєва // Етнографія Поділля: тези доп. наук. конф. – Вінниця, 1992.– Ч.1. – Із змісту: [життя і діяльн.Ю.С.Александровича]. – С.8-9.

Нестуля, О.О. Ю.С.Александрович про стан охорони культових пам’яток Поділля на початку 20-х років ХХ ст.: [про діяльн. краєзнавця] / О.О.Нестуля // Поділля і Волинь у контексті історії українського національного відродження. – Хмельницький, 1995.– С.156-157.

Баженов, Л.В. Александрович Юрій Степанович / Л.В.Баженов // Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст. – Кам’янець-Подільський, 1993. – С.110.

* * *

19 квітня – 90 років від дня народження Віталія Іовича Іжевського (1919-1973), композитора, фольклориста, засновника і першого керівника Іллінецького народного хору “Вінок Поділля”.

Життя Віталія Іовича було пов’язане не тільки з піснею. Доля його складна, цікава, а подекуди і загадкова. Народився він в селі Шабельня Іллінецького району.

У 1936 р. вступив до Водицького технікуму мистецтв. З цього ж року працює в оркестровій групі ансамблю пісні і танцю Червоної армії Київського військового округу.

В 1937-1940 рр. навчався в Ризькому військовому училищі зв’язку. З цього часу розпочинається його військова кар’єра. З 1939 р. Віталій Іович – військовий аташе Посольства Радянського Союзу в панській Польщі. 1941-1945 рр. – полковник офіцерського корпусу Війська Польського.

В 1947 р. був безпідставно репресований і висланий до Норильська. 1959 р. Іжевський повертається на Батьківщину і влаштовується на роботу в Дашівський будинок культури, а згодом, в 1960 р., його запрошують в Іллінецький районний будинок культури.

З цього часу починає відрахунок творчості самодіяльний хоровий колектив «Вінок Поділля», манерою виконання якого став народний спів, народне багатоголосся. Це u1073 був перший народний хоровий колектив Вінниччини з прекрасною оркестровою групою (бандури, цимбали, скрипки, кларнети, домри, баяни, ударні інструменти, контрабас), танцювальною групою та окремими солістами-вокалістами.

Хор завойовує визнання своїми барвистими піснями на місцевому матеріалі. В цьому колективі народилися і вперше виконані пісні: «Гей, у нас на Поділлі», «Біля тину в’ється хміль», «Величальна Україні», «Пісня над Собом» та багато ін.

Колектив неодноразово брав участь в концертах у м. Києві, представляв мистецтво Вінниччини на всіх рівнях і здобув визнання. У 1964 р. пісні В. Іжевського друкуються на сторінках вітчизняних часописів «Соціалістична культура», «Зміна», «Україна». 1967 р. хор отримує звання «народного», його пісні записує Всесоюзна фірма грамзапису «Мелодія». У цьому ж році вийшов збірник пісень «Подільський спів». В.І. Іжевський – фундатор та родоначальник агітбригадного жанру на Вінниччині. Створені ним оригінальні програми і сценарії вивели колектив в число кращих в Україні.

Помер видатний земляк 29 грудня 1973 р. Похований в Іллінцях. Мистецьке надбання його велике і багате. І досі в репертуарі народного хору звучать пісні, написані самобутнім маестро.

Про В.І.Іжевського

Іжевський, В. Завжди в строю: [про худож. агіткультбригаду Іллінец. РБК розповідає її кер.] / В.Іжевський // Соц. культура. – 1973. – № 9. – С.18-19.

Дмитренко, Р. Маестро: наш видатний земляк В.І.Іжевський / Р.Дмитренко // Трудова слава. – 1999. – 15 квіт.

Собченко, А. Таланту не сховаєш...: [про комп. В.І.Іжевського, якому на його батьківщині в с. Шабельня відкрито пам’ятник] / А.Собченко // Вінниц. відом. – 1999. – 1 квіт.

Бабенко, І.Д. Народні таланти присобського краю / І.Д.Бабенко // Іллінеччина в глибині століть і в наш час. – Іллінці, 2001. – Із змісту: [про кер. Іллінец. нар. самодіял. хору В.І.Іжевського]. – С.103-105.

Таранюк, Є. Премії імені земляків: [в т.ч. В.І. Іжевського для обдаров. учнів Іллінец. ДМШ] / Є.Таранюк // Вінниччина. – 1997.– 24 квіт.

* * *

20 квітня – 120 років від дня народження Миколи Михайловича Хращевського (1889-після 1929), українського літературознавця, краєзнавця.

М.М.Хращевський народився в Московській області. Закінчив історико-філологічний факультет Варшавського університету (1914). Викладав українську мову та літературу.

У 20-х рр. працював старшим бібліотекарем Вінницької філії Всенародної бібліотеки України.

Опублікував статті в “Записках історико-філологічного відділу Української АН”: “Деякі фразеологічні особливості мови А.Свидницького”(1929, кн. 21-22), “Ще нові дані до ялтинської біографії Руданського”, “Степан Руданський в оповіданнях своїх родичів та інших людей”, “До біографії Д.Марковича” (1928).

Автор окремих видань: “Михайло Коцюбинський під час свого навчання в Бару” (Вінниця, 1929), “Вінницька державна друкарня ім. Леніна. Коротка історія та сучасний стан друкарства у Вінниці” (Вінниця, 1930) та ін.

У післявоєнний час репресований (разом із дочкою Оксаною Хращевською). Внаслідок важкої хвороби помер на другий день після звільнення із заслання. Реабілітований.

Довідку див.:

Подолинний, А.М. Хращевський Микола Михайлович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини.– 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С. 361.

* * *

22 квітня – виповнюється 90 років (1919) з часу виходу районної газети «Ямпільські вісті».

Історія народження газети сягає далекого 1919 р., коли у протоколі № 4 за 22 квітня зборів комуністів у м.Ямполі, на яких було 16 чол., записано: «Слухали: про видання друкованого органу партії. Постановили: приступити до видання органу «Ямпольский коммунист». До редакційної колегії були обрані Остроменський, Лютий, Долгач, Гора, Серебрийський».

«Ямпільський комуніст», «Червона Ямпільщина», «Прикордонна зірка», «Червоний прикордонник», «Наддністрянський колективіст», «Слово хлібороба» – за такими назвами пройшла свій 90-річний шлях нинішня газета «Ямпільські вісті», історію якої творило не одне покоління журналістів.

З 1921 р. орган Ямпільського окружного комітету КП (б) України і окружного виконкому газета «Червона Ямпільщина» видавалася в Томашполі.

У 30-ті роки газета розповідала про досягнення перших колгоспів, повідомляла про здобутки окремих u1083 людей, бригад.

«Наддністрянський колективіст» виходив тричі на тиждень половинним форматом нинішніх «Ямпільських вістей». Набиралась газета з рукописного тексту і друкувалась вручну. У друкарні була навіть посада крутильника.

На сторінках районки післявоєнного періоду вміщувалися матеріали про звитягу, патріотизм і героїзм ямпільчан, які робили все для того, щоб відбудувати зруйноване народне господарство, про причини і наслідки голоду 1947 р. Через районну газету залунала слава про перших п’ятисотенниць, їх послідовників, Героїв Соціалістичної Праці: К.Захарчук, О.Ігнатова, Д.Васильківського, Л.Семенчук та ін.

1 квітня 1965 р. вийшов перший номер районної газети за назвою «Слово хлібороба».

Серед редакторів газети в різні часи її існування були: С.Т.Мурований, І.Л.Єнтіс, В.І.Побігай, В.П.Вередіна, В.Є.Єльцова, В.І.Романець та ін.

Редакція газети неодноразово нагороджувалася почесними грамотами та преміями, зокрема – Грамота Президії Верховної Ради України.

З набуттям Україною Незалежності, розпочалися нові сторінки в історії ямпільського часопису.

Про газету

Присвячується 80-річчю газети: [ст.] // Ямпіл. вісті. – 1999. – 29 трав.

Урсуленко, Г. Віхи історії / Г.Урсуленко // Ямпіл. вісті. – 2003. – 25, 29 січ.; 5 лют.

* * *

26 квітня – 40 років з часу заснування Жмеринського державного міського історичного музею (1969).

Музей було створено за рішенням виконкому районної ради депутатів трудящих. У 2003 р. зі зміною адміністративного підпорядкування він отримав статус міського. Його музейна колекція, яка нараховує 2,7 тис. предметів, представлена археологічними та палеонтологічними знахідками, документами і предметами побуту жмеринчан ХІХ-ХХ ст., набором інструментів працівників залізниці, зброєю першої половини ХХ с.

Музей пишається меморіальною колекцією (роботи, інструменти та особисті речі) заслуженого майстра народної творчості УРСР, мікромініатюриста М.Г.Маслюка, збіркою планів-експлікацій сіл Жмеринського району, складених у 1866-1869 рр., фотографіями станції Жмеринка та листівками з видами міста початку ХХ ст.

В музеї 5 тематичних u1077 експозиційних та 1 виставковий зали. У виставковому залі відтворено побут жмеринчан кінця ХІХ – початку ХХ ст., проводяться тематичні виставки до знаменних і пам’ятних дат регіонального і державного значення.

Музейні працівники активно співпрацюють з кіномитцями: започатковано кінофестиваль “На перехресті колій та часу” з демонстрацією фільмів, в роботі над якими брали участь жмеринчани. Співробітником музею Й.В.Савіновим було створено програму історико-документальних фільмів: «Долі людські”, “Визволення Жмеринки”, “Дорога довжиною в життя”, “Як це було”, присвячених історії рідного міста. Щороку з матеріалами експозицій музею знайомиться понад 3 тис. жмеринчан та гостей міста.

ЛІТЕРАТУРА

Антонюк, О. Із життя міського історичного музею / О.Антонюк // Ініціатива. – 2006. – 18 трав. – С. 2.

Зонова, Ірина. Оживає жмеринський будинок графа Гейдена, який ремонтують з 2000 року: [про реставр. легендар. будинку мецената графа Гейдена] / І.Зонова // Молодь України. – 2008. – 6 трав. С. 7: фото.

Комарницький , Ю. Чи буде новий музей?: [у Жмеринці в садибі Гейдена] / Ю. Комарницький // Вінниц. відом. – 2008. – 4 черв. С.11.

ТРАВЕНЬ

2 травня – 90 років від дня народження Миколи Юхимовича Тарновського (1919 -2002), українського прозаїка.

М.Ю.Тарновський народився в с. Олександрівка, тепер Тростянецького району в родині селян-бідняків. Закінчив Тульчинський педагогічний технікум та Вищі літературні курси при Літературному інституті імені М.Горького.

До 1941 р. вчителював, служив у війську. Учасник Другої світової війни. Після демобілізації працював у редакціях газет «Вінницька правда», «Закарпатська правда», журналу «Жовтень». У 60-70-ті рр. мешкав у Вінниці, згодом у Львові. Автор романів: «Шляхами братів» (1950), «Ранок над Ужем» (1952), «Крутогора» (1957), «День починався неспокійно» (1963), «Вирок»(1965), «Зовуть мене розбійником»(1989), повістей: «Квіти на морозі» (1966), «Дев’ятий вал»(1970), «Кому не сниться спокій» (1987), «Золоті верби» (1979), «Спинися, хвилино» (1984) та ін., збірки поезій «Бурхливий плин» (1973).

Про письменника

Васильченко, М. Трилогія земляка / М.Васильченко // Комс. плем’я. – 1982. – 15 черв.

Сало, І. Миколі Тарновському – 70 / І.Сало // Літ. Україна. – 1989. – 24 серп.

Бортняк, А. Довга нива Миколи Тарновського / А.Бортняк // Вінниц. газ. – 1999. – 8 трав.

Подолинний А.М. Тарновський Микола Юхимович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С. 337.

* * *

3 травня – 170 років від дня народження Тадеуша Грохольського (1839-1913), польського живописця та графіка.

Тадеуш Грохольський народився в с. П’ятничани Вінницького повіту (нині в межах Вінниці). Навчався у Петербурзі, Парижі, Кракові (у Я.Матейко).

У 1964-1970 рр. працював в Одесі. З 1870 р. мешкав у своїх подільських маєтностях. Багато часу присвячував громадській діяльності. Разом з братом Станіславом заснував у Вінниці 1880 р. Перше позичковоощадне товариство (Селянський банк). Був віце-головою Вінницької філії Подільського сільськогосподарського синдикату.

У 1908-1909 рр. виконував обов’язки попечителя практичної школи садівництва і сільського господарства в с. Гуменному Вінницького повіту. Кілька разів обирався присяжним засідателем у Вінницькому повіті.

Творча спадщина Т.Грохольського охоплює релігійні полотна (зокрема для Стрижавського костьолу написав картину “Христос”), автопортрет, портрети членів родини, місцевих селян, копії шедеврів європейського малярства, зокрема Тиціана, Мурільйо, Бонна. Широко відомі його твори: «Параска», «Дівчинка в народному одязі» (обидві – 1871), «Українка», «Селянка» (80-ті рр. ХІХ ст.). У1881-1901 рр. Т.Грохольський брав участь у виставках Товариства мистецтва в Кракові, Варшаві, Парижі, а на виставці польського малярства у Львові 1894 р. отримав срібну медаль.

Довідку див.:

Колесник, В. Грохольський Тадеуш / В.Колесник // Колесник, В. Відомі поляки в історії Вінниччини: біогр. слов. – Вінниця, 2007.– С.148-149. 40

* * *

6 травня – 110 років тому народився Лев Борисович Каплан (1899-1972), український художник-графік. Уродженець Могилева- Подільського.

1929 р. закінчив Харківський художній інститут, навчаючись у М.Шалонова, О.Кокеля, М.Федорова. В 1919-1920 рр. брав участь у “Вікнах УкрРОСТА”. Автор фронтових замальовок (1941-1945). У 1953-1954 рр. виконав серію картин “Типи, що йдуть у минуле”. 1960 р. ілюстрував збірку гумору “Україна сміється”, пізніше малював агітплакати. Працював у сатиричних журналах “Червоний перець” (1927-1934), “Перець” (з 1943).

Довідки див.:

Каплан Лев Борисович // Митці України. – К., 1992. – С.288.

Палийчук, Б. Поэт и власть: [спогади, в т.ч. про роботу худож. в ред.фронт. газ. “Красная армия”] / Б.Палийчук// Радуга. – 1999. – № 1.– С.37-114.

* * *

8 травня – 270 років від дня народження Станіслава Трембецького (1739-1812), польського поета, перекладача.

Народився в Ястшембниках Сандомирського воєводства (Польща). З 1802 р. проживав у Гранові (тепер Гайсинського району). В 1804-1812 рр. Трембецький мешкав у маєтку Потоцького в Тульчині. Тут він написав найвідоміший свій твір – поему “Софіївка”(1806), в якому йдеться про знаменитий Уманський парк та його власників Потоцьких. Її переклав К.Рилєєв (1821), А.Міцкевич написав до неї коментарі (1822). Помер у Тульчині 1812 р., де й похований.

ЛІТЕРАТУРА

Трембецький, С. Софіївка: поема: [фрагм.] / С.Трембецький; пер.Ю.Буряка // Хроніка 2000/2001. – № 41/42. – С.545-557.

* * *

Колесник, В. Трембецький Станіслав / В.Колесник // Колесник, В. Відомі поляки в історії Вінниччини: біогр. слов. – Вінниця, 2007. – С.781-784.

Подолинний, А. Трембецький Станіслав / А.М.Подолинний // З- над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. ідоп. – Вінниця, 2001. – С.345.

* * *

10 травня – 130 років від дня народження Симона Васильовича Петлюри (1879-1926), українського політичного державного діяча, публіциста, літературного критика.

С.В.Петлюра народився в Полтаві. Член Революційної української партії (РУП) з 1900 р., згодом увійшов до складу УСДРП. Важливою ділянкою його партійної роботи булоредагування видань «Селянин», «Вільна Україна», «Слово», працював у редакції газети «Рада», дописував до журналів «Україна», «Украинская жизнь». На 1-му Всеукраїнському військовому з’їзді (1917) обраний головою Українського Генерального комітету, у Центральній Раді – Генеральним секретарем військових справ, у Директорії – Головним отаманом.

2 лютого 1919 р. Директорія та Уряд Української народної республіки переїжджають зі столичного Києва до Вінниці (переїзд стратегічно був передбачений і підготовлений Петлюрою ще восени 1918 р.).

Міністри В.Винниченко і В.Чеховський жили у тодішньому респектабельному готелі «Савой». А про штаб-квартиру головного отамана Петлюри, якою став особняк заможного єврейського фабриканта Боруха Львовича, знають серед сучасних вінничан одиниці. Можливо тому, що столицею України Вінниця була недовго.

Проте відомо, що саме в наше місто Симон Петлюра в’їхав тоді на білому коні та саме з балкона штаб-квартири приймав урочисті паради з попами, молебнем, дзвонами, всіма петлюрівськими «аксесуарами».

Вийшовши з партії «соцдеків», 11 лютого 1919 р. у Вінниці Петлюра взяв на себе повну відповідальність керівника Директорії, у складі якої на цей час залишилося більше половини його однодумців.

У Вінниці часів Директорії будувалась українська державність: встановлювалися дипломатичні відносини з іншими державами, зміцнювалась армія, проводились аграрна та освітня реформи. Саме з Вінниці розпочалася реалізація закону України про державність української мови у всіх сферах освіти і життєдіяльності. Тут С.Петлюра видав указ про заборону єврейських погромів.

За дорученням Петлюри в березні 1919 р. у Вінниці під орудою К.Стеценка і О.Кошиця терміново була організована Українська республіканська хорова капела, яка виїхала в гастрольне турне по країнах Європи та Америки, аби світ нарешті почув, що «є на земній кулі незалежній держава – Україна». На її спорядження було виділено близько одного мільйона гривень.

На жаль, втілити в життя всі свої універсали С.Петлюра не встиг.

Готуючись до 130-річчя від днянародження Симона Петлюри, Вінницька організація СПУ звернулась до громадських організацій Вінниччини з пропозицією спорудити йому в одному з історичних місць Вінниці, пов’язаних з діяльністю Директорії, пам’ятник.

Місцева влада підтримала ініціативу вінницького осередку товариства «Просвіта» щодо встановлення до 90-річчя УНР (2009) у Вінниці меморіальної дошки з написом «У цьому будинку в 1919 році знаходилась канцелярія отамана Директорії Симона Петлюри».

Симон Петлюра має повернутися у свою подільську столицю.

Про С.Петлюру

Завальнюк, К. Симон Петлюра – воїн духу та честі: [про діяча визвольн. руху в Україні, в т.ч. про його перебування у Вінниці] / К.Завальнюк // Вінниц. газ. – 2004. – 27 трав. – С.6.

Рабенчук, В. Він з природи вождів, що закладали династії / В.Рабенчук, М.Марущак // Вінниччина. – 2008. – 22 трав. – С.5; 29 трав. – С. 2. – (Спец. вип. «Хочу все знати»).

Масловський, М. Зустріч С. Петлюри в Могилеві-Подільському і Ямполі в 1920 р./ М. Масловський // Тези доповідей п’ятнадцятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. 14 трав.1996 р. – Вінниця, 1996.– С.52.

Петлюра повернеться у свій вінницький штаб // Вінниччина. – 2008. – 19 квіт. – С.5.

* * *

12 травня – 90 років тому народився Зиновій Мануйлович Грузман (1919-1999), літературознавець, педагог.

З.М.Грузман народився на Житомирщині. По закінченні Київського державного університету з 1947 р. працював у Вінницькому державному педінституті.

Він автор понад 90 наукових публікацій, присвячених переважно дослідженню творчості П.Тичини, ряд робіт присвятив Т.Шевченку, М.Бажану, Л.Левицькому та ін.

Грузман – співавтор історичного нарису «Вінницький державний педагогічний інститут» (Вінниця, 1992), виступав також як літературний критик. З 1997 р. З.М.Грузман – професор Вінницького педагогічного інституту.

Помер 12 січня 1999 р. у Вінниці.

Про вченого

Кимак, Л. Два золоті ювілеї: [про проф. Вінниц. пед. ін-ту З.М.Грузмана з нагоди 50-річчя його наук. і викладац. діяльн.] /Л. Кимак, Л.Кароєва // Панорама. – 1997. – 19 берез.

Хоменко, Б. В. Грузман Зиновій Мануйлович / Б.В.Хоменко // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини.– 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.89.

* * *

14 травня – 100 років від дня народження Микити Яковича Діброви, Героя Соціалістичної Праці (1909-2005), колишнього голови колгоспу ім. К.Маркса с. Красносілка Крижопільського району.

Народився М.Я.Діброва в с. Голубече Крижопільського району. В 1924-1928 рр. працював робітником на залізниці. Потім – на різних роботах в колгоспі у рідному селі.

В 1932-1934 рр. – червоноармієць будівельного полку Московського військового округу.

Після служби Микита Якович очолив бригаду місцевого колгоспу „Комунар». Учасник фінської (1939-1940 pp.) та Другої світової воєн, отримав тяжке поранення, несумісне з подальшою службою в армії.

Одразу ж після визволення району у березні 1944 р. Микиті Яковичу було запропоновано очолити, а точніше, відродити колгосп в рідному с.Голубече. Невдовзі піднімав післявоєнне господарство вже в с.М.Кісниця.

У 1946 р. Микита Якович знову обирається головою колгоспу в с.Голубече. Але вповні його талант організатора сільськогосподарського виробництва розкривається на посаді голови колгоспу ім.К.Маркса с.Красносілка Крижопільського району, який він очолював у 1950-1985 рр.

Піднімати господарства і в одному, і в другому, і в третьому селі доводилося буквально з руїн. Про техніку в повоєнних селах не було й мови, в плуги впрягали корови. Невистачало людей: в селах лише жінки та немічні старики.

За цих умов він знаходить ресурси, а головне – вселяє в людей віру. І відбувається чудо – за кілька років на красносільських пагорбах урожайність пшениці з 6 центнерів зростає до 50 ц/га, а цукрові буряки з часом дають по 500 ц/га.

Багатшав колгосп, заможнішими ставали селянські садиби: благоустрій, нові будівлі прикрашали село – і скрізь відчувалася рука Микити Яковича, його дбайливе господарське око. Красносілка перетворюється в школу передового сільськогосподарського досвіду, а М.Я. Діброву по праву іменують народним академіком. До нього їхали не лише з господарств району. На базі колгоспу ім. К. Маркса регулярно проводилися районні, обласні семінари. Цілий ряд уславлених керівників сільгоспвиробництварайону тієї доби з гордістю називали себе його учнями. М.Я.Діброва – Герой Соціалістичної Праці, кавалер найвищих державних відзнак, делегат декількох партійних з’їздів та Всесоюзного форуму колгоспників, незмінний впродовж десятиріч голова колгоспу ім.К.Маркса, багаторазовий учасник виставок досягнень народного господарства, депутат районної ради ряду скликань.Він був і завжди буде гордістю і славою Крижопільщини, всього Подільського краю.

ЛІТЕРАТУРА

Публікації М.Я.Діброви

Виконаємо свої соціалістичні зобов’язання: розповідь голови к-пу ім. К.Маркса с.Красносілка Крижопіл. р-ну, Героя Соц. Праці М.Я.Діброви / М.Я.Діброва; зап. В.Ф.Бродський. – Вінниця, 1958. – 9 с.

Так починався наш крок: [з історії к-пу с.Красносілка Крижопіл.р-ну] / М.Я.Діброва // Сіл. новини. – 1980. – 5 лют.

В авангарді змагання / М.Я.Діброва // Сіл.новини. – 1981.– 10 верес.

Вірні своїй традиції / М.Я.Діброва // Вінниц. правда. – 1983. – 13 трав.

Про М.Я.Діброву

Шкляр, В. Патріарх подільської ниви: докум. повість: [про М.Я.Діброву] / В.Шкляр // Вітчизна. – 1983. – № 11.– С.84-111; № 12.– С.59-89.

Шкляр, В.М. Під ключем журавлиним: докум. повість / В.Шкляр. – К.: Веселка, 1985. – 136 с.

Андрущенко, В. Патріарх подільської ниви: до 90-річчя від дня народж. Героя Соц. Праці [М.Діброви] / В. Адрущенко // Вінниччина. – 1999. – 19 трав.– (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Байда, С. Його вустами говорить історія: [про М.Я. Діброву] / С.Байда // Сіл. новини. – 2003. – 1 лют.

[Про прототипа гол. героя тв. В. Яворівського «Оглянися з осені» Героя Соц. Праці М.Діброву] // Літ. Україна. – 1979. – 27 лип.

Яворівський, В. Державність хліба і душі: публіцист. роздуми / В.Яворівський // Вітчизна. – 1982. – № 1. – С.133-141.

* * *

16 травня – 55 років від дня народження Тетяни Василівни Яковенко (1954), української поетеси, літературознавця, громадського діяча.

Т.В.Яковенко народилася в с. Соболівка Теплицького району Вінницької області в родині службовців. Закінчивши 1971 р. місцеву середню школу, вчителювала в школах сіл Теплицького району.

Вищу освіту здобувала у Вінницькому педагогічному інституті (1977). Опісля (1977-1982) працювала секретарем Теплицького райкому комсомолупо роботі з шкільною молоддю. З 1983 р. Тетяна Василівна розпочала викладацьку роботу у рідному інституті.

По закінченні аспірантури при Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України захистила кандидатську дисертацію (1987), здобувши звання кандидата філологічних наук. З 1994 р. вона – доцент кафедри світової літератури, з 1999 – доцент кафедри української літератури Інституту філології й журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

З 1990 р. поетеса керує міською літературно-мистецькою студією для школярів при Вінницькому Палаці для дітей та юнацтва «Мережка». Під керівництвом Т.Яковенко з 1995 р. працює літературно-мистецька студія «Вітрила» при Інституті філології й журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Друкуватися почала з 1963 р. Авторка збірок віршів: «Совість» (1986), «Любов вам до лиця» (1987), «Щоденна Батьківщина» (1990), «Автопортрет з конваліями» (1992), «Кольорова ніч» (1998), «Книги псалмів»(2003), «Пісня над піснями» (2004), «Книга Екклезіястова» (2005) та більше п’ятдесяти наукових статей з питань перекладу та сучасного літературознавства. Вірші Тетяни Яковенко увійшли до «Антології української поезії другої половини XX століття» (Київ, 2001). З 1988 р. Т.Яковенко – член НСПУ.

Поетеса – лауреат багатьох премій: молодіжної літературно-мистецької ім. М.Трублаїні (1976), обласної молодіжної літературно-мистецької «Кришталева вишня» (2002), Всеукраїнської літературної імені Михайла Коцюбинського (2003), Всеукраїнської літературної «Благовіст» (2003), Всеукраїнської літературно-мистецької ім. Є.Гуцала (2004), обласної літературно-мистецької ім. Марка Вовчка (2007). Творча, громадська діяльність Т.В.Яковенко відзначена багатьма грамотами, подяками.

Т.В.Яковенко – член бюро Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України та комісії по присудженню Всеукраїнської літературної премії імені М.Коцюбинського. Вона – відмінник освіти України (1992), заслужений працівник культури України (2004), депутат Вінницької обласної ради, голова постійної комісії з питань освіти, культури та духовного відродження, голова Вінницької  обласної літературно-мистецької краєзнавчої організації «Велика рідня».

Про поетесу

Бортняк, А. Духовне подвижництво Тетяни Яковенко / А.Бортняк // Подолія. – 2003. – 22 січ.

Тетяна Яковенко: [біогр. поетеси; вірші. Є фото] // Квіт подільського слова: антол. тв. сучас. письм. Вінниччини. – Вінниця, 2006. – C. 239-246.

Тетяна Яковенко: [про творчість поетеси] // Подільські криниці: хрестоматія з л-ри рід. краю. – Вінниця, 2006. – Вип. 3. – C. 578 - 603: фото.

Хоменко, Б. В. Яковенко Тетяна Василівна / Б.В.Хоменко // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.390.

* * *

20 травня – 210 років тому народився Оноре де Бальзак (1799-1850), французький письменник-класик. У 1850 р. побував у Немирові.

Доля класика французької літератури Оноре де Бальзака тісно пов’язана з подолянкою – графинею Евеліною Ганською. Він двічі приїжджав в Україну, перебував у її маєтку у с. Верхівня з 13 вересня 1847 р. по 2 лютого 1848 р. і з 29 вересня 1848 по 25 квітня 1850 р. Тут письменник приступив до роботи над другою частиною твору «Золотий бік сучасної історії» та ін.

У березні 1850 р. відбулося вінчання Бальзака з Е.Ганською. У цьому ж році вони здійснили подорож до Немирова, де їх приймав у своєму маєтку Б.Потоцький. Історичний роман «Шуани» Бальзака переклала українською мовою Т.М.Воронович, яка народилася в смт Піщанка на Вінниччині.

ЛІТЕРАТУРА

Омельченко, Т. Любовь и страсть Оноре де Бальзака / Т.Омельченко // Жен. журн. – 2005. – № 7.– С. 138-144.

Стронгина, Н. Украинская страсть Бальзака / Н.Стронгина // Академия. – 2002. – № 3. – С. 58-61.

Подільський, Е. Романтикою кохання покликаний / Е.Подільський // Вінниччина. – 1999. – 27 берез. – (Спец. вип. “Зоряна криниця”); Уряд. кур’єр. – 1999. – 11 верес.– С.8-9.

Рекрут, Я. Останнє кохання Бальзака: [про перебування його в Немирові та Погребищі] // Робітн. газ. – 1999.– 26 трав.

Телефус, Т. Подільська жінка у долі Оноре де Бальзака / Т.Телефус // Вінницький альбом. 1999: літ.-худож. та істор.-краєзн. альм. – Вінниця, 2000. – С.50-56.

* * *

Цього місяця виповнюється:

50 років з часу заснуванняу Вінниці ВАТ “Керамік” (1859).

Цегельний завод м.Вінниці був закладений у травні 1859 р. та майже століття він працював лише у літній період, тому що цегла виготовлялася ручним способом. За допомогою форм вона висихала на відкритих галявинах та випалювалася під відкритим небом. Глину для виготовлення цегли копали на території заводу.

У 1902-1905 рр. були зведені дві кільцеві та дві сушильні печі, що дозволяло заводу працювати з ранньої весни до осінніх заморозків.

На відновленому після Другої світової війни цегельному заводі переважала важка ручна праця, технології залишалися на рівні початку століття, а випуск цегли за сезон сягав до 7 млн. штук.

Тільки в 1949 р. почалося будівництво камерної сушки, що дало можливість підприємству працювати цілорічно та збільшити випуск цегли до 17 млн. штук.

У 1960 р. розпочалося будівництво тунельних сушил, і вже через 4 роки випускали щорічно більше 40 млн. штук цегли. Встановили нові  преси, електровагонки, замість кінцевих печей будувалися тунельні. Завдяки впровадженню цих технологій на підприємстві була частково ліквідована важка ручна праця.

В середині 60-х рр. збудовано плиточний цех із випуску фасадної плитки потужністю 135 тис. м2 на рік.

Розквіт виробництва цегельного заводу припадає на 80-ті роки, коли починається установка нового обладнання, вдосконалення нових технологій, розвиток соціальної сфери. Наприкінці 80-х рр. обсяг виробництва сягнув 48-49 млн. штук цегли в рік.

Сьогодні в штаті підприємства – досвідчені інженери і спеціалісти, що при сучасних методах виробництва дає можливість збільшувати виготовлення якісної цегли, поліпшувати умови праці робітників одного з найстаріших підприємств обласного центру.

Про підприємство

Безуглий, Ю. Вінницький «Керамік» знають повсюди / Ю.Безуглий // Панорама. – 2001.– 24 листоп.

Степанов, В. І гетьман з булавою: [вироби ВАТ «Керамік»] / В.Степанов // Подолія. – 2001.– 19 груд.

Кулініч, О.М. ВАТ «Керамік»: проблеми, перспективи… / О.М.Кулініч; кор. Ю.Безуглий // Панорама. – 2002. – 22 трав.

Уразовська, Л. Вінницький «Керамік» розбудовує столицю: [про успіхи ВАТ «Керамік» та його інвестора фірму «Владімір»] / Л.Уразовська // Вінниц. відом. – 2002.– 21 серп. – С.4.

Литвенюк, О. Замість заводу «Керамік» – житловий масив «Владимирський»: [перспективи майбутнього з-ду] / О. Литвенюк // RIA. – 2008. – 19 берез. С. 5.

* * *

75 років – Могилів-Подільській міській бібліотеці для дітей (1934).

Одна з найстаріших бібліотек міста Могилева-Подільського –дитяча бібліотека бере свій початок від травня 1934 р., коли на базі дитячого відділу міської центральної бібліотеки обласний відділ народної освіти відкрив самостійну міську дитячу бібліотеку з окремим штатом і бюджетом. ЇЇ першим завідувачем був Р.Г.Шейвехман, який працював до початку війни. Напередодні війни фонд бібліотеки нараховував  близько 20 тис. примірників видань.

В роки війни бібліотека працювала під керівництвом Олени Володимирівни Завадської, за цей період фонд її різко зменшився до 3033 книг та 269 брошур. У липні 1944 р. в бібліотеці було зареєстровано лише 47 читачів. Уже в 1947 р. фонд книгозбірні збільшився до 5806 облікових одиниць, її послугами користувалося близько 1000 юних могилівчан.

Працюючи на посаді завідуючої бібліотекою до 1949 р. О.В.Завадська вивела її в число кращих в області. 1948 р. за високі показники в роботі бібліотека була нагороджена Грамотою Комітету в справах культурно-освітніх установ при Раді Міністрів УРСР.

До 1953 р. дитяча бібліотека знаходилася в одному приміщенні з бібліотекою для дорослих. Згодом їй було виділено окреме приміщення по вул. Червоноармійській, що дало змогу організувати диференційоване обслуговування учнів молодшого та середнього і старшого шкільного віку. На цей час роботу бібліотеки забезпечували 5 бібліотечних працівників.

1958 р. під дитячубібліотеку виділяється 8 кімнат першого поверху житлового будинку загальною площею157 кв.м. по вул. Мельника (тепер Володимирська). Тут бібліотека працює і сьогодні. 1962 р.бібліотека реорганізовується з районної бібліотеки для дітей та юнацтва в районну бібліотеку для дітей. 1997 р. бібліотека реорганізована в міську дитячу бібліотеку, яка стала комунальною власністю міста.

Сьогодні вона стала справжнім бібліотечно-бібліографічним, краєзнавчим центром для дитячого населення м. Могилева-Подільського. ЇЇ бібліотечний фонд нараховує понад 26 тис. примірників видань. Належний довідково-пошуковий апарат, сучасні форми обслуговування – все це привертає увагу читачів-дітей, кількість яких щорічно зростає. Нині бібліотека обслуговує понад 2400 дітей, яким видається більше 48 тис. прим. Штат бібліотеки – 4 працівники.

ЧЕРВЕНЬ

3 червня – 60 років від дня народження Михайла Петровича Стрельбицького (1949), українського поета, літературознавця, літературного критика.

У Вінниці поет мешкає з 1980 р. Спочатку був на творчій роботі, а, починаючи від 1991 р., – працює на кафедрі культурології, мистецтва та дизайну Вінницького національного технічного університету.

Друкуватися почав з 1969 р. У пресі видрукував понад 300 статей з проблем художньої літератури. Окремими виданнями вийшло 14 збірок віршів та поем, монографічне дослідження про творчість Олеся Гончара «Проза монументального історизму» (1988).

Найпомітніші поетичні збірки М.Стрельбицького: “Незрубай-дерево” (1976), “ Звертання” (1979), “Три тополі” (1981), “Прощання з морем” (1983), «Сторожовий вогонь» (1988), “Версія Прометея” (1990), “Під небом Коновалюка” (2000), «Гальчевський: поема з  героєм» (2003), «Наука вдячності» (2006) та ін. Його твори друкувалися в літературних збірниках, періодичних виданнях.

Бере активну участь у громадському житті, зокрема у діяльності товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка.

Михайло Стрельбицький – лауреат літературних премій: Республіканської в галузі літературно-художньої критики ім. О.І.Білецького, журналу “Дружба народов” за кращу публікацію року (1978), імені Михайла Коцюбинського (1989), імені Михайла Стельмаха (2007). Член СПУ з 1979 р.

Про М.Стрельбицького

Вовкодав, В. Феномен Михайла Стрельбицького / В.Вовкодав // Вінниц. край. – 2004. – № 1. – С.151-152.

Пастушенко, Л. Іменізація сущого, або Гротескове бароко Стрельбицького / Л.Пастушенко // Вінниц. край. – 2007.– № 4. – С.187-193.

Звірик, А. “Все переважено на терезах калини” / А.Звірик // Вінницький альбом.1999: літ.-худож. та історико-краєзн. альм. – Вінниця, 2000. – С.103-105.

Михайло Стрельбицький: [біогр. поета] // Квіт подільського слова: антол. тв. сучас. письм. Вінниччини. – Вінниця, 2006. – С. 162.

Перші лауреати премії Стельмаха: [серед інших –М.Стрельбицький] // Вінниц. край. – 2007. – № 4. – С. 2.

* * *

6 червня – 210 років від дня народження Олександра Сергійовича Пушкіна (1799-1837), великого російського поета, прозаїка, драматурга. У 1820-1824 рр. бував на Вінниччині.

Життя і творчість великого російського поета О.С.Пушкіна позначені багатоманітними зв’язками з Україною і, зокрема, Поділлям. У 1820-1824 рр. він здійснив 19 подорожей по Україні, в тому числі кілька разів відвідав Тульчин, Брацлав, Липовець, Борщагівку та інші подільські села й містечка.

Особливо вабив поета Тульчин, з яким пов’язано написання окремих його творів, зокрема «Євгеній Онєгін».

Фактів і легенд про сліди Пушкіна на Вінниччині є чимало. Пушкін і В.Раєвський, декабрист, прийнятий у 1820 р. в Тульчині до «Союзу благоденствия». Поет і Ян Потоцький, визначний польський письменник, що народився, жив і помер на Поділлі, автор роману «Рукопис,  знайдений у Сарагосі», сюжетні мотиви якого Пушкін використав у своїй творчості.

Коли поет подорожував Поділлям, то, звичайно, не міг навіть і припустити, що один з місцевих кріпаків, художник Василь Тропінін, стане автором чи не найкращого його портрета. Адресати пушкінської лірики – красуні С.Кисельова, Є.Воронцова, К. Собанська та інші, життя яких пов’язане з Поділлям.

1975 р. в Тульчині відкрито музей декабристів, ряд експонатів якого присвячено Пушкіну. У цьому місті встановлено погруддя Пушкіна, його ім’ям названо вулицю, школу. Твори О.С.Пушкіна українською мовою перекладали поети, родом з Вінниччини, в т.ч. С.Руданський,  В.Свідзинський.

О.С.Пушкін і Вінниччина

Анцибор, А. Кароліна Ржевуська й Олександр Пушкін: стор. майбут. кн. / А.Анцибор // Пульсуючі джерела. – 2008. – 24 лип., 12 серп., 21 серп., 12 верес., 24 верес. – (Далі буде).

Гальчак, С.Д. Пушкін у Борщагівці [нині Погребищ. р-ну] / С.Д.Гальчак // Пульсуючі джерела. – 2008. – 24 лип. С. 4.

Маніленко, П. Пушкін про Ольгопіль / П.Маніленко // Вінниц. газ. – 2003. – 13 трав.

Подолинний, А. М. Кілька епізодів з життя і творчості Пушкіна / А.М.Подолинний // Подолинний, А.М. Жити Україною: статті, рец., есе. – Вінниця, 2007.– С.55-60.

Подолинний, А. Олександр Пушкін / А.Подолинний // Подільські криниці: хрестоматія з л-ри рід. краю – Вінниця, 1994. – Вип.1. – С.379-381.

Пушкін і Придністров’я: [Могилівський край у тв. поета] // Краяни. – 2005. – 28 лип.– C. 4.

Смолякова, Г. Пушкин и Подолье / Г. Смолякова // Вінницький альбом,1998: літ. - худож. альм. – Вінниця, 1999. – C. 15 -17.

* * *

6 червня –100 років від дня народження Івана Михайловича Сікала (1909-1975), українського актора, режисера, народного артиста УРСР.

Народився Іван Михайлович Сікало на Чернігівщині.

Вперше наші земляки побачили Івана Михайловича у виставах Ізмаїльського театру, який гастролював на Вінниччині у 1948 р., коли у місті над Бугом завершувалася відбудова зруйнованого німцями приміщення театру. Тоді й відбулося злиття двох театрів – Вінницького й Ізмаїльського. І саме на новій сцені судилося розквітнути в повній мірі блискучому таланту Івана Сікала. Він досконало володів акторською професією, хоча й не мав спеціальної освіти.

У нього була блискуча пам’ять. Він знав багато віршів, гуморесок, анекдотів, був гарним оповідачем. Він відтворював характери сценічних героїв настільки точно, що вони поставали перед очима глядачів природними і правдивими.

За виконання ролі Щупака у виставі за драмою М.Зарудного “Мертвий бог” І.Сікало отримав звання народного артиста. Різнобічність його акторського таланту відзначали театральні митці і критики у Києві, Москві, Ленінграді, Баку та інших містах, де гастролював вінницький театр. Працював актор у Вінницькому обласному музично-драматичному театрі до 1964 р.

На жаль, він не знімався ні в кіно, ні на телебаченні, й тому його роботи залишилися лише у спогадах глядачів.

Про митця

Вітавський, К. Все життя на сцені / К.Вітавський // Вінниц. правда. – 1979.– 5 черв.

Нович, М. Народний артист / М.Нович // Вінниц. правда. – 1960. – 2 груд.

Телятникова, С. Актор від Бога / С.Телятникова // Вінниччина. – 1999. – 12 черв.; Вінницький альбом.1999: літ.-худож. та істор.- краєзн. альм. – Вінниця, 2000. – С. 91-92: фото.

* * *

9 червня – 60 років від дня народження Антоніни Іванівни Сторожук (1949), педагога, етнографа, фольклориста.

А.І.Сторожук народилася в с. Новосілка Мурованокуриловецького району. Закінчила Тульчинськекультосвітнє училище (1967), Вінницький педагогічний інститут (1972). Викладала в Лисичанському педагогічному училищі, Барській музичній школі.

З відкриттям Барського педагогічного училища (тепер гуманітарно-педагогічний коледж ім. М. Грушевського) (1984) працює викладачем на відділенні „Мистецтво” та за сумісництвом у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. Михайла Коцюбинського на кафедрі теорії музики та інструментальної підготовки. Відмінник народної освіти, делегат 1-го з’їзду вчителів України. Кандидат мистецтвознавства (2001). З 2006 р. має вчене звання – доцент.

Антоніна Іванівна автор понад 50-ти наукових статей з проблем фольклору та етнографії, серед яких цінні дослідження про календарну та родинну обрядовість Східного Поділля, про автентичну пісню Подільського краю тощо. Перша її книга „Калинове намисто” (1993 ), де вміщено народознавчі новели, розповіді про сучасні народні звичаї та обряди. Автор посібника з музики та народознавства «Луна співучої душі» (1996). Її перу належать монографія «Климент Квітка: Людина-педагог-вчений» (1998), навчальні посібники «Чудові миттєвості дитинства» (2003), «Музичний фольклор Східного Поділля: історичний аспект творення, регіональні особливості природи народного співу» (2007).

А.Сторожук – організатор самобутнього ансамблю автентичного співу «Голоси предків» при Барському гуманітарно-педагогічному коледжі. Лауреат фестивалю української пісні «Буковинський жайвір» у Чернівцях (1994).

Про А.І.Сторожук

Завальнюк, К. Збирач народної пісні / К.Завальнюк // Вінниччина. – 2000. – 29 січ. – (Спец. вип. газ. «Золота криниця»).

Подолинний, А.М. Сторожук Антоніна Іванівна / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.326.

* * *

13 червня – 70 років тому народився Володимир Андрійович Глова (1939), педагог, письменник.

В.А.Глова народився в с. Вознівці, тепер Жмеринського району.  Навчався в школі-інтернаті в Могилеві-Подільському, згодом у Києві.

З 1966 р. вчителював в с.Кармалюкове Жмеринського району. Вищу освіту здобув на заочномувідділенні філологічного факультету Вінницького педагогічного інституту (1970). Відмінник народної освіти України.

Вірші почав писати ще в школі. Публікувався з 1958 р. У Могилеві-Подільському його вчителями були І.Глинський та С.Тельнюк, у Києві – Д.Білоус. В.А.Глова – автор збірок «Кольори життя» (1999) та “Сповідь” (2000), «Що в серці збереглось» (2006). Добірки віршів друкувалися в “Літературній Україні”, обласних газетах, збірниках “Калиновий цвіт” (Жмеринка, 1991), “Благовіст” (Вінниця, 1992), “Гроно” (Жмеринка, 1994).

Про письменника

Вовкодав, В. «Майбутнім душу я бентежу»: [про зб. В.Глови «Збираю по крупиночці слова»] / В.Вовкодав // Колорит. – 2004. – 7 серп.

Хоменко, Б.В. Глова Володимир Андрійович / Б.В.Хоменко // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.67.

* * *

23 червня – 120 років від дня народження Анни Андріївни Ахматової (Горенко) (1889-1966) – російської поетеси, родом з Одеси. Її доля пов’язана і з Поділлям.

А.Ахматова і Поділля

Гнатюк, М. Анна Ахматова на Поділлі / М.Гнатюк // Комс. плем’я. – 1989. – 27 черв.

Єгурнова, Л.З. Ганна Ахматова й Поділля / Л.З.Єгурнова // Тези одинадцятої Вінницької обласної історико- краєзнавчої конференції. 3 верес. 1992 р. – Вінниця, 1992. – С.78-79.

Колеснікова, А. Анна Ахматова бувала на Поділлі / А.Колеснікова // 33 канал. – 2006. – 30 серп. – С. 8.

[Про портрет Анни Ахматової роботи Натана Альтмана] // Долгополов, И. Мастера и шедевры. – М.: Изоискусство, 1988. – С. 38-40.

Яницька, Н. «В той час я гостювала на Землі …»: [Поділля і А.Ахматова] / Н.Яницька // Жінка. – 2000. – № 3. – С.9.

* * *

25 червня – 80 років тому народився Іван Остапович Гонтар (1929-1995), український поет, уродженець с.Біляни Мурованокуриловецького району.

Довідку див.:

Подолинний, А. Гонтар Іван Остапович / А.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.73.

Подолинний, А. Гонтар Іван Остапович / А.Подолинний // ЕСУ. – К., 2006. – Т.6. – С.141: фото.

* * *

28 червня – 100 років тому народилася Галина Василівна Вігурська (1909-1990), українська перекладачка.

Г.В.Вігурська народилася. в с. Люлинці, тепер Калинівського району.  Після закінчення семирічки та дворічної агропромшколи працювала бібліотекарем, агрономом, вихователькою у дитячому садку.

1936 р. закінчила інститут педагогічного дошкільного виховання при Київському університеті. В 1939 -1941 рр. була літпрацівником газети «Радянська освіта». В роки Другої світової війни працювала в госпіталі на Уралі.

По війні повернулася до журналістської діяльності в газетах «Київська правда», «Радянський спорт». З 1952 р. перейшла на творчу роботу. Відома передусім як перекладачка зі слов’янських мов.

У її перекладах вийшли: з білоруської мови – трилогія «На розстанях» Якуба Коласа (1958), роман «Коли зливаються ріки» П.Бровки (1961), повість «Альпійська балада» В. Бикова (1969), тетралогія «Тривожне щастя» І.Шам’якіна (1975), а також окремі твори Янки Бриля, К.Крапиви, М.Линькова, В.Козька; з болгарської – роман «Любов» А.Гуляшки (1958); з польської – п’єса «Моральність пані Дульської» Г. Запольської (1957) та ін.

Вігурська надрукувала спогади про Якуба Коласа, ряд статей на тему українсько-білоруських культурних зв’язків. Член СПУ з 1962 р.

Про Г.В.Вігурську

Герасимчук, В. Галині Вігурській – 80 / В.Герасимчук // Літ. Україна. – 1989. – 3 серп. – С.5.

Подолинний, А. Вігурська Галина Василівна / А.Подолинний// З- над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.48-49.

Півторак, Г.П. Вігурська Галина Василівна / Г.П.Вігурська // ЕСУ. – К., 2005.

ЛИПЕНЬ

1 липня – 440 років тому (1569) підписано Люблінську унію  між Польщею та  Литвою,  внаслідок  якої  Брацлавщина  (Східне  Поділля) увійшла до складу Речі Посполитої.

Цього ж року утворено Брацлавське  воєводство  на  території Вінниччини, яке проіснувало до  1793  року.

Довідки див.:

Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область. – К.,1972. – Із змісту: [про Брацлавське воєводство періоду Люблінської унії].  – С.17,22,77,193,396,  482,556,608,616,650,701,725.

Люблінська унія // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1999 року: реком. бібліогр. довід. – Вінниця, 1998. – С.46-47.  

* * *

12 липня – 40 років тому (1969) в Тульчині відкрито пам’ятник М.Д.Леонтовичу,   видатному українськомукомпозитору. Скульптор Г. Кальченко, архітектор А.Ігнащенко. 

ЛІТЕРАТУРА

Кушнір, І.  Пам’ятник  у  Тульчині  /  І. Кушнір  //  Вінниц.  правда.  – 1971. – 18 квіт.

Монументальное  и  декоративное  искусство  в  архитектуре Украины. – К.: Будівельник, 1975. – Із змісту: [про пам’ятник М.Д.Леонтовичу в Тульчині]. – С.24-25.

Кушнір, І. Чорнобривці – Леонтовичу: [про пам’ятник М.Д.Леонтовичу в Тульчині] / І.Кушнір // Вінниц. правда. – 1981. – 4 лип

Мелентьев, Ю.С. Не за  три моря  /  Ю.С. Мелентьев. – 2-е  изд., доп.  –  М.:  Мол.  гвардия,  1982.  –  Із  змісту:  [про  роботу  скульптора Г.Кальченка над пам’ятником М.Д.Леонтовичу]. – С.276-279.

Степанюк, К. Тульчин: путівник / К.Степанюк. – Вінниця, 2007. – 32 с. – Із змісту: [про пам’ятник М.Д.Леонтовичу]. – С.23.  

* * *

22 липня – 140 років від дня народження В’ячеслава Арсеновича Камінського (1869-1938), педагога, етнографа, краєзнавця.

У 1921-1922 рр. жив у Вінниці, очолював тут Подільську губернську комісію з охорони пам’яток давнини, мистецтв і природи.

На подільському  народному грунті  опублікував  два дослідження: «Матеріали  для  характеристики  малоруських  говорів  Подільської губернії» (Живая старина. – 1902. –  Вып.1. – С.74-96) і «Етнографічні матеріали,  записані в с.Будках  Вінницького повіту Подільської губернії» (Киевская старина. – Т.92. – С.20-31).  

Про В.А.Камінського

Грановський, Б. В. В’ячеслав Арсенович Камінський на Поділлі / Б.В.Грановський,  Т.Р.Соломонова  // Вінниччина:  минуле і сьогодення: краєзн. дослідж. – Вінниця, 2005. – С. 166-171.

Подолинний, А.М. Камінський В’ячеслав Арсенович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.141.  

* * *

29  липня  –  160  років  від  дня  народження  Олени  Пчілки (О.П.Драгоманової-Косач)  (1849-1930),  української  письменниці, фольклористки, етнографа, громадської діячки.

Олена  Пчілка  (справжнє  ім’я  Драгоманова  Ольга  Петрівна,  в одруженні  Косач)  народилася  в  м.  Гадяч,  нині  Полтавської  області. Уперше вона відвідала Могилів-Подільський у 80-і рр. ХІХ століття, коли разом з донькою Лесею приїжджала до знайомих. У 1920-1924 рр. жила в Могилеві-Подільському у своєї дочки Ізидори Борисової. Разом з ними жила їхня  невістка,  українська  письменниця Грицько Григоренко.

На  Вінниччині  Пчілка працювала  над новими  творами:  п’єсами, оповіданнями, віршами, перекладами, писала спогади, збирала народні пісні,  частину  яких  передала  К.Квітці.  Опублікувала  етнографічні дослідження  на  подільському  матеріалі  «Українські  народні  легенди останнього часу».

У  Могилеві-Подільському,  в шкільному  драмгуртку О.Кривинюк, дочка письменниці, здійснила вистави за її п’єсами для дітей: «Весняний ранок Тарасовий», «Казка Зеленого  Гаю»,  «Дві чарівниці», «Боротьба», «Кобзареві  літа»,  «Скарб»,  «Мир  миром»,  «Киселик».  Три  останні  й написані тут.

У Могилеві-Подільському письменниця читала лекції з української мови і літератури на учительських курсах. З літа 1924 р. почала отримувати призначену  їй  урядом  пенсію,  а  у  вересні  була  обрана  членом- кореспондентом  Академії наук України. Ця подія  збіглася з її переїздом до Києва.

7  жовтня 1925  р. на  засіданні  Етнографічної комісії виступила з доповіддю  «Українське  селянське малювання на  стінах».  Ця розвідка про  рідкісний  вид  ужиткового  мистецтва  у  селах  над  Дністром  була опублікована 1929 р. в «Записках історико-філологічного відділу».  

О.Пчілка і Вінниччина

Бортняк, А. «Нехай на любу Україну надивлюсь»: [про перебування О.Пчілки в нашому краї] / А. Бортняк // Вінниччина. – 1999. – 26 черв. – (Спец. вип. газ. «Зоряна криниця»).

Горобець, М. Будинок на Піонерській: [про перебування О. Пчілки в м. Могилеві-Подільському] / М.Горобець // Вінниц. правда. – 1989. – 22 лип. Теклюк,  В.  «Коріння  наше  з Поділля вирвано...»:  відкрито  нові сторінки життя і творчості О.Пчілки в Могилеві-Подільському / В.Теклюк // Сл. Придністров’я. – 1999. – 15 жовт.

Новицький, А. Маленька, але невтомна бджілка: [про перебування О.Пчілки у Могилеві-Подільському] / А.Новицький // Вінниц. газ. – 1999. – 30 черв.

Подолинний, А. Олена Пчілка у Могилеві-Подільському / А.Подолинний //  Подолинний,  А. Жити  Україною:  статті,  рец.,  есе. – Вінниця,  2007.  – С.83-86.  

* * *

31 липня – 70 років тому народився Микола Костянтинович Холодний (1939-2006), український поет, літературознавець.

Народився  М.К.Холодний  на  Чернігівщині.  В  1961  р.  закінчив Ромоданівську  школу  робітничої  молоді,  вступив  на  філологічний факультет  Київського  державного  університету.  Під  час  навчання  в університеті увійшов у коло поетів-шістдесятників, відкрито виступав проти політичного гніту та русифікації в Україні.

Після критичного виступу в грудні 1965 р. на обговоренні романупрофесора  Арсена  Іщука  «Вербівчани»  Холодного  виключили  з комсомолу і з 5-го курсу університету.

У  травні 1966  р. в самвидаві поширюється його  90-сторінковий лист до П.Шелеста, де йдеться про порушення Загальної Декларації прав людини ООН. За читання віршів біля пам’ятника І.Франку у день ювілею Каменяра був  заарештований і висланий зі столиці.

Відтоді  працював  у  різних  місцях  України,  був  переслідуваний владою, не міг видати жодної книги.

Після чергового, 1972 р. арешту у Києві Холодний був висланий до Вінниці,  де  жив  і  працював  у  1972-1976  рр.  (у  школі,  в  обласному краєзнавчому  музеї).

У ті роки багато писав, друкував вірші в обласних і районних газетах, брав участь у літературному та громадському житті області. 1974 р. створив з  місцевими  літераторами  «Студію  Устима  Кармалюка»,  яка  була розгромлена на районній ідеологічній нараді. Зазнавав у Вінниці арештів і необґрунтованих звільнень з роботи.

У червні 1991 р. М. Холодний був реабілітований за справою 1972 р.

1998  р.  Центральний  державний  архів-музей  літератури  і мистецтва України створює архівний фонд М.Холодного (№1348).

Микола Костянтинович – автор творів: «Дорога до матері» (1993), «Усмішка Джоконди» (1995), «Чорновіл» (2001), «Великдень за колючим дротом» (2002), «Сто перший кілометр» (2004), літературознавчих праць «Голгофа  Михайла  Осадчого»  (1996),  «Каменюк  і  Петрарка»  (1997), «Золоте перо жар-птиці: п’ятитомник Яра Славутича» (1999) та ін.  

Про письменника

Дзюба, І. Забуті – поруч / І.Дзюба // Літ. Україна. – 1991. – 13 трав. – С.9.

 «Дело № 58095, фп.» // Молодь України, 1994. – 11, 13, 14, 18, 20, 21, 25, 27, 28 жовт.; 1 листоп.

Миколу Холодного реабілітовано // Панорама. – 1991. – 29 черв.

Чабан,  В.  «Був  би  я  бандерівцем,  панове...»:  [про  поета М.Холодного, який жив і  працював у Вінниці.  Є  фото] / В. Чабан  //  Літ. Україна. – 2008. – 12 черв. – С. 7.

Шкляр, Ю. Поетична творчість Миколи Холодного: (моногр.) / Ю.Шкляр. – Дрогобич: Коло, 2004. – 66 с.

Подолинний, А.М. Холодний Микола Костянтинович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ.біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.356-357.

Микола  Костянтинович  Холодний:  реком.  покажч.  /  Чернігівська ДОУНБ ім. В.Г.Короленка; уклад.: Л.  Студьонова, І. Каганова. – Чернігів, 1999. – 36 с.  

СЕРПЕНЬ

1  серпня  –  90  років  тому  народився  Болеслав  Адамович Буяльський (1919), літературознавець, педагог. Уродженець Кіровограда, але життя і діяльність тісно пов’язані з Вінницею. Його  ім’я  і  праці відомі далеко за  межами  Вінниччини і всієї України.  Закінчив  Вінницький  педагогічний  інститут  (1945),  де  майже півстоліття   (1945-1993)   викладав   курси   античної   і   зарубіжної літератур.1993-1996  рр.  –  професор  кафедри  культури  Вінницького технічного університету.

Досліджував  творчість  письменників  Заходу  і  є  автором  низки статей про М.Конопніцьку,  Г.Ібсена,  П.-Ж.  Беранже, Г.Філдінга, М.Твена, Г.Бічер-Стоу, Ч.Діккенса, Ж.-Ж. Руссо, Я.Гашека та ін.

Багато уваги приділив Б.Буяльський методиці вивчення української і  російської літератури  у школі, зокрема  проблемам  виразного  читання художніх  текстів,  удосконалення  художньої  майстерності  учителя- словесника, присвятивши цим питанням такі праці: «Курс на мастерство» ( 1974), «Искусство выразительного чтения» (1986), «Як ми спілкуємося: мовленнєвий  етикет  українського народу» (2001),  методичні  матеріали «Поезія усного слова» (2005).

Один із укладачів підручників і хрестоматій  для 9  і 10 кл. Зазнав критики за  літературознавчі і педагогічні погляди.  

Про вченого-літературознавця

Лиса, Л. Літературознавець і педагог / Л.Лиса // Вінниц. газ. – 2004. – 30 лип. – С.7.

Реп’ях, С. Улюблений учень Григорія Кочура / С.Реп’ях // Літ. Україна. – 1999. – 16 верес.

Юхимович, В. Класик педагогіки з Вінниці / В.Юхимович // Освіта. – 1994. – 25 трав.

Хоменко, Б. В. Болеслав Адамович Буяльський / Б.В.Хоменко // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1999 року: реком. бібліогр. довід. – Вінниця, 1998. – С.51-52.

Хоменко, Б. В. Болеслав Адамович Буяльський / Б.В.Хоменко // ЕСУ. – К., 2004. – Т. 3.–С.683.  

* * *

14  серпня  –  60  років  тому (1949) у  Вінниці було  відкрито найбільший в області стадіон «Локомотив», сьогодні – комунальне підприємство «Центральний міський стадіон».

Історія Центрального міського стадіону розпочалася післявоєнного 1949 р. Методом народної будови фізкультурниками Жмеринки, Козятина, Шепетівки  та  інших  вузлів  Вінницької  залізничної  магістралі  було збудовано  спортивну  базу  не  лише  для  залізничників,  а  й  для  всіх спортсменів області – стадіон «Локомотив». 14 серпня 1949 р. відбулося відкриття новозбудованої спортивної арени, що стало грандіозним святом у спортивному житті області. На той час стадіон займав близько 7 га. На багато  років  він  став  центром  спортивного  життя  області,  справжнім вогнищем фізичної культури.Його  місткість  до  1972  р.  складала 12 тис.  глядачів. З  1972 р. розпочата реконструкція стадіону, яка тривала до 1980 р. Була збудована залізобетонна чаша стадіону, змонтовано освітлювальні вежі, проведено радіофікацію, встановлено табло, кількість місць збільшена до 24 тис.

З  1959  р.  на  стадіоні  проводились  футбольні  матчі  першості Радянського Союзу у класі «Б» за участю футбольної команди майстрів «Локомотив»  м. Вінниця.  З  1979 р.  команда  змінила  назву  на «Нива», яка продовжувала брати участь в першості Радянського Союзу в Другій лізі.

За період виступів футбольної команди майстрів на Центральному міському  стадіоні  проходили матчі  першості Радянського  Союзу,  Кубку Радянського  Союзу,  першості  України,  Кубку  України,  матчі  Кубку володарів кубків Європейських країн. Проводились товариські футбольні матчі  з  футбольними  командами та  збірними  з  таких  країн:  Бразилія, Камерун, Швейцарія, Литва, Угорщина, Польща, Данія, Йорданія, В’єтнам, Чехословаччина, Болгарія, Німеччина, Іспанія, Голландія, Росія, Молдова, Ірак, Сенегал, Швеція, Ефіопія.

Центральний  міський  стадіон  приймав  Олімпійський  вогонь Московської  Олімпіади  1980  р.  Тут  постійно  проводяться  масові фізкультурно-спортивні заходи, фестивалі  та концерти. У червні 2008 р. на Центральному міському стадіоні відбулося святкування 50-річчя з дня заснування Вінницької футбольної команди  майстрів.

В теперішній  час на  стадіоні функціонує п’ять спортивних залів. Проводять заняття легкоатлети, відбуваються футбольні матчі першості України у Другій лізі.  

    ЛІТЕРАТУРА

Штеров, О. Руками трудівників Вінницької  магістралі  [збудовано стадіон «Локомотив»] / О.Штеров, С.Сегорін // Вінниц. правда. – 1949. – 14 серп.

Бондар, О.  У «Локомотива»  новий  директор  і старі проблеми: [С.Руденко – дир. Центр. міськ. стадіону] / О.Бондар // Подолія. – 2003. – 26 груд.– С.16. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Гречановская, Т. «Нива» готовится к выходу в Европу / Т.Гречановская: [про підгот. Вінниц. центр. стадіону та футбол. команди до міжнар. матчів] // Всеукр. ведомости. – 1996. – 25 июля. – С.12.

Кейсер,  Д.П.  Молодість  старого  стадіону:  [про  реконструкцію стадіону за вимогами стандартів міжнар. змагань] / Д.П.Кейсер // Вінниц. газ. – 1996. – 11 лип.

Любущенко, Ю. Стадіону – півстоліття: [з історії та сьогодення] / Ю.Любущенко // Подолія . – 2002. – 6 верес. – С.15: фото. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).  

* * *

 15 серпня – 90 років тому (1919) почала виходити щоденна газета Вінницького товариства “Просвіти” – “Шлях”.Товариство “Просвіта” проводило на Вінниччині велику культурно- просвітню  та  політичну  роботу.  Це  особливо  стосується  періоду національної визвольної революції в Україні у 1917-1920 рр. Важливим її здобутком було видання щоденної газети “Шлях” (з 15 серпня 1919 р. до 21 грудня 1919 р.). Всього вийшло 99 номерів часопису, який редагували колегія та комітет. З 15 листопада редактором часопису став талановитий український письменник  Володимир Островський.

Друкувалась газета в товаристві “Просвіта”. Вона мала такі рубрики: “Телеграми”, “Хроніка” (місцеві події), “Офіційний відділ”, “Театр і музика”, “З газет”, “Оголошення”.

Вже  у  своєму  першому  номері  редакція  газети  заявила  про непохитну  рішучість захищати волю  України від  московської  агресії.  У зверненні до селян викривався  більшовицький режим, який  намагався запровадити  Кремль  в  Україні.  Звертаючись  до  них,  газета  «Шлях», зокрема, зазначала: “Вони [тобто більшовики] обіцяли вам панську землю, а хотіли відняти у вас і вашу власну, щоб завести комуну”. На сторінках газети  вміщувалося  багато  матеріалів  про  жорстокий  терор,  який здійснювали більшовики  на  Вінниччині,  зокрема у м.  Вінниці, де  трупи скидали у ями в Грохольському лісі, а потім засипали їх землею.

Газета широко висвітлювала боротьбу українського народу, в  т.ч. Української  Галицької  армії,  за  свою  державність.  Однією  з форм  цієї боротьби був масовий повстанський рух, очолюваний Яковом Шепелем та Ананієм Волинцем.

В  часописі  було  детально  розкривалася  робота  вінницького повітового з’їзду у вересні 1919 р., де селяни ухвалили підтримати всіма силами владу Директорії і її уряду, захистити всіма засобами самостійність і  незалежність  Української Народної Республіки.  Регулярне висвітлення на сторінках  “Шляху”  знаходили  освітянські  проблеми  губернії.  Газета підтримувала  справедливі  вимоги  з’їзду  учителів  у Літині, які ставили питання про перехід на викладання в усіх школах українською мовою та надання  їм  матеріальної  допомоги.

В  газеті  вміщувалися  також  матеріали  і  про  культурне  життя Вінниччини.  

ЛІТЕРАТУРА

Левченко, М.П. Важлива публікація газети Вінницького товариства “Просвіти” “Шлях”: [присяги укр. війська УНР за підписом С.Петлюри] /  М.П.Левченко  //  Тези  доповідей  дванадцятої  обласної  історико- краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1993. – С.42.

Масловський, М. Видання вінницької “Просвіти” / М.Масловський // Тези доповідей тринадцятої Вінницької обласної  історико-краєзнавчої конференції. 6 верес. 1994 р. – Вінниця, 1994. – С.58-59.

Кравець,      М.    Газета    “Шлях”     Вінницького     товариства “Просвіта”(1919): [серп.-груд.] / М.Кравець // Тези доповідей 14-ї Вінницької обласної  історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця,  1995. – С.3-7. 

* * * 

20 серпня – 70 років тому народився Віталій Євдокимович  Селезньов  (1939),  головний  режисер  Вінницького  обласного  академічного  українського  музично-драматичного  театру  ім.М.Садовського.

Віталій Селезньов народився на  Харківщині, закінчив акторський  факультет  Харківського  театрального  інституту.  Як  талановитого  випускника його помітив вінницький режисер Федір Трегуб і запросив до  трупи Вінницького театру  ім.  М.К.Садовського.  Тут з 1961 р.  розпочав  В.Селезньов свій  трудовий  шлях  і  залишається  вірним театру  майже  півстоліття.

Перші  його  творчі  праці  –  “Два  клени”,  “Три  пилюлі”,  “Івасик-  Телесик”... Та по-особливому пам’ятним був 1968 р. – прем’єра  першої  “дорослої” роботи – “Кримінальне танго”.  

Художній керівник театру Ф.Верещагін, помітивши у юному акторі,  який  зростав  на  очах,  режисерський  хист,  взяв  до  себе  асистентом,  схвально сприйняв бажання колеги вчитися на режисерському факультеті  Київського  театрального інституту ім.  І.Карпенка-Карого.

В.Є.Селезньов  пройшов  творчий  шлях  від  актора,  асистента  режисера  до головного режисера  (1986р.),  народного  артиста  України  (2008),  художнього  керівника  Вінницького  академічного  українського  музично-драматичного театру ім. М.Садовського. Продовжувач традицій  свого  наставника  Ф.Верещагіна  став  визнаним  майстром  сцени,  режисером-постановником,  створив  більше  80  вистав  для  юного  та  дорослого глядача.

«Бравий  солдат  Швейк»  В.Лукашова, «Мірандоліна»  К.Гольдоні,  «Дванадцята ніч» В.Шекспіра,  «Плаха» Ч.Айтматова, «Здрастуйте, наші  татусі»  Р.Отколенка,  «Поминальна  молитва»  Шолом-Алейхема,  «Камінний  господар»  Лесі  Українки,  «Циганський  барон»  Й.Штрауса,  “Продам чоловіка” М.Задорного, «Майська ніч» за М.Гоголем, «Ревізор»  М.Гоголя,  «Шалений день,  або Одруження Фігаро»  П.  Бомарше  стали  улюбленими виставами глядача. Віталієм Євдокимовичем інсценізовано  низку  прозових  та  віршованих  творів.  Серед  них:  «Маруся  Чурай»  Л.Костенко,  «Мазепа» Б.Лепкого, «Маленький принц» Екзюпері.

Улюбленцями  сцени  стали  виховані  ним  В.Прусс,  Н.Кривцун,  О.Немченко, Д.Калакай, Т.Славінська, А.Вольський…

У  1993  р.  В.Є.Селезньов  створив  театральне  відділення  при  Вінницькому училищі культури та мистецтв ім. М.Леонтовича. Як керівник  курсу, педагог і наставник готує спеціалістів для поповнення трупи театру.  Його  гордістю  є  молоді  актори  О.Бандура  і  Ж.Андрусишена,  С.Рога  і  Н.Кучковська, Б.Костюк  і  Н.Шолом, Р.Семенов і М.Грицик. І, звичайно,  продовжувач сімейної традиції  донька Катерина.

Віталій  Євдокимович,  надзвичайно  обдарована  натура.  Він  перебуває у постійному творчому пошуку. Його п’єса «Чорний дипломат» з  успіхом представлена у  7  містах України  та  Польщі,  а  «Смертельний  трюк»  схвально  прийнята  столичною  публікою  у  2002  р.  на  сцені  Національного  театру імені І.Франка. Сьогодні на  сцені театру з успіхом  йде його мелодраматичний етюд  «Осіння мелодія».

С.Фицайло

ЛІТЕРАТУРА

Селезньов, В. Режисер і його Величність театр: [інтерв’ю. Є фото]  / В.Селезньов; інтерв’ю взяв Г. Заславець // Вінниц. газ. – 2008. – 2 лип. –  С. 8.

Селезньов, В. Могутнім класичним акордом розпочнеться новий  театральний сезон на Вінниччині: [про відкр. театрал. сезону] / В.Селезньов  // Подолія. – 2005. – 27 верес.

Селезньов, В. Є. Театральний відділ / В. Є.Селезньов // 50 років  Вінницькому училищу культури і мистецтв ім. М.Д.Леонтовича. – Вінниця,  2008. – С.137-138.

Кондратюк, Н. Слово про колегу [В.Селезньова] / Н.Кондратюк  // Вінниц. газ. – 1999. – 19 серп.  

* * *

22 серпня – 5 років тому (2004) було відкрито народний музей культури  села  та  галерея  Прокопа  Колісника  в  с.  Поташня Бершадського району з нагоди 300-ліття села.

Ініціатором музею став голова правління ВАТ  «Явір-Агросервіс» В.Фалілеєв.  Автором  проекту  і  куратором  музею  та  всіх  мистецьких проектів  є  художник,  письменник,  викладач  живопису  Пряшівського університету  (Словаччина)  Прокіп  Миколайович  Колісник.  Музейна колекція  нараховує  понад  500 предметів.  Щороку  з  нею  знайомиться близько 1 тис. екскурсантів.  

   ЛІТЕРАТУРА

Колісник, П. Поташня-рядно таїни: [про відкр. музею культури села та галерею Прокопа Колісника у с. Поташня Бершад. р-ну. Є фото] / П.Колісник // Сучасність. – 2005. – № 3. – С. 134-138.

Фартушняк, А.  Гордість Поташні / А. Фартушняк // Вінниччина. – 2004. – 5 жовт.

Чебан, О. Музей проклав дорогу в світ / О. Чебан // Уряд. кур’єр. – 2004. – 24 груд. – С. 7: фото.

Хмарук,  О. Храм культури  земляка  /  О. Хмарук  // Вінниц. газ.  – 2007. – 12 лип. – С. 4.  

* * *

23 серпня – 90 років від дня  народження Аріядни Арсенівни Шумовської-Стебельської  (Аріядна  Шум)  (1919-2002),  критика, мистецтвознавця, поетеси, скульптора, художника.Спочатку зо два рядочки з листа Аріядни Шумовської-Стебельської до автора цієї публікації: «Я собі ніяк не  уявляла, що на Вінниччині,  на якій я побачила світ, хтось знає про моє існування. Як же ви довідалися про мою, таку далеку, істоту і мою працю?» У цьому скромному запитанні пані Аріядни вчувається великий подив. І недаремно. Ще  десять років тому  ми  так  мало знали  про  життя  української  діаспори,  а це  ж  сотні визначних імен у різних галузях  громадської діяльності, науки, культури, мистецтва. На освоєння цього духовного матеріалу потрібен час і час.

Аріядна  Шумовська-Стебельська  (мистецький  псевдонім  – Аріядна Шум) посідає поважне місце в історії нашої культури ХХ століття. Тому  є  слушна  нагода  розповісти  про  її  подвижницьку  працю,  дуже різнобічну, цілком  присвячену  рідній Україні.

Народилася вона  23 серпня  1919 року на Вінниччині, у Гнівані, в родині  інтелігентів.  Батьки  були  близько  знайомі  з  сім’єю  Мосендзів, зокрема з Леонідом  Мосендзом, майбутнім знаним  письменником, який тоді  вчителював  у  місцевій  школі.  Вже  за  рубежем  Аріяднина  мати написала спогади про славетного земляка, здається, ще не друковані в Україні.  На  час  народження Аріядни її батько влаштувався на роботу в Жмеринці.  За  кілька  місяців  туди  перебралась  і  мати  з  донькою. Незабаром вихор  воєнних  подій  та соціальних потрясінь  погнав  їх по Україні далі, аж  за кордон. Родина опинилася в Польщі. Коли  ми сьо- годні кажемо, що в ментальності українця потяг до знань, освіти відіграє провідну  роль,  то  приклад  Шумовської-Стебельської  —  яскраве  тому підтвердження.  Що  її  тільки  не  захоплювало:  музика,  образотворче мистецтво, поезія, літературознавство, театр, мови, педагогіка... Багато років віддала навчанню: музична консерваторія, інститут декоративного мистецтва, Академія мистецтв, Ягелонський університет в Польщі, а вже в Канаді – Торонтський університет, також Оттавський, де здобула ступінь магістра    славістики,  опублікувавши  у   Ватикані    дослідження «Проповідництво  Кирила  Гурівського».  Отримала  ступінь  бакалавра педагогіки.  В  Українському  вільному  університеті  (Мюнхен)  написала докторську  дисертацію  «Шевченкова  метафора».  У  кількох навчальних закладах вивчала мови. Ще десять років тому прослухала курс італійської мови в університеті Урбіно.

Водночас  сама  викладала:  історію  й  теорію  образотворчого мистецтва, художнє читання і сценічну гру, українську мову та літературу, французьку й німецьку мови. Все це поєднувала з розмаїтою громадською роботою, будучи членом (і всюди – активним) Наукового товариства імені Шевченка, Ліги українок  Канади, Світової  федерації українських  жіночих організацій,  Української спілки образотворчих мистецтв,  Асоціації  діячів української  культури  і  ще  кількох  організацій. Чи  справедливо, що  про таких діячів ми досі майже нічого або зовсім нічого не знали?!

Науково-творчий  доробок  Аріядни  Шумовської-Стебельської складає понад 300 публікацій, найбільше – у виданнях Канадського НТШ. Так,  у  33-му  томі збірника  цього  товариства  (1993  р.)  їй  належать  23 дослідження, присвячені проблемам української літератури – від «Слова о полку Ігоревім» до творчості Василя Стуса та Ігоря Калинця. З великою любов’ю до материнського слова, з вірою у його майбутнє пані Аріядна обирала  для  досліджень  теми  дражливі  та  заборонені  у  тодішній підрадянській  Україні,  аналізуючи  «націоналістичну»  творчість Тараса  Шевченка,  Лесі  Українки,  Дмитра  Донцова,  Юрія  Липи, Олени Теліги, Юрія Клена... Унікальну сторінку її творчого життя складає інсценізація класики, де, крім сценаріїв, їй належала режисура, декорації, навіть проекти костюмів.

Починаючи  від періоду  навчання у Краківській академії мистецтв, пані Аріядна працює  і в графіці та скульптурі.  Виставляла  свої  праці в Канаді,  Німеччині,  США,  пізніше  і  в  Україні.  Скульптурні  композиції талановитої  мисткині  (такий  термін  побутує  в  українській  діаспорі  на означення  жінки-митця)  це  –  «Материнство»,  «Літописець  Нестор» (подаровано Інститутові святого Володимира в Торонто), «Руки, що добро дають» (Образ художниці-правозахисниці Алли Горської), «Нескорена» – узагальнений  образ  національно  свідомих  українських  жінок,  проект пам’ятника на могилі Ярослава Стецька в Мюнхені, погруддя командира повстанських вояків для музею в Самборі на Львівщині.

Мій лист з Вінниччини, мабуть, був першою і поки що єдиною вісткою до пані Аріядни з  місця народження. «Довелося, –  пише вона, – трохи змочити очі...» Будемо сподіватися, що після появи цієї розповіді у Гнівані, Тиврові, Жмеринці  та і у Вінниці знайдуться  люди,  котрі  зацікавляться життям і творчістю нашої землячки.

Померла Аріядна Шум 6 червня 2002 р. в Торонто.

А.М.Подолинний

 ЛІТЕРАТУРА

Шум-Стебельська,  А.  Шевченко  і  трагічні  оптимісти  /А.  Шум- Стебельська // Сл. і час. – 1994. – № 8. – С.32-38.

Шум-Стебельська,  А.  Натхненний  літописець  долі  України,  її традицій і звичаїв: [про творчу спадщину Ю.Клена] /А. Шум-Стебельська // Нар. творчість і етногр. – 1998. – № 5/6.– С.114-118.

Подолинний, А. Мисткиня із Гнівані / А.Подолинний // Подолинний, А. Жити Україною: ст., рец., есе. – Вінниця, 2007. – С.177-179.

Подолинний,  А.М.  Шум-Стебельська  Аріядна  Арсенівна / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ.біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.384-385.  

* * *

27  серпня  – 100  років тому  народився  Цезар  Самойлович Солодар (1909-1992), радянський поет, драматург, публіцист.

 Ц.С.Солодар народився у Вінниці. В 1930 р. закінчив юридичний  факультет Київського інституту народного господарства.  Учасник Другої світової війни, під час якої був військовим кореспондентом. Член СП СРСР з 1942  р. Лауреат премій: Міжнародної  організації  радіо  і  телебачення (1961), Ленінського комсомолу (1980). Критик сіонізму,    діяч Антисіоністського комітету радянської  громадськості.

Перу  Ц.  Солодаря  належать  ряд  п’єс,  комедій,  які  виходили окремими збірками: «Маленькие комедии» (1962), «Тем, кто хочет знать»  (1983),  водевілів,  віршів,  оповідань,  лібретто  для  творів композитора Д.Б.Кабалевського. Писав  прозу, зокрема «Дикая  полынь» (1977, 1981, 1986), «А цветы остаются» (1980), «Живые голоса» (1987), «Лицемеры» (1980), «Ложь» (1981), «Крах» (1987).  

    Про письменника

Касьянов,  Г.  Передний  край публицистики  /Г.  Касьянов  //  Мол. гвардия. – 1984. – № 8. – С.278-282.

Михалков, С. Сатира попадает в цель / С.Михалков // Комс. правда. – 1963. – 5 июня.

Пименов, В. Одноактная драматургия Цезаря Солодаря / В.Пименов // Солодарь Ц. Семейный обед. – М.,1975. – С.150-157.

Цезарю Солодарю – 75 лет // В мире книг. – 1984. – № 8. – С.82.  

* * *

28  серпня  –  80  років  з  часу  (1929)  створення  Вінницької кондитерської фабрики.

За рішенням Вінницького міськвиконкомому від 28 серпня 1929 р. про  переоснащення  місцевого  пивоварного  заводу  в  кондитерську фабрику розпочало свою історію одне з провідних підприємств харчової промисловості Вінниччини – Вінницька  кондитерська  фабрика.

Починали з досить вузького асортименту кондитерських  виробів: карамель в цукрі, пряники, печиво, драже цукрове – від 2 до 5 т на добу, а кількість працівників, зайнятих у виробництві, не перевищувала 60 чол.

На  початок  2008  р.  ОАО  “Вінницька  кондитерська  фабрика” випускає  більше  80  видів  продукції.  Її  діяльність  забезпечують  2000 працівників.  

   ЛІТЕРАТУРА

Медведєва, І. Вінниця в шоколаді: [конд. ф-ка  входить  до  п’яти найпотужн.  конд.  п-в  України]  /  І.Медведєва  //  Вінниччина.  –  2006.  – 15 лип. – С. 7. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Литвинюк, О. Вінниця стане кондитерською столицею України: [про розширення  вир-ва на Вінниц.  конд.  ф-ці] /  О.Литвинюк // 20 хвилин. – 2007. – 1 жовт. – С. 9.

Кобильченко, О. Вінниця стає «солодкою» столицею держави: [на Вінниц. конд. ф-ці запрацював новий виробн. корпус] / О.Кобильченко // Вінниччина. – 2007. – 2 жовт. – С. 2.

Відкрився  цех  з  виробництва  вафель  і  цукерок  на  Вінницькій кондфабриці: [ввела в експлуатацію лінію корпорація  Roshen 29 верес. 2007 р.] // Подолія. – 2007. – 3 жовт. – С. 10.  

ВЕРЕСЕНЬ

1 вересня – 25 років тому (1984) було відкрито народний музей історії села Вахнівка Липовецького району.

Музей  створений  за  рішенням  і  коштами  місцевого  колгоспу «Росія».  Ініціатором  і  його  організатором  був  учитель  місцевої  школи О.Гук. Фонд музею  налічує понад 1000 експонатів. Щороку його відвідує більше 1500 осіб. Сьогодні це  найкращий музей Липовецького району.  

    Про музей

Сільський краєзнавчий [музей відкрито у с. Вахнівка Липовец. р-ну] // Культура і життя. – 1984. – 14 жовт. – С.7.

Київський, Є. Збережена пам’ять / Є.Київський // Вінниц. правда. – 1991.– 14 черв.

Був громадським. Став народним // Земля Поділ. – 1992. – 17 черв.

Кавун, М. «Візитна картка Вахнівки» / М.Кавун // Вінниччина. – 1998.– 18 квіт.

Життя, гідне світлої пам’яті:  [про відкр. меморіал. дошки О.Гуку, засн. краєзн. музею в с. Вахнівка Липовец. р-ну] // Липовец. вісті. – 2008. – 15 трав.  

* * *

4 вересня – 200 років від дня народження Юліуша Словацького (1809-1849), польського поета, драматурга, неодноразово бував на Вінниччині.

Ю.Словацький народився  на Тернопільщині. Замолоду бував  на Східному Поділлі в с. Верхівці, тепер Барського району Вінницької області у родині Міхальських. Тут він пережив своє перше кохання до їхньої дочки Юлінки. Звідси здійснив поїздку до Одеси, прямуючи через Бар, Тульчин, Умань. Улітку 1828 р. подорожував по Поділлю разом з матір’ю, відвідав у той час Бар та Маньківці.

Ю.Словацький  багато писав  про Україну,  її  чарівне  Поділля. Не раз згадується у його творах м.Тульчин, зокрема в поемі “Вацлав” (1939). В  поемі  змальовано  картини розбещеного  життя  графа Потоцького  та його дружини Софії. Ця поема Словацького деякою мірою перегукується із  шевченківським “Сном”.

Поет одним з перших показав у польській літературі Коліївщину як справедливу  боротьбу  українського  народу  за  соціальні  і  національні права  («Срібний  сон  Саломеї»).  З  життям  та  фольклором  українців повязаний також незакінчений роман «Король Лядови». Автор планував змалювати  польське  повстання 1830-1831  рр. У 5 написаних  розділах дія відбувається на  Поділлі. Своєрідним продовженням цієї теми стала «Дума про Вацлава Жевуського». Жевуський (дійсна історична постать) гуртує  загін  українських  селян  і  веде  його  на  допомогу  польським повстанцям, але  під  Дашевом зазнає поразки.

Кілька творів Ю.Словацький присвятив Барським  конфедератам і гайдамацькому рухові. Серед них шедевр польської літератури – поема «Беньовський».  В  основі  сюжету  поеми  лежить  популярна  в  період романтизму  тема  Барської  конфедерації.

Про  коротке  перебування  у  Тульчині  (2-3  дні)  збереглися  його записи  в  щоденнику  і  згадки  в листах до  матері  і  знайомих.  І.Франко називав  Ю.Словацького «співцем  Поділля». Його  твори  перекладали українською мовою П.Грабовський, М.Старицький, О.Пчілка, М.Рильський та  інші  письменники.  

   ЛІТЕРАТУРА

Словацький,  Юліуш. Срібний міф України: поезія; поеми; драми / Ю. Словацький. – Л.: Світ, 2005. – 468 с.: іл., фото.– (До джерел).

Бортняк, А. Видатний поляк, співець Поділля [Ю.Словацький] / А.Бортняк // Вінниц. газ.– 1999. – 3 квіт.

Васильченко, В. Україна Юліуша Словацького / В. Васильченко // Пам’ять століть. – 2005. – № 6. – С. 20-42.

Глинський,  І.  Подільські  мотиви  в  поемі  Ю.Словацького “Беньовський”/  І.Глинський  //  Літературно-мистецька  Вінниччина.  – О.,1969. – С.48-52.

Навроцький, С. У Верхівку до Словацького / С.Навроцький // Вінниччина. – 1999. – 4 верес.– (Спец. вип. газ. “Зоряна криниця”).

Колесник, В. Словацький Юліуш / В.Колесник // Колесник, В. Відомі поляки в історії Вінниччини: біогр. слов. – Вінниця, 2007. – С.704-708.

Подолинний, А.М. Словацький  Юліуш /А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.312-313.  

* * *

9 вересня –  240 років від  дня  народження Івана Петровича Котляревського (1769-1838), українського письменника, театраль- ного і громадського діяча, дослідника історії та фольклору.

І.П.Котляревський народився в Полтаві. В 1780-1789 рр. навчався в  Полтавській  духовній  семінарії,  проте  повного  курсу  її  не  закінчив. Працював чиновником,  а  з 1793 – учителював у  поміщицьких маєтках. 1796-1808 рр. пройшли на військовій службі, під час  якої брав активну участь  у російсько-турецькій війні  (1806-1807).

Частина, в якій він служив, увійшла до складу 2-го корпусу. Протягом 6 місяців Котляревський жив у Гайсині і Тульчині, де стояв у той час штаб корпусу. Тут,  користуючись  кожною  нагодою,  пізнавав побут, звичаї тасвоєрідне  мистецтво  Поділля.  Нині  на  будинках,  пов’язаних  з перебуванням  тут  першого  класика  нової  української  літератури, встановлено пам’ятні дошки.

Враження,  винесені  з  Поділля, ті «порядки»,  які побачив він під час  війни  (казнокрадство,  зловживання  службовим  становищем, аморальність  і  пиятика  офіцерів),  знайшли  відображення  в  останніх частинах поеми «Енеїда».

Після відставки І.Котляревський повернувся до Полтави. 1929 р. він щиро привітав нашого земляка, українського і польського письменника Тимка Падуру. У Полтаві Т.Падура пробув цілий місяць, не раз зустрічався з автором «Енеїди».

Вистава «Наталка Полтавка» за  п’єсою І.Котляревського вперше відбулася на Вінниччині 1857 р. у Немирівській гімназії, завдяки ініціативі і зусиллям О.Марковича та Марка Вовчка. Пізніше ця п’єса не раз ішла на сцені Вінницького обласного музично-драматичного театру ім.М.Садовського.

Творчість  поета-класика досліджували  відомі вчені з Вінниччини: М.Гудзій, Є.Кирилюк, В.Шубравський та ін. Безсмертну «Енеїду» ілюстрував художник-земляк  А.Базилевич.

Роль І.П.Котляревського  в історії  українського народу  образно й точно визначив М.Коцюбинський, виступаючи в Полтаві на святі з нагоди відкриття йому пам’ятника (1903).  

І.Котляревський і Вінниччина

Гнатюк, М. Котляревський на Вінниччині / М.Гнатюк // Панорама. – 1994. – 26 листоп.; Поділ. зоря. – 1994. – 26 жовт.

Загалило,  В.  Тут  стежки  Котляревського  /  В.Загалило  //  Комс. плем’я. – 1984. – 4 лют.

Присяжнюк, М. Живе його слово: [перебування І.Котляревського в Гайсині] / М.Присяжнюк // Вінниц. правда. – 1979. – 9 верес.

Стрижалов, В. І.П.Котляревський служив у Гайсині / В.Стрижалов // Гайсин. вісн. – 2007. – 25 січ.

Цимбалюк, Є.  Котляревський  у  Тульчині  / Є.Цимбалюк  //  Зоря комунізму. – 1968. – 30 листоп.  

* * *

13 вересня – 175 років тому народився Анатолій Патрикійович Свидницький   (1834-1871),   український   письменник-класик, етнограф, фольклорист, громадський діяч.

Один із талановитих представників реалізму в українській літературі А.П. Свидницький (Петриченко) народився в  с. Маньківка Гайсинського повіту (нині Тульчинський  район) в родині священика.

Закінчивши  восьмирічну  школу-бурсу,  він  протягом  п’яти  років навчався  в  Кам’янець-Подільській  духовній  семінарії.  Проте  релігійна освіта  не задовольняла допитливого хлопця, і він  на останньому курсізалишив навчання. 1857 р. вступив до Київського університету на медичний факультет  та  згодом  через  стан  здоров’я  перевівся  на  історико- філологічний факультет. Тоді ж Свидницький почав цікавитися наукою та літературою.

У   студентські роки починає писати, створює низку високопатріотичних поетичних творів.  Однак  через  матеріальну скруту не  зміг  завершити навчання. Анатолій склав  іспити  на  звання  вчителя російської  словесності  і  восени  1860  р.  дістав  призначення  до Миргородського повітового училища.

В  1860-1862  рр.  працює  учителем  у  Миргороді,  акцизним чиновником у Козельці (1862-1868) і  архіваром Київського університету (1868-1871). Постійно хворів, разом з родиною тяжко бідував. Головний твір  Свидницького – роман «Люборацькі».  Це  хроніка  (значною мірою автобіографічна)  занепаду  священичого  роду  Люборацьких  у  трьох поколіннях  на  реалістично відтвореному тлі  панування польських  панів на Поділлі, утисків  царського  режиму  і  ворожого українству офіційного православія. Широке тематичне полотно твору дало підставу І. Франкові назвати його першим реалістичним романом на  побутовому тлі.

А.Свидницький  –  автор  пісень,  що  мали  популярність  серед революційно настроєної молоді: «В полі доля стояла», «Горлиця», «Росте долом березина», «Україно, мати наша», оповідань, ряду етнографічних розвідок – «Великдень у подолян», «Відьми, чарівниці й опирі...» та ін., які грунтуються на враженнях, винесених письменником з рідного Поділля.

З низки  етнографічних  статей,  написаних  Свидницьким  у 1860- 1862 рр., надрукована лише «Великдень у подолян» і стаття проти сваволі царської  адміністрації «Из Миргорода»  (обидві  в «Основі»,  1861).  По закритті  «Основи»,  коли  не  було  жодного  українського  журналу, Свидницький опублікував російською  мовою  ряд  нарисів  і  оповідань  у газеті «Киевлянин».

На  жаль, життєва зоря Свидницького рано згасла. Він  помер 13 липня  1871-го,  на  37-му  році.  Поховали  його  в  Києві.  Похорон  був непомітним  і  тихим,  про смерть  письменника  і  вчителя  не  повідомила жодна  з  газет.  Згодом  і могила  його  загубилась.  Та  творча  спадщина Анатолія Свидницького не втратила своєї актуальності й понині.  

  ЛІТЕРАТУРА

Свидницький, А.П. Люборацькі; Оповідання; Нариси та статті / А.П.Свидницький; упоряд. Р.Мовчан, авт. передм. В.Шевчук. – К.: А.С.К., 2006. – 640 с.: іл., портр. – (Б-ка укр. л-ри).

Мацевич, А.Ф. Анатолій Свидницький: біогр. повість / А.Ф.Мацевич. – К.: Молодь, 1984. – 184 с.

Єфремов, С.О. Історія українського письменства / С.О.Єфремов. – К.: Феміна, 1995. – 688 с. – Із змісту: [про життя і творчість А.Свидницького]. – С.419-421.

Рутковська, О. «Гарячою любов’ю обіймав народ»: до 170-річчя від  дня народж.  А.П.Свидницького /  О.Рутковська  // Культура  і життя. – 2004. – 13 жовт. – С. 2: портр.

Фігурна, Н. Анатолій Свидницький: Погляд у майбутнє / Н.Фігурна // Вінниц. газ.– 1999. – 16 верес.

Анатолій Патрикійович Свидницький: [бібліогр. основних тв. письм. і л-ри про нього] // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1994 року: (бібліогр. покажч.). – Вінниця,1994. –  С.53-54.

А.П.Свидницький   (1834-1871):   рек.   покажч.  / ДОУНБ ім.К.А.Тімірязєва; уклад.: Г.М.Авраменко, В.Б.Бочкова, Б.В. Хоменко; авт. вступ.  ст.  «Творець  безсмертних  образів»  Б.В.Хоменко.  –  Вінниця, 1984. – 18 с. – (Наші видатні земляки).  

* * *

14 вересня – 75 років тому народився Григорій Давидович Усач (1934), український і єврейський поет, прозаїк, драматург.

Г.Д.Усач  народився  в  Немирові.  1958  р.  закінчив  Вінницький педінститут, працював в обласній пресі. Опублікував більше трьох десятків поетичних збірок,  п’єс та  повістей, казок, адресованих  наймолодшим читачам.

Його п’єси з успіхом йдуть не тільки у Вінницькому обласному театрі ляльок,  а й у  багатьох  лялькових театрах  України  та  за  її межами. За сценаріями Г. Усача знято мультиплікаційні фільми «Сонячний коровай», «Черевички», «Мій брат – страусятко» та ін.

Загальний  тираж його творів,  виданих  лише  в Україні, складає близько  2-х  мільйонів  примірників.  Чимало  творів  письменника перевидавалися  українською,  російською,  молдавською  мовами, виходили в перекладах в Росії, Польщі, Болгарії, Чехословаччині. Лауреат обласних  літературних  премій  імені  М. Трублаїні  та М.  Коцюбинського. Член СПУ з 1974 р.

З 1997 р.  Григорій Усач живе і працює в  далекому ізраїльському місті  Беер-Шеві,  але  залишається  громадянином України.  Переїхавши до своєї етнічної Батьківщини, він став ніби повпредом української культури в Ізраїлі.  Усач  часто  приїздить  до Вінниці.  В один із таких  приїздів до України  2004  р.  письменника  відзначили  літературною  премією «Тріумф» – «за значний внесок  у пропаганду української літератури».

Про Г.Д.Усача

Бортняк, А. Барвисте диво від Григорія Усача: [у вид-ві «Глобус- Прес» вийшов  двотомник «Казки»  Г.Усача] / А. Бортняк // Вінниц. газ. – 2003. – 16 верес.

Бортняк, А. Повпред українського письменства в Ізраїлі / А.Бортняк // Вінниччина. – 2004. – 14 верес.

Пастушенко, Л. …про Григорія Усача / Л.Пастушенко // Пастушенко, Л. Полювання на класиків: Розмисли на берегах книжок. – Вінниця, 2006. – С.138-140.

Петров, В. Григорій Усач – лірик і казкар / В.Петров // Вінницький альбом: літ.-худож. та історико-краєзн. альм. – Вінниця, 2005. – Вип.3. – С.134-137.

Григорій Усач: [біогр. письм.; вірші;  оповід.] // Квіт подільського слова: антол. тв. сучас. письм. Вінниччини. – Вінниця, 2006. – C. 105 -117.

Шлеймович, М.С. Усач Григорій Давидович / М.С.Шлеймович // З- над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.349-350.  

* * *

15 вересня – 100 років від дня народження Івана Митрофановича Філіповського – Героя Радянського Союзу, колишнього директора Вінницькоїобласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва (15.09.1909-18.09.1992).

Виходець  з  простої  робітничої  сім’ї,  уродженець  Оренбурзької області  Російської  Федерації,  І.  М.  Філіповський  своїми  ратними  і трудовими подвигами назавжди ввійшов в історію нашого краю. 24 роки трудового  життя  присвятив  він  роботі  у  Вінницькій  обласній  науковій бібліотеці ім. К.А.Тімірязєва, працюючи спочатку заступником директора (1949-1952),  а  потім  до  1973  p.  –  її  директором.  На  цій  посаді  Іван Митрофанович  здійснив  і  трудовий  подвиг  –  забезпечив  відбудову зруйнованої фашистами обласної бібліотеки (1955). Під його керівництвом вона стала однією з найбільших і найкращих в Україні.

В  1966  р.  бібліотека  здобула  статус  наукової.  У  цей  період освоюється розгалужена структура, утворюються її нові відділи, сектори. Докорінно  змінюється  зміст  роботи.  На  її  базі  відбуваються  семінари, практикуми  республіканського  і  союзного  значення,  досвід  вінничан неодноразово узагальнювався у професійній пресі. Ім’я І. М. Філіповського поруч з іменами Б. С. Фарбера, Н. О. Борщевської, Г. К. Смагла назавжди залишиться в історії обласної бібліотеки серед її фундаторів.

До  60-річчя присвоєння  йому  звання  Героя  Радянського Союзу 27   червня   2005   року   на   фасаді   обласної   наукової   бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва  встановлено меморіальну дошку з написом «Бібліотеку підняв з руїн Герой Радянського Союзу І.М.Філіповський, який очолював її з 1952 по 1973 рр.».  

   ЛІТЕРАТУРА

Філіповський, І.М. Славний шлях: (до 50-річчя Вінниц. обл.б-ки) / І.М.Філіповський, Й.А.Погорєлов // Соц. культура. – 1957. – № 10. – С.31-32.Баковська, Т. Історію творять люди: [відкр. мемор. дошки на честь І.М.Філіповського, колиш. дир. Вінниц. обл. наук. б-ки ім. К.А.Тімірязєва] / Т. Баковська // 20 хвилин. – 2005. – 28 черв. Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва  в контексті  історії  та  іннова- ційному поступі  сьогодення: моногр.  / Вінниц.  ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2007. – 312 с.: фото. – Із змісту: [про І.М.Філіповського]. – С.82-142.

Воронюк, О. Герой на годину: [жарт-оповідка про Героя Рад. Союзу І.М.Філіповського] / О.Воронюк // Вінниц. газ. – 1996.– 19 берез.

Дубров, Б. Любимець моря: докум. повість / Б.Дубров. – О.: Юрид. л-ра. – 2002. – 132 с. – Із змісту: [про І.М.Філіповського]. – С. 65-70, 79, 85 -88, 97, 100, 101, 104, 105.

Россовский, В. Филипповский Иван Митрофанович / В.Россовский // Россовский, В. Золотые звезды Оренбуржья: биогр. справ. – Челябинск, 1989. – С.452 - 453.

Сахневич,  Л.  О.  Людина  наймирнішої  професії  /  Л.О.Сахневич, О.Д.Воронюк //  Сахневич,  Л.О.,  Воронюк,  О.Д. Сяйво Золотих Зірок.  – О.,1970. – С.196-199: фото.

Свиридова,  А.  Батальоны вступают в бой /  А.Свиридова. – М.: Воениздат,1967. – 189 с. – Із змісту: [про І. М. Філіповського]. – С. 141-146, 148-149, 163-168, 171, 177-178, 182-185, 187.

Лучко, А.Й. Іван Митрофанович Філіповський / А.Й.Лучко // Знаменні і  пам’ятні  дати  Вінниччини  1999  року:  реком.  бібліогр.  довід.  – Вінниця,1998.  – С.56-57.  

 * * *

17 вересня – 145 років від дня народження Михайла Михайловича Коцюбинського  (1864-1913),  українського  письменника-класика, громадського діяча. Народився в м. Вінниці.

Дитинство і юність письменника минули в селах і містечках Поділля – у  Барі,  Кукавці,  Шаргороді,  Станіславчику,  Пикові.  Закінчив  1880  р. Шаргородське   духовне   училище,   заробляв   для   себе   та   рідні репетиторством. У 1891 р. їде у село Лопатинці (тепер Шаргородського району), де  протягом  двох  років  учив  дітей  бухгалтера  цукроварні.  У Лопатинцях  склалися сприятливі  умови  для літературної праці. Тут він спілкується з селянами, молоддю, розгортає культосвітню роботу, активно збирає місцевий фольклор і вивчає побут села.  Поділля  посіло  вагоме місце у  творчості  М.Коцюбинського, який  зобразив побут  подільських селян  в  оповіданнях  і  повістях “Харитя”, “Ялинка”, “П’ятизлотник”,  “На віру”,  “Fata morgana”  та  ін.  Він  написав  етнографічну  статтю  “Вироби селянок з Поділля на виставці в Чікаго” (1892).

З ініціативи Вінницької організації СПУ 1981 р. засновано обласну, а  з  1993  р.  –  Всеукраїнську  літературну  премію  імені  Михайла Коцюбинського.  Ім’я  письменника  носить  Вінницький  державний педагогічний університет.  Гордістю  рідного йому Поділля  є  Вінницькийлітературно-меморіальний  музей  М.М.Коцюбинського,  відкритий  ще 1927 р. в колишній оселі  письменника.

Чудовим  доповненням  до  нього  став  пам’ятник  славетному земляку,  споруджений  1989  р.  (автор  М.Вронський,  архітектор В.Гнєзділов).  Поруч  із  садибою  М.Коцюбинського  пролягає  один  з найкращих  у  місті  проспектів  його імені. Не  одне  десятиліття  у  цьому меморіальному куточку Вінниці у вересневі дні  проводяться літературні свята  по вшануванню пам’яті великого Сонцелюба.  

М.Коцюбинський і Вінниччина

Хоменко, Б. В. Подільськими стежками Михайла Коцюбинського / Б.В. Хоменко, В.Ф. Циганюк; ред. І.М. Журавлівський. – Вінниця, 2004. – 143 с.

Бакалець,  В. Священне місце геніального митця слова: [мемор. музею-садибі М.М. Коцюбинського випов. 80 р.] / В.Бакалець // Вінниччина. – 2007. – 4 трав. – С. 6.

Карлицький, І.   Пам’ятникиВінниці:     [про    пам’ятник М.Коцюбинському] / І.Карлицький // Поділ. зоря. – 2003. – 8 листоп. – C. 3.

Подвійне свято  педуніверситету:  [відкр. пам’ятника укр.  письм. М.Коцюбинському,  ім’ям  якого  названий  навч.  закл.]  //  Вінниччина.  – 2003. – 2 верес.

Зеленюк, В. «Літературні суботи» від Петра Нетупського: [до 25 - річчя «Літературних субот М.Коцюбинського» в Бар. СШ № 1] / В. Зеленюк // Вінниччина. – 2005. – 26 листоп. – С.5.

Кундивус,  В. «...Таких, як ми,  не буде»: дні  М.Коцюбинського на Вінниччині / В. Кундивус // Літ. Україна. – 2007. – 1 листоп. – С. 8.

Подолинний, А.   З  історії   вінницького       видання     повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» /  А.  Подолинний // Філологічні студії: зб. наук. ст. / Вінниц. держ. пед. ун-т ім. Михайла Коцюбинського. – Вінниця, 2005. – Вип.3. – С. 261-262.

Михайло  Коцюбинський. 1964-1988: бібліогр. покажч. / Чернігів. держ.  обл.  б-ка  ім.  В.Г.Короленка;   Чернігів.  літ.-мемор.   музей М.М.Коцюбинського; упоряд. М.О.Мороз. – Чернігів, 1989. – 272 с.

Михайло Михайлович  Коцюбинський //  Знаменні  і  пам’ятні дати Вінниччини 1994 року: (бібліогр. покажч.). – Вінниця, 1994. – С.59-60.  

* * *

19 вересня – 70 років від дня народження Сергія Михайловича Вдовиченка  (1939),  вченого-біолога,  письменника,  публіциста, педагога.

С.М.Вдовиченко  народився  в  с.Оленівка  Могилів-Подільського району.В  1961  р. закінчив  агрономічний факультет Української академії сільськогосподарських наук (м.Київ) і в 1966 р. – природничий факультет Кременецького державного педагогічного інституту. Працював агрономом, учителював,  навчався  в  аспірантурі.  1971  р.  захистив  кандидатськудисертацію. Кандидат біологічних наук.

Тривалий  час  працював  на  кафедрі  біології  Вінницького державного  педагогічного  університету  ім.  Михайла  Коцюбинського. Відмінник  освіти   України.   Публікувався      у  міських,    обласних, республіканських  газетах,  альманахах.

У  творчому  доробку  С.Вдовиченка  –  3  навчальних  посібники, монографія,  близько  50  наукових  праць,  кілька  поетичних  збірок: «Соняхи»  (1999),  «За сонцелітами пора для  осені»  (2000), «Земля не родить  без любові»  (2000),  «Надвечір’я»  (2002),  «Іронічні  мініатюри» (2003),  «З  батькової  криниці»  (2007)  та  ін.Член  Національної  спілки письменників України  з 2003  р.  

  Про поета

Сергій Вдовиченко: [біогр. поета, вірші] // Квіт подільського слова: антол. тв. сучас. письм. Вінниччини. – Вінниця, 2006. – С. 392-396: фото.

Пастушенко, Л. Є поет: Сергій Вдовиченко / Л.Пастушенко // Поділля. – 2001. – 31 лип.

Подолинний, А.М. Вдовиченко Сергій Михайлович /А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001.– С.46.

Подолинний, А.М. Вдовиченко Сергій Михайлович / А.М.Подолинний // ЕСУ. – К.,2005. – Т.4.– С.176.  

Цього місяця виповнюється:

100 років  – Літинській районній бібліотеці (1909), яка була відкрита на початку століття при земській управі.

Творцями її історії було не одне покоління бібліотечних працівників, гідних    належного      вшанування:      Х.Т.Замоцний,       Т.Ф.Василенко, П.С.Франківська, В.Я.Ромайська. Г.П.Бабійчук, М.І.Драчук,  Г.П.Миколюк, С.Г.Мархай,  П.І.Цимбалюк  та  ін.  Сьогодні  районна  книгозбірня  стала справжнім  бібліотечно-бібліографічним,  інформаційним,  культурним, краєзнавчим центром, основним книгосховищем в районі. ЇЇ фонд налічує більше 45 тис. прим. Щороку вона обслуговує понад 2,7 тис. користувачів.  

ЛІТЕРАТУРА

Іщук, Л. Провідники знань: [про роботу район. та сіл. б-к] / Л.Іщук // Літин. вісн. – 2006. – 29 верес.

Іщук, Л. Хранителі  книжкової  скарбниці  /  Л.Іщук  //  Літин.  вісн.  – 2003. – 27 верес.

Сторінки  історії  [Літин.  район.  б-ки]  //  Вінниччина  бібліотечна: довід. – Вінниця, 2003. – С.85-86.

Тимчишин, В. У царстві книги: [про кол. Літин. РБ] / В.Тимчишин // Панорама. – 2003. – 6 серп.

Христофор  Замоцний:  [поет,  пісняр,  бібліотекар]  //  Скорботна Літиніада. – Літин, 2006. – С. 99-107.

Вінниччина бібліотечна: довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2003. – С.84-86.  

* * *

75 років СЗШ І-ІІІ ст. № 13 м.Вінниці.  

* * *

50 років – з дня відкриття навчально-виховного комплексу СЗШ І-ІІІ ст. – гуманітарно-естетичного колежу № 29 м.Вінниці.

50 років  тому  в районі Мурів  м.  Вінниці була відкрита  Вінницька середня  школа  №  29.  Протягом  двох  перших  років  існування  школи директором був досвідчений адміністратор, організатор, педагог, ентузіаст своєї справи П.П. Ценделін. Далі його естафету понесли М.С.Калінін, який прийняв з рук будівельників  традиційний  ключ від нової споруди школи № 29 по вул. Київській у 1975 р., згодом В. С.Зелінський.

Педагогічний колектив високо оцінює працю четвертого директора школи  №  29  –  Н.В.Василенко  (1982-2005),  вчителя-методиста, заслуженого вчителя України (2000). Завдяки її старанням у 1997 р. школа стала гуманітарно-естетичним колежем,  закладом  нового типу. Сьогодні навчальний закладом очолює Т.Д.Троценко. За три роки її директорства школа закріпила за собою імідж закладу, що працює в інноваційному режимі.

Школа  багата своїми традиціями, що були започатковані учнями, вчителями  і  батьками.  У  навчальному  закладі  14  зразкових  кабінетів. Обладнано  комп’ютерний  клас,  слюсарна  майстерня  має  звання зразкового  кабінету. У школі-колежі  створено  та естетично оформлено зал хореографії. Щорічно зміцнюється матеріально-технічна база закладу.

Навчання  на  ІІІ  ступені  здійснюється  за  чотирма  напрямками: філологічний, художньо-естетичний, суспільно-гуманітарний, природничий

У переліку навчальних дисциплін школи-колежу: «Основи музичних знань», «Основи естетики», «Етика», «Історія музики», «Художня культура», «Народознавство», «Риторика», «Основи хореографії», «Екологія», «Ділове українське мовлення», «Гра на музичних інструментах».

«Від  красивого  до  людяного»…  Під  таким  девізом  працюють вчителі  закладу, створюючи  належні умови  для духовного становлення особистості учня,  його  самореалізації.  Різні  види  мистецтва  –  ядро  і основний засіб естетичного виховання. У школі-колежі учні оволодівають основами  народного  мистецтва,  музики,  архітектури,  усної  народної творчості, національної пісенної  і танцювальної  культур,  побуту,  гри  на музичних інструментах, формують систему знань  про  світову  художню культуру  і  мистецтво,  розвивають  естетичні потреби  і  почуття,  художні здібності і творчу діяльність, готуються будувати власне життя за законами краси.

Серед  вчителів  школи-колежу  учасники  та  переможці  міських конкурсів  «Вчитель  року»,  «Вихователь  року»,  «Педагог-організатор дитячого руху», «Ярмарка фахових сподівань», «Надія», «Психолог року».

Родзинками  школи-колежу  є:  хоровий  колектив  «Голоси», зразковий  хореографічний  ансамбль  «Світанок»,  вокальні  ансамблі «Роксолана» та «Веселики»,  студія поетів-початківців «Зелене  гроно», студія вокального  співу, студія  сучасного  танцю  «Фламенко»,  ізостудія «Юний художник», гуртки декоративно-прикладного мистецтва.  

ЛІТЕРАТУРА

Василенко,  Надія.  Школа розвитку: особистість понад усе: [дир. Вінниц.  шк.-колежу № 29  про  діяльн.  закл.] / Надія Василенко //  Рідна шк. – 2001. – № 2. – С.32-33.

Василенко, Н. Викладання народознавчих дисциплін в гуманітарно- естетичному колежі  № 29  м. Вінниці / Н.Василенко  // Народна культура Поділля в  контексті національного  виховання: зб.  наук.  праць  міжнар. наук.-практ. конф. – Вінниця, 2004. – С. 272-274.

Драч, Г. Кабінет народознавства гуманітарно-естетичного коледжу №  29  м.  Вінниці  /  Г.Драч  //  Народна  культура  Поділля  в  контексті національного  виховання: зб.  наук.  праць міжнар.  наук.-практ.  конф.  – Вінниця, 2004. – С. 274-275.

Приймачик, Ф. У зернині – врожай майбутнього: [ про Вінниц. шк.- колеж  №  29] /  Ф.Приймачик  // Вінниччина.  –  2001.–  22  серп.  –  С.4.  – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).  

* * *

25 років СЗШ І-ІІІ ст. № 18 м.Вінниці

ЖОВТЕНЬ

7 жовтня – 165 років від дня народження Сергія Олександровича Венгрженовського (1844-1913), етнографа,фольклориста, історика, краєзнавця.

С.О.Венгрженовський народився на Могилів-Подільщині в родині священика. Закінчив Кам’янець-Подільську духовну семінарію, був вільним слухачем історико-філологічного факультету Одеського університету. З 1887 р. працював у Подільському акцизному відомстві (до 1902 р. у м. Гайсині, з 1903 р. – в с. Могильна Гайсинського повіту, нині в межах Гайсина).

Протягом усього життя збирав і досліджував усну народнопоетичну творчість, обряди та звичаї, народну медицину, фольклор Поділля, історію українського народу. Був членом Подільського історико-археологічного товариства. Друкував статті і розвідки в «Киевской старине» та «Подольских епархиальных ведомостях». Одним із перших звернув увагу на виявлення національних традицій у вишиванках, ткацтві та писанках подолян.

Зібраний протягом 1890-1910 рр. фольклорно-етнографічний матеріал Сергій Олександрович передав у давньосховище, тобто історичний музей Кам’янця-Подільського, пісні надсилав М.Лисенку.

Опублікував 20 робіт. Цікавими зразками його публікацій можна назвати: «Языческий обычай в Брацлавщине «гоныты шуляка» (1895) та «Еще кое-что о Кармалюке» (1886).

ЛІТЕРАТУРА

Праці С.О. Венгрженовського

Исторический очерк унии в Брацлавщине / С.А.Венгрженовский// Труды Подольского историко-статистического комитета. – Каменец-Подольский, 1887. – Вып.3.

Материалы для истории унии в бывшем Брацлавском воеводстве / С.А.Венгрженовский // Труды Подольского историко-статистического комитета. – Каменец-Подольский, 1890. – Вып. 5. – С.1-186.

Про вченого

Баженов, Л.В. Венгрженовський (Венгжиновський) Сергій Олександрович /Л.В.Баженов // ЕСУ. – К., 2005. – Т.4. – С.237.

Баженов, Л.В. Венгрженовський Сергій Олександрович / Л.В.Баженов // Баженов, Л.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст.:

Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. – Кам’янець-Подільський, 1993. – С.146.

Гальчак, С. Венгрженовський Сергій Олександрович / С.Гальчак // Гальчак, С. Краєзнавці Вінниччини. – Вінниця, 2005. – С.29-30.

Кароєва, Л.Р. Етнографи Поділля // Етнографія Поділля: тези доп. наук. конф.– Вінниця, 1992. – Ч.1.– Із змісту: [життя і діяльн. С.О.Венгрженовського (1844-1913)]. – С.6-7.

Подолинний, А.М. Венгрженовський Сергій Олександрович / А.М.Подолинний // Вінниччина фольклорна: довід. – Вінниця, 2004. – С.11.

* * *

30 жовтня – 110 років від дня народження Андрія Григоровича Костікова (1899-1950), вченого-конструктора, генерал-майора інженерно-авіаційної справи, ініціатора створення ракетної установки «Катюша», Героя Соціалістичної Праці.

А.Г.Костіков народився в Козятині. Його біографія досі закрита для звичайних громадян.

В 1933 р. закінчив Військово-Повітряну академію імені Жуковського. Працював над ідеєю реактивної зброї, яку на той час глибоко вивчали і над якою працювали декілька інститутів та лабораторій. Як одного із здібних випускників, Костікова направили у Ракетний науково-дослідний інститут І.Клейменова, який займався розробкою зброї для Червоної армії. Тут він u1087 працював начальником відділу реактивних двигунів, головним  інженером інституту, а згодом його призначають начальником цього інституту.

1 жовтня 1938 р. успішно пройшли випробування багатозарядної установки для залпової стрільби 24 снарядами, яку згодом назвали «Катюша». Ця могутня вогнепальна зброя, одним із конструкторів якої був і наш земляк А.Г.Костіков, навічно увійшла в історію Другої світової війни і вкрила себе невмирущою славою.

На жаль, подальша доля вченого-конструктора склалася трагічно.А.Г.Костіков був безпідставно репресований, а його ім’я несправедливо затерте на скрижалях історії.

Про А.Г.Костікова

Демченко, І. Родом з Козятина / І.Демченко, В.Страшний // Вінниц.  правда. – 1990. – 6 трав.

Макаревич, Л. Автор «Катюші» – наш земляк / Л.Макаревич // Вісн. Козятинщини.–2003.– 14 трав.

Семчук, Л. Реабілітований співавтор «Катюші» / Л.Семчук // Вісн. Козятинщини. – 1999. – 19 трав.: фото.

Совко, В. Біля колиски «Катюші»/ В.Совко // Вінниччина. – 2001.– 30 жовт.Ф ронзак, О. Конструктор «Катюші» народився в Козятині / О.Фронзак // Вінниц. відом. – 2008. – 9 лип. – С.10: фото.

Андрій Григорович Костіков // Славні нащадки вільних козаків: Видатні уродженці Козятинщини: біобібліогр. покажч. / Козятин. ЦРБ; уклад.Л.Макаревич. – Козятин, 2007.– С.11-14.

* * *

Цього місяця виповнюється:

110 років загальноосвітній школі І-ІІІ ст. с.Терешпіль Хмільницького району.

ЛИСТОПАД

3 листопада – 120 років тому народився Йосип Герасимович Зоранчук (Зорук) (1889, с. Котюжинці, нині Калинівського району, - 1963, с.Коло-Михайлівка, нині в складі смт Стрижавка Вінницького району), український педагог, прозаїк.

Довідки див.:

Подолинний, А.М. Зоранчук Йосип Герасимович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.129-130.

Вінниччина в датах: хронол. довід. – Вінниця, 2000.– С.64.

* * *

7 листопада – 50 років тому (1959) було відкрито Ободівський державний краєзнавчий музей. Тростянецький район.

Ініціаторами створення музею були колишні організатори Бессарабської комуни, яка існувала в селі впродовж 1924-1934 рр.: голова комуни С.І.Мокрицький та заступник голови і секретар комунарського осередку КП(б)У М.О.Гажалов. Вони залучили до цієї справи багато колишніх комунарів, які проживали в Москві, Києві, Кишиневі та інших містах країни. Було зібрано до 250 фотографій та письмових спогадів про комуну. В залі засідань правління колгоспу оформили музейну кімнату, яка знайомила з ді

ГРУДЕНЬ

2 грудня – 140 років тому народився Олександр Іванович Ющенко (1869-1936), український психіатр, академік НАН України.

Народився О.І. Ющенко на Сумщині в сім’ї селянина. По закінченню медичного факультету Харківського університету (1893) проводив велику практичну і дослідницьку роботу в лабораторіях і клініках видатних діячів  медичної науки П.І.Ковалевського, В.М.Бехтєрєва та І.П.Павлова.

1897 р. О.І.Ющенко переїжджає у Вінницю і влаштовується на роботу в окружній психоневрологічній лікарні на посаду молодшого ординатора. Олександру Івановичу були притаманні чуйне, доброзичливе ставлення до хворих. 1901 р. він виїжджає в Петербург. Після революції вчений плідно працює в галузі психіатрії, активно займається педагогічною та громадською діяльністю.

1930 р. його призначають директором Українського інституту клінічної психіатрії та соціальної психогігієни, а 1932 р., з входженням цього інституту до складу Всеукраїнської психоневрологічної академії, вчений обирається членом її президії, працює директором клініки неврозів.

О.І.Ющенко написав близько 120 наукових праць. Був одним із засновників біохімічного напряму в психіатрії. 1929 р. одержує звання заслуженого діяча науки, а у 1934 р. його обирають дійсним членом Академії наук УРСР.

З нагоди 40-річного ювілею науково-лікарської, педагогічної та громадської діяльності академіка за клопотанням громадськості у 1934 р. Вінницькій обласній психіатричній лікарні було присвоєно ім’я Олександра Івановича Ющенка, яке вона носить і донині.

ЛІТЕРАТУРА

Бахтин, А. « В ее произведениях разлита грусть...»: [про перебування на Вінниччині психіатра О.Ющенка та його дружини письменниці Стефанії Караскевич-Ющенко] / А.Бахтин // Вінниц. відом. – 2007. – 16 серп. – С.9.

Бережний, В. Що то за Ющенко, ім’я якого носить психлікарня? Чи не родич? / В.Бережний // Здоров’я. Події. Час. – 2006. – 4 січ. – С. 5, 30.

Пустовіт, О. Чому у психлікарні імені Ющенка не хворіють на Ющенка ?: [історія Вінниц. психлікарні] / О.Пустовіт // Місто. – 2007. – 19 жовт. – С.6.

Сафо, В.М. З історії лікарні ім. Ющенка / В.М.Сафо // Панорама. – 1993. – 9 черв.

* * *

5 грудня – 75 років тому (1934) було створено Якушинецьке професійне училище соціальної реабілітації (Вінницький район), колишня дитяча колонія для перевиховання педагогічно запущених підлітків, спеціальне професійне училище.

* * *

7 грудня – 30 років (1979) з часу відновлення Оратівського району.

З другої половини ХІХ ст. Оратів – центр Оратівської волості Липовецького повіту. Оратів – районний центр Подільської губернії з березня 1923 р. В 1932 р. район відійшов до Київської області, з 10 січня 1939 р. – до Вінницької. 30 грудня 1962 р. Оратівський район розформований та входить до складу Іллінецького району. 7 грудня 1979 р. Указом Верховної Ради УРСР район відновлено. u1044 До його складу входить смт Оратів – адміністративний центр Оратівського району, віддалений від обласного центру на 90 км і на 180 км від Києва, 12 км від найближчої залізничної станції. В складі району – 53 сільських населених пункти.

Район розташований в північно-східній частині Вінницької області. Межує з Погребищенським, Липовецьким, Іллінецьким районами   Вінниччини та з Київською і Черкаською областями. Територія району складає 872 кв. км.

На території району проживає більше 27 тис. чол. У національному складі переважають українці (95%). Мешкають тут також росіяни, поляки, євреї та представники інших національностей.

Корисні копалини: граніт, буре вугілля, торф, пісок, глина. Біля села Якимівка знаходяться поклади титано-цирконієвої сировини.

Клімат помірно-континентальний (середня температура +6,8°С), грунти – глибокі та опідзолені чорноземи. Найбільші річки: Жива і Роська – басейн Дніпра та Гірський Тікич – басейн Південного Бугу, а ще – Вишнева, Скиба.

Лісові масиви району, переважно дубово-грабові ліси, становлять близько 5000 га.

Загальна земельна площа Оратівщини – 87,2 тис. га, з них сільськогосподарські угіддя займають 72,5 тис. га, в тому числі рілля – 61,6 тис. га, багаторічні насадження – 0,8 тис. га, сінокоси – 1,4 тис. га, пасовища – 8,6 тис. га. В районі вирощують пшеницю, жито, ячмінь, горох, кукурудзу, просо, гречку. З технічних культур – цукрові буряки, ярий та озимий ріпак, соняшник.

Загальна протяжність автомобільних шляхів району складає 315,4 км, у тому числі з твердим покриттям – 252,5 км (82 %). Через його територію пролягають автобусні маршрути обласних сполучень Оратів-Вінниця, Оратів-Київ. Довжина залізничного шляху, що проходить через територію району, – 43 км. Є залізничні станції – Оратів, Фронтівка, Скоморошки. По території району проходить магістральний газопровід “Уренгой –  Помари – Ужгород”.

Найбільшими промисловими підприємствами району є Оратівський молокозавод ВАТ «Вінницямолоко» та ЗАТ «Скоморошківський цукровий завод».

У районі масштабними темпами здійснюється будівництво об’єктів соціальної сфери. Щороку вводиться в дію від 3,5 до 4,2 тис. кв. м житла, від 30 до 36 км газових мереж. До ряду населених пунктів прокладено газопроводи. Торговельна мережа району складається із понад сотні  підприємств торгівлі. Протяжність ліній телефонного зв’язку – 1400 км.

В населених пунктах Оратівщини функціонує розгалужена мережа закладів соціально-культурної сфери. На території району знаходиться 113 пам’яток історії та культури.

ЛІТЕРАТУРА

Оратівський район // Регіони Вінницької області. 2006. – Вінниця, 2007. – C.132-136.

Оратівський район: освіта, культура, мистецтво // Обрії Оратівщини. 2007. – 1 берез.

Горбунь, О. Оратівський район: [темат. добірка про минуле і сьогодення р-ну]/ О.Горбунь // Подолія. – 2004. – 27 квіт. – С.2.

Кавун, М. Оратівському району – чверть столітя: [щодо створення р-ну та про його сьогодення] / М.Кавун // Вінниччина. – 2005. – 25 груд. C. 1. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Угода між райдержадміністрацією, райрадою, спілкою роботодавців, підприємців, координаційною радою профспілок району на 2007-2009 рр. // Обрії Оратівщини. – 2007. – 15 берез.

Покорнюк, П. Якщо керівник має план: [про соц.-екон. розв. р-ну] / П.Покорнюк; зап. О. Чебан // Урядов. кур’єр. – 2007. – 25 трав. C.6.

Золотом писані імена: [про знаменит. людей р-ну] // Обрії Оратівщини. – 2007. – 23 серп.

Оратівський район: повоєнні роки відродження: [з історії р-ну] // Обрії Оратівщини. – 2007. – 22 лют.

Стратегія економічного розвитку району на період до 2015 року // Обрії Оратівщини. – 2008. – 31 січ.

Яковишена Л. Впровадженя у життя земельної реформи: [про розпаювання землі та майна на Оратівщині] / Л. Яковишена // Обрії Оратівщини. – 2006. – 27 лип.

Козлов В. Усім смертям на зло: [газифікація Оратівщини ] / В.Козлов // Обрії Оратівщини. – 2007. 17 трав.

Козлов, В. Про стан та перспективи розвитку будівництва в районі / В.Козлов // Обрії Оратівщини. 2007. – 26 лип.

Опалюк, А.М. Схаменімося – ще не пізно: [еколог. ситуація на Оратівщині] / А.М.Опалюк //Обрії Оратівщини. – 2008. – 20 берез.

Вербова, З. Рівняймося на кращих: [про найкращу територ. громаду Оратівщини] / З.Вербова // Обрії Оратівщини. – 2007. – 5 черв.

Про виконання цільових програм з питань розвитку культури [в р-ні] // Обрії Оратівщини. 2006. – 13 лип.

* * *

10 грудня – 65 років тому (1944) було відкрито Вінницькийпрофесійний кулінарний ліцей.

Довідку див.:

Вінницький професійний кулінарний ліцей // Довідник навчальних закладів м. Вінниці та Вінницької області. 2007-2008. – К., 2007. – С.44.

* * *

10 грудня – 150 років від дня народження Ю.Й.Сіцинського    (1859-1937), українського історика, археолога, етнографа, мистецтвознавця, культурно-освітнього діяча, знавця і дослідника Поділля, в т.ч. Вінниччини.

Життя і діяльність Юхима (у хрещенні Єфим) Йосиповича Сіцинського пов’язані з Поділлям, у тому числі з Вінниччиною.У 20-х рр. він був активним членом Кабінету вичування Поділля Вінницької філії Всенародної бібліотеки при ВУАН. Йому належить дослідження «Нариси з історії Поділля», виданого у Вінниці 1926 р під грифом Кабінету.

Наукова спадщина Ю.Й.Сіцинського і сьогодні є актуальною для дослідників краю і потребує детального вивчення і популяризації.

Про Ю.Й.Сіцинського

Сіцинський і Поділля // Духовні витоки Поділля: Творці історії краю. – Хмельницький, 1994. – Ч. 1. – С. 57 -73.

Трем біцький, А. М. Євфимій Сіцінський – книгознавець, бібліотекар, бібліограф: бібліографія / А.М. Трембіцький // Наукові записки. Сер. «Історія» / ВДПУ імені Михайла Коцюбинського.– Вінниця, 2003. – Вип. 6. – С. 26-36.

Трембіцький, А. М. Є.Й. Сіцінський – організатор краєзнавчого руху і регіональних досліджень: [на Поділлі] / А.М. Трембіцький // Студії Кам’янець-Подільського Центру дослідження історії Поділля. – Кам’янець-Подільський, 2005. – Т. 1. – С. 76-102.

Трембіцький, А.М. Історія Могилівщини та інших регіонів Вінниччини в працях Є.Сіцинського / А.М. Трембіцький // Друга Могилів-Подільська краєзнавча конференція. – Могилів-Подільський; Кам’янець-Подільський, 2006.– С. 56-65.– Бібліогр.: 46 назв.

* * *

22 грудня – 120 років тому народився Натан Ісаєвич Альтман (1889-1970), російський живописець, графік, художник театру. Уродженець м. Вінниці.

Довідку див.:

Орлов, Виталий. Известный художник из Винницы [Натан Альтман] / Виталий Орлов // Подольский еврейский альманах. – Винница, 2002. – № 2. – С. 107-116.

* * *

28 грудня – 100 років тому народився Василь Митрофанович Борщевський (1909, с.Новоселівка, нині Пологівського району Запорізької області – 1993), український педагог, літературознавець і громадський діяч.

З ім’ям В. М. Борщевського пов’язано немало важливих подій у культурно-освітньому і літературному житті повоєнної Вінниччини, з якою він поріднився після повернення з фронту.

З 1945 р. читав студентам щойно відновленого Вінницького педагогічного інституту різні курси лекцій з історії української літератури. А через рік (1946) очолив кафедру українського письменства, керував нею (з перервою у 1948-1949 рр.) по 1990 р. 1965 р. йому присвоєно вчене звання професора.

Перу Василя Митрофановича належить близько 70 статей і нарисів переважно ювілейного характеру, рецензій на нові твори письменників-земляків та на вистави Вінницького обласного музично-драматичного театру ім. М. Садовського.

Виступив як співавтор і відповідальний редактор підручника «Українська література» (1953) для 9-го класу, який зі змінами й доповненнями витримав 31 видання, хрестоматії з літератури для цього ж класу (1955-1986), підручника «Українська література» для учнів середніх спеціальних навчальних закладів (4 видання, 1963-1976). Видав також посібники для вчителів «Вивчення творчості В.Стефаника в школі» (1954, у співавторстві), «Вивчення творчості Максима Рильського в школі» (1958, 1962, 1970), «Вивчення творчості М.М. Коцюбинського в школі» (1964, 1975) тощо. Багато праць літературознавця адресовані переважно учнівській і студентській молоді.

Він один із організаторів ряду обласних, міжрегіональних та республіканських конференцій, присвячених творчості українських письменників, зустрічей членів кафедри української літератури і студентів з відомими письменниками і дослідниками художнього слова.

Тривалий час він був науковим кореспондентом Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР і членом редколегії республіканського збірника «Методика викладання української мови і літератури у школі».

Протягом 1966-1979 рр. він очолював на громадських засадах Вінницьку організацію Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури, був причетний до заснування і діяльності ряду самодіяльних музеїв та увічнення пам’яті видатних діячів культури та історії України, брав участь у традиційних «літературних суботах» М. Коцюбинського u1074 в музеї письменника, організував низку екскурсій студентів-філологів по місцях, зв’язаних з життям і діяльністю наших славетних земляків.

Він співавтор та упорядник краєзнавчих збірників «Літературно-мистецька Вінниччина» (1969), «Краса України – Поділля» (1972), «У дорозі молодій і вічній. Спогади про Миколу Трублаїні» (1977) та ін. Лауреат Всеукраїнської премії ім. М.Коцюбинського (1933) посмертно.

Б. Хоменко

ЛІТЕРАТУРА

Праці В.М.Борщевського

Підручники і навчальні посібники; Праці з історії української літератури, методики викладання, краєзнавства, суміжних галузей мистецтв // Василь Митрофанович Борщевський: бібліогр. покажч. / Вінниц. ДОУНБ ім. К.А.Тімірязєва; Вінниц. держ. пед. ін-т ім М.Островського; уклад. Л.М.Шпильова; авт. передм. С.А.Крижанівський – Вінниця, 1990. – С.8-23. – ( Вчені нашого краю).

Про вченого

Крижанівський, С. Народився вчителем / С.Крижанівський, П.Перебийніс // Літ. Україна. – 1990. – 25 січ.

Антонюк, Є.М. Борщевський Василь Митрофанович / Є.М.Антонюк // ЕСУ. – К.,2004.– С.378: фото.

Подолинний, А.М. Борщевський Василь Митрофанович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.33-34.

Василь Митрофанович Борщевський: бібліогр. покажч. / Вінниц. ДОУНБ ім. К.А.Тімірязєва; Вінниц. держ. пед. ін-т ім М.Островського; уклад. Л.М.Шпильова; авт. передм. С.А.Крижанівський – Вінниця,1990. – 24 с. – ( Вчені нашого краю).

Цього місяця виповнюється:

360 років (1649) від початку повстання селян і козаків під проводом Данила Нечая проти польсько-шляхетського гноблення.

ЛІТЕРАТУРА

Кілівнік, Т. Герой визвольної війни українського народу, наш земляк, брацлавський полковник – Данило Нечай / Т. Кілівнік // Бар. Барська земля – крізь призму століть. Перша міжнар. наук.-практ. конф. – Бар, 2008. – С. 157-161

Ладижан, В. «Один з найголовніших бунтівників». Так поляки називали легендарного Данила Нечая: [про діяльн. Д. Нечая, повстан. ватажка періоду Визвол. війни 1648-1654 рр.] / В. Ладижан // Поділ. зоря. – 2005. – 16 лют.: фото пам’ятника.

Мовчанюк, Григір. Поклін Данилові Нечаю: [урочистості біля пам’ятника у с. Красне Тиврів. р-ну] / Григір Мовчанюк // Вінниччина. – 2003. – 4 берез.

2009 РОКУ ВИПОВНЮЄТЬСЯ:

240 років від дня народження Антонія Петровича Жмійовського (Змієвський; 1769-після 1834), українського і польського актора, драматурга, антрепренера.

Був антрепренером і директором тульчинського театру родини Потоцьких. Професійними й аматорськими силами він щороку ставив у  Тульчині за творами французьких та польських письменників (комедії, водевілі, навіть драми й опери), крім оновлених старих, по кільканадцять нових вистав.

Як антрепренер дбав про репертуар, ставив вистави і сам брав у них участь: “Гамлет” У.Шекспіра, “Генріх VІ на полюванні” В.Богуславського (роль Фердінанда Кокля), “Жалко вусів” П.Дмушевського (роль Бомби). Автор п’єс “Чумак-чародій”, “Ловля упиря”, “Чародійка з Вісли”, “Шкода зачіски”, “Художник від бідності, або Картина з картин” та ін. 

Довідки див.:

Колесник, В. Жмійовський Антоній Петрович / В.Колесник // Колесник, В. Відомі поляки в історії Вінниччини: біогр.слов. – Вінниця, 2007. – С.224-225.

Жмійовський Антоній Петрович // Мистецтво України: біогр. довід. – К.,1997. – С.241.

* * *

180 років від дня народження Андрія Івановича Димінського (1829-1915), українського фольклориста і етнографа.

А.І.Димінський народився 1829 (за іншими даними – бл.1826) р. в с. Борщівці, тепер Могилів-Подільського району. 1840 р. закінчив Кам’янець-Подільську повітову школу, склав іспит на право нижчої медичної практики. Подальшу освіту здобував самотужки, працював фельдшером, з 1850 р. – писарем по селах і містечках Поділля.

Систематичні дослідження народного побуту і культури розпочав з 1849 р. У 50-ті рр. налагодив зв’язок з Російським географічним товариством, Комітетом грамотності, Подільським статистичним комітетом. Автор розвідок: “Побут селян Кам’янецького і Проскурівського повітів”, “Забобонні обряди при спорудженні хати в Кам’янець-Подільській губернії” та ін. За зібрані ним матеріали Російське географічне товариство нагородило його бронзовою медаллю.

Димінський записав 2,5 тис. народних пісень, 2 тис. казок, 2 тис. прислів’їв та приказок, загадок, описав селянські марновірства та забобони. Співробітничав з етнографами u1055 П.Чубинським, М.Драгомановим, І.Рудченком, які опублікували частину його записів, Подільським єпархіальним історико-статистичним комітетом. Для українського юриста-вченого О.Кістяківського збирав присуди сільських судів, матеріали про звичаєве право на селі тощо.

У 70-90-х рр. зазнав переслідувань з боку властей за сподвижництво в українському національному русі, вів нужденне життя.

Оскільки зібрані Димінським матеріали мало публікувалися, то більшість його рукописів сьогодні зберігаються в ІМФЕ України. Тільки з 20-х рр. ХХ століття була визнана і високо оцінена праця А.І.Димінського. У 1928 р., завдяки турботам А.Кримського, вийшли двома випусками його “Казки та оповідання з Поділля в записах 1850-1860-х рр.” (упоряд. і авт. вступ. сл. М. Левченко).

Про А.І.Димінського

Берека, В.Є. Краєзнавчий доробок А.І.Димінського: [про фольклорно-етногр. спадщину Поділля в збірках Димінського] / В.Є.Берека // Краєзнавство. – 2003. – № 1/4. – С. 123.

Завальнюк, К. Незвичайні записки Андрія Димінського (1829-1905) / К.Завальнюк // Поділ. зоря. – 2003. – 16 лип. С. 4.

Шалак, О. Українські народні пісні, записані А.Димінським на Поділлі / О.Шалак // Подільська старовина: наук. зб. / Вінниц. обл. краєзн. музей. – Вінниця,1993. – С.389-395.

Димінський Андрій Іванович // Знаменні і пам’ятні дати 1994 року: (бібліогр. покажч.). – Вінниця, 1994. – С.81-82.

Подолинний, А. М. Димінський Андрій Іванович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001.– С.100; Вінниччина фольклорна: довід. – Вінниця, 2004. – С. 26-27.

* * *

140 років з часу заснування І.О.Ваховичем першої друкарні у м.Вінниці (1869), нині – Відкрите акціонерне товариство «Вінницька обласна друкарня».

Про друкарню

ВАТ «Вінницько обласна друкарня: Історія та сучасність»: до 135-річчя заснування. – Вінниця: Книга-Вега, 2004. – 152 с.: іл.

Бодлєв, М. «Плоттер – не родич Гаррі Поттера, але його можливості справді фантастичні»: [дир. ВАТ «Вінницька обласна друкарня» про п-во] / М.Бодлєв // Вінниччина. – 2003. – 12 серп.

Миколайчук, Л. 135 років друкарській справі на Вінниччині і 60 літ її лідеру Миколі Федоровичу Бодлєву: [тематич. стор. про п-во «Вінницька обласна друкарня» та її кер.] / Л. Миколайчук // Панорама. – 2004. – 29 трав.: фото.

* * *

110 років тому розпочало практичну діяльність Подільське товариство сільського господарства й сільськогосподарської промисловості (1899).

Розпочавши свою роботу, Товариство активно працювало до 1918 р. Кількість членів Товариства в різні роки коливалася від 500 до 700 чол. В його складі працювало кілька секцій, які відповідали за свій напрямок роботи.

На зборах Товариства піднімалися питання, що стосувалися найістотніших потреб сільського господарства Подільської губернії.

Червоною стрічкою через всю діяльність Подільського товариства проходила дослідницька робота. Вона здійснювалася в різних маєтках губернії за рахунок власників і значною мірою на їх розсуд. Безсумнівно, це приносило користь. Власники маєтків, де були засновані дослідні станції, сплачували по 150 крб., за що отримували безоплатно потрібне насіння і добрива.

Кількарічна робота на дослідних ділянках дозволила шляхом поширення досвіду підняти врожайність зернових на 20-30 відсотків, цукрових буряків та їх цукристості, картоплі. Виконання рекомендацій Товариства істотно впливало на покращення цих показників. Спільними зусиллями вдалося забезпечити винокурну промисловість губернії, що вийшла на перше місце в Росії, картоплею.

Товариство активно займалося дослідницькою роботою в галузі тваринництва, зокрема конярства, птахівництва, наданням допомоги кустарній промисловості губернії, організацією пенсійного забезпечення працівників своєї сфери, підготовкою кадрів, організацією кооперативної справи.Товариство організовувало щорічні сільськогосподарські виставки у Вінниці, брало участь у Міланській виставці 1906 р., демонструючи сорти пивоварного ячменю, за що одержало срібну медаль та подяку.

З 1899 р. воно мало свій друкований орган «Справочный листок Подольского общества сельского хозяйства», щорічно видавалися «Праці» Товариства, тобто звіти різних секцій (усього їх було 11), які нагромадили чималі фактичні дані. Ці матеріали широко використовувалися землевласниками і підприємцями.

Діяльність Товариства принесла велику користь тим галузям сільського господарства, яким займалося. За значної урядової підтримки вона стала б ще більшою.

ЛІТЕРАТУРА

Воловик, О. Діяльність Подільського товариства сільського господарства й сільськогосподарської промисловості наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст. / О.Воловик // Тези доповідей і повідомлення вісімнадцятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. 3 лют. 1998. – Вінниця,1998. – С.41-42.

Колесник, В. Подільське товариство сільського господарства і сільськогосподарської промисловості (1896-1918): іст. нарис / В.Колесник. – Вінниця: Розвиток, 2007. – 160 с., іл.: Бібліогр.: с.127-146.

80 років Могилів-Подільському державному краєзнавчому музею (1929).

До війни музей знаходився в приміщенні малої культової споруди по вул. Покровській, займав один зал. Німецько-румунські окупанти знищили колекцію музею. У післявоєнні роки співробітники почали формування нової збірки.

Впродовж ХХ ст. музей змінив декілька приміщень. Знаходився він у церкві О.Невського та св. Миколая. Сьогодні музей розташований по вул. Володимирській в архітектурній споруді початку XX ст. (1905 р.) в колишньому приміщенні головного будинку купця Гальперіна.

До наших днів зібрано й збережено 22,6 тис. музейних предметів, серед яких є досить цікаві та рідкісні. З них до основного фонду входять 18275 одиниць, науково-допоміжного – 3327 одиниць.

Майже всі експонати музею зібрано жителями міста та сіл району. В 1991 р. музей придбав колекцію мінералів (1276 од.) у колекціонера В.П.Афанасьєва, 1990 р. місцевий колекціонер Г.Ю.Бронштейн подарував свою колекцію картин – творів українських, російських, грузинських, вірменських художників (108 од.).

Чималий інтерес становлять збірки археологічних пам’яток, нумізматики, фалеристики та зброї. Колекція зброї Могилів-Подільського краєзнавчого музею відповідає певному історичному етапу життя Поділля і загальнолюдської історії. Сюди входять: зброя часів Визвольної війни 1648-1657 рр., Першої та Другої світових воєн.

Цікавою є етнографічна збірка, зокрема селянського домашнього начиння, подільського одягу, колекція предметів образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва місцевих авторів.

Всі ці матеріали представлені в розділах: “Природа і археологічні знахідки на території Могилівщини”, “Військова історія нашого краю від ХVІ ст. до середини ХХ ст.”, “Етнографія Поділля”. У виставковому залі постійно експонуються окремі колекції із фонду музею. Щороку музей відвідує близько 3 тис. чоловік.

Про музей

Вартанович, Н. «Є щось святе у слові край»: [про краєзн. музей] / Н.Вартанович, Л.Мельник // Сл. Придністров’я. – 2000. – 25 лют.

Трошкова, А. Подих історії / А.Трошкова // Вінниччина. – 2003. – 28 трав. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Главацька, Г.Дім, де живе історія: [про Могилів-Поділ. краєзн. музей] / Г.Главацька // Краяни. – 2007. – 17 трав. С. 6.

* * *

30 років Ольгопільському народному краєзнавчому музею (1979).

Організатором і першим директором його став учитель місцевої школи Я.Кифоренко. Музейна колекція нині нараховує майже 1800 предметів.

Із фондових колекцій найбільший інтерес викликає етнографічна збірка, характерна для найпівденнішого району Вінницької області. Чимало відомих людей відвідало народний музей. Серед них – відома українська співачка Раїса Кириченко, яка була надзвичайно зворушена побаченим. Артисти зі Львова залишили у книзі відгуків такий запис: «Дякуємо тим, хто зберігає нашу пам’ять».

Знімальна група Українського телебачення: «Дякуємо щирим, талановитим людям, які створили цей чудовий музей». Є тут теплі відгуки його організаторам і творцям від колишнього жителя Ольгополя, дипломата М. Д. Поляничка, який багато років працював у США, представляючи Україну в ООН.

Не раз вдавалися до послуг сільського музею і журналісти «Чечельницького вісника». Та й нинішня його завідуюча М.Кифоренко, яка успішно продовжує благородну справу свого чоловіка, часто сама готує для преси цікаві матеріали з історії району.

Вона веде велику дослідницьку роботу, збирає нові експонати, історичні документи, свідчення очевидців чи учасників минулих подій, розшукує цікавих, неординарних людей, веде з багатьма активну переписку. Люди приносять сюди стародавні речі, зброю, посуд, документи... Торік, наприклад, такими ентузіастами були передані в музей кам’яні ядра, якими колись турки обстрілювали Ольгопіль.

Щороку музей відвідує більше 7 тис. осіб.

Про музей

Коноваленко, В. Іменем сільського вчителя: [про музей с.Ольгопіль Чечельниц. р-ну] / В.Коноваленко // Земля Поділ. – 1992. – 21 січ.

Кифоренко, М. І. Музей служить людям: [про краєзн. Музей с.Ольгопіль Чечельниц. р-ну ] / М.І.Кифоренко // Подолія. – 2004. – 17 берез.

Павлюк, С. Про Ольгопільський краєзнавчий музей Чечельницького району / С. Павлюк // Подолія. – 2004. – 6 лип.

* * *

30 років з часу відкриття міжколгоспного санаторію “Зелена діброва” (Крижопільський район), тепер ТОВ «Дитячий санаторій “Зелена діброва”» (1979).

Спеціалізація санаторію: захворювання опорно-рухової, серцево-судинної, нервової систем, органів дихання та інші соматичні захворювання. Матеріальна база санаторію – це два спальних корпуси на 150 ліжок кожний, ванне, грязеве, фізіотерапевтичне відділення, корпус лікувальної фізкультури тощо.Усі приміщення підключені до центрального тепловодопостачання і каналізації.

Для дітей у клубі санаторію функціонують бібліотека з читальним залом, відеозал, зал комп’ютерних ігор, зали настільного тенісу і більярду. На території санаторію обладнано ігрові і спортивні майданчики, відкрито плавальний басейн.

Щоденно для дітей проводяться дискотеки, тематичні вечори, конкурси, концерти, екскурсії.

* * *

20 років санаторію “Авангард” (1989), який було створено на базі Немирівського будинку відпочинку.

У самому центрі Поділля на території старовинного дендропарку площею 86 га (пам’ятник садово-паркового мистецтва), колишнього помістя княгині М. Г. Щербатової, в 1921 р. була заснована одна з перших оздоровниць України, в якій покращували своє здоров’я близько 1,7 млн. відпочиваючих.

Сьогодні санаторій «Авангард» – це багатопрофільна лікувально-оздоровча установа з комплексом реабілітаційних відділень: післяопікове, патології вагітних, пульмонологічне і для потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС.

Санаторій має власні рекреаційні ресурси (радонову воду, кліматичні фактори), привозні мінеральні води (типу «Нафтуся»), багаточисельні комп’ютерні діагностичні системи, сучасне фізіотерапевтичне обладнання і медичні технології. Деякі з них унікальні: плазмофорез, синглетнокиснева терапія, акустичний вібромасаж легень, оригінальні методики лікування: фізкультури, психотерапії, біоенергодіагностики, гірудотерапії, електропунктурної діагностики по Фолю, рефлексотерапії та ін.

Лікувально-діагностичне відділення і картинна галерея розміщені в замку М. Г. Щербатової (пам’ятник архітектури ХІХ ст.).

Невід’ємною складовою частиною оздоровлення є дієтичне харчування, шестиразове для дітей і чотириразове для дорослих по системі попереднього замовлення страв. Дві зали їдальні вільно вміщають в одну зміну всіх відпочиваючих. В корпусах санаторію розміщені одно- і двомісні номери зі всіма зручностями і номери «Люкс».

До послуг відпочиваючих: сучасний Будинок культури з кіноконцертним залом на 600 місць, бібліотекою і читальним залом; танцювальний і спортивний майданчики, власна картинна u1075 галерея.

Санаторій пропонує великий вибір туристичних маршрутів: в Скіфське городище (VІ -VІІ ст. до н. е.), музей декабристів у Тульчині, музей-садибу М.І.Пирогова у Вінниці, Вінницький обласний краєзнавчий музей, Уманський парк «Софіївка», літературний музей в Немирові, ставку «Вервольф» під Вінницею.

ЛІТЕРАТУРА

Немирівський санаторій «Авангард» – справжня кузня здоров’я // Здоров’я. Події. Час. – 2004. – 6 жовт. С.26.

Галаченко, О. О. Ви – приклад всім в країні санаторіям: [Немирів. санаторій «Авангард»] / О.О.Галаченко; розмову вела Т.Демиденко // Прибуз. новини. – 2005. – 23 берез.

Маніленко, П. Першим в Україні: [Немирів.санаторій «Авангард» розробив і впровадив систему упр. якістю послуг згідно з міжнар. стандартом] / П.Маніленко // Вінниц. газ. – 2005. – 29 верес. С. 4.

Демедюк, І. У санаторій «Авангард» приїздять за досвідом: [на базі ДП «Санаторій «Авангард» відбулася наук.-практ. конф. «Сучасні методи радонотерапії в санаторно-курортному лікуванні»] / І.Демедюк // Прибуз.новини – 2005. – 19 жовт.

Цього року виповнюється:

• 835 років від часу (1174) першої письмової згадки про с.Погоріла, нині с.Дружба Мурованокуриловецького району.

• 750 років відтоді, як (1259) монголо-татарські завойовники відвоювали Поділля в Данила Галицького, було створено Подільський улус.

• 575 років від часу (1434) утворення Подільського воєводства (частково на території сучасної Вінниччини) внаслідок угоди між Великим князівством Литовським і Польщею.

• 575 років від часу (1434) першої письмової згадки про с.Дзвониха Тиврівського району.

• 570 років від часу (1439) першої письмової згадки про с.Вербовець Мурованокуриловецького району.

• 550 років від часу (1459) першої письмової згадки про м.Бершадь.

• 440 років від часу (1569) першої письмової згадки про с.Ободівка Тростянецького району.

• 380 років від часу (1629) першої письмової згадки про сс. Сумівка Бершадського району; Білки, Неменка, Красненьке Іллінецького району; Капустяни Тростянецького району; м. Гнівань Тиврівського району.

• 380 років від часу (1629) проведення першого перепису населення Брацлавщини.

• 275 років від часу (1734) першої письмової згадки про с.Козятин, нині Козятинського району та с.Піщана, нині смт Піщанка.

• 250 років від часу (1759) першої письмової згадки про с. Ширмівка Погребищенського району.

• 200 років від дня народження К.Полухтовича (1809-1852), польського астронома. Спостерігав і описав сонячне затемнення 1851 р. у Брацлаві, нині смт Немирівського району.

• 180 років від дня народження М.П.Барбота де Марні (1829-1877), дослідника геології Поділля.

• 140 років від дня народження Ф.С.Присяжнюка (1869-1949), українського педагога, поета-аматора, уродженця с. Грабівці (нині с.Червоне Барського району).

• 135 років (1874) відтоді, як Козятину надано статус міста.

• 120 років (1889) загальноосвітній школі І-ІІІ ст. с. Кропивна Хмільницького району.

• 110 років(1899) з часу виходу в світ новели М.Коцюбинського «В путах шайтана».

• 100 років (1909) ЗОШ І-ІІІ ст. №1 м.Жмеринки.

• 100 років (1909) Паланській ЗОШ І-ІІ ст. Томашпільського району.

• 90 років (1919) Бершадській центральній районній бібліотеці.

• 90 років (1919)Тиврівській районній бібліотеці для дорослих.

• 90 років (1919)Тиврівській районній бібліотеці для дітей.

• 90 років (1919) Жмеринській центральній районній бібліотеці.

• 80 років (1929) відтоді, як став до ладу Вінницький плодоовочевий завод.

• 80 років (1929) відтоді, як розпочав роботу щебеневий завод в с.Райгород Немирівського району.

• 80 років (1929) відтоді, як в м. Хмільнику на річці Південний Буг побудовано електростанцію.

• 75 років (1934)Жмеринській міській бібліотеці для дітей.

• 70 років (1939) Барській районній бібліотеці для дітей.

• 60 років (1949) Крижопільській районній бібліотеці для дітей.

• 40 років (1969) відтоді, як у Хмільнику відкрито монумент Слави воїнам громадянської та Другої світової воєн.

• 25 років(1984) Яланецькій ЗОШ І-ІІІ ст. Томашпільського району.

• 20 років (1989) відтоді, як з ініціативи голови агрофірми «Колос» А.Царюка було відкрито народний музей історії с.Баланівка Бершадського району.•

15 років з часу (1994) відкриття в с. Чеснівка Хмільницького району першого на Вінниччині пам’ятника Лесі Українці.

• 10 років (1999) музею ветеранів Афганістану м.Гайсин.

• 10 років (1999) з часу відкриття у смт Брацлав Немирівського району пам’ятника Данилу Нечаю, українському козацькому діячу, брацлавському полковнику.


Довідкове видання

Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини

2009 року

Хронологічний довідник

Укладач, комп’ютерний набір: Г.М.Авраменко

Комп’ютерна верстка, оригінал-макет Н.В. Спиця

Редактор М.Г. Спиця

Відповідальна за випуск Н.І. Морозова

Підписано до друку14.11.2008.Формат 60х84/16

Папір офсетний. Умов. друк. арк. 6.25. Тираж 100 прим.

Друк ПП Балюк І.Б.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ 2009 РОКУ

  1. Видатні постаті Вінницького краю, вшанування яких в області відзначається щорічно
  2. СІЧЕНЬ - ЛЮТИЙ
  3. БЕРЕЗЕНЬ-КВІТЕНЬ
  4. ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ
  5. ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ
  6. ВЕРЕСЕНЬ - ЛИСТОПАД
  7. ГРУДЕНЬ

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше